Scientific Studios on Social and Political Psychology

Journal Information
ISSN / EISSN : 2309-8287 / 2706-9672
Total articles ≅ 108
Current Coverage
DOAJ
Filter:

Latest articles in this journal

Olena Sushyi
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 19-31; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).209

Abstract:
У статті порушено проблему розроблення методичного базису психологічного забезпечення соціального прогнозування як науково-теоретичної та предметно-практичної діяльності. Її актуальність зумовлена запитом на підготовку психологічно обґрунтованих стратегій і технологій антикризового управління, що передбачає застосування психологічно обґрунтованих підходів у прогнозуванні соціальних процесів і явищ. Мета статті полягає у визначенні прогностичного потенціалу соціально-психологічних досліджень, а також окресленні перспективи переходу від теоретичного до практичного соціально-психологічного забезпечення соціального прогнозування. Для цього запропоновано низку теоретичних положень, що обґрунтовують науково-методичні засади психологічного забезпечення соціального прогнозування. В їх основу покладено визначення предмета соціально-психологічної науки, яким задаються основні параметри соціально-психологічного ракурсу в прогнозуванні соціальних процесів і явищ. Відповідно до кожного з визначених теоретичних положень запропоновано принципи психологічного забезпечення соціального прогнозування. Змісту першого теоретичного положення, що визначається змістовими координатами методологічного простору соціально-психологічного теоретизування (за М. Слюсаревським), відповідає принцип онтологічної рівноцінності індивідуальних та надіндивідуальних форм психіки. Змісту другого теоретичного положення, що стосується онтології психічного в усій різноманітності його соціальних виявів (згідно з концепцією соціально-психологічного мислення М. Слюсаревського), відповідає принцип історико-культурної контекстуальності. З огляду на згадані теоретичні положення та відповідні принципи розглянуто три теоретичні моделі як приклади застосування соціально-психологічних підходів для цілей соціального прогнозування, а саме: теоретичну модель типології та актуалізації соціально-психологічних проблем у межах культурно-історичного циклу (М. Слюсаревський), синтетичну модель «універсального епохального циклу» (Е. Афонін), багатофакторну модель соцієтальної кризи (О. Суший). Визначено, що чим вищим є рівень теоретичного узагальнення проблем суспільного розвитку на конкретному відрізку соціально-історичного часу, тим менш значущим може видаватися завдання як розроблення психологічно обґрунтованих підходів до здійснення соціального прогнозування, так і розроблення психологічно обґрунтованих стратегій і технологій антикризового управління. Проведене дослідження дало підставизробити низку висновків, що визначають перспективу подальшого теоретичного обґрунтовування науково-методичних засад та практичного соціально-психологічного забезпечення соціального прогнозування. По-перше, стверджується, що прогноз може виконувати як попереджувальну, так і мотиваційну функцію. Відповідно, обґрунтовується необхідність застосування альтернативного (відмінного від екстраполяції) алгоритму прогнозування, що враховуватиме мотиваційну та попереджувальну функції в прогнозуванні соціальних процесів, дозволятиме визначати бажаний (або небажаний) майбутній стан системи/об’єкта та обирати способи його досягнення (чи уникнення). По-друге, визнається, що, розробляючи психологічно обґрунтований соціальний прогноз,...
Nigora Khazratova, Liudmyla Malimon, Oksana Voitsekhovska, Natalia Borysenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 96-105; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).215

