Духовність особистості: методологія, теорія і практика

Journal Information
ISSN / EISSN : 2220-6310 / 2707-7292
Total articles ≅ 285
Filter:

Latest articles in this journal

, З. В. Софроній
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 232-241; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-232-241

Abstract:
У статті розглядається проблема вокально-хорової підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва, в процесі якої основна увага спрямовується не тільки на вузькопрофесійний аспект засвоєння вокальної і хорової техніки, а на формування сценічної культури майбутнього вчителя з націленістю на поєднання хорової виконавської діяльності з педагогічною спрямованістю. У контексті педагогічної культури розглядається сценічна культура як складова музичної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва. Формування сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва відбувається під час вивчення, ним обов’язкових компонентів освітньо-професійної програми, серед яких значне місце належить хоровому класу. Наголошується, що важливою складовою професійного становлення майбутнього вчителя музичного мистецтва є вокально-хорова підготовка, яка має свої особливості, складнощі та багатофункціональні риси. Виокремлення сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва зумовлене специфікою музичної діяльності і діалектично пов’язаної з усіма елементами особистісної культури (моральної, естетичної, розумової, мовленнєвої та ін.), оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, які пов’язані зі сценічним мистецтвом. Визначено основні педагогічні принципи формування сценічної культури у майбутнього вчителя музичного мистецтва, дотримання яких забезпечує продуктивність фахового навчання: загальні принципи (взаємозалежність системи й середовища; науковості та доступності навчання; мистецького навчання; діалогічності; індивідуалізації) та специфічні принципи (єдності вокально-хорових навичок і артистизму; рефлексивності; творчого самовираження).
О. О. Світлічна
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 163-174; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-163-174

Abstract:
У статті висвітлено питання культурно-релевантної педагогіки як невід’ємного компонента професійної педагогічної підготовки в Канаді. Актуальність полягає в тому, що освітнє середовище стає все більш різноманітним в культурному сенсі. Така різноманітність робить величезний внесок в організацію освітнього процесу. Автор зазначає, що викладачі несуть відповідальність за досяжність, рівноправність та успішність навчання для всіх учнів, незалежно від культури, етнічної приналежності, раси, соціально-економічного статусу, мови, або релігійного походження. Один із шляхів досягнення цієї мети – застосування культурно-релевантної педагогіки. Головним завданням культурно-релевантної педагогіки є навчання студентів, що належать до різних етнічних груп. Термін також використовується для визначення ефективного використання педагогіки в глобальному мультикультурному освітньому просторі. Викладачі мають бути підготовлені з глибоким розумінням ставитися до різноманітних культур учнів, яких вони навчають. Педагогам в процесі освітньої діяльності треба усвідомлювати, як саме ця культура впливає на навчальну поведінку учнів та як трансформувати навчальний процес в класі таким чином, щоб врахувати відмінності. Викладачі, що поважають культурні особливості, демонструють тверду прихильність підвищенню успішності абсолютно всіх учнів, як представників більшості, так і меншин. Вони усвідомлюють цінність рідної культури учнів, співпрацюють з родинами студентів та прагнуть до расової рівності та соціальної справедливості. Особливе місце орієнтована на культуру педагогіка має для викладачів англійської як другої мови. Культурно-релевантна педагогіка спонукає вчителів сприймати культуру студентів та їх рідну мову як актив і включати питання культури учнів в навчальні програми по вивченню мови.
І. В. Сергієнко
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 175-191; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-175-191

