Refine Search

New Search

Results in Journal Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти: 152

(searched for: journal_id:(4077439))
Page of 4
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Євген Володимирович Сірий
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 225-242; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233373

Abstract:
В матеріалі висвітлюється одна із сьогоденних проблем молодіжного підприємництва і самозайнятості в Україні – їх становище та перспективи в умовах карантинних обмежень в оцінці рольової участі держави. Де-юре держава відреагувала на певні виклики пандемії у розвитку малого підприємництва (молодіжного): від законодавчої бази, програм, організацій, до окремих конкретних заходів локального характеру. Однак відповідні заходи з боку влади, особливо у порівнянні з іншими країнами, вимагають більшої ефективності. Ці висновки підтверджуються даними окремих відповідних соціологічних досліджень, що представлені в статті. На емпіричному матеріалі показано основні тренди у розвитку малого бізнесу (молодіжного) за умов карантинних обмежень, оцінку рольової участі держави у вирішенні відповідних проблем.
Оксана Олександрівна Мітрофанова
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 55-66; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233231

Abstract:
Метою є аналіз позиції Польщі щодо російсько-українського конфлікту, анексії Криму та врегулювання ситуації в Донбасі. Серед методів було застосовано системний для вивчення сприйняття польськими політиками окупації Донбасу та анексії Криму, компаративний аналіз позицій європейських та польських діячів стосовно гіпотетичної участі Польщі у нормандському або іншому форматі з урегулювання російсько-українського конфлікту. Проаналізовано офіційну позицію Польщі щодо російсько-українського конфлікту 2014–2020 рр.Доведено, що для Польщі Україна є зоною особливих інтересів. Офіційна Варшава прагне відігравати значну роль у врегулюванні російсько-українського конфлікту, тому що провал України означатиме для Польщі погіршення власної безпекової ситуації. Наразі польський кордон з Україною є рубежем ЄС та НАТО, тому оптимальним для Польщі було б пересунення меж цих організацій у майбутньому на Схід України, тому Польща наполегливо обстоює євроінтеграційні та євроатлантичні амбіції України.Зроблено висновок, що у польських політиків є розуміння, що перетворення конфлікту на Донбасі на заморожений означатиме наявність постійної вибухонебезпечної ситуації. Зроблено рекомендації, що чіткі сигнали офіційній Варшаві з боку офіційного Києва з приводу зацікавленості у практичному втіленні польсько-українського стратегічного партнерства були б важливими та далекоглядними. Виділено, що реалізація польської політики щодо російсько-українського конфлікту залежить від стратегій основних гравців європейського стратегічного простору. Польська політика сприймається як проамериканська французькими та німецькими можновладцями, тому офіційний Париж і Бонн уникають залучення Польщі до перемовин щодо ситуації на Донбасі. Втім, самостійно Польща не здатна впливати на врегулювання російсько-українського конфлікту, Варшава має діяти спільно з найпотужнішими гравцями.
Володимир Михайлович Наконечний
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 178-191; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233357

Abstract:
Мета статті полягає у з’ясуванні різноплановості громадського служіння лемків-емігрантів в еміграційних осередках в Америці. Завданнями розвідки є з’ясувати інформаційний потенціал газет «Наш лемко» та «Лемко» для реконструкції культурно-просвітницького життя американських лемків у міжвоєнний час, а також відтворити багатоманітність його форм і проявів. Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об’єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових і спеціально-історичних) наукової праці. Особливо значущими були методика джерелознавчого аналізу (на етапі збору та критики емпіричного матеріалу), а також компаративний і типологічний методи (на реконструктивному та наративному етапах). Наукова новизна статті полягає у спробі цілісної реконструкції культурно-просвітницької праці представників русинської еміграції на американському континенті у міжвоєнний час за матеріалами газет «Наш лемко» і «Лемко». У підсумку проведеного дослідження було доведено, що культурно-просвітницька праця русинської спільноти на чужині виявилася напрочуд різноплановою й активною. Це особливо є вражаючим з огляду на те, що лемки здебільшого були людьми доволі скромного достатку, адже працювали переважно фізично та за наймом. Незважаючи на це, в осередках компактного проживання на американському континенті (Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Монреалі, Вінніпезі, Торонто та ін.) лемки створили гідне поваги розмаїття культурних практик – закладали музеї, організовували фольклорні фестивалі, творили просвітні інституції та недільні школи, видавали власну періодику та навчальну літературу тощо. Ця жертовна праця, котра була ведена у дусі принципового соборництва, стала значущою й інтегральною частиною культурних змагань всього закордонного українства у ХХ ст. Вона також вплинула на долі самого русинства, адже вберегла його від розчинення в полікультурному світі у другій половині ХХ ст., коли Лемківщина була спустошена тоталітарними режимами, а її населення виявилося насильно розпорошеним багатьма країнами світу.
Олександр Юрійович Висоцький
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 129-140; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233313

Abstract:
Актуальність дослідження визначається фундаментальною роллю легітимності в міжнародному праві та її недостатньою осмисленістю в наукових дослідженнях. Головна мета дослідження є визначити особливості теорії легітимності міжнародного права Томаса Франка. Методологію дослідження є герменевтичний підхід, що дав можливість розглянути концепцію легітимності в міжнародному праві Томаса Франка як результат його аргументативних стратегій та інтерпретативної діяльності щодо функціонування суб’єктів міжнародного права.Головні висновки дослідження полягають в тому, що теорія легітимності Томаса Франка визначає легітимність властивістю міжнародних принципів, норм та інститутів унаслідок їх відповідності загальноприйнятим принципам правового процесу забезпечувати наявність прагнення до додержання вимог таких принципів у учасників міжнародної спільноти. Томас Франк доводить, що чинниками такої властивості є детермінованість, символічна валідація, когерентність та дотримання. Значущість дослідження полягає у виявленні основних положень теорії легітимності міжнародного права Томаса Франка, які справили визначальний вплив на подальші дослідження легітимності в міжнародно-правовому процесі. Одним із важливих таких положень є твердження про те, що держави в міжнародній системі вимушені діятина основі дотримання міжнародних норм, які вважають легітимними. Відповідно, міра легітимності цих норм є певним запобіжником для будь-яких держав, щоб не допустити безмежне розповсюдження їх влади на світовій арені.
Рената Чобівна Поладі
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 79-91; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233249

Abstract:
У статті дослідженню піддаються правові та дипломатичні труднощі в розбудові українсько-угорських двосторонніх зв’язків, що мали місце на межі 1980–90-х рр. Складності, перш за все, випливали з того, що на відносини двох вказаних сторін практично необмежений вплив мав Радянський Союз, його система, а згодом – системна криза та розпад цієї ж системи, у результаті чого на мапі Європи з’явилося чимало самостійних, незалежних держав. У статті пропонується порівняльний аналіз Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. Окремо висвітлюється роль Декларації «Про державний суверенітет України» у розбудові українсько-угорських двосторонніх відносин. Спираючись на архівні матеріали та приклади, автор статті намагається вказати на те, за яких обставин розвивалися двосторонні відносини між Будапештом та Києвом, які були їх спільні цілі та інтереси. Особливий акцент робиться у статті на думках політичних і дипломатичних еліт двох країн щодо розбудови безпосередніх двосторонніх відносин між країнами, котрі й самі представляють.
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 67-78; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233240

Abstract:
Метою дослідження є виявлення особливостей етапу становлення зовнішнього вектора екологічної політики Австралії, який віднесено до 1970-х рр. Дослідження проведено на основі аналізу документів Парламенту Австралії, Департаменту зовнішніх відносин і торгівлі та Міністерства води, сільського господарства і навколишнього середовища. У результаті дослідження встановлено, що до поч. 1970-х рр. в Австралії було прийнято низку перших міжнародних угод, які сформували підґрунтя для подальшого розвитку багатостороннього екологічного співробітництва. У цей період були відпрацьовані різні механізми і моделі багатостороннього співробітництва. Розкрита роль Конференції ООН з Навколишнього середовища, яка відбулася у Стокгольмі в 1972 р., у розвитку міжнародного екологічного співробітництва нового рівня. Доведено, що на цей момент в Австралії загострилася низка екологічних проблем, що обумовило потребу країни у широкому обміні інформацією з іншими країнами світу щодо їх подолання і більш тісного об’єднання зусиль у боротьбі з ними. Саме в цей час в Австралії і на рівні федерації і на рівні штатів були створені державні установи, відповідальні за впровадження екологічної політики, що сприяло координації внутрішнього і зовнішнього вектора природоохоронної діяльності. Зроблено висновок, що саме після цієї конференції, у 1970-х рр., розпочався період становлення міжнародного вектора екологічної політики Австралії, адже ця діяльність ґрунтувалася на нових засадах і принципах і включила нові напрями. Продемонстровано її особливість. Наголошено на великій ролі, яку приділяє Парламент Австралії виконанню міжнародних угод.
Наталія Василівна Лікарчук, Дар’Я Сергіївна Лікарчук, Інна Петрівна Шевель
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 39-54; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233220

Abstract:
Виникнення будь-якого етнополітичного конфлікту обумовлено існуванням тієї чи іншої форми нерівності етносів. Тому врегулювання етнічних конфліктів вимагає знаходження нового, компромісного й прийнятного для всіх конфліктних сторін балансу взаємного задоволення їх інтересів. Проблема етнічних конфліктів протягом останніх десятиліть є однією з найбільш актуальних тем для дослідників, що представляють різні сфери науки. Головна причина такої пильної уваги до цього питання полягає у важливості розв’язання подібного роду конфліктів, які до того ж стали одним з найбільш поширених джерел суспільних протиріч і політичної нестабільності. Нині на світовій арені присутня наростаюча емоційна напруженість, що супроводжує конфліктні взаємодії, й може спричинити як мобілізуючий, так й дезорганізуючий вплив на поведінку учасників конфлікту. У етнічному конфлікті, в міру його розвитку, зростає почуття антипатії або ворожості. Приводи й випадки для цього завжди знаходяться.Події останніх років продемонстрували, що етнічні конфлікти в різних частинах світу виходять за рамки внутрішньодержавних й навіть регіональних. Це має особливе значення у зв’язку з тим, що регіони етнічної нестабільності асоціюються все частіше, й в періодичній, й в науковій літературі, – з потенційними суб’єктами міжнародного тероризму. Політико-економічна просторова структуризація полягає в розширенні європейської інтеграції, ускладненні взаємин між політичними акторами, зміні сфер геополітичного впливу, трансформації режимності й демократизації ряду країн. Цей процес досі не завершений повністю, ходячи й підходить до свого логічного фіналу. Запобігання конфліктам можливо тільки при комплексному підході до вирішення проблеми й об’єднанню національною політикою, спрямованою на гармонізацію відносин між різними етносами, а також правоохоронних органів, ЗМІ.
Петро Павлович Андрієнко, Ганна Анатоліївна Сарапін
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 8-23; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233210

