Український інформаційний простір

Journal Information
ISSN / EISSN : 2616-7948 / 2617-1244
Total articles ≅ 168
Filter:

Latest articles in this journal

Український інформаційний простір pp 209-232; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257226

Abstract:
У статті проаналізовано матеріли таборового часопису «Наша Зоря», які висвітлювали деякі аспекти побуту та життєдіяльності інтернованих вояків-українців Армії УНР у таборах Стшалково і Каліш протягом другої половини 1921 – і до квітня 1923 рр. Встановлено, що на його шпальтах закарбовувались непохитна віра українського вояцтва у перемогу та стійкість таборян у подоланні щоденних труднощів, а разом з тим – ностальгія за Батьківщиною та хвилеві сумніви, коли під непосильним тягарем побутових проблем здавалося би що всі надії на відновлення української державності були втрачені. Протягом усього часу свого існування «Наша Зоря» відчувала моральну та фінансову підтримку з боку таборян, які уділяли часопису дещицю із своїх зароблених тяжким трудом коштів. Дуже вагомо допомагали журналу й таборові інституції – проводячи різні культурно-мистецькі акції (театральні вистави, вечорниці, концерти) та перераховуючи отримані за це кошти до видавничого фонду «Нашої Зорі». Разом з тим, попри цю підтримку зібраних коштів ледь-ледь вистачало аби звести «кінці з кінцями» та опублікувати чергове число часопису, і саме цим обумовлювались окремі випадки недотримання редакцією черговості виходу «Нашої Зорі». Але саме завдяки ентузіазму та спільним зусиллям гурту однодумців, які об’єднались у складі нечисленної редколегії цього видання, всі перепони успішно додалися. Проведений аналіз матеріалів з історії таборового повсякдення українського вояцтва дає всі підстави стверджувати, що вони довший час слугували об’єднавчим чинником для таборян, скріплюючи їх моральний дух. Водночас, вони справляли потужний вплив на формування національної свідомості інтернованих вояків Армії УНР, зміцнюючи їх віру у визволення України від більшовизму.
Марʼян Житарюк
Український інформаційний простір pp 174-194; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257216

Abstract:
У статті систематизовано публікації про радянську Україну у львівському часописі «Діло» 1930 р. Виокремлено й узагальнено важливі питання політичного, національно-культурного життя, економічного й соціального становища, релігійних та історичних проблем, як-от: більшовизм, колективізація на теренах радянської України, Спілка Визволення України, реформа освіти тощо. Переосмислено болючі питання українського національного життя в умовах радянського поневолення в міжвоєнний період на основі газетних публікацій. Протягом 30-х рр. ХХ ст. надруковано тисячі матеріалів, які потребують уважного прочитання, осмислення, вивчення. Так, у газеті «Діло» протягом 1930 р. подано понад дві сотні публікацій про життя в радянській Україні, зокрема, 120 – опис, оцінка подій та ситуацій на радянщині авторства журналістів і дописувачів «Діла», головно представників Східної Галичини, 5 – зарубіжних авторів, решту – реакція-протест у Західній Україні та світі на трагедію українців. Мета статті – зосередити увагу на ключових національних питаннях в умовах радянської України протягом 1930 р. Завдання публікації – осмислити виявлені тексти в контексті планомірного знищення національної суті українців, а також доповнити історію української журналістики новою джерельною базою (новими публікаціями) і бібліографічними даними. Методологічна основа дослідження. У статті використано метод наукового опрацювання першоджерел, знайдених у спецфондах Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка, зокрема, підшивок газети «Діло» за 1930 р. Опрацьовано 252 публікації, частина з яких – у кількох подачах. На основі наукового реферування виокремлено 6 публікацій з ключовими словами «СВУ», «колективізація», «більшовицький терор», «Радянська Україна» (метод наукового пошуку), тобто фактично застосовано проблемно-тематичний аналіз з метою осмислення порушених проблем (концептуальний аналіз) і підготування певних висновків та узагальнень (методи синтезу, індукції й дедукції). Статтю проілюстровано двома таблицями, підготовленими з допомогою кількісного аналізу та контент-аналізу. З допомогою нових текстів у «Ділі» доповнено, розкрито, уточнено окремі питання історії української журналістики та увиразнено розуміння трагічних подій, систематизовано публікації як джерела осмислення відображення більшовицької політики нищення України, життя в умовах радянської України.
Микола Тимошик
Український інформаційний простір pp 7-14; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257054

