Проблеми політичної психології

Journal Information
ISSN / EISSN : 2411-1449 / 2707-868X
Total articles ≅ 42
Filter:

Latest articles in this journal

Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-46

Abstract:
Дослідження ставило за мету з’ясувати, як українські військовослужбовці використовують електронну підтримку для підвищення свого психологічного благополуччя та одержання такої підтримки. Методологічні засади дослідження. Основними методологічними конструктами, використаними в роботі, стали психологічне благополуччя, онлайн-поведінка, соціально-психологічна підтримка, соціальна ідентифікація. Дослідження було організовано на платформі Google-Forms, збирання даних тривало з травня по вересень 2020 р. Вибірку склали 86 військовослужбовців, переважно чоловіки, середній вік яких 35 років, у більшості своїй – містяни, що проживають у повних сім’ях, мають середній місячний дохід у межах 16 000–18 000 грн. Для аналізу даних використано описові статистики. Результати дослідження. За конструктом психологічного благополуччя респонденти продемонстрували доволі високі показники (в середньому понад 83% з-поміж них тією чи іншою мірою згодні з позитивними твердженнями щодо психологічного благополуччя). Найбільш виражені компоненти – компетентність і здатність виконувати важливу діяльність та оптимістичний погляд на майбутнє (по 88% тією чи іншою мірою позитивних відповідей); найменш виражений компонент – відчуття підтримки та винагороди від наявних соціальних стосунків (77%). Активність онлайн-поведінки щодо одержання електронної психологічної підтримки виявилася доволі низькою: більшість респондентів, щоб дістати підтримку, дуже рідко користуються електронними засобами (майже 70%) і це зазвичай може тривати не більше 10 хв (майже 55% відповідей), рідше – до 30 хв (майже 20%) протягом місяців. Найчастіше серед перелічених електронних засобів військовослужбовці обирали функцію «просто ввести запит у Google-пошук, а потім обрати варіант підтримки з-поміж результатів» (понад 60%), рідше – користувалися спільнотами в соцмережах (17%), вибраними сайтами/форумами (14%), групами в месенджерах типу Viber, Telegram (13%). Серед названих вебресурсів, до яких опитані військовослужбовці зверталися за соціально-психологічною підтримкою, – bezbroni.net; veteranhub.com.ua; dovidnykmpz.info. Намагаючись одержати соціально-психологічну підтримку онлайн, більшість респондентів орієнтується саме на інформаційний її компонент – переважно тільки читає інформацію (77%) чи ставить запитання (8%). В електронному форматі військовослужбовці частіше можуть натрапити на ідеї, яких справді потребували (36% тією чи іншою мірою позитивних відповідей), хороші поради щодо того, як подолати кризову ситуацію (34%), знайти рішення своїх проблем (33%), але набагато рідше вони були готові ділитися інтимною інформацією про себе, розкриватися, довірятися (13%). Відповідно, низькими виявилися показники соціальної ідентифікації військовослужбовців з електронними спільнотами, де вони, власне, одержують підтримку (в середньому лише 13% позитивних відповідей). Перспективи подальших досліджень. Результати потребують подальшого багатомірного аналізу для з’ясування характеру залежності між змінними та вироблення рекомендацій щодо користування електронними засобами підтримки психологічного благополуччя українських військовослужбовців.
Ольга Коробанова
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-47

Abstract:
Метою статті є дослідження змін у взаємодії, переживаннях та соціальних уявленнях студентської молоді під тиском пандемії COVID-19. Метод і методологія. Дослідження проводилося в рамках наукового підходу до соціальної взаємодії як динаміки групового свідомого і несвідомого. Методом збирання даних стало анонімне онлайн-опитування, у якому взяла участь студентська молодь з різних областей України. У процесі обробки отриманих результатів встановлювалися зв’язки, які утворюють соціальні уявлення молодих людей про складні соціальні ситуації, практики та моделі поведінки і взаємодії молоді, а також їхні переживання з цього приводу. Результати. Проведене дослідження поряд з ознаками стресу виявило також позитивні переживання, пов’язані здебільшого із взаємодією. Встановлено зростання під час карантину виявів онлайнової соціальної взаємодії (на 62,6 %), користування соцмережами (на 59,6 %), офлайнової соціальної взаємодії (на 15,3 %). Виявлено, зокрема, зв’язки між занепокоєнням через можливість захворіти на COVID-19 і користуванням соцмережами; між користуванням соцмережами і онлайновою соціальною взаємодією; між офлайн-взаємодією і волонтерськими активностями. Зауважено негативний семантичний зв’язок між моделлю поведінки «носити медичну маску» і задоволеністю стилем життя. Отримані дані свідчать про низьку диференціацію уявлень респондентів про соціальну ситуацію, а також аглютинацію різних суспільних питань у їхній свідомості. Виявлено потребу молодих людей у піклуванні про них і позитивні очікування щодо зацікавленості всього суспільства у вирішенні проблем молоді. Висловлено припущення, що це зумовлює вразливість молодих людей до маніпулятивних політичних впливів. Практична значущість та перспективи подальших досліджень. Отримані дані щодо використання молодими людьми онлайн-платформ соціальної взаємодії можна застосовувати в соціальній рекламі, спрямованій на закріплення бажаних форм поведінки (соціального дистанціювання, маскового режиму тощо). Також дослідження відкриває простір для подальшого вивчення змін соціальної взаємодії молоді в умовах диджиталізації.
Pavlo Gornostai
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-45

