Reproductive health of woman

Journal Information
ISSN / EISSN : 2708-8723 / 2708-8731
Current Publisher: Professional Event, LLC (10.30841)
Total articles ≅ 23
Filter:

Latest articles in this journal

I. Yu. Kоstyuk
Reproductive health of woman, Volume 4, pp 13-17; doi:10.30841/2708-8731.4.2020.222138

Abstract:
Після деструктивних методів лікування шийки матки жінки належать до групи високого ризику щодо виникнення гестаційних ускладнень як одного з чинників репродуктивних втрат, що зумовлює соціальне значення проблеми.Мета дослідження: проведення порівняльного аналізу репродуктивної функції у жінок, які перенесли різні оперативні втручання на шийці матки; вивчення впливу деструктивних методів лікування патології шийки матки на перебіг вагітності для вдосконалення принципів допологового спостереження.Матеріали та методи. Усі обстежувані жінки (n=201), які перенесли органозберігальні операції (електроконізація, кріодеструкція, лазерна вапоризація або радіохвильова ексцизія) на шийці матки з приводу дисплазії 1–3-го ступеня, були розподілені на три групи: 1-а група (ретроспективна, n=114) – пацієнтки, у яких особливості менструальної і репродуктивної функцій вивчали анамнестично; 2-а група (проспективна, n=57) – жінки, яких включено у дослідження відразу після хірургічного лікування; 3-я група (контрольна, n=30) – практично здорові жінки. Хворі порівняльних груп були зіставні за віком (середній вік – 25,7±4,4 року) і перебігом патологічного процесу у шийці матки.Результати. У ході п’ятирічного дослідження було вивчено менструальну і генеративну функції у пацієнток після проведеного хірургічного лікування. Менструальна функція збережена в усіх пацієнток, але найчастіше жінки скаржились на альгодисменорею і появу кров’янистих виділень до і після менструації: найбільший відсоток – у жінок після електроконізації, найменший – після кріодеструкції. Після лазерної вапоризації і радіохвильової ексцизії змін не відзначено.Під час аналізу ускладнень вагітності найбільш значущими виявились достовірні розбіжності між відсотком вагітних із загрозою переривання у перших двох групах (47,9% і 26,0% відповідно) і групою контролю (14,8%). Це можна пояснити розвитком істміко-цервікальної недостатності у пацієнток, які перенесли оперативні втручання на шийці матки, а також наявністю фетоплацентарної дисфункції, підтвердженої порушеннями допплерометричних індексів.Заключення. Сучасні деструктивні методи лікування патології шийки матки, найменш травматичними з яких є лазерна вапоризація і радіохвильова ексцизія, дозволяють вилікувати основне захворювання і зберегти як менструальну, так і генеративну функції. Ураховуючи клінічну картину захворювання і встановлений діагноз, необхідно розробляти індивідуальну тактику ведення для кожної хворої, проводити активний моніторинг протягом року після операції та спостереження протягом року після вагітності незалежно від її результату.
V. V. Kaminskyy, L. V. Suslikova, A. V. Serbenuyk, K. V. Pronoza-Stebliuk
Reproductive health of woman, Volume 4, pp 36-40; doi:10.30841/2708-8731.4.2020.222143

