Педагогіка та психологія

Journal Information
ISSN / EISSN : 2312-2471 / 2313-2361
Total articles ≅ 62
Filter:

Latest articles in this journal

О. В. Кабацька
Педагогіка та психологія pp 60-68; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.07

Abstract:
Актуальність проведеної роботи підкреслюється активізацією уваги до здоров’я студентів в процесі освіти, це пов’язано із зацікавленістю суспільства у самореалізації фахівців у професійній діяльності, занепокоєнням зростанням їх захворюваності в процесі професійної діяльності з наступним зниженням працездатності. З метою вивчення сучасного стану забезпечення освіти в напряму здоров’язбереження студентів в закладі вищої освіти було проведено дослідження, яке здійснювалося за допомогою анкетування, спостереження та бесіди. В дослідженні приймали участь викладачі та студенти Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. У результаті проведеної роботи з’ясовано, що молоді педагоги недостатньо використовують психолого-педагогічні знання щодо вікових та індивідуальних закономірностей розвитку особистості в студентському віці, в малому обсязі застосовують здоров’язбережувальні технології в процесі викладання. Спостереження за стилями педагогічної взаємодії досвідчених педагогів зі студентами засвідчило, що в цілому досвідчені педагоги грамотно структурують свою педагогічну діяльність. Наприклад, педагоги (переважно з педагогічним стажем 15 і більше років) активно взаємодіють зі студентами, застосовують у своїй професійній діяльності ефективні форми педагогічного спілкування. Також виявлено, що при проведення практичних занять педагоги залучають різні форми та методи активізації діяльності студентів, що забезпечує поглиблення та закріплення знань, отриманих в процесі викладання. Водночас, педагоги не готові до перебудови стереотипу як викладання, так і взаємин зі студентами. До того ж, педагоги мають низьку мотивацію зі збереження власного здоров’я в умовах професійної діяльності. Під час індивідуальної бесіди педагоги зазначили, що в освітньому процесі використовують традиційні методи й прийоми навчання, не приділяючи особливої уваги специфічним здоров’язбережувальним освітнім технологіям. Педагоги підкреслили, що важливим аспектом забезпечення здоров’язбережувальної діяльності є створення сприятливої навчальної атмосфери. Саме тому на лекційних та практичних заняттях педагоги використовують прийоми інтелектуальноемоційного стимулювання студентів, які створюють комфортне середовище, О.В. Кабацька 61 позбавлене страхів та стресів. У результаті проведеної роботи з’ясовано, що переважна більшість студентів взагалі не усвідомлюють свою роль у здоров’язбережувальному освітньому процесі, хоча всі (100 %) відзначають її важливість. Майже всі студенти (95 %), як і викладачі, мають не високу мотивацію до збереження власного здоров’я, вважаючи, що займатися здоров’ям їм заважає матеріальний стан, нестача часу для вживання оздоровчих заходів, відсутність мотивації. Значна кількість студентів (81,6 %) зазначили, що педагогам перешкоджає проводити роботу для збереження здоров’я студентів відсутність у закладі умов для проведення цієї роботи, відсутність стимулювання з боку адміністрації закладу, відсутність мотивації та недостатній рівень знань для використання здоров’язбережувальних технологій в освітньому процесі.
С. Є. Лупаренко
Педагогіка та психологія pp 103-110; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.11