Abstract:
Актуальність. Статтю присвячено темі інформаційних травм як особливого виду індивідуальних чи колективних психічних травм, зумовлених переважно інформаційними чинниками. Показано, що проблема інформаційних травм загострилася в сучасному світі у зв’язку з терористичними та гібридними війнами, зокрема в Україні – у зв’язку з інформаційною війною, яка ведеться російською пропагандою протягом останніх років. Мета статті – розробити основні положення концепції інформаційних травм, розкрити їхні основні прояви та чинники. У результаті аналітичного огляду тематичних досліджень та публікацій визначено, що інформаційна травма супроводжує всі інші види та форми колективних травм і є їхнім обов’язковим компонентом. Інформаційну складову розглянуто як один із найважливіших чинників поширення травми в популяції і механізм перетворення її на колективну травму. Звернуто увагу на те, що в поширенні інформаційної травми особливу роль відіграє вторинний травматичний стрес, що виникає у випадку ураження людини травмою, яка трапляється з іншими людьми. Наголошується, що психіка людини є суб’єктивною за своєю природою і дуже сприйнятливою до впливу інформаційної агресії. Розглядаються основні чинники інформаційної травматизації, а саме використання, тотальної дезінформації, поширення спеціально спотвореної інформації, створення «паралельних реальностей», перебування суспільства в ситуації «подвійних стандартів», замовчування та заборона суспільно важливої інформації. Як окремий вид інформаційної травми представлено травму пандемії COVID-19. Зауважено, що в разі інформаційної травматизації найбільш чутливою є емоційна сфера; у випадку колективних інформаційних травм у групі актуалізуються різноманітні емоційні стани, зокрема страх, агресія та соціальна фрустрація; ці емоційні стани є досить небезпечними і спричиняють з часом багато проблем. Практична значущість дослідження пов’язана із збагаченням арсеналу способів підтримки постраждалих від наслідків інформаційних травм, наданням їм необхідної допомоги як індивідуально, так і в групах шляхом більш широкого застосування різних когнітивно-поведінкових та раціонально-емотивних технік з використанням елементів соціодрами та інших методів дії.
Vadym Vasiutynskyi
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-56

Abstract:
Актуальність проведеного дослідження зумовлено потребою аналізу соціально-психологічних чинників розвитку суспільства в емоційно напруженому контексті орієнтацій на минуле, теперішнє і майбутнє. Зроблено спробу пов’язати оцінки майбутнього носіями різних поглядів на міжетнічні відносини і притаманний їм рівень соціального оптимізму. Мета статті полягає у висвітленні результатів експериментального вивчення впливу оцінки міжетнічних проблем на рівень соціального оптимізму. Метод і методологія. Було опитано 1356 студентів із різних регіонів України. Одна з частин анкети відображала оцінку відносин українців із сусідніми народами – євреями, поляками та росіянами. Відповідні індикатори сформульовано за зразком методики на ідентифікацію з усім людством. Було три варіанти цієї частини з різним спрямуванням оцінки міжетнічних проблем, що мало справити експериментальний вплив на респондентів: екстрапунітивні з погляду українців, що містять елементи етнічного фаворитизму та колективного нарцисизму; інтропунітивні (самозвинувачувальні) щодо українців; імпунітивні – нейтральні щодо всіх. Наступна частина анкети була однакова для всіх трьох варіантів і стосувалася різних аспектів соціального оптимізму – оцінки майбутнього України через п’ять років. Отримані результати показали, що збудження інтропунітивних або імпунітивних тенденцій не впливало визначальним чином на соціальний оптимізм. Відносно вищий рівень соціального оптимізму виявили респонденти, які дали високу екстрапунітивну оцінку міжетнічних відносин. Натомість загальний рівень соціального оптимізму респондентів з «екстрапунітивної» групи був нижчим, ніж в инших групах. Тобто актуалізація у свідомості поміркованих осіб умовно «патріотичної» постави знижує рівень їхнього соціального оптимізму. Практична значущість. Результати дослідження увиразнюють доцільність чи недоцільність зосередження громадської уваги на проблемах міжетнічних відносин у контексті орієнтації на майбутнє, розкривають психологічно складні аспекти патріотизму, надмірне акцентування якого може проблематизувати прогресивний розвиток суспільства. Перспективи можна вбачати в розробці психологічних засобів корекції індивідуальної і колективної поведінки, переживань і ставлень у міжетнічній сфері.
Nataliya Cherepovska
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-55