Abstract:
У статті наведені дані щодо поширеності дисгормональних порушень та встановлення їхнього взаємозв’язку зі станом ментального здоров’я і функціональним станом систем організму у жінок – учасниць бойових дій, які зазнали контузії.Мета дослідження: встановлення взаємозв’язку між показниками гормонального гомеостазу у жінок–учасниць бойових дій репродуктивного віку, що зазнали контузії, та станом їхнього ментального та соматичного здоров’я.Матеріали та методи. До дослідження включено 55 жінок репродуктивного віку, які брали участь у бойових діях та зазнали контузії; середній вік обстежених – 27,08±4,23 року. Термін перебування у зоні бойових дій – 29,34±9,21 міс, час з моменту отримання легкого травматичного ушкодження мозку (контузії) – 18,8±9,2 міс. До контрольної групи увійшли 65 цивільних жінок репродуктивного віку (середній вік – 32,21±7,32 року).В основну групу увійшли 20 жінок репродуктивного віку, які мають наслідки контузії у формі постконтузійного синдрому (F7.02 за МКХ-10), до групи порівняння – 35 жінок репродуктивного віку, які не мають наслідків контузії у формі постконтузійного синдрому.Результати. У ході дослідження у жінок ветеранок виявлені статистично-значущі відхилення у показниках вегетативної регуляції, рівнів гонадотропних та стероїдних гормонів, а також в інтегральному показнику патології порівняно з цивільними жінками. Доведено, що у жінок-військовослужбовиць, учасниць бойових дій, які зазнали контузії, виявляють порушення репродуктивного здоров’я, зумовлені впливом як самої черепно-мозкової травми, так і стрес-факторів, пов’язаних з військовою службою.Заключення. Результати проведеного дослідження обґрунтовують доцільність розроблення програми медичного та психологічного супроводу жінок-військовослужбовиць та відповідної медико-психологічної реабілітації ветеранок, спрямованої на повноцінну адаптацію їх до мирного життя.
O. A. Kovalishin
Reproductive health of woman, Volume 4, pp 18-24; doi:10.30841/2708-8731.4.2020.222139

Abstract:
Основна функція репродуктивної системи жінки – настання вагітності і народження здорового потомства. У жінок, які мали порушення менструальної функції у пубертатний період, спостерігається понад 70% ускладнень вагітності, найпоширенішими з яких є загрозливий викидень і плацентарна недостатність. Незважаючи на медико-соціальну значущість, на сьогодні бракує інформації щодо репродуктивного потенціалу жінок із порушеннями менструальної функції у пубертатний період, особливостей перебігу у них вагітності і пологів.Мета дослідження: вивчення особливостей перебігу вагітності у жінок, які мали порушення менструальної функції у пубертатний період, за даними лабораторних та інструментальних досліджень.Матеріали та методи. За характером порушень основну групу вагітних (n=120), які мали розлади менструальної функції у пубертатний період, було розподілено на три підгрупи: 1-а – вагітні з первинною олігоменореєю в анамнезі (n=40), 2-а – з пізнім віком менархе (n=40), 3-я – з пубертатними кровотечами (n=40). До контрольної групи увійшли вагітні (n=40) з правильним ритмом менструацій у пубертаті.Результати. У ході клінічного дослідження встановлено, що у жінок, які мали порушення менструальної функції у пубертатний період, достовірно частіше, ніж у жінок із правильним ритмом менструацій, вагітність ускладнювалась загрозливим викиднем у ранніх термінах, загрозливими передчасними пологами і хронічною плацентарною недостатністю.Під час динамічного спостереження вагітних із застосуванням сучасних діагностичних методів обстеження дисфункція плаценти у терміні 11–14 тиж виявлена у 15,0% жінок, хронічна плацентарна недостатність (компенсована форма) у 30–40 тиж – у 6,7%. У 36–40 тиж хронічну плацентарну недостатність діагностовано у 59,2% жінок, з них – субкомпенсовану форму із затримкою росту плода 1-го ступеня – у 8,5%. При гістологічному дослідженні плацент хронічна плацентарна недостатність виявлена у 62,0% жінок, з яких у 6,5% – у субкомпенсованій формі.Заключення. У ході наукового пошуку зроблена спроба знайти підтвердження припущенню, згідно з яким в основі генезу плацентарної дисфункції та пов’язаних з нею гестаційних ускладнень у пацієнток із порушенням становлення менструальної функції в анамнезі лежить гормональний та метаболічний дисбаланс, імплантаційна недостатність ендометрія та дисфункція васкулогенезу, передумови для виникнення яких закладено на етапі патологічного пубертатного періоду.Результати проведених досліджень свідчать про необхідність удосконалення прогностичних і діагностичних методів профілактики ускладнень вагітності у жінок, які мали порушення менструальної функції у пубертатний період, заснованих на нових знаннях щодо механізмів їхнього розвитку і в умовах сучасної демографічної кризи є вимогою часу.
S. E. Gladenko
Reproductive health of woman, Volume 4, pp 25-30; doi:10.30841/2708-8731.4.2020.222140

