Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво

Journal Information
ISSN / EISSN : 2616759X / 26171236
Current Publisher: Kyiv National University of Culture and Arts (10.31866)
Total articles ≅ 21
Filter:

Latest articles in this journal

Tetiana Boiko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 114-124; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153237

Abstract:Мета статті – висвітлити ключові моменти формування універсальної виконавської манери Й. Гірняка й акцентувати на важливості розвитку творчого інтелекту митця; популяризувати постать Й. Гірняка як репрезентанта березільської системи виховання актора серед молодих науковців, практиків сцени, студентів-акторів та ін. Методологія дослідження. Процесові дослідження сприяли аналітичний (осмислено постать Й. Гірняка в межах березільської системи виховання актора), історико-біографічний (проаналізовано суспільно-політичні передумови й естетико-художні вектори того часу, що вплинули на формування творчої особистості митця) та зіставно-типологічний (диференційовано виконавський доробок за принципами існування в ролі) методи. Наукова новизна полягає в розширенні уявлень про процеси формування виконавської манери Й. Гірняка на березільській сцені. Особливу увагу приділено аналізу тих імперативів-настанов Леся Курбаса, що вплинули на розвиток інтелектуальних і смислотворчих чинників у роботі актора. Висновки. Акторська образна мова Й. Гірняка березільського періоду (1922–1933 рр.) відрізнялася особливою стилістичною гнучкістю, що давало митцеві змогу працювати в різних жанрах, драматургічних реаліях, естетичних системах. Розгляд творчого шляху актора засвідчив, що його сценічна практика відбивала процес виховання березільців на засадах педагогіки Леся Курбаса.
Vasily Nevolov, Valeriy Patsunov
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 94-103; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153232

Abstract:Мета дослідження полягає у виявленні ефективності взаємодії українського та європейського театрального мистецтва на досвіді міжнародних театральних фестивалів як в Україні, так і в Європі, участі українських театрів у міжнародних театральних фестивалях, вивченні впливу цього досвіду на фестивальний рух в Україні, а також на активізацію процесу інтеграції українського театрального мистецтва в європейський культурний простір в контексті європейського вибору України. Методи дослідження. Компаративний метод дослідження був використаний у співставленні європейських та вітчизняних театральних фестивалів, історичний метод знадобився для вивчення історії виникнення й розвитку окремих міжнародних фестивалів, культурологічний метод дослідження дав змогу проаналізувати організацію міжнародних театральних фестивалів і в Європі, і в Україні, їхню взаємодію та вплив на фестивальний рух в Україні, формування національної школи маркетингу фестивального продукту. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні інформаційного поля заявленої теми, висвітленні нових фестивальних подій, їх організації та маркетингу, у здійсненні діагностики стану фестивального руху в Україні та його інтеграції в європейський культурний простір, з’ясуванні впливу міжнародного фестивального руху на розвиток українського театру та формування національної школи з маркетингу фестивального продукту. Висновки. Назріла нагальна потреба вдосконалення практики організації та проведення театральних фестивалів в Україні і міжнародних, і вітчизняних, формування національної школи маркетингу фестивального продукту,...
Kateryna Iudova-Romanova
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 72-92; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153228

Abstract:Метою статті є розгляд еволюції театрального простору українського театру з погляду архітектурно-технічного забезпечення його пластичного оформлення. Автором використані такі методи дослідження: критичного аналізу – в опрацюванні наукової літератури з історії театрального мистецтва, архітектури та сценічного дизайну з метою реферування інформації стосовно теми дослідження; мистецтвознавчого аналізу – для співвіднесення пластики сценічного простору вистав та їхнього змістовного наповнення; синтезу – для поєднання різних характеристик просторово-технічного забезпечення українського театру періоду XVII – XIX ст.; індукційний – для вивчення хоча й фрагментарних, але типових прикладів просторово-технічного забезпечення вистав означеного періоду; гіпотетичний, системний та узагальнюючий – для формулювання висновків. Наукова новизна. У дослідженні вперше осмислюється еволюція театрального простору українського театру з погляду засобів його пластичного оформлення. Висновки. Твори сценічного мистецтва, маючи дієву структуру, матеріалізуються в певному сценічному просторі; відповідно до різновидів українського театру XVII – XIX ст. – шкільний театр, церковно-релігійна драма, вертеп, кріпацький театр, публічний театр, домашній театр, «редут», балагани, сільські народні театри, театри мистецьких освітніх закладів – існували специфічні форми та засоби пластичного оформлення їхнього сценічного простору; українському театру властивий простір і закритого (приватні оселі, громадські місця, культові споруди), якому притаманні широке застосування предметних комплексів, і відкритого типів (локації...
Ali Al-Anezi
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 10-30; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153137

