Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво

Journal Information
ISSN / EISSN : 2616-759X / 2617-1236
Total articles ≅ 60
Current Coverage
DOAJ
Filter:

Latest articles in this journal

Ігор Борко
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 4, pp 109-122; https://doi.org/10.31866/2616-759x.4.2.2021.243238

Abstract:
Художньо-виражальні засоби творення сценічної образності в оперному мистецтві тісно пов’язані зі стилістикою оперного співу виконавця, невід’ємною складовою якого є вокальна інтерпретація. Мета дослідження – проаналізувати сучасний стан наукових досліджень вокальної інтерпретації як невід’ємної складової оперного мистецтва. Методологія дослідження спирається як на загальнонаукові, так і на спеціальні методи дослідження: аналіз – для з’ясування змісту досліджень з проблем оперної вокально-сценічної інтерпретації; історико-генетичний – для розуміння значення вокальної інтерпретації в історії розвитку оперного мистецтва; дедуктивний – спрямував дослідження від узагальненого розуміння теорії оперного жанру до конкретного, зокрема ролі вокальної інтерпретації як складової оперно-виконавського мистецтва; компаративний – для порівняння характеристик вокальної інтерпретаційної стилістики виконавців. Наукова новизна. Ця робота є спробою осягнути науково-аналітичний досвід у царині сценічної оперно-вокальної інтерпретації. Висновки. Вокально-сценічна, образно-творча діяльність оперного співака як виконавця-інтерпретатора вимагає глибокого аналізу та розуміння виконуваного музичного твору в культурно-історичному контексті епохи поруч із високою майстерністю та яскравістю самовираження під час розв’язання комплексу художньо- виконавських і технічних завдань. Зважаючи на це, оперний виконавець створює власну інтерпретаційну версію вокального твору, яка має бути різноманітною, але визначеною межами традицій. Інтерпретаційні версії визначаються особливостями донесення змісту художнього тексту, емоційного підтексту оперної партії за допомогою різних комплексів експресивних засобів, прийомів вокальної техніки та ступенем занурення в історичний контекст. Чіткість артикуляції та дикція в сукупності з іншими засобами художньої виразності та індивідуальними особливостями звуковидобування визначають оригінальний стиль оперного співака-інтерпретатора. Використання нових і традиційних вокально-інтерпретаційних моделей відкриває широкі можливості для дослідження історико-теоретичного аспекту оперного мистецтва різних періодів, його композиторських шкіл та жанрів. Аналіз наукових досліджень показав, що у них питання оперної вокально-сценічної інтерпретації висвітлювались або дотично, у контексті вивчення інших проблем оперного мистецтва, або на відповідному етапі його історичного розвитку. Наразі перед сучасною науковою думкою постає завдання комплексного осмислення ролі вокальної інтерпретації в процесі створення сценічної образності в оперному мистецтві з визначенням різних вокально-інтерпретаційних
Катерина Юдова-Романова
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 4, pp 39-54; https://doi.org/10.31866/2616-759x.4.1.2021.234236

Abstract:
Мета статті – дослідити, схарактеризувати та класифікувати експериментальні варіанти організації сценічного простору. У процесі дослідження було застосовано такі методи наукового пізнання: метод аналізу та синтезу інформації, культуролого-мистецтвознавчий метод (для встановлення зв’язку між варіантами форми сценічного простору та художньо- образним рішенням вистави), а також історичний (для вивчення фактів з історії театру) та порівняльний (для визначення спільних і відмінних характеристик з метою класифікації сценічного простору). Метод синтезу й аналізу інформації використано для детального вивчення та подальшого аналізу досвіду втілення театральних вистав у експериментальному сценічному просторі. Завдяки поєднанню аналізу та синтезу забезпечується комплексний системний підхід до вивчення предмета дослідження – сценічного простору. У процесі дослідження проаналізовано літературні джерела вітчизняних і закордонних авторів з тематики роботи. Наукова новизна. Здійснено класифікацію сучасного експериментального сценічного простору за основними хронотопними характеристиками. Висновки. Зважаючи на фактологічний аналіз сучасних театральних практик, експериментальний сценічний простір відповідно до його часових і просторових характеристик можна класифікувати таким чином: щодо незмінності розташування на території протягом сталого часу – постійний (стаціонарний) і тимчасовий; щодо переміщення у процесі показу вистави – рухомий (мобільний) і нерухомий; щодо розміщення глядачів та виконавців – імерсійний і дискретний; щодо форми сценічного простору – закритий та відкритий (просто неба); способу розміщення сценічного майданчика щодо публіки – фронтальний, аренний, подіумний. В історії театральних приміщень трапляються непоодинокі випадки адаптації будівель нетеатрального призначення і навіть помешкань до показу вистав.
Ольга Верховенко
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 4, pp 17-27; https://doi.org/10.31866/2616-759x.4.1.2021.234233

