Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art

Journal Information
ISSN / EISSN : 2616-7581 / 2617-4030
Current Publisher: Kyiv National University of Culture and Arts (10.31866)
Total articles ≅ 53
Current Coverage
DOAJ
Filter:

Latest articles in this journal

Chen Qianqiu
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 189-203; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219169

Abstract:
Представлене дослідження присвячене висвітленню стилістичних особливостей жанру обробки в фортепіанній творчості Чжан Чжао. Творчість Чжан Чжао спрямована на збереження традиційного музичного мистецтва Китаю та популяризацію його на світовій музичній арені. З цієї точки зору жанр обробки в творчості Чжан Чжао займає особливе місце. Як матеріал для обробки композитор обрав народні пісні різних етносів, що населяють територію КНР. Однак методи обробки цих пісень, незалежно від їх національної приналежності, дуже близькі. Аналіз фортепіанних п’єс в жанрі обробки продемонстрував прихильність композитора до певних засобів.Мета дослідження – визначити палітру засобів, яку використовує композитор Чжан Чжао у своїх фортепіанних п’єсах, написаних в жанрі обробки.Методологією дослідження є комплексний підхід, в руслі якого використані методи культурологічного, історичного, порівняльного та музично-теоретичного аналізу: цілісний, стильовий, жанровий. Окрім того, використано метод активної ілюстрації (термін О. Вязкової), націлений на підтвердження розглянутих положень через залучення значного наочного матеріалу у вигляді нотних прикладів, поетичних текстів, ілюстрацій. Теоретико-методологічну основу концепції склали праці загального характеру, в яких висвітлюються питання теорії стилю, в тому числі національного.Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виявлено характерні стилістичні риси фортепіанних п’єс в жанрі обробки композитора Чжан Чжао.Висновки. Аналіз фортепіанних п’єс Чжан Чжао продемонстрував, що більшість цих творів має структуру з опорою на дворазове проведення теми і невеликий заключний розділ. Головними засобами розвитку автор найчастіше обирає фактурні і регістрові зміни, тобто ті засобі, які сприяють збереженню оригінального тематичного матеріалу. Велику роль у багатьох фортепіанних обробках Чжан Чжао грає остинато партії супроводу. При цьому переважання певних методів розвитку в проаналізованих п’єсах не виключає наявність інших засобів перетворення. Їх вибір визначається прагненням, по-перше, зберегти в обробці максимально близьке до оригіналу звучання тематичного матеріалу, по-друге, розкрити всю палітру виразного потенціалу тематизму в кожній конкретній п’єсі.
Anna Tkach
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 181-188; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219168

Abstract:
Жанр колискової пісні має важливе значення в традиційній культурі. Попри те, що чимало пісень, які мали відношення до циклу родинно-обрядового фольклору, припинили своє функціонування, колискові пісні не втрачають актуальності. У сучасній практиці призначення колискових пісень має більш практичне застосування, проте, у традиційній культурі їх роль була значно більшою, ніж заколисування дитини. Дослідження взаємозв’язку між компонентами колискових пісень та виокремлення їх етнічної своєрідності є актуальним завданням, що сприяє розумінню специфіки традиційної культури.Мета дослідження полягає у дослідженні специфіки колискових пісень та їх ролі в контексті традиційної культури.Методологія дослідження ґрунтується на культурно-історичному та музично- аналітичному підходах. В даному дослідженні культурно-історичний підхід використовується з метою виявлення соціокультурних умов, в яких формуються побутові фольклорні жанри. Велика увага приділяється семантичному рівню аналізу вербального тексту колискових пісень, який виявляє специфіку вірувань предків, взаємозв’язок тексту з функціональним призначенням цих пісень. Музично-аналітичний підхід дає змогу дослідити і порівняти певні спільні інтонації, ритмічні характеристики у колискових піснях, які існують в різних культурах.Наукова новизна дослідження полягає у розкритті ролі колискових пісень в контексті традиційної культури та виокремленні їх специфіки.Висновки. Колискові пісні виступають формою трансляції досвіду багатьох поколінь. Встановлено подібність музичних характеристик цього фольклорного жанру, які стосуються різних етнічних культур – це невеликий амбітус, низхідний рух, повторення одного інтонаційного звороту та вибір ритмічних малюнків, що відтворюють специфіку гойдання. Зміст колискових пісень відображає особливості вірувань предків. На прикладі колискових пісень, поширених в європейській культурі можна зазначити поєднання елементів християнської релігії та міфологічних уявлень. У колискових піснях є певні стабільні компоненти, що пов’язані із заспокоєнням дитини, прагненням її заколисати. Водночас існують відмінності, зокрема у вербальному тексті, які відтворюють специфіку соціокультурних умов, в яких вони формувались. Колискові пісні мають такі функції, як комунікативна, соціальна, магічна. Кожний елемент вербального тексту колискової має глибоке символічне значення та спрямований на виховання дитини, привертання певних духовних сил; сприяє її здоров’ю та забезпеченню їй щасливої долі.
Ilham Nazarov
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 204-217; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219170

