Актуальність статті зумовлена гостротою викликів соціально-психологічному станові українського суспільства, які потягло за собою повномасштабне російське вторгнення. Найбільш вразливою до ризиків воєнного часу суспільною групою при цьому є діти. Тому виклики їхньому психологічному благополуччю та розвитку потребують спеціальних заходів реагування з боку психологічного співтовариства, органів управління освітою та освітянської спільноти в цілому. Саме на цьому наголошувалось у резонансному виступі автора на серпневій (2022 року) конференції Національної академії педагогічних наук України “Учені НАПН України – українським учителям”, який покладено в основу статті. Мета статті полягає в тому, щоб на основі класифікації викликів психологічному благополуччю та розвитку дитини, породжених повномасштабним російським вторгненням, запропонувати комплекс заходів психологічної підтримки українських дітей в умовах війни та повоєнного відновлення країни. Методологія. Емпіричний базис статті склали дані наукових досліджень, зокрема репрезентативних усеукраїнських опитувань, проведених Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України від початку російсько-української війни та в період пандемії COVID-19. Здійснено вторинний аналіз та узагальнення цих даних під кутом зору сформульованої вище мети. Результати. Виокремлено первинні і вторинні виклики психологічному благополуччю та розвитку дитини в умовах повномасштабного вторгнення. Як первинні трактуються виклики, зумовлені безпосереднім фізичним впливом війни або сприйняттям її інформаційного образу, як вторинні – ті, що мають переважно соціальне походження, спричинюються розривом та/або деформацією комунікативного поля дитини, порушенням усталених умов функціонування і розвитку. Показано, що вторинні виклики, які накладаються на первинні або додаються до них, можуть справляти на дитину не менший, а часом і більший дестабілізуючий вплив. Практична значущість статті вбачається в запропонованому комплексі психологічно обґрунтованих заходів загального і спеціального плану, що розглядаються як відповідь на породжені війною психологічні виклики дитинству. Заходи загального плану передбачають підвищення рівня психологічної компетентності педагогів і батьків, адаптацію освітніх програм і методик до можливих когнітивних та психоемоційних наслідків травми і посттравми у дітей різного віку, кардинальне збільшення частки синхронних форм навчання в межах дистанційної освіти тощо. Під спеціальними заходами мається на увазі побудова професійної вертикалі для надання українським дітям психологічної підтримки. Описано пропоновану організаційну структуру і функції Національної системи психологічної підтримки дітей в умовах війни та повоєнного відновлення України.

Чаплінська Юлія. Фільманаліз у роботі психолога: практичний посібник / Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2020. 96 c.   Хто з нас, хоча б на мить, не поринав в обійми кінематографа, щоб дістати задоволення, зняти психологічне напруження, відпочити. Навіть завзяті трудоголіки вдаються до використання «чарівної палички» кіно. У складних, стресових ситуаціях кіно перетворюється на швидкий і доступний засіб порятунку власної психіки від перевантажень. Під час війни, коли більшість людей вважає, що «розслабитися неможливо / варто працювати», а час від часу все ж таки відчуває, що варто «розслабитися / бо неможливо працювати», постає проблема контрольованого відволікання, хоча б на короткий час, від жахливих травм війни та пов’язаних з ними емоційних переживань. І це подекуди можна зробити тільки за допомогою старого доброго кіно. Коли театр, філармонія фізично недоступні, а книги вимагають зосередженості і певних інтелектуальних зусиль, поринання у світ уже готових яскравих кінематографічних образів стає тим психоемоційним ресурсом, який допомагає пережити складні часи війни. Водночас такий ресурс може стати і засобом власне психотерапевтичної допомоги для людей, знесилених стресом, втратами, переїздами, жахливими сценами смерті, насильства, терору, фрустрованих у базових потребах, які часто не в змозі дістатися психолога, а іноді навіть і подумати про отримання психологічної допомоги. Для фахівців з ментального здоров’я фільманаліз відкриває додаткові можливості в роботі з клієнтами, травмованими подіями війни. Цей арттерапевтичний засіб може стати доречним, ситуативно обґрунтованим і ненав’язливим прийомом обговорення важких, суперечливих, болісних переживань людей під час війни. Засоби арттерапії загалом і фільманаліз зокрема допомагають обійти психологічні механізми захисту, подолати внутрішній спротив людини на отримання психологічної допомоги. Повсякденно-канонічні для українців фрази «ми тримаємося», «ми справляємося», «психолога не треба, ситуація під контролем», які свідчать про блокування емоцій, можуть бути катарсично виявлені під час перегляду фільму. Отже, з огляду на актуальну ситуацію російсько-української війни практичний посібник Ю. Чаплінської «Фільманаліз у роботі психолога» (Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2020) є вкрай актуальним і помічним у практичній діяльності психолога. Водночас нові виклики, породжені війною, окреслюють перспективи розширення викладених у ньому методик роботи. У сучасній психологічній практиці означилася тенденція використання різноманіття аудіовізуальних текстів з навчальною, корекційною та розвивальною метою, тому цей посібник видається нам особливо цінним і важливим. У посібнику представлено комплекс методик і технік, а також універсальних схем роботи з кінематографічним матеріалом, які можна використовувати в психологічній чи психотерапевтичній роботі. Вони так само не втрачають своєї практичної значущості, коли йдеться про складання шкільних та інших освітніх програм, програм навчання персоналу, бізнес-тренінгів тощо. Важливою перевагою фільманалізу є можливість застосування його як в індивідуальній, так і груповій роботі. Використання кінематографічних...

