Метою статті є аналіз інформативного потенціалу записок мандрівників із вивчення історії Північного Приазов’я (в межах України) ХІІІ – першої половини XIV ст. Джерельну базу роботи становлять твори арабського та європейських мандрівників, які за різних обставин перебували на цій або суміжних територіях. Для дослідження записок застосовано методи джерелознавчого аналізу та синтезу, історико-хронологічний, історико-порівняльний.З’ясовано інформативні можливості листа угорського чернця Юліана, записок-звітів П. Карпіні та Г. Рубрука, опису подорожі Ібн Баттути, нотатків Дж. Маріньолі. Показано їхній зв’язок з повідомленнями подорожників ХІІ і XV ст. Зазначається, що записки мандрівників, попри фрагментарність, наявність почасти нечіткої географічної і часової локалізації, притаманної географічним уявленням середньовіччя, створюють картину природного та кочового світу Північного Приазов’я ХІІІ – першої половини XIV ст., дозволяють зробити висновки про адміністративно-територіальну належність цієї території у складі монгольської імперії, віддзеркалюють її місце в системі шляхів, що зв’язували Європу та Схід. Акцентується увага на тому, що мандрівники зафіксували зміни, що відбулися в приазовських степах під час монгольського завоювання, а наявність збігів у повідомленнях авторів різного походження упродовж декількох століть засвідчує сталість традицій кочового способу життя, а також достовірність інформації щодо побуту, звичаїв, господарства населення Приазов’я. Не менш важливим є те, що записки відбивають не тільки особисті враження авторів від кочового світу, до якого вони потрапили, але й...