Статтю присвячено досі нерозробленій в історіографії проблемі – біженцям, які осіли у Києві після масового переміщення населення із західних губерній Російської імперії у 1915 р. Для розкриття цієї теми проаналізовано матеріали перепису біженців, проведеного Київським відділенням Комітету її імператорської високості великої княжни Тетяни Миколаївни у лютому 1916 р. Вони зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ, і досі не отримали належного опрацювання в дослідженнях з історії біженства періоду війни. З метою ґрунтовного розкриття цієї проблематики у статті запропоновано огляд дослідницького підходу, викликів у вивченні історії біженства в Російській імперії, діяльності Київського відділення Тетянинського комітету з реєстрації біженців у місті. На основі опрацьованих карток перепису розглянуто індивідуальний зріз біженства, звернуто увагу на такі аспекти, як ідентичність, причини вигнання, досвід працевлаштування та виживання у Києві. В результаті проведеного дослідження було показано, що історію біженства «знизу» досі не написано. Матеріали ж перепису допоможуть це зробити. Вони дадуть змогу з’ясувати, що відбулося з переселенцями після того, як вони знайшли у Києві свій тимчасовий притулок. З огляду на те, що картки перепису складали в процесі опитування біженців, вони стають чи не єдиним джерелом, в якому біженці, хоч і за посередництва представників Комітету, але все ж проговорювали свою історію та ділилися своїм досвідом. З нотаток, що містять заповнені бланки, у цій статті проаналізовано лише ті аспекти, які дають змогу відповісти на запитання про самоідентифікацію, обставини виселення, робітничу зайнятість (з урахуванням ґендерного аспекту), переживання біженства як стану. Завдяки проведеному аналізу можна краще зрозуміти і повсякденне життя мешканців Києва періоду війни, адже умови проживання біженців відображали реалії життя киян відповідно до їхнього соціального статусу.