Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво

Journal Information
ISSN / EISSN : 2616-759X / 2617-1236
Current Publisher: Kyiv National University of Culture and Arts (10.31866)
Total articles ≅ 54
Current Coverage
DOAJ
Filter:

Latest articles in this journal

Tetiana Nechaenko, Serhii Plutalov, Alyona Dorofeeva
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 180-192; doi:10.31866/2616-759x.3.2.2020.219281

Abstract:
Мета дослідження полягає в історико-аналітичному та мистецтвознавчому аналізі сучасних режисерських практик на сцені Луганського обласного академічного музично-драматичного театру на прикладі творчості одного з провідних його представників В. Московченка. Методологія дослідження базується на комплексному науковому підході та синтезі таких методів: історико-аналітичного – у дослідженні режисерського мистецтва В. Московченка в контексті театральної культури України в цілому; біографічного як засобу визначення етапів творчого становлення митця; теоретичного – для наукового узагальнення та систематизації фактологічного матеріалу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше творчий шлях В. Московченка та його діяльність у Луганському обласному академічному музично- драматичному театрі розглянуто як одну з вагомих сторінок українського театрального життя. Висновки. Кожна робота В. Московченка має свою театральну форму, свій хід режисерської думки, яка не тільки тісно пов’язана з першоджерелом, авторською п’єсою, а й надає йому інтерпретаційних ознак паралельного художнього світу, відтвореного в гармонії всіх складників театральної вистави. Саме це дає змогу говорити про наявність у майстра індивідуального стилю та мовної стилістики як системи, що впливає на сприйняття сценічних образів як самостійних режисерських персонажів, які проводять глядача через усі сценічні колізії, закладені режисерським задумом. На сцені Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру як духовного центру культурного життя регіону продемонстровано широку палітру театральних барв та режисерських знахідок у творчості В. Московченка, спрямованих на поєднання провідних тенденцій розвитку театрального мистецтва з досвідом корифеїв вітчизняної сцени.
Serhii Bezklubenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 151-164; doi:10.31866/2616-759x.3.2.2020.219279

Abstract:
Мета дослідження – з’ясувати особливості функціонування театрального мистецтва як виробничого процесу з огляду на його організаційно-економічну складову на прикладах діяльності театрів США середини 80-х років минулого століття. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові методи пізнання: історизм, аналіз і синтез, компаративістику. Автор, досліджуючи факти з історії та практики діяльності театральних колективів, порівнює та аналізує ефективність їх творчості в контексті комерціалізації мистецтва в ринкових умовах соціокультурної реальності. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні уявлень про театральне виробництво як художньо-творчий та організаційно-економічний процес. Висновки. З огляду на вищезазначене можна засвідчити, що у вітчизняному театрознавстві певною мірою бракує актуальних, цілісних, наскрізних наукових досліджень щодо особливостей організації менеджменту у сфері культури та мистецтв. Проблема трактування художнього виробництва як різновиду виробничої діяльності потребує окремого ґрунтовного наукового осмислення. Досвід діяльності зарубіжних театральних колективів має вивчатись не лише в площині позитивних характеристик, але й з аналітично- критичним підходом. Загалом, можна засвідчити, що театральне мистецтво з огляду на історично віджилу («мануфактурну») форму організації суспільної праці в процесі підготовки та «виготовлення» кінцевого продукту – «вистави» – приречене на економічну неефективність.
Ivan Soroka, Kateryna Holub
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 210-220; doi:10.31866/2616-759x.3.2.2020.219283

Abstract:
Мета дослідження – схарактеризувати та визначити перспективні методи розвитку техніки сценічного мовлення в сучасному акторському мистецтві. Методи дослідження: хронологічний метод – для дослідження етапів формування та розвитку сценічного мовлення в театральній педагогіці; компаративний – для здійснення порівняльного аналізу теоретичних і практичних застосувань методик техніки сценічної мови; типологічний – спрямований на виявлення чинників, що впливають на трансформацію сценічного мовлення та визначення особливостей цього процесу; теоретичного узагальнення – для підбивання підсумків дослідження. Наукова новизна. Теоретично обґрунтовано та логічно завершено розробку проблеми техніки сценічного мовлення в акторському мистецтві, визначено головні проблеми сценічного мовлення у сучасному вітчизняному театрі та схарактеризовано перспективні шляхи їх вирішення. Висновки. Перегляд класичних принципів створення вистави в сучасному театрі диктує нові підходи в галузі сценічного мовлення. Нові тенденції, пов’язані з поверненням на пріоритетні позиції слова, породжують пошук нових технік і прийомів виразності, пов’язаних з голосомовними можливостями актора. Система навчання майстерності сценічної мови вимагає удосконалених і новаторських методик.
Kateryna Iudova-Romanova
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 193-209; doi:10.31866/2616-759x.3.2.2020.219282

