Scientific Studios on Social and Political Psychology

Journal Information
ISSN / EISSN : 2309-8287 / 2706-9672
Total articles ≅ 181
Current Coverage
DOAJ
Filter:

Latest articles in this journal

Nataliia Teslyk, Nina Kalinich, Anastasiia Pozniak
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 90-99; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).241

Abstract:
Метою дослідження є визначення специфічних проявів Я-концепції, рівня алекситимії для розуміння особливостей психоемоційного розвитку дітей у період адаптації до прийомних родин. Дослідження базується на порівнянні психодіагностичних даних дітей у період адаптації до прийомних родин та контрольної групи дітей, які мешкають із біологічними батьками. Особливості проявів Я-концепції дитини визначено на основі концептуальних положень Р. Бернса із застосуванням методики «Шкала дитячої Я-концепції Пірса–Харріса». Ризики алекситимії визначено на основі застосування Торонтської алекситимічної шкали TAS-26. Для обробки емпіричних даних використано засоби MC Excel (t-критерій Стьюдента, кореляційний аналіз r Пірсона). Встановлено, що в період адаптації до прийомних родин діти відрізняються особливими проявами Я-концепції, а саме мають сумніви щодо власної привабливості, демонструють переважно високі показники тривожності та меншою мірою схильні почуватися щасливими. Водночас прояви алекситимії у дітей з прийомних родин та в дітей контрольної групи не досягають значущих відмінностей. Не зафіксовано також взаємозв’язки рівня алекситимії з проявами Я-концепції у дітей з прийомних родин. Однак серед дітей з прийомних родин на відміну від тих, які мешкають із біологічними батьками, вища частка досліджуваних входить до групи ризику. Доведено потребу в особливій увазі до психоемоційної сфери розвитку дитини в період адаптації до прийомної родини. Результати дослідження практично значущі для фахівців, які реалізують супровід прийомних родин, прийомних батьків та можуть бути використані для формування програми взаємодії з прийомними родинами в період адаптації. Перспективами подальших досліджень є розширення досліджуваних підгруп, включення до вибірки дітей на різних етапах проживання в прийомній родині.
Liudmyla Grytsenok, Olena Kapustiuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 154-168; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).246

Abstract:
У статті висвітлюється актуальність питання технологізації як умови ефективності зміни ставлення громадян до освітніх реформ в Україні. Представлено огляд наукових досліджень щодо розуміння поняття «соціальна технологія»; зазначено, що в науковій літературі сьогодні ще немає однозначного визначення та розуміння цього терміна. Запропоновано узагальнене визначення поняття соціально-психологічної технології та її критеріїв, на основі яких було розроблено авторську технологію – «КІТ-ПРО» (комплексна інтерактивна технологія підтримки реформи освіти), яка може бути використана в роботі з учителями, учнями та їхніми батьками для забезпечення ними підтримки освітніх інновацій. Наведено опис соціально-психологічної технології «КІТ-ПРО», сформульовано її визначення, мету і завдання. Розкрито основні принципи, на яких побудовано авторську технологію; визначено критерії ефективності та ефекти впровадження. Проаналізовано результати застосування цієї технології з використанням даних моніторингової онлайн-анкети та авторської «Моделі оцінки ставлення» до освітніх інновацій. Виділено питання, які потребують подальших наукових розвідок, та окреслено перспективи застосування технології «КІТ-ПРО» в процесі формування позитивної громадської думки щодо будь-яких соціально-психологічних процесів.
Valeria Zhovtianska
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 9-15; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).234