Abstract:
Мета дослідження: вивчення особливостей патологічного стану грудних залоз залежно від характеру менструального циклу, особливостей гормонального й імунологічного статусу у жінок із порушеннями менструальної функції ендокринного генезу.Матеріали та методи. Для дослідження відібрано групу із 130 хворих репродуктивного віку (середній вік – 27±2,3 року), яких за характером порушень менструальної функції розподілено на дві підгрупи: 1-а підгрупа (n=73) – жінки з вторинною аменореєю і олігоменореєю на фоні хронічної ановуляції; 2-а підгрупа (n=57) – жінки з регулярним ритмом менструального циклу і недостатністю лютеїнової фази (НЛФ). Усі хворі скаржились на відсутність вагітності у середньому протягом 4±1,2 року.Для оцінювання стану репродуктивної системи і гормонально залежних органів жінкам проводили комплексне клініко-гормональне, ультразвукове, радіотермометричне, рентгенологічне та імунологічне дослідження.Результати. Порушення менструального циклу у всіх хворих були зумовлені ендокринною патологією: вторинна аменорея і олігоменорея на фоні хронічної ановуляції – 56,2%, регулярний ритм у поєднанні з НЛФ – 43,8%. Під час обстеження грудних залоз у 66,9% пацієнток діагностовано різні варіанти фіброзно-кістозної хвороби (ФКХ), недорозвиток структурних елементів, інволютивні зміни, які не відповідають віку, вогнищеві утворення.Так, частота ФКХ при ановуляції в 1,3 разу вище, ніж при НЛФ (43,9% і 35,1% відповідно), у той самий час вогнищеві утворення грудних залоз за типом фіброаденоми у 4 рази частіше виявлено у пацієнток з НЛФ, ніж з аменореєю (5,3% і 1,4% відповідно). При радіотермометрії у 13,4% випадків було додатково діагностовано ФКХ, не виявлену при УЗД, при цьому співпадіння результатів обох діагностик відзначено у 49,2%.У 1-й підгрупі кожній другій пацієнтці (52,0%) був встановлений діагноз «Гіперпролактинемія». Гормональні параметри характеризувались зниженням рівнів ФСГ, ЛГ, естрадіолу, причому ступінь пригнічення секреції цих гормонів збільшувався залежно від підвищення рівня пролактину. У пацієнток з гіперпролактинемією у 2,4 разу частіше виявляли різні форми ФКХ. Гормонально-імунологічне дослідження виявило зниження активності Т-хелперів, імунорегуляторного індексу, циркулюючих імунних комплексів в обох групах, при цьому достовірних розбіжностей між групами не зафіксовано.Заключення. Під час вивчення особливостей характеру менструальної функції пацієнток було встановлено, що у більшості обстежуваних реєстрували приховані порушення гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи, які компенсувались до певного моменту і проявилися під впливом несприятливих факторів. При НЛФ частіше, ніж при ановуляції, було діагностовано змішані форми ФКХ і дифузні форми з превалюванням кістозного компонента.Імовірно, наведені зміни у грудних залозах можна пояснити недостатнім впливом прогестерону і відносним підвищенням рівня естрогенів, які підтримують проліферацію сполучнотканинного та епітеліального компонентів грудної залози. Унаслідок розвивається обструкція проток, що у низки хворих призводить до збільшення альвеол і формування кістозних порожнин. Із дефіцитом прогестерону значною мірою пов’язані і зміни імунного статусу у пацієнток з ендокринними формами безпліддя, але імунні порушення розвиваються вторинно і не є...
O. O. Berestovyy
Reproductive health of woman, Volume 4, pp 31-35; doi:10.30841/2708-8731.4.2020.222142

