Refine Search

New Search

Advanced search

Results in Journal Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво: 46

(searched for: journal_id:(4154482))
Page of 5
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Nataly Vladimirova, Marina Grynyshyna
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 46-53; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204357

Abstract:
Мета статті – поглибити дослідження авангардистської театральної культури 1920-х рр., зосередившись на проблемі формування її «ексцентричної» поетики. Матеріалом досліду послугувала творчість Жана Кокто – одного з проводирів європейської «художньої революції» першої третини ХХ ст., зокрема його пантоміма «Бик на даху» на музику члена групи «Шість» Дарьюса Мійо (1920), що продовжила експерименти митця з «кабаретизації» французької сцени. Методологію дослідження склала комбінація елементів історико-культурного, історико- реконструктивного та структурно-аналітичного методів. Наукова новизна полягає у введенні в український театрознавчий обіг висвітлення та аналізу творчих надбань Ж. Кокто у сфері французького музично-драматичного театру початку 20-х років ХХ ст. Висновки. Процес формування «ексцентричної» поетики, або так звана «кабаретизація» європейського та радянського кону 1920-х рр., став яскравою прикметою авангардистської театральної культури. Це був один із перших провокативних сценаріїв кардинального оновлення театру та важливий етап загального культурного поступу. Пошук різноманітних способів збагачення сценічної лексики є актуальним питанням сучасного театрального процесу. Тож різнорівневий аналіз «переломних» періодів історії культури, коли народжувалася нова естетика, залишається одним із найрезультативніших методів динамізації відповідних процесів сьогодення.
Mykola Krypchuk, Dmitry Umlev
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 78-90; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204360

Abstract:
Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні художніх особливостей дитячого естрадного театру, виявленні специфіки режисерських практик у таких колективах, характеристиці змісту, форм і методів роботи на прикладі діяльності дитячого естрадного театру «Зірковий час» м. Одеси. Методологія дослідження базується на використанні таких наукових підходів: комплексного – для розкриття сутності всіх аспектів художньої специфіки дитячого театру; культурологічного – для зіставлення та порівняння філософських, історичних, психолого-педагогічних та мистецтвознавчих складових у діяльності дитячого естрадного театру; емпіричного – для спостереження, інтерв’ювання дітей та батьків тощо. Наукова новизна. Уперше з метою науково-дослідного осмислення зібрано, систематизовано та проаналізовано досвід творчо-організаційної діяльності дитячого естрадного театру «Зірковий час» м. Одеси, схарактеризовано основні режисерські прийоми в роботі з дітьми й узагальнено напрями подальшого розвитку колективу. Висновки. Театр як засіб формування особистості займає одне з перших місць серед інших видів дитячої творчості, він є для дітей джерелом інформації про навколишній світ і закони життя, примушує замислюватися над сенсом людського існування та глибинами людської душі, тому дитячий естрадний театр «Зірковий час» м. Одеси подає теоретичну модель дитячого естрадного театру, що складається з двох напрямів діяльності колективу. Перший передбачає аналіз та визначення особливостей роботи з учасниками вистави, а також дотримання у своїй діяльності певних принципів. Другий напрям стосується безпосередньо творчої діяльності дитячого естрадного театру, зокрема методів, форм і засобів. У статті схарактеризовано сучасні режисерські прийоми та визначено особливості професійної діяльності режисера, який працює в дитячому колективі, що полягають у вкрай обережному ставленні до дитячої театральної творчості з урахуванням вікових, фізіологічних, психологічних властивостей дітей, необхідності створення такої організації театральної творчості дітей, що забезпечить повне самовиявлення юних акторів, зберігаючи подібність до природної дитячої гри; проаналізовано основні режисерсько-творчі технології, а також подальші перспективи розвитку дитячого театру.
Svitlana Ulanova, Cyril Maykut, Anastasya Adnacheva-Ponomarenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 33-45; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204356