Abstract:
Метою статті було визначення психологічних засад моделювання соціальних явищ для прогнозування їхнього розвитку. Моделювання, а також екстраполяція та експертні методи належать до найбільш загальних методичних напрямів соціальної прогностики. У літературі ж наразі більше уваги приділяється екстраполяції та експертним методам, незважаючи на вади й обмеження, властиві цим методичним напрямам порівняно з моделюванням. Причина цього полягає в тому, що моделювання вимагає визначення сутнісних причин розвитку соціальних процесів, що є проблемною зоною в сучасній науці. У статті на основі теоретичного аналізу обґрунтовується теза про те, що моделювання процесів соціального розвитку має базуватися на розумінні його психологічних механізмів і чинників. Це пов’язано з тим, що в онтологічному сенсі суб’єктом цього розвитку є людина як член суспільства, а тому саме змісти психічного життя членів соціуму визначають вектор суспільних змін. Водночас у моделюванні соціальних процесів важливо враховувати культурні напрацювання певного соціуму, які можна порівняти з тією вихідною позицією, до якої буде прикладено вектор подальшого соціального розвитку. У практичному плані розроблення прогностичних моделей соціального розвитку передбачає виокремлення психологічних характеристик, важливих для визначення способу функціонування суспільства, а також розуміння психологічних механізмів, через які ці характеристики впливають на суспільний розвиток. За такої умови короткострокові і середньострокові прогнози визначення вектора розвитку суспільства можуть базуватися на поточних замірах цих характеристик. Прогнозування соціальних змін на більш масштабну часову перспективу вимагає узагальнених моделей соціального розвитку, які б враховували і часові зміни в самих психологічних характеристиках. Описані психологічні засади можуть бути безпосередньо використані для розроблення прогностичних моделей процесів соціального розвитку, що становить перспективу подальшої роботи і визначає практичне значення дослідження.
Nataliya Pylat, , Iryna Kryvenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 76-89; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).240

Abstract:
Метою роботи є культурна адаптація та апробація короткої версії опитувальника особистісного нарцисизму (NPI-16) українською мовою на основі семантичного аналізу мовленнєвих конструкцій як маркерів нарцисизму в різних культурах. Для вимірювання нарцисизму обрано «Опитувальник особистісного нарцисизму» (NPI-16) (Ames, Rose, & Anderson, 2006), що складається із 16 пар тверджень. Відповідно до теорій нарцисизму Еммонса (1987), Раскіна і Террі (1988) NPI-16 відображає чотири теоретичні конструкти: експлуатативність/винятковість, самозаглиблення/самозахоплення, владу і самовдосконалення. Використано також «Опитувальник нарцистичного захоплення і суперництва» (NARQ-S) (Backetal., 2013), «Опитувальник вразливого нарцисизму» (HSNS) (Hendin, & Cheek, 1997) та Шкалу самооцінки Розенберга (RSE) (Rosenberg, 1965). У дослідженні взяли участь 992 особи віком від 17 до 60 років (M=24,97), з них 26,3 % чоловіків і 71,5 % жінок (2,2 % досліджуваних не зазначили своєї статі). З огляду на результати статистичного аналізу українську версію опитувальника скорочено до чотирнадцяти пар тверджень (NPI-14), оскільки твердження №5 і №16, що стосуються показника «винятковість» (entitlement), не роблять значущого внеску в загальний показник нарцисизму в українськомовній вибірці. Показник α-Кронбаха для NPI-14 становить 0,69. Перевірка ретеcтової надійності NPI-14 свідчить про високий рівень надійності української версії. Отримані кореляції NPI-14 зі шкалами опитувальника нарцистичного захоплення і суперництва (NARQ-S) та шкалою вразливого нарцисизму (HSNS) свідчать на користь конструктної валідності української версії NPI. Однофакторна структура, ретестова надійність та внутрішня узгодженість шкали «Опитувальника особистісного нарцисизму» (NPI-14) дають підстави констатувати стійкість отримуваних результатів у часі та можливість отримати фаховий інструмент для наукового дослідження зростаючих нарцистичних тенденцій в українському суспільстві.
Nataliia Dyshlova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 112-123; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).243