Abstract:
Шановний читачу! За уважного читання останніх чисел УІП, певне, ви помітили, що традиційна складова змістової частини видання – так зване Передслово – у нас дещо змінилася й стала уподібнюватися класичній передовій. Її змістова домінанта – короткий огляд від часу попереднього випуску вагомих із боку соціальної значущості в інформаційному полі подій, тенденцій, ініціатив, до появи яких причетна журналістика та журналісти, і про які в поточному числі часопису так чи так ідеться в окремих статтях. На глибоке переконання автора цих рядків, робити це в науковому фаховому журналістикознавчому виданні треба передусім тому, що за переломової доби Української державності актуалізуються будь-які проблиски тенденцій та ініціатив у медійному середовищі. Надважливо не просто помітити, зафіксувати, а й засвідчити переконливу спонуку молодим дослідникам вивчати, узагальнювати, уводити все це до майбутніх досліджень, навчальних програм чи посібників. Цим будемо наближувати реальну журналістську практику, її стандарти, принципи, уроки і чин особистостей в навчально-наукове середовище, де формуються чи гартуються кадри для медійної галузі.
Марина Лисинюк
Український інформаційний простір pp 126-132; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257169

Abstract:
Дослідження присвячено інформаційному контенту засобів масової інформації у контексті медіакомунікації. З’ясовано, що значна увага наразі приділяється проблемам впровадження світових медіатенденцій щодо використання їх в українських ЗМІ. Основними методами донесення інформації до громадськості є блоги, лонгріди та візуалізація даних, котрими активно користуються сучасні медіа. Засоби масової інформації, які відслідковують сучасні світові тенденції в медіа, прагнуть створити однакові умови для перегляду їхнього контенту на різноманітних гаджетах. Наголошено, що швидкий розвиток інформаційного простору трансформує журналістські матеріали згідно з новими вимогами. Визначено, що основними аспектами формування якісного контенту сучасних ЗМІ є текстове наповнення, оформлення та виклад матеріалу. Також важливим чинником формування громадської думки є візуалізація подій. З’ясовано, що мультимедійна історія та блог, лонгрід є одними із найпопулярніших методів подачі суспільно важливого контенту. Новітні медіа використовують різноманітні онлайн-сервіси задля створення лонгрідів, а також мультимедійних історій, в основі яких текстовий та візуальний матеріал. Журналісти мають демонструвати ексклюзивність свого матеріалу, концепцію, власний стиль, лонгрід або мультимедійну історію. Зроблено висновок про те, що наразі читачам уже не достатньо лише бути споживачами інформації, вони хочуть брати активну участь у створенні інформаційного контенту: знайомитися із думками експертів, краще розуміти події завдяки гіперпосиланням, обговорювати з іншими та коментувати подієвий контент. Пріоритетним, звичайно, залишається текстовий матеріал, адже саме він дозволяє досягнути збалансованого та повного сприйняття тексту. У мультимедійних матеріалах реципієнтам пропонується не лише цікавий матеріал, але й віртуальна подорож, розповіді біографічного характеру із документами, світлинами тощо. У лонгрідах слова урізноманітнюють засобами візуалізації даних, а завдяки адаптації сайтів один і той самий матеріал можна переглядати на різних пристроях.
Олександр Галич
Український інформаційний простір pp 162-173; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257213