Abstract:
Мета дослідження: аналіз результатів стимуляції овуляції і відновлення репродуктивної функції у жінок із патологією грудних залоз при ендокринному безплідді.Матеріали та методи. Для дослідження відібрано групу зі 130 хворих репродуктивного віку, яких за характером порушень менструальної функції розподілено на дві підгрупи: 1-а підгрупа (n=57) – жінки з регулярним ритмом менструального циклу і недостатністю лютеїнової фази (НЛФ); 2-а підгрупа (n=73) – жінки з вторинною аменореєю і олігоменореєю на фоні хронічної ановуляції. Усі хворі скаржились на відсутність вагітності у середньому протягом 4±1,2 року. Після комплексного оцінювання стану репродуктивної системи і гормонально залежних органів жінки отримували терапію з використанням естроген-гестагенного препарату, бромкриптину і стимуляцію овуляції кломіфеном.Результати. У ході дослідження встановлено, що порушення менструального циклу у всіх хворих були зумовлені ендокринною патологією: регулярний ритм у поєднанні з НЛФ – 43,8%, вторинна аменорея і олігоменорея на фоні хронічної ановуляції – 56,2%. При обстеженні грудних залоз у 66,9% пацієнток виявлені різні варіанти фіброзно-кістозної хвороби (ФКХ). Первинне безпліддя діагностовано у 87 (66,9%) пацієнток, вторинне – у 43 (33,1%). У 1-й підгрупі у 89,5% випадків спостерігались супутні захворювання органів малого таза, ендокринні порушення за типом НЛФ – у 10,5%. У пацієнток 2-ї підгрупи частота поєднаної патології становила 23,3%, а ендокринних порушень – 76,7%.Такі результати підтвердили необхідність ендоскопічного обстеження всіх хворих із безпліддям при вирішенні питання про стимуляцію овуляції. Після поетапної терапії з включенням до програми лапароскопії, гістероскопії, КОК, бромкриптину і стимуляцію овуляції кломіфеном відновити репродуктивну функцію вдалося у 1-й підгрупі у 33,3%, у 2-й підгрупі – у 40% жінок. У пацієнток з гіперпролактинемією на фоні бромкриптину було відновлено овуляцію у 73,7% відповідно.Заключення. Аналіз репродуктивної функції жінок із патологією грудних залоз при ендокринному безплідді доводить, що практично у кожної другої хворої порушення менструально-репродуктивної функції виникали під впливом різних факторів після встановлення регулярного ритму менструацій. Це свідчить про вихідний недосконалий рівень нейроендокринних структур, які беруть участь в регуляції цих процесів у даного контингенту хворих. Підвищення частоти первинного безпліддя в 1,5–2 разу порівняно з вторинним характерно для групи хворих з ендокринними формами безпліддя.Під час стимуляції кломіфеном майже у треті обстежуваного контингенту вдалося відновити двофазний овуляторний цикл, покращити репродуктивну функцію і зменшити больові відчуття у грудних залозах, що дозволяє зробити висновок про необхідність повного гормонального скринінгу й уточнення причин порушення менструального циклу перед призначенням терапії гормональними препаратами.
O. M. Tomnyuk
Reproductive health of woman, Volume 3, pp 36-39; doi:10.30841/2708-8731.3.2020.215013

