NaUKMA Research Papers. History

Journal Information
ISSN / EISSN : 2617-3417 / 2663-0249
Current Publisher: National University of Kyiv - Mohyla Academy (10.18523)
Total articles ≅ 26
Filter:

Latest articles in this journal

Mariia Motuz
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2, pp 59-66; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.59-66

Abstract:
Наприкінці XVI – на початку XVII ст. зароджуються контакти між православним населенням Речі Посполитої і населенням Московського царства. До московських правителів, зокрема, зверталися православні шляхтичі та представники руського духовенства з проханнями надати допомогу у боротьбі з римо-католиками й уніатами. Перша задокументована згадка про подібні посольства представників Київської митрополії припадає на 1583 р., коли до Москви прибули ієромонах та старці Києво-Печерського монастиря. Активізувалися ці контакти після невизнання польським королем Сиґізмундом ІІІ відновленої 1620 р. вищої православної ієрархії. Відтепер представники Київської митрополії шукали матеріальної допомоги з боку московського царя. Саме до Москви вони відправляли посольства і надсилали чолобитні з проханнями про милостиню. Натомість в очах представників царського двору київські прохачі, які і все руське населення Речі Посполитої, були єретиками. Подібне ставлення спонукало київських прохачів вдаватися у своїх листах до різноманітних стратегій, які б переконали царя у необхідності надати допомогу православним монастирям і церквам Речі Посполитої. Серед таких риторичних засобів та формул-кліше можна, зокрема, згадати апеляції до спільної історії та віри Русі й Московії. У цій статі буде зроблено спробу охарактеризувати цей риторичний засіб та проаналізувати, в яких випадках і наскільки вдало київські ієрархи використовували подібні риторичні засоби.
Ivan Gavryliuk
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2, pp 67-73; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.67-73

Abstract:
Повстання Б. Хмельницького стало поворотною подією в історії Речі Посполитої, а 1648 р. історики слушно вважають за момент, що розмежовує часи її слави й могутності від доби упадку. Поразки коронних військ під Корсунем, Пилявцями, Батогом тощо, фактичні «капітуляції» під Зборовом і Жванцем засвідчили не лише кризу старопольського військового мистецтва, а й складну суспільно-економічну ситуацію в польсько-литовській державі. Розсудливим намаганням вирішити «козацьке питання» мирним шляхом бракувало передбачливості й сміливості, а спроби реформування державного устрою були зведені нанівець унаслідок громадянської війни (рокошу Любомирського) 1665–1666 рр. Козацька Україна (Гетьманщина) також переживала складні часи: здобуту в 1649 р. фактичну незалежність від Речі Посполитої вже за п’ять років було формально втрачено; козацьке військове мистецтво після короткочасного підйому в середині XVII ст., через брак реформ, які майже неможливо було проводити в умовах безкінечних воєн, а також брак відповідної волі у більшості наступних після Б. Хмельницького гетьманів, швидко стало на шлях невідворотної стагнації. Головною метою статті є оцінка розвитку військового мистецтва Богдана Хмельницького та інших козацьких командувачів протягом 1648–1651 рр., аналіз їхніх успіхів і помилок у цей часовий проміжок, а також пояснення причин великих козацько-татарських перемог у перші роки повстання під проводом Хмельницького. Наприкінці дослідження я пояснюю, чому знані звитяги з 1648–1651 рр., а також комплекс соціально-економічно-політичних змін, що мав місце на землях сучасної України в середині XVII ст., закінчилися де-факто поразкою.
Nani Hohokhiia
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2, pp 5-15; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.5-15

Abstract:
У статті проаналізовано особливості соціальної ситуації, в якій опинилося населення УРСР в 1929–1939 рр. Визначено механізми соціальної інженерії сталінського режиму, які створили особливі труднощі громадянам із «нечистою біографією» і соціальним походженням, що не вписувалися в більшовицьке визначення «трудові класи». На прикладах з архівних джерел розкрито складності таких державних кампаній, як «чистки», паспортизація, перевірка партійних документів у республіці. Саме спроби влади за допомогою цих кампаній виявити неблагонадійних громадян створювали соціальну напруженість у суспільстві, штовхали людей до таких способів адаптації до нових умов і правил, які передбачали нещирість із системою. Визначено причини, прийоми і наслідки приховування фактів власної біографії (особливо інформації про родинні зв’язки) жителями республіки. У статті зосереджено увагу на прийомах і методах, до яких вдавалася бюрократична система для виявлення «соціально чужих» особистостей у всіх сферах життєдіяльності українського суспільства. Виявлено, що така політика влади не завжди була успішною через нездатність системи задіяти необхідні для такої глобальної перевірки і контролю ресурси.
Rev. Yurii Mytsyk
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.124-128