Abstract:
Метою дослідження є огляд, систематизація та аналіз функціональних характеристик засобів звукового забезпечення сценічних постановок. Методологію дослідження становлять такі підходи: системно-історичний (для вивчення проблеми), мистецтвознавчий (для з’ясування ролі системи звукового забезпечення в сучасній сценічній практиці), структурно-аналітичний (для функціональної класифікації складових елементів системи сценічного звукового забезпечення). Наукова новизна. У запропонованому дослідженні розглянуто систему сучасного звукового забезпечення театрально-видовищних постановок, систематизовано та проаналізовано її основні складові елементи, осмислено роль технічних засобів у роботі звукорежисера над створенням звукової образності постановки. Висновки. У результаті дослідження з’ясовано, що професія звукорежисера театрально-видовищних постановок передбачає, окрім володіння навичками звукозапису, підбору, редагування і монтажу музичних, шумових, голосових та інших видів звукових ефектів відповідно до задуму режисера-постановника, й уміння працювати з аналоговим і цифровим звукотехнічним обладнанням. Встановлено, що до основних елементів системи сценічного звукового обладнання належать мікрофони, монітори, підсилювачі-колонки та мікшерні пульти. Так, наприклад, під час рок-концерту на сцені музиканти та вокалісти користуються різними видами мікрофонів, поруч з музикантами розміщують комбопідсилювачі їхніх електроінструментів, на підлозі перед ними – монітори, збоку від музикантів – невидимі аудиторії простріли, обабіч сцени або підвішені до портальної арки над дзеркалом сцени та спрямовані в бік слухачів – портали. По центру глядацької зали – пульт звукорежисера. Доведено, що вагомою складовою системи забезпечення якісного звукового дизайну є акустичні характеристики приміщення, які необхідно враховувати та поліпшувати під час організації заходів. З’ясовано, що за допомогою сучасних бездротових систем звукового забезпечення можна створити умови для проведення театрально-видовищних заходів без обмежень щодо їхніх акустичних характеристик.
Nino Davitashvili, Mykola Yudov
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 221-234; doi:10.31866/2616-759x.3.2.2020.219284

Abstract:
Мета статті – розкрити та проаналізувати досвід національної грузинської школи театральної педагогіки в контексті дидактичної верифікації біомеханіки Всеволода Меєрхольда. Методологія дослідження ґрунтується на порівняльному, історичному аналізі безперервних та інноваційних принципів, які в театральній педагогіці розробили грузинські й іноземні театральні вчені. Наукова новизна. На прикладах вправ з біомеханіки режисера і педагога Всеволода Меєрхольда розкрито та проаналізовано експериментальний досвід грузинської школи театральної педагогіки щодо впровадження психофізичних тренінгів у процес підготовки акторів театру. Висновки. Світові театральні школи, де біомеханіка Всеволода Меєрхольда займає значне місце в сучасному театральному мистецтві, велику увагу приділяють психофізичній підготовці студентів, особливо за останні роки. Біомеханіку вивчають у театральних центрах і студіях Америки та Європи. У Грузії на сьогодні в педагогіці виховання акторської майстерності дуже низький ступінь зацікавленості біомеханічними тренінгами. Зважаючи на це, пропонуємо авторську концепцію впровадження комплексу психофізичних тренінгів у процес підготовки акторів драматичного театру в умовах вищої школи.
Tetiana Boiko, Yaroslav Lanchak
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 116-137; doi:10.31866/2616-759x.3.2.2020.219277

