Анотація Стаття присвячена дослідженню феномену тортур у ХХІ столітті. Головна теза, яка пояснює не лише відновлення тортур як феномену у ХХ столітті, проте й на додаток поширення цього феномену у новому тисячолітті, пов’язана з категорією «убезпечення». Так, для цілей пояснення феномену тортур у ХХІ столітті особливого значення набуває концепція розкидування мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення класів, типів та видів девіантів, яких потрібно контролювати для цілей «убезпечення». З одного боку, національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням – поводитися з девіантами у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві. З іншого боку, самі громадяни, народжені у часи III та, що є більш важливим, IV модуляції соціально-контрольних практик, в обмін на свою споживацьку свободу вимагають більшого «убезпечення», де вже не мають значення шляхи та методи досягнення відповідної «концентрації безпеки». Підтвердженням цього є дані численних досліджень та опитувань населення країн Європи та Північної Америки, де від третини до половини громадян допускають застосування тортур до терористів з метою того самого «убезпечення». Причому це все відбувається на фоні тотального соціального контролю за простором і думками. Практична можливість застосування тортур до «терористів» відкриває «скриньку Пандори», де відкривається широка перспектива застосування катувань проти інших «небезпечних злочинців» – колаборантів, sex-offenders, членів організованих злочинних угруповань тощо. Причому цей список має небезпеку піддаватися розширенню. Можна зробити висновок, що «боротьба з катуванням» у ХХІ столітті – це відображення дуалістичного процесу: спроба ще більшого «убезпечення суспільства» з одночасним фіаско такого «убезпечення». Застосування тортур до підозрюваних, на жаль, є поширеною практикою навіть у західних демократіях, але розгалужена система правових гарантій, створена у другій половині ХХ століття, допомогла зробити застосування катувань та нелюдського поводження максимально рідким явищем, наскільки це можливо, у чому на регіональному рівні це – велика заслуга Ради Європи, КЗК та ЄСПЛ.