Світ поезії водночас реальний і міфічний, відкритий та загадковий, розлогий і щільний. Чи тісно в ньому Майстрові? Буває завузько, буває й занадмір просторо. Тому Митцеві, хто з Божою іскрою, сусідство ніколи не стоїть на заваді, бо він упевнено прямує власною стезею, оглядаючись довкруги, запримічаючи все добре й відштовхуючи все лихе, він веде за собою інших, прокладаючи їм дорогу до краси, яка рятує нас, до світла, що виблискує на видноколі й манить до себе, до високої духовності, яка очищає від скверни душу й тіло. А чи легко Майстрові? Ой ні, бо ж він в одвіті не лишень за себе, а й за всіх нас, навіть за те, що чиниться довкіл. До його посилів дослухаються, у них шукають істину, порятунок, наснагу, жагу до життя. Ті посили мають вигравати різними гранями, будити думку й почуття, уселяти віру та готувати до випробувань, ніжно голубити й крицево гартувати. Вони повинні вабити, охороняти, давати мудрі відповіді на запитання про огорнене таємничостями минуле, суперечливе сьогодення, вимріяне прийдешнє. Покликання й обов’язок справжнього Майстра-Митця – мати під собою земну твердінь і підпирати мужніми раменами свій духовний небосхил.