Український інформаційний простір

Journal Information
ISSN / EISSN : 2616-7948 / 2617-1244
Total articles ≅ 132
Filter:

Latest articles in this journal

Український інформаційний простір pp 105-118; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233881

Abstract:
Пандемія коронавірусу з березня 2020 року спонукала УГКЦ, як і інші конфесії, використовувати засоби онлайну через те, що Урядом України під час жорсткого карантину було встановлено обмеження для перебування у культових спорудах. Основною метою статті є розгляд низки форм інформаційної взаємодії УГКЦ у суспільному контексті. Із допомогою методу аналізу констатовано, що станом на початок 2021 року в греко-католицьких ЗМІ в Україні є мала частка друкованих періодичних видань, які, на переконання експертів, потребують якісного наповнення. Натомість офіційні ресурси Церкви почали за останні роки свій розвиток у різних форматах. Застосування методу контент-аналізу, а також методу моніторингу допомогло стисло висвітлити те, як якісні ЗМІ в Україні представляють УГКЦ у добу пандемії, у тому числі з допомогою інтерв’ю зі знаковими постатями в релігійній сфері. Результатом дослідження у статті стало визначення форм інформаційної взаємодії УГКЦ у суспільному контексті на двох рівнях – загальноукраїнському й місцевому. Зауважено, що на першому рівні провідну роль відіграли основні офіційні медіаресурси УГКЦ, зокрема, проєкт «Живе телебачення», підтриманий також національними каналами. Вони транслювали літургії в жорстку фазу пандемії. На місцевому рівні парафії (малі церковні одиниці в Церкві) стали осередками залучення вірян у мережу з допомогою різних онлайн-інструментів. Сторінки в соціальних мережах священнослужителів із різних парафій, проєкти на Youtube парафіяльних священників, монахів із різних спільнот тощо – це нові форми інформаційної взаємодії Церкви в добу пандемії, які також розглянуто в пропонованому дослідженні. Стисло представлено досвід медійної діяльності Католицької Церкви в Італії та Польщі в жорстку фазу коронавірусу, напрацювання такої діяльності в статті порівняно з формами інформаційної взаємодії УГКЦ. Перед дослідниками із різних сфер – журналістикознавцями, релігієзнавцями, богословами, соціологами та ін. – після можливого закінчення пандемії коронавірусу виникне низка цікавих тем для вивчення феномену медійної діяльності УГКЦ та інших конфесій у взаємозв’язку із глобальними релігійними й культурними процесами у світі загалом.
Іван Дзюба
Український інформаційний простір pp 238-244; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233979

Abstract:
У видавництві «Либідь за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» 2020 року вийшло у світ непересічне видання – антологія сатири і гумору української діаспори «Право на сміх». Основу щедро ілюстрованого двокнижжя великого формату в кольоровій оправі склали публікації рідкісних на сьогодні сатиричних журналів української діаспори. До першої книги увійшли найцікавіші тексти, шаржі та карикатури з багатьох десятків чисел «Лиса Микити» – часопису, який українці видавали на чужині сорок років. Це неповторне явище в історії сатирико-гумористичної преси. Зі шпальт цього часопису читач має можливість ознайомитися із талановитими письменниками, публіцистами, журналістами, митцями українського походження зі США, Канади, Німеччини, Польщі, які не втратили актуальності й донині. До другої книги антології увійшли вибрані різножанрові сатиричні й гумористичні твори з календаря-альманаху «Мітла» (Аргентина) і часописів «Комар», «Їжак» (Німеччина), які є немов уривками з літопису нелегкого, а все ж змістовного, активного життя українців, що їх доля закинула в чужі світи.
Марʼян Житарюк
Український інформаційний простір pp 94-104; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233880