Abstract:
Метою дослідження був теоретичний аналіз впливу сприймання державної влади та їїрішень на характеристики громадянської ідентичності. Методологічно дослідженняґрунтується на вченні про суб’єктність як іманентно притаманну особистості/групі/організаціїпрагнення-здатність бути автором свого життя, джерелом активності, спрямованої нареалізацію свого потенціалу. Звертається увага на те, що сприймання влади часто пов’язане зфрустрацією, спричиненою зовнішнім контролем і примусом. Специфіка образу державноївлади актуалізує ту чи ту парадигму відносин особистості з державою, а залежно від неїформуються певні характеристики громадянської ідентичності. Як один із каналівсприймання державної влади розглядаються ухвалені нею рішення. Зауважено, що політичнірішення сприймаються більш негативно, ніж управлінські, бо передбачають прихованиймотив, пов’язаний з боротьбою за владу, її зміцнення і поширення. Це актуалізує парадигмуоб’єкт-суб’єктних відносин, за яких у сприйманні особистості суб’єктом виступає державнавлада, а об’єктом – громадянин. Таке сприймання зумовлює протестність або, навпаки,громадянську конформність як характеристики громадянської ідентичності. Обидві несприяють діалогу і розробці адекватних способів вплив на владу. Готовність до діалогу звладою має ґрунтуватися на притаманній громадянській зрілості суб’єкт-суб’єктній парадигмівідносин. Результати дослідження можуть бути використані для розробки програмгромадянської освіти; психодіагностичного інструментарію для визначення громадянськоїконформності, протестності, зрілості як характеристик громадянської ідентичності. Основнийнапрям подальших досліджень – встановлення психологічних закономірностей перцепціїгромадянином ухвалених рішень як управлінських чи політичних, а також вивчення впливуперцепції правового поля держави на характеристики громадянської ідентичності. Соціальнінаслідки таких досліджень лежать у полі ціннісного об’єднання громадян і державної влади,що уможливлює спільне бачення проблем і моделей розвитку держави.
Olha Kochubeynyk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 60-66; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).212

Abstract:
Статтю присвячено аналізу особливостей процесу виробництва нових формдискримінації в період пандемії та його наслідків для порядку соціальності. Показано, щопандемія знаходить вияв у докорінній трансформації повсякденності та в неможливостізастосувати усталені й напрацьовані раніше надійні практики для розв’язання соціальнихпроблем. Це спричинює перерозподіл наявних ресурсів будь-якого порядку, що провокуєвиникнення нових форм дискримінації та соціальної нерівності. У просторі соціальноївзаємодії внаслідок цього спостерігається конкуренція спільнот за ресурси, що означаєприйняття рішення про «порядок надання допомоги» спільнотам (особам), тобто фактичнойдеться про процес виробництва нерівності та нових форм дискримінації. Зазначається, щопандемія призвела до істотних «мутацій» у системі соціальних ієрархій, механізмом якихстало «накладання» тих чи тих форм дискримінації одна на одну (оскільки вони не діютьізольовано), що й спричинило формування динамічної сили як «нового гравця» в системіполяризацій українського соціуму. Робиться висновок, що пандемія істотною мірою«зміксувала» суспільство, змінивши для багатьох осіб не лише рівень доходів, а й споживчуповедінку, мотивацію, соціальні цінності тощо. Зауважується, що попередньо усталені групипочинають розпадатися, віддаляються одна від одної, втрачають функціональні взаємозв’язки,проте виникнення нових спільнот не є процесом настільки ж швидким. Міксуваннявиявляється в реконструюванні відмінностей (збільшенні неоднорідності, поляризації) заполітичними, ідеологічними, світоглядними, ціннісними, регіональними, мовними,культурними, етнічними ознаками, і це гальмує використання людського та соціальногокапіталу, знижує рівень соціальної згуртованості та суспільної довіри, посилює соціальнунапруженість і нестабільність.
Liudmyla Grytsenok, Olena Kapustiuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 78-95; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).214

