Мета роботи полягає в історично-еволюційному аналізі становлення красномовства в Україні як «науки переконання» або «науки пошуку шляхів переконання», а також проблеми формування як комунікативної, так загальної культури особистості. На сучасному етапі розвитку українського суспільства важливе місце належить комунікативній культурі людини, тобто кожен індивід володіє особистими якостями, вміннями та навичками, які забезпечують йому досягнення цілей у міжособистісній взаємодії з іншими, дозволяючи формуватися конструктивному спілкуванню, орієнтуючись на успіх як у професійній, так і у повсякденній діяльності, пристосовуючись до нової системи стосунків у сучасному світі, прагнучи самовдосконалення та самореалізації. Методологія дослідження. З метою висвітлення поняття «мовної культури» на етапах становлення науки про красномовство, з’ясуванні ролі комунікативної культури особистості в сучасному світі, було використано наступні методи наукового дослідження, а саме: синтез, аналіз та узагальнення. Наукова новизна полягає у розкритті концепції комунікативної культури особистості як прояву мистецтва красномовства як на сучасному, так і на історичному етапі існування та становлення суспільства, а також як складової культури загалом. Висновки. З’ясовано, що мистецтво красномовства є універсальним, а здатність до мовлення – складовою загальної культури людини, її досягненням. Слово – це засіб спілкування між людьми, спосіб обміну інформацією, інструмент впливу на свідомість та дії іншої людини. З часів Київської Русі українське мистецтво красномовства заклало основи сучасної комунікативної культури. У свою чергу, комунікативна культура спирається як на загальну, так і на мовну культуру особистості, що є показником високого рівня ії розвитку, що виражено в системі потреб, соціальних якостей, стилю діяльності та поведінки.