Abstract:
Мета дослідження – на прикладі міжособової взаємодії дітей та спогадів дорослої особистості визначити соціально-психологічні передумови становлення групової ідентичності у дітей дошкільного віку в умовах дитячого садка і на цій основі побудувати модель дослідження. Ознаками групової ідентичності дітей дошкільного періоду є переживання інтересу до взаємодії з певною групою однолітків, бажання бути прийнятим нею і водночас вияви ворожості або байдужості щодо інших однолітків. Групова ідентичність дитини формується з першого дня її життя завдяки тому, що виховання малюка спрямоване на включення в сім’ю – першу соціальну групу, на формування світосприйняття, притаманного цій соціальній групі. Дитячий садок є другим важливим соціальним середовищем, де дитина розвиває свою групову та его-ідентичність, а не просто місцем, де перебувають діти, поки батьки на роботі. Складниками групової ідентичності є: бажання бути в групі, відчувати себе членом саме цієї групи; ставлення до представників інших мікро- і макрогруп; ретрансляція соціальної ідентичності батьків (наприклад, атитюдів та ін.). За допомогою авторської анкети, яка охоплювала перші два компоненти групової ідентичності, виявлено, що ступінь переживання самотності в колі однолітків у сучасних дітей (35,5% опитаних) і в дорослих, які відвідували дитячий садок понад 30 років тому (27,1%, відповідно), залишається досить високим, що свідчить про те, що ця проблема нікуди не зникала десятиріччями, а отже, потребує наразі більшої уваги науковців. Коли дитині бракує партнерів для ігор або коли вона часто конфліктує з однолітками, у неї формується негативна самооцінка, виникає страх перед спілкуванням з дітьми та інші токсичні переживання, що збільшує ризики віктимізації в майбутньому. За результатами анкетування визначено соціально-психологічні передумови становлення позитивної групової ідентичності дошкільнят, а саме особливості побудови взаємодії дітей; розвиток у них навичок комунікативної компетентності, відкритості до взаємодії, безпосереднього інтересу до інших дітей; відсутність упередженості внаслідок впливу підсвідомих інтроєктів дорослих та ставлення до підтримки дітей значущого дорослого: включеність вихователя в процес взаємодії дітей; допомога у вирішенні конфліктних ситуацій з однолітками, визначення дітей, які не можуть побудувати дружні стосунки, та допомога їм у подоланні бар’єрів; якісний зворотний зв’язок вихователя з батьками і навпаки; командна робота всього персоналу групи, супервізії вихователів. Водночас до передумов можна віднести усвідомлення і проживання вихователем власних особистих дитячих травм, зумовлених прийняттям або неприйняттям його колись дитячим колективом. На основі теоретичного та емпіричного пілотного дослідження побудовано модель вивчення групової ідентичності дошкільнят, у якій відображено складники, передумови формування, критерії сформованості та успішності соціально-психологічної компетентності дітей у колі однолітків.
Iuliia Chaplinska, Polina Kabanova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 201-219; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).249

Abstract:
Метою роботи стало висвітлення результатів емпіричного дослідження ставлення української молоді до теми кіборгізації людського тіла, як чужого, так і власного. У статті проаналізовано актуальні наукові напрацювання з теми ставлення молоді до новітніх технологій загалом і кіборгізації людського тіла зокрема. Емпіричне дослідження представлене всеукраїнським опитуванням учнів 7–10-х класів у листопаді-грудні 2020 р.; загальна кількість учасників – 1681особа, з яких 918 дівчат (54,6%) і 763 хлопці (45,4%). Дослідження складалося з різних блоків і значної кількості запитань, наразі висвітлюються результати лише з теми кіборгізації людського тіла. Респондентів запитували, чи готові вони поставитися добре до людини з роботизованою частиною тіла, без якої вона не може (варіанти відповідей) ходити, рухати руками, чути або бачити, розмовляти, мислити, запам’ятовувати. Також респонденти мали відповісти на запитання, чи готові вони змінювати своє тіло за допомогою роботизованих додатків, обравши відповідні опції серед наданих варіантів умонтованих у тіло або автономних від тіла новітніх технологій. Виявлено високу готовність молоді добре ставитися до людей з роботизованими протезами або імплантами (від 48 до 80%) і досить помірну негативну реакцію до можливостей покращувати власне тіло за допомогою новітніх технологій (від 44 до 59%). Найбільше неприйняття (20% і 26%, відповідно) респондентами було виказано щодо імплантів, які змінюють процес мислення та запам’ятовування, тобто впливають на когнітивну сферу особистості. Аналіз статевого розподілу показав, що дівчата схильні до більш толерантного ставлення до людей з імплантами, пов’язаними з фізичною складовою здоров’я людини, тоді як хлопці виявили більш терпиме ставлення до когнітивних імплантів, а також дещо вищу готовність до технологічних змін у власному тілі, ніж дівчата. Обмеження дослідження пов’язані з формулюванням кількох тверджень щодо технологічної модифікації тіла, які можуть провокувати більш терпиме ставлення до деяких видів кіборгізації. Практична цінність цього дослідження та майбутніх розробок з теми кіборгізації полягає в розширенні уявлень про те, як можливий носій того чи іншого кіберімпланта відчуватиме себе в соціумі або як соціум на нього реагуватиме. Перспективи дослідження полягають у доопрацюванні поточної шкали ставлення до кіборгізації людського тіла та горизонтальній розробці цієї теми, включаючи нові напрямки, такі як дослідження усвідомлення можливих ризиків, які може спричинити встановлення технологічних імплантів.
Зінаїда Сіверс
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 44-54; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).237

