Стаття присвячена питанню поширення сепаратизму в субсахарському регіоні Африки 1960-х рр. на прикладі двох країн – Демократичної Республіки Конго (далі – Конго) та Нігерії. Акцентовано увагу на причинах появи сепаратистських рухів, їх переростання у формат квазідержавних утворень та боротьбу центральних урядів за територіальну єдність.У рамках запропонованої статті методологія дослідження заснована на методі порівняльного аналізу. Кожна з двох країн, взятих до розгляду, має свою специфіку, водночас, вдалося виділити спільні риси, на основі яких можна провести загальну характеристику відцентрових тенденцій у країнах Субсахарської Африки в означений період. Зокрема, це стосується нових незалежних держав, що постали на політичній карті африканського континенту на початку 1960-х рр.Встановлено, що частіше сепаратистські рухи виникали у провінціях, які мали потужний економічний потенціал та запаси природних ресурсів. Це, в свою чергу, забезпечувало можливість окремого існування тривалий термін, навіть в умовах збройного протистояння з центральним урядом. Ключовим елементом ставала також наявність або відсутність зовнішнього чинника, політичного та/або військового, який безпосередньо визначав події або ж здійснював вирішальний вплив на них. Особливо характерний цей фактор у контексті біполярного протистояння між двома геополітичними центрами, очолюваними США та СРСР, що прагнули зміцнити свій вплив у кожній окремо взятій географічній точці світу. Поява кожної незалежної субсахарської країни, кожен новий прояв сепаратизму і воєнний конфлікт, мали не лише внутрішній вимір, але стосувалися більш глобального контексту протистояння в умовах холодної війни.