Abstract:
Висвітлено актуальність та специфіку організації психологічної допомоги населенню вумовах строгих карантинних обмежень, які унеможливлюють традиційні формати «віч-на-віч». Представлено огляд переважно зарубіжних досліджень щодо причин виникнення, історіїстановлення дистанційних форм психологічної і психотерапевтичної допомоги таефективності їх застосування. Показано, що поширення онлайн-формату лише прискорилосячерез пандемічну ситуацію, оскільки розвиток новітніх комунікативних технологій сам пособі став причиною все більш частого їх застосування у сфері надання послуг, зокремапсихологічних. Водночас розгортання дистанційної, або так званої телепсихології, посилюєвимоги до технологічного, методичного, організаційного забезпечення та їх унормування,потребує особистісної готовності фахівця ефективно комунікувати з отримувачем послугонлайн. Представлено авторські напрацювання щодо організації процесу наданняіндивідуальної онлайн-підтримки в умовах обмежень неадаптивного карантину в рамкахволонтерської ініціативи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України«Онлайн-коло». Описано напрями діяльності онлайн-проєкту, завдання з організаціїіндивідуального консультування, способи їх реалізації засобами ґуґл-технологій зурахуванням зайнятості психологів-волонтерів, особливості вибірки осіб, які зверталися поіндивідуальну психологічну допомогу до проєкту, перелік найбільш типових проблем тавідгуки про їх вирішення в онлайн-режимі. Виділено як питання, які потребують подальшихнаукових розвідок, так і ті, що потребують врегулювання та вирішення на рівні держави іпрофесійної спільноти.
Vitalii Dukhnevych
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 151-159; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).219

Abstract:
Обґрунтовується ідея про необхідність розроблення цілісної системи забезпеченняпсихологічної безпеки громади. Підкреслено, що діти і молодь шкільного віку – це та групанаселення, яка найбільше потерпає від катастрофічних подій, що зумовлено не тільки бракомдосвіду (знань, умінь, навичок реагування в надзвичайних ситуаціях), а й віковимиособливостями їхньої психіки (низькою стресостійкістю, що призводить до виникненнястресових і постстресових розладів унаслідок нездатності опанувати стресогенну ситуацію).Обстоюється думка про можливість залучення психологів системи освіти до процесівформування безпечного середовища в громаді. Категорію «готовність колективного суб’єктадії» визначено як: 1) сукупність якостей та знань колективних суб’єктів (груп, команд,об’єднань, державних інститутів), що дають їм змогу ефективно взаємодіяти в кризових,екстремальних чи надзвичайних умовах у процесі вирішення спільних завдань;2) забезпечення об’єктивних умов для налагодження та підтримки конструктивної взаємодії вситуації, що склалася. Висунуто ідею про п’ять векторів готовності: 1) спроможністьвідповідних державних органів та структур забезпечити необхідні умови функціонуваннясуспільства та їхню здатність організовувати життєдіяльність громадян таким чином, щобмінімізувати ймовірність настання надзвичайної ситуації; 2) спроможність державнихструктур ефективно організовувати процес підготовки до дій у разі виникнення надзвичайнихситуацій, процеси супроводження та подолання їхніх наслідків; 3) спроможність державнихорганів та структур забезпечити медичну, психологічну та гуманітарну допомогупостраждалим унаслідок дії надзвичайної ситуації як в умовах самої надзвичайної ситуації,так і після завершення дії деструктивних факторів; 4) спроможність суб’єктів дії виконуватисвої професійні обов’язки в умовах надзвичайної ситуації; 5) спроможність суб’єктів дії вумовах надзвичайної ситуації конструктивно/ефективно вирішувати різні проблемні питання.Презентовано два виміри готовності: організаційний і психологічний; запропоновано чотиригрупи завдань, що потребують вирішення для психологічного забезпечення формуванняготовності. Розроблено систему принципів залучення фахівців-психологів різних громадськихі професійних організацій громади, а також психологів системи освіти та соціальних педагогівдо надання допомоги постраждалим від надзвичайної ситуації: 1) принцип партнерства,2) принцип відкритості, 3) принцип добровільності, 4) принцип справедливої мотивації,5) принцип необхідності приросту компетентності, 6) принцип територіальності, 7) принципвідповідальності.
Kateryna Mulika
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 228-241; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).227

