У статті описано історію картини Марцелія Гавриловича Сухоровського (1840–1908) «Нана» (1881), відомої як найдорожча картина, продана художником у Російській імперії. Її сюжет запозичений зі скандальної новели Еміля Золя «Нана» про долю паризької куртизанки (перша редакція вийшла друком у періодиці у 1879–1880 рр.). На полотні розміром 1,7 х 2,8 м зображена оголена молода пані, що лежить на шовку і хутрі у фешенебельному будуарі. Картина виділяється у загальній ситуації на місцевому художньому ринку, який контролювали спеціальні легітимуючі установи, як-от Імператорська Академія мистецтв у Санкт-Петербурзі. М. Сухоровський набув скандальної слави еротичного художника. Значну роль у цьому відіграла оригінальна манера експонування твору у вигляді «панорами»: картину прикрашали драперії, завдяки спеціальному освітленню і реальним об’єктам, розміщеним у кімнаті, створювався ефект тривимірного простору. У статті здійснено критичний аналіз картини, історії її сюжету, індивідуальної та інноваційної стратегії художника. Простежено історію експонування полотна у 1981–2012 рр. Спеціальним джерелом аналізу стали публікації в пресі США, вони дають змогу простежити рух «Нани» та громадський інтерес до цієї картини. Завдяки оригінальному методу експонування вона стала популярною розвагою. «Нана» є дуже цікавим культурним явищем, оскільки вона набула горезвісної слави завдя-ки поєднанню провокаційного сюжету і майстерної академічної техніки. Однак у дослідженні історії цього твору важливою є не лише ціна, але й передусім реакція громадськості. Завдяки обраній стратегії зображення та презентації твору Марцелій Сухоровський не лише став комерційно успішним незалежним художником (нехай і сумнівної слави), але і його твір буквально став nomen appellativum для означення певного низького типу культурної розваги з еротичним підтекстом, яка водночас сприймалась як масово-інтелектуальна.