Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво

Journal Information
ISSN / EISSN : 2616-759X / 2617-1236
Total articles ≅ 76
Current Coverage
DOAJ
Filter:

Latest articles in this journal

Микола Крипчук
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 5, pp 53-61; https://doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255233

Abstract:
Метою статті є спроба визначити роль акторського рольового тренінгу в загальному процесі підготовки навчальної вистави, розв’язання творчих проблем удосконалення цієї роботи у вищій театральній школі. Методологія. Два рівні дослідження – культурологічний і мистецтвознавчий – визначили застосування міждисциплінарного підходу до складної методологічної системи. У роботі використано аналітичний метод під час дослідження концептуальних підходів, на яких ґрунтується акторський рольовий тренінг, та метод систематизації для створення системи тренінгу в роботі над навчальною виставою. Наукова новизна роботи. У статті вперше досліджено процес проведення рольового тренінгу під час створення навчальної вистави на старших курсах вищої театральної школи, розглянуто специфіку слова, яке має смислове семантичне поле, що відтворює у свідомості виконавця смисловий та асоціативний ряд. Висновки. Тренінг може стати головною професійною навичкою в роботі над такою роллю, яку актор повинен опанувати у творчому процесі створення навчальної вистави. Тренінг не є набором незмінних вправ, засвоєних у вищій театральній школі, він є вмінням постійно шукати різні власні шляхи в роботі над роллю. Розв’язання проблем сценічної педагогіки, пов’язаних з перевтіленням і регулювальною роллю слова в поведінці актора на сцені, є необхідною складовою продовження пошуків К. Станіславського, що залишилися незавершеними, але привертають увагу й донині. Доведено, що рольовий тренінг, який має психофізіологічне обґрунтування, є необхідною умовою створення специфічних умов у роботі актора над навчальною виставою. Тренінг вимагає систематизації, де почуття народжуються, формуються та динамічно розвиваються в процесі виконання. З’ясовано, що акторське мистецтво – це не виконавчий акт, а глибокий творчий процес, що зачіпає як свідомість, так і несвідоме.
Ельхам Аль-Шаллал
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 5, pp 6-19; https://doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255229

Abstract:
Мета статті – виявити характерні стилістичні особливості в драматургічній спадщині письменника Тауфіка аль-Хакіма та проаналізувати причини, що їх викликали. Методологія дослідження. Для досягнення мети використано такі загальнонаукові методи: аналітичний (щоб зрозуміти процес розвитку та формування концептуального фокуса письменника); типологічно-структурні (для вивчення складових письменницьких засобів і художніх прийомів); феноменологічний (для визначення особливостей стилю авторського твору). Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей творчого літературного стилю Тауфіка аль-Хакіма як драматурга. Він формувався під впливом як західної, так і східної цивілізацій: соціально-політичних трансформацій, досягнень культури та мистецтва, релігійного світогляду, що не могло не позначитися на його самобутності. Висновки. Незважаючи на плідні результати Тауфіка аль-Хакіма в галузі літератури та драматургії, європейські письменники й критики не приділяли йому достатньої уваги. Хоча є багато поціновувачів літератури, філософських принципів і поглядів Тауфіка аль-Хакіма, його творчий доробок недостатньо досліджений з огляду на кількість, різноманітність джерел і вчень. Однією з причин цього може бути велика кількість його творів (понад вісімдесят), які він писав протягом шістдесяти років. Більшість його робіт представляє різні етапи освітнього, політичного та соціального розвитку в Єгипті, що ускладнює їх аналіз. На Тауфіка аль-Хакіма впливали як західні, так і східні релігійні, політичні, соціальні й навіть психологічні чинники. Вони становлять деякі з причин, через які Тауфіка аль-Хакіма важко вивчати, якщо критик або дослідник не вибере для аналізу конкретну рису письменника. Тауфік аль-Хакім заклав основу для всіх видів сучасної арабської літератури; його твори виявилися відмінними від літератури, що передувала йому, бо вона йшла по сходах європейської літератури. Отже, він здобув репутацію автора та драматурга, який використовував низку міфічних, історичних і соціальних джерел, різні світові й релігійно-філософські підходи, різноманітні стилі.
Ігор Борко
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 5, pp 20-30; https://doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255230