Abstract:
Обґрунтовано розуміння конфлікту як феномену, вбудованого в освітній процес танеобхідного для розвитку. Конфлікт пропонується трактувати як актуалізоване зіткненнясуперечностей, коли сторони з різними цінностями, настановленнями, мотивами не можутьіснувати в незмінному вигляді, становлять загрозу для психічної цілісності тавзаємовпливають одна на одну. Представлено «ставленнєвий» складник конфліктологічноїкомпетентності педагога, що зумовлює готовність і здатність педагога реалізовувати знання йнавички у сфері конфліктології (взаємодіяти в ситуації загрози задля розв’язаннясуперечностей на противагу уникненню, перенаправленню енергії на менш загрозливіоб’єкти): рефлексивність, здатність налагоджувати довірливу взаємодію, орієнтація в часі,незалежність цінностей та поведінки суб’єкта, адаптація, домінування, ескапізм, цінностісамоактуалізації та гнучкість поведінки, сензитивність до себе та спонтанність, самоповага,самоприйняття (ставлення до себе), ставлення до інших людей, міжособистісна чутливість.Презентовані ставлення необхідні для зведення до мінімуму руйнівного впливу, а заможливості – для конструктивного розв’язання конфліктів. Під «суб’єктивним ставленням» уструктурі конфліктологічної компетентності педагога запропоновано розуміти латентнийпсихічний потенціал реакцій, переживань та дій людини, що актуалізується в процесіконструювання нею поточної комунікативної ситуації, у зв’язку з оцінними уявленнямиіндивіда про навколишнє середовище та самого себе. Розвиток конфліктологічноїкомпетентності вчителя пропонується вивчати в контексті соціально-психологічних умов(процесів), що мають місце в педагогічному колективі (малій групі): сприйняття індивідомгрупи, психологічний мікроклімат, згуртованість та ставлення до власної ролі в малій групі(педагогічному колективі), суб’єктивне сприйняття стилю керівництва, типу особистостікерівника, вагомості роботи в закладі освіти як єдиного джерела задоволення матеріальнихпотреб. Наведено результати емпіричного дослідження психологічних процесів у малихгрупах та ставленнєвого складника конфліктологічної компетентності педагога, встановленозв’язки ставлень педагогів із їх суб’єктивним сприйняттям педагогічного колективу.Виявлено, що вчителі оцінюють соціально-психологічний клімат переважно як сприятливий,говорять про переважно високий рівень групової згуртованості в колективах за умовиколективістського типу сприйняття групи та демократичного стилю керівництва. Дляреспондентів характерні середній рівень рефлексивності, підвищене самосприйняття (блоксамоповага та самосприйняття), прагнення до домінування при незначному зниженніадаптованості та браку довіри до навколишнього світу й інших людей. Виявлено тенденціюдо сепарації респондентів від соціального оточення, сприйняття ними індивідуалізму якчинника успішності в професійній діяльності, що може призводити до примноженнясуперечностей, але водночас до блокування готовності їх визнавати. Тобто сприятливісоціально-психологічні умови праці вчителів та орієнтація на колективізм задають для нихрамки гуманістичного сприйняття людини як основи суб’єкта та об’єкта професійноїпедагогічної діяльності, однак самі педагоги демонструють суперечливі...
Nadiya Shuliuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 252-259; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).229

