Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво

Journal Information
ISSN / EISSN : 2616759X / 26171236
Current Publisher: Kyiv National University of Culture and Arts (10.31866)
Total articles ≅ 21
Filter:

Latest articles in this journal

Serhii Bezklubenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 27-41; doi:10.31866/2616-759x.2.1.2019.170746

Abstract:Мета статті – з’ясування сутності поетики (або, що те саме, мистецького творчого методу). Методологія дослідження базується на принципі системності: автор дотримується концепції, згідно з якою мистецтво як творчий процес являє собою певну систему. Наукова новизна. Будучи формою суспільної свідомості, способом самовираження особи та засобом утвердження певних ідей, мистецтво є заразом одним із видів виробництва. Це виробництво специфічне (духовне), особливе з-поміж духовних (художнє) та все ж являє собою таке, якому притаманні всі його фундаментальні риси взагалі, у тому числі (1) організаційні, (2) економічні та (3) технологічні. Щодо (1): мистецтво як виробництво художніх цінностей у своєму історичному розвитку проходить ті ж стадії суспільної (колективної) організації праці, що й виробництво взагалі (у тому числі й матеріальних благ). А саме: кооперація (іконописні, взагалі малярські майстерні), мануфактура (театр), фабрика (кіно), індустрія (телебачення). Щодо (2) – деякі мистецтва (наприклад, кінематограф) являють собою самостійні галузі виробництва, притому вельми ефективні в економічному сенсі. Щодо (3) – технологія художнього виробництва, осмислена у своїй закономірності, визначає специфіку мистецтва з його практично-виробничого (ремісничого боку). Висновки. Виходячи з такого розуміння мистецтва (мистецького творчого процесу), сутність поетики, яка з формального боку має вигляд деякої сукупності (систему) певних принципів та правил, автор розглядає як логіку творчого процесу, у котрій своєрідними гранями постають (у різних видах мистецтва – різною мірою) гносеологічні, психологічні, ідеологічні та...
Nataliia Donchenko, Iryna Zaitseva
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 94-106; doi:10.31866/2616-759x.2.1.2019.170758

Abstract:Метою роботи є висвітлення деяких аспектів естетичного виховання художньої інтелігенції, зокрема акторів і режисерів драматичного театру, у вищих навчальних закладах засобами театрального мистецтва як майбутньої національної еліти. Методологія дослідження базується на застосуванні мистецтвознавчого, функціонального, аналітичного, системного методів для аналізу деяких аспектів естетичного виховання майбутніх фахівців художньої творчості засобами театру як одного з видів мистецтва. Наукова новизна роботи полягає в дослідженні питання підготовки української еліти саме з представників художньої інтелігенції, яка безпосередньо плекає ідею національно-культурної духовності засобами театрального мистецтва та заразом формує національний ідеал. Висновки. У результаті здійсненого дослідження можемо зробити висновок, що методика та технологія естетичного виховання студентів – це спеціально організований, цілеспрямований, інноваційний процес формування та стимулювання естетико-пізнавальної діяльності. Одна з умов досягнення найоптимальнішого результату в цьому виховному процесі – елітарність особистості педагога. Ступінь підготовленості викладачів, кураторів студентських груп до виховного процесу майбутніх акторів і режисерів засобами театрального мистецтва впливає на рівень естетичної культури творчої молоді. Послідовний, поступовий, цілеспрямований естетичний розвиток студентів засобами театрального мистецтва – це один з дієвих методів формування художньої інтелігенції як майбутньої української еліти з її функцією духовного відродження.
Kateryna Iudova-Romanova, Viktoriia Strelchuk, Yuliia Chubukova
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 52-72; doi:10.31866/2616-759x.2.1.2019.170749

