Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология"

Journal Information
ISSN / EISSN : 2312-1599 / 2312-9387
Total articles ≅ 67
Filter:

Latest articles in this journal

Олексій Кузнецов, Оксана Платковська, Ілля Савченко
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 214-228; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.12

Abstract:
Актуальність дослідження обумовлена нагальною потребою у вивчення ролі психологічних ресурсів у саморозвитку особистості. Мета дослідження – виявити зв'язок між психологічними ресурсами та саморозвитком особистості. Вибірка і методи дослідження. Вибірку досліджуваних склали 366 осіб. У дослідженні було застосовано 1) опитувальник психологічної ресурсності особистості О.С. Штепи; 2) опитувальник «Екзистенційні ресурси особистості» (І. В. Бринза, О. Ю. Рязанцева); 3) методика дослідження саморозвитку особистості С.Б. Кузікової та Б.О. Кузікова. Результати. У результаті факторного аналізу було визначено шість компонентів психологічних ресурсів: ресурси самовдосконалення у діяльності, екзистенційні ресурси, морально-етичні ресурси, альтруїстичні ресурси, ресурси асертивності та креативності. Виявлено низку кореляцій між психологічними ресурсами та особливостями саморозвитку особистості. Висновки. Саморозвиток є прагненням та здатністю особистості до самовдосконалення та саморелізації, спрямованість на Я-ідеальне, що забезпечується процесами самопізнання та самоствердження у соціумі. Отримана у дослідженні факторна структура психологічної ресурсності представлена шістьома компонентами: ресурси самовдосконалення у діяльності як вміння самореалізуватись та досягати успіху у професії, екзистенційні ресурси як здатність набувати людиною сенсу життя, ресурси асертивності як впевнена та відповідальна поведінка, морально-етичні та альтруїстичні ресурси як добропорядна поведінка та доброзичливе ставлення до інших, ресурси креативності як схильність до творчості та прагнення до мудрості у житті. Визначено статистично значущі зв’язки між ресурсами прагнення до самовдосконалення у діяльності та потребою у саморозвитку, умовами саморозвитку та механізмами саморозвитку. Визначено, що ресурси асертивності та ресурси креативності позитивно пов’язані з потребою у саморозвитку. Ресурси прагнення до самовдосконалення у діяльності та альтруїстичні ресурси передбачають високу міру розвитку суб’єктивної оцінки умов саморозвитку. Існують кореляції між ресурсами прагнення до самовдосконалення у діяльності, екзистенційними ресурсами, ресурсами асертивності та морально-етичними ресурсами з механізмами саморозвитку як функціональними засобами саморозвитку. Низка отриманих зв’язків доводить позитивну взаємообумовленість між психологічними ресурсами самовдосокналення, екзистенційної осмисленості життя, альтруїзму, морально-етичної поведінки та креативності та потребою у саморозвитку, високою оцінкою власних умов саморозвитку як сприятливих та оволодінням механізмами саморозвитку.
Olena Stulika, Olena Zaharchenko
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 229-242; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.13