Abstract:
Мета дослідження – вивчити сценічні здобутки провідних солісток столичної балетної сцени – Тетяни Литвинової та Світлани Приходько, які успішно працювали на сцені Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка впродовж 1970–1980-х років. Методологія роботи базується на таких методах дослідження: загальноісторичному (з метою вивчення історичних процесів, що відбувалися в мистецькому середовищі України впродовж останньої чверті ХХ ст.), історико-культурному (дає змогу дослідити динаміку розвитку виконавської культури танцівників), аналітичному (для опрацювання історіографічних джерел – культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системному (для систематизації відомостей щодо творчого становлення артистів Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка) та ін. Наукова новизна публікації полягає в тому, що в ній уперше розглянуто творчі доробки Т. Литвинової та С. Приходько, пов’язані з їх участю в новаторських постановках балетмейстерів останньої чверті ХХ століття. Висновки. Шлях у велике мистецтво для Т. Литвинової та С. Приходько відкрився на початку 1970-х рр. з приходом у балетну трупу Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка. Там до кінця 1980-х рр. вони творили під орудою провідних балетмейстерів того часу: А. Шекери, Г. Майорова, В. Литвинова та інших постановників. Виконавчій манері обох балерин були однаково близькими як ліричні образи (поезія романтичного світу – Одетта-Оділія, Жізель, Мірта, Біла Дама, Сильфіда, Польова русалка), так і партії, сповнені глибокого драматичного звучання (суперечливий світ людських пристрастей – Кармен, Ольга, Ширін, Фрігія, Зарема, Дівчина). До числа особливих сценічних перемог танцівниць увійшли престижні премії ІІ Міжнародного конкурсу артистів балету в Москві, Х Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Берліні (Т. Литвинова), Всесоюзного конкурсу балетмейстерів та артистів балету в Москві (С. Приходько).
Тетяна Совгира
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 4, pp 55-64; https://doi.org/10.31866/2616-759x.4.1.2021.234237

Abstract:
Мета дослідження полягає у визначенні, аналізі та систематизації наявного досвіду використання цифрових технологій, що нині іменуються «штучним інтелектом», у процесі створення видовищ. Відповідно до визначеної мети заплановано розв’язання таких взаємопов’язаних завдань: сформулювати основний понятійно-категоріальний апарат із цієї тематики; визначити функціональну складову діяльності механізованих організмів (роботів) щодо їх можливого застосування у видовищних заходах; простежити й узагальнити досвід використання цифрових технологій, зокрема «штучного інтелекту», у процесі створення роботизованого сценічного образу. Методологія дослідження базується на комплексному підході та спирається на поєднання кількох методів: аналітичного – під час розгляду історичної, філософської, культурологічної та мистецтвознавчої літератури з предмета дослідження; теоретично-концептуального методу – під час аналізу понятійно-термінологічної системи дослідження та виявлення особливостей упровадження технології «штучного інтелекту» в процесі створення видовищних форм; порівняльно-типологічного – для порівняння специфіки функціонування механізованих «акторів» з акторською майстерністю людей-акторів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розглянуто специфіку використання цифрових технологій, зокрема штучного інтелекту, у процесі створення сценічного видовища. Висновки. Виявлено, що автономія роботизованих механізмів можлива, адже новітні моделі роботів здатні сканувати простір, осіб навколо себе та за певним алгоритмом реагувати в потрібний момент. Ці можливості наближують андроїда до реального актора в сценічному просторі. Імпровізація як характерна особливість акторської майстерності буде являти собою прояв автономності дій і «реакцій» роботів. Роботизований механізм у сценічному просторі є експериментально- дослідницькою платформою. Проєкти спрямовані на вивчення можливостей функціонування роботизованої техніки в умовах сценічного простору, специфіки взаємодії людської та механізованої діяльності, а заразом – дослідження питань соціальної футурології. Робот вповні може функціонувати як унікальний технічний інваріант актора-виконавця в сценічній постановці чи артінсталяції.
Марина Гринишина, Юлія Раєвська, Микола Боклан
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 4, pp 8-16; https://doi.org/10.31866/2616-759x.4.1.2021.234229