Abstract:
Мета дослідження – схарактеризувати творчо-організаційну діяльність провідних режисерів Сєвєродонецька у ХХ ст. Методологія дослідження. У процесі дослідження використано такі методи: історичний – для осмислення постатей О. Бірюстюкова, О. Шмаля та О. Олександрова в театральному мистецтві Сєвєродонецька; історико-біографічний – для аналізу контексту епохи та естетико-художніх векторів часу, що впливали на формування художніх підходів означених митців; компаративно-типологічний – для диференційованого порівняння творчого доробку режисерів. Наукова новизна. Уперше систематизовано та аналітично осмислено творчо-організаційну діяльність О. Бірюстюкова, О. Шмаля та О. Олександрова в контексті еволюції театрального мистецтва Сєвєродонецька у ХХ ст. Висновки. Сєвєродонецький народний театр під орудою О. Бірюстюкова виконував не тільки соціокультурні, але й освітньо-виховні функції для містян. Творчо-організаційна діяльність О. Шмаля стала сучасною імплементацією принципу «об’єктивного мистецтва» Г. Гурджиєва, зокрема через упровадження авторської методики роботи з акторами. Режисура О. Олександрова збагатила палітру театрального життя Сєвєродонецька своєю епатажністю та авангардизмом. Загалом відносно коротка історія розвитку театрального мистецтва Сєвєродонецька свідчить про те, що динаміку цього процесу визначила тенденція, яка характерна і для загальнонаціональних процесів становлення українського театрального життя: від самодіяльних його форм до професійних. Аналіз останніх свідчить про їхній активний розвиток завдяки використанню нових режисерських підходів, що сприяли зростанню акторської майстерності колективів і збагаченню репертуарної палітри щодо відродження національних культурних традицій. Режисерські пошуки та організаційно-творча діяльність О. Бірюстюкова, О. Шмаля та О. Олександрова стали вагомим внеском у розвиток театрального мистецтва Сєвєродонецька у ХХ ст. – воно стрімко та різновекторно розвивалося від локального аматорського театрального колективу однодумців до провідного регіонального професійного театрально-видовищного закладу культури.
Volodymir Sagan, Oleg Artamonov
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 91-103; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204361

Abstract:
Мета дослідження – проаналізувати особливості використання форм візуальної інсталяції як важливої складової акторської майстерності. Методологія дослідження. Для досягнення мети використано методи компаративістики як засобу порівняння форм візуальної інсталяції та моделювання ознак елементів, якими ці форми структуровані. Наукова новизна полягає в тому, що схарактеризовано роль та значення форм візуальної інсталяції у процесах акторського виховання, розглянуто також динаміку розвитку методик, які ґрунтуються на використанні візуальної інсталяції як елементу акторської майстерності. Висновки. Візуальна інсталяція – елемент акторської майстерності в процесі створення сценічного образу. Про наявність проблем візуальної інсталяції говорили видатні режисери, актори та викладачі світового рівня. Виховання пластичної виразності у професійних акторів є обов’язковим складником професійної підготовки сучасного актора та необхідним засобом сценічного втілення художнього образу. Наявність різних методик підготовки дає змогу широко використовувати візуальну інсталяцію у роботі актора над роллю в різних режисерських парадигмах, якими представлений розвиток сучасного театрального мистецтва. Розглянуті методики використання візуальної інсталяції в роботі актора розкривають певні тенденції, суть яких полягає в пошуках додаткових засобів виразності у традиційних акторських техніках жестово-поведінкового характеру, намаганні поєднати їх з художніми завданнями, закладеними в «театральний текст», поглибити в його прочитанні смислову багатовекторність через центральну постать сценічної дії – актора. Саме тому зростає вагомість багатополярності в професійній підготовці тих, хто бере участь у створенні вистави. Мова йде про необхідність володіння різними техніками візуальної інсталяції не тільки на акторському рівні, а й на режисерському. Загальна роль цих технік – збагатити сценічну палітру вистави через мову тіла, жестів, рухів, які в сучасному театрі набувають значення провідного виразного засобу, що диктує вибір інших засобів, пов’язаних безпосередньо з учасниками вистави (художнє оформлення, просторове оформлення сцени тощо).
Nataly Vladimirova
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 104-106; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204362