Abstract:
Статтю присвячено розкриттю аксіологічних засад системи освіти у країнах Західної Європи. Наголошено на важливості формування цінностей у молодого покоління, оскільки вони є своєрідною «сировиною», яка впливає на розвиток мотиваційно-поведінкової і чуттєво-емоційної сфер особистості та формування соціуму загалом. З’ясовано, що європейські країни спираються на ліберальні цінності й права людини, що становлять аксіологічні стовпи системи освіти й розвитку європейського суспільства. Визначено основні цінності, на формування яких спрямовується система освіти у країнах Західної Європи, а саме: рівність для всіх людей як основна європейська цінність; солідарність; гуманізм, який розглядає людину як абсолютну цінність; права людини; толерантність до різних соціальних та культурних груп; свобода, яка проголошує людину вільною від впливу державної влади, релігійної ієрархії тощо; представництво та верховенства право; демократія; недискримінація; антирасизм; інклюзивне суспільство; міжособистісні стосунки; мир і міжнародне взаєморозуміння; міжкультурна освіта; екологічна обізнаність тощо. Установлено, що у процесі формування цінностей важливою є національна орієнтація цінностей, що спричинена історичними, політичними, релігійними, культурними та соціальними особливостями системи освіти в різних країнах Західної Європи. Відзначено, що ефективними шляхами формування цінностей особистості у країнах Західної Європи є: викладання ціннісно-орієнтованих навчальних дисциплін; інтеграція суміжних навчальних дисциплін; міжпредметні заходи, що встановлюють зв’язок із громадою; демократична культура закладу освіти, що включає орієнтацію на використання в навчанні діалогічних форм взаємодії суб’єктів освітнього процесу; інклюзивна освіта, що об’єднує різні групи учнів та вчителів; участь дітей у повсякденній практичній діяльності та спеціальних ситуаціях колективного управління, які створюються й контролюються іншими учасниками освітнього процесу (батьками, учителями, священиками).
Н. М. Ткаченко
Педагогіка та психологія pp 168-178; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.18

Abstract:
У статті здійснено аналіз стану проблеми формування професійного іміджу вчителів іноземних мов в освітній практиці. Підкреслено, що наразі триває робота над розробленням стандартів вищої освіти з галузі знань 01 Освіта/Педагогіка, тому перелік компетентностей, якими має характеризуватися випускник ОП за предметною спеціальністю 014.02 Середня освіта (Мова і література (з вказанням мови)) досі відсутній. Кваліфікація випускника цієї предметної спеціальності відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій. За результатами вивчення освітньопрофесійних програм підготовки фахівців за спеціальністю 14.02 Середня освіта. Мова та література (із зазначенням мови) окреслено виявлені загальні тенденції. Серед них: відсутність чіткого завдання формування професійного іміджу майбутніх учителів іноземних мов у процесі їх підготовки у ЗВО; зорієнтованість ОПП на розвиток фахових компетентностей майбутніх фахівців та відсутність належної уваги розвитку особистості майбутнього педагога, у якого професійні знання та вміння поєднувалися б із затребуваними в професії особистісними характеристиками, розвиненим емоційним інтелектом і стресостійкістю, спрямованістю на ділову самопрезентацію, зовнішню привабливість і хороші манери; наявність компетентностей, що хоч і віддалено, але орієнтують підготовку майбутніх учителів іноземних мов на створення професійного іміджу. Репрезентовано результати самооцінювання науково-педагогічних працівників, які забезпечують освітній процес у ЗВО, щодо їхньої готовності до реалізації ідей іміджелогії у професійній діяльності та сформованості їх власного професійного іміджу. Отримані дані засвідчили фрагментарність знань респондентів про імідж як феномен, недостатнє володіння механізмами іміджетворення, наявність утруднень у формуванні власного професійного іміджу, що свідчить про недостатню готовність більшості науково-педагогічних працівників до іміджетворення.
Л. О. Голубнича, О. В. Каданер
Педагогіка та психологія pp 19-31; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.03

Abstract:
У статті розглядаються сучасні види джерел педагогічної історіографії. Вивчення джерел є невід’ємною частиною будь-якої історичної науки. Враховуючи, що педагогічна історіографія розглядає розвиток педагогіки та педагогічних поглядів вчених, дуже важливо простежити останні тенденції в освітній думці. Але епохи змінюються, і сьогодні цей процес є дуже швидким, тому з'являються нові типи джерел. Таким чином, доцільно досліджувати ці джерела. Тому метою статті є вивчення сучасних видів джерел педагогічної історіографії. Завданнями є: виявити, розрізнити та описати інноваційні типи джерел педагогічної історіографії у порівнянні з традиційними; детально розробити класифікацію зазначеного явища. Відповідно до поставленої мети та завдань використовувалися такі когнітивно-узагальнюючі методи дослідження, як аналіз та узагальнення досліджень в історіографії, джерелознавства, педагогічної історіографії та педагогічного джерелознавства. Результати дослідження проблеми дозволили зробити наступні висновки. Сучасні джерела педагогічної історіографії, як і традиційні, можна розділити на типи, сім'ї та види; два з трьох видів педагогічних джерел історіографії (а саме усні та письмові) мають своє відображення в сучасних засобах зберігання та передачі інформації; сучасні види усних джерел можуть бути представлені усними доповідями вчених, виступами на дебатах, лекційними курсами; консультаціями науковців; обговоренням питань освіти; он-лайн педагогічними конференціями та вебінарами; популярними ток-шоу по телебаченню і радіопередачам, проте деякі з них можуть існувати і в традиційній формі (це виступи вчених, консультації науковців, обговорення проблем освіти); всі традиційні сім'ї письмових джерел педагогічної історіографії (а саме розповідні, дидактичні та документальні) мають своє відображення в сучасних засобах зберігання та передачі інформації; всі види письмових джерел можна знайти як у традиційних, так і в сучасних формах, виняток становлять блоги; всі різновиди джерел мають важливе, але не однакове значення для педагогічної історіографії. У статті розроблено та представлено умовну класифікацію сучасних джерел педагогічної історіографії.
Т. І. Дейніченко, Г. В. Дейниченко, О. А. Жерновникова
Педагогіка та психологія pp 43-50; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.05