Метою статті є обґрунтування методологічних засад психологічного забезпечення соціального прогнозування як науково-теоретичної та предметно-практичної діяльності. Методологія та наукові підходи. Дизайн теоретичної і методологічної аргументації передбачає уточнення та узгодження основних загальнометодологічних положень соціального аналізу в їх зв’язку із соціальним прогнозуванням і соціальною психологією та з акцентуванням уваги на прогностичних можливостях й обмеженнях останньої. Основні результати. Проаналізовано та узгоджено рівні соціального/соціально-психологічного аналізу, що дає змогу визначитися щодо масштабу прогнозованих явищ і процесів. Уточнено методологічні принципи як загальнонаукового, так і спеціального (галузевого) рівнів у їх зв’язку із структурно-смисловою побудовою соціального аналізу, що задає аналітичні рамки для формулювання дворівневої системи методологічних принципів психологічного забезпечення соціального прогнозування. Узагальнення соціально-психологічних підходів і теоретичних моделей з підходами до дослідження майбутнього стало основою для налаштування інтегративних зв’язків між соціальним прогнозуванням і соціально-психологічною наукою. Запропоновано низку перспективних напрямів використання соціально-психологічних підходів для розроблення прогностичних стратегій і технологій повоєнного відновлення країни, чим унаочнюються можливості переходу від теоретичного до практичного соціально-психологічного забезпечення соціального прогнозування. Висновки і перспективи подальших досліджень. Головний сенс порушення фахової дискусії навколо проблеми психологічного забезпечення соціального прогнозування та питань прогнозування соціальних явищ і процесів під специфічним – соціально-психологічним – кутом зору і за допомогою специфічних – соціально-психологічних – засобів полягає в тому, що активна інтервенція соціально-психологічних підходів у соціальне прогнозування – це єдиний шлях досягнення того, щоб знання про внутрішній (психічний) зміст соціальних явищ і процесів, про закономірності їх перебігу і розвитку стали реальною підставою для адекватних соціально-психологічних прогнозів і дієвих практичних рекомендацій.

Актуальність. Для збереження психологічного благополуччя громадян та суспільних груп у надзвичайних ситуаціях необхідні комплексні дії фахівців сфери охорони здоров’я. Використання надійних індикаторів у діагностуванні психічного стану допомагає психологам, психотерапевтам, психіаторам в узгодженні плану допомоги особам, які пережили надзвичайну ситуацію. Мета статті систематизувати і проіллюструвати індикатори психічного неблагополуччя постраждалих у надзвичайних ситуаціях згідно еталонних документів ВООЗ (посттравматичного стресового розладу, комплексного посттравматичного стресового розладу, гострої стресової реакції). Результати. Представлено стислий огляд індекаторів стресових розладів згідно Міжнародної статистичної класифікації хвороб та проблем (ICD-11), пов'язаних зі здоров'ям й Діагностичного та статистичного посібника із психічних розладів (DSM-5). Зазначається, що прийняття рішення щодо оптимальних шляхів допомоги вибудовується на основі результатів детального аналізу патологічних процесів, які можуть розгортатися внаслідок надзвичайної ситуації. Для зручності використання матеріалів класифікаційних систем у діагностичній роботі із постраждалими у надзвичайних ситуаціях пропонуються бланки індикаторів психологічних і психічних проблем. У матеріалах бланків відображається змістовність підгрупи розладів, які пов'язуються зі стресом (Disorders specifically associated with stress) 06 блоку ICD-11, що узгоджені із критеріями розладів, які пов’язуються із травмою чи стресом у DSM-5: посттравматичного стресового розладу, комплексного посттравматичного стресового розладу, гострої стресової реакції. Перспективи подальших досліджень. Проіллюструвати індикатори психічного неблагополуччя постраждалих у надзвичайних ситуаціях згідно груп розладів, що пов’язуються із дистресом, розладів настрою, розладів, що пов’язуються з тривогою або страхом.