Abstract:Метою статті є дослідження діяльності театрів Кувейту загалом та інтерпретації на їхніх сценах сучасної арабської драматургії зокрема на тлі політичних подій на Близькому Сходу в другій половині ХХ ст. Основну увагу автор зосереджує на творчому доробку Саада аль-Фараджа – відомого в Кувейті актора, театрального діяча, драматурга, громадського діяча. Дослідник фокусується на політичних обставинах, що обумовили актуалізацію окремих тем, які порушує в своїх п’єсах Саад аль-Фараджа, аналізує те, як протистояння між Ізраїлем та арабським світом, політика президента Єгипту Гамаля Абделя Насера вплинула на умогляди творчої інтелігенції Кувейту. Суттєвою для автора статті є проблема політичної цензури в сучасному Кувейті, що обумовила короткочасність сценічного життя низки п’єс Саад аль-Фараджа. Значна частина розвідки присвячена особливостям поетики драматургії Саад аль-Фараджа. У період свого творчого становлення митець перебував під значним впливом європейських новаторських течій ХХ ст., що значною мірою вплинуло на художньо-образний світ його текстів. Головну увагу дослідник зосереджує на п’єсі Саад аль-Фараджа «Традиція – інша природа», у якій виразно проступають прийоми епічного театру Бертольда Брехта. Методологія дослідження полягає в застосуванні політології з метою якнайповнішого розкриття суспільного контексту діяльності театрів Кувейта і творчості драматурга Саад аль-Фараджа. Уводячи творчість кувейтського драматурга у світовий контекст, автор базується на системно-структурному й порівняльному методах. У розгляді конкретного драматургічного твору суттєвим було використання...
Svitlana Derkach, Volodymyr Fisher
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 40-46; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153223

Abstract:Мета дослідження полягає у формуванні визначальних ознак естрадного номера як структурної одиниці естрадного мистецтва, як окремого логічно й композиційно побудованого виступу одного або декількох виконавців, що поєднує в собі жанрові різновиди інших мистецтв, спільність яких полягає в тісному зближенні виконавців та публіки, у лаконічності, мобільності й розважальності. Методи дослідження. Етимологічний метод знадобився для визначення походження поняття «естрадне мистецтво»; компаративний метод дав змогу здійснити порівняльний аналіз ознак малих форм у мистецтві; семіотичним методом автори скористалися для аналізу відповідної термінології, а семантичним – для аналізу їхніх смислів; аналітико-концептуальний метод дав підстави визначитися з поняттям естрадного номера як «молекули» естрадного мистецтва; завдяки системному методу здійснено систематизацію визначальних ознак естрадного номера. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в мистецтвознавчій науці систематизуються визначальні ознаки естрадного номера як синтетичного мистецького явища, як самостійної структурної одиниці естрадного мистецтва, його специфіка, а, отже, відмінності від інших малих мистецьких форм. Разом з цим автори пропонують власне тлумачення дефініції «естрадний номер». Висновки. Естрадний номер є синтетичним мистецьким явищем, що становить собою «атом» естрадного мистецтва, його відносно самостійну структурну одиницю у вигляді логічно та композиційно побудованого виступу одного або кількох виконавців. Визначальними ознаками естрадного номера є його синтетичність, короткометражність,...
Oleksandr Kurochkin
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 47-62; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153224