Abstract:
Винахід нових технологій, переважно в галузі телекомунікацій: телефон, радіо, телебачення та супутниковий зв’язок – суттєво вплинули на дипломатію, проте не замінили саму природу здійснення дипломатичних процедур. У свою чергу, комунікація та інформація, основні стовпи дипломатії, за останні роки були принципово змінені шляхом процесу цифровізації. У сучасному житті роль і місце інформації без перебільшення можна визначити як одне з найважливіших. Людство давно усвідомило, що успіх будь-якої практичної діяльності визначається багатьма факторами, але перш за все, якістю інформаційного забезпечення. Недостатня кількість, ігнорування наявної інформації, або нездатність правильно її оцінити рано чи пізно можуть стати причиною серйозних прорахунків і помилок, які врешті-решт призведуть до глибокої поразки на дипломатичній арені. Метою статті є дослідити вплив сучасних цифрових інформаційно-комунікативних технологій на розвиток і практику здійснення дипломатичної служби держави. Методологія дослідження є комплексною і визначається специфікою предмета дослідження, його метою і завданнями, а також міждисциплінарним підходом до визначеної проблеми. У результаті зроблено висновки, що новітня комунікаційна еволюція не тільки пришвидшила потік інформації, але й розширила ментальність та способи мислення в дипломатичному співтоваристві. Дипломату постійно доводиться ретельно та безперервно аналізувати події, інформацію про які він отримує зі своїх спеціальних джерел, які, в свою чергу, можуть вплинути на процес формування не тільки його думки, але і внутрішньої / зовнішньої політики в цілому.
Марина Олександрівна Антонівська, Наталія Іванівна Сарновська
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 213-224; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233361

Abstract:
Стрімкий розвиток інформаційних технологій, їх повне входження в життя суспільства та громадськості неминуче створює нові виклики і одночасно відкриває горизонти для інноваційних і сучасних можливостей в освітній галузі. Відповідно, нині Україна стикається з необхідністю вироблення нових підходів до організації освітньої системи з урахуванням вимог сучасного стану людського розвитку: глобалізації, інформатизації, прискорення темпу життя.Новітня система вищої освіти, яка абсолютно співпадає з вимогами часу, є базовим фактором підвищення якості людського капіталу, рушієм сучасних ідей, генератором стрімкого та потужного розвитку економіки та суспільства в цілому. Задля ефективності виконання важливих завдань, українську вищу освіту потрібно оновити з урахуванням сучасних світових тенденцій розвитку освіти у широкому соціально-економічному контексті.Ця стаття має на меті обговорити та висвітлити сучасні соціальні, технологічні, фінансові та академічні тенденції у вищих навчальних закладах по всьому світу, щоб допомогти студентам, викладачам і рекрутерам зрозуміти, яких змін очікувати в найближчі роки.Ми наголошуємо, що глобалізація в освіті веде до збільшення академічної мобільності, уніфікації навчальних планів та методів навчання, а також широкого використання дистанційної освіти.
Алла Борисівна Міщенко
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 164-177; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233324

Abstract:
У статті аналізуються політико-правові аспекти функціонування інституту президенства України в системі вищих органів державної влади. Визначено, що якість діяльності Глави держави залежить від конституційно встановлених повноважень, нормативно закріплених прав та обов’язків, а також індивідуальності особи, що займає посаду Президента. Методологічною основою дослідження стало використання історичного методу, що дозволило виявити чинники, які вплинули на зміни форми правління України в період незалежності, порівняльного методу для визначення зміни рівня довіри до Президентів України на початку їхньої каденції, через рік та в рік переобрання, а системний метод допоміг визначити перспективи розвитку інституту президентства в Україні, враховуючи обрану модель парламентарної республіки.Доведено, що соціально-політичне сприйняття українців, надмірна індивідуалізація та патерналізм по відношенню до посади Президента України прямо впливають на розподіл влади в країні, концентруючи її в одних руках. У результаті аналізу вдалося визначити механізми, які можуть Україні допомогти уникнути процесів, пов’язаних з узурпацією влади, акумулюванням повноважень в одному центрі прийняття рішень на сучасному етапі демократизації: чіткий конституційний розподіл повноважень, зниження політичної залежності правоохоронної системи від Головнокомандувача, викорінення «імунітету до корупції» українців, збереження незалежності ЗМІ й вироблення загальнонаціональної стратегії розвитку держави.Майбутнє Інституту президенства в Україні за парламентарної республіки буде мати символічний характер, обмежені повноваження та низьку політичну цікавість громадян, що позитивно вплине на здатність українців до свідомого й раціонального вибору представників, розвитку ідеологічної багатопартійності, формуванню стабільного та послідовного колегіального Кабінету Міністрів та відповідального Прем’єр-міністра, що реалізовуватиме програму Парламенту та нестиме відповідальність перед ним.
Катерина Анатоліївна Важна
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 111-128; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233259

Abstract:
У статті розкривається внесок професора В. Ф. Антипенка у сучасний розвиток концепції кримінальної відповідальності держави (далі – КВД). Вказується, що науковець зробив вагомий внесок у сучасний розвиток концепції кримінальної відповідальності держави, доповнивши і «ожививши» дану концепцію новими науковими ідеями. Дослідження й подальший розвиток концепції КВД стали одним із векторів наукового пошуку у межах наукової школи міжнародної кримінології. Вказується, що В. Ф. Антипенко розробляв нові міжнародні нормативно-правові та інституційні механізми боротьби з міжнародними злочинами. Тому дослідження внеску професора В. Ф. Антипенка у розвиток концепції КВД є важливим та може мати як теоретичне, так і важливе практичне значення у сфері протидії міжнародним злочинам та підтримання міжнародного миру та безпеки. Серед іншого, у статті розкривається позиція В. Ф. Антипенка щодо процесу трансформування волі індивідів у волю держави, а також щодо того, що інститут кримінальної відповідальності держави створює умови для недопущення невиправданого поширення санкцій (у межах реалізації міжнародно-правового примусу та у межах реалізації міжнародно-правової відповідальності держав за міжнародні злочини) на широке населення. На думку В. Ф. Антипенка, зміст кримінального покарання для індивідів, що генерують злочинні діяння держави і є носіями відповідної приватної волі, полягає передусім у вилученні інструментів державного апарату, використання яких створює умови, з одного боку, для кримінальних в їх користь дій держави, а з іншого, дозволяє переадресовувати авторство таких дій народу (суспільству). У результаті, як вказує вчений, головна ціль досягається, хоча й специфічним чином: кримінальне покарання держави і антикримінальна щодо неї превенція відбувається через позбавлення можливостей приватних осіб або корпоративних груп використовувати державний апарат у своїх корисливих цілях, надаючи поведінці держави злочинний характер.
Юлія Володимирівна Дятлова
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 93-109; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233254

Abstract:
Актуалізація дослідження обумовлена необхідністю вирішення важливої наукової та прикладної проблеми розвитку банків з національним капіталом за присутності іноземного капіталу в банківському секторі країни. Мета дослідження полягає у систематизації новітніх тенденцій розвитку банківського сектору у міжнародному та національному аспектах, розробленні наукових положень, конкретизації чинників і проблем. Для досягнення мети використано еволюційний підхід, абстрактно-логічний аналіз, метод систематизації та узагальнення. У результаті дослідження поглиблено наукові уявлення про сучасні тенденції та чинники розвитку банківського сектору. Зокрема, сформульовано положення щодо міжнародного аспекту сучасних тенденцій розвитку банківського сектору. Відзначено світові тенденції щодо експансії ринків фінансових послуг іноземними банками, еволюційний розвиток транснаціональних банків. Встановлено, що основною тенденцією є зростання присутності іноземних банків у національних банківських секторах країн за кількістю та активами, особливо в країнах з економікою, яка розвивається або трансформується. Визначено новітні етапи розвитку банківського сектору України, особливості тенденцій, які повинні бути враховані в політиці та стратегії центрального банку, а також банками з вітчизняним капіталом. Показано, що більш низька надійність банків з вітчизняним капіталом порівняно з іноземними банками є деструктивним чинником. Вирішення проблеми сприятиме підвищенню довіри до вітчизняних банків, а на цих засадах їх розвитку через збільшення активів.
Василь Васильович Козьма
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 24-38; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233214

Abstract:
У сучасних умовах, коли Україна захищає свою незалежність, особливо гостро постає питання вироблення чіткої державної стратегії деокупації Криму. Потрібно зазначити, що останнім часом побільшало й ініціатив із боку влади щодо вирішення кримської проблеми. До обговорення цієї проблеми у фаховому середовищі спонукає остання ініціатива української влади щодо створення «міжнародної платформи з деокупації Криму». Необхідність такого дискурсу актуалізується відсутністю в запропонованих владою ініціативах конкретних кроків із вирішення кримського політичного конфлікту. У статті аналізуються дві можливі стратегії деокупації Криму та тактичні кроки з їх реалізації. Наголошується на необхідності зваженого підходу до реформи децентралізації та важливості прогнозування можливих ризиків в процесі її впровадження. У висновках зазначається, що успішне розв’язання кримського політичного конфлікту потребує нині відмовитися від стратегічних лозунгів, які не мають конкретного організаційного потенціалу й зосередитися на виробленні чіткої державної стратегії деокупації Криму. Значною мірою можливість і дієвість використання тієї чи іншої стратегії, а також тактичних кроків її реалізації залежить від активної участі у цьому процесі українських учених.
Акош Форіш
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 192-211; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233359