Abstract:
Мета дослідження: зниження частоти невиношування та перинатальної патології у жінок із антифосфоліпідним синдромом (АФС) та ретрохоріальною гематомою (РХГ) на підставі вивчення клініко-інструментальних та лабораторних досліджень, а також удосконалення алгоритму лікувально-профілактичних заходів.Матеріали та методи. Проведено обстеження 110 жінок репродуктивного віку, які підписали письмову інформовану згоду на участь у дослідженні, з них у дослідження були включені 90 осіб, що відповідали критеріям включення і виключення. АФС діагностували відповідно до Міжнародних лабораторних критеріїв. Перед включенням у дослідження були проведені аналізи на наявність у сироватці крові вовчакового антикоагулянта, антитіл до негативно заряджених фосфоліпідів (кардіоліпіну, фосфатидилсерину, фосфати-дилінозитолу, фосфатидилової кислоти), антитіл до p2-глікопротеїну. Вагітних включали у дослідження на терміні 5–7 тиж гестації.Результати. У ході лікування вагітних з АФС і невиношуванням було проведено відкрите порівняльне рандомізоване дослідження за оцінкою ефективності і безпеки удосконаленого нами алгоритму з використанням препаратів. Методом рандомізації за допомогою відкритої таблиці випадкових чисел пацієнтки із АФС і невиношуванням (n=60) були розподілені на дві групи. У 30,0% пацієнток 2-ї групи і 33,3% жінок 1-ї групи була виявлена РХГ. Окремо порівнювали показники вагітних цих підгруп.Заключення. Для діагностики антифосфоліпідного синдрому у жінок із високим ризиком невиношування та ретрохоріальних гематом необхідно насамперед визначити рівень антитіл до р2-глікопротеїну та тромбіну, а після – антифосфоліпідні антитіла; антитіла до вовчакового антикоагулянта і до анексину.З метою зниження частоти гестаційних ускладнень у жінок із антифосфоліпідним синдромом та ретрохоріальною гематомою необхідно використовувати протитромботичну терапію: антиагреганти, антикоагулянти, препарати магнію, препарати фолієвої кислоти в лікувальних дозах. З метою контролю за ефективністю лікувально-профілактичних заходів під час вагітності необхідно визначати ступінь та швидкість агрегації тромбоцитів; рівень Д-димерів та антитіл до р2-глікопротеїну та до анексину.
O. V. Gorbunova, I. O. Yurchenko
Reproductive health of woman, Volume 3, pp 5-11; doi:10.30841/2708-8731.3.2020.214902

Abstract:
Одним із основних факторів регуляції менструального циклу є пролактин, рівень якого з настанням пубертату починає активно змінюватись. Тривожність є однією з основних характеристик психологічного профілю людини. Тому, впливаючи на рівень тривожності, ми можемо нівелювати вплив хронічного та/або гострого стресу на гіпоталамо-гіпофізарну систему, в тому числі на рівень пролактину.Мета дослідження: визначення корелятивних зв’язків між різними рівнями тривожності та наявністю гіперпролактинемії, вивчення можливостей корекції рівня пролактину шляхом комплексної антистресової терапії.Матеріали та методи. Для досягнення поставленої мети обстежено 94 дівчат-підлітків у період становлення менструальної функції. Для дослідження психоемоційного стану пацієнток використовували шкалу тривожності Спілбергера–Ханіна.Результати. Серед дівчат віком 14,0±1,5 року з гіперпролактинемією було виявлено наявність гострого та хронічного стресу в 92,2% випадків. До лікування у дівчат з гіперпролактинемією питома вага високої особистісної тривожності була в 4 рази вища, а низької особистісної тривожності – у 6 разів нижча, ніж у здорових дівчат. Питома вага високої ситуаційної тривожності значно перевищувала цей показник у здорових дівчат, помірна ситуаційна тривожність у дівчат з гіперпролактинемією була в 3 рази нижче, ніж у здорових дівчат. А питома вага низької ситуаційної тривожності у дівчат з гіперпролактинемією була майже в 5 разів нижче, ніж у здорових дівчат. Через 3 міс від початку лікування питома вага високої та помірної особистісної тривожності у дівчат з гіперпролактинемією зменшилась незначно, а низької особистісної тривожності значно збільшилась після проведеної психологічної корекції. На відміну від особистісної тривожності ситуаційна залежить від умов життя, тому її зміни були суттєвішими після антистресового лікування. Без психологічної корекції у дівчат з гіперпролактинемією відбулись позитивні зміни. Після лікування рівень пролактину в середньому у дівчат з гіперпролактинемією знизився на 49,4% та досяг нормальних показників, у той час як у дівчат без лікування рівень пролактину зменшився тільки на 20,5% та його рівень залишився дещо вищим верхньої границі норми.Заключення. Факт наявності у 92,2% дівчат з гіперпролактинемією гострого або хронічного стресу та високої ситуативної тривожності (70,3%) та високої особистісної тривожності (39,1%) свідчить про прямий корелятивний зв’язок між високими рівнями тривожності та наявністю гіперпролактинемії, що підтверджує необхідність проведення комплексної антистресової терапії у дівчат з гіперпролактинемією
G. S. Bober
Reproductive health of woman, Volume 3, pp 18-20; doi:10.30841/2708-8731.3.2020.215004

