Russian Empire in the Fight against the Ottoman Heritage: Conquest of the Crimean Khanate Peoples

Abstract

У статті розглядаються питання встановлення і збереження Російською імперією контролю над територіями анексованого Кримського ханства. На основі комплексного аналізу документів, які зберігаються в російських архівних установах, подорожніх записок і наукових досліджень українських, російських, німецьких і британських авторів з’ясовано, що першим важливим кроком для досягнення мети стало формування підконтрольного царату уряду калги Шагін Гірея. За його допомогою Російська імперія легітимізувала присутність у регіоні власних військ та окупаційної адміністрації. Внаслідок анексії території Кримського ханства відбулися зміни в економічному і політичному статусі народів, які жили на його території, що полягали в позбавленні їх частини прав і численних обмеженнях. Це призвело до розгортання антиросійського національного руху, що своєю чергою спонукало імперські урядові кола до розробки комплексу заходів щодо утримання контролю над регіоном. Особливу увагу приділено методам “упокорення” корінних народів, зокрема кримськотатарського, ногайського, грецького, вірменського. У процесі дослідження встановлено, що задля вирішення поставлених завдань Російська імперія вдалася до встановлення контролю над місцевими елітами, фізичного знищення кримських татар і ногайців, позбавлення власності, витіснення за межі імперії. Водночас царат упроваджував різноманітні заходи з асиміляції, зокрема переселення, використання одних етносів у боротьбі з іншими (принцип “розділяй і володарюй”), релігійний тиск. Все це призводило до руйнації традиційної культури і способу життя корінних народів Північного Причорномор’я. Упродовж ХІХ ст. Російська імперія вдалася до нав’язування власної політичної, економічної і ментальної традиції. Шляхом створення міфологем та ідеологем та їхнього закріплення в масовій свідомості царат сформував нову реальність і спотворив колективну історичну пам’ять. Засобами вкорінення імперських міфів були перетворення православних храмів на місця вшанування панівної династії, воєнних перемог і російської армії, спорудження пантеонів героям загарбницьких війн тощо. Церква, реалізовуючи поставлені державою завдання, формувала нетерпимість до ісламського населення, закріплювала ідеологічний поділ на “православних” і “бусурманів”, “визволителів” та “поневолювачів”.