Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки

Journal Information
ISSN / EISSN : 2617-0248 / 2617-0256
Current Publisher: Vasyl Stus Donetsk National University (10.31558)
Total articles ≅ 27
Filter:

Latest articles in this journal

I. Vdovychyn, Львівський Національний Університет Ім. І. Франка, S. Savoyska, Міжрегіональна Академія Управління Персоналом
Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки pp 79-85; doi:10.31558/2617-0248.2019.4.13

Abstract:
Досліджується вплив постмодернізму на розбудову моделі мовної політики, складовою якого є політичні акції, технології, флешмоби, політичні шоу, маніпуляції та ін., які негативно впливають на формування моделі. З’ясовано, що позитивною складовою розбудови моделі мовної політики у добу постмодернізму є такі явища як свобода, незалежність, демократія плюралізм, а в державах Європейського Союзу – мультикультуралізм та ін. Гальмують розбудову моделі мовної політики політичні технології, політичні акції антиукраїнськи налаштованих інституцій, політичні демонстрації, які спрямовано на формування в українців проросійської самосвідомості, неприйняття усього українського: української незалежності, соборності, мови, культури, історії, героїв та ін. Зазначено, що гальмує розбудову моделі мовної політики також і символічна мовна політика, яку антиукраїнськи налаштовані інституції використовують для маніпулювання суспільною свідомістю та політичною поведінкою спільноти і не лише під час виборів, а й щоденно заради реваншу та перемоги. Дається визначення постмодернізму як явища і конструкту, якому притаманні: падіння поваги до влади, що ми спостерігаємо не лише на прикладі України, яка за період незалежності пережила декілька революцій, останньою з них є «Революція гідності», а й інших закордонних і доволі успішних демократичних держав таких як Канада, Бельгія та ін., де влада невзмозі подолати мовно-політичні протистояння та розв’язати мовно-політичні проблеми цивілізованим шляхом; посилення самовираження людини, яке породжено постмодерністськими реаліями життя звичайних людей та суб’єктів політики, а також викликано використанням політичних технологій, які сприяють карнавалізації протестних акцій; «засліплення грою символів», коли флешмоби, перфоманси і театралізація використовуються для того, аби показати вади влади, її некомпетентність, небажання працювати на благо народу і держави; віртуалізація політичного життя, яка відбувається під час виборів, коли боротьба ідей і програм замінюється боротьбою політичних шоу-менів за кількість глядачів/читачів, лайків, повідомлень у соціальних мережах, що яскраво показали у 2019 році президенські вибори в Україні; перетворення політики на «ток-шоу», коли приватні телерадіоканали обговорюють одні і ті самі проблеми або очевидні і зрозумілі для більшості глядачів та слухачів питання, які нерідко супроводжуються суперечками та навіть бійками, що телевізійними каналами транслюється багатьом державам світу.
M. Buchyn, Національний Університет «Львівська Політехніка», K. Kalynchuk
Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки pp 58-63; doi:10.31558/2617-0248.2019.4.9

Abstract:
У статті здійснено аналіз такого актуального для виборчої практики сучасної України феномену, як технічні кандидати. Науковці наголошують, що проблематика актуалізується завдяки тому, що у вітчизняній та зарубіжній політичній науці дослідження технічних кандидатів та їхньої ролі у виборчому процесі не є належною мірою висвітлені. Згадки про цей сучасний феномен зустрічаються більше на рівні публіцистики та політичної аналітики, що зумовлює необхідність комплексного наукового дослідження технічних кандидатів під час виборчих кампаній.На основі аналізу позицій українських та зарубіжних експертів автори виокремлюють мету, притаманну для технічних кандидатів: створити більш сприятливі умови для перемоги на виборах «кандидата-господаря». Для цього, щоб допомогти своєму «роботодавцеві», технічні кандидати відтягують голоси його опонентів; збільшують представництво «кандидата-господаря» у виборчих комісіях; користуються його явною чи прихованою підтримкою; є малоактивними під час виборчих перегонів тощо.Дослідники пропонують власне визначення технічних кандидатів, під якими розуміють підставних осіб, які беруть участь у виборах не задля перемоги, а для реалізації інтересів інших учасників виборчих перегонів шляхом маніпулювання виборцями. Науковці при цьому наголошують, що до категорії технічних кандидаті некоректно відносити самостійних, однак непопулярних політиків, які хоч і діють у власних інтересах, однак не мають жодних шансів на перемогу, або використовують конкретні вибори як трамплін для наступних.Також автори розглядають проблему якісної оцінки технічних кандидатів та приходять до висновку: цей феномен не є протизаконним явищем, однак його застосування призводить до порушення морально-етичних принципів, передбачає застосування маніпуляцій та може призвести до суттєвого викривлення результату виборів. Дослідники наголошують, що головною умовою нейтралізації впливу технічних кандидатів на хід та результати виборів є високий рівень електоральної культури громадян.
N. O. Steblyna, Донецький Національний Університет Імені Василя Стуса
Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки pp 85-95; doi:10.31558/2617-0248.2019.4.14