Abstract:
Досвід виконання професійної діяльності в екстремальних умовах війни має вагомий вплив на особистість, що здатне значно порушити її внутрішні структури, у тому числі її ціннісні і смисложиттєві орієнтації. Тому, у часи коли перед суспільством гостро стоїть проблема повернення військовослужбовців до умов мирного життя, тема цінностей набуває особливої актуальності, адже саме реалізація цінностей особистості є детермінуючим фактором у побудові її соціальних зв’язків і досягненні соціально-психологічної адаптованості. Отже, метою дослідження є аналіз ціннісних і смисложиттєвих орієнтацій військовослужбовців у контексті їх адаптації до умов мирного життя. Методами дослідження виступили: методика ранжування М. Рокича, тест СЖО (смисложиттєвих орієнтацій) Д.О. Леонтьєва, модифікація тесту Сакса Леві «Незакінчені речення». Особистість військовослужбовця відрізняється переліком специфічних характеристик, та деякі з них можуть набувати й вираженого негативного характеру. Результати дослідження виявили, що негативні аспекти особистості учасника бойових дій відображуються у загострених емоційних реакціях, відсутності усвідомлення сенсу власного життя, фаталізмі. Крім того, велика доля досліджуваних відчуває незадоволення власним життям тут і зараз. При цьому спостерігається значна негативна динаміка в умовах демобілізації, коли ціннісна система військовослужбовця входить до взаємодії із цінностями суспільства.Велика доля військовослужбовців (50%) характеризується наявністю ознак значних емоційних розладів, які переважно виражаються в схильності до агресивних методів відстоювання своїх ідей і звичці протиставляти себе суспільству. Водночас особистість військовослужбовця відрізняється етичним спрямуванням, високим рівнем розвитку вольових якостей, відповідальністю, чесністю, волелюбством і незалежністю, що виступає потенціалом для професійного розвитку у сфері героїчних професій. Найбільш гармонійними сферами життя військовослужбовців обох груп біли визначенні сімейні і дружні стосунки, які й виступають сенсоутворювальним фактором та також чинять позитивний вплив на адаптаційний потенціал особистості.
Svitlana Kuzikova, Tetiana Shcherbak
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 200-213; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.11

Abstract:
Наразі в наукових психологічних дослідженнях ще не повною мірою вивчені джерела відчуття щастя. Відтак видається доцільним з'ясувати чинники, що сприяють відчуттю щастя та блокують його. Отримані дані дозволять скласти рекомендації, коригувальні програми та тренінги щодо покращення психологічного самопочуття людини. Зазначена проблема є актуальною, оскільки від того, як людина переживає щастя, залежить, як вона буде долати перешкоди і вирішувати проблеми. Метою статті є проведення теоретичного аналізу та емпіричного вивчення проблеми соціально-психологічних чинників щастя особистості. Мета роботи полягає у визначенні рівня щастя, пов’язаного з віком, статтю та належністю до певної професійної групи. Методи дослідження. Для проведення дослідження були використані такі методики: «Шкала задоволеності життям» Е.Дінера; методика «Діагностика особистості на мотивацію до успіху» Т.Елерса; методика діагностики ступеня задоволеності основних потреб (метод парних порівнянь) В.В.Скворцова; проективна методика «Намалюй, як ти уявляєш щастя» та асоціативна методика «Асоціації до поняття щастя». Результати. Представлено теоретичний аналіз проблеми соціальних та психологічних факторів щастя особистості. Висвітлено різні наукові підходи до тлумачення поняття «щастя». Визначено соціальні та психологічні чинники щастя особистості. Представлено результати емпіричного вивчення соціальних та психологічних факторів щастя особистості. Дослідження виявило, що найбільш вагомим і позитивно прийнятим критерієм щастя було здоров'я. Сім'я і любов займають особливе місце в уявленні про щастя. Було встановлено, що серед різних професійних груп – психологів, лікарів та вчителів, найвищі показники задоволеності життям мали психологи, найнижчі – вчителі.
Олександр Іллюк
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 144-161; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.08