Abstract:
Мета дослідження: зниження частоти рецидивів після оперативного лікування міоми матки (ММ) у жінок раннього репродуктивного віку на підставі розроблення і впровадження удосконаленого алгоритму лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів з використанням сучасних ендоскопічних технологій та направленої медикаментозної корекції.Матеріали та методи. Було проведено поетапне дослідження. Так, на І (ретроспективному) етапі проведено клінічний аналіз 1891 випадку оперативного лікування ММ за період з 2012 по 2019 рр. На ІІ (проспективному) етапі було проведено комплексне клініко-лабораторне та інструментальне обстеження 100 жінок із ММ у віці до 30 років, які мали показання до оперативного лікування та увійшли до 1-ї групи (основної). Основним критерієм виключення була наявність злоякісних новоутвореннь матки. До 2-ї групи (порівняння) включені 50 жінок із ММ у віці з 40 до 50 років, які також мали показання до оперативного лікування. До контрольної групи увійшли 30 гінекологічно здорових жінок у віці від 20 до 30 років. Методи обстеження включали стандартні клінічні, лабораторні (біохімічні, гемостазіологічні), ультразвукові, морфологічні та стастичні методи дослідження.Результати. Було зазначено, що з метою зниження кількості рецидивів після оперативного лікування ММ у жінок раннього репродуктивного віку необхідно віддавити перевагу комбінованим оральним контрацептивам протягом не менше 6 міс після оперативного лікування. Для контролю за ефективністю реабілітаційних заходів після оперативного лікування ММ у жінок раннього репродуктивного віку необхідно додатково враховувати результати отриманих імуногістохімічних досліджень пухлини.Заключення. Використання удосконаленого алгоритму реабілітаційних заходів дозволяє нормалізувати менструальну функцію (зменшення тривалості, рясності та хворобливості), зменшити кількість рецидивів, розміри міометрія, а також нормалізувати рівень стероїдних та статевих гормонів.
V. I. Medved, V. I. Popovich
Reproductive health of woman, Volume 3, pp 12-17; doi:10.30841/2708-8731.3.2020.214940

Abstract:
Запальні захворювання верхніх дихальних шляхів значно поширені, щороку на них хворіє 6–15% здорових людей. Вагітні, у зв’язку з фізіологічними змінами верхніх дихальних шляхів та особливим імунним станом, хворіють ще частіше.Мета статті – надати лікарям базові відомості про особливості перебігу та лікування найпоширеніших захворювань верхніх дихальних шляхів у період вагітності.Передумовою розвитку синдрому закладеності носа під час вагітності є дисбаланс вегетативної регуляції процесів вазоконстрикції та вазодилатації судин слизової оболонки носа і секреції носових залоз, переважання парасимпатичних впливів. Найчастішими нозологічними причинами порушення носового дихання є алергічний риніт, гестаційний (гормональний) риніт та гострий риносинусит.Патогенетичний механізм гестаційного риніту полягає в естроген-опосередкованому пригніченні холінестерази, внаслідок чого відбувається холінергічна вазодилатація та посилення секреції слизових оболонок. Певний внесок робить притаманне вагітності збільшення об’єму циркулюючої плазми та екстравазальна транссудація, що також обумовлена впливом естрогенів на судинну стінку. Лікування симптоматичне (місцеві деконгестанти, рослинні секретолітики, морська вода).В основі алергічного риніту лежить IgE-опосередкований запальний процес слизової оболонки порожнини носа та приносових пазух. Найчастіше причинними алергенами є пилок рослин, спори нижчих грибів, частки комах, епідерміс тварин, кліщі домашнього пилу. Лікування включає топічні і системні засоби (глюкокортикостероїди з низькою біодоступністю, блокатори Н1-гістамінових рецепторів).Гострий риносинусит – запалення слизової оболонки носа та приносових синусів, що триває до 12 тиж. У вагітних розвиткові хвороби та її затяжному перебігу сприяє частий набряк слизової оболонки носа. Основним збудником ГРС є віруси (приблизно 80% випадків). Лікування, яке базується на доказах, включає іригаційну терапію (симптоматичне лікування усіх форм ГРС), сучасну фітонірингову терапію з використанням стандартизованого екстракту BNO 1016 (при вірусному та поствірусному РС, безпечна під час вагітності), мометазону фуроат (у формі назального спрея), знеболювальні. Антибактеріальні препарати показані тільки для лікування бактеріального риносинуситу.Гострий тонзиліт – це запалення мигдаликів з клінічною симптоматикою, що виникає раптово. Специфічними проявами є біль у горлі (без гострої задишки), гіперемія і набряк мигдаликів, нерідко з нашаруваннями, регіонарний лімфаденіт; неспецифічними – гарячка, загальна слабкість, нездужання та біль у суглобах та попереку. Клінічна картина у вагітних суттєво не відрізняється. Тяжкість хвороби та імовірність бактеріальної етіології оцінюють за спеціальною шкалою. Обов’язково визначають наявність у горлі β-гемолітичного стрептококу групи А, залежно від чого призначають антибактеріальне лікування.
S. A. Pandey
Reproductive health of woman, Volume 3, pp 32-35; doi:10.30841/2708-8731.3.2020.215012