Abstract:Мета дослідження полягає у виявленні й аналізі режисерських інновацій використання технічних засобів і технологій у сценічних постановках як нових, так і традиційних форм. Для досягнення поставленої мети використано наступні методи: теоретичний підхід – для вивчення наукової літератури; аналітичний та компаративний – для визначення впливу технологічної складової на режисуру сучасних творів сценічного мистецтва; системний – для проведення структуризації нових жанрів сценічного мистецтва, поява яких зумовлена запровадженням сучасних технічних засобів, інженерних та інформаційних технологій; прогностичний – для визначення нових тенденцій у режисурі творів сценічного мистецтва. Наукова новизна полягає у мистецтвознавчому аналізі модернізації сценічного простору та вивченні ролі інноваційних технічних засобів і технологій у режисурі сучасних творів сценічного мистецтва. Висновки. У XXI ст. еволюція театралізованих масових видовищ відбувається під впливом активного розвитку технологій та пошуку нових способів інтерактивності. Характерною рисою сучасних режисерських рішень є синтез літературної, музичної, хореографічної, сценографічної складових, що втілюються на різноманітних сценічних майданчиках, модернізація яких помітна як щодо використовуваних матеріалів, функціональності, мобільності, так і щодо впровадження новітніх інформаційних комп’ютерних та інженерних технологій. Мультимедійний підхід став одним з провідних творчо-технологічних методів створення сучасного театралізованого видовища. Поширення імерсійних театрів і запровадження методів тифлокоментування доводять, що...
Hanna Veselovska
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 73-85; doi:10.31866/2616-759x.2.1.2019.170750

Abstract:Мета статті – дослідити постколоніальний дискурс у театральному мистецтві, зокрема в інсценізаціях сучасної української прози. Методологія дослідження. Робота присвячена дослідженню постколоніального дискурсу в театральному мистецтві України, що, по суті, є неосвоєним дослідницьким полем. Вивчаючи цю проблематику, автор спирається на фундаментальну працю Едварда Саїда «Орієнталізм», в якій сформульовано головні аспекти постколоніального дискурсу: колоніальний – вплив на залежні культури й антиколоніальний – відтворення спротиву імперському впливові. Також важливими для автора були політологічні праці Романа Шпорлюка, книги Еви Томпсон та Олександра Еткінда. Наукова новизна статті полягає в тому, що тут вперше постколоніальний дискурс в українській культурі досліджено на матеріалі інсценізацій сучасної української прози. На думку вітчизняних літературознавців, постколоніальний дискурс спочатку найпотужніше проявився в текстах Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, де осмислювалися травматичні наслідки радянських репресій, досвіду другої світової війни, діяльності українських шістдесятників, залежності від культурно-історичних міфів тоталітарного режиму. Відповідно, у пошуках актуальних текстів український театр на початку 2000-х років став активно звертатися до прози. Безпосереднім матеріалом дослідження є численні інсценізації прозових творів культових українських письменників: Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, Василя Кожелянка, Сергія Жадана та інших, які дали публіці можливість познайомитися з раніше табуйованою політичною та етичною проблематикою. Окрему...
Khalifah Alhajri
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 8-26; doi:10.31866/2616-759x.2.1.2019.170745

Abstract:Метою статті є дослідження природи зв’язків ритуалу й театру на прикладі мусульманського обрядового театрального дійства те’зіє – шиїтської пасійної п’єси. Обрана проблематика обумовила широкий контекст дослідження. Зокрема, автор звертає увагу на особливості поєднання ритуалу й театру в античній Греції, а також в європейській та американській культурі ХХ століття. Крім того, простежуємо специфіку зв’язків ритуалу й театру в інших культурах, зокрема китайській та японській. Розглядаючи старовинне ритуальне дійство з погляду театральності та сприйняття побаченого, дослідник звертається до художньої практики американського авангардного театру 1960–70-х рр. Певну увагу приділено впливові мусульманського ритуального театру на європейську театральну культуру ХХ століття: йдеться про враження відомого режисера Пітера Брука від перегляду обрядового дійства в Ірані, в 1970-ті роки. При цьому автор наполягає, що те’зіє практично неможливо адекватно сприйняти поза соціальним, культурним і релігійним контекстом. Однією з причин цього є те, що глядачі стають частиною дійства, як і виконавці, тоді як відсторонена скептична публіка, позбавлена віри, не може брати в дійстві повноцінну участь. Приділяючи увагу сучасним неоритуальним тенденціям в європейському та американському театрах, дослідник пристає до думки німецької театрознавки Еріки Фішер-Ліхте, яка розглядає неоритуальність у контексті сучасної перформативної культури. У зв’язку з цим він вдається до загальних характеристик перформативності, окреслюючи ідеї Антонена Арто, Єжи Гротовського, Пітера Брука та інших. Методологія дослідження переважно...
Oleksandr Chepalov
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 42-51; doi:10.31866/2616-759x.2.1.2019.170748