Abstract:
Актуальність дослідження. Невтішна статистика щодо суїцидальної поведінки та скоєних злочинів учасниками операції об’єднаних сил (антитерористичної операції) на сході України актуалізують проблему наукових досліджень трансформації посттравматичних стресових розладів (ПТСР). Результати. Розглянуто методологічні основи співвідношення психіки і мозку та опису психофізіологічних процесів щодо формування (послаблення, усунення) посттравматичних стресових розладів (ПТСР); наведено класифікацію психологічного захисту оптимізації, автоматизмів психологічного захисту і травматичної інформації; визначено можливі способи зберігання інформації про травматичні події в пам’яті; з’ясовано спосіб внутрішнього (фізіологічного) вираження психологічної травми у формі алгоритму травматичної конверсії та його роль у трансформації негативної інформації у ПТСР; розкрито залежність ефективності психологічного захисту оптимізації від способів зберігання травматичної інформації у пам’яті; визначено співвідношення автоматизмів оптимізації і адаптації. Методологічною основою опису психофізіологічних факторів трансформації травматичної інформації в ПТСР є філософські положення про психіку людини, досягнення системного підходу в психології і фізіології, сучасні емпіричні теорії свідомості та інше. Результати. Психотравмуюча подія може спричинити психічну травму. Внутрішнім (фізіологічним) проявом (вираженням) психічної травми є формування в керуючій (регулюючій) системі внутрішніх фізіологічних процесів програми запуску і відтворення алгоритму психофізіологічних процесів формування невротичних розладів. Зазначене психофізіологічне утворення пропонується позначати категорією «алгоритм травматичної конверсії». Алгоритм травматичної конверсії формується мимовільно під впливом цілісного відображення небезпечної події. Алгоритм травматичної конверсії – це мимовільно сформована і зафіксована в регулюючій системі фізіології організму програма запуску і відтворення послідовних нейропсихофізіологічних процесів щодо трансформації негативної інформації в неприємні переживання та посттравматичні стресові розлади. Висновки. Основним напрямком (способом) пониження (усунення) негативних переживань і ПТСР є оптимізація травматичної інформації, або її сприйняття, наближено до інтересів особистості, через застосування психологічного захисту оптимізації. В основі несвідомого психологічного захисту оптимізації є автоматизми та архетипи оптимізації. Основним способом формування автоматизмів оптимізації є адаптація. Наведено класифікацію інформації, що знаходиться у несвідомій сфері психіки, та здатність окремих видів цієї інформації до оптимізації. Можливість послаблення (усунення) ПТСР залежить від способів зберігання травматичної інформації в пам’яті. При зберіганні негативної інформації лише в автобіографічній пам’яті у формі травматичних латентних мегабітів та кризисних фантомів – можливе повне усунення ПТСР. При одночасному знаходженні травматичної інформації в автобіографічній пам’яті і в травматичній (імпліцитній) пам’яті у формі наскрізних фантомів – можливе лише послаблення ПТСР. При зберіганні травматичної інформації лише в травматичній (імпліцитній) пам’яті у формі наскрізних...
Тамара Хомуленко, Віра Крамченкова, Дар’Я Туркова, Ніна Лесніченко, Богдан Миронович
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 293-316; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.17

Abstract:
Метою дослідження було створення психодіагностичної методики для вивчення тілесного локусу контролю. Відповідно до мети дослідження завданнями роботи виступили: операціоналізація феномену тілесний локус контролю та його емпіричних індикаторів, розробка опитувальника як набору тверджень, що відображують зміст визначених індикаторів, психометрична оцінка, розробленого опитувальника. Методи дослідження. Психометрична обробка результатів дослідження включалаперевірку внутрішньої узгодженості методики за коефіцієнтом альфа Кронбаха, оцінку конструктивної валідності та ретестової надійності опитувальника. Конвергентна та дискримінативна валідність методики перевірялась шляхом визначення кореляційних зв’язків показників методики «Тілесний локус контролю» та методик діагностики ставлення до свого тіла О.Б.Станковської, діагностики локусу контроля Дж. Роттера, діагностики рівня суб’єктивного контролю Є. Ф. Бажина, С. А. Голикіної, А. М. Еткінда, опитувальника Body Awareness Questionnaire (конвергентна валідність); діагностики інтрацептивної чутливості, «Вербалізація тілесного Я» (дискримінантна валідність). Психометричну вибірку склали 286 «умовно здорових» респондентів віком від 15 до 55 років. Процедура ретестування проводилася через чотири тижні із залученням 96 респондентів, що входили до психометричної вибірки. Результати. Теоретичною основою створення опитувальника діагностики тілесного локусу контролю були концепція локусу контролю, концепції реципрокного детермінізму та каузальної атрибуції, уявлення про профіль суб’єктивного контролю, уявлення про роль інтернальності у клініці соматичних та психосоматичних розладів, а також зв’язку тілесного досвіду та смислового аспекту особистості, визначення локусу тілесного контролю, як зв’язку локалізації тілесних відчуттів із усвідомленням власного психоемоційного стану та ступенем самоконтролю, визначення основних сфер ставлення до тілесного, як ідентифікаторів тілесного локусу контролю. Шляхом деревовидної кластерізації було виділено статистично значущі класи тверджень, що відповідають 5 сферам ставлення до тілесного: сфера здоров’я і хвороби; сфера краси і зовнішності; сфера харчової поведінки; сфера сексуальної поведінки; сфера фізичної активності і спорту. Опитувальник характеризується інтраіндивідуальною стійкістю та розподілом близьким до нормального, що дає підстави для перенесення отриманих результатів вибіркової сукупності на генеральну, високою внутрішньою узгодженістю, . Визначені три інтервали граничні значення статистичної норми, що характеризують високий, середній та низький рівні показника інтернальності тілесного локусу контролю. Показники конвергентної та дискримінативної валідності свідчать, що запропонована методика вимірює саме усвідомлення детермінації особливостей функціонування власного тіла та характеризують приписування внутрішніх або зовнішніх причин того, що відбувається з тілом. Висновки. Запропонована психодіагностична методика «Тілесний локус контролю» відповідає сучасним вимогам до психометричного обґрунтування особистісних опитувальників. Психометричними ідентифікаторами тілесного локусу контролю визначено ставлення до основних сфер тілесного – сфери здоров’я і хвороби; краси і зовнішності,...
Андрій Гірняк
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 37-50; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.02