Abstract:
У статті обґрунтована суть проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, уміє досягти нових педагогічних цілей. Сучасному вчителеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя, які висувають нові вимоги до професійної компетентності вчителя. В той же час сучасним студентам – представникам нової генерації вчителів – прийдеться на практиці розв’язувати більш складні задачі, ніж їх попередникам, вони повинні бути готовими зіткнутися з проблемами постійного ускладнення змісту освіти, з потребами гарантування високого рівня освітніх стандартів, самостійної постановки і розв’язання творчих і дослідницьких завдань; безперервного оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх діяльність має відбуватися в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі. Вчені підкреслюють, що в умовах переростання постіндустріального суспільства в інформаційне перед системою освіти постають нові завдання, пов’язані з виробленням педагогічної стратегії в умовах масової комп’ютеризації та інформатизації всіх аспектів життя. Новий етап розвитку інформаційного суспільства вимагає від освітньої сфери підготовки інформаційно грамотного спеціаліста, готового до повноцінної взаємодії з сучасною медіасистемою. З XXI століття інформатизація суспільства набуває все більшого поширення. Медіа відіграє важливу роль у нашому житті і змінює спосіб спілкування, спосіб обміну інформацією та даними, залучає більшість професій, особливо викладачів та студентів. Але сьогодні, внаслідок пандемії у світі, функція медіа трансформувалась і зросла, оскільки вона виступає головним посередником в обміні інформацією в освітньому процесі. Саме тому існує нагальна потреба у цілеспрямованій підготовці майбутніх учителів до вмілого використання засобів масової інформації.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 129-140; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-129-140

Abstract:
Основна мета дослідження полягала у визначенні основних методів проведення експерименту для дослідження ефективності управління розвитком професійної компетентності вчителя загальноосвітнього закладу. Досягнення мети, поставленої на етапі експериментального дослідження, вимагало вирішення таких завдань: визначити критерії ефективності управління розвитком професійної компетентності вчителя; визначити методику діагностики означених показників, що забезпечує одержання надійних і достовірних даних в умовах експериментальної роботи; виявити та узагальнити дані за виділеними показниками та схарактеризувати умови ефективності управління розвитком професійної компетентності вчителя. Дослідження стану сформованості професійної компетентності вчителів проводилося методами анкетування і тестування, які були складені таким чином, що відповіді вимагали конкретизації знань, наведення прикладів, де вимоги професійної компетентності вчителя початкової школи мають бути врахованими в діяльності вчителя. У представленому дослідженні ступінь сформованості професійної компетентності у респондентів контрольної і експериментальної вибірки, що брали участь в експериментальній роботі, визначався за такими компонентами: когнітивним, що утворюється із системи знань щодо цілей, призначення, способів реалізації діяльності вчителя в освітньому процесі, учня як об’єкта і суб’єкта освітнього процесу; діяльнісно-поведінковим, що утворюється з системи культуровідповідних дій вчителя, його поведінки, навичок регулювання дій і вчинків усіх учасників освітнього процесу; ціннісно-орієнтаційним, що утворюється з системи моральних орієнтирів, настанов і мотивів, зумовлюючих гуманістичну спрямованість дій вчителя у забезпечення в освітньому середовищі природних прав і свобод, інтересів кожного учня як учасника освітнього процесу.
А. С. Квітка
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 36-48; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-36-48

Abstract:
Соціально-комунікативна компетентність офіцера кримінально-виконавчої служби є визначальним чинником його успішної професійної діяльності. З урахуванням наукових праць з питань формування професійно та соціально-комунікативної компетентності, а також особливостей професійної діяльності офіцера кримінально-виконавчої служби його соціально-комунікативну компетентність визначено як інтегративну особистісну властивість, що охоплює особистісні характеристики та мотиви професійної діяльності, спеціальні знання і вміння, необхідні для налагодження соціально-комунікативної взаємодії з різними категоріями осіб, насамперед колегами, ув’язненими, їхніми родичами та громадськістю. У структурі соціально-комунікативної компетентності виокремлено особистісно-комунікативний, інформаційно-пізнавальний та діяльнісно-результативний компоненти. Особистісно-комунікативний компонент стосується особистісних характеристик, властивостей та здібностей, необхідних офіцеру кримінально-виконавчої служби для професійної комунікації. Йдеться про визнання моральних норм, орієнтування на загальнолюдські цінності добра та справедливості, комунікативність, готовність до контактів з іншими людьми, толерантність, здатність до адекватного самооцінювання, готовність до саморозвитку та ін. Інформаційно-пізнавальний компонент соціально-комунікативної компетентності стосується знань про особливості професійної комунікації, розуміння функціонування груп засуджених, механізм регуляції спільної діяльності, правила екстремальної і конфліктної комунікації. Діяльнісно-результативний компонент соціально-комунікативної компетентності офіцера охоплює уміння чітко виражати свої думки під час комунікації із засудженими та іншими категоріями людей, вислухати співрозмовників, обґрунтувати свої рішення, уміти вести дискусію та володіти навичками переконання з метою зменшення кількості випадків застосування заходів примусу.
, О. М. Сипченко
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 24-35; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-24-35