Abstract:
Мемуарний твір С. Єфремова «Про дні минулі (спогади)», написаний понад 100 років тому, серед іншого розповідає про взаємини автора з цензурою, переконливо доводячи її реакційну роль у Російській імперії. Метою статті є на матеріалі мемуарів С. Єфремова 1920–1921 років з’ясувати роль російської царської цензури в блокуванні україноцентричних матеріалів, написаних згаданим автором та його однодумцями; показати постаті цензорів, розкрити мотиви їхньої діяльності та роль у перешкоджанні створенню україномовної журналістики. Перша згадка про цензуру в спогадах С. Єфремова пов’язана зі знайомством з відомим українським письменником І. Нечуєм-Левицьким, який навчився обходити цензуру. Наступна згадка про неї пов’язана зі створенням наприкінці ХІХ ст. видавництва, яке пізніше стало називатися «Вік». Тут С. Єфремов став свідком роботи з цензурою своїх товаришів. Київські цензори чинили немало перешкод україномовному видавництву, відхиляючи більшість рукописів, покреслених червоним кольором. У «Киевской Старине» С. Єфремову довелося вже самому безпосередньо мати справу з цензурою. У нього сформувався власний досвід роботи з цензорами, чого він не мав під час праці у видавництві «Вік». Документальний твір «Про дні минулі (спогади)» розповідає, що статті їхнього автора через гостроту і політичну спрямованість перебували під особливим контролем цензури, а тому керівнику «Киевской Старины» В. Науменку доводилося їх суттєво редагувати, перш ніж подавати до цензурного комітету. Першою статтею С. Єфремова, правомірність якої автору особисто довелося відстоювати в цензурному комітеті, була праця про П. Грабовського, що була надрукована в другому номері «Киевской Старины» за 1903 рік. Цензор суттєво вплинув на статтю С. Єфремова. Вона з’явилася без кінцівки і з великими купюрами, внаслідок чого суттєво постраждав її зміст. Проте сам автор набув певного досвіду спілкування з цензурою. Наступна його праця про святкування з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві була надруковано без змін, оскільки цензор підписав її, не читаючи. Вона викликала особливий резонанс і переполох у владних структурах. Унаслідок цієї публікації цензора було звільнено з посади із-за нехтування своїми обов’язками. Мемуари дозволяють дізнатися імена кількох київських цензорів, з якими мав справу автор спогадів. Серед них – Бутовський, Глібов, Сидоров, Никольський, Флоринський, Булгаков. У двобої з цими чиновниками загартовувався світогляд С. Єфремова, уміння відстоювати інтереси українського народу. Він набирався досвіду як обходити цензуру.
Тетяна Гуменюк
Український інформаційний простір pp 57-68; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257083

Abstract:
Медіапростір – це електронне оточення, в якому окремі люди або їхні групи та інші спільноти можуть діяти разом одночасно. У цьому просторі вони можуть створювати візуальне та звукове середовище, що впливає на реальний простір. Окремим явищем, який відзначається нереальністю, «ідеальною картинкою» є блогерський медіапростір, динаміка та трансформація якого є настільки стрімкою, що потребує найсучасніших досліджень. Автор поставив за мету – виявити особливості сучасного блогерського українського медіапростору та окреслити тренди його майбутнього розвитку. Гіпотезою дослідження є: український блогерський медіапростір ще проходить стадію становлення, але його вплив стає тільки значнішим з роками. Для перевірки гіпотези автор дослідив сутність явища «медіапростір»; дослідив сутність явища «блогерство» та проаналізував сучасний стан блогерства. Було досліджено історію становлення явища «блог», виявлено і охарактеризовано 4 види блогерів: селебріті, експерти, лайфстайл-блогери та бізнесмени. Зазначено функції блогерства у комунікаціях соціальних мереж, а саме інформативну, соціальну, навчально-наукову, культурну та ділового спілкування. Порівняно світовий та український сучасний блогерський медіапростір та виявлено основні відмінності: масштаб блогерства та цінник інфлюенсерів. Результатом дослідження автора стало виявлення особливостей блогерського простору (блогерство як професія, суттєва різниця в заробітках блогерів, покращення якості контенту та диверсифікація доходів блогерів) та основних трендів блогерського медіапростору (зростання впливу блогерів на освіту, тенденція довгострокової співпраці інфлюенсерів та брендів, значне зростання блогерського українського медіапростору через покоління Альфа, перехід блогінгу в метавсесвіт та більша увага з боку ЗМІ та влади).
Майя Нагорняк
Український інформаційний простір pp 69-87; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257088