Abstract:
Актуальність проблеми. Соціалізація молоді в умовах інформаційної постіндустріальної) формації суспільства потребує нової соціально ефективної, психологічно інтенсивної та індивідуально прийнятної моделі організації та перебігу освітнього процесу, котра б впроваджувалася як інноваційна єдність цілей і завдань, змісту і форм, технологій і методів, засобів і результатів неперервної міжсуб’єктної взаємодії. Одним із перспективних напрямів розробки цієї проблематики є теорія модульно-розвивальної системи освіти, яка на нових методологічних засадах інтегрує здобутки основних концепцій розвивального навчання. Мета дослідження - обґрунтування на теоретико-методологічному рівні пізнання психологічних детермінант модульно-розвивальної взаємодії суб’єктів освітнього процесу у сучасному ЗВО. Методи: теоретико-методологічний аналіз інноваційних розвивальних підходів у сфері освіти; критичний аналіз та порівняння моделей організації особистісного розвитку; рефлексія формо-змістових переваг експериментальної модульно-розвивальної системи навчання; теоретичне абстрагування, синтез та узагальнення здобутків закордонних та вітчизняних науковців для обґрунтування психологічних детермінант процесу розвивальної взаємодії учасників інноваційного навчання; моделювання загальних характеристик та сутнісних ознак чотирьох загальноосвітніх принципів (ментальності, духовності, розвитковості і модульності), реалізація котрих уможливлює налагодження безперервної паритетної взаємодії в освітньому процесі сучасного ЗВО. Результати. Обґрунтовано психологічні детермінанти проективного переходу вітчизняної вищої освіти від директивно-екстенсивних до психологічно інтенсивних моделей соціалізації молоді на засадах паритетності. Окреслено формо-змістові переваги системи модульно-розвивального навчання за котрого створюється соціокультурно опосередкований простір неперервної розвивально-діалогічної взаємодії між суб’єктами освітнього процесу. Обстоюється ідея, що саме остання активізує інформаційний обмін та психодуховні взаємовпливи, а відтак забезпечує гармонійний психосоціальний розвиток кожної особистості. Також у статті уточнюється та конкретизується змістове наповнення чотирьох засадничих загальноосвітніх принципів (ментальності, духовності, розвитковості і модульності), вимоги котрих повновагомо реалізуються завдяки технологіям цілісного модульно-розвивального процесу.
Наталія Діомідова, Земфір Шайхлісламов, Тетяна Лазоренко
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 108-122; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.06

