Мета дослідження – з’ясувати взаємозв’язок народно-танцювального й театрального мистецтва у відтворенніхудожньо-сценічної образності вистави (на базі архівних матеріалів, спогадів сучасників тощо), що зафіксованов творчості видатних майстрів сцени – корифеїв українського театру М. Садовського, М. Кропивницького,І. Мар’яненка, П. Саксаганського, М. Заньковецької, хореографів Х. Ніжинського, В. Верховинця, М. Соболя таін. Методи дослідження: мистецтвознавчий, історичний, компаративний, що забезпечують з’ясування специфікирозвитку української народної хореографії в контексті театрального мистецтва та виявлення особливостейцієї органіки під час створення художньо-образної структури сценічного дійства. Наукова новизна результатівдослідження полягає в тому, що вперше осмислюється взаємозв’язок двох видів сценічного мистецтва – театруй хореографії, що дає змогу висвітлити багатогранність танцювального мистецтва, відкриваючи нові перспективийого розвитку. Висновки. Народна хореографія є синтетичним мистецьким явищем, тісно пов’язаним із театром.Його аналіз дає підстави вести мову про те, що протягом багатьох років на театральних підмостках спостерігавсяпоступовий перехід від окремих танцювальних епізодів у музичних і музично-драматичних виставах дорозгорнутих танцювальних картин, водевілей і своєрідних спектаклів-дивертисментів. Це свідчить про те, що насцені національного класичного театру розвивалася не лише українська народно-сценічна хореографія як йогоорганічний складник, але й постановочне режисерсько-балетмейстерське мистецтво. Утверджуючись у своїх двохмайже протилежних тенденціях – широкій театралізації народного танцю й перенесенні на сцену незайманих йогозразків, українська сценічна хореографічна культура поступово виявляє власні стильові особливості, водночасвзаємозбагачуючись, вона помітно відчуває на собі благотворний вплив театрального мистецтва, що відкриваєнові шляхи професіонального розвитку.