Abstract:
Коли 27 червня 1941 р. Угорщина вступила у війну проти Радянського Союзу, вона не ставила за мету придбання певних регіонів Союзу. Незважаючи на це у 1941 та 1942 рр. угорське керівництво здійснило декілька кроків, щоб взяти під тривалий контроль територію Північно-Східних Карпат (Прикарпаття) та забезпечити там виконання своїх політичних цілей. Стаття має два основні завдання: по-перше, реконструювати угорські плани та наміри, пов’язані з Прикарпаттям, та, по-друге, вивчити реакцію Німеччини на подібні угорські кроки. Із цією метою автор, дотримуючись джерелознавчої критики, опрацював архівні матеріали досліджуваної тематики, зокрема ті, що зберігаються в фондах Національного архіву Угорщини та угорського Військово-історичного архіву, а також Федерального військового архіву та Політичного архіву Федерального Міністерства закордонних справ, що у Німеччині.У статті автор висвітлює угорські плани, що стосувалися Прикарпаття, а також їх передумови. Ці плани ґрунтувалися на неофіційно даних німцями обіцянках та на політизуючій ролі вищого угорського військового керівництва. Важливо відзначити: незважаючи на пронімецьку налаштованість останньої, обіцянки не об’єдналися в єдиному політичному плані.Угорське військове керівництво намагалося реалізувати три амбітні плани: 1) економічну експлуатацію окупованих прикордонних районів; 2) вигнання євреїв «без громадянства» з Угорщини в райони на схід від Галичини; 3) змінити північно-східний кордон Угорщини. Загалом, зусилля угорських військ у Східній Галичині зазнали фіаско. Всупереч своїм неофіційним обіцянкам, німці намагалися запобігти всім претензіям угорської сторони стосовно Прикарпаття. Кількість конфліктів між ними тільки зростала, оскільки угорці часто намагались реалізувати свої наміри на південному сході Галичини без попередніх консультацій з німцями.
Ігор Михайлович Ліхтей
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 142-163; https://doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233316

Abstract:
Мета наукової студії – простежити процес утвердження влади чеського королевича Пршемисла в Австрійському герцогстві у 1251–1252 рр. Методологічною основою роботи є принципи історизму, об’єктивності й наукової достовірності. Використано історико-системний та порівняльно-історичний методи. Важливе значення має також методика аналізу джерел. Ідеться про документи чеського дипломатарію, а також наративні матеріали (аннали й хроніки), які було написано у Празі та в окремих регіонах Священної Римської імперії. Заслуговують на увагу і дані Галицько-Волинського літопису. У процесі проведеного дослідження відзначається, що чеський король Вацлав І проявляв до володінь Бабенбергів, що об’єднували Австрійське та Штирійське герцогства, неабиякий інтерес. Першу спробу поширити свій вплив на ці землі він здійснив, одруживши у травні 1246 р. старшого сина Владислава з племінницею тодішнього герцога Фрідріха ІІ Бабенберга – Гертрудою. Однак невдовзі Фрідріх ІІ Бабенебрг загинув, а Владислав помер. Через відсутність прямих спадкоємців Австрія та Штирія стали об’єктом вторгнень із боку Угорщини та Баварії, що завдавало значних збитків населенню герцогств. Свої претензії на ці території висував і німецький імператор Фрідріх ІІ Штауфен. Однак восени 1251 р. у Празі відбулися перемовини Вацлава І із представниками австрійського нобілітету, які запропонували йому перебрати владу в герцогстві. Він відрядив у Подунав’я свого другого сина – моравського маркграфа Пршемисла. Закцентовано увагу на тому, що Пршемисла було обрано герцогом зі згоди австрійської знаті й містян. До Австрії його супроводжувала чеська шляхта, тобто він прибув сюди не як бідний найманець, а як син і спадкоємець авторитетного володаря. Відтак Пршемисл одружився із сестрою Фрідріха ІІ Бабаенберга – Маргаретою. Цей шлюб було укладено з політичного розрахунку, та він забезпечив Пршемислові права на спадщину Бабенбергів. Щоправда, утвердження влади Пршемисла у Штирії на той момент залишалося відкритим.
Світлана Іванівна Гальченко, Максим Ігоревич Ратніков
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 8-18; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218719

Abstract:
У межах цієї статті було розглянуто підходи теорій політичного ринку до функціонування державного управління. Розглянуто різні погляди на теорію. Комплексний характер визначених дослідницьких цілей і завдань зумовлює застосування у статті комплексного методологічного підходу, заснованого на сучасних системних і дослідницьких проблемах, що стосуються функціонування сучасних партійних систем і політичного розвитку. Цим запропоновано цілісний розгляд теорії в єдності концептуальних і прикладних аспектів. Провідним методом дослідження обрано метод системного аналізу. Методологічним принципом, представленим у всіх підрозділах цієї статті, є принцип діалектики, що дав змогу дослідити погляди теоретиків з урахуванням їхньої внутрішньої суперечливості й мінливості. Важливо зазначити, що в частинах, присвячених розглядові проблематики політичної боротьби, було застосовано елементи структурно-функціонального аналізу. Однією із засад методології дослідження були положення теорії політичного реалізму, які вказують на те, що головним суб’єктом системи міжнародних відносин є національна держава. Нормативно-ціннісний метод було застосовано для з’ясування значення конкретних чинників впливукультури на процес зміни відносин усередині політологічних шкіл. Метод порівняльного аналізу був корисним для визначення спільного й особливого в політичних поглядах. Головним завданням теорії суспільного вибору було нормативно розв’язати такі проблеми демократії як тиранія більшості, масовізація культури й моралі, наявність неефективного уряду, демагогія і порожній простір демократії (наявність на посадах людей, більшість який являє собою змінну масу, використовувану задля представлення громадян загалом), але аж ніяк не створити пояснення для всього спектра політичного життя. Теорія суспільного вибору показує можливий варіант існування політичної системи, щоправда, з іншого боку.
Дар’Я Сергіївна Лікарчук
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 32-43; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218770

Abstract:
Терористична політика одного індивіда може обернутися тероризмом для всього світу. Тероризм став однією з глобальних проблем сьогоднішнього дня. Він впливає на всі сфери існування сучасного суспільства, перш за все на безпеку, стійкість та функціонування політичних інститутів держави, стабільність багаторівневої системи соціально-політичних й міжнародних відносин. Вивчення політичного тероризму надзвичайно важливо для сучасної України, де проблеми насильства, поряд з економічними, соціальними, духовно-ідеологічними та ін., не дають розвиватися країні в напрямку зростання соціальної захищеності громадян, постійно «завертаючи» її на шлях щоденного виживання й протистояння, знижуючи безпеку нашої країни. Тому потрібно постійно уточнювати тенденції розвитку сучасного суспільного процесу, прогнозувати небезпеку та загрозу виникнення збройної політичної конфронтації. Це, в свою чергу, практично неможливо без постійного уточнення методологічних основ теорії політичного тероризму. Вирішення завдання вимагає глибокого теоретичного знання, проникнення у розуміння сутності й змісту тероризму. При цьому зростає роль політологічного аналізу. Руйнування стійко політичного середовища необхідно розглядати як стратегічну мету політичного тероризму. Спираючись на розбалансовану структуру соціуму, він прагне примусити суспільство функціонувати, розвиватися у заданому терористичними силами напрямку. Політичний тероризм перетворився у деструктивну силу, яка генерує соціальну, політичну нестабільність у міжнародному масштабі. Входження Європи у складний, суперечливий соціально-політичний процес, пов’язаний з кардинальною зміною векторів політичного розвитку, що склалися у ХXI ст., безпосередньо відобразився на рівні, динаміці, спрямуванні розгортання політичного тероризму, а також на різноманітних формах його реалізації. Політичне життя Європи увібрало в себе цілий спектр політичного терору.
Алла Борисівна Міщенко
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 44-55; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218771

Abstract:
Під тиском нових викликів та загроз системно змінюється і природа взаємодії між акторами міжнародних відносин. За допомогою методів системного аналізу та порівняння у статті розкриваються основні теоретичні підходи до розуміння явища «нового світового порядку», який кристалізується в результаті всеохопної глобалізації, узагальнюються сучасні тренди формування міжнародної реальності XXI століття, враховуючи нових акторів, їх вплив на стабільність та змінюваність владних систем систем, а також детально аналізуються концепції сучасних вчених, які формують міжнародний дискурс щодо пошуку нової парадигми світового порядку. У дослідженні визначено основні характеристики світового порядку – легітимність, механізм внесення змін і баланс сил. Визначено ключові недоліки поствоєнного світового порядку, до яких можна віднести недостатню ефективність міжнародних організацій різного рівня щодо забезпечення принципу суверенітету для держав, поваги до кордонів; дисбаланс економічного зростання між націями; відсутність дієвих санкцій щодо порушників міжнародного права й забезпечення універсальних прав громадян; дискредитована демократична політична модель, що була визнана домінантною в постбіполярну епоху тощо. Відповідно, було розглянуто сучасні підходи до формування «нового світового порядку», у результаті чого запропоновано враховувати нові реалії взаємозалежності, які визначають майбутнє мирне співжиття націй це баланс між свободою дій національних суб’єктів та міжнародним правом; баланс між легітимністю і силою; баланс між «регіональним порядком» та «міжнародним». Загалом, міжнародний дискурсщодо пошуку меж «нового світового порядку» спільний в питаннях будівництва багатополярного світу у ХХІ столітті, важливості консенсусу між націями та забезпечення легітимності нових правил для усіх акторів міжнародних відносин.
Костянтин Валерійович Семчинський
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 56-66; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218772