Abstract:
Муслім Магомаєв (1942–2008) – видатний артист, який зіграв велику роль в історії культури вокальної музики Азербайджану і всього світу. У творчості М. Магомаєва особливе місце займають арії з опер різних композиторів. З перших кроків своєї творчості він вдавався до таких арій і успішно створював неповторні зразки мистецтва. У представленій статті приділено велику увагу виконанню оперних арій співаком і внесено ясність в принципи виконання. Підкреслено, що дотепер особливості виконання оперних арій М. Магомаєва не досліджувалися на науково-теоретичному ґрунті і у зв’язку з цим не проводилися широкі дослідження.Мета дослідження полягає у визначенні принципів виконання оперних арій М. Магомаєвим, особливостей інтерпретації деяких творів у його виконанні.Методологія дослідження. Використано методи аналізу різного вокального виконання. Все це пов’язаним чином представлено у вигляді відомостей про виконавця, що публікуються в різних газетах і журналах, а також в актуалізації деяких моментів з його життя. Здійснений аналіз виконання пов’язаний з теоретичним аспектом музикознавства. Водночас особливості вокального виконання представлені аналізом нотних прикладів.Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше досліджено особливості інтерпретації оперних арій у виконанні М. Магомаєва, визначено метод підходу до образів, створених виконавцем. Також, в рамках дослідження проаналізовано виконання на прикладах творів азербайджанських і західноєвропейських композиторів.Висновки. У репертуарі М. Магомаєва особливе місце приділено оперним аріям різних композиторів. Однією з головних особливостей у виконанні М. Магомаєва є збереження стилю будь-якої арії у процесі виконання. Це проявляється як у розмаїтті техніки виконавської майстерності, так і у індивідуальному застосуванні засобів художньої інтерпретації. Артист визначав властиві кожному образу найдрібніші деталі й перетворював їх в характерну особливість героя. Виконуючи такі арії, він з успіхом виявляв всі можливості свого голосу. Особливості характеру голосу, зокрема його сила, обсяг діапазону, форма звукового апарата, широка вокальна техніка виконання, багата звукова палітра дають підставу говорити про те, що звуковий апарат співака був закладений природою. Широкий діапазон голосу виконавця дозволив йому з великою майстерністю справлятися з аріями, написаними для басових і баритонових тембрів.
Olha Komenda
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 118-131; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219157

