Метою дослідження є аналіз сповільнення зростання та індетермінізму (невизначеності) у межах світової економіки, з’ясування їх наслідків для глобального розвитку, що обумовлює розгляд міжнародних економічних тенденцій, дискусій навколо ситуації з міжнародною торгівлею та відновлення фінансової нестабільності. Методологія дослідження ґрунтується на загально-наукових методах, а також спеціалізованих методах економічного аналізу. Аргументація теоретичних положень і висновків здійснена на основі системного підходу з використанням методів історико-логічного, структурно-функціонального та компаративного аналізу. Обґрунтовується теза про те, що у 2015 р. ООН запустила три основні глобальні програми (Цілі сталого розвитку, Аддис-Абебська програма дій та Паризька кліматична угода), які станом на сьогодні зіштовхнулася з послабленням мультилатеральності, дестабілізацією та масштабними невизначеностями, що оточують світову економіку, до яких відтепер додалися наслідки пандемії COVID-19 для здоров’я, економіки та соціальної діяльності. Доведено, що очікуване сповільнення темпів зростання світової економіки погіршилося через пандемію, яка спричинила найгіршу економічну кризу з часів Великої депресії. Хоча наслідки, зумовлені COVID-19 на фінансових ринках, пом’якшувалися масовим втручанням центральних банків розвинених країн, глобальна співпраця в цій галузі була набагато слабшою, ніж після північно-атлантичної фінансової кризи. Зроблено висновок: щоб змінити та обернути у зворотному напрямку ці масові несприятливі тенденції, система ООН повинна постати форумом для великих політичних домовленостей, які мають важливе значення для досягнення амбіційних планів розвитку, погоджених у 2015 р. Запропоновано рекомендації: по-перше, розроблення більш посилених механізмів співпраці з країнами, що розвиваються, не лише у сфері охорони здоров’я, а й для управління негативними соціально-економічними наслідками кризи COVID-19; по-друге, оновлення зобов’язань щодо зміцнення торговельної мультилатеральності та подолання поточного колапсу міжнародної торгівлі; по-третє, порядок денний для глобального валютно-фінансового співробітництва, не менш амбітний ніж той, що був прийнятий після північноатлантичної фінансової кризи.