Abstract:
В історії українського державотворення надзвичайно вагому роль відіграє буремний період 1920–1921 років, який ознаменувався утвердженням Української Народної Республіки (УНР). Покладено початок розумінню суспільнобудівничої місії ефективних комунікацій, усвідомленню першорядного значення інформаційної і пропагандистської діяльностей в еволюційних процесах становлення України на мапах Європи другого десятиліття ХХ століття. Суспільнополітичні виклики потребували відкритого системного поширення і популяризації як фактів, так і коментарів задля правдивого інформування громадської думки про події внутрішнього й зовнішнього життя, а також із метою недопущення недостовірної інформації про молоду Українську державу у світі. Зважаючи на це, забезпечення української i закордонної спільнот достовірною, повновичерпною інформацією та всеосяжна пропаганда України на всіх рівнях визначали державну політику УНР. З огляду на зазначене, метою даної розвідки є з’ясувати питання того, в чому полягала інформаційна та пропагандистська діяльність Української Народної Республіки (УНР) 1920–1921 років, за допомогою яких механізмів тогочасним очільникам удавалося забезпечити ефективність як внутрішніх, так і зовнішніх комунікацій. Задля досягнення мети використовувалися такі методи: метод вивчення емпіричного матеріалу (архівних документів), описовий метод, метод узагальнення. Унаслідок опрацьованих матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України встановлено, що левову частку інформаційної і пропагандистської роботи було покладено на Міністерство Преси та Пропаганди (тут і надалі всі слова вжито з великої літери відповідно до тогочасних документів — Авт.) на чолі з політичним діячем О. Назаруком, яке було сформовано в уряді В. Чехівського. В межах Міністерства діяв спеціальний відділ, який опікувався інформуванням української еміграції на території Польщі про боротьбу народу Української Народної Республіки за свої права та з ворожим для нього впливом більшовицької росії. Після звільнення України від влади більшовиків гостро постало питання щодо налагодження телеграфного зв’язку з різними місцевостями держави, з іншими країнами, через що урядовці працювали над відбудовою на терені України державної радіотелеграфної сітки. Пошуки уряду УНР шляхів установлення комунікацій усередині країни та поза її межами, здійснення інформаційної та пропагандистської діяльностей мають неоціненне значення для історії країни, що засвідчує прагнення очільників і пересічних громадян будувати міцну й потужну Українську державу.
Микола Тимошик
Український інформаційний простір pp 250-256; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257230

Abstract:
Наукова думка, якщо вона справжня, а не кон’юнктурна пристосуванка, ніколи, ніде й за жодних обставин не мала й не має ні перепочинку, ні перерви. Навіть у час лихоліття, якою є теперішня кривава битва українського народу з відвічним російським агресором. Втім, затяжний кризовий стан української науки породив явище, пов’язане із заробітчанством на науці. Тепер ні для кого не є таємницею, що ніким не контрольований у нашій країні ринок так званих наукових послуг все більше змістився у бізнесову площину. Причому, нібито на законних підставах.
Микола Тимошик
Український інформаційний простір pp 30-56; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257058