Abstract:
В українському науковому дискурсі промови політиків більше вивчаються з точки зору політичної лінгвістики, до уваги беруться здебільшого тексти зарубіжних політиків. До того ж, для вивчення промов найчастіше застосовуються якісні методи, що унеможливлює відслідковувати динаміку політичних процесів за тривалі періоди часу.У статті на матеріалі 856 промов українських президентів: Ющенка, Януковича та Порошенка (за увесь період правління) із застосуванням формалізованого методу аналізу демонструється коливання параметрів політичних текстів залежно від зміни режиму.Висувається гіпотеза про більш інтенсивну та різноманітну (у жанровому плані, планах форматів, інформаційних приводів, аудиторій, географії) комунікацію, притаманну більш демократичним режимам Ющенка та Порошенка. Перша частина гіпотези про більш інтенсивну комунікацію (за простим кількісним підрахунком промов) за часів Януковича підтвердилася лише частково – за два перші роки правління. Друга частина гіпотези підтвердилася.За часів Ющенка та Порошенка використовувалися не лише основні жанри прямих звернень до аудиторії (промови, виступи, слова, звернення, заяви), але й більша кількість піджанрів. При цьому у статті зауважується, що основні жанри прямих звернень лишаються недостатньо вивченими у царині політичних наук.Для виголошення промов третім та п’ятим президентами України створювалося більше різноманітних та унікальних форматів заходів (усього 29 та 39 позицій відповідно; 18 позицій у Януковича). Також інформаційні приводи їхніх прямих звернень були більш пов’язані із поточними подіями, ніж із календарними та історичними подіями. У той час як промови Януковича були менш різноманітними за згаданими у них форматами та частіше були викликані календарними та історичними приводами (58,7% історичних та календарних у Януковича, 46,3% у Ющенка, 44,9% у Порошенка).Щодо аудиторій, можемо констатувати наявність однакових найбільш популярних аудиторій для усіх трьох політиків (народ, міжнародні інститути, парламент). Тим не менш, різниця відчувається у різному розподілі уваги до них та у більшій кількості згадок про аудиторії у демократичних лідерів. Географічні преференції дозволяють нам показувати різну спрямованість щодо міжнаціональних блоків (Західні країни для демократичних лідерів, країни СНД для Януковича), а також зафіксувати більшу увагу до регіонів у межах країни, ніж до зарубіжних країн, та до країн із авторитарними режимами відповідно у авторитарного лідера.
T. M. Krasnopolska, Національний Університет «Одеська Юридична Академія»
Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки pp 47-52; doi:10.31558/2617-0248.2019.4.7

Abstract:
В статті розглянуто механізм реалізації молодіжної політики ЄС. Визначено, що така політика в Союзі побудована за методом відкритої співпраці (з налагодженням зв’язків по горизонталі та вертикалі). Встановлено, що молодіжна політика ЄС будується на принципі паритетності, що особливо яскраво відображено в Скандинавських країнах.Визначено, що європейська практика виробила дві стратегії впровадження в життя молодіжної політики: з провідною роллю держави та з широким залученням інститутів громадянського суспільства.До механізмів реалізації молодіжної політики ЄС віднесені інституційні, політико-правові, організаційні та фінансові. Проаналізовано означені механізми. Розглянуто нормативно-правові акти ЄС, ООН та Ради Європи, що закріплюють принципи, сфери та механізми реалізації молодіжної політики в країнах ЄС.З’ясовано інструменти молодіжної політики, що застосовуються в рамках ЄС: загальні (молодіжні ради, парламенти, форуми; інформування молоді; політична участь молоді; підтримка молодіжних проектна та ініціатив; розвиток молодіжних організацій, участь молоді у неурядових організаціях і політичних партіях, розширення участі молоді в роботі засобів масової інформації) та спеціальні. Проаналізовано такі спеціальні інструменти, як проект «Структурний діалог», програма «Молодь в дії» та програма «Еразмус+», визначені завдання кожної з них. Розглянуто проекти, що застосовувались в Україні, як учасниці Східного партнерства в рамках означений програм. Встановлено джерела фінансування молодіжної політики, а саме: кошти державного та місцевих бюджетів, а також кошти міжнародних та національних неурядових організацій, спрямовані на реалізацію окремих проектів та програм молодіжної політики як в рамках країн-членів ЄС, так і в межах країн-партнерів ЄС.
O. М. Kindratets, Запорізький Національний Університет
Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки pp 26-29; doi:10.31558/2617-0248.2019.4.4