Актуальність. Воєнна травматизація стала повсякденністю українського життя, відповідно змінюється й медіапростір, а відтак має трансформуватися і медіаосвіта, спрямована на забезпечення здорової, розвивальної взаємодії з медіа. Мета статті – здійснити теоретичний аналіз світового досвіду осмислення проблем воєнного і повоєнного суспільства, змін культурного та інформаційного просторів, які зумовлюють необхідну трансформацію медіаосвітньої практики; запропонувати змістові блоки медіапсихології війни, які мають стати новими медіаосвітніми трендами на найближчі кілька років. Методи і методологія. Головні акценти роботи – спрямованість на протидію медіатравмуванню, забезпечення травмаінформованої освіти. Результати. Сформульовано принципи екологічного подання потенційно травматичної інформації, визначено функції здоров’язбережувальної цифрової медіаосвіти, запропоновано новий фрейм медіаграмотності воєнного часу, представлено програму підвищення кваліфікації освітян з медіапсихології війни. Висновки і перспективи подальших досліджень. Представлення головних ідей, дизайну та змістових тез, які спрямовують подальшу трансформацію медіаосвіти в період воєнного стану та повоєнного відновлення країни, є розгорнутим стратегічним баченням змін у системі взаємодії суспільних підсистем освіти і медіа, які перетинаються у функціях захисту інформаційної та національної безпеки і розвитку людського потенціалу майбутнього. Визначення наукового змісту конструкта ПТСР у процесі його становлення має протистояти надмірному спрощенню і метафоризації в інформаційному просторі проблем психотравматизації і загалом психічного здоров’я нації як частини людського потенціалу. Цим визначаються головні напрями медіапсихологічного трансформування медіаосвіти в період воєнного стану. Тема травмаінформованості повинна набути в часи війни і повоєнного періоду якнайбільшого культурно-просвітницького звучання.

Актуальність. З розгортанням медіакомунікаційних процесів в епоху цифрових технологій постає нагальне питання про деміфологізацію медіапростору. Метою статті є науково-теоретичне обґрунтування та осмислення трансформації, що відбуваються у сучасних медіакомунікаціях; демонстрація ролі «інтерпретативних спільнот» у деміфологізації медіапростору. Методологія. В рамках соціопсихологічного підходу з використанням теоретичних понять системного аналізу закладена можливість з найбільшою послідовністю і повнотою реалізувати одну з головних функцій дослідження – інтегруючу, що дозволяє об’єднувати в єдину наукову систему численні емпіричні дані, теоретично осмислюючи їх та надаючи ним систематизоване глибинне тлумачення. Актуальними також залишаються поширений в медіапсихології генеративний підхід, що поряд з мультидисциплінарним акумулюють вивчення функціональності та ситуативності задоволення інформаційних потреб сучасних аудиторій, які поступово перетворюються на «інтерпретативні спільноти». Результати. Виходячи із загального контексту антропологічних та соціокультурних візій, що були традиційними для вивчення медіаспільнот саме у фокусі досліджень міфологізації простору мас-медій, пропонується розглядати актуальні можливості поглиблення суб’єктності акторів медіапостору. Саме це формує завдання дослідження, що полягають як в осмисленні трансформації, що відбуваються у сучасних медіакомунікаціях, так і в аналізі ролі сучасних «інтерпретативних спільнот» у деміфологізації медіапростору. У висновках дослідження зазначено, що відбувається переакцентуація уваги аудиторій з традиційних медіа до інтернет-середовища, що має під собою, безперечно, соціальне підґрунтя; проте, з психологічної точки зору це віддзеркалює зміни відчуття соціальної реальності, оцінок і соціальних запитів особистості, що є відповіддю на виклики сучасних процесів інформатизації та трансформаційних змін у суспільстві. Формується перспектива деміфологізації сприймання змісту медіапростору, адже виклики сучасного інформатизованого і трансформованого суспільства стають поштовхом для суб’єктної оцінки інформації.