Abstract:
У представленій статті розкрито сучасні методичні прийоми і технології викладання дисципліни «Академічна доброчесність» у вищій школі, виокремлено низку особливостей інтерактивного навчання, що є важливими і цінними у формуванні самомотивації здобувачів. Зміст публікації відображає основні новітні досягнення вітчизняної і зарубіжної педагогіки, що апробовані викладачами кафедри педагогіки вищої школи ДДПУ, доповнені інтерактивними методиками викладання. У публікації зазначено, що швидкі темпи розвитку освітніх технологій, істотне розширення освітньо-інформаційного простору стало не тільки суттєвим кроком вперед до прогресу й оновлення навчального процесу, але і породило практику недолугого використання застарілих методик на тлі освітніх інновацій, що пов’язано з деякою легковажністю та небажанням декого зі здобувачів вищої освіти наполегливо займатись і докладати зусиль в отриманні знань. Таким чином, потреба в утвердженні принципів академічної доброчесності в якості пріоритетних і нагальної необхідності в розробці й упровадженні сучасних методик викладання актуалізує дослідження означеної проблеми. У статті авторами доведено, що підвищення якості викладання згодом допоможе майбутнім фахівцям успішно реалізовувати соціально-освітню місію в українському суспільстві, тобто забезпечувати ефективний професійний і загальнокультурний розвиток здобувачів вищої освіти. Авторами підкреслено, що основним завданням сучасних педагогічних методик має стати формування академічної культури, яке досягається шляхом повернення здобувачів до усвідомленого, наполегливого навчання із дотриманням норм і правил академічної доброчесності та застосуванням інноваційних технологій. У підсумках статті зауважено, що новітні технології не замінюють, а доповнюють вже випробовані та добре зарекомендовані в освітньому процесі вищої школи, і повністю відмовлятись або ігнорувати їх не слід.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 46-56; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-46-56

Abstract:
У статті розкрито роль перекладу поезії в процесі духовного розвитку майбутніх перекладачів. Підкреслено, що духовний розвиток студентської молоді має бути пріоритетним завданням навчально-виховного процесу закладу вищої освіти. Актуальність дослідження обумовлена тим фактом, що важливість духовного розвитку майбутніх перекладачів є не просто суб'єктивною думкою, оскільки однією із загальних компетентностей, визначених в програмі підготовки фахівців з перекладу, є здатність зберігати та примножувати моральні, культурні, наукові цінності і досягнення суспільства. Виконання цього завдання неможливе без духовного розвитку, адже саме духовність надає молодим людям поштовх для пошуку шляхів вдосконалення навколишнього світу та самовдосконалення. Авторка наголошує на виховному потенціалі поезії як рушійної сили духовного розвитку особистості майбутніх перекладачів. Визначено, що в процесі художнього перекладу відбувається актуалізація однієї з потреб духовно розвиненої людини, а саме художньої потреби. Описано процес актуалізації творчого самовираження перекладача, який складається з трьох етапів: професійно-орієнтованого, професійно-практичного і професійно-творчого. Саме на останньому етапі відбувається активізація творчих здібностей і можливостей здобувача. Описано особливості Всеукраїнського студентського конкурсу перекладу «Художнє слово в світовій культурі», який щорічно проводиться кафедрою германо-романської філології та перекладу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Метою конкурсу є активне залучення студентів до креативної діяльності, розкриття їхнього творчого потенціалу, виховання відчуття краси слова і образної мови поетичних творів, одухотворення перекладацької праці. Наведено приклади та описано твори, які пропонуються для перекладу і мають високий художній потенціал, а також наповнені високодуховними і емоційно піднесеними образами, що сприяє духовному розвитку здобувачів - учасників конкурсу.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 210-220; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-210-220