Abstract:
На основі аналізу науково-педагогічної літератури у статті розкрито суть педагогічної підтримки, яку визначено як педагогічну, дидактично цілеспрямовану діяльність компетентних педагогів з надання превентивної й оперативної дозованої допомоги аспірантам. Це сприятиме розв’язанню їхніх індивідуальних проблем, пов’язаних з успішним просуванням у навчанні, спілкуванні, професійному самовизначенні, самовираженні. У статті розглянуто різні підходи до визначення педагогічного змісту поняття «педагогічна підтримка» – широкий і вузький. Схарактеризовано принципи педагогічної підтримки (загальності, суб’єктності й індивідуальності, проблемності, пріоритету захисту прав та інтересів аспірантів; адресності й дозованості допомоги, співробітництва, систематичності підтримки, диференційованого підходу при наданні підтримки), її види (превентивна, оперативна, опосередкована, дозована, адресна), форми (індивідуальна, групова), прийоми надання (використання карток-консультацій, таблицьпорад, організація спілкування, наведення питань, що наштовхують на відповідь, попередження про типові помилки і неправильні підходи тощо). Визначено специфіку здійснення педагогічної підтримки в умовах групової роботи у вивченні здобувачами-іноземцями з КНР освітньо-наукового рівня вищої освіти елементів математичної статистики задля оволодіння стохастичними методами обробки результатів педагогічного експерименту. Схарактеризовано етапи надання педагогічної підтримки іноземним здобувачам освітньо-наукового рівня вищої освіти у вивченні стохастики, якот: діагностичний, пошуковий, проектний, діяльнісний, рефлексивний. Науково обґрунтовано як загальні вимоги до викладача, який здійснює педагогічну підтримку (постійна увага до кожної особистості, створення ситуацій успіху, стимулювання до самостійних дій, розвинена емпатія, забезпечення умов для самовизначення і самореалізації), так і ті, що стосуються безпосереднього здійснення педагогічної підтримки (вивчення індивідуальних особливостей кожного здобувача з метою надання «адресної» допомоги, що потребує Т.І. Дейніченко, Г.В. Дейниченко, О.А. Жерновникова 44 виявлення «проблемного поля», тобто особистісно значущої для нього проблеми; цілеспрямованої пізнавальної діяльності викладача і здобувача з розв’язання проблеми, а також організації співробітництва здобувачів).
С. В. Сапожников
Педагогіка та психологія pp 142-150; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.15