Liliia Kovshun
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2, pp 85-93; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.85-93

Abstract:
У статті автор розглядає поняття, вжиті представником краківської історичної школи Міхалом Бобжинським (1849–1935) у своєму основному наративі, виданому у 1879 р., – синтезі «Dzieje Polski w zarysie». Методом підрахунку частотності вжитку автор виділяє основні лексичні маркери та дає їм коротку характеристику. Найбільш вживаними є поняття «народ» у розумінні політичної нації, а також «врядування» і «сила». Саме ці терміни зумовили ставлення до історичного наративу як до політичної програми Бобжинського серед критиків та історіографів. Цікавою знахідкою автора є те, що Бобжинський рідко використовує концепт «сильної влади», віддаючи однозначну перевагу «сильному правлінню» і підкреслюючи таким чином першочергову потребу в організації держави, а не в авторитетній постаті на її чолі. Крім належного врядування, в основі розвитку держави лежать «єдність» і «праця», яка може набирати різних форм залежно від вимог доби та суспільної користі. Лише ті правителі, які змогли поєднати ці три ідеї в своїй політиці, забезпечили досягнення прогресивних «цілей», що, за означенням Бобжинського, є спільними для держави, народу та того, хто їх очолює, і сприяють розвитку «цивілізації».
Liudmyla Rozhkova
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2, pp 33-40; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.33-40

Abstract:
У статті висвітлено основні аспекти дисидентського руху на Сумщині в 1960 – на початку 1980-х рр. Автор акцентує увагу на регіональних особливостях дисидентського руху. Проаналізовано творчість письменників-«шістдесятників» як явища національно-культурного та суспільно-політичного життя, їхній внесок у правозахисний рух. Визначено напрями та ідеологію дисидентського руху, зокрема ідеологічну спрямованість творчості «шістдесятників» Сумщини. Досліджено форми діяльності дисидентів на теренах Сумщини. Охарактеризовано участь уродженців Сумщини у діяльності українських та загальносоюзних правозахисних організацій. Розглянуто, яким чином реагували на діяльність дисидентів керівництво обласної організації Компартії України та радянські спецслужби (КДБ), як позначилася на творчій, професійній діяльності та приватному житті «шістдесятників», правозахисників їхня участь у дисидентському русі.
Natalia Shlikhta
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2, pp 22-32; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.22-32

Abstract:
У статті охарактеризовано основні групи джерел для історико-антропологічного дослідження життя Церкви «під комунізмом» на прикладі Російської Православної Церкви та насильницьки «возз’єднаної» з нею греко-католицької громади в повоєнній Українській РСР середини 1940-х – початку 1970-х рр. Також надано характеристику архівним сховищам і фондам як в Україні, так і за кордоном, де зберігаються ці джерела. Авторка прописує методологічні засади дослідження і вибудовує аналіз з урахуванням сучасних дискусій щодо джерельної цінності та достовірності текстів радянської доби. Значне розширення дослідницьких питань, а тому і джерел, що дають змогу їх вивчити, є одним із наслідків застосування історико-антропологічного підходу до дослідження «радянського» загалом і життя Церкви в радянській державі зокрема. Залучення найрізноманітніших джерел – від офіційних документів до его-свідчень, від статистичних матеріалів до усноісторичних інтерв’ю, від періодичних видань до «листів у владу» – водночас стає своєрідним викликом, адже дослідник має розуміти характер кожної з групи джерел і володіти методологічним інструментарієм для їхнього аналізу.
Ivanna Papa
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2, pp 94-105; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.94-105