Abstract:
Усупереч усталеним правилам рецензування наукових досліджень насамперед звернемо увагу не на основний блок монографії Катерини Юдової-Романової «Образно-технологічні засоби презентації сценічних мистецтв: сторінки історії», а на покажчик понять і термінів, список використаних джерел, іменний покажчик. Тобто ту частину дослідження, що доповнює презентацію його основних п’яти розділів. Вважаємо, що пропоновані супроводження, а особливо покажчик понять і термінів, є свідченням не тільки грамотно- сті та належної культури в контексті оформлення наукових розвідок, а й засвідчують широкий діапазон знань та належну структурованість мислення дослідниці.
Oksana Popova
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 19-32; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204354

Abstract:
Мета дослідження – визначити специфіку режисерських інтерпретацій у виставах Е. Митницького за творами класичної драматургії та виявити особливості новаторських концепцій і традиційних методів його театральної режисури на основі мистецтвознавчого аналізу вистав за творами А. Чехова, Л. Толстого та У. Шекспіра. Методологія дослідження. Стаття ґрунтується на сучасних мистецтвознавчих концепціях дослідження театральної режисури, основою яких є міждисциплінарний та комплексний підхід. Застосовано типологічний метод (спрямований на виявлення та визначення особливостей режисерської методології Е. Митницького), метод мистецтвознавчого аналізу (для виявлення специфіки формування та становлення головних теоретичних і практичних складників режисерської діяльності Е. Митницького; визначення його внеску в розвиток вітчизняного театрального мистецтва), когнітивний метод (для обґрунтування специфіки режисерської майстерності Е. Митницького, виявлення та окреслення специфіки його індивідуальних творчих методів у процесі інсценізації творів класичної драматургії), еволюційний метод (для дослідження динаміки розвитку концепцій і методик Е. Митницького в контексті особливостей театрального простору останньої чверті ХХ – початку ХХІ ст.). Наукова новизна. Досліджено режисерську діяльність Е. Митницького в контексті особливостей інтерпретації класичної драматургії; визначено специфіку новаторських концепцій і традиційних методів театральної режисури Е. Митницького (на основі аналізу постановок творів класичної драматургії); схарактеризовано вплив режисерської діяльності Е. Митницького на розвиток сучасного вітчизняного театрального мистецтва; здійснено спробу використання системного підходу до аналізу та трактування режисерської методології Е. Митницького. Висновки. Проблематика інтерпретації класики в цілому та творчості окремого драматурга є фундаментальною для сучасної театральної науки. Характер розвитку театральних ідей Е. Митницького відображає основні напрями сучасного театрального процесу. Дослідження виявило, що в процесі створення вистав за класичними творами Е. Митницький поєднав традиції та новаторство театральної режисури. Його постановки можна вважати традиційними, оскільки вони не заперечують авторську стилістику літературного першоджерела. Новаторство полягає в акторській грі – психологічній глибині та проживанні ролі на сцені; домінуванні внутрішнього осмислення та переживання над зовнішніми засобами виразності за умови абсолютної довершеності форми.
Serhii Bezklubenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 8-18; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204352

Abstract:
Мета дослідження – з’ясувати сутність поетики (або, що те саме, художнього творчого методу). Методи дослідження – аналіз і синтез. Наукова новизна дослідження. Автор дотримується концепції, згідно з якою мистецтво, будучи важливою формою суспільної свідомості, способом самовираження особи та засобом утвердження певних ідей, у своїй основі є одним із видів виробництва. Виробництво це особливе – духовне (мораль, наука, філософія, релігія); це виробництво ідей, а не матеріальних благ. Мистецтво є специфічним також серед духовних, як художнє, та відсутнє в природі. З огляду на це мистецтву як художньому виробництву притаманні всі властивості виробництва як такого, у тому числі організаційні, економічні та технологічні. Зважаючи на це, сутність творчого методу, який, з формального боку, на вигляд як система певних правил (прийомів) творчості, автор убачає в тому, що він являє собою не що інше, як логіку творчого процесу, тобто художнього виробництва. Своєрідними гранями цієї логіки постають (у різних видах мистецтва – різною мірою) технологічні, гносеологічні, ідеологічні та психологічні аспекти. Висновки. Оскільки в цій публікації досліджено саме ідеологічний аспект мистецького процесу, творчий метод постає як певна логіка ідей, тобто ідеологія.
Dmitry Mukharsky, Daria Yakusheva, Valeria Atanasova
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 54-65; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204358