Abstract:
Актуальність дослідження. Обстоюється думка, що в умовах гібридної, ідеологічної війни зростає роль патріотизму як потенційного ресурсу збереження національної ідентичності українців. Метою статті було сформулювати нове поняття – інформаційний патріотизм» молоді – та окреслити інноваційні напрями його розвитку. Методологічні засади. Тема патріотизму молоді висвітлюється в контексті теорії кіберсоціалізації. На основі аналізу літератури визначено два напрями, які є дотичними до зазначеної теми: 1) вплив медіа, інтернету на свідомість, світоглядні позиції та соціалізацію молоді; 2) застосування медіаресурсів та нових технологій у вихованні патріотизму молоді. Результати дослідження. На підставі аналізу джерел запропоновано та обґрунтовано нове поняття – «інформаційний патріотизм», створено медіаосвітню модель його розвитку. Визначено, що в психологічному контексті інформаційний патріотизм особистості полягає в актуалізації емоційно-почуттєвої, ментально-когнітивної, мотиваційно-дієвої складових, які реалізуються в площині медіаінформаційного простору. Інформаційний патріотизм розглянуто як новий вид патріотизму, спрямований на збереження, захист та просування українських цінностей в інформаційному просторі. Створено модель розвитку інформаційного патріотизму молоді, яка визначає інноваційні медіаосвітні практики його оптимізації. Перспективи практичного застосування результатів дослідження. Запропонована модель розвитку інформаційного патріотизму спрямована на стимуляцію: активності щодо поширення українського медіаконтенту в соціальних мережах; мотивації захисту українського інформаційного простору від ворожої пропаганди в соціальних мережах; медіатворчості як творення оригінального патріотичного медіаконтенту, здатного популяризувати українські цінності у віртуальній реальності. Перспектива подальших досліджень полягає в моніторингу інформаційного патріотизму молоді, розробленні інноваційних медіаосвітніх методик та їх апробації.
Veniamin Vinkov
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-50

Abstract:
Актуальність дослідження пов’язана з необхідністю з’ясування ролі особистісних властивостей у виробленні молоддю уявлень про життєвий успіх. Надалі це дало б змогу визначити, як можна допомогти тій молоді, яка мала досвід невдач у минулому і яка наразі переживає труднощі самовизначення щодо життєвих орієнтирів. Метою статті було виявити на основі результатів емпіричного дослідження соціально-психологічні особливості вироблення уявлень про життєвий успіх у молоді з різним життєвим досвідом. Результатом дослідження стало визначення низки соціально-психологічних особливостей вироблення молоддю уявлень про життєвий успіх. Соціально-компенсаторні особливості полягають у тому, що досвід невдач актуалізує вплив негативних особистісних властивостей на процес зумовлення змісту аксіологічного компонента уявлень; соціально-статусні – характеризують вплив досвіду легкого досягання успіхів у молоді з позитивними аспектами самоставлення на посилення важливості соціального визнання та прагнення кар’єри; владно-статусні – ґрунтуються на тому, що досвід важкого або легкого досягання успіхів у минулому однаковою мірою посилює роль цінностей влади у виборі впливовості і багатства як орієнтирів життєвого успіху; маніпулятивно-орієнтаційні – означають, що внаслідок впливу досвіду невдач у молоді з негативними аспектами самоставлення досягання життєвого успіху відбувається через знецінення загальноприйнятих правил і перебільшення ролі соціальних зв’язків; нормативно-орієнтаційні – проявляються в підвищенні значення загальноприйнятих правил і посиленні орієнтації на себе, а не на соціальні зв’язки. Перспективи практичного застосування результатів дослідження полягають у більш поглибленому вивченні впливу досвіду невдач на вироблення стратегій досягання життєвого успіху та в напрацюванні програм активної допомоги й наданні рекомендацій молоді, яка переживає труднощі в плануванні власного майбутнього, в особистісному та професійному самовизначенні.
Ольга Плетка
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-48