Abstract:
У статті визначаються основні теоретичні (філософський, світоглядний, ціннісно-смисловий та нормативний) та прикладні (мотиваційний, психолого-педагогічний, особистісний та конструктивнотехнологічний) аспекти формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців, розкривається сутність кожного з них, вивчається та аналізується сутність таких понять як «культура професійної комунікації майбутніх фахівців», «формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців». У роботі презентовано основні етапи процесу формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців в умовах закладів вищої освіти України, основні рівні її формування (високий, умовно високий та середній) та критерії сформованості (прийняття соціального та особистісного смислу професійної діяльності; переживання професійної діяльності та особистісного смислу; переживання професійної діяльності як процесу творчої самореалізації; володіння орієнтовною основою різних видів та напрямів професійної діяльності; уміння сприйняття та аналізу процесів навколишнього світу; вміння самостійно сформулювати проблему у вигляді творчої задачі; критично відносити проблеми буття до певного класу професійних задач; мати досвід розроблення стратегій вирішення різноманітних професійних задач; досвід самоаналізу власної професійної діяльності на підставі вироблених критеріїв.). У змісті професійної освіти виявляється особливий надпредметний (метапредметний) компонент – досвід реалізації компетентностей, який забезпечує формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців. У публікації аргументовано доведено її важливість у житті людини, соціальних груп та соціуму, висвітлено перспективи подальших наукових розвідок, а саме: вивчення завдань, функцій та тенденцій розвитку культури професійної комунікації майбутніх фахівців, визначення методологічних орієнтирів та оптимальних організаційно-педагогічних умов її формування, розроблення адекватного науково-методичного забезпечення цього процесу.
Т. М. Костенко
Педагогіка та психологія pp 92-102; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.10

Abstract:
На становлення особистості з інвалідністю в суспільстві, соціалізацію та інтеграцію головним чином впливають такі чинники, як сім'я, соціальні інститути, в межах яких та чи інша людина виконує свої ролі й функції. Найбільш значимим з них для людей з інвалідністю по зору є сім'я. Сприятливі умови для інтеграції людини з інвалідністю по зору в суспільство, підвищення соціального статусу створює саме сім'я. Мета статті полягає у висвітленні проблеми психологічного супроводу сімей з інвалідністю по зору та обґрунтуванні необхідності побудови психологічної підтримки таких сімей в Україні. В статті використовувались наступні методи: аналіз, порівняння та систематизація науково-методичних, вітчизняних та зарубіжних досліджень із спеціальної психології. В роботі виокремлено основні проблеми сімей осіб з інвалідністю по зору – проблеми одного з подружжя, в якого є порушення зору та спільні проблеми сім'ї. Виділені основні труднощі в парах, які включають партнера з інвалідністю по зору, визначені основні завдання на їх подолання на трьох рівнях: когнітивному – підвищення рівня обізнаності про самого себе і партнера; емоційному – зміна емоційного стану партнерів і формування у них емоційної близькості; поведінковому – формування умінь і навичок, що підвищать ефективність взаємодії партнерів один з одним. Обґрунтовано основні принципи психологічного супроводу сім'ї з інвалідністю по зору та описана орієнтовна програма психологічного супроводу, яка включає: психологічне консультування; психологічну діагностику; психологічну корекцію; психотерапевтичну допомогу; соціально-психологічний тренінг; психологічну профілактику; психологічний патронаж. Проблема психологічного супроводу сімей осіб з інвалідністю по зору в Україні потребує подальших науковопрактичних розвідок. Людина з інвалідністю по зору часто від непоінформованості про можливість отримати необхідну психологічну допомогу та підтримку залишається на одинці зі своїм проблемами. Розроблена програма супроводу таких сімей має бути включена в комплексну систему реабілітації, зокрема, – психологічної реабілітації.
І. А. Прокопенко
Педагогіка та психологія pp 133-141; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.14

Abstract:
Актуальність дослідження полягає у тому, що система підготовки майбутніх учителів на засадах технологізації до фасилітаційної взаємодії з учнями є важливим чинником в сучасній освіті. Мета статті – визначення на основі аналізу наукової літератури технологічного арсеналу системи підготовки майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями. Автором обґрунтовано технологію підготовки майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями, яку визначаємо як системне планування, імплементацію та діагностику її компонентів. Розроблена технологія містить мету та етапи реалізації. В дослідженні доведено, що дієвості підготовки майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями сприяють такі етапи: мотиваційноціннісний, змістово-діяльнісний та оцінно-рефлексійний. Автором визначено стратегії, які адаптовані до технологічного арсеналу системи підготовки майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями: метакогнітивна (обмірковування процесу навчання, його планування, контроль правильності розуміння сприйнятої інформації, самооцінку, здійснення моніторингу в процесі виконання різноманітних завдань), когнітивна (трансформація та організація навчальної інформації), соціо-емоційна (вплив соціальних та емоційних факторів на процес оволодіння діяльністю). На нашу думку, правильно застосована стратегія забезпечує суб’єктивну впевненість у досягненні позитивного результату. В дослідженні, ґрунтуючись на структуру готовності майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії, дієвим є оволодіння стратегіями здійснення фасилітаційної взаємодії, які можливі при створенні трьох типів спеціальних ситуацій: навчальні (реальні), уявні реальні (професійні), уявні нереальні (фантазійні). В процесі проведеного аналізу способами вирішення проблемних ситуацій при підготовці майбутніх учителів до фасилітаційної взаємодії з учнями доведено, що є проблемні й інформаційні запитання, заздалегідь підготовлені вчителем або ті, що з’являються в процесі їх аналізу й вирішення.
О. І. Башкір
Педагогіка та психологія pp 3-9; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.01