Abstract:
Мета дослідження – комплексний аналіз основних досягнень А. Мокренка як оперного виконавця, театрального та громадського діяча, кіноактора, педагога, публіциста. Методологія дослідження базується на таких методах: загальноісторичному – для окреслення трансформації в мистецькому середовищі ХХ ст.; аналітичному – для опрацювання історіографічних джерел (культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури); системному – для розуміння діяльності Анатолія Мокренка як сукупності соціокультурних відношень і зв’язків, що дає змогу розглядати його постать одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищих рівнів; історико- біографічному – для розуміння основних етапів діяльності А. Мокренка; хронологічному – для послідовного викладення фактів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що це фактично перша повноцінна спроба в науково-дослідницькому вимірі окреслити вклад Анатолія Мокренка у розвиток мистецтва та культури України. Висновки. У процесі аналізу життєвого й творчого шляху видатного митця сформувалося цілком об’єктивне враження, що Анатолій Мокренко намагався щонайдовше запобігти кризі гуманістичних ідеалів, яку простежуємо нині в українському суспільстві. Його діяльність була плідною та різноаспектною – митець проявив себе як видатний оперний виконавець сучасності, естрадний співак, талановитий організатор театральної справи, кіноактор, вокальний педагог, публіцист і громадський діяч. Після себе митець залишив безцінну творчу спадщину, плеяду учнів і послідовників. Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в багатоаспектному аналізі естрадного співу Анатолія Мокренка.
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 5, pp 71-73; https://doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255235

Abstract:
Сучасні культурні трансформації перебувають у тісному взаємозв’язку з технічним прогресом людства. Наукова проблема, на розв’язання якої спрямована монографія Т. І. Совгири «Роль техніки та технології у мистецтві», має незаперечну актуальність для вітчизняної гуманітаристики. Рецензована монографія Т. І. Совгири презентує теоретичне осмислення значення техніки й технології в організації художньої творчості, вивчення сучасного стану культури та передового досвіду використання новітніх технологій у культурно-мистецькому процесі.
Іван Сорока
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 5, pp 31-42; https://doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255231

Abstract:
Мета дослідження – з’ясувати, як К. Станіславський розуміє й тлумачить «внутрішні лінії підтексту»; визначити сутність і значущість внутрішніх ліній підтексту в процесі сценічного спілкування актора; вказати на власне розуміння мовленнєвого підтексту як чинника сценічного мовлення. Методи дослідження: аналітичний – для дослідження наявних теоретичних тлумачень ліній підтексту К. Станіславського та їх практичного застосування; компаративний – для зіставлення й порівняльного аналізу теоретичних і практичних тлумачень та застосувань ліній підтексту; логіко-узагальнюючий – для підбиття підсумків дослідження, формулювання висновків. Наукова новизна роботи полягає в уточненні технології процесу словесної дії актора- читця під час сценічного спілкування; знаходженні основного чинника, що слугує правдивості промовляння чужого авторського тексту в сценічному мовленні; в осмисленні й тлумаченні сутності театрального поняття «підтекст» і застосуванні його в сценічній мовленнєвій практиці. Висновки. Отже, бачення внутрішнього зору породжують ставлення до них, а ставлення змушує діяти, і дія ця виражається у вияві чи приховуванні цього ставлення. Словесною дією актора в спілкуванні не може бути бажання передати уявний образ співрозмовнику, сприйняти думку через уяву. Дієве мовлення не слугує тільки примушуванню іншого розуміти, бачити й мислити так само, як промовець, бо порушується основний принцип драми – конфлікт. З’ясовано, що підтекст К. Станіславський трактує як сплетення трьох ліній внутрішніх бачень, думки, внутрішньої дії, означуючи їх ще лінією душевного переживання, підтекстом, жодним чином не торкаючись лінії прихованого змісту, смислу. Наголошено, що дійсну необхідність проголошення слів породжує ставлення, мотивація та мета їх виголошення.
Світлана Деркач
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 5, pp 74-76; https://doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255236