Abstract:
У статті представлено результати емпіричного дослідження зі встановлення предикторів успішної (ефективної) професійної діяльності фахівців ДСНС. Дослідження проводилося в кілька етапів. На першому етапі його учасниками стали 25 звичайних громадян віком від 18 до 65 років і 15 фахівців, що мали досвід роботи в надзвичайних ситуаціях і представляли вікову групу 22–45 років. Було проведено дві фокус-групи: перша – зі звичайними громадянами (90 хв), друга – із фахівцями (120 хв). У результаті сформовано перелік професійних компетентностей фахівця екстремального профілю діяльності. Цей перелік містив також компетенції (оскільки частина респондентів через низький рівень обізнаності не розрізняла компетентності і компетенції) і складався із 27 пунктів. На другому етапі проводилося напівструктуроване інтерв’ю з кожним експертом (20 хв). Група експертів складалася з 12 осіб (поліцейські, військові, рятувальники, психологи). Добір експертів проводився з урахуванням таких критеріїв: стаж не менше ніж 5 років, участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (повеней, пожеж, воєнних дій, аварій). Зрештою з переліку компетентностей було вилучено помилково включені компетенції, а деякі – об’єднано в компетентності. У подальшому експертам пропонувалося визначити ті компетентності, які є найважливішими для прогнозування успішної професійної діяльності. Кожну професійну компетентність потрібно було оцінити за п’ятибальною шкалою. На основі отриманих даних підраховувалася частота представленості певної компетентності. Це дало змогу визначити предиктори успішної професійної діяльності фахівців ДСНС, зокрема такі компетентності, як толерантність до невизначеності і ризикова компетентність. У статті також наведено результати огляду теоретичних та емпіричних досліджень, присвячених вивченню феноменів «толерантність до невизначеності» і «готовність до ризику», а також представлено психологічний інструментарій для вивчення цих феноменів. Головний висновок нашого аналізу полягає в тому, що спроби, зроблені для кращого розуміння феноменів толерантності до невизначеності і готовності до ризику, не видаються наразі настільки ефективними, щоб досягнути єдиного концептуального визначення або задовільної емпіричної міри, яка б охоплювала весь спектр допустимості невизначеності та змісту ризиків. Це значно ускладнює практичне опанування компетентностей, необхідних для успішної (ефективної) професійної діяльності фахівців ДСНС. А опитувальні методики, які є основним психологічним інструментарієм, є надто суб’єктивними.
Liubov Naydonova, , Lidiia Chorna, Nataliia Umerenkova, Kseniia Hutnyk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 124-144; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).244

Abstract:
У світі поширюється епідемія суїциду, який для юнаків 15-19 років, за даними UNICEF, став третьою за частотою причиною смертності. Зазвичай один шкільний суїцид зачіпає близько 135 осіб з оточення суїцидента, призводячи до виникнення суїцидальних кластерів, психічних розладів та інших небезпечних наслідків. На цей час в Україні розроблено науково обґрунтований комплекс засобів діагностики суїцидальних намірів, раннього втручання і кризової інтервенції в разі суїцидальних спроб, зокрема в закладах освіти. Водночас поственція як психологічний супровід постраждалих груп та осіб залишається найменш розробленою ланкою системи профілактики суїцидів у закладах освіти. Метою статті є аналіз зарубіжних моделей (протоколів) поственції суїциду та визначення на цій основі напрямів розроблення вітчизняної моделі поственційного супроводу колективу закладу освіти, в якому трапилися суїцид (буліцид) або його спроба. Проаналізовано протоколи поственційних заходів, що розроблені та застосовуються як модельні в п’яти країнах: Австралії, Великій Британії, Бельгії, Канаді, США. За результатами аналізу виокремлено інваріантні (які є в усіх протоколах) та варіативні (які є в одних, але немає в інших протоколах) складові поственції. Інваріантними складовими протоколів поственції є: створення кризової команди, відповідальної за кризове реагування, завчасне розроблення та створення маршрутів кризового реагування, завчасна підготовка відповідних фахівців, хронологічне регламентування процесу поственції, унормування поведінки, комунікації та організації соціального простору. Варіативні складові здебільшого відображають культурну, соціально-економічну, політико-психологічну специфіку спільноти, для якої розробляється протокол поственції. Створення адаптованого до вітчизняних реалій протоколу поственції суїциду (буліциду) або його спроби в закладі освіти дасть змогу зменшити деструктивний вплив суїцидального епізоду на осіб з групи ризику, зокрема ймовірність виникнення суїцидальних кластерів, ретравматизації близького оточення тощо; сприятиме більш швидкій нормалізації соціально-психологічного клімату в закладі освіти та поверненню його до звичних умов функціонування.
Kateryna Myronchak
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 68-75; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).239