Abstract:
Автором досліджуються особливості процесів деокупації, реінтеграції та розбудови миру, що відбувалися у Хорватії наприкінці 1990-х рр., та аналізуються можливості реалізації хорватського досвіду в Україні. Метою дослідження є з’ясування специфіки хорватської стратегії розбудови миру, її особливостей і факторів ефективності та визначення можливостей застосування хорватської моделі розбудови миру, окремих її елементів у процесі реінтеграції нині окупованих українських територій. Застосувавши історичні, аналітичні і компаративні методи, автор робить висновок про те, що не всі засоби деокупації та реінтеграції територій, що мали успіх у хорватському кейсі, можуть бути настільки ж ефективними за сучасних українських реалій. У результаті дослідження визначено, що основним фактором ефективності хорватської моделі розбудови миру стала наявність суспільного консенсусу щодо пріоритету цілісності держави і засобів для відновлення суверенітету над усією її територією. У висновках зазначено, що ефективна розбудова миру на деокупованих та реінтегрованих територіях передбачає поширення українських культурно-ціннісних домінант, українізацію інформаційно-культурного простору та освітньо-виховної системи.
Інна Петрівна Шевель
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 82-89; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218775

Abstract:
«Я бачу, що партнерство між США та Україною зміцнюється щодня, навіть у розпал цієї страшної пандемії» (Тимчасова повірена в справах Сполучених Штатів Америки в Україні Крістіна Квін)Стаття присвячена пандемії, яка охопила весь світ сьогодні. Життя за таких умов стане новою нормою для всіх, консульства, посольства, міжнародні організації не виняток. Також вона підводить до переосмислення дипломатії та її ролі в роботі міжнародних відносин, в їх небезпечній діяльності, міжнародній підтримці та міжнародної взаємодопомоги. У міжнародній практиці набуває великого значення з кожним днем використання діджиталізації, соціальних платформ, відеоконференцій, які вже увійшли як альтернативний спосіб ведення міжнародної діяльності. Дипломатія буде переходити у цифровий формат і нині набуває ефективнішого значення в роботі посольств. Мета статті полягає у вивченні та аналізі роботи дипломатії та міжнародних відносин у період пандемії COVID-19, їх труднощі у цей період, наслідки та об’єднання зусиль, обмін передовим досвідом перед новітніми викликами соціуму. Розкрито методологічні та методичні підходи до вивчення проблем дипломатії та міжнародних відносин в період пандемії, їх роль та шляхи протидії розповсюдження COVID-19, ефективна міжурядова взаємодія. Боротьба проти пандемії досі триває і в Україні, усі посольства і консульства, а також міжнародні організації відіграють важливу роль у цій боротьбі, яка змушує адаптуватися до нових реалій і показує, наскільки важкою, але вкрай необхідною, є робота дипломатів у даний час.
Алісья Адамус, Кароліна Студницька-Марьянчик
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 141-158; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218780

Abstract:
У цій статті представлена тема ролі жінок, які голосують на виборах до законодавчого сейму. Однак це не історія жінок, визнаних суспільством та обраних представницями у Сеймі відродженої Польщі. Це історія жінок, яких вперше було закликано голосувати на виборах. Отримавши повні публічні права після багаторічного невизнання з боку чоловіків, їх закликали і заохочували брати участь у виборах. Основним натхненням для цієї статті було знайти листівки, плакати та звернення до громадян Польщі перед виборами до законодавчого парламенту 1919 року. Нас вразила кількість звернень до жінок, до яких почали ставитися як до повноправних громадян Другої Польської Республіки. Переглянувши матеріали, ми вирішили ознайомити читача з реальністю парламентських виборів та роллю жінок, яку вони відіграли у цій важливій події відбудови Польщі.
Оксана Олександрівна Білецька
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 197-206; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218789

Abstract:
Трансформація міжнародних процесів і явищ, модернізаційні політичні процеси, глобалізація всього суспільного життя, пріоритетність зовнішньополітичної діяльності задля просування інтересів як України, так і інших держав у світі, інноваційність інструментарію міжнародної взаємодії обумовлюють актуалізацію вивчення значення умінь і навичок іншомовної комунікації та перекладу фахівців-міжнародників, що спрямовані на забезпечення міжнародної взаємодії та формування тривалих формальних і неформальних зв’язків між урядовими інститутами, міжнародними акторами, дипломатичними установами й політичними лідерами з метою реалізації політичних, економічних, безпекових, культурних, соціальних і гуманітарних ініціатив і проєктів, а також з метою удосконалення процесів управління установами як внутрішньої, так і зовнішньої координації, покращення іміджу країн на міжнародній арені. Мета статті полягає у дослідженні ролі вмінь здійснення іншомовної комунікації та перекладу, їх значення у реалізації та здійсненні зовнішньополітичної діяльності. Методологія дослідження є комплексною і визначається специфікою предмета дослідження, його метою і завданнями, а також міждисциплінарним підходом до визначеної проблеми. У результаті зроблено висновки, що професійна діяльність фахівців з міжнародних відносин, дипломатів, міжнародних акторів є сферою міжнародної комунікації, що включає політику, проблеми та події суспільного і державного життя, а мови, якими розмовляють в різних країнах, вимагають рішень для подолання лінгвістичного розриву.
Наталія Василівна Лікарчук
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 216-225; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218792

Abstract:
Саме проблема викривлення інформації пов’язана з розповсюдженням, накопиченням та обробкою даних в інформаційному суспільстві. Спотворення інформації складає певну атрибутивну рису людської комунікації, тому уміння краще розуміти й розпізнавати її важливе практично для всіх сфер суспільного життя. Причин кривотлумачення інформації безліч, але в основному вони пов’язані з ворожою конкуренцією; зіткненням протилежних інтересів; підтасуванням фактів, умисним введенням суспільства в оманливий стан; «помилковими», а то й фальшивими поясненнями, висновками та інтерпретаціями; створенням «неіснуючої реальності» й для досягнення перемоги над суперником та його дискредитацією. На практиці найбільше викривлення інформації спостерігається при плануванні робіт, при усних розпорядженнях й прийнятті рішень. Хибна інформація може бути імпульсивною – це шуми різного характеру, радіохвилі, спеціальні передавальні пристрої, а також утома, неуважність, надлишкова емоційність; епізодичною, що пов’язано з висмикування інформаційних даних та інформацією поданою у відповідному часі та контексті. Виділяють й стратегічне викривлення інформації, яке направлене на поступове створення бажаного образу (держави, партії, особи). Визначено, що недостовірні повідомлення розповсюджуються основними підсистемами та їх елементами: державою, політичними партіями, спеціалізованими службами, ЗМК, корпораціями й агенціями. Ненадійні та недостовірні данні постійно «перетікають» з однієї сфери в іншу, посилюючи та загострюючи конфлікти й активізуючи протиріччя у суспільстві, створюючи кризові ситуації в державі. У статті висловлено припущення, що в Україні таке «терпиме й поблажливе» ставлення громадян до викривлення інформації органами влади, спецслужбами, політичними партіями, посадовими особами, ЗМІ зберігається через «стійкість» шаблонів поведінки і цінностей, які були властиві пострадянському простору (маємо на увазі – людину маси).
Євген Володимирович Сірий
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 107-124; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218778

Abstract:
У матеріалі висвітлюється одна із проблем розвитку молодіжного підприємництва і самозайнятості в Україні – характер рольової участі держави у сприянні розвитку цієї сфери. Де-юре в Україні діє структурована система різних інститутів сприяння розвитку молодіжного підприємництва: від законодавчої бази, програм, організацій до окремих конкретних заходів локального характеру. Однак розвиток цієї сфери, особливо у порівнянні з іншими країнами, знаходиться в занепаді. Ці висновки підтверджуються даними окремих відповідних соціологічних опитувань, що представлені у статті. На емпіричному матеріалі показано оцінку сприяння державної влади розвитку цієї сфери з боку як самих підприємців, так і експертів – працівників Державної служби зайнятості.
Любомир Володимирович Губицький, Ганна Мирославівна Мельник
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 19-31; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218769

Abstract:
У дослідженні зроблено спробу обґрунтувати нову концепцію місця України в міжнародній системі безпеки. За результатами дослідження здійснено аналіз історичних передумов подолання постколоніальних чинників української еліти. Автори наголосили на винятковій ролі Криму для держави-домінанта Чорноморського регіону та висунули гіпотезу про відведення такої ролі для України. Використання порівняльного методу дозволило виокремити ментально-поведінкові засади європейського, азійського, африканського первнів. Українськими перевагами встановлено перехід до обмеження власних потреб, усвідомленої пасіонарної філантропії. Нормативно-ціннісний метод використано для з’ясування історичних визначників загального блага Росії. Пасіонарні здібності українських еліт підтверджено на підставі історичних закономірностей, для чого використано діяльнісний метод. Рекомендовано врахувати виняткову значущість Циркумпонтійської спільноти/цивілізації, що дозволить усунути російські амбіції в акваторії Чорного моря. Регіональні аспірації Російської Федерації останніми роками зіткнулися із вагомим спротивом з боку Туреччини та України. Позицію Європейського Союзу щодо Туреччини позначено як контроверсійну. Позбавлення від токсичного партнера-конкурента Російської Федерації для ЄС створить нову геополітичну реальність, в якій пріоритет надаватиметься повазі до міжнародного права. Російські окупаційні адміністрації в державах, які прагнуть вийти з її орбіти впливу, здійснюють політику виснаження та руйнування. Ними стали проросійські анклави Чорноморського регіону – Абхазія, Південна Осетія, Донбас, Крим, Придністров’я. Будівничі «русского мира» планують і реалізовують план дезінтеграції євроспільноти, на який звернула увагу А. Меркель. Запропоновано змінити пріоритети у ставленні до сучасної системи недієвої системи безпеки та визначено складові українських переваг.
Мальвіна Хопей
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 67-81; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218774

Abstract:
Інформація Міністра закордонних справ про зовнішньополітичні завдання - це щорічна презентація, в якій представлено основний напрям діяльності Міністерства закордонних справ Польщі. Метою статті є представлення планів на 2019 рік крізь призму м'якої сили. Привабливість культури та цінностей, що надаються державою, які є основними атрибутами м’якої сили, розуміються як здатність створювати чужі уподобання, які можуть вплинути на те, як функціонує організація і навіть міжнародна система, є важливими факторами, що формують зовнішню політику, хоча у випадку Польщі цей діапазон діє тільки в регіоні Центральної та Східної Європи. До цього каталогу, з моменту призначення Яцека Чапутовича на посаду Міністра закордонних справ, була включена історична політика та більша участь польської діаспори у побудові позитивного іміджу Польщі на міжнародній арені. Текст складається з чотирьох основних частин. Перша, це теоретичний аспект, який є вступом до самої істоти м'якої сили. Наступні дві частини стосуються розташування Міністерства закордонних справ на політичній арені та презентація планів на 2018 рік. Остання частина присвячена категоріям м'якої влади в інформації Міністра закордонних справ про завдання польської зовнішньої політики у 2019 році. Розділ складається з чотирьох менших частин, кожній з яких передував теоретичний вступ: норми та цінності; важливість історичного чинника у створенні м’якої сили; культура; дипломатія та роль Полонії у побудові іміджу Польщі.
Володимир Михайлович Наконечний
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 181-195; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218787