Abstract:
У статті розглядається потенціал гуманітарних дисциплін у формуванні одухотвореного образу людини культури в студентської молоді. Обґрунтовано доцільність широкої гуманітарної підготовки, яка є однією з умов формування образу людини культури. Образ людини культури є уособленням (осередком) цінностей культури, який є невід’ємною складовою гуманітарної свідомості. Культуротворчість розглядається як шлях наближення до цінностей культури, адже творчість є основою, фундаментом для розвитку культури, джерелом людської сили до перетворення та вияву неповторності. Перетворювальна діяльність людини сприяє формуванню її культуротворчих здібностей, оскільки створюючи нове, особистість збагачує не лише культурну спадщину, а й розвиває власне мислення, рефлексію, креативність, реалізує закладений внутрішній потенціал здібностей. Гуманітарні дисципліни закладають гуманістичний світогляд здобувача вищої освіти, що проявляється у відношенні до людини як найвищої цінності, прийняття утверджених загальнолюдських цінностей та суспільних норм. Формування образу людини культури передбачає увагу на процесі накопичення та інтеріоризації культурних і духовних цінностей, а також потяг до творення: знань, ідей, чуттєвих вражень, талантів, загалом, культурних сенсів. Автор доводить доцільність побудови виструнченої системи широкої гуманітарної підготовки студентів, що передбачає включення тем за проблематикою, яка розкриває зміст одухотвореного образу людини культури.
M. M. Кабанець, В. М. Алфімов
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 83-93; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-83-93

Abstract:
The article focuses on the importance of information culture as an integral part of professional culture of engineers, which affects the quality and safety of engineering solutions. The main two approaches to the definition of "information culture" are determined, which include an information approach when the information culture is reduced to the concept of computer or information literacy and a culturological approach when the concept "information culture" is seen as a way of human life in the information society. Development of the information culture acts as a process of harmonization of the inner world of man in the acquisition of socially significant information. The main components of information culture of engineers are highlighted, including literacy and competence in understanding the nature of information processes and relationships, humanistically oriented information value-semantic sphere, developed information reflection, creativity in information behaviour and socio-information activity. Based on a broad understanding of information culture as a qualitative characteristic of the life of a specialist in terms of receiving, transmitting, storing and using information, where universal moral values are the main priority, basic methodological approaches to forming information culture of future engineers are proposed, namely: system, personal, activity, integrative, culturological, axiological and reflexive approaches. The process of developing future engineers’ information culture in the process of professional training in higher educational institutions will be effective providing that it is based on the substantiated methodological approaches.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 15-32; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-15-32

Abstract:
У статті дається характеристика духовно-творчого потенціалу студентської молоді як ключової духовно-культурної цінності освіти. Авторами проаналізовані наукові публікації сучасних учених – філософів, психологів, культурологів, педагогів, – присвячені названій проблемі. У статті подано авторське визначення поняття «духовно-творчий потенціал студентської молоді». Акцент зроблений на важливості залучення студентів до здійснення активної творчої діяльності в процесі здобуття ними освіти, що дозволить їм здійснити сходження від отриманих знань, збагачених «відчутим» життєвим досвідом, до всебічного розкриття їх духовно-творчого потенціалу та уможливить усвідомлення ними смислу життя – жити повним життям, наповненим радістю, задоволенням і щастям. У статті дається характеристика уявлень сучасних учених-педагогів про цілі освіти на початку ХХІ століття, серед яких важливе місце займає орієнтація на творчий саморозвиток цілісної, творчої, ініціативної, високодуховної, високоморальної, висококультурної, високоосвіченої особистості. Особливу увагу в статті приділено характеристиці основних перешкод на шляху розвитку духовно-творчого потенціалу студентської молоді, серед яких особливу увагу слід звернути на різке скорочення ряду гуманітарних дисциплін і занять мистецтвом в навчальних планах університетів, що негативно позначається на розвитку духовно-творчого потенціалу як ключової духовно-культурної цінності освіти студентської молоді.
Back to Top Top