Abstract:
Мета дослідження: підвищення ефективності діагностики та лікування поєднання кандидозного вульвовагініту (КВВ) та бактеріального вагінозу (БВ) у жінок репродуктивного віку на основі вивчення нових аспектів патогенезу та удосконалення алгоритму прогностичних та лікувально-профілактичних заходів.Матеріали та методи. Дослідження мали поетапний характер. І етап – розробка спеціальної анкети для вибірки, обліку та внесення основних даних, де враховувалися: вік, соціальні дані, антропометричні характеристики, анамнез гінекологічних захворювань, соматична патологія. ІІ етап – проведена вибірка 150 жінок з однаковими клінічними проявами КВВ та БВ, які раніше не лікувалися і пред’являли характерні скарги на появу патологічних виділень зі статевих шляхів, свербіж вульви, печіння під час сечовипускання. При гінекологічному огляді: гіперемія, набряк вульви, слизових оболонок піхви і шийки матки, «творожисті» або водянисті виділення. ІІІ етап – оцінювання отриманого матеріалу і призначення лікування. На кожну жінку заводилася «Карта клініко-лабораторних досліджень», в яку вносили дані анамнезу, результати обстеження з історії хвороби і амбулаторної картки, відомості про наявність і завершення запальних захворювань органів малого таза, результати бактеріологічних, мікробіологічних досліджень, відомості про тактику ведення і результат лікування. Для порівняння ефективності лікування 150 пацієнток з однаковими клінічними проявами і наявністю Candida albicans, non-albicans і «ключових» клітин були розподілені на три групи. Оцінку ефективності удосконаленого нами алгоритму проводили за трьома критеріями: загальний стан і самопочуття пацієнток, клінічні дані (дані анамнезу та гінекологічного огляду), лабораторні та бактеріоскопічні дані. Усі методи дослідження відповідали етичним стандартам, розробленим відповідно до Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації «Етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини».Результати. Для ранньої діагностики поєднання КВВ та БВ необхідно використання двоетапної методики індивідуального прогнозування на підставі моделі алгебри математичної конструктивної логіки з обов’язковим оцінюванням найбільш інформативних показників: експресія молекул адгезії судинних стінок (VCAM-1) і міжклітинних молекул адгезії (ICAM-1); концентрація протизапальних цитокінів (4, 6 та 8).Заключення. З метою підвищення ефективності лікування поєднання вувльвовагінального кандидозу та бактеріального вагінозу необхідно додаткове використання за 1–2 год до комбінованої терапії (міконазол і метронідазол) місцевої корекції 0,01% розчину препарату мірамістином. Ефективність використання у жінок при поєднанні вульвовагінального кандидозу та бактеріального вагінозу комбінованої протизапальної терапії (міконазол і метронідазол) становить 92,0%; у комбінації з пробіотиками – 98,0%, з імунокоректором місцевої дії – 100,0%.
Back to Top Top