Abstract:Мета статті. Заглибившись в архаїчні пласти світогляду древніх слов’ян, автор прагне простежити генезу та еволюцію інституту обрядового маскування, ігрового й церемоніально-етикетного перевтілення, на базі якого сформувалася строката галерея традиційних образів фольклорного карнавалу українців. Методи дослідження. Дороговказом послужив історико-генетичний метод, або метод ретроспективної реконструкції, який застосовується не лише в гуманітарних, а й природничих науках. В основі його лежить ідея про те, що початкові етапи розвитку певних об’єктів і явищ можна відтворити на підставі пізніших етапів. Наукова новизна дослідження полягає в акцентуванні особливої ролі маски як засобу перевтілення й розкриття міфологічних витоків системи образів фольклорного театру українців. Таким чином у вітчизняному гуманітарному просторі утверджується новий дослідницький напрям – культурологічне маскознавство. Висновки. Наведені в статті матеріали розкривають генетичну спорідненість міфу й ритуалу, іманентну властивість землеробських обрядів створювати тимчасовий міфологічний простір, реалізуючи в ньому давні сакральні символи та уявлення. Інструментом систематизації конкретного матеріалу в реферованій праці слугували прийом перевтілення (реінкарнації), обрядові маски та інститут рядження в цілому. Саме вони, як засвідчив аналіз, найстійкіше утримували архаїчний базис ритуальних традицій, давні концептуальні мотиви. Упродовж ХХ – початку ХХІ ст. чітко простежується лінія редукції й прискореного відмирання обрядових традицій і фольклору. Проте, як не дивно, інститут автентичної народної маски...
Mykola Yudov, Kateryna Iudova-Romanova, Nazar Poliuk
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 125-136; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153244

Abstract:Мета дослідження – проаналізувати роль емоційного слуху й емпатії як складників роботи актора над сценічним образом у контексті вдосконалення сучасної театральної педагогіки. Методологія дослідження базується на таких основних принципах: принципі об’єктивності, завдяки якому роль емоційного слуху й емпатії в мистецтві актора розглядається в історико-мистецтвознавчо-педагогічному розрізі в усій їхній складності, багатовимірності та суперечливості, з урахуванням сукупності позитивних і негативних сторін їхнього змісту; принципі науковості, з використанням якого з’ясовуються причинно-наслідкові зв'язки між науково перевіреними знаннями, що відповідають сучасному рівню розвитку науки про мовний, емоційний слухи й емпатію актора і їхнє значення у виконавському мистецтві; принципи розвитку та взаємодії, відносності, цілісності, практичності дають змогу розглядати названі феномени комплексно та простежувати тенденційні процеси. Зазначена методологія сприяє розкриттю значущості окресленої проблематики з точки зору практичного мистецтвознавства крізь призму педагогічних аспектів. Наукова новизна. Дослідження вчених-психологів, практиків театрального мистецтва та педагогів свідчать про вагомість емоційного слуху й емпатії в людському і, зокрема, сценічному спілкуванні. У процесі дослідження виявлено безпосередній зв’язок між рівнем емоційного слуху й емпатії актора та його художньою потенцією до створення високохудожніх сценічних образів. Висновки. Стверджується, що важливе значення у сприйнятті людини має слух – мовний та емоційний. У мистецтві актора обидва його види виконують провідну...
Sergey Bezklyubenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 31-39; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153221

Abstract:Мета дослідження – з’ясувати роль технології в мистецтві загалом та в театральному зокрема. Передумовою для такої постановки питання є той незаперечний факт, що мистецтво, що розглядається як художня творчість, становить собою один із різновидів виробництва. Ця істина зафіксована в мовній практиці: предмет мистецтва – артефакт (від лат. art (мистецтво) та facio (робити, виробляти) – у нас здавна називається твором, виробом, продуктом, тобто результатом продукування, виробництва. Як особливе («духовне», до того ж – художнє!) виробництво, мистецтво в цілому, а сценічне зокрема, має всі сутнісні ознаки «виробництва взагалі», в тому числі економічні, організаційні й технологічні. Методи дослідження. Історичний – для дослідження еволюції форм виробництва (в тому числі художнього); системний – у розгляді твору мистецтва як особливої, «закритої» системи взаємодії його складників – світоглядних (ідеологічних), психологічних і техніко-технологічних; загальнонаукові аналізу й синтезу – для побудови наукової концепції мистецтва як засобу пізнання, самовираження й творення. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше доводиться особливе значення в мистецтві технології створення мистецького твору. Визначаючи, як і в звичайному виробництві, тобто у виробництві матеріальних благ, форми суспільної організації праці (індивідуальне виробництво, кооперація, мануфактура, фабрика, індустрія), технологія художньої творчості, більше того, характеризує специфіку кожного виду мистецтва з його «ремісничого», «промислового» боку. Висновки. Розгляд мистецтва як виробництва (духовного, до того ж, –...
Sofia Trykolenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 104-111; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153235