Abstract:
Завданням дослідження було висвітлити специфіку переживання втрати особистості на фоні кризових подій у суспільстві, виокремити послідовність етапів цього переживання, окреслити зони для потенційної роботи агентів соціально-психологічного супроводу. Соціально-психологічний супровід визначено як трансформаційний інструмент у процесі переживання людиною втрати, який сприяє відновленню та реконструкції життєвого простору особистості. Виділено п’ять етапів переживання втрати: зіткнення з реальністю втрати, примирення з втратою, усвідомлення змін, пошук та визначення смислів втрати, інтеграція внутрішніх змін у реальне життя. Здійснено розгорнутий аналіз виокремлених етапів, визначено потенційні ризики на кожному з них та акцентовано увагу на конкретних психологічних завданнях, які дають змогу ефективно надавати психологічну підтримку. Визначено, що на етапі зіткнення з реальністю втрати основним завданням соціально-психологічного супроводу буде допомогти людині усвідомити свою втрату; на етапі примирення – допомогти її прийняти; на етапі усвідомлення змін – забезпечити адаптацію до життя з втратою, допомогти усвідомити точку неповернення до минулого і сформувати готовність рухатися далі; на етапі пошуку смислів – через усвідомлення власної скінченності актуалізувати персональні значення втрати; на етапі інтеграції – допомогти засвоїти всі напрацювання попередніх етапів і якісно втілити їх у нову реальність. Представлені етапи переживання втрати внаслідок воєнних і пандемічних подій можуть слугувати орієнтиром для здійснення соціально-психологічного супроводу і бути використані фахівцями для своєчасної діагностики особливостей переживання втрати, опрацювання її негативних наслідків, перетворення болючого досвіду переживання втрати в екзистенційний ресурс. Перспективою подальших досліджень є розроблення спеціалізованих програм супроводу із застосуванням запропонованої класифікації етапів переживання втрати.
Liubov Naydonova, Nataliia Umerenkova, Nadiia Diatel
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 169-187; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).247

Abstract:
Представлено результати всеукраїнського масового опитування «Медіакультура в умовах пандемії», зокрема емпіричного дослідження екранних практик та показників здоров’я підлітків в умовах пандемії (вибірка: учні 7-10 класів з усіх макрорегіонів, усього 1732 особи). Висвітлено аналіз тривалості екранних практик підлітків та їхній зміст; представлено показники здоров’я підлітків та зв’язок цих показників з медіапрактиками; розглянуто можливі компенсатори медіаопосередкованого навчання під час пандемії. За параметрами тривалості та змісту екранних практик виявлено, що порівняно з 2018 р. 47,6% підлітків почали більше користуватися різними ґаджетами, а кількість дітей, які користуються інтернетом 7 годин і більше в будній день, зросла вдвічі. Також виявлено, що понад 60% підлітків використовують інтернет для навчання, понад половину – переглядають фільми та слухають музику, понад третину – грають в онлайн-ігри та публікують свою творчість. В умовах дистанційного навчання 69% дітей почали частіше шукати інформацію для навчання, 43% стали рідше грати в онлайн-ігри, 34,4% – рідше шукати нові знайомства в інтернеті. З огляду на показники здоров’я (соматичний дискомфорт і сон) кожен третій підліток постійно відчуває дискомфорт у спині, кожен четвертий – постійний головний біль і кожен четвертий часто не лягає спати всю ніч. Під час дистанційного навчання третина підлітків стала спати менше, а третина – більше. За допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена виявлено прямі зв’язки між тривалістю сну і тривалістю користування ґаджетами (с=0,56, р≤0,01), а також між частотою розладів сну і дискомфортом у спині (с=0,30; р≤0,01) та головним болем (с=0,24; р≤0,01). Окреслено можливі компенсатори медіаопосередкованого навчання: збільшення рухової активності, регулювання сну, практикування самомоніторингу часу онлайн, розподіл екранного часу між навчанням і рекреаційними практиками. Запропоновано, – як батькам, так і педагогам, – звернути увагу на необхідність пошуку додаткових форм роз’яснення причинно-наслідкових зв’язків між особливостями екранних практик і зазначеними компенсаторами, що сприятиме розвитку культури цифрового здоров’я.
Back to Top Top