Abstract:Режисура як творча професія та проблема створення авторської театральної вистави залишається вже понад століття в центрі обговорення театрознавців, культурологів і фахівців інших галузей, дотичних до сценічного мистецтва. Метою дослідження є включення в коло обговорюваних проблем сучасного театру призабутих нині робіт мистецтвознавчого профілю, що були характерними для ключових моментів історії України: ідейно-політичного самовизначення після 1917 р. (М. Вороний, Г. Гаєвський) та повернення до суспільної пам’яті творчих здобутків видатного українського режисера Леся Курбаса (Н. Кузякіна, остання четверть ХХ ст.). Методи дослідження (насамперед історичний) обумовлені суттєвими часовими проміжками, до яких ми ретроспективно повертаємося з огляду на значущість тієї чи іншої мистецької події, її політичну заангажованість тощо. Іншим домінантним методом є порівняльний, тобто такий, що демонструє схожість або відмінність художніх прийомів театральної вистави у зв’язку з певною суспільно- політичною настановою чи ідеологічними вимогами. Порівняльний метод уможливлює аналіз ознак художнього явища з метою їхньої класифікації та типологічного структурування. Наукова новизна роботи полягає в тому, що звернення до призабутих естетичних концепцій минулого (Г. Гаєвський, М. Вороний) дало змогу по-новому подивитися на усталені уявлення минулих часів і відповідно надати їм сучасного наукового трактування. Висновки дослідження стосуються насамперед місця та ролі Леся Курбаса в різноманітних проявах європейської режисерської теорії та практики ХХ ст., що й досі недостатньо оцінюються поза межами української...
Nina Husakova, Valeriia Shtefiuk
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 86-93; doi:10.31866/2616-759x.2.1.2019.170754

Abstract:Метою роботи є виявлення новітніх підходів до створення моделі творчої особисті режисера- педагога, її структури, визначення розвитку індивідуальної обдарованості. Методологічною базою є використання аналітичного, функціонального, порівняльного, мистецтвознавчого, культурологічного, системного, аксіоматичного методів дослідження основних складових формування особистості майбутнього режисера-педагога, виходячи з концептуальних положень педагогічної творчості про те, що формування моделі майбутнього фахівця виступає як об’єктивний творчий процес. Наукова новизна полягає у розробленні концепції про основні складові моделі творчої особистості, яка містить синтез теорії та практики, знання, уміння, активність, взаємодію, продуктивність, взаємозалежність і взаємозбагачення режисерської та педагогічної професійної творчості. Висновки. У результаті здійсненого дослідження можемо підсумувати. По-перше, до загальної структури моделі творчої особистості майбутнього режисера-педагога належать такі підрозділи: спрямованість особистості; індивідуальна культура (досвід); її характерологічні властивості та якості; самотворчість особистості; по-друге, теоретична модель творчої особистості майбутнього режисера-педагога є регулятором процесу його художньо-творчого та педагогічного становлення в підготовці до соціально-культурної діяльності; по-третє, запропонована модель визначає напрями практичної роботи розвитку режисера-педагога.
Tetiana Boiko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 114-124; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153237