Abstract:
Мета дослідження – узагальнити досвід організації та проведення фестивальних заходів на Миколаївщині. Методологія дослідження. У процесі вивчення проведених на Миколаївщині фестивальних заходів використано такі методи: аналітичний – під час опрацювання статей, інтерв’ю, які висвітлюють хід проведення фестивалів; описовий – для ілюстрації підготовчих матеріалів, сценаріїв положень, що регулюють діяльність їхніх учасників; аксіологічний – для визначення критеріїв оцінки різних форм театральних фестивалів як соціально-культурного явища. Наукова новизна дослідження полягає в узагальненні досвіду проведення театральних фестивалів на Миколаївщині, виявленні принципів їхньої організації; в описовій характеристиці окремих форм, якими представлено фестивальне життя в регіоні. Висновки. Доведено, що проведення фестивалів є невід’ємною частиною театральної культури Миколаївщини. Їхній розвиток демонструє розмаїття форм і змістовних задумів, які ввібрали в себе найкращі мистецькі традиції країн Чорноморського басейну. Форми фестивалів доводять їхню варіативність як за змістом, так і за структурою. Усі вони тісно пов’язані з художнім життям регіону. До фестивального руху долучаються професійні майстри театрального мистецтва, аматори, шкільна та студентська молодь. Фестивалі Миколаївщини театрального спрямування мають велику популярність як в Україні, так і за кордоном, залучають до співпраці відомих театральних діячів, що підкреслює високу організаторську культуру, значний професійний рівень оргкомітетів. Органи влади підтримують проведення фестивалів, демонструючи зацікавленість у заходах, що сприяють розвитку на Миколаївщині театрального мистецтва як аматорського, так і професійного.
Liubov Golubtsova, Serhii Plutalov, Maryna Musienko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 66-77; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204359

Abstract:
Мета дослідження – розглянути історію виникнення сценічного мистецтва Маріуполя та схарактеризувати технології акторського мистецтва (традиційні й інноваційні), на які спирається у своїй діяльності колектив Маріупольського драматичного театру. Методологія дослідження. Для досягнення мети дослідження використано такі методи: історичний (для дослідження етапів становлення театрального мистецтва Донеччини); аналітичний (з метою виявлення основних принципів акторської школи як результату її історичної еволюції); культурологічний (для розгляду традицій акторської школи в контексті розвитку сучасного сценічного мистецтва Маріуполя); мистецтвознавчий (в аналізі акторської школи та форм режисерських технологій); джерелознавчі (у вивченні архівних матеріалів, пов’язаних з театральним життям міста). Наукова новизна полягає в тому, що виявлено специфіку сучасного акторського мистецтва Маріуполя та його зв’язки зі здобутками класичного українського театру корифеїв. Висновки. Осередком театральної культури Донеччини є Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь). Аналіз діяльності театру на різних етапах його функціонування дає змогу стверджувати, що історичні реалії розвитку акторської школи корифеїв на Донеччині мають фрагментарне висвітлення в історико-культурологічній, мистецтвознавчій і театрознавчій літературі; формування репертуарних уподобань в акторських трупах відбувалося під впливом гастрольної діяльності театру корифеїв. Особливу роль у цьому процесі відігравали принципи роботи над художніми образами як центральним елементом вистави, який її композиційно об’єднує та опосередковано впливає на інші складники. Незважаючи на період так званого «застою», у радянських театральних практиках наприкінці 70-х років простежуємо тенденції повернення до традиційних для українського театру форм сценічної виразності, що сприяло активізації режисерської й акторської творчості в пошуку нових варіантів поєднання театральних засобів української побутової драми з іншими, притаманними класичному та сучасному європейському театру драми та комедії. Основні риси української акторської школи Маріупольського театру: реалістичний підхід до створення сценічних образів; широке використання музики, співу, танцю; плідна робота актора над собою.
Page of 5
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Back to Top Top