Abstract:
У статті М. Житарюка проаналізовано тему санкцій Ради Національної безпеки України (РНБО), запроваджених Указом Президента України 2 лютого 2021 р., виявлено глибину прірви в оцінці внутрішньої й зовнішньої політики не тільки пересічними громадянами, а і представниками українського політикуму, громадських організацій, медійного середовища. Актуальність піднятої в статті проблеми зумовлена потребою переосмислення сучасних медійних практик в Україні (часом нейтральних, тільки в нас зареєстрованих, а часом відверто ворожих до титульної нації), пошуку в них патріотичного та національного складників як запоруки їхньої трансформації і створення нових контентів та ЗМІ, які можна було б вважати не медіа «обслугою» (партій, організацій, корпорацій), а власне українською журналістикою. Джерельною базою обрано журналістські матеріали на інформаційних ресурсах в інтернеті, які допомагають зʼясувати суть цього складного питання. Наукова методологія дослідження – це осмислення й науковий аналіз інформаційного та політичного контенту, порівняння й узагальнення, досягнуті з допомогою цитатної та графічної візуалізації. У процесі дослідження використано широку палітру думок щодо усвідомлення / неусвідомлення морально-етичного, професійного, фахового складників в утвердженні національної української журналістики в Україні. Виявлено й низку проблем, що випливають із пасивності та соціальної байдужості сучасних журналістів. Осмислення піднятої проблеми показало низку негативних системних явищ в інформаційному просторі України, що є результатом політичної маргіналізації та світоглядного релятивізму; цьому сприяли культурна, ментальна, історична спадщини, що постали внаслідок тривалого колоніального становища й численних катастроф. Підмічено й те, що нерідко домінує жага вислужитися перед політичними силами-спонсорами, перед медіавласниками-олігархами. Зроблено й основний висновок: допоки в професійному журналістському середовищі триватиме дискусія у форматі «Хто кращий? Кого слід покарати?», а не «Треба обʼєднатися задля збереження й розбудови України», доти й наша держава, і наша журналістика будуть у небезпеці.
Володимир Іваненко
Український інформаційний простір pp 255-257; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233989

Abstract:
Журнал «Україна» (Вашингтон, США) на конкурсній основі формує Редакційну Раду (Колегію) та Редакцію журналу. До участі в конкурсі на членів Редакційної Ради (Колеґії) запрошуються відомі українські журналісти, письменники, літературознавці, літературно-мистецькі критики, митці, мистецтвознавці, театрознавці, кінознавці, культурологи, науковці, громадські й політичні діячі, ділові особистості з України та діаспори.
Ігор Павлюк
Український інформаційний простір pp 245-254; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233982

Abstract:
Рецензія знайомить читача із результатами проведених професором Миколою Тимошиком в архівах та бібліотечних колекціях у Великій Британії досліджень історії української журналістики і книговидання на британських островах. Ці результати подані у двох книгах, що рекомендовані до друку Вченою радою Київського національного університету культури і мистецтв: «Українська журналістика в діаспорі: Велика Британія» та «Українське книговидання в діаспорі: Велика Британія». Книги вийшли друком у київському видавництві «Наша культура і наука» 2021 року. У першій книзі вперше узагальнено й осмислено в ретроспективі феномен журналістської діяльності українців у Великій Британії. У хронологічній послідовності висвітлюються становлення, здобутки та проблеми головних редакційних осередків за такими напрямами: агенційна, газетна, журнальна, радійна журналістика. Окремо йдеться про англомовну періодику та про місію і кредо українського журналіста на чужині. У другій книзі віднайдено й описано сліди діяльності перших друкарень та книгарень у цій країні. У хронологічній послідовності висвітлюється становлення, здобутки та проблеми головних видавництв і видавничих осередків. Окремо йдеться про англомовний сегмент друкованої продукції українців для чужинців та про серію антирадянських видань, що переправлялися до СРСР. Уперше подано упорядкований автором каталог видань українців у Великій Британії. Для журналістів, викладачів, науковців, дипломатів, студентів, усіх, хто цікавиться історією української еміграції.
Михайло Скорик
Український інформаційний простір pp 149-174; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233894

Abstract:
Стаття побудована на віднайдених і опрацьованих уперше автором архівних матеріалах із колишніх спецфондів, які стосуються короткого життя й діяльності українського публіциста і письменника, одного із творців літературної періодики 20–30-х років XX ст. Сергія Йосиповича Жигалка. Досі про долю цього автора нічого не було відомо. Мета автора – долучитися до повернення імені вихідця із бориспільського краю Сергія Жигалка, творчість котрого, схоже, не лише не поціновано, але й не прочитано. А, точніше, розсіяно, тобто загублено в численних українських періодичних виданнях пореволюційної доби. Тут і «Нова громада», «Гарт», «Червоний шлях», «Молодий більшовик», «Молодняк», «Глобус», «Всесвіт», «Кіно», «Життя і революція». Ім’я цієї талановитої особистості за своїм волелюбним баченням, тобто інакодумством, не вписувалася в робітничо-селянську тематику новостворюваного соціалістичного реалізму, як провідної і визначальної лінії партії в літературному процесі. У маніфесті всеукраїнського з’їзду пролетарських письменників ставилося категоричне гасло: рішуча боротьба працівників культурного фронту, до яких партія примислювала передусім письменників, журналістів, кіномитців, «за інтернаціонально-класовий союз літератури України проти міщанського націоналістичного, за вольовий активний пролетарський світогляд у літературі проти буржуазного й пасеїстичного, за соціяльну художність протии індивідуалістично-богемської…». Робітничо-селянський серп і молот постав надійним інструментом у більшовицькій косовиці та молоткуванні письменницьких талантів. За життя Жигалко видав три книги: збірку оповідань «Єдиний постріл» (видавництво «Маса», К. 1927), повість «Тіні в завулках» (Державне видавництво України, Х.-К., 1930) та роман «Липовий цвіт» (Державне видавництво України, Х.- К., 1930). Усі вони незабаром потрапили до спецфондів. Значна частина творчого доробку автора булла знищення під час судових дознань. Досі невідома творчість Сергія Жигалка приречена повернутися до українського читача, щоби збагатити духовний світ українства так невдячно забута в гнітючу добу радянської компартійної інквізиції.
Олександр Галич
Український інформаційний простір pp 120-137; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233882

