Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство»

Journal Information
ISSN / EISSN : 24101176 / 26164183
Current Publisher: Kyiv National University of Culture and Arts (10.31866)
Total articles ≅ 323
Current Coverage
DOAJ
Filter:

Latest articles in this journal

Лілія Михайлівна Шевченко
Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство» pp 163-169; doi:10.31866/2410-1176.42.2020.207646

Abstract:
Мета дослідження – виявлення сакрально-генетичних ознак інструменталізму, фортепіанного зокрема,як утілення християнсько-вокального моделювання гри-дихання (моцартіанство) та відродження первісногосамозначущого ритмічно-звукового принципу у фортепіанній оркестральності (бетховеніанство). Методологічноюосновою дослідження є феноменологічний ракурс естетики-філософії Р. Інгардена та феноменологічно орієнтованімистецтвознавчі дослідження Б. Асаф’єва, Н. Корихалової, В. Медушевського, О. Маркової та ін., аналіз, синтезі дистрибутивний методи, завдяки чому з’ясовано сакрально-генетичні ознаки інструменталізму. Наукова новизнастатті полягає в тому, що в ній уперше висловлюється думка про генетичну обумовленість фортепіанного виконавствав антиподах моцартіанської і бетховеніанської гри сакральними витоками першої з вокального інструменталізмуранньохристиянської алілуйності та первісного універсалізму звуково-ритмованих магічних першокультурнихакцій. Висновки. Доведено, що для фортепіанної творчості принципом романтичної подвійності у тлумаченні гристало втілення романтичної антиномічності вираження «легкого» й «тугого» звучання фортепіано як утіленняінструментальної множинності піанізму загалом; перші з них уособлювали жіночо-сольну якість, «флейтовий»колорит мелодійної орнаментальності «фортепіанної клавесинності» Моцарта в дусі «інструментальної аріозності»фільдівских Ноктюрнів, а другі – гіпертрофували бетховенську оркестральність, бахіанську органно-фактурнуперевантаженість, підкреслюючи фортепіанну специфіку як здатність «замінити оркестр», у тому числі за допомогоюнагнітання звучності. Отже, фортепіанний виразний ресурс насичувався сумарною інструментальністю, у якій«легкий» тип гри апелював до сакральності ранньохристиянської церковної ноктюрновості, а фортепіаннаоркестральність утілювала первісну абсолютизацію інструменталізму магічного призначення.
Наталія Сергіївна Вергунова
Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство» pp 214-221; doi:10.31866/2410-1176.42.2020.207657

Abstract:
Мета дослідження полягає у розгляді поняття «параметризм» в дизайні, виявленні його способів моделюваннята можливих напрямків розвитку. Отримані результати можуть бути використані для уточнення теоретичноїбази параметричного проектування і вдосконалення відповідних алгоритмів проектного процесу. Методидослідження. В процесі дослідження були застосовані історико-порівняльний та хронологічний методи, а такожметод термінологічного аналізу, що сприяло виявленню термінологічних трактувань щодо параметричногоконструювання, асоціативної геометрії і об’єктно-орієнтованого моделювання, як способів створення параметризованоїгеометричної моделі, а також розгляду інших суміжних понять в контексті параметричного проектування.Наукова новизна роботи полягає в комплексному дослідженні цифрових перетворень дизайну на сучасномуетапі в контексті теоретико-методологічних концепцій, зокрема щодо параметричного проектування. Висновки.Розглянутий у статті термін «параметризм» має достатнє теоретичне опрацювання. Його практичне втілення задопомогою параметричного моделювання ґрунтується на трьох основних способах створення геометричної моделі:параметричному конструюванні (Parametric design), що передбачає використання різних видів взаємозв’язківміж елементами моделі; асоціативної геометрії (Associative geometry), спрямованої на забезпечення єдиногоінформаційного взаємозв’язку між геометричною моделлю та іншими компонентами бази даних проекту і об’єктно-орієнтованого моделювання (Feature-based modeling), за допомогою якого визначається поведінка геометричноїформи при подальших змінах. Можливі напрямки розвитку параметризму охоплюють щорічні міжнародні виставкиі конкурси, де демонструються об’єкти дизайну, виконані за допомогою параметричного моделювання. Все частішез’являються освітні програми, орієнтовані на параметричне проектування, але найбільш актуальним є удосконаленняспеціалізованого програмного забезпечення.
Джаміля Азимівна Курбанова
Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство» pp 113-121; doi:10.31866/2410-1176.42.2020.207640

