Предметом статті є значущі для соціальних змін аспекти американської філософії прагматизму. Зокрема, стаття розкриває актуальність і значення трансценденталізму Ральфа Емерсона (1803‒1882) та його концепції довіри до себе в інформаційному суспільстві. Ключовою проблемою інформаційного суспільства визначено загальну недовіру до істини: культура критики замінює довіру до інших як рівноправних шукачів істини, а зрештою руйнує і віру у власні можливості пізнання.Опираючись на есеї Ральфа Емерсона і «Прагматизм» Вільяма Джеймса, можна розрізнити два підходи до істини: оптимістичний і песимістичний. Перший ґрунтується на прагматичному розумінні істини як «теорії, яка працює». Істина у прагматичному розумінні не є завершеною і абсолютною, але перебуває у процесі пізнання. Тому істина постійно уточнюється. Однак це зовсім не означає, що незавершена істина є хибою, адже вона вже зараз може поглиблювати наше саморозуміння і допомагати орієнтуватися у світі. Натомість, інформаційне суспільство – це суспільство презентації і критики, під тиском яких люди втрачають спромогу розрізнити істину та хибу і прийняти відповідальність за свої твердження. Назагал в інформаційному суспільстві істина – це щось абсолютне і водночас недосяжне, тому неможливе.У пошуку зв’язку між автономним індивідом, істиною і суспільством, розглянуто емерсонівську ідею Спільнолюдського Мислення та концепції Наддуші. Хоч особистість відіграє центральну роль у філософії Р. Емерсона, однак не може бути осмислена автономно, адже людина є частинкою природи, суспільства. А у трансцендентальній термінології Емерсона кожна людина втілює у собі частинку спільнолюдської Наддуші; водночас, Наддуша може діяти тільки через вчинки конкретних особистостей. Отже, справжня довіра до себе не може існувати окремо від прагнення досягти Спільнолюдського Мислення через пізнання істини і її особистісне втілення у своєму житті. Тож довіра до себе постає як основа для інтерсуб’єктивної довіри.Матеріал надійшов 25.04.2020