The publisher has not yet granted permission to display this abstract.
M. V. Kalashlinska, М. Одесса
Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки pp 73-78; doi:10.31558/2617-0248.2019.4.12

The publisher has not yet granted permission to display this abstract.
О.V. Batanov, Інститут Держави І Права Ім. В. М. Корецького Нан України
Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки pp 20-25; doi:10.31558/2617-0248.2019.4.3

Abstract:
У статті розкриваються сутнісні та змістовні характеристики унітаризму як феномену сучасного конституційного права. Показаний синергетичний зв’язок між принципами унітарності державної території та фундаментальними інститутами політико-правового та державно-управлінського життя сучасних унітарних держав. Доводиться, що унітарний устрій є не лише одним із важливих компонентів процесу досягнення завдань, цілей та функцій більшості сучасних держав, а й іманентною ознакою та стратегічним елементом механізму реалізації їх суверенних прав.Сучасний етап конституційного будівництва в Україні характеризується інтенсивним пошуком принципово нових рішень на шляху докорінної перебудови всіх аспектів держави та суспільства. Однією з нагальних і складних проблем, що виникли після проголошення незалежності української держави, є питання вдосконалення територіальної організації влади та територіального устрою України. Адже територіальна система є одним із найважливіших інститутів державного устрою України. Цей інститут характеризує правові якості та властивості такого основного компонента держави, як її територія. Територіальна структура – це організація території держави. Територія є необхідною умовою розвитку всього державного життя, утворюючи поряд з категоріями «народ» і «влада» тріаду елементів, що утворюють державу.Складність, важливість та відносно широке використання унітарності як форми державного устрою викликає жвавий і постійно зростаючий науковий інтерес до неї у всьому світі. Унікальна здатність унітаризму враховувати специфічні особливості конкретного стану дозволяє йому проявляти себе в кожному випадку по-новому. Ось чому важливо проаналізувати взаємний вплив унітарної теорії та практики, дослідити та врахувати особливості національного унітаризму.Проблема унітаризму та унітарної форми територіального устрою держави та статусу її складових є однією з найменш вивчених у вітчизняному конституційному праві. Сучасні представники науки конституційного права, як правило, обмежуються розглядом окремих питань території, зокрема, особливостей територіальної організації державної влади та місцевого самоврядування, проблем державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканність тощо. Значною мірою недостатнє вивчення проблеми в сучасній Україні спричиняє труднощі у спільному розумінні таких явищ, як унітаризм, федералізм та федералізація, регіоналізм та регіоналізація, децентралізація та деконцентрація тощо. Слід зазначити, що у сучасній літературі з питань державної території, територіальної організації державної влади та інших питань статусу території складний, багатовимірний характер унітаризму як конституційної категорії не завжди враховується.У контексті дослідження значна увага приділяється також проблемам становлення та розвитку конституційної моделі організації державної влади в Україні з точки зору принципів субсидіарності та децентралізації.
L. A. Litvin, Східноукраїнський Національний Університет Імені Володимира Даля
Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки pp 63-68; doi:10.31558/2617-0248.2019.4.10

The publisher has not yet granted permission to display this abstract.
M. Buchyn, Національний Університет «Львівська Політехніка», K. Dutchak
Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки pp 68-73; doi:10.31558/2617-0248.2019.4.11

The publisher has not yet granted permission to display this abstract.
Back to Top Top