Ця стаття є багатодисциплінарним аналізом використання Російською Федерацією (далі – РФ) правових систем, як міжнародної, так і національної, для саботування зусиль, спрямованих на пошук правових рішень щодо конфлікту в Україні. Метою цього короткого дослідження є пошук відповідей стосовно майбутніх зусиль щодо медіації та їхнього прогресу. Зокрема, авторка стверджує, що РФ використовує Мінські угоди (далі – Мінськ ІІ) для стримування та підкорення України. Водночас Росія відкрито дисоціюється (відмежовується) від штучно створеного та підтримуваного нею конфлікту на Донбасі, приховуючи свою участь у підігріванні конфліктного клімату в регіоні. Росія оманливо підтримує зусилля міжнародних партнерів, спрямовані на врегулювання конфлікту, перетворивши процес на зброю, щоб запобігти покаранню та досягти більш вигідних геополітичних переваг ціною українського суверенітету. У статті запропоновано огляд зароджуваної концепції злочинних правових операцій, поняття, відомого як «правова війна». Наголошено на тому, що РФ вдається до цієї стратегії з метою запобігання покаранню, використовуючи ревізіоністський підхід до верховенства права. Також підсумовано зусилля, спрямовані на досягнення миру в російсько-українській війні, з погляду злочинних правових операцій та запропоновано розглядати Мінськ ІІ як пастку: з одного боку, відбувається зменшення жорстоких дій у регіоні на умовах Кремля, а з іншого – створюється «заморожений конфлікт» на кшталт Південної Осетії, Абхазії та Придністров’я. Авторка вважає, що Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих регіонах Донецької та Луганської областей» є де-факто імплементацією Мінська ІІ без прямого посилання на угоду. Москва робить це для того, щоб стримувати Україну в правовому полі та нав’язувати ситуацію, в якій Кремль досягає своєї мети, використовуючи щире прагнення України досягти миру у штучно створеному РФ конфлікті.