Історія філософії як філософська дисципліна має двоїсте завдання. Історик філософії мусить шукати факти й опікуватися думками. Дискусії щодо поєднання цих завдань тривають. Мета цієї розвідки – прояснити поняття суб’єкта історико-філософського пізнання, функції та форми його присутності у дослідницьких текстах. Маємо прийняти як вихідний пункт декілька припущень. По-перше, тексти є тим місцем, у якому можна локалізувати такого суб’єкта, оскільки він не збігається з емпіричним суб’єктом. Навпаки, емпіричний суб’єкт здобуває свою ідентичність як дослідник у тексті й через текст. По-друге, дослідницький текст наводить мости між минулим і теперішнім, тобто зобов’язує дослідника не лише висловлювати свої думки, а й чути інші (з минулого). По-третє, існування інтерпретаторів як соціальної групи спростовує можливість прямого контакту тексту і читача та обіцяє реалізувати цей контакт у дослідницькому тексті. Отже, хоча текст сам по собі не становить винятковий інтерес для дослідника, суб’єкт історико-філософського пізнання може бути реконструйований саме на основі текстів. У процесі реалізації поставленої мети визначено, в чому полягає специфіка історико-філософського пізнання та які вимоги висуває текст до свого читача; з’ясовано значення настроїв і почуттів у історико-філософському пізнанні та особливості, що відрізняють суб’єкта історико-філософського пізнання від інших суб’єктів пізнання. В основу аналізу покладено деякі теоретичні пропозиції І. Ш. Зарка та Ф. Р. Анкерсміта. Свої висновки автор підтверджує коротким порівняльним аналізом двох досліджень філософії XVIII століття.