Abstract:
Мета статті полягає в дослідженні причин і напрямів лемківської еміграції у міжвоєнний час, з’ясування культурно-освітньої праці її діячів у країнах компактного поселення за матеріалами газет «Наш лемко» та «Лемко». Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об’єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Особливо значущими були методика джерелознавчого аналізу (на етапі збору та критики емпіричного матеріалу), а також компаративний і типологічний методи (на реконструктивному та наративному етапах). Наукова новизна статті полягає у спробі цілісної реконструкції причин, напрямів і культурно-освітнього життя лемківської еміграції у міжвоєнний час за матеріалами газет «Наш лемко» і «Лемко». У підсумку проведеного дослідження було доведено, що найбільше русинські газети писали про причини та напрями еміграції, а також висвітлювали життя лемківської діаспори в США, Канаді, Бразилії, Уругваї, Перу та ін. Особливо докладною була інформація про громадське і культурно-освітнє життя закордонних русинів: побудовані культурні установи, проведені концерти та виставки, організовані радіопередачі. Поряд із успіхами, лемківські видання не приховували й труднощів еміграційного життя, викликаних роз’єднаністю та неорганізованістю русинської спільноти на чужині. З’ясовано, що всі лемківські видання, незалежно від ідейних орієнтацій, були сповнені вдячності на адресу еміграції за її фінансову допомогу краю. Поряд із цим, русинські публіцисти віднотовували й чималі загрози, що їх ніс із собою багаторічний відтік найбільш активної людності. З огляду на це, лемківські часописи розгорнули потужну протиеміграційну пропаганду. Вони виховували в русинському середовищі активістське ставлення до життя, переконували лемків ставати ініціативними і кмітливими господарями рідних теренів. Підсумовано, що активне та солідарне обговорення переселенської тематики лемківською періодикою сприяло єднанню русинів як на еміграції, так і на батьківщині.
Максим Ігорович Ратніков
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 226-237; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218793

Abstract:
Основною метою статті є виявлення факторів, що вплинули на основи формування концепцій Н. Макіавеллі. Методологія була заснована на елементах структурного та функціонального аналізу. Використовуючи теорії Э. Дюркгейма, А. Редкліффа-Брауна, Мертона, автор розглядав систему, в якій усі частини служать для задоволення потреб системи в цілому, забезпечуючи її існування у зовнішньому середовищі концептуальних полів. У результаті було виявлено, що основи теоретичної бази Н. Макіавеллі знайшли своє відображення у пануванні історичного методу й опорі на античних авторів. Макіавеллі використовував цей історичний метод некритично. Його приклади абстраговані від історичного контексту і занадто грубо застосовані до його сучасників. Государ був першим політичним памфлетом, який відхилив трансценденталізм, у тому вигляді, в якому він існував до Канта. Під цим розуміється відмова від наявності будь-якого єдиного ціннісного орієнтиру. Іншим теоретичним методом став історичний. Через політичні причини Н. Макіавеллі не міг вказувати прямо на сучасників. Тому він вишуковав за допомогою античних авторів зручні метафоричні історії для пояснення своєї позиції. Основою методології Макіавеллі був постулат, що влада передує закону, звичаю і юстиції. Макіавеллі стверджував, що злість людської природи, нерозсудливість населення, і тенденція товариств вироджуватися може в якійсь мірі контролюватися або регулюватися законами, які, будучи встановленими, викликають у людях ініціативність і терпимість. Він вважав, що люди не роблять добро без необхідності. Тим самим простежується ставлення до законів як до надбудови звичаїв. За цих умов хороших законів не може бути там, де немає добре озброєної виконавчої влади. Макіавеллі вважав, що безпека всіх держав будується на основі військової дисципліни, яка в свою чергу ґрунтується на хороших законах. При цьому військова безпека є первинною, і без неї не може існувати щось законне. Це переказ ідей Полібія, який так само стверджував, що перед буквами закону повинна бути якась примусова сила, щоб змусити людей до виконання їх обов’язків.
Ірина Юріївна Слюсаренко
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 126-139; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218779

Abstract:
Аналіз текстів резолюцій Першого комітету Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) дозволяє виявити саме ті загрози, щодо яких існує консенсус більшості держав-членів ГА ООН. Мета дослідження – на основі аналізу текстів резолюцій Першого комітету ГА ООН (з роззброєння та міжнародної безпеки) за 2014–2019 рр. виявити загрози безпеці на регіональному та субрегіональному рівнях та здійснити їх класифікацію. За допомогою методу контент-аналізу російськомовних текстів резолюцій Першого комітету ГА ООН за 2014–2019 рр., де ключовими були такі одиниці аналізу: «загроза», «загроза безпеці», вдалося виокремити масив загроз безпеці на регіональному та субрегіональному рівнях. Метод кластерного аналізу дозволив систематизувати результати отримані в ході контент-аналізу за чітко визначеними параметрами: транскордонна загроза безпеці в Центральній Африці; ймовірне розповсюдження ядерної зброї на Близькому Сході; можливе використання терористами зброї масового знищення, міжнародних злочинів та незаконних відправлень зброї, а також незаконного виготовлення, споживання та торгівлі наркотиками в Середземномор’ї; загроза війни на регіональному рівні; загроза війни між державами одного регіону чи субрегіону; суперечки між державами. У текстах резолюцій Першого комітету ГА ООН виокремлено два основних підходи до класифікації загроз: за ступенем небезпеки та за актуальністю. Поєднання декількох класифікацій під час подальшого аналізу дасть уявлення про бачення міжнародним співтовариством сутності загроз у сфері міжнародної безпеки та роззброєння.
Валерій Васильович Ластовський
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 169-180; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218785

Abstract:
Мета дослідження: показати вплив східно-європейських історичних розвідок на розвиток історичних уявлень на українських землях, сприйняття їх інформації українськими істориками та поширення в українській історіографії. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано такі загальноісторичні методи: історіографічний аналіз, історико-генетичний і порівняльний. Автор дотримуються цивілізаційного підходу та засад культурно-інтелектуальної історії. Наукова новизна: на основі аналізу українського історіографічного процесу окреслено окремі прогалини, що існують в історичній науці та можливі шляхи їх заповнення. Висновки. Cучасна українська академічна наука дуже повільно просувається у дослідженні та публікаціях історичних джерел, у т. ч. й хронік, анналів, літописів. Відсутність наукових видань цілого ряду творів передовсім польських хроністів створює «патову» ситуацію для сучасної української історичної науки. Як наслідок цієї ситуації із джерелами та їх тлумаченням у наукових історичних творах, можна констатувати наявність досить значної міфологізації історичної інформації, передовсім на побутовому рівні. Прогресивним виходом із неї можна вважати лише більш інтенсивне введення до обігу в українську історичну науку широкого кола джерел, у т. ч. авторського походження.
Наталія Іванівна Земзюліна
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 159-168; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218784

Abstract:
У запропонованій статті аналізуються мотиви поведінки виборців напередодні і безпосередньо під час виборів. Вказано, що розуміння закономірностей їх дій значною мірою пом’якшує несподіванку результатів виборів. Останнім часом політологи, соціологи, аналітики багато дізналися про те, як виборці насправді приймають рішення, що має остаточний вплив на їх рішення, наскільки їхні думки важливі для розуміння демократичної відповідальності і суспільного добробуту. Проте, ці дослідження спровокували більше відкритих питань, ніж відповідей. Восени 2014 року в США пройшли проміжні вибори до Конгресу. Науковці отримали черговий шанс випробувати свої версії на результатах американських виборів, відслідкувати закономірності електоральної поведінки, спрогнозувати результати. Особливо цікавою, з точки зору отриманих результатів, була поведінка виборця, відомого під назвою swing voter. У статті проведено аналіз соціального статусу виборців цієї групи, вказано можливі причини зміни їх електоральних позицій. В основу нашого дослідження покладено описовий метод і метод системного аналізу як ряду процедур збору, первинного аналізу, так і викладу даних, їх характеристик. Адміністративно ми зосередили свою увагу на Північно-Східних штатах, висновки дослідження потрібно відповідально використовувати до ситуації в інших регіонах країни. За базову методологію взято найбільш популярну в США теорію ретроспективного голосування. Її зміст полягає в тому, що політичні результати мають відповідати показникам компетентності та ефективності виборних посадових осіб.
Валентина Анатоліївна Діброва
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 207-215; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218790

Abstract:
У статті розглядається категорія заперечення в дипломатії, що є однією з найважливіших галузей діяльності, яка визначає ключові сторони міжнародних відносин. Вперше досліджено засоби коректного використання категорії заперечення у міжкультурному спілкуванні. Знання особливостей і навіть стилів комунікації, притаманних різноманітним національним спільнотам, необхідні передусім фахівцям із соціальних зав’язків, журналістам, спеціалістам з реклами, піару, бізнесменам, перекладачам, працівникам туристичної галузі та ін. Маючи уявлення про те, що представники інших національних культур по-різному сприймають завдання спілкування, по-різному зчитують/декодують повідомлення при спілкуванні, можна запобігти багатьом ситуативним непорозумінням на ґрунті міжнаціональних відмінностей. Міжкультурний аспект актуалізує зіставлення тих засобів офіційно-ділового спілкування носіїв різноманітних мов, які властиві для кооперативної стратегії спілкування і сприяють попередженню конфліктної комунікативної ситуації.
Анатолій Дмитрович Ревенко
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 91-106; https://doi.org/10.31866/2616-745x.6.2020.218777