Abstract:
Автор статті уперше розглядає стандарти журналістики як каскадний набір адресованих професійним журналістам та причетних до діяльності ЗМІ принципів, критеріїв, правил, які містяться у загальноприйнятих міжнародних, національних, крайових та редакційних кодексах (посібниках, вказівках, рекомендаціях), інших правових чи етичних документах. Витоки стандартів для працівників пера автор вбачає на початках світового рукописання, а першим документом – «Заповіді стародавніх талмудистів для творців рукописних книг». Цей документ автор віднайшов у Єрусалимському музеї «Книжкове святилище» під час наукового стажування в Ізраїлі. Головними документами щодо професійної поведінки журналістів, які аналізуються у статті, є: Міжнародний кодекс журналістської етики, Декларація принципів поведінки журналістів, Кодекс етики українського журналіста. Для порівняння з українським національним узято кодекс етики журналістів Чехії. Окремо йдеться про сильні і слабкі місця в «Кодексі етики українського журналіста». Вказано на кілька причин порушення професійних стандартів. Серед них: залежність журналістів від засновників-олігархів, корумпованість влади та її вплив на контент, низький авторитет Національної спілки журналістів України серед медійної спільноти. Названі основні тенденції з порушення стандартів журналістики українськими ЗМІ. Серед них – служіння інтересам влади чи засновників, а не суспільства; ігнорування вимогою щодо спростування оприлюдненої недостовірної інформації; поширеність та непокаруваність плагіату; втручання засновників ЗМІ в контент; незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди за замовлений матеріал; малопомітна й малоефективна діяльність Комісії з журналістської етики з розгляду конфліктних ситуацій етичного та професійного характеру. Окреслений дисбаланс підходів до втілення на практиці журналістських стандартів оголив низку проблем, які накопичилися й у самій спільноті, і в теорії та практиці української журналістики. Це, зокрема, змістове наповнення таких понять як «свобода слова», «об’єктивність факту», «фабрика фейків». Це також і якість підготовки журналістських кадрів на відповідних факультетах університетів, і присутність (чи відсутність) у їхніх навчальних програмах таких засадничих понять, що формулюють своєрідну професіограму українського журналіста, – професіоналізм, порядність, патріотизм.
Галина Салата
Український інформаційний простір pp 234-248; https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(9).2022.257228

Abstract:
Актуальність теми дослідження виходить із необхідності у відновленні й продовженні історичної пам’яті народу, держави, що неможливо здійснити поза фіксації інформації історичного характеру на рівні краєзнавства. Автор дослідження зосереджує увагу на специфічному питанні історії міста Києва, його районування, економічної, соціокультурної діяльності й народонаселення; з’ясовує місце й роль у житті великого міста – міста Києва, його історичної місцевості – Забайков’я (Забайків’я). У період активного заселення, з XVIII століття, був заснований Байківський цвинтар, перша українська залізниця Київ–Балта, побудувалися Печерські укріплення й Новостроєнські будівлі. Церква скористалася цими масштабними проєктами й поступово викупила у міста історичну ділянку. Фінансово до розбудови самої залізниці й прилеглих територій долучилася Києво-Печерська Лавра, маючи певний відсоток від самого процессу експлуатації залізниці й прибуток у вигляді пожертвувань із боку пастви. Метою дослідження є історичний аналіз місцевості – Забайков’я (Забайків’я). У статті використано принципи й методи з різних галузей наукового знання – із історії, архівознавства й документалістики, з бібліографії й бібліотечної справи, культурології тощо. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що певні історичні об’єкти Києва, зокрема, Забайків’я вимагають повноцінного ретроспективного аналізу в світлі сучасної модернізації міста Києва, столиці України. Це дослідження може бути використано на теоретичному й практичному рівнях. Із погляду теорії має місце подальше поглиблення історичних лакун. Щодо практики, матеріал може бути використаний у практичному краєзнавстві, в процесі викладання різноманітних спецкурсів історичного характеру, в науково-популярному поширенні.
Back to Top Top