Abstract:
Мета цієї публікації – аналіз досвіду зарубіжної та вітчизняної профільної орієнтації таподальшої профорієнтаційної роботи за допомогою онлайн-сервісів, що допоможе системіосвіти в подальшому забезпечити застосування моделей профільного навчання та сприятирозв’язанню проблем учнів, батьків і суспільства. На основі порівняльного аналізу інформаціїз різних джерел показано специфіку профільної та профорієнтаційної роботи зістаршокласниками у Франції, США, Україні, Росії. Зроблено спробу узагальнити принципиорганізації психолого-педагогічної допомоги у профільному навчанні та впровадженніпрофесійних моделей самовизначення старшокласників на основі онлайн-засобів. Зокрема,виявлено кілька сучасних тенденцій. Так, у США та Франції ознайомлення дітей зі світомпрофесій починається вже у молодшій школі, а далі, щодо старшої ланки школи, діє системапрофільного орієнтування, яка передбачає можливість зміни напряму освіти за обраним про-філем з різних підстав. Для всіх зарубіжних схем профорієнтаційної роботи типовою єорганізація безперервного профільного орієнтування, що триває протягом усього періодушкільного навчання: спостереження за досягненнями, схильностями і захопленнями дітей,складання їхнього портфоліо та облік усіх цих відомостей у процесі подальшогопрофконсультування і відбору абітурієнтів. У профільному та професійному орієнтуванніакцент робиться на відборі здатних освоювати складні наукомісткі технології учнів, що маютьявний потенціал професійного зростання та особистісного розвитку. Сучасні ІТ-технології таспеціалізовані онлайн-платформи розглянуто як ефективні інструменти надання такихпсихологічних послуг учням та їхнім батькам, а також методичної підтримки педагогам.Завданням подальших досліджень може стати пошук шляхів розв’язання проблемивикористання онлайн-ресурсів у школах на основі розробок Міністерства освіти і наукиУкраїни, створення нових онлайн-платформ для українських шкіл.
Maria Kanibolotska
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 219-227; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).226

Abstract:
Метою статті є представлення змісту та процедури проведення технології фасилітаціїпочуття причетності педагогів до освітньої реформи в Україні. Дистанційний режим навчанняв умовах пандемії СOVID-19 став викликом для всіх учасників освітнього процесу, аджевиникла додаткова перепона у взаємодії вчитель-учень, що призвело до зменшення почуттяпричетності в учасників освітнього процесу і наклало негативний відбиток на психоемоційнусферу вчителів зокрема. Відповідно до теоретико-методологічного підходу К. Гуденоу таГ. Песонена, почуття причетності педагогічної спільноти до освітньої реформи виникаєвнаслідок переважання позитивних емоцій над негативними у ставленні до реформи;проявляється в бажанні вчителів бути активними учасниками реформи, прагненні братиучасть у спільних професійних і позапрофесійних заходах, пов’язаних з освітнімиінноваціями; та завдяки поділянню спільних професійних цінностей, сприйняттю себе якчлена своєї професійної групи. За процедурою проведення технологія фасилітації почуттяпричетності складається з комплексу рефлексивних вправ: перший блок запитаньопрацьовується згідно з моделлю 4F Роджера Гринавея, другий – відповідно до техніки«Компас цінностей» в авторській модифікації. Використання комплексу цих вправ сприятимезменшенню негативних емоцій, підвищенню рефлексивної, прогностичної здатності вчителівщодо викликів під час упровадження освітніх інновацій. Науково-практична цінність роботиполягає в тому, що вперше описано покрокову процедуру проведення технології фасилітаціїпочуття причетності вчителів до інновацій в освіті, змістовно розглянуто концепт«причетності» в емоційному, когнітивному та поведінковому аспектах. Завдання подальшихрозвідок полягають у перевірці ефективності зазначеного комплексу вправ, створеннірекомендацій для адміністрації освітніх закладів щодо оптимізації організаційної культури,розробленні психологічних методів налагодження партнерської взаємодії та взаєморозумінняз опертям на ресурсний потенціал почуття причетності вчителя.
Hanna Hromova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 115-130; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).217