Abstract:
Метою дослідження є виявлення жанрових та структурних особливостей туркменських епічних пісень.Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання, як: опис локальних шкіл епічного розповідання,виявлення стильових особливостей співаків-розповідачів, аналіз епічних пісень з метою розкриття їхніх жанровихта композиційних особливостей. Методологія дослідження. У роботі використовується переважно порівняльно-історичний метод дослідження. Уперше в туркменській науці епічні жанри вивчаються комплексно, включно ізпрозовими та поетичними текстами, пісенною структурою та мистецтвом розповідачів. Наукова новизна. Виявлено,що носіями усної професійної творчості в Туркменістані є бахші, котрі продовжують творчі традиції огузськихозанів, найбільш ранні зразки мистецтва яких відносяться до періоду тюркських каганів. Окрім епосів «Гьорогли»та «Горкут ата», спадщину туркменських розповідачів складають багаточисленні дестани. Основним структурнимелементом у дестанах є епічна пісня, для композиції якої типовою є куплетна форма. Епічні пісні класифікуються навступні, серединні та завершальні, кожній групі притаманні конкретні функції. Висновки. Доведено, що найвищимдосягненням туркменської народної творчості, в якій знайшли відображення національні риси, високі духовні,моральні та патріотичні ідеали народу, є мистецтво епічних розповідачів. Усне розповсюдження епічної творчостісприяло збереженню низки атрибутивних прийомів мистецтва і виразних можливостей музичної мови. Загалому дослідженні здійснено лише перший крок до вивчення епічної спадщини туркменів, у якій ще багато білихп’ятен. Епічні пісні, що становлять собою стійкі структури, в устах різних розповідачів варіюються, підкреслюючиіндивідуальну особливість кожного виконавця. Отже, народна пісня є основою, яка фокусує в собі стиль виконанняне лише конкретного дестанчі, а й цілої школи.
Леся В’Ячеславівна Смирна
Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство» pp 56-64; doi:10.31866/2410-1176.42.2020.207633

Abstract:
Mета дослідження. На основі аналізу мистецьких фактів та явищ візуальної продукції українських художниківсередини ХХ ст. (від 1930-х до 1960-х рр.) відтворити мистецькі тенденції та розкрити регіональні особливостімистецьких осередків Центральної, Слобідської та Південної України (переважно Харків та Одеса), які окреслювалиситуативне поле можливих орієнтацій національного нонконформізму через загальнолюдське, а за тематикоюй принципами відходу від дійсності карбували певний набір візуально-стилістичних формологічних орієнтацій.Методологія. У статті поряд із загальнонауковими методами (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення)використано кроскультурний і системний аналіз, що дає змогу охарактеризувати творчість митців-нонконформістівв українській культурі як метакультурну та метахудожню цілісність. Використовуються також традиційнімистецтвознавчі методи: історико-культурний, реконструктивно-модельний, історико-атрибутивний, хронологічнадескрипція, що сприяють розкриттю еволюції й образної трансформації нонконформізму в різних культурно-історичних контекстах. Наукова новизна. На основі розкриття специфіки еволюції, візуально-стилістичних таобразних трансформацій українського мистецького протононконформізму і виявлення регіональних особливостейформування осередків протононконформізму Центральної, Слобідської, Південної України запропоновано модельфункціонування явища протононконформізму в контексті українського візуального мистецтва та українськоїкультури першої половини XX ст. Висновки. Виявлено, що нонконформізм пов’язаний з тими формологічнимипошуками та художніми течіями в українському мистецтві, активне становлення яких співпало з періодамивідродження національної культури. Розкрито регіональні особливості основних локацій українського мистецькогопротононконформізму Центральної, Слобідської та Південної України; визначено, що нонконформісти зазначенихміських геолокацій України реалізували різні версії загального вектору руху, який спрацьовував на збереженняетнічної культури та відкритість до європейських цінностей.
Віолетта Григорівна Дутчак
Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство» pp 11-19; doi:10.31866/2410-1176.42.2020.207626