Abstract:
Мета дослідження – вивчити сценічні здобутки провідних солісток столичної балетної сцени – Тетяни Литвинової та Світлани Приходько, які успішно працювали на сцені Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка впродовж 1970–1980-х років. Методологія роботи базується на таких методах дослідження: загальноісторичному (з метою вивчення історичних процесів, що відбувалися в мистецькому середовищі України впродовж останньої чверті ХХ ст.), історико-культурному (дає змогу дослідити динаміку розвитку виконавської культури танцівників), аналітичному (для опрацювання історіографічних джерел – культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системному (для систематизації відомостей щодо творчого становлення артистів Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка) та ін. Наукова новизна публікації полягає в тому, що в ній уперше розглянуто творчі доробки Т. Литвинової та С. Приходько, пов’язані з їх участю в новаторських постановках балетмейстерів останньої чверті ХХ століття. Висновки. Шлях у велике мистецтво для Т. Литвинової та С. Приходько відкрився на початку 1970-х рр. з приходом у балетну трупу Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка. Там до кінця 1980-х рр. вони творили під орудою провідних балетмейстерів того часу: А. Шекери, Г. Майорова, В. Литвинова та інших постановників. Виконавчій манері обох балерин були однаково близькими як ліричні образи (поезія романтичного світу – Одетта-Оділія, Жізель, Мірта, Біла Дама, Сильфіда, Польова русалка), так і партії, сповнені глибокого драматичного звучання (суперечливий світ людських пристрастей – Кармен, Ольга, Ширін, Фрігія, Зарема, Дівчина). До числа особливих сценічних перемог танцівниць увійшли престижні премії ІІ Міжнародного конкурсу артистів балету в Москві, Х Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Берліні (Т. Литвинова), Всесоюзного конкурсу балетмейстерів та артистів балету в Москві (С. Приходько).
Ольга Шлемко
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 4, pp 65-79; https://doi.org/10.31866/2616-759x.4.1.2021.234239

Abstract:
Мета дослідження – виявити генезу та динаміку сучасного розвитку Міжнародного фестивалю жіночих монодрам «Марія», визначити його місце і роль у системі театрального фестивального руху України та Європейського Співтовариства, з’ясувати специфіку організаційної, мистецької та соціокультурної складової фестивалю. Методологія дослідження полягає в застосуванні системного, театрознавчого та культурологічного підходів, а також низки методів: культурно- історичного, класифікації, проблемно-хронологічного, спостереження, порівняння. Наукова новизна дослідження полягає в його системності, комплексності, здійсненні класифікації театральних фестивалів і ґрунтовному аналізі складових фестивалю «Марія», з’ясуванні його феномену. Висновки. Міжнародний театральний фестиваль жіночих монодрам «Марія» – єдиний в Європі жіночий фестиваль моновистав, територія діалогу та полілогу, успішного проєкту, який об’єднує мисткинь різних країн і різних культур, територія культурної дипломатії, наповнена певними смислами, енергіями. Репертуар фестивальних моновистав відзначається різножанровістю, високим професіоналізмом виконавців, сучасним режисерським прочитанням. Це організований на високому рівні щорічний культурно- мистецький форум, у межах якого відбуваються науково-творчі конференції та круглі столи, майстер-класи, тематичні виставки, творчі дискусії, презентації книг з теорії та історії театру. Фестиваль сприяє інтеграції українського театру до європейського культурного простору, надає глядачам можливість побачити кращі моновистави за участі українських і зарубіжних виконавців.
Ділявер Османов, Микола Артюшенко, Дар’Я Миколенко
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 4, pp 28-38; https://doi.org/10.31866/2616-759x.4.1.2021.234234