Abstract:
Метою дослідження є аналіз сповільнення зростання та індетермінізму (невизначеності) у межах світової економіки, з’ясування їх наслідків для глобального розвитку, що обумовлює розгляд міжнародних економічних тенденцій, дискусій навколо ситуації з міжнародною торгівлею та відновлення фінансової нестабільності. Методологія дослідження ґрунтується на загально-наукових методах, а також спеціалізованих методах економічного аналізу. Аргументація теоретичних положень і висновків здійснена на основі системного підходу з використанням методів історико-логічного, структурно-функціонального та компаративного аналізу. Обґрунтовується теза про те, що у 2015 р. ООН запустила три основні глобальні програми (Цілі сталого розвитку, Аддис-Абебська програма дій та Паризька кліматична угода), які станом на сьогодні зіштовхнулася з послабленням мультилатеральності, дестабілізацією та масштабними невизначеностями, що оточують світову економіку, до яких відтепер додалися наслідки пандемії COVID-19 для здоров’я, економіки та соціальної діяльності. Доведено, що очікуване сповільнення темпів зростання світової економіки погіршилося через пандемію, яка спричинила найгіршу економічну кризу з часів Великої депресії. Хоча наслідки, зумовлені COVID-19 на фінансових ринках, пом’якшувалися масовим втручанням центральних банків розвинених країн, глобальна співпраця в цій галузі була набагато слабшою, ніж після північно-атлантичної фінансової кризи. Зроблено висновок: щоб змінити та обернути у зворотному напрямку ці масові несприятливі тенденції, система ООН повинна постати форумом для великих політичних домовленостей, які мають важливе значення для досягнення амбіційних планів розвитку, погоджених у 2015 р. Запропоновано рекомендації: по-перше, розроблення більш посилених механізмів співпраці з країнами, що розвиваються, не лише у сфері охорони здоров’я, а й для управління негативними соціально-економічними наслідками кризи COVID-19; по-друге, оновлення зобов’язань щодо зміцнення торговельної мультилатеральності та подолання поточного колапсу міжнародної торгівлі; по-третє, порядок денний для глобального валютно-фінансового співробітництва, не менш амбітний ніж той, що був прийнятий після північноатлантичної фінансової кризи.
Oksana Mitrofanova
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 45-54; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203667

Abstract:
Метою є аналіз позицій Франції щодо сучасних французько-українських відносин, статусу Криму та реінтеграції Донбасу. Системний метод застосовано для комплексного дослідження французьких підходів щодо проблемних моментів, таких як реінтеграція Донбасу, анексія Криму та пожвавлення французьких інвестицій в Україну. Компаративний аналіз висловлювань французького депутата В. Фор-Мунтян та українського депутата О. Волошина дозволяє виявити певні елементи інформаційної війни. Проаналізовано офіційну позицію Франції щодо російсько-українського конфлікту 2014–2020 рр. З’ясовано гіпотетичний потенціал України як ринку для Франції та головну перепону для французьких інвестицій – корупцію.Доведено, що незважаючи на те, що відносини України з Францією не є стратегічними, вони вступили в фазу посилення своєї значущості для нашої держави через учать Франції у нормандському форматі, позицію Франції щодо Росії та санкцій відносно цієї держави з огляду на приєднання свого часу Франції до підписантів Будапештського меморандуму, Брекзіт, через який Франція стає єдиною ядерною країною ЄС. Зроблено висновок про непередбачуваність довготермінової стратегії Франції щодо України через її суттєву залежність від концепції президента Франції, який визначає зовнішню та оборонну політику, а результати президентських передвиборчих перегонів є достатньої непрогнозованими, що довели останні вибори президента Франції 2017 р. Зроблено рекомендації щодо нагальності подолання корупції, його успішність визначатиме французько-українські економічні відносини. Виокремлено пріоритетність відслідковування елементів інформаційної війни та негайного реагування, а за можливості запобігання шляхом більш широкого розповсюдження інформації щодо України у Франції. Визначено доцільність ознайомлення французів з досягненнями України у сфері культури та мистецтва, що становить один з методів кращої презентації позитивів України у Франції.
Kostiantyn Semchynskyi
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 66-76; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203677

Abstract:
Автором досліджуються особливості сучасного гібридного конфлікту як сукупності військових і політичних засобів конфронтації, поєднаних із масштабним застосуванням інформаційно-психологічних методів впливу. Метою дослідження є з’ясування специфіки гібридних конфліктів як найбільш поширеної форми масової конфліктної взаємодії в глобалізованому світі та визначення особливостей російської агресії проти України як гібридного конфлікту. Застосувавши системні, аналітичні та компаративні методи, автор робить висновок про те, що неспровокована російська гібридна агресія проти України стала і превентивною дією Росії на упередження краху сценарію відтворення євразійської імперії шляхом ліквідації української суверенної держави і каталізатором процесу глобального протистояння Росії із колективним Заходом шляхом реінтеграції пострадянського простору. У результаті дослідження визначено, що сучасний гібридний конфлікт постає як сукупність заздалегідь підготовлених і оперативно реалізованих традиційних і нестандартних дій військового, дипломатичного, економічного, інформаційно-психологічного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. У висновках виявлено, що для ефективної протидії гібридній агресії важливим завданням постає передбачення та розкриття задумів супротивника та його дезорієнтація з тим, щоби попередити його деструктивні дії, військовими та невійськовими засобами створити несприятливі умови для його протидії та нав’язати свою волю, перехопивши ініціативу у веденні інформаційної війни.
Olga Shirokova-Murarash
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 117-131; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203695

Abstract:
У статті аналізуються основні положення Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»)і стали відповіддю вчених та юристів-практиків з багатьох держав світу на загальну тенденцію росту підліткової злочинності.«Пекінські правила» ознаменували собою новий етап розвитку правосуддя для неповнолітніх. Зазначені правила розроблені з врахуванням різноманітності правових систем та суспільного розвитку держав і мають стати основою національних законодавств, що потребують реформування. А основні принципи, задекларовані у «Пекінських правилах», повинні відображатися у ювенальній політиці держав.Проведений правовий аналіз дозволив виділити такі важливі принципи як забезпечення благополуччя неповнолітнього та соціальної справедливості; зменшення втручання з боку закону та гуманного поводження з підлітком, який знаходиться у конфлікті із законом; «принцип співмірності» (обмеження карних санкцій) та індивідуалізації відповідальності неповнолітніх осіб з урахуванням вчиненого діяння; принципи доцільного використання заходів впливу на неповнолітніх, обмеженого застосування покарань, заборони застосування смертної кари та тілесних покарань тощо.Зроблено висновки, що вдосконалення системи відправлення правосуддя по відношенню до неповнолітніх згідно «Пекінських правил», перш за все, відповідає загальній тенденції гуманізації права та захисту прав дітей та підлітків, зокрема тих, що опинилися у конфлікті з законом. Їх імплементація у національне законодавство дає можливість розробити ювенальну політику держави, системи ювенального законодавства та ювенальної юстиції на основі сучасних міжнародно-правових стандартів, що у свою чергу, має сприятипідвищенню ефективності правового впливу та зниженню рівня підліткової злочинності.
Kateryna Vazhna, Alla Mishchenko
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 133-156; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203696

Abstract:
Аналізуються основні напрями (види) громадських рухів на захист прав людини в Україні та інших країнах Центральної та Східної Європи (далі – ЦСЄ) у період 1989–1991 рр. Використання міждисциплінарного підходу дозволило дослідити вплив таких рухів на зміну соціальної свідомості, на зростання патріотичних та опозиційних настроїв у суспільстві. Такі рухи проявлялися у різних сферах суспільного життя та мали різну інтенсивність. Зокрема, у статті аналізуються наступні найпотужніші напрями громадських рухів, які були присутні фактично у всіх державах ЦСЄ (зокрема в Україні): Гельсінський рух на захист прав людини; молодіжні рухи, спрямовані на боротьбу за демократію і державну незалежність, а також на захист освітніх прав; громадські рухи на захист релігійних, екологічних та трудових прав (робітничий і профспілковий рухи).Проведений політико-правовий аналіз показав, що нові громадські рухи та громадські організації в перші роки заснування не завжди носили прямий протестний або яскраво опозиційний характер. Вимоги, які вони висували стосувалися переважно розширення прав і свобод, зменшення державного втручання в окремі сфери життя, покращення умов соціального та політичного розвитку тощо. Проте, з часом такі громадські рухи у різних сферах суспільного життя дуже часто набували політичного та опозиційного характеру. Відповідно, зроблено висновки, що вказані рухи відіграли ключову роль у реалізації антитоталітарних революцій, поваленні тоталітаризму та побудові нових демократичних режимів у країнах ЦСЄ. Розвиток громадських рухів на захист прав людини в Україні у період 1989–1991 рр. був спрямований на збереження національної ідентичності, що сприяло формуванню визвольного руху в боротьбі за самостійність України та вихід її зі складу СРСР.
Oleg Dziuba
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 218-236; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203712

Abstract:
Нині, в епоху глобалізації, світових економічних криз і конкуренції між державами за лідерство в регіоні чи навіть у світі, питання позитивного іміджу стає актуальним як ніколи, наповнюється новим сенсом, і всебічно використовується державами. Не існує зараз у світі країни, яка б не приділяла увагу тому, яке уявлення про неї мають у світі, тим можливостям, які відкриває для неї «м’яка сила» привабливості й позитивного іміджу. Адже саме позитивний імідж держави сприяє надходженню до країни інвестицій, впливає на міжнародну підтримку, дає можливість досягнути зовнішньополітичних цілей і захистити національні інтереси. Існувати ізольовано в сучасному глобалізованому світі окрема країна не може. Ізоляція приводить до припинення розвитку будь-якої сфери – від економіки до культури чи освіти, тобто імідж країни (держави) – це стратегічно важлива характеристика.Підхід до формування іміджу країни (держави) повинен бути комплексним. Інформаційна складова – один з найважливіших елементів цього комплексу. Сучасні інформаційні технології розвиваються шаленими темпами та стають все більш вагомими у нашому житті, іноді вони можуть стати тим ресурсом, який дозволяє показати з вигідного боку досягнення у будь-якій сфері, або ж перетворитися на інформаційну зброю. Імідж держави залежить саме від інформації та оцінки її ззовні та з середини країни. Зокрема, інформаційна політика створює умови для належної присутності держави на світовій арені.У статті розглянуто поняття «імідж країни», «імідж держави», з яких елементів вони складаються; що таке зовнішній та внутрішній імідж, його вплив на цільову аудиторію на прикладі формування іміджу Німеччини, яка спромоглася за невеликий (в історичному сенсі) проміжок часу, з країни, яку вважали агресором, винним у загибелі мільйонів людей, країною, яка розв’язала Другу світову війну, покращити свій імідж до найпривабливішої у світі країни, яку поважають на міжнародній арені, якою пишаються мешканці в середині, та яку розглядають як країну № 1, в якій мріють жити тисячі емігрантів.
Volodymyr Nakonechnyi
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 182-192; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203702