Abstract:
Метою статті було висвітлити результати вивчення стратегій долання складних соціальних ситуацій на основі символізації отриманого досвіду в малих групах, що опинились у кризовій ситуації. Під стратегією долання складних соціальних ситуацій запропоновано розуміти усталений комплекс дій, які людина чи група людей свідомо чи несвідомо застосовують для долання таких ситуацій. Метод і методологія. У груповій роботі взяли участь 132 особи, які були розподілені на 16 малих груп двох типів: постійні групи, до складу яких увійшли особи з досвідом проживання кризових соціальних ситуацій (воєнний конфлікт та пов’язані з ним гуманітарні кризи), і новостворені групи психологічної самодопомоги, утворені з вимушено переселених осіб із зони воєнних дій на сході України, родин демобілізованих військовослужбовців, ветеранів АТО/ОСС. Методами фіксації результатів групової роботи стали анкетування, включене спостереження, феноменологічний аналіз, моделювання соціально-психологічних процесів у штучно створених умовах (рольові ігри). Результати групової роботи показали, що символізація процесу долання складних соціальних ситуацій в індивідуальному та груповому досвіді відрізняється. Символи індивідуального процесу долання мають динамічний характер, а групового – статичний. Виокремлено та описано три стратегії долання складних соціальних ситуацій: конструктивні – передбачають, що члени групи самоорганізуються для долання складних соціальних ситуацій («Я зможу подолати» або «Розкажіть – і я зроблю»); умовно-конструктивні проявляються в тому, що член групи чекає ситуативної нагоди, щоб почати діяти («Пошук причин» та «Формування готовності»); деструктивні – означають, що допомога групи та її синергійна взаємодія знецінюються та відкидаються членом групи («Моя ситуація унікальна», «Самотність у групі», «Складність ситуації»). Практичне значення статті пов’язане з використанням отриманих результатів у роботі з групами, які мають досвід проживання складних соціальних ситуацій, задля інтеграції його в канву життя за допомогою символізації та усвідомленого вибору стратегій долання таких ситуацій.
Iryna Gubeladze
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-44

Abstract:
Актуальність статті зумовлена можливістю загострення міжнаціональної напруженості і посилення різновекторності зовнішньополітичних орієнтацій України, де поряд з українською етнічною більшістю є доволі великі інші етнічні спільноти. Така загроза може бути тісно пов’язана з актуалізацією національної ідентичності і колективного почуття власності в умовах несформованості єдиної національної ідеї. Метою статті був аналіз феномену колективного почуття власності щодо своєї країни як чинника внутрішньогрупової згуртованості громадян та посилення міжнаціонального (міжетнічного) протистояння всередині держави. У контексті психології понять «ми» і «наше» показано, що колективне почуття власності перебуває в стані інтерактивної динаміки. Обґрунтовано структуру колективного почуття власності щодо країни та чинники його формування. Визначено соціально-психологічні детермінанти формування, актуалізації чи деактуалізації колективного почуття власності щодо своєї країни, підтверджено його тісний взаємозв’язок з рівнем сформованості і проявом громадянської ідентичності. На основі результатів роботи міжнаціональних фокус-груп, учасниками яких стали магістранти та аспіранти з Норвегії, Німеччини, України, Грузії, Латвії, визначено, що високий рівень наднаціональної (у цьому випадку – європейської) ідентичності формується за умови стабільного національного розвитку, відчуття громадянами безпеки щодо цілісності країни і сформованої громадянської ідентичності. Громадяни країн, які відчувають загрозу втрати територій або реально переживають такі події (Грузія, Україна), натомість демонструють високий рівень актуалізації колективного почуття власності щодо своєї країни, готовності її захищати, відстоювати її національні ідентитети, такі як мова, символіка, традиції тощо. Показано, що актуалізоване колективне почуття власності щодо країни, з одного боку, може бути джерелом єднання однодумців, які утворюють інгрупу всередині країни, з другого – воно може посилювати протистояння як усередині країни (за умови несформованості громадянської ідентичності та спільної національної ідеї), так і з представниками інших країн на міжнародній арені. Практична значущість дослідження полягає в можливості використання його результатів для розроблення програм формування відповідального громадянства на основі розвитку та актуалізації колективного почуття власності.
Mykola Semylit
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-58