Abstract:
Запропоноване дослідження присвячене феномену універсальної творчої особистості, розглянутому в аспекті діяльнісного універсалізму.Мета дослідження – визначити й схарактеризувати особливості діяльнісного універсалізму творчої особистості в музичній культурі Ренесансу, Бароко та Класицизму.Методологія дослідження – авторський діяльнісно-структурний метод, що поєднує низку психологічних та мистецтвознавчих підходів до вивчення універсальної творчої особистості.Наукова новизна дослідження полягає у розробці та апробації теорії діяльнісного універсалізму творчої особистості.Висновки. У дослідженні простежено основні тенденції діяльнісного універсалізму особистості в ряді культур європейської традиції, доведено, що кумулятивний тип творчого універсалізму пов’язаний з типом музиканта-майстра, а синтетично- інтегративний – з типом музиканта-творця; з’ясовано сутність феномена універсальної творчої особистості Нового Часу; виявлено переламну функцію опери у становленні універсалізму особистості Нового Часу та роль Ж. Ф. Рамо як прототипа класичного універсала. Уточнено: зміст поняття універсальної творчої особистості; роль провідної та допоміжної діяльності у визначенні типу універсальної творчої особистості, а також роль універсальної творчої особистості і типів діяльнісного універсалізму в музично- історичному процесі. Загальне теоретичне значення роботи зумовлено розробкою структурно-типологічного, функціонального та індивідуального аспектів феномена діяльнісного універсалізму; застосуванням інтердисциплінарного підходу до осмислення універсальної творчої особистості. Доведено, що формування універсальної особистості у ХV–XVI століттях відзначене тенденціями екстенсивної полідіяльнісності та структурної невпорядкованості, у XVII–XVIII століттях – інтенсифікації та тяжіння до монодіяльнісності, і увесь цей час – домінування виконавства.
Vugar Humbatov
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 132-145; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219158

Abstract:
Заслужений артист Азербайджанської Республіки Ільхам Назаров є яскравим представником Азербайджанської школи вокального виконавства XXI століття. Він увійшов в історію мистецтва вокального виконавства Азербайджану як перший виконавець, що володіє контртеноровим звуковим тембром, широкими можливостями вокального виконавства, звуковим діапазоном обсягом 5 октав. Сфера діяльності І. Назарова широка і різноманітна. Значний напрямок його багатостороннього професійного шляху становить наукова творчість. У представленій статті обґрунтовується важливість написаних виконавцем наукових творів для музичної науки Азербайджану. Зазначено, що наукова творчість І. Назарова вперше досліджується послідовно й системно.Мета дослідження полягає у вивченні особливостей наукової діяльності І. Назарова, визначенні його авторської методики та аналізі багатогранності наукового доробку.Методологію дослідження складають методи аналітичного та хронологічного аналізу, спрямовані на ґрунтовне вивчення наукової діяльності музиканта. Систематизовано особливості наукового доробку І. Назарова та встановлено зв’язок з його педагогічною практикою.Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше розглядається наукова творчість І. Назарова – визначено важливість його авторської методики, схарактеризовано різноманітність тематики творів, напрямки наукової діяльності, нововведення, внесені ним в музикознавство Азербайджану, а також теоретичну та практичну значущість зазначених дослідницьких робіт. Водночас в статті описано дослідження, проведені на основі особливостей контртенорового звукового тембру І. Назарова, а також його дослідницька робота щодо народного артиста СРСР, видатного діяча Мусліма Магомаєва.Висновки. Науково-дослідницькі роботи становлять велику значущість у творчості І. Назарова. Попри те, що музикант займається науковою діяльністю з 2015 року, він є автором численних наукових статей, методичних рекомендацій, навчальних програм, навчальних посібників тощо. Деякі теми, досліджувані І. Назаровим, вперше вивчені в музичній науці Азербайджану. Можемо виокремити вивчення особливостей контртенорового звукового тембру і дослідження творчості народного артиста СРСР Мусліма Магомаєва. Перша наукова стаття, автором якої є І. Назаров, пов’язана саме з контртеноровим звуковим тембром. У книзі «Методика контртенорового виконавства» дослідник описує особливості контртенорового звука і науково доводить природність такого звука.Основною характерною особливістю наукової діяльності І. Назарова є застосування сучасних методів дослідження. Так, в дисертаційній роботі, пов’язаній з вивченням творчості М. Магомаєва, І. Назаров описує виконавські особливості з допомогою фізичних параметрів і комп’ютерних програм на прикладі твору каватини Фігаро, виконаного відомим співаком. Даний метод вперше застосований в музичній науці Азербайджану і є важливим кроком у вивченні особливостей вокального виконавства.
Tetiana Voronova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 146-155; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219160