Abstract:
Метою статті є дослідження особливостей становлення діаспорного лемкознавства як важливої складової української історичної регіоналістики. Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об‘єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Особливо значущими були методика джерелознавчого аналізу (на етапі збору та критики емпіричного матеріалу), а також компаративний і типологічний методи (на реконструктивному та нарративному етапах). Наукова новизна статті полягає в спробі цілісного осмислення здобутків діаспорного періоду лемкознавства як феномену історичної регіоналістики. У підсумку проведеного дослідження було доведено, що саме протягом другої половини ХХ ст. на американському континенті зусиллями русинів-емігрантів було розпочато всебічне осягнення Лемківщини як історико-регіонального явища. Цей процес відбувався в інституційному (створення громадських і дослідницьких інституцій, періодичних видань, музею) та концептуальному (доведення історичної та культурної пов’язаності русинів з українством) вимірах. Важливим підсумком такої тривалої в часі наполегливої праці кількох поколінь лемківських діячів стала підготовка та публікація унікальної енциклопедії лемківського світу – двотомної студії «Лемківщина: земля–люди–історія– культура». Саме це видання остаточно утвердило в свідомості пересічного читача та представників експертного середовища розуміння Лемківщини як самобутнього українського історичного регіону. Перспективним напрямком дослідження є з’ясування особливостей конструювання лемківського етнічного феномену в сучасних історико-регіональних студіях.
Mykhailo Khutorianskyi
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 205-216; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203709

Abstract:
Досліджується стан політичних уявлень населення УРСР в умовах переходу тоталітарного та авторитарного режимів у 1950–60-х рр. Звертається увага на тенденції формування політичних настроїв стосовно загострення міжнародної обстановки і перспектив початку нової світової війни. Можливість початку бойових дій у 1950–60-х рр. широко обговорювалася практично всіма верствами радянського суспільства. Цьому сприяли повідомлення у радянських засобах масової інформації . Уявлення про способи ведення війни із досить слабким розумінням природи ядерної війни та розвитку стратегічних носіїв ядерної зброї орієнтувало людей на уявлення про майбутню війну як сутичку, насамперед, сухопутних армій. Обговорення міжнародних відносин в українському суспільстві на поч. 50-х рр. ХХ ст. відбувалося, як правило, у зв’язку із визначенням їх впливу на можливість поновлення бойових дій у світовому масштабі. Архівні документи дозволяють стверджувати, що гонка озброєнь, участь у якій СРСР подавалася винятково як засіб протистояти агресивним діям західних країн, не завжди із розумінням сприймалася населенням. Одночасно й наростав страх перед майбутньою війною через пересторогу втрати благ мирного життя. Загалом посилення гонки озброєнь із перспективою нової світової війни не викликало захоплення у більшості населення. Прагнення до збереження мирного життя домінувало серед політичних настроїв населення України.
Anastasia German
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 22-34; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203658

Abstract:
Стаття присвячена виокремленню та аналізу основних показників довіри на рівні міждержавних відносин, акцентуючи увагу на ефективності культурної дипломатії у цих процесах. Це питання має теоретичну та практичну цінність: отримані результати можуть застосовуватися як для подальшої поглибленої теоретичної розробки проблем у міжнародних відносинах, так і в дипломатичній практиці, під час розвитку економічних і культурних зв’язків між народами, у процесі підготовки фахівців з державного управління, міжнародних відносин та ін.Методологія дослідження в рамках запропонованої статті в основному базується на комплексному підході з використанням методології системно- функціонального аналізу, категоріального апарату політології, соціології, соціальної психології, теорії комунікацій, компаративістики та ін. гуманітарних дисциплін. Встановлено, що державна довіра відноситься до явищ, які містять долю ризику у взаємодії з ін. державами, допомагають вирішити різні колективні проблеми та діяти у спосіб, який суперечить стандартним визначенням національних інтересів. Виокремлено п’ять показників існуючої довіри у контексті міждержавних відносин: 1) мінімальний рівень – співпраця між державами; 2) нижній середній рівень – вигідна орієнтація політики держав; 3) середній рівень – проведення доброзичливої політики між державами; 4) верхній середній рівень – види письмових правил із часовим запасом; 5) високий рівень – дискреційна влада у процесі розробки політики. Виділено 9 показників ефективності культурної дипломатії під час побудови довіри на рівні міждержавних відносин: зміст культурної та зовнішньої політики; соціальні ролі, формальний договір та встановлені зобов’язання між державами; якість культурних дипломатичних програм; координація між різними урядовими відомствами та ін. установами в межах і між державами; існуюча недовіра та конфліктні питання між державами; зловживання фінансуванням культурних дипломатичних програм; функціонування закордонних культурних установ; публічність щодо програм культурної дипломатії; моніторинг впливу після культурно-дипломатичної діяльності.
Daria Likarchuk
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 35-44; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203663

Abstract:
Сучасна дипломатія багато в чому буде залежати від того, яким шляхом здійснюватиметься становлення нового світового порядку. Висуваються різні варіанти політичної структури світу: від однополярного / багатополярного світу до світового уряду. На міжнародній арені буде зростати роль недержавних акторів, разом із тим продовжиться процес розмивання національного суверенітету. У зв’язку з цим дипломатію чекають серйозні випробування на міцність, їй доведеться пристосовуватися до сучасних умов, а також виконувати сполучну функцію між державними і недержавними учасниками міжнародних відносин. Інформаційні потоки стають важелями управління, а саме: суспільно- економічними, соціально-політичними, міжнародними процесами. Нині можна говорити «про становлення глобальної інформаційної індустрії, яка переживає період технологічної конвергенції, організаційних поєднань, законодавчої лібералізації, про роль знань, інформації в економічному розвитку, появі нових форм «електронної» демократії, про структурні зрушення в зайнятості». Роль міжнародних організацій у міжнародних відносинах зазнала якісних змін. Із допоміжних інструментів для вирішення окремих проблем взаємодії суверенних держав вони перетворилися на сегмент міжнародного життя. Міжнародним організаціям належить винятково важлива роль у вирішенні конфліктів. Дедалі більше місця в їх діяльності займає запобігання виникненню конфліктних ситуацій. Механізм вирішення конфліктів організаціями носить переважно політичний характер, але при цьому він, зрозуміло, спирається на міжнародне право.
Oleksandr Stepko
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 77-85; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203688

Abstract:
Головною метою статті є аналіз основних проблем інформаційного забезпечення миротворчої діяльності ООН. Протягом останніх десятиліть провідні політичні лідери та експерти завжди приділяли інформаційним проблемам серйозну увагу. Серед закордонних дослідників, що обґрунтовували роль інформації у світі, необхідно виділити роботи А. Гора, 3. Бжезинського, М. Маклухана, А. Тоффлера та ін. Велику увагу інформаційному розвитку продовжують приділяти Генеральні секретарі ООН, серед яких особливий внесок в інформаційне забезпечення миротворчості зробили Б. Галі та К. Аннан. Серед українських учених, що досліджують роль інформації, інформаційні відносини та роль міжнародних організацій в них, слід виділити Г. Г. Почепцова, О. В. Зернецьку, О. В. Литвиненка та Є. А. Макаренко. Серед праць українських дослідників, які стосуються миротворчої роботи ООН, варто відзначити В. С. Бруза, Л. І. Скороход, Ю. С. Скорохода та ін.У дослідженні інформаційної системи ООН застосовувалися системний і аналітичний методи. Історичний підхід дозволив простежити еволюцію діяльності ООН в області інформаційного забезпечення миротворчості. У статті аналізуються проблеми інформаційного забезпечення миротворчої діяльності ООН. Висвітлено основні елементи концепції операцій з підтримки миру. Розглянуто основи теорії і практики діяльності ООН в галузі підтримання миру та її інформаційного забезпечення. Проаналізовано основні підрозділи ООН, що займаються миротворчими операціями та їх співробітництво в інформаційній сфері. Зроблено висновки щодо майбутнього миротворчої діяльності ООН, яка буде залежати від здатності Організації забезпечувати єдність цілей її різних департаментів, фондів і програм, що дозволить їй діяти узгоджено і використовувати свої ресурси на стратегічно важливих напрямках.
Anatolii Revenko
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 87-103; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203690

Abstract:
У статті проаналізовано механізм реалізації державної аграрної політики у прогресуючих на період 1995–2012 рр. країнах, таких як Китай, Бразилія, Індія та ПАР в умовах багатостороннього регулювання світових сільсько-господарських ринків, що дозволило виявити специфіку кожної й найбільш поширені способи адаптації державної підтримки сільського господарства до національних зобов'язань перед СОТ. Розглянуто загальні напрямки коригування державної аграрної політики згаданих країн: збереження, в головному, рівня тарифного, а десь й нетарифного захисту з послідовним переведенням останнього на єдині стандарти; поступовий перехід до найменш деструктивних відносно ринку форм підтримки агровиробників; підтягування до середніх питомих показниками рівнів PSE і TSE у країнах ОЕСР. Вступ до СОТ і прийняття фіксованих зобов'язань не сповільнили розвиток аграрного сектора зазначених країн, що підтверджується, по-перше, динамікою валового сільськогосподарського виробництва, яка різко прискорилася якраз на етапі 2000-х рр. й випередила темпи зростання населення; по-друге, зростанням рівня продуктивності сільського господарства. Доведено, що членство у СОТ не перешкоджає пошуку індивідуальних, «заточених» під конкретику певного періоду в окремій країні форм підтримки сільського господарства, логічно стимулюючи їхнє наближення спочатку до рівня бажаних прямих платежів, що підвищують доходи фермерів, а згодом – до зеленої корзини, залишаючи простір для «виторговування» сприятливих умов державної підтримки розвитку сільського господарства в рамках Дохійського раунду переговорів.
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 105-116; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203691