Abstract:
Актуальність дослідження. Окремої уваги потребує розвиток емоційного інтелекту студентів-психологів у процесі фахової підготовки, виявлення ролі емоційного інтелекту у психологічному благополуччі майбутніх психологів. Мета дослідження – виявити кореляційні зв’язки між показниками емоційного інтелекту та психологічного благополуччя та дотичних параметрів: копінгів, самоорганізації, осмисленості життя. Вибірка і методи дослідження. Експериментальну базу досліджуваних склали 231 студентів 2-4 курсів, які є здобувачами вищої освіти за спеціальністю «Психологія» ХНПУ імені Г.С. Сковороди та Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» (199 дівчат та 33 юнаки). У дослідженні використано такі методики: діагностики емоційного інтелекту Н. Холла в адаптації Є.П. Ільїна, діагностики емоційного інтелекту Д.В. Люсіна, опитувальник психологічного благополуччя К. Ріфф в адаптації Т.Д. Шевеленкової, П.П. Фесенко, копінг-тест Р. Лазаруса. Результати. Висока осмисленість життя, яка характеризує рішучих, автономно-контрольованих, задоволених самореалізацією студентів з високою емоційною насиченістю життя, властива тим майбутнім психологам, які мають високий рівень емоційного інтелекту. Високий рівень емоційного інтелекту майбутніх психологів передбачає високий рівень психологічного благополуччя. Емоційно-інтелектуальні якості, як розуміння власних емоцій та здатність до управління ними передбачає високу міру здатності до використання конструктивних копінг-стратегій. Висновки. Емоційний інтелект, з одного боку, виступає однією із ключових професійно значущих якостей майбутнього психолога, зі іншого, як показали результати представленого дослідження, пов'язаний із осмисленістю життя, здатностями до самоорганізації у діяльності, конструктивними копінг-стратегіями та психологічним благополуччям.
Олена Щербакова
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 317-334; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.18

Abstract:
Мета дослідження – створити опитувальник мета когнітивної усвідомленості учнів основної школи. Методи і вибірка дослідження. У дослідженні подано адаптований для школярів опитувальник метакогнітивної усвідомленості, для перевірки його валідності застосовано тест для оцінки вербального, невербального (просторового) та математичного інтелекту Амтхауера, невербальний субтест методики Е. Торренса, оригінальна адаптована методика психодіагностики академічної саморегуляції Е. Десі і Р. Райана для учнів основної школи, опитувальник «Вольові якості особистості» (ВКО) для підлітків розроблений М.В. Чумаковим, оригінальний опитувальник імпліцитних теорій інтелекту та наполегливості при виконанні домашніх завдань. Усього у дослідженні взяли участь 331 учень 7-9 класів (204 учня навчаються за проектом «Інтелект Україна», 127 – учні гімназії). Результати. Було доведено надійність і валідність опитувальника метакогнітивної усвідомленості. Висновки. Визначено, що метакогнітивна усвідомленість поряд із метакогнітивними знаннями (знаннями про власну пізнавальну діяльність) та мета когнітивним досвідом (закріпленими патернами метакогнітивної регуляції) є компонентом метапізнання і виступає здатністю до свідомого моніторингу, регуляції та контролю пізнавальної діяльності. У результаті адаптації оригінального опитувальника до кінцевої його версії, адаптованої для підлітків, увійшло 35 пунктів, які мають високу надійність. Стандартизація опитувальника підтвердила його надійність та валідність. Встановлено, що метакогнітивна усвідомленість пов’язана із інтринсивною саморегуляцією, імпліцитними теоріями нарощуваного інтелекту, вольовими якостями енергійності, ініціативності, відповідальності, самостійності, цілеспрямованості, наполегливістю при виконанні домашніх завдань, а також креативністю, математичним та просторовим інтелектом. Отримані зв’язки вказують на позитивну роль здатності до моніторингу, регуляції та контролю пізнавальної діяльності у навчальній діяльності школярів, успішність якої пов’язана не тільки з розумовими здатностями, а й з вольовими якостями, мотивацією, уявленнями про власну роль у діяльності.
Тетяна Єльчанінова, Тарас Жванія, Дар’Я Бабкіна
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 123-144; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.07