Актуальність. На тлі російсько-української війни зросла актуальність європейської інтеграції України як цивілізаційного вибору української політичної нації. Основні завдання представленого дослідження полягають у тому, щоб розкрити й проаналізувати широту можливостей особистісного вибору людини в українському соціумі в контексті соціальних процесів європейської інтеграції сучасної України; подати цивілізаційний вимір психології особистісного вибору в умовах європейської інтеграції; виділити змістовий взаємозв'язок психології особистісного вибору людини і ментального благополуччя населення загалом за умови європейської інтеграції. Під час підготовки цієї роботи застосовано системний підхід як методологію дослідження. Робота базується на структуралістському підході, який використовується в соціально-психологічної науці. Результати. Показано, що психологія особистісного вибору українців поступово виходить на цивілізаційну вісь європейської спільноти, що передбачає формування і розвиток пластичних ідентичностей та широкої ментальності. Адекватний, усвідомлений і зважений особистісний вибір людини можливий за умови наявності розвиненої системи психологічної і психотерапевтичної допомоги, що відповідає високим принципам професіоналізму та етики. Проблеми самотності і роз'єднаності людей у сучасному інформаційному суспільстві викликають ментальне неблагополуччя суб’єктів, що позначається на сенсах психології їхнього особистісного вибору. Результати дослідження можуть стати в пригоді керівникам органів публічного управління, організацій комерційного сектору, керівництву неурядових організацій для удосконалення культурної політики та корпоративної етики, а також підтримки системи психологічної і психотерапевтичної допомоги в сучасній Україні. Подальші дослідження можуть бути зосереджені на побудові комплексного соціально-психологічного підходу до суперечностей між інституційним і самоорганізаційним рівнями сучасного українського суспільства в ракурсі психології особистісного вибору українців. Практичне значення цієї роботи полягає у використанні її матеріалів під час розроблення навчальних дисциплін у закладах вищої освіти для студентів, які готуються стати психологами і соціальними працівниками. Також це дослідження має практичне значення для державного, комерційного та некомерційного секторів сучасного українського соціуму.

Актуальність дослідження зумовлена низьким рівнем екологічної свідомості українських громадян, яка привезла до масштабних екологічних проблем, що може бути пов’язане з особливостями територіальної ідентифікації різних спільнот, які проживають в Україні. Метою статті є аналіз особливостей прояву спільнотних ідентичностей з екоцентричним або антропоцентричним типом екологічної свідомості в межах певної території та особливостей територіальної ідентифікації їх представників. Методи і методологія. В публікації застосовано метод аналізу випадку (case control) на предмет прояву різних спільнотних ідентичностей на прикладі окремих регіонах України в умовах децентралізації на предмет їх впливу на екологічну ситуацію в межах ареолу проживання або діяльності. Результати. Фіксується парадоксальна тенденція відношення українців до природних ресурсів України як до чужих з наміром їх максимального використання. За критерієм територіальної ідентифікації виділено локальний, національний, глобальний та транснаціональний типи ідентичностей. Глобальна ідентичність розглядається як така, що розділяє цінності екологічного збереження на відміну від представників транснаціональної ідентичності, які керуються принципами економічного зростання не зважаючи на природоохоронну цінність певних об’єктів національного та регіонального значення. Виокремлено такі типи екологічної свідомості як екозберігаюча, екоіндеферентна та екодеструктивна. Показано, що в Донецькій області процеси децентралізації не перешкодили екодеструктивному впливу локально сформованих бізнес-спільнот, які згодом вийшли за регіональні межі набуваючи транснаціональної форми ідентифікації. Розширення місцевих повноважень в Києві ще більше посилило домінування представників екодеструктивної транснаціональної ідентичності над локальною екозберігаючою в особі «корінних киян». В Рівненській області, навпаки, зафіксовано руйнівний екологічний вплив з боку локальної спільноти, який потребував централізованого втручання з боку держави. Висновки та перспективи подальших досліджень. Виявлено, що на сьогодні домінують спільноти громадян з різним рівнем територіальної ідентифікації, які є носіями екодеструктивних форм поведінки. Перспективами подальших досліджень є дослідження соціально-психологічного підґрунтя деструктивного ставлення до екологічних ресурсів України та розробка відповідного методологічного інструментарію.