Abstract:
У представленій монографії актуальною та цікавою є тема розвитку концепції пластичної режисури як явища театрального мистецтва. Автор розглядає особливості сенсових пластичних взаємодій виконавця як важливий засіб утілення концепції режисера-постановника, здійснює аналіз мистецтва сценографії як складової пластичної режисури, досліджує особливості візуальної пластичної виразності та специфіку її виявлення у творчості українських режисерів на матеріалі драматичних театрів, театрів-студій, альтернативних і пластичних театрів.
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 5, pp 43-52; https://doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255232

Abstract:
Стаття присвячена комплексному дослідженню творчого доробку режисера фестивалів, театралізованих вистав і концертних програм Борису Георгійовичу Шарварку. Мета дослідження – визначити багатоаспектні мистецькі здобутки та способи інтеграції режисерського методу Б. Шарварка в сценічно-постановчу діяльність. Окрім зазначеного, у роботі розкриваються життєві події, що мали безпосередній або опосередкований вплив на становлення режисерського таланту. Схарактеризовано творчий доробок та основні здобутки митця. Особливо детально вивчено період, коли він реалізовував свій трудовий потенціал на благо рідного міста, а потім обіймав посаду головного режисера культурних програм «Укрконцерту». Методологія дослідження охоплює загальноісторичний (окреслені тенденції режисури сценічно-постановчої творчості в мистецькому середовищі ХХ – початку ХХІ ст.), аналітичний (для опрацювання історіографічних джерел – культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системний та інші методи. Наукова новизна полягає в тому, що стаття є однією з перших аналітичних робіт, в яких детально розкриваються здобутки народного артиста УРСР та незалежної України, а також межі його великого таланту не лише як режисера, але й певною мірою художнього керівника, музичного координатора, ентузіаста й творчого перфекціоніста. Висновки. Аналіз мистецького та життєвого шляху безмежно талановитого Бориса Георгійовича Шарварка дає змогу підсумувати, що унікальність його масових дійств полягала в гармонійному поєднанні режисерського стилю з традиційним концертним репертуаром, у використанні обрядовості, умілому поєднанні ліризму, пафосу та гумору, у повній самовіддачі улюбленій справі.
Тетяна Совгира, Володимир Забора, Ірина Яковенко, Олександра Погуляй
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 5, pp 62-70; https://doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255234

Abstract:
Мета дослідження полягає у визначенні принципів організації кінетичного відеомепінгу й аналізі наявного вітчизняного досвіду його використання в процесі створення сценічних видовищ. Відповідно до визначеної мети заплановано розв’язання таких взаємопов’язаних завдань: сформулювати основний понятійно-категоріальний апарат з цієї тематики; визначити технологію організації кінетичного мепінгу та можливого його застосування в театрально- видовищних заходах; простежити й узагальнити вітчизняний досвід використання кінетичного відеомепінгу в організації театрально-видовищних заходів. Методологія дослідження базується на комплексному підході та поєднанні кількох методів: аналітичного – для розгляду історичної, філософської, культурологічної та мистецтвознавчої літератури з предмета дослідження; теоретично-концептуального методу – для аналізу понятійно-термінологічної системи дослідження та виявлення особливостей упровадження кінетичного відеомепінгу в сценічний простір; історичного – для з’ясування трансформації практики впровадження цифрових технологій у сценічний простір, а також порівняльно-типологічного – для порівняння специфіки функціонування різних видів відеомепінгу, зокрема кінетичного. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розглянуто специфіку використання кінетичного відеомепінгу в процесі створення сценічного видовища. Висновки. Виявлено, що за допомогою кінетичного відеомепінгу створюється інтерактивне видовище, в якому глядач й актор можуть взаємодіяти з візуальним контентом. Встановлено, що розміщення датчика Kinect дає змогу спрямовувати проєкцію зображення на рухомі тривимірні об’єкти або ж миттєво змінювати напрямок відповідно до розташування цих рухомих об’єктів у просторі. Цим рухомим об’єктом може бути людина. У такий спосіб у процесі реалізації проєкціювання створюється ілюзія, що зображення може взаємодіяти з користувачем, «підпорядковуватися» його рухам, що надає значні переваги у створенні сценічного перформансу. У зв’язку з особливістю кінетичної системи редагувати трансляцію відеоконтенту відповідно до розташування рухомих об’єктів цей вид відеомепінгу часто називають інтерактивним. Актору вже не потрібно думати про мітки на сценічних підмостках, адже в організації кінетичного мепінгу відеопроєкція «підлаштовується» під його рухи. Однак через дорогу собівартість цієї технології сучасні режисери використовують її не задля зручності артистів (акторів) на сцені, а для перетворення заходу в інтерактивне видовище, в якому можуть узяти участь глядачі.
Любов Голубцова, Сергій Плуталов
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 4, pp 142-152; https://doi.org/10.31866/2616-759x.4.2.2021.243242