Abstract:
Питання доцільності використання в опері мови оригіналу як єдино вірного варіанту виконання є спірним і набуло нині характеру міжгалузевого та творчого диспуту. Питання актуалізується у випадку, коли оперний спектакль ставиться у країні, в якій мова оригінального лібрето є незрозумілою для абсолютної більшості слухачів, і виникає проблема донесення ідеї, закладеної автором, до широкого кола слухачів.Існують різні підходи до розгляду цього питання – з точки зору зручності вокаліста, запитів публіки, інтенцій композитора і, нарешті, з точки зору завдань і цілей режисера. Якщо перші три аспекти раніше висвітлювалися в окремих наукових та науково-популярних публікаціях, то режисерський підхід потребує детального дослідження та обґрунтування.Мета дослідження – виявити та обґрунтувати основні режисерські підходи до слова як засобу донесення ідеї та необхідного психофізичного інструментарію актора в опері, як синкретичному жанрі.Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому застосуванні універсальних методів наукового пізнання, зокрема теоретичного узагальнення та аналогії, використання яких дає змогу оптимально розкрити сутність досліджуваної проблематики.Наукова новизна дослідження – вперше досліджено практичні аспекти феномену діалогу між автором та публікою з позиції режисерського втілення драматургії. Окреслено значення використання доступної глядачеві мови в оперному жанрі з точки зору втілення режисерського задуму.Висновки. Поява «режисерського театру» у ХХ столітті зумовила переосмислення інтерпретації подачі опери та зміщення акценту на вибір мови. Оскільки акторська виразність, з точки зору режисера, неможлива без миттєвого осмислення драматургії опери, цілісність образу героя досягається лише тісним зв’язком пластики тіла із сценічним словом, чого тяжко досягти при виконанні опери іноземною мовою. Таким чином, доступна глядачеві мова – це єдиний спосіб подолання оперних умовностей та засіб досягнення режисером гіпертекстуального виміру драматургії. Саме в такому вираженні виникає феномен «вічного діалогу».
Gunel Bakirova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 169-180; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219167

Abstract:
У статті досліджується історія розвитку орнаментики в клавірній музиці, принципи її формування та стилі виконання. Попри те, що орнаментика зазнавала різноманітних змін за змістом залежно від періоду, вона є одним з основних засобів вираження клавірної музики. Орнаментика проявляється в різних формах та є не тільки прикладом прикраси, а й виступає в ролі основного компонента в створенні твору. Також прикраси мають істотну вагу як естетичний чинник.Мета дослідження полягає в розгляді принципу історичного розвитку орнаментики, класифікуванні її видів та визначенні ролі в музиці. Водночас, в рамках проведеного дослідження, вноситься ясність в поняття про стиль орнаментики в клавірній музиці Західної Європи.Методологія дослідження базується на комплексному музично-аналітичному, теоретичному та історичному аналізі, узагальненні наукової літератури музикознавців Західної Європи й Росії на тему орнаментики.Наукова новизна дослідження. Вперше, в рамках музикознавства Азербайджану, досліджено особливості, принципи виконання орнаментики в західноєвропейській клавірній музиці.Висновки. Орнаментика має важливе значення для клавірної музики Західної Європи і виступає в ролі її основного засобу вираження. Її розвиток в клавірній музиці безпосередньо пов'язаний з мистецтвом імпровізації, в якому прикраси вважаються головним засобом вираження. Орнаментика є не тільки прикрасою мелодії – поряд зі структурою вона відіграє важливу роль для створення ритмічної будови твору, художнього змісту твору, форми та фактури. Музикознавці розглядали орнаментику у різних аспектах і класифікували її в різноманітних формах. У сучасний період орнаментика підрозділяється на дві групи: у вигляді прикрас і вільна орнаментика.Однією з основних особливостей клавірної музики Західної Європи є те, що вона відображає в собі музичні традиції того періоду. Відзначимо, що орнаментика в клавірній музиці пройшла етап свого високого розвитку в епоху Бароко. Основною характерною особливістю тут виступає відсутність регламентації орнаментики, її зміна залежить від школи, стилю виконання. Але пізніше поняття стилю в прикрасах було втрачено. Так, в епоху Класицизму прикраси вже регламентувалися і була прийнята загальна система прикрас в європейській клавірній музиці.
Nargiz Kengerli-Najafova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 156-168; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219166