Актуальність. Уявлення про особливості політичної ідентифікації регіональних спільнот дає змогу визначати ресурси та оцінювати перспективи політик, зокрема й освітньої; передбачати й упереджувати ймовірні зони соціальної напруженості; прогнозувати динаміку розвитку ціннісних преференцій регіональних груп тощо. Метою статті є визначення теоретичних засад дослідження політичної ідентичності регіональних молодіжних спільнот як чинника освітньої державної політики. Методологія. Висунуто припущення про формування політичної ідентичності регіональних груп у матриці регіональної ідентичності, яка, з одного боку, є чинником політичної ідентифікації, а з другого – її продуктом. Розроблення і реалізацію політики у сфері ідентичності пропонується ґрунтувати на поєднанні інструменталістського і конструктивістського підходів, відповідно до яких політична ідентичність формується за допомогою символічної політики, міфотворчості, створення і просування іміджу в процесі інтерпретації дискурсивних пропозицій, практик, символів тощо. Результати. Визначено показники, з урахуванням яких будуть досліджуватися регіональні особливості політичної ідентифікації молоді: політична автономність/залежність (політична довіра, готовність делегувати своє право політичного вибору, прагнення самостійно контролювати власне життя, рівень патерналізму та потреба в авторитетах); інклюзивність/ексклюзивність політичної ідентичності (у розрізі регіону, країни, міждержавних об'єднань); номінальність/реальність політичної ідентичності (декларована чи та, що практикується); ціннісно-смислове підґрунтя політичної ідентифікації (громадянська/етнічна/територіальна/регіональна ідентичності); політична компетентність (образ регіону як політичного актора, що формується на побутовому і фаховому рівнях; політичні смисли та цінності регіональної спільноти, які підтверджують інакшість; стереотипи реагування мешканців регіону на політичні суперечності, інтенсивність цих реакцій та домінуючі емоції; засади взаємодії влади і громадян, політичні практики розв'язання суперечностей).

Актуальність. Ефективність освітньої реформи великою мірою залежить від суспільної підтримки запроваджуваних інновацій. Дані опитувань свідчать, що ставлення до окремих положень реформи загальної середньої освіти «НУШ» досі залишається суперечливим і далеким від підтримки, під якою ми розуміємо не лише прихильність, а й активну дієву залученість до процесів реформування. Актуальним видається розроблення соціально психологічної технології як інструменту забезпечення такої підтримки. Мета статті – представити комплексну соціально-психологічну технологію (КСПТ) «КІТ-ПРО» (Комплексна Інтерактивна Технологія Підтримки Реформи Освіти) як потенційно універсальний інструмент забезпечення підтримки освітніх реформ. Методологія та наукові підходи. Модель КСПТ побудовано на основі теоретичного опрацювання можливостей та обмежень технологічного підходу в регулюванні соціальних процесів. Часові рамки визначалися на основі психологічних особливостей формування дієвого ставлення з урахуванням етапів і типології прийняття інновацій. Задля забезпечення конструктивності взаємодії суб’єктів освітнього процесу ми спиралися на ознаки СПТ діалогічного характеру. У моделі «КІТ-ПРО» дотримано всі основні вимоги до соціально-психологічних технологій, зокрема наявність алгоритму, відтворюваність у змінюваних умовах нефахівцями і контрольованість результатів. Результат. Представлено апробовану модель упровадження комплексної інтерактивної технології, яка за своїм наповненням і характером реалізації сприяє усвідомленому оволодінню змістом та основними завданнями і позиціями реформи загальної середньої освіти «НУШ». Вона забезпечує вироблення власної проактивної позиції щодо освітніх змін учасників освітнього процесу: педагогічних працівників – надавачів освітніх послуг, учнів – отримувачів освітніх послуг, їхніх батьків – власне замовників цих послуг і стейкхолдерів освіти. Перспективи подальшого практичного застосування. Окрім прямого призначення, закладені можливості за потреби адаптувати технологію на основі сформульованих принципів і «структурних» вимог та масштабувати її розгортання від внутрішньогрупового до загальношкільного, регіонального чи національного рівня дають змогу застосовувати алгоритм КСПТ «КІТ-ПРО» для формування проактивної позитивної громадської думки щодо інших соціально-психологічних процесів.