Мета дослідження – проаналізувати роль емоційного слуху й емпатії як складників роботи актора над сценічним образом у контексті вдосконалення сучасної театральної педагогіки. Методологія дослідження базується на таких основних принципах: принципі об’єктивності, завдяки якому роль емоційного слуху й емпатії в мистецтві актора розглядається в історико-мистецтвознавчо-педагогічному розрізі в усій їхній складності, багатовимірності та суперечливості, з урахуванням сукупності позитивних і негативних сторін їхнього змісту; принципі науковості, з використанням якого з’ясовуються причинно-наслідкові зв'язки між науково перевіреними знаннями, що відповідають сучасному рівню розвитку науки про мовний, емоційний слухи й емпатію актора і їхнє значення у виконавському мистецтві; принципи розвитку та взаємодії, відносності, цілісності, практичності дають змогу розглядати названі феномени комплексно та простежувати тенденційні процеси. Зазначена методологія сприяє розкриттю значущості окресленої проблематики з точки зору практичного мистецтвознавства крізь призму педагогічних аспектів. Наукова новизна. Дослідження вчених-психологів, практиків театрального мистецтва та педагогів свідчать про вагомість емоційного слуху й емпатії в людському і, зокрема, сценічному спілкуванні. У процесі дослідження виявлено безпосередній зв’язок між рівнем емоційного слуху й емпатії актора та його художньою потенцією до створення високохудожніх сценічних образів. Висновки. Стверджується, що важливе значення у сприйнятті людини має слух – мовний та емоційний. У мистецтві актора обидва його види виконують провідну роль – і в роботі акторської уяви в процесі створення художнього образу, і в діалогічному спілкуванні з партнерами на сцені та з глядачем. Для сучасного актора важливо розвивати в собі не лише мовний та емоційний слухи, а й емпатію – здатність до переживання і активного, і пасивного. Зазначено, що природа імпровізаційної творчості в мистецтві актора безпосередньо пов’язана з такими характеристиками, як емоційний слух та емпатія.