Abstract:
Мета дослідження – розглянути та проаналізувати творчу спадщину актора театру й кіно Юрія Євсюкова. Методи дослідження. Історико-біографічний – для визначення основних етапів творчого зростання актора Ю. Євсюкова; хронологічний – для розкриття послідовності висвітлення творчих здобутків митця в наукових джерелах; аналітичний – під час дослідження особливостей акторського стилю Ю. Євсюкова в театральних виставах і кінострічках різних періодів. Наукова новизна полягає в тому, що вперше проаналізовано етапи становлення творчої спадщини актора Ю. Євсюкова й окреслено жанрово-стилістичні особливості його деяких ролей у театрі та в кіно. Висновки. У статті виокремлено важливі етапи творчої спадщини актора Ю. Євсюкова. Перший – робота в Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі, де заклалися основи його акторського стилю. Тут актор опанував арсенал традиційних засобів сценічної виразності, переважно в межах комедійного жанру. Для другого періоду характерною є співпраця з режисером О. Біляцьким, під час якої розкрилися нові грані обдарування митця, а саме здатність його психофізичного апарату до імпровізації. Третій – режисура А. Васильєва, що сприяла розвиткові навичок «текстової драматургії» та «текстової імпровізації» як форми «живого театру».
Ольга Верховенко
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 4, pp 123-131; https://doi.org/10.31866/2616-759x.4.2.2021.243239

Abstract:
Мета дослідження – вивчити сценічні здобутки Роберта Візиренка-Клявіна та Дмитра Клявіна в контексті їх артистичної, педагогічної та балетмейстерської діяльності. Методологія роботи базується на таких методах дослідження: загальноісторичному (задля вивчення історичних процесів, що відбувалися в балетному середовищі України у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.), історико-культурному (з метою дослідження хореографічної культури у виконавській і балетмейстерській площинах зазначеного періоду), аналітичному (для опрацювання наукової, культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системному (для узагальнення відомостей щодо творчого становлення Роберта та Дмитра Клявіних на сцені Національної опери України) та ін. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше розглянуто артистичну, педагогічну та балетмейстерську діяльність танцівників династії Клявіних, яка істотно вплинула на розвиток балетної культури в Україні у другій половні ХХ – на початку ХХІ ст. Висновки. Роберт Візиренко-Клявін створив понад 20 оригінальних сценічних образів у балетах академічної спадщини та виставах радянської балетної класики. Упродовж 20-річної балетмейстерської діяльності хореограф поставив 7 балетів і взяв участь у підготовці хореографічних картин у кількох операх. Акторські здібності танцівника привернули увагу радянських режисерів, які надали можливість артисту заявити про себе у кінематографічній галузі – він зіграв 5 ролей у художніх кінострічках (2 з них – фільми- балети). Чимало професійних зусиль Р. Візиренко-Клявін приклав до формування вітчизняної чоловічої виконавської школи: понад 20 років він присвятив роботі в Київському ДХУ. Накопичений Р. Візиренком-Клявіним досвід актуалізував і розвинув його син – Дмитро Клявін, який створив на сцені Національної опери ім. Т. Шевченка близько 40 яскравих характерних партій. Плідною стала балетмейстерська діяльність артиста, відзначена 2019 р. премією ім. А. Шекери за досягнення у сфері хореографічного мистецтва України. Вагоме місце у творчості Д. Клявіна посіла педагогічна робота, розпочата у Київському ДХУ, яка триває і дотепер у Київській муніципальній академії танцю ім. С. Лифаря.
Back to Top Top