Abstract:
Сьогодні в Україні відбувається підготовка фахівців зі зв’язків з громадськістю на окремих кафедрах факультетів філологічного спрямування. Зв'язок з громадськістю посідає важливе місце в підготовці журналіста. Метою статті є виявлення значення підготовки журналістів за напрямом зв’язку з громадськістю у закладах вищої освіти України. Підготовка журналіста XXI сторіччя зумовлює реагування на соціальні запити розвитку громадськості, урахування та передбачення перспектив розвитку соціуму в економічному, політичному, освітньому, культурному напрямах, задоволення потреб як замовника, так і споживача, дотримання принципів об’єктивності та доброчесності подачі матеріалу, організацію зворотного зв’язку зі споживачами інформаційного контенту. До журналіста висувається низка вимог, що зумовлюють напрями його підготовки, одним з яких є зв’язок з громадськістю. Піар-підготовці майбутнього журналіста сприяють розвиток медіа-освіти в Україні, підписання відповідних постанов, відкриття при закладах вищої освіти профільних кафедр, написання навчальних посібників і підручників, вивчення й аналіз світового досвіду PR-освіти низкою українських дослідників сучасності. У компетентнісній парадигмі майбутнього журналіста зв'язок з громадськістю охоплює здатність на високому організаційно-правовому, технічному й змістовому рівні розробляти та реалізовувати новаторські медіа-продукти, володіння основними технологічними інструментами й творчими навичками, необхідними для роботи в креативних індустріях, спроможність створювати медіаконтент різного ступеня складності для різних каналів комунікації, умінням швидко й оперативно визначати оптимальний формат подачі медійного продукту, уявлення про те, який контент кращий і яку технологію застосовувати, враховуючи психолого-поведінкові особливості сучасних споживачів.
В. В. Желанова
Педагогіка та психологія pp 51-59; https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.06

Abstract:
Актуальність поданої статті зумовлена соціально-економічними, інноваційно-освітніми трансформаціями в житті України, а також глобалізаційними процесами, зорієнтованими на інтеграцію нашої держави із світовою спільнотою. У цьому сенсі викликає науковий і практичний інтерес проблема професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва, діяльність якого зорієнтована на формування духовності, естетизму, моральної та ціннісної сфер особистості. Метою статті є обґрунтування й розробка моделі професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Використано комплекс методів дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, моделювання для вивчення, зіставлення й узагальнення наукових джерел з метою визначення сутності та структури професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва та розробки її моделі. Визначено сутність компетентнісного підходу як пріоритетної стратегії в мистецькій освіті та розкрито його базові поняття: компетенція, компетентність, професійна компетентність. Представлено авторську дефініцію професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Проаналізовано базові позиції теорії моделювання. Висвітлено більш ґрунтовні підходи до структури професійної компетентності вчителя музичного мистецтва, що подані в студіях дослідників мистецької освіти. На засаді структурно-діяльнісної ознаки та типів компетентностей вчителів музичного мистецтва, пов’язаних з видами їх професійної діяльності (музично-педагогіної, диригентсько-хорової, музичновиконавської), обґрунтовано й розроблено модель професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва, що містить мотиваційноціннісний, когнітивний, креативно-діяльнісний компоненти. Доведено, що подана модель відбиває структурні компоненти професійної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва і за своєю сутністю є концептуальною, прогностичною, структурно-компонентною.
Back to Top Top