Abstract:
У статті окреслено джерельну базу до історії діяльності князівського роду Санґушків у Підгорецькому замку (1865–1939). Введено в науковий обіг низку архівних джерел із родового архіву Санґушків із Кракова і Тарнова, зокрема, «Гостьові книги», «Замкову хроніку», приватну кореспонденцію, майнову документацію та фотоматеріали. Намічено шляхи можливого використання джерел для дослідження історії Підгорецького замку крізь призму історій людей: власників, працівників та гостей. Наголошено на різних функціях Підгорецького замку, в час його перебування у власності Санґушків: дім, відкритий для громадськості музей, резиденція. Наявний джерельний матеріал містить інформаційний потенціал для застосування підходів історичної антропології, культурної історії архітектури та історії пам’яті. Джерела свідчать, що князі Санґушки належним чином розуміли потенціал замку і його зібрань, тому провели ґрунтовні реставраційні роботи, надавали доступ дослідникам та підтримували контакти з мистецькими, суспільними та громадськими інституціями. Архівні джерела є цінними при проведенні мікроісторичних досліджень та у майбутніх процесах реставрації та ревіталізації замку.
Kateryna Dysa
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2, pp 74-84; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.74-84

Abstract:
Ранньомодерна медицина все ще багато в чому спиралася на медичну традицію класичної античності з її вірою в існування чотирьох гуморів, які нібито домінували у тілах людей і впливали на здоров’я і хвороби. Саме в такому контексті уявляли і процеси, пов’язані з репродукцією. Багато медичних текстів, як друкованих, так і рукописних, що їх використовували на ранньомодерних українських землях, у своїх рекомендаціях про репродукцію та репродуктивне здоров’я чоловіків і жінок дотримувались принципів гуморальної медицини. Ці рекомендації зверталися до багатьох проблем, зокрема ускладнень із зачаттям та нерегулярних місячних у жінок. Медичні поради, назагал, були доволі щедрі, коли йшлося про проблеми із репродукцією. Якщо не спрацьовував один метод, то ці тексти завжди мали ще багато інших на вибір. Наприклад, деякі тексти зверталися до ренесансної неоплаточнічної традиції і рекомендували засоби симпатичної магії та інших видів природної магії. Згідно з цими рекомендаціями, деякі дні й деякі види їжі вважали небажаними для людей, які прагнули зачати дитину, але були й такі, що навпаки нібито сприяли зачаттю. У ранньомодерних медичних текстах жінок частіше, ніж чоловіків, вважали неплідними чи принаймні саме з ними пов’язували заваду до успішного зачаття. Наприклад, однією із найбільших проблем жіночого репродуктивного здоров’я вважали нерегулярні місячні, про що розлого писали майже всі медичні порадники. Отже, маємо приклад того, як медичний дискурс конструював і контролював людські тіла, особливо жіночі.
Olena Betlii
NaUKMA Research Papers. History, Volume 2, pp 106-123; doi:10.18523/2617-3417.2019.2.106-123

Abstract:
Статтю присвячено досі нерозробленій в історіографії проблемі – біженцям, які осіли у Києві після масового переміщення населення із західних губерній Російської імперії у 1915 р. Для розкриття цієї теми проаналізовано матеріали перепису біженців, проведеного Київським відділенням Комітету її імператорської високості великої княжни Тетяни Миколаївни у лютому 1916 р. Вони зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ, і досі не отримали належного опрацювання в дослідженнях з історії біженства періоду війни. З метою ґрунтовного розкриття цієї проблематики у статті запропоновано огляд дослідницького підходу, викликів у вивченні історії біженства в Російській імперії, діяльності Київського відділення Тетянинського комітету з реєстрації біженців у місті. На основі опрацьованих карток перепису розглянуто індивідуальний зріз біженства, звернуто увагу на такі аспекти, як ідентичність, причини вигнання, досвід працевлаштування та виживання у Києві. В результаті проведеного дослідження було показано, що історію біженства «знизу» досі не написано. Матеріали ж перепису допоможуть це зробити. Вони дадуть змогу з’ясувати, що відбулося з переселенцями після того, як вони знайшли у Києві свій тимчасовий притулок. З огляду на те, що картки перепису складали в процесі опитування біженців, вони стають чи не єдиним джерелом, в якому біженці, хоч і за посередництва представників Комітету, але все ж проговорювали свою історію та ділилися своїм досвідом. З нотаток, що містять заповнені бланки, у цій статті проаналізовано лише ті аспекти, які дають змогу відповісти на запитання про самоідентифікацію, обставини виселення, робітничу зайнятість (з урахуванням ґендерного аспекту), переживання біженства як стану. Завдяки проведеному аналізу можна краще зрозуміти і повсякденне життя мешканців Києва періоду війни, адже умови проживання біженців відображали реалії життя киян відповідно до їхнього соціального статусу.
Back to Top Top