Автором проаналізовано склад населення Південної України за рідною мовою, розглянуто особливості мовної структури по окремих округах, а також міських та сільських поселеннях регіону, здійснено порівняльний аналіз етнічної та мовної структур населення, визначено рівень та характер асиміляційних процесів в регіоні та по УСРР загалом.За підсумками дослідження автор дійшов висновків, що у 1926 р. абсолютна більшість населення Південної України вважала своєю рідною мовою українську. Аналіз мовної структури населення окремих округ Південної України показав, що у більшості з них, окрім Одеської, переважало україномовне населення. Російська, яку визнали рідною менше чверті населення, була другою за демографічною потужністю мовою регіону. Проте вона мала більшу комунікаційну потужність і, як наслідок, більший асиміляційний потенціал, ніж українська. Мови інших народів, що проживали на території регіону, загалом посідали незначне місце у його мовному середовищі.Порівняльний аналіз етнічної та мовної структури населення Південної України показав, що українці, попри свою чисельну перевагу, здійснювали дуже незначний асиміляційний вплив на інші етнічні спільноти регіону. Більше того, вони самі зазнавали асиміляції з боку російської етнічної меншини. Це дозволило зробити висновок про деформованість мовної ситуації у регіоні, а також про неприродний та асиметричний характер асиміляційних процесів. Російський асиміляційний вплив найбільш потужно проявлявся у великих містах – адміністративних, економічних та культурних центрах Півдня України. У невеликих містах та сільських поселеннях процес російської...