Abstract:
На основі проведеного наукового дослідження, присвяченого проблемі артикуляції в фортепіанно-виконавському мистецтві, узагальнено її основні положення. Автор виявляє два взаємопов’язаних аспекти в досягненні виконавської артикуляції. Різна функціональність цих аспектів дозволяє представити музичну артикуляцію у двох видах: як авторську (або редакторську) і як виконавську. Авторська артикуляція – це першооснова, об’єктивна і незмінна даність, закодована в нотному тексті думка, а виконавська артикуляція – це похідне, суб’єктивне, нескінченно пізнаване і відтворюване виконавцем мистецтво.Мета дослідження – вивчення проблеми артикуляції у виконавській діяльності сучасних азербайджанських піаністів.Методологія дослідження. Процес дослідження артикуляції здійснювався за допомогою методів аналізу, синтезу та узагальнення на основі прослуховування виконавських записів фортепіанних творів, різних за стилем і формою.Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше на основі історичного та науково-теоретичного аналізу даної проблеми формулюється поняття артикуляції як об’єктивної даності нотного тексту і як суб’єктивного відтворення в процесі інтерпретації музики, тобто як авторської, редакторської і як виконавської. Вперше проводиться аналогія між знаками пунктуації в мові й знаками музичної пунктуації, здійснюваних піаністом в процесі виконання. Вводяться такі розділові знаки, як музичні: крапка, три крапки, кома, вигук, питання.Висновки. Визначено провідну роль авторської (редакторської) і виконавської артикуляції в процесі інтерпретації музики, а також засобів музичної пунктуації, які значною мірою впливають і обумовлюють майстерність в досягненні драматургічної цілісності твору. Підкреслено особливу творчу роль музиканта-виконавця в створенні виконавської артикуляції, що спирається на глибоке пізнання авторської або редакторської артикуляції, даної в нотному тексті (legato, legatissimo, non legato, staccato, marcato, tenuto, accent). Обґрунтовано висновок про те, що майстерність виконавської артикуляції знаходиться в прямій і послідовній залежності від вивчення та аналізу нотного тексту – чим глибше і ширше пізнання виконавця, тим більше варіантів творчих прочитань-інтерпретацій він створює.
Victor Mishalow
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 59-70; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204339