Abstract:
В останні десятиліття під впливом глобалізаційних процесів у світі художня література стала помітно втрачати свої позиції, її почала поступово витісняти документалістика, різновидом якої є мемуарна література. Спогади все частіше стали виходити з маргінесів наукових студій. Мемуари С. Єфремова, які досі були відомими обмеженому колу дослідників, після публікації окремим виданням, дали можливість поліфонічніше зрозуміти його особистість, з’ясувати чинники формування його світоглядних позицій, засвідчили роль періодичних видань, які він читав у дитячі, юнацькі й молоді літа, у яких друкувався, з якими полемізував. Мемуарні свідчення стали важливою сторінкою історії української журналістики. Метою статті є з’ясування ролі російських і галицьких видань у розширенні світоглядних орієнтирів, формуванні україноцентричних позицій автора, окреслення початку журналістської, наукової та громадської діяльності. Бібліотека батька, сільського священника, згодом книгозбірня брата, ректора Київської духовної семінарії Іоанникія, надали можливість С. Єфремову знайомитися з великою кількістю періодичних видань царської Росії, суттєво розширювали його світоглядні горизонти, спонукали відстоювати права українців на видання рідною мовою. Співпраця автора мемуарів із низкою російських видань, а також із галицькою періодикою збігається з пожвавленням громадської активності українців, поступовими змінами в їхній національній свідомості. Публікації в російських газетах і журналах стали для С. Єфремова школою шліфування його журналістської майстерності. Плідна співпраця автора з російськими (Сын Отечества», «Киевское Слово») та галицькими («Зоря», «Правда», «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка», «Літературно-Науковий Вістник») виданнями в спогадах закінчується подіями російської революції 1905 року, у результаті якої вперше на території Російської імперії з’явилася ціла низка україномовних видань («Громадська Думка» і «Нова Громада»), активну участь у створенні яких відіграв автор мемуарів.
Михайло Поплавський
Український інформаційний простір pp 14-30; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233777

Abstract:
У статті аналізуються особливості та ефективність застосування SMM-технологій Київським національним університетом культури і мистецтв, як провідним закладом вищої освіти у сфері культури, у напрямі просування своїх освітніх послуг та брендингу закладу. Наголошено на значенні соціальних мереж у просуванні освітніх послуг і бренда університету, особливо у світлі статистичних даних світових аналітичних агентств про кількість інтернет-користувачів, констатовано недостатність володіння модераторами сторінок ЗВО в соцмережах механізмами залучення уваги аудиторії через соціальні платформи. Акцентовано увагу на тому, що ситуація на ринку освітніх послуг вимагає від українських ЗВО не лише створювати конкурентоспроможні освітні послуги, а й постійно вдосконалювати свої маркетингові комунікації для залучення аудиторії, бути компетентними в тому комунікаційному середовищі, у якому функціонує їхній навчальний заклад, з метою просування своїх пропозицій. На прикладі сторінок КНУКіМ у соціальних мережах Facebook та Instagram наведено дані про ефективність застосування SMM-технологій факультетами університету, зокрема представлено рейтинг сторінок останніх в Instagram за коефіцієнтами охоплення та залучення аудиторії тощо. Звернено увагу на значення персонального бренда «Михайло Поплавський» під час просування КНУКіМ у соцмережах, з огляду на положення, що цільова аудиторія завжди більше довіряє тим закладам, за якими стоїть конкретна особистість. Наголошено на тенденціях подальшого розвитку соціальних мереж, які закладам вищої освіти треба врахувати під час розробки стратегії маркетингу в соціальних мережах. Зроблено висновок, що активна присутність ЗВО в соціальних мережах може стати вирішальним інструментом досягнення перемоги в конкурентній боротьбі вишу на ринку освітніх послуг. Водночас важливою умовою ефективного просування ЗВО є правильний вибір найбільш популярної соціальної мережі, або соціальних мереж, відповідно до цільової аудиторії, на яку ЗВО скеровують свій вплив. Сучасним закладам вищої освіти необхідно активніше взаємодіяти з аудиторією в соціальних мережах, вивчаючи її смаки та уподобання, тим самим визначаючи найбільш дієві підходи до побудови комунікаційної політики закладу.
Артем Онкович
Український інформаційний простір pp 206-220; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233974

