Запропоноване дослідження присвячене феномену універсальної творчої особистості, розглянутому в аспекті діяльнісного універсалізму. Мета дослідження – визначити й схарактеризувати особливості діяльнісного універсалізму творчої особистості в музичній культурі Ренесансу, Бароко та Класицизму. Методологія дослідження – авторський діяльнісно-структурний метод, що поєднує низку психологічних та мистецтвознавчих підходів до вивчення універсальної творчої особистості. Наукова новизна дослідження полягає у розробці та апробації теорії діяльнісного універсалізму творчої особистості. Висновки. У дослідженні простежено основні тенденції діяльнісного універсалізму особистості в ряді культур європейської традиції, доведено, що кумулятивний тип творчого універсалізму пов’язаний з типом музиканта-майстра, а синтетично- інтегративний – з типом музиканта-творця; з’ясовано сутність феномена універсальної творчої особистості Нового Часу; виявлено переламну функцію опери у становленні універсалізму особистості Нового Часу та роль Ж. Ф. Рамо як прототипа класичного універсала. Уточнено: зміст поняття універсальної творчої особистості; роль провідної та допоміжної діяльності у визначенні типу універсальної творчої особистості, а також роль універсальної творчої особистості і типів діяльнісного універсалізму в музично- історичному процесі. Загальне теоретичне значення роботи зумовлено розробкою структурно-типологічного, функціонального та індивідуального аспектів феномена діяльнісного універсалізму; застосуванням інтердисциплінарного підходу до осмислення універсальної творчої особистості. Доведено, що формування універсальної особистості у ХV–XVI століттях відзначене тенденціями екстенсивної полідіяльнісності та структурної невпорядкованості, у XVII–XVIII століттях – інтенсифікації та тяжіння до монодіяльнісності, і увесь цей час – домінування виконавства.