У статті представлено власну концепцію виконавської риторики (на прикладі виконавської практики гри на домрі та на основі власного виконавського досвіду), яка спирається на єдність логічних і спонтанно-емоційних, наукових і онтологічно-релігійних, музикознавчих і виконавських чинників. Наголошується, що у наш час замість сталої ієрархії «художньо самодостатня прикладна творчість» висуваються змінні орієнтири, а то і відверта дифузія верств і рівнів артистичного вираження, що зумовило академізацію цілого ряду галузей і ланок музично-творчої практики популярної сфери, у тому числі гри на народних інструментах, які історично формувались у фольклорному мистецтві різних країн і лише в останні десятиріччя набувають нового художньо-естетичного сенсу і поступово входять до сфери академічної творчості і виконавства. Серед них специфічне місце посідає домра – інструмент, про який точаться суперечки як щодо його походження, так і щодо ролі в сучасному музично-мистецькому просторі, у тому числі, стосовно сучасних художньо-естетичних вимірів її поширення та новітніх виконавських настанов. Зазначається, що тремоло – це базисне поняття музичного «словника виразності» домрової гри, один із ключових прийомів, завдяки якому осягається така широка образно-асоціативна палітра звучання інструменту. На основі власного виконавського та педагогічного досвіду визначаються специфічні інструментальні домрові особливості тремолювання у щільному зв’язку з художньо-риторичними настановами виконання. Наголошується на образно-художньому розмаїтті виразових установок у різних типах домрового тремоло. В аспекті...