Abstract:
Ставлення до невизначеності та неоднозначності вимірюється за допомогою багатьохопитувальників, адже розуміння конструкта і структури (ін)толерантності до невизначеностіваріюється. На сьогодні жоден із тестів, за допомогою яких вивчається трансдіагностичнамодель розвитку афективних розладів, не був перекладений на українську мову. Щобзаповнити цю прогалину, було зроблено переклад та адаптацію тесту «Шкала інтолерантностідо невизначеності» Н. Карлетона (IUS-12). Методологія: 226 студентів заповнилиопитувальники IUS-12, MSTAT-1, тести депресії і тривоги А. Бека, інтегративний тесттривожності А. Бізюка. Для перевірки дво- та біфакторної структури опитувальникапроведено конфірматорний факторний аналіз. За допомогою кореляційного аналізуперевірено конвергентну і дивергентну валідність тесту. Результати адаптації тесту свідчатьпро те, що біфакторна модель структури опитувальника краще описує емпіричні дані; тестмає досить високий коефіцієнт α-Кронбаха (0.81). Конвергентну валідність підтвердженокореляційними зв’язками із ситуативною та особистісною тривожністю, депресією як длязагального бала тесту IUS-12, так і для субшкал. Тест «Шкала інтолерантності доневизначеності» Н. Карлетона має обернений зв’язок з результатами опитувальника «Шкалазагальної толерантності до невизначеності» Д. Маклейна, що підтверджує дивергентнувалідність. Застосування тесту на вибірці військових (n=137) підтвердило його надійність тавідтворюваність результатів аналогічних досліджень. Є певні обмеження: адаптація теступроводилася на студентах, тому необхідно перевірити дані на клінічній вибірці; не завершеноперевірку надійності тесту методом «тест-ретест». Висновки: українська версія тесту «Шкалаінтолерантності до невизначеності» Н. Карлетона має достатній рівень надійності, перевіренувалідність і відповідає біфакторній структурі. Це перший із найбільш поширених сучаснихтестів для вимірювання рівня інтолерантності до невизначеності, що пройшов процедуруперекладу українською мовою та подальшої адаптації і відповідає всім психометричнимвимогам. Тест можна використовувати для подальшого дослідження толерант-ності/інтолерантності до невизначеності, вивчення суміжних конструктів та кроскультурноїспецифіки ставлення до невизначеності, що є особливо актуальним завданням в умовахтривалої пандемії.
Vitaliy Tatenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 9-18; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).208

Abstract:
Звернення до проблеми колективної інтуїції викликане тим, що, з одного боку, цей феномен реально існує і має поширення в різних сферах суспільного життя, а з другого – що соціальна психологія досі не приділяла належної уваги дослідженню природи і механізмів функціонування колективної інтуїції, виявленню її реальних можливостей, подоланню помилкових уявлень і спростуванню різного роду містифікацій. З огляду на наявні суперечності в розумінні психологічної природи і сутності інтуїції загалом, а також її колективної похідної у пропонованій роботі сформульовано та обґрунтовано низкутеоретичних положень, а саме: про відносно самостійний онтологічний і гносеологічний статус інтуїції, що заперечує можливість її розуміння як побутового аналогу наукового поняття антиципації або як різновиду мисленнєвої, мнемічної чи перцептивної діяльностей; про інтуїцію як елемент системи психіки, що функціонує на перетині усвідомлюваного і неусвідомлюваного, раціонального й ірраціонального, логічного і почуттєвого, поняттєвого і образного модусів психічної активності, чим пояснюється її спроможність до цілісного відображення і конструювання дійсності як індивідуально неповторного, унікального сущого; про інтуїцію як різновид психічної діяльності, що має свою функціональну структуру; про колективну інтуїцію як спосіб і засіб розв’язання тих проблем, які не в змозі розв’язати індивідуальна інтуїція; про колективну інтуїцію як результат інтеграції індивідуальнихінтуїцій, що за своїми функціональними можливостями перевершує арифметичну суму останніх; про соціально-психологічні особливості функціональної структури колективно-інтуїтивної діяльності та ін.
Back to Top Top