Abstract:Метою дослідження є розгляд особливостей реалістичного й метафоричного подання сценографічного середовища, побудованого за кінематографічними принципами, а також декорацій до постановок Київського Сірого Театру Чуттєвого психоаналізу, що базуються на передаванні емоційно-психологічних складників людських вчинків. До уваги глядачів представлено естетизовані чуттєво-насичені спектаклі, що вносять на театральну сцену принципи монтажу кінофільму. Методи дослідження поєднують спостережний та аналітичний огляди принципів формування сценографічного середовища, забезпечуючи розгляд сценографічної метафори на тлі ілюстративного матеріалу. Також використовується порівняльний метод, що зумовлено необхідністю комплексного аналізу сценографічних прийомів та режисерських рішень. Наукова новизна полягає у дослідженні вистав, які ще не стали темою ґрунтовних мистецтвознавчих досліджень. Порівняно новий театр, заснований у 2013 р., не має численних рецензій, відгуків та оглядів професійних мистецтвознавців і театрознавців. Його постановки рішуче контрастують із традиційним уявленням про подавання театральних сюжетів і, натомість, демонструють своєрідне, авторське бачення і режисерського, і сценографічного рішення. Компонування сценічного середовища подібно до кінокадрів та відповідні переходи між мізансценами вирізняють постановки Сірого театру з-поміж інших. Висновки. Київський Сірий Театр Чуттєвого психоаналізу є одним із найцікавіших явищ у сучасному театральному житті Києва, адже його постановки розкривають драматичну проблематику з несподіваного чуттєво-психологічного боку за допомогою...
Ivan Soroka
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 2, pp 63-71; doi:10.31866/2616-759x.2.2018.153226

Abstract:Мета дослідження – з’ясувати особливості розуміння і тлумачення К. Станіславським його поняття «ілюстрований підтекст»; визначити сутність, значимість та місце «ілюстрованого підтексту» в процесі сценічного спілкування актора; запропонувати власне розуміння та визначення мовного підтексту й довести його значущість як складника сценічного мовлення. Методи дослідження: аналітичний – для дослідження існуючих теоретичних тлумачень підтексту та його практичного застосування;компаративний – у зіставленні й порівняльному аналізі теоретичних і практичних тлумачень та застосувань підтексту; логіко-узагальнюючий – для підбиття підсумків дослідження, формулювання висновків. Наукова новизна роботи полягає в уточненні технології процесу словесної дії актора-читця під час сценічного спілкування; віднаходженні того основного, що слугує дійсною необхідністю проголошення актором авторських слів, та є спонукою до продуктивної і цілеспрямованої словесної дії; в осмисленні й тлумаченні сутності театрального поняття «підтекст» та застосуванні його у сценічній мовленнєвій практиці. Висновки. З’ясовано, що К. Станіславський та продовжувачі його вчення трактують підтекст: як позатекстові – акторські бачення, уявлення, образи, думки, почуття, іменуючи ще його «ілюстрованим»; і як – наскрізна дія в галузі мовлення, не вбачаючи й не акцентуючи при цьому на їхній відмінності й різності. Наголошено, що враження від уявної «ілюстрації» («ілюстрований підтекст»)є лише подразником словесного спілкування актора; дійсну ж необхідність проголошення слів породжує мотивація та мета їх виголошення.