Abstract:
Мета статті – актуалізувати роль видатного українського фольклориста й етнографа Климента Квітки(1880–1953) у справі дослідження феномена кобзарства і кобзарів як професійно-соціальної групи; виокремитиздобутки К. Квітки на ниві кобзарства, оцінити їх крізь призму перетину сфер культури, мистецтва, музичноїсоціології. Серед принципів і методів дослідження, що використані у статті, – історичний (історико-хронологічний),джерелознавчий (історіографічний), мистецтвознавчий, порівняльний, аналітичний. Вищезгадані методи дозволилиздійснити не лише аналіз праць стосовно кобзарства К. Квітки, але і їх оцінку з позиції сьогодення, порівнятиз паралельними дослідженнями кобзарства початку ХХ ст., зробити висновки про специфіку функціонування цьогоявища в умовах змін середовища його побутування. Наукова новизна дослідження полягає в представленні й аналізіробіт К. Квітки стосовно кобзарства як мистецтвознавчих і музично-соціологічних проєктів та переосмисленні ролімитця в історіографії кобзарства. В основі статті – аналіз робіт К. Квітки – «Професіональні народні співці і музикантина Україні: Програма для досліду їх діяльності й побуту» (1924), «Потреби у справі дослідження народної музикина Україні» (1925), «Музична етнографія на Україні в післяреволюційні роки» (1926), «Побут лірників» (1928) таін. Особливої уваги надано роботі «Професіональні народні співці і музиканти на Україні: Програма для дослідуїх діяльності й побуту», що становить запитальник для польової роботи фольклориста-етнографа. Саме на основізмісту запитань, наведених у дослідженні К. Квітки, можна зробити важливий мистецтвознавчий і соціологічнийзріз про українське кобзарство початку ХХ ст. Висновки статті актуалізують фольклорно-етнографічні дослідженняК. Квітки стосовно кобзарства на сучасному етапі. Значення робіт К. Квітки полягають у можливості їх використаннядля нових музично-соціологічних досліджень, оцінки умов поширення музичних фольклорних і постфольклорнихтворів, аналізу сучасної реконструкції кобзарських традицій.
Ірина Віталіївна Іващенко, Вікторія Олександрівна Стрельчук
Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство» pp 170-176; doi:10.31866/2410-1176.42.2020.207648

Abstract:
Мета статті – виявити специфіку творчої діяльності Д. Богомазова в контексті еволюції і трансформаційнихпроцесів української театральної режисури кінця ХХ – початку ХХІ ст.; визначити вплив новаторських сценічнихпрактик митця на формування сучасного сценічного мистецтва в Україні. Методологія дослідження. Для розкриттямети і досягнення поставлених завдань у дослідженні застосовано історико-мистецтвознавчі та аналітично-мистецтвознавчі підходи й методи, сформовані в українському мистецтвознавстві. Домінуючим обрано методкомпаративного аналізу, що завдяки світоглядній функції посприяв виявленню специфіки світобачення режисера,отриманню предметного уявлення часопростору проаналізованих вистав, поглибленню уявлення про логіку побудовиД. Богомазовим сценічного твору та специфіку використання режисерських підходів і прийомів