Abstract:
Актуальність проблеми: встановлення механізмів психологічного захисту, які використовують певні групи акцентуантів доповнює загальну характеристику акцентуйованих особистостей. Отримані дані конкретизують проблематику психологічного супроводу акцентуантів. Продовження вивчення проблеми захисних механізмів розкриє шляхи для вдосконалення взаємодії між людьми в освітній, професійній сферах. Мета: визначення особливостей захисних механізмів у осіб з вираженою акцентуацією (на прикладі студентської вибірки). Матеріали і методи: в якості діагностичного інструментарію щодо діагностики захисних механізмів було використано тест-опитувальник механізмів психологічного захисту «Індекс життєвого стилю» (Life Style Index, LSI, укр. ІЖС) Р. Плутчика, Г. Келлермана, Х. Р. Конте. Було визначено виразність таких захисних механізмів: витиснення, регресія, заміщення, заперечення, проекція, компенсація, гіперкомпенсація, раціоналізація. Для виявлення акцентуацій характеру застосовано Тест-опитувальник Р. Шмішека. В обробці даних застосовувались математико-статистичні методи. В дослідження залучено 71 студент Харківського національного педагогічного університету мені Г.С. Сковороди, які здобувають освіту у галузі знань 05 Соціальні та поведінкові науки (політологія – 4, психологія – 57, соціологія – 10). Результати дослідження: в ході експериментального дослідження було встановлено, що більшість юнаків демонструють афективний, гіпертимний, емотивний та циклотимний типи акцентуації характеру. Проекція, раціоналізація, компенсація, заперечення та витіснення є такими механізмами психологічного захисту, які найчастіше застосовуються в юнацькому віці. Доведено, що вибір захисних механізмів обумовлений типом акцентуації. Юнаками з афективною акцентуацією найчастіше застосовуються регресія, заміщення, проекція та компенсація; гіпертимні застосовують заперечення; емотивні – витіснення та гіперкомпенсацію; циклотимні – проекцію. Найтісніші кореляційні зв’язки визнано між емотивною акцентуацією та витісненням (негативний, зворотні зв’язок); неврівноваженою акцентуацією з регресією та заміщенням; тривожним типом акцентуації з регресією, заміщенням та гіперкомпенсацією. Визнано, що в юнацькому віці (ранній молодості) захисті механізми вдосконалюються, набувають внутрішньої, невротично обумовленої фрустрації. Це здебільшого інтегративні типи захисту, які опосередковують різні форми викривлення, трансформації інформації.
Оксана Вдовіченко
Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология" pp 18-36; https://doi.org/10.34142/23129387.2020.62.01

Abstract:
Мета дослідження: концептуалізувати феномен «ризику особистості» та побудувати його теоретичну модель. Результати. У поданому дослідженні показано циклічну структурно-процесуальну модель ризику особистості, яка описує реальний цикл її перебування в ситуації ризику, що дає змогу розглядати особливості активності людини як прояв її суб’єктності в реакціях (діях) на ці ситуації. Процесуальність активності в ситуації ризику репрезентується через суб’єктивну оцінку ситуації, прийняття рішення, вибір моделі поведінки, реалізацію рішення, рефлексію результатів та визначається характером суб’єктивної оцінки ситуацій небезпеки і невизначеності в подальшому житті. Психологічну основу ризику особистості визначають такі його складові, як суб’єктивна оцінка ситуації небезпечної/невизначеної, схильність та готовність до ризику, так і системна взаємодія когнітивних, мотиваційно-регулятивних, конативних, афективних чинників. Висновки. Циклічна структурно-процесуальна модель ризику особистості відображує реальний цикл існування особистості в ситуації ризику, який дає можливість продемонструвати міру активності особистості як суб’єкта поведінки в ситуаціях ризику. Процес проходження особистості через етапи розгортання ситуації ризику структурований із урахуванням надбань психології прийняття рішень, психології вчинку, психології рефлексії та психології особистості. Виділені в моделі психологічні основи ризику особистості, а саме його ядро (схильність та готовність до ризику, суб’єктивна оцінка ситуації як небезпечної/невизначеної) й психологічні чинники визначають не тільки дослідницький, але і розвивальний потенціал запропонованої циклічної структурно-процесуальної моделі ризику особистості.
Back to Top Top