Abstract:
У статті розглянуто шляхи творчих особистостей, які працювали в Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, – солістки Людмили Монастирської, диригента Олексія Баклана, режисера Миколи Мерзлікіна, художника-сценографа Людмили Нагорної. Завдяки власним інтерв’ю з Л. Нагорною з’ясовано, що театр дає змогу отримати досвід сценічної практики та досвід діалогу «глядач – актор». На прикладі роботи режисера М. Мерзлікіна та художниці Л. Нагорної – представників художнього керівництва – визначено, що правильно підібраний репертуар – успіх театру на довгі роки. Мета роботи – проаналізувати діяльність КМАТОБ для дітей та юнацтва як платформу для реалізації творчих пошуків молодих митців сцени. Методологія полягає в системному використанні комплексних методів дослідження у вивченні творчої біографії особистостей, які працювали в Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва: аналітичного – для опрацювання культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої наукової літератури, також опрацювання архівних матеріалів; бібліографічного методу; методу наукового спостереження та аналізу; методу теоретичного узагальнення – для підбиття підсумків дослідження. Новизна дослідження. Мистецтвознавче дослідження діяльності Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва на прикладі вивчення творчості Людмили Монастирської, Олексія Баклана, Миколи Мерзлікіна, Людмили Нагорної сприяло виявленню специфіки роботи колективу як платформи для реалізації творчих пошуків молодих митців сцени. Висновки. Обґрунтовано важливе значення створення театру як осередку виховання та розвитку молодого покоління не тільки митців, а й глядача. Театр сприяє розкриттю талантів молодих виконавців і постановників; надає змогу для експериментів як у постановочній, так і виконавській царині сценічного мистецтва, зокрема оперно-балетного; прищеплюючи в юних глядачів музичну культуру, сприяє розвитку діалогу «глядач – актор».
Tetiana Boiko, Yaroslav Lanchak
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 116-137; https://doi.org/10.31866/2616-759x.3.2.2020.219277

Abstract:
Мета дослідження – з’ясувати специфіку сценічного доробку Романа Віктюка, проаналізувати окремі аспекти апробованої пластичної режисури, окреслити жанрово-стилістичні параметри резонансних постановок митця кінця 1970-х – початку 2010-х рр. на прикладі вистав «Татуйована троянда» Т. Вільямса (1982), «Украдене щастя» І. Франка (1982), «Федра» М. Цвєтаєвої (1988), «Священні чудовиська» Ж. Кокто (1987), «Уроки музики» (1979, 1989) та «Квартира Коломбіни» (1986) Л. Петрушевської, «Уроки майстра» Д. Паунелла (1990), «Служниці» Ж. Жене (1988), «Лоліта» Е. Олбі (1992), «І раптом минулого літа» Т. Вільямса (2016) тощо. Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети було застосовано загальнонаукові методи: аналітичний (для розуміння процесу творчого становлення та формування концептуальних орієнтирів режисера), типологічно-структурний (для вивчення елементів режисерського інструментарію та художніх прийомів митця), феноменологічний (для визначення рис оригінальності й епатажності сценічної практики Романа Віктюка). Наукова новизна цієї статті визначається введенням до вітчизняного наукового обігу фрагментів театральної режисури Романа Віктюка, полягає в окресленні жанрово- стилістичних особливостей його постановок, розгляді окремих вистав. Висновки. Сценічний доробок Романа Віктюка вирізняється розмаїттям музики та хореографії, вишуканою пластикою напівоголених виконавців, промовистими костюмами та сценами епатажу. Водночас режисерські пошуки націлені на розв’язання складних філософських питань, що демонструють новий погляд на природу людських стосунків, глибинне дослідження та переосмислення літературних творів.
Olena Abramovych, Alina Kudrenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 165-179; https://doi.org/10.31866/2616-759x.3.2.2020.219280

Abstract:
У статті розглядають пластичну культуру як складову сценічного мистецтва в площині створення просторових форм художнього твору, індивідуального творчого трактування та внутрішнього стану актора. Пластику розглядають як ефективний інструмент виховання актора та формування його зовнішньої техніки, з чим пов’язані новітні пошуки й експерименти. Метою роботи є освоєння теоретичних знань, принципів пластичної майстерності сучасного актора. Методологія полягає в системному використанні комплексних методів дослідження пластичної культури актора: історико-культурного – для дослідження історичної динаміки розвитку пластичної культури актора; аналітичного – для опрацювання культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої наукової літератури, а також опрацювання архівних матеріалів; джерелознавчого – для вивчення джерельної бази дослідження; типологічного методу, що посприяв виявленню чинників, які впливають на формування сценічної пластики актора; методу наукового спостереження та аналізу, що надало можливість з’ясувати особливості пластичної виразності в контексті її двоїстої природи (як тілесної, так і чуттєвої); системного методу, що посприяв дослідженню особливостей інтеграції складових пластичної культури в процесі створення сценічного образу; методу теоретичного узагальнення – для підбиття підсумків дослідження. Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні специфіки сценічної пластики у виконавському мистецтві актора відповідно до актуальних світових тенденцій. Висновки. Пластична майстерність актора (створення пластичного малюнку ролі) забезпечує передусім тренування психічних і психофізичних навичок, що сприяє вдосконаленню пластичності тілесного апарату виконавця, здатності адаптуватися до виконання будь-яких пластичних завдань. Пластичність – це головна якість, що характеризує рівень пластичної культури актора. Сценічна пластика в майстерності актора – це система взаємопов’язаних знань, фізичних навичок і вмінь, психологічних, моральних та естетичних якостей виконавця, що сприяють створенню художнього сценічного образу. Двоїста природа пластичної виразності: тілесна (у розумінні моторна) та чуттєва (тобто психоемоційна), що дає змогу презентувати її як своєрідне художнє зображення. Пластична культура – це комплекс спеціальних теоретичних знань та практичних навичок танцювально-пластичного та рухового характеру, необхідних актору для творчого осмислення пластичного образу персонажа.
Nataliia Donchenko, Nataliia Sokolenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 138-150; https://doi.org/10.31866/2616-759x.3.2.2020.219278

Abstract:
Мета роботи – проаналізувати формування та розвиток головних принципів театральної системи М. Чехова в контексті зміни світосприйняття актора театрального мистецтва. Дослідити театрально-педагогічну систему М. Чехова як одну з провідних світових театральних практик, як синтез складних взаємодоповнювальних та взаємозбагачувальних міжкультурних процесів; визначити вплив митця на реформування європейської й американської школи акторського мистецтва. Методологія дослідження базується на використанні таких наукових підходів: когнітивного – для поглибленого вивчення багатогранності творчої діяльності М. Чехова як автора унікальної акторської «Системи Чехова»; культурологічного – для зіставлення та порівняння історичних, педагогічних і мистецтвознавчих складових у діяльності М. Чехова; аналітичного – для виявлення основних принципів методики акторської майстерності М. Чехова. Наукова новизна. Досліджено акторську та режисерську діяльність М. Чехова в контексті особливостей методики підготовки акторів і розробки власного методу гармонізації постановки; визначено специфіку новаторських концепцій методів театральної режисури М. Чехова; схарактеризовано вплив режисерської діяльності майстра на розвиток сучасної світової театральної практики в контексті світосприйняття актора. Висновки. Діяльність М. Чехова була спрямована на створення нового театру як у прямому, так і в переносному сенсі за допомогою техніки, розробленої шляхом навчання та експериментів. Дослідження методики Михайла Чехова в контексті специфіки сучасного акторського навчання дає змогу зауважити, що ставлення до творчого та педагогічного спадку М. Чехова особливе, оскільки визнані професійні актори понад пів століття вважають його методику фундаментом для подальших творчих пошуків, а розроблені для акторського тренінгу вправи – основою власної техніки.
Back to Top Top