Abstract:
Актуальність дослідження зумовлена світовою дискусією про свободу досліджень в умовах трансформації методів оцінки ефективності науки, фінансування та організації досліджень, а також українським контекстом освітньої реформи. Метою статті є дослідження міжнародно-правового стандарту особистої автономії у науковому житті та академічній культурі, його значення для розвитку глобального науково-технічного співробітництва України. Методи аналізу та синтезу застосовані для вивчення правових відносин та нормативних гарантій особистої автономії в академічній культурі та науковому співробітництві. Метод порівняння застосовано для виявлення спільних та відмінних проблем розвитку особистої автономії науковців в Україні та світі. Відповідно до висновків дослідження, міжнародно-правовий стандарт особистої автономії в академічній культурі та науковому співробітництві передбачає прагнення індивідуальної й інституційної самостійності та відповідальності в пошуку та передачі знань, вимагає поваги до свободи наукових досліджень, академічного спілкування та вираження поглядів. Цей стандарт пов’язаний із людською гідністю, метою освітньої системи досягти здатності людини контролювати власне життя, бути успішним і щасливим громадянином у демократичному інформаційному суспільстві. Загрозами особистій автономії науковців є академічна недоброчесність, монополізм, патерналізм, формалізм та бюрократизм, що долаються шляхом самоорганізації вчених. Новий Закон України «Про освіту» створює інструменти для боротьби з академічною недоброчесністю, дозволяє проявляти ініціативу для удосконалення науки та освіти, хоча підзаконними актами все ще нав'язуються спірні стандарти якості науки, наприклад, вимога наявності публікацій у періодичних виданнях, індексованих наукометричними базами Scopus чи Web of Science, для присвоєння вчених звань. Українська академічна культура потребує оновлення, щоб підняти рівень наукових досліджень і створити основу конкурентоспроможної інноваційної економіки. Необхідно розбудовувати українську інфраструктуру наукової інформації, вітчизняні академічні видавництва, системи індексації та бібліотеки, посилювати правові гарантії особистої автономії, підтримувати проекти міжнародного науково- технічного співробітництва, впровадження наукових розробок у економіці та суспільному житті. Значимість дослідження полягає в тому, що проведений аналіз дозволив сформулювати пропозиції і прогнози щодо прагматичної лібералізації наукового життя в Україні.
Tetiana Kuprii, Lidiia Tymish
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 157-169; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203697

Abstract:
Метою дослідження є аналіз матеріалів періодичних видань Підкарпатської Русі, які містять інформацію та інтерпретації запланованого Угорщиною плебісциту в Підкарпатській Русі в жовтні 1938 р. Для комплексного аналізу міждержавних відносин країн центральної Європи у передвоєнний час цінними виявилися використання принципу багатофакторного аналізу, системно-аналітичного та синергетичного підходів. Значимість наукової розвідки полягає у тому, що вперше на основі комплексу різноманітних джерел розкрито процес перебігу раніше маловідомого референдуму в Закарпатті, який таки не відбувся, але готувався як планова спецоперація гібридного протистояння. Плебісцит мав стати спробою ревізії результатів як Версальської системи, так і засобом тиску на світові держави в контексті Другої чехословацької кризи. Для здійснення власних намірів Угорщина вичікувала слушного моменту, зокрема коли у Підкарпатській Русі було сформовано коаліційний уряд з більш ніж лояльним до Угорщини прем’єром А. Бродієм, на часі стало питання запланованого референдуму, яким би змінив історичні долі як України, так і Угорщини. Під час дослідження встановлено плани і дії угорської влади в реалізації територіального приєднання українських земель. Проведений аналіз продемонстрував перебіг гібридної політики, котру реалізовували не тільки угорські політики, але і приєднані до них українські посадові особи.
Volodymyr Latenko
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 170-181; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203698

Abstract:
Стаття присвячена питанню поширення сепаратизму в субсахарському регіоні Африки 1960-х рр. на прикладі двох країн – Демократичної Республіки Конго (далі – Конго) та Нігерії. Акцентовано увагу на причинах появи сепаратистських рухів, їх переростання у формат квазідержавних утворень та боротьбу центральних урядів за територіальну єдність.У рамках запропонованої статті методологія дослідження заснована на методі порівняльного аналізу. Кожна з двох країн, взятих до розгляду, має свою специфіку, водночас, вдалося виділити спільні риси, на основі яких можна провести загальну характеристику відцентрових тенденцій у країнах Субсахарської Африки в означений період. Зокрема, це стосується нових незалежних держав, що постали на політичній карті африканського континенту на початку 1960-х рр.Встановлено, що частіше сепаратистські рухи виникали у провінціях, які мали потужний економічний потенціал та запаси природних ресурсів. Це, в свою чергу, забезпечувало можливість окремого існування тривалий термін, навіть в умовах збройного протистояння з центральним урядом. Ключовим елементом ставала також наявність або відсутність зовнішнього чинника, політичного та/або військового, який безпосередньо визначав події або ж здійснював вирішальний вплив на них. Особливо характерний цей фактор у контексті біполярного протистояння між двома геополітичними центрами, очолюваними США та СРСР, що прагнули зміцнити свій вплив у кожній окремо взятій географічній точці світу. Поява кожної незалежної субсахарської країни, кожен новий прояв сепаратизму і воєнний конфлікт, мали не лише внутрішній вимір, але стосувалися більш глобального контексту протистояння в умовах холодної війни.
Mariia Pavlyuh
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 237-246; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203713

Abstract:
Головний об’єкт дослідження – засоби масової комунікації (журналістика) українського інформаційного кіберпростору. Проаналізовано багатий фактаж досліджень із масової комунікації. Здійснено огляд важливих праць, які демонструють розвиток національного інформаційного кіберпростору України. Розглянуто важливі особисті критерії журналіста, які повинні стати основою ефективної моделі Засобів масової комунікації (національної журналістики) у сучасному інтернет-просторі. У дослідженні використано комплекс загальних і спеціальних методів:метод концептуального аналізу у визначенні базових характеристик масової комунікації, компаративний аналіз (у зіставленні та протиставлення моделей засобів масової комунікації, зокрема журналістики), функціональний аналіз ( з’ясуванні ролі та базових функцій Засобів масової комунікації, зокрема журналістики).Засоби масової комунікації, зокрема національна журналістика впливають на безпеку особи, суспільства та української нації. В умовах російської агресії важливо, щоб модель національної журналістики була ефективною для безпеки українського інформаційного простору. Важливо, щоб національна політика сприяла інформаційній безпеці української нації, а модель Засобів масової комунікації, зокрема національної журналістики, були дієвим механізмом у боротьбі з російським агресором.
Evgen Siryy
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 247-265; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203718

Abstract:
Даний матеріал висвітлює одну із ключових проблем взаємодії освіти та ринку праці – поточний розвиток освітніх орієнтації та професійної підготовки молоді в контексті сучасних тенденцій розвитку молодіжного сегменту ринку праці в Україні у розрізі статистичних та окремих соціологічних замірів цієї сфери. Метою дослідження є статистичний опис багатьох різноманітних сторін цього процесу, що відображає максимально наближену реальну картину поточного стану та розвитку цієї освітньої сфери. На основі наявних статистичних даних, показників емпіричних соціологічних досліджень з цієї проблематики, були описані такі її сторони, як: загальні ситуаційні аспекти та їх тенденції; кількісна динаміка розвитку інститутів освіти та суб’єктів освітньої діяльності, доступ та охоплення освітою, її привабливість та мотиваційні аспекти, професійні вподобання, задоволеність молоді освітою та перспективи працевлаштування, інтереси та плани молоді на побудову кар’єри, проблеми професійної освіти, освітня міграція. Було дано часткову оцінку особливостям розвитку професійної освіти в контексті основних проблем. На підставі даного статистико-соціологічного опису був доповнений висновок щодо ситуації у сфері професійної освіти в Україні, основним проблемним чинником якої є низький рівень темпів суспільно-економічного розвитку України, який суттєво впливає на процес взаємопроникливості життєвих цілей, професійних перспектив молодої людини, з одного боку, та трансформуючої освітньо-професійної системи, з іншого.
Inna Shevel
Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти pp 276-285; https://doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203723

Abstract:
Головною проблемою сучасної науки про культуру є вивчення понять культурної комунікації, акультурації, інкультурації, мультикультуралізуму. Саме під впливом соціального оточення ці поняття проходять процес соціалізації у індивідів до культурного життя в цивілізованому суспільстві. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування особливостей розвитку культурної комунікації в суспільстві та його соціальні зміни завдяки аналізу та порівнянню різноманітних підходів до вивчення їх культурної взаємодії. Методологія дослідження полягає у аналітичному аналізу вивчення культурної комунікації на появи соціальних напруг в суспільстві. Аналіз надає можливість показати і проаналізувати еволюцію культурної комунікації, прослідкувати сутність культурних понять та динаміки їх розвитку. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в статті аналітично досліджено природу видів понять культурної комунікації та мільтикультуралізму з боку соціальних напруг в культурній сфері та увага приділяється на вивчення двох напрямків проблем культури – соціальному та культурологічному. Як видно, всі культурні моделі чи культурні коди збагачуються та модернізуються і проникають у соціальні процеси суспільства. Сьогодні ми можемо бачити, що людська культура постійно запозичує різні зразки і штампи культури і глобалізація нав’язує ці стандарти суспільству і призводить до суперечностей та напруження серед населення у культурному обміні чи взаємодії, це також відбуваються і в світових цивілізаціях, те, що вони пережили в соціально-культурних змінах, то ми отримуємо як глобалізаційний спадок. Висновок: культура становить рушійну силу для стабілізації політичних, соціальних, культурологічних процесів у суспільстві й виконує важливу соціальну роль. Культурна глобалізація стає як комплекс всіх взаємопов’язаних процесів, оптимізації культурної комунікації і зразків національної культури.
Page of 4
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Back to Top Top