Abstract:
Методологія дослідження ґрунтується на історичному, системному, соціологічному та культурному підходах. Застосовано методи наукового вивчення, зокрема, історико- хронологічний аналіз методик гри на бандурі Василя Ємця; методи системної класифікації та комплексного аналізу ігрових прийомів, які він розробив. Метод аналізу спрямований на виконавську техніку гри та концертний репертуар Василя Ємця, його філософську інтерпретацію бачення ролі бандурного мистецтва у культурних процесах. Джерельну базу дослідження включають: книги та статті про бандуру (головно, про Василя Ємця), особисті записи на касетах та фотографії, зроблені автором. Окремі висновки та узагальнення проведено на основі особистої взаємодії з митцем.Наукова новизна дослідження полягає у введенні в науковий обіг органологічного та ергологічного аналізу мистецької діяльності бандуриста Василя Ємця. Вперше здійснено порівняльну характеристику традиційного та новаторського у творчості виконавця у контексті сучасного бандурного виконавства в Україні.Висновки. Василь Ємець був унікальною людиною і музикантом. Він здійснив значний вплив на розвиток техніки гри на бандурі, репертуару та конструкції інструмента. Митець поєднав у своїй творчості традиційну кобзарську гру та новації сучасного концертного виконавства. Аудіозаписи й фотоматеріали, здійснені під час особистих зустрічей, сприяли переосмисленню його мистецького, філософського, культурологічного доробку, особливо в аспектах технології виконавства і формування концертного матеріалу. Розроблені та впроваджені виконавцем музичні терміни для опису ігрових прийомів можна і сьогодні застосовувати у методиці бандурної гри. Аудіозаписи мелодій, здійснені під час інтерв’ю сприяли реконструкції його репертуару та активного залучення цих творів до концертного репертуару сучасних бандуристів. Виокремлено взаємозв’язок технічних виконавських прийомів та конструктивних особливостей інструмента, що пояснює мотиви філософського осмислення ролі бандурного мистецтва у світовому культурному процесі.
Petro Andriichuk
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 71-80; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204342

Abstract:
В статті проаналізовано специфіку розвитку аматорського хорового мистецтва з другої половини XX століття по теперішній час в контексті музичної культури України. Наголошено, що хорові колективи є формою розкриття творчого потенціалу учасників, виступають як засіб об’єднання людей різних професій та вікових категорій за спільними інтересами, відкривають можливості долучатися до народного пісенного надбання та брати участь у концертній діяльності.Метою дослідження є висвітлення специфіки та основних тенденцій розвитку аматорського хорового мистецтва у другій половині XX – початку ХХІ століття в контексті української музичної культури. Це передбачає звернення до типології колективів, представлених у вітчизняному просторі, виокремлення ключових аспектів їх концертно- виконавської діяльності та виявлення певних закономірностей функціонування у великих і малих містах, селах.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні двох суспільно-історичних хвиль впливу на розвиток українського народного хорового мистецтва у другій половині ХХ століття, а також особливостей функціонування народних хорових колективів у великих і малих містах та в сільській місцевості у радянську добу та в незалежній Україні. Також дається характеристика чинників, що стимулюють збереження, трансформацію організаційних засад та зростання творчого рівня аматорських народних хорових колективів.Методологія дослідження ґрунтується на використанні історичного, компаративного, джерелознавчого, аксіологічного та культурологічного підходів і методів, що з них випливають. Зокрема, історико-хронологічний метод використаний для встановлення етапів розвитку і тяглості у творчій діяльності народних хорових колективів, аксіологічний – для визначення його соціально-культурної значущості, компаративний – для порівняльних характеристик умов функціонування аматорських хорів, джерелознавчий та культурологічний підходи допомагають розглядати явище народного хорового аматорства різнобічно, у широкому контексті. Окрім того використовується інформація, отримана з офіційних та неофіційних опитувань, проведених у народних хорових колективах Чернігівської області. Висновки. На розвиток українського аматорського хорового мистецтва у другій половині ХХ століття великий вплив справили дві суспільно-історичні хвилі. Перша припадає на повоєнний період (1950–1960), коли при сільських клубах, міських і заводських будинках культури створювалася величезна кількість вокально-хорових колективів. Друга (1990-ті), пов’язана із здобуттям Україною незалежності та формуванням абсолютно нових засад культурно-мистецького життя – громадянських свобод, можливості участі у різноманітних фестивалях і конкурсах в Україні та за її межами, і, як результат, переусвідомлення сутності аматорської народнопісенної творчості, яка є основою репертуару аматорських хорових колективів.
Back to Top Top