Abstract:
Актуальність дослідження пов’язана з етнопсихологічними особливостямиукраїнського суспільства, які сформувалися в умовах тривалого періоду бездержавності таспричиненого цим домінування «родової свідомості». Обмеження особистіснихможливостей проєктування життєвого шляху інтроєктованими програмами актуалізуєпотребу пошуку стратегій особистісного самовизначення.Метою статті є представлення емпірично виявлених етнопсихологічних умов тастадій проєктування життєвого шляху особистості в групі. На основі аналізу науковихджерел показано, що етнопсихологічні аспекти проєктування життєвого шляху можутьпроявлятися в трьох основних напрямах. По-перше, ідеться про структурні та наративніособливості народної творчості, по-друге – про функціонування культурних механізмівміжпоколінної передачі травматичного досвіду, по-третє – про роль «ідеального Я» впроєктуванні образів бажаного майбутнього.У результаті емпіричного дослідження закономірностей проєктуванняжиттєвого шляху особистості в групах різного типу з’ясовано закономірностіформування поля внутрішньогрупової напруженості і поляризації, у якомурозгортаються проєктувальні процеси. Описано стадії проєктування життєвого шляху вгрупі: 1) ідентифікація з лідером і групою; 2) поляризація між «сильним» і «слабким»полюсами групи; 3) дезінтеграція як збільшення відстані між Я-реальним іЯ-ідеальним; 4) інтеграція як зростання цілісності групи та особистості в ній.Визначено, що важливою складовою проєктування життєвого шляху є стратегії виходу зтравматичного досвіду: повторення життєвих труднощів, повернення до минулого;компенсація пережитих «потенційних ям» більш високим соціальним статусом,матеріальними цінностями; «відігрування» на інших» (виміщення); «життя з травмою»,її трансгенерація, замовчування.Перспективи практичного застосування результатів дослідження полягають уможливості їх використання в різних галузях психологічної практики, зокрема дляпобудови психологічних прогнозів розвитку особистості та різного типу груп,міжгрупових взаємин та динаміки особистісних змін.
Iryna Zhadan
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-51

Abstract:
Актуальність представленого у статті дослідження зумовлена запитом суспільства на визначення та активізацію детермінант розвитку громадянської компетентності молоді. Метою дослідження було визначення ієрархії компетентностей, які зумовлюють готовність студентської молоді до партиципації і здобуття суспільних благ ціною обмеження власної вигоди або й відмови від неї, та встановлення їх відповідності критеріям компетентного громадянства. Методи дослідження. Дослідницький інструментарій (методика семантичного диференціала) розроблено на основі авторської моделі соціально-психологічних чинників розвитку громадянської компетентності, виокремлених показників та індикаторів ціннісних, ставленнєвих, когнітивних, мотиваційних детермінант. За результатами дослідження визначено структуру та ієрархію здатностей які зумовлюють готовність молоді до партиципації (здатності до рефлексії, до відповідальної участі, до соціальної взаємодії; тактичні і стратегічні здатності; здатності до аналізу та оцінювання ситуації, до визначення і дотримання меж). З’ясовано, що готовність молоді до партиципації виявляється в ситуаціях, які передбачають отримання певної вигоди з мінімальним ризиком програшу. Переважна більшість респондентів не готова долучатися до громадських ініціатив, спрямованих на промоцію чи обстоювання ідеї. Виявлено, що понад третину майбутніх педагогів ще не визначилися щодо цінності солідарності і меж дозволеного для громадян; мотивації і практик громадянської участі; досвіду досягнення і раціонального оцінювання інформації. Зроблено висновки: а) про зумовленість розвитку громадянської компетентності молоді дискурсом громадянства і громадянськими практиками, які продукуються соціальним середовищем (родинним, освітнім, медійним, економічним, політичним тощо); б) про невідповідність практик і пропозицій молодіжного дискурсу громадянськості критеріям компетентного громадянства. Практична значущість отриманих результатів вбачається у можливості застосування їх для коригування впливів соціального середовища на розвиток громадянських компетентностей майбутніх педагогів.
Back to Top Top