Abstract:
Мета дослідження – з’ясувати специфіку сценічного доробку Романа Віктюка, проаналізувати окремі аспекти апробованої пластичної режисури, окреслити жанрово-стилістичні параметри резонансних постановок митця кінця 1970-х – початку 2010-х рр. на прикладі вистав «Татуйована троянда» Т. Вільямса (1982), «Украдене щастя» І. Франка (1982), «Федра» М. Цвєтаєвої (1988), «Священні чудовиська» Ж. Кокто (1987), «Уроки музики» (1979, 1989) та «Квартира Коломбіни» (1986) Л. Петрушевської, «Уроки майстра» Д. Паунелла (1990), «Служниці» Ж. Жене (1988), «Лоліта» Е. Олбі (1992), «І раптом минулого літа» Т. Вільямса (2016) тощо. Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети було застосовано загальнонаукові методи: аналітичний (для розуміння процесу творчого становлення та формування концептуальних орієнтирів режисера), типологічно-структурний (для вивчення елементів режисерського інструментарію та художніх прийомів митця), феноменологічний (для визначення рис оригінальності й епатажності сценічної практики Романа Віктюка). Наукова новизна цієї статті визначається введенням до вітчизняного наукового обігу фрагментів театральної режисури Романа Віктюка, полягає в окресленні жанрово- стилістичних особливостей його постановок, розгляді окремих вистав. Висновки. Сценічний доробок Романа Віктюка вирізняється розмаїттям музики та хореографії, вишуканою пластикою напівоголених виконавців, промовистими костюмами та сценами епатажу. Водночас режисерські пошуки націлені на розв’язання складних філософських питань, що демонструють новий погляд на природу людських стосунків, глибинне дослідження та переосмислення літературних творів.
Olena Abramovych, Alina Kudrenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 165-179; doi:10.31866/2616-759x.3.2.2020.219280

Abstract:
У статті розглядають пластичну культуру як складову сценічного мистецтва в площині створення просторових форм художнього твору, індивідуального творчого трактування та внутрішнього стану актора. Пластику розглядають як ефективний інструмент виховання актора та формування його зовнішньої техніки, з чим пов’язані новітні пошуки й експерименти. Метою роботи є освоєння теоретичних знань, принципів пластичної майстерності сучасного актора. Методологія полягає в системному використанні комплексних методів дослідження пластичної культури актора: історико-культурного – для дослідження історичної динаміки розвитку пластичної культури актора; аналітичного – для опрацювання культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої наукової літератури, а також опрацювання архівних матеріалів; джерелознавчого – для вивчення джерельної бази дослідження; типологічного методу, що посприяв виявленню чинників, які впливають на формування сценічної пластики актора; методу наукового спостереження та аналізу, що надало можливість з’ясувати особливості пластичної виразності в контексті її двоїстої природи (як тілесної, так і чуттєвої); системного методу, що посприяв дослідженню особливостей інтеграції складових пластичної культури в процесі створення сценічного образу; методу теоретичного узагальнення – для підбиття підсумків дослідження. Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні специфіки сценічної пластики у виконавському мистецтві актора відповідно до актуальних світових тенденцій. Висновки. Пластична майстерність актора (створення пластичного малюнку ролі) забезпечує передусім тренування психічних і психофізичних навичок, що сприяє вдосконаленню пластичності тілесного апарату виконавця, здатності адаптуватися до виконання будь-яких пластичних завдань. Пластичність – це головна якість, що характеризує рівень пластичної культури актора. Сценічна пластика в майстерності актора – це система взаємопов’язаних знань, фізичних навичок і вмінь, психологічних, моральних та естетичних якостей виконавця, що сприяють створенню художнього сценічного образу. Двоїста природа пластичної виразності: тілесна (у розумінні моторна) та чуттєва (тобто психоемоційна), що дає змогу презентувати її як своєрідне художнє зображення. Пластична культура – це комплекс спеціальних теоретичних знань та практичних навичок танцювально-пластичного та рухового характеру, необхідних актору для творчого осмислення пластичного образу персонажа.
Nataliia Donchenko, Nataliia Sokolenko
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 138-150; doi:10.31866/2616-759x.3.2.2020.219278

Abstract:
Мета роботи – проаналізувати формування та розвиток головних принципів театральної системи М. Чехова в контексті зміни світосприйняття актора театрального мистецтва. Дослідити театрально-педагогічну систему М. Чехова як одну з провідних світових театральних практик, як синтез складних взаємодоповнювальних та взаємозбагачувальних міжкультурних процесів; визначити вплив митця на реформування європейської й американської школи акторського мистецтва. Методологія дослідження базується на використанні таких наукових підходів: когнітивного – для поглибленого вивчення багатогранності творчої діяльності М. Чехова як автора унікальної акторської «Системи Чехова»; культурологічного – для зіставлення та порівняння історичних, педагогічних і мистецтвознавчих складових у діяльності М. Чехова; аналітичного – для виявлення основних принципів методики акторської майстерності М. Чехова. Наукова новизна. Досліджено акторську та режисерську діяльність М. Чехова в контексті особливостей методики підготовки акторів і розробки власного методу гармонізації постановки; визначено специфіку новаторських концепцій методів театральної режисури М. Чехова; схарактеризовано вплив режисерської діяльності майстра на розвиток сучасної світової театральної практики в контексті світосприйняття актора. Висновки. Діяльність М. Чехова була спрямована на створення нового театру як у прямому, так і в переносному сенсі за допомогою техніки, розробленої шляхом навчання та експериментів. Дослідження методики Михайла Чехова в контексті специфіки сучасного акторського навчання дає змогу зауважити, що ставлення до творчого та педагогічного спадку М. Чехова особливе, оскільки визнані професійні актори понад пів століття вважають його методику фундаментом для подальших творчих пошуків, а розроблені для акторського тренінгу вправи – основою власної техніки.
Nataly Vladimirova, Marina Grynyshyna
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 46-53; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204357