Abstract:
Подана стаття – спроба на основі відкритих джерел проаналізувати методи та засоби використання мережі інтернет та соціальних мереж, зокрема як один із найпопулярніших інструментів проведення спеціальних інформаційно-психологічних операцій гібридної війни. У дослідженні розглянуто: причини використання соціальних мереж як засобу впливу на особистість та суспільство; деякі наукові розробки щодо методів та цілей проведення інформаційних операцій в умовах гібридної війни; приклади використання потенціалу соцмереж (на прикладі Фейсбуку) у проведенні інформаційно-психологічних операцій гібридної війни, зокрема стосовно формування соціальної напруженості, підтримки взаємоконтраверсійних та конфронтаційних радикальних груп суспільства, підриву мобілізаційної готовності, поширення панічних настроїв, відчуття небезпеки, соціальної непевності серед громадян різних країн, а також засоби протидії таким операціям із боку урядів, організацій, об’єднань та окремих громадян, що мали місце на практиці. Загально перелічено мотиви сторін військовоінформаційного конфлікту, методи та засоби шкідливого впливів та спротиву проти них, у тому числі із міжнародної практики. Продемонстровано діяльність на міжнародному, державному, приватному та громадянському рівнях щодо ефективного самоубезпечення суспільства від потенційних шкідливих впливів на громадян, суспільства та держави з боку її «доброхотів». Також у статті йдеться про український досвід інформаційного протистояння в умовах інформаційної війни щодо унеможливлення/зменшення небажаних ефектів від інформаційно-психологічних операцій. Публікація може стати в нагоді журналістам-практикам, студентам, науковцям, а також усім користувачам соціальних мереж, для яких інформаційна гігієна та медіаграмотність є щоденною життєвою потребою.
Український інформаційний простір pp 86-93; doi:10.31866/2616-7948.1(7).2021.233879

Abstract:
Стаття присвячена осмисленню жанрових особливостей інтерв’ю в сучасному інформаційному просторі. Теоретико-методологічною базою дослідження стали праці сучасних журналістикознавців. Зокрема, специфіку жанроутворення в масмедіа досліджувала І. Артамонова. Прояв мультимедійності при адаптації інформаційних жанрів в інтернеті вивчає Н. Виговська. Вивченню телевізійного інтерв’ю з позицій семантичного і прагматичного аспектів присвятила своє дослідження Т. Попова тощо. З’ясовано, що сьогодні в ЗМІ все голосніше заявляють про себе інформаційні тексти, автори яких не ховаються за образом оповідача, як у класичній художній літературі, а розмовляють із адресатом. Окреслено, що інтерв’ю вважається одним із основних інформаційних жанрів у журналістській діяльності. Воно активно використовується в практиці масмедіа, зокрема, у структурі інформаційно-аналітичних і художньо-публіцистичних програм. У статті підкреслюється, що важливою жанровою рисою будь-якого інтерв’ю є його діалогічний характер. Тематична різноманітність такого популярного нині жанру як інтерв’ю в друкованих та електронних ЗМІ визначається двома основними типами: 1) інтерв’ю у зв’язку з чимось; 2) інтерв’ю ні про що. На основі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що журналістські матеріали мають переважно діалогічний характер, незалежно від того, притаманна їм діалогічна форма викладу (як в інтерв’ю, або, скажімо, у бесіді) чи ні. Автор журналістського матеріалу в багатьох випадках безпосередньо звертається до читача, або ж аргументує для нього щось важливе у своїй свідомості як для співрозмовника. Сааме тому в журналістських текстах багатьох жанрів порушуються конкретні питання, пропонуються на них відповіді, наводяться докази на користь того чи іншого кута зору і висуваються контрдокази тощо, що створює ілюзію взаємообміну думками з читачем. Формування уявлень про жанрові особливості журналістики має вагому практичну значущість, оскільки дає можливість свідомо орієнтуватися в тій чи іншій пізнавальній ситуації на створення цілком конкретного типу тексту, максимально наближеного для адекватного висвітлення фактів, що зацікавили аудиторію та ЗМІ.
Back to Top Top