Стаття присвячена аналізу місця постаті С. Бандери у сучасних українських підручниках з історії, що, з одного боку, є важливим у контексті наукової дискусії про місію історичної освіти у розбудові громадянського суспільства, з іншого, привертає увагу до однієї з найбільш визначних і неодномірних особистостей у вітчизняній минувщині. Дослідження здійснене на основі опрацювання програм і підручників з історії із залученням загальнонаукових і спеціальних історичних (історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний) методів, спирається на принципи наукової об’єктивності, історизму, системності.Аналіз підручникової літератури показав, що протягом 1990–2000-х рр. увага до постаті С. Бандери розширювалася від згадки його імені у двох сюжетах: щодо розколу ОУН і проголошення «Акта відновлення Української Держави» 30 червня 1941 р. та портретного зображення до доволі глибокого, наскільки дозволяє формат підручника, аналізу його ролі у виокремленні ОУН(б), доволі детальної біографічної довідки та визначенні його впливу на розгортання національного Руху Опору в роки Другої світової війни. Найдетальніша характеристика подана у виданнях авторства О. Струкевича та М. Мудрого й О. Гаркуші. Показово, що серед упорядників підручників переважають науковці та викладачі ЗВО, серед яких є дослідники, які заглиблено опрацьовують проблематику українського визвольного руху. Водночас привертає увагу вельми побіжне висвітлення життя та діяльності С. Бандери у період від 1944 р. до загибелі. Загалом у підручниках практично не приділено уваги українській діаспорі у другій половині ХХ ст., що звужує уявлення як про історію українства, так і про український визвольний рух, який тривав протягом усієї радянської доби.