Abstract:Мета статті – висвітлити ключові моменти формування універсальної виконавської манери Й. Гірняка й акцентувати на важливості розвитку творчого інтелекту митця; популяризувати постать Й. Гірняка як репрезентанта березільської системи виховання актора серед молодих науковців, практиків сцени, студентів-акторів та ін. Методологія дослідження. Процесові дослідження сприяли аналітичний (осмислено постать Й. Гірняка в межах березільської системи виховання актора), історико-біографічний (проаналізовано суспільно-політичні передумови й естетико-художні вектори того часу, що вплинули на формування творчої особистості митця) та зіставно-типологічний (диференційовано виконавський доробок за принципами існування в ролі) методи. Наукова новизна полягає в розширенні уявлень про процеси формування виконавської манери Й. Гірняка на березільській сцені. Особливу увагу приділено аналізу тих імперативів-настанов Леся Курбаса, що вплинули на розвиток інтелектуальних і смислотворчих чинників у роботі актора. Висновки. Акторська образна мова Й. Гірняка березільського періоду (1922–1933 рр.) відрізнялася особливою стилістичною гнучкістю, що давало митцеві змогу працювати в різних жанрах, драматургічних реаліях, естетичних системах. Розгляд творчого шляху актора засвідчив, що його сценічна практика відбивала процес виховання березільців на засадах педагогіки Леся Курбаса.
Vasily Nevolov, Valeriy Patsunov
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 94-103; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153232

Abstract:Мета дослідження полягає у виявленні ефективності взаємодії українського та європейського театрального мистецтва на досвіді міжнародних театральних фестивалів як в Україні, так і в Європі, участі українських театрів у міжнародних театральних фестивалях, вивченні впливу цього досвіду на фестивальний рух в Україні, а також на активізацію процесу інтеграції українського театрального мистецтва в європейський культурний простір в контексті європейського вибору України. Методи дослідження. Компаративний метод дослідження був використаний у співставленні європейських та вітчизняних театральних фестивалів, історичний метод знадобився для вивчення історії виникнення й розвитку окремих міжнародних фестивалів, культурологічний метод дослідження дав змогу проаналізувати організацію міжнародних театральних фестивалів і в Європі, і в Україні, їхню взаємодію та вплив на фестивальний рух в Україні, формування національної школи маркетингу фестивального продукту. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні інформаційного поля заявленої теми, висвітленні нових фестивальних подій, їх організації та маркетингу, у здійсненні діагностики стану фестивального руху в Україні та його інтеграції в європейський культурний простір, з’ясуванні впливу міжнародного фестивального руху на розвиток українського театру та формування національної школи з маркетингу фестивального продукту. Висновки. Назріла нагальна потреба вдосконалення практики організації та проведення театральних фестивалів в Україні і міжнародних, і вітчизняних, формування національної школи маркетингу фестивального продукту,...
Svitlana Derkach, Volodymyr Fisher
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 40-46; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153223

Abstract:Мета дослідження полягає у формуванні визначальних ознак естрадного номера як структурної одиниці естрадного мистецтва, як окремого логічно й композиційно побудованого виступу одного або декількох виконавців, що поєднує в собі жанрові різновиди інших мистецтв, спільність яких полягає в тісному зближенні виконавців та публіки, у лаконічності, мобільності й розважальності. Методи дослідження. Етимологічний метод знадобився для визначення походження поняття «естрадне мистецтво»; компаративний метод дав змогу здійснити порівняльний аналіз ознак малих форм у мистецтві; семіотичним методом автори скористалися для аналізу відповідної термінології, а семантичним – для аналізу їхніх смислів; аналітико-концептуальний метод дав підстави визначитися з поняттям естрадного номера як «молекули» естрадного мистецтва; завдяки системному методу здійснено систематизацію визначальних ознак естрадного номера. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в мистецтвознавчій науці систематизуються визначальні ознаки естрадного номера як синтетичного мистецького явища, як самостійної структурної одиниці естрадного мистецтва, його специфіка, а, отже, відмінності від інших малих мистецьких форм. Разом з цим автори пропонують власне тлумачення дефініції «естрадний номер». Висновки. Естрадний номер є синтетичним мистецьким явищем, що становить собою «атом» естрадного мистецтва, його відносно самостійну структурну одиницю у вигляді логічно та композиційно побудованого виступу одного або кількох виконавців. Визначальними ознаками естрадного номера є його синтетичність, короткометражність,...