Abstract:
Мета статті – поглибити дослідження авангардистської театральної культури 1920-х рр., зосередившись на проблемі формування її «ексцентричної» поетики. Матеріалом досліду послугувала творчість Жана Кокто – одного з проводирів європейської «художньої революції» першої третини ХХ ст., зокрема його пантоміма «Бик на даху» на музику члена групи «Шість» Дарьюса Мійо (1920), що продовжила експерименти митця з «кабаретизації» французької сцени. Методологію дослідження склала комбінація елементів історико-культурного, історико- реконструктивного та структурно-аналітичного методів. Наукова новизна полягає у введенні в український театрознавчий обіг висвітлення та аналізу творчих надбань Ж. Кокто у сфері французького музично-драматичного театру початку 20-х років ХХ ст. Висновки. Процес формування «ексцентричної» поетики, або так звана «кабаретизація» європейського та радянського кону 1920-х рр., став яскравою прикметою авангардистської театральної культури. Це був один із перших провокативних сценаріїв кардинального оновлення театру та важливий етап загального культурного поступу. Пошук різноманітних способів збагачення сценічної лексики є актуальним питанням сучасного театрального процесу. Тож різнорівневий аналіз «переломних» періодів історії культури, коли народжувалася нова естетика, залишається одним із найрезультативніших методів динамізації відповідних процесів сьогодення.
Mykola Krypchuk, Dmitry Umlev
Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, Volume 3, pp 78-90; doi:10.31866/2616-759x.3.1.2020.204360

Abstract:
Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні художніх особливостей дитячого естрадного театру, виявленні специфіки режисерських практик у таких колективах, характеристиці змісту, форм і методів роботи на прикладі діяльності дитячого естрадного театру «Зірковий час» м. Одеси. Методологія дослідження базується на використанні таких наукових підходів: комплексного – для розкриття сутності всіх аспектів художньої специфіки дитячого театру; культурологічного – для зіставлення та порівняння філософських, історичних, психолого-педагогічних та мистецтвознавчих складових у діяльності дитячого естрадного театру; емпіричного – для спостереження, інтерв’ювання дітей та батьків тощо. Наукова новизна. Уперше з метою науково-дослідного осмислення зібрано, систематизовано та проаналізовано досвід творчо-організаційної діяльності дитячого естрадного театру «Зірковий час» м. Одеси, схарактеризовано основні режисерські прийоми в роботі з дітьми й узагальнено напрями подальшого розвитку колективу. Висновки. Театр як засіб формування особистості займає одне з перших місць серед інших видів дитячої творчості, він є для дітей джерелом інформації про навколишній світ і закони життя, примушує замислюватися над сенсом людського існування та глибинами людської душі, тому дитячий естрадний театр «Зірковий час» м. Одеси подає теоретичну модель дитячого естрадного театру, що складається з двох напрямів діяльності колективу. Перший передбачає аналіз та визначення особливостей роботи з учасниками вистави, а також дотримання у своїй діяльності певних принципів. Другий напрям стосується безпосередньо творчої діяльності дитячого естрадного театру, зокрема методів, форм і засобів. У статті схарактеризовано сучасні режисерські прийоми та визначено особливості професійної діяльності режисера, який працює в дитячому колективі, що полягають у вкрай обережному ставленні до дитячої театральної творчості з урахуванням вікових, фізіологічних, психологічних властивостей дітей, необхідності створення такої організації театральної творчості дітей, що забезпечить повне самовиявлення юних акторів, зберігаючи подібність до природної дитячої гри; проаналізовано основні режисерсько-творчі технології, а також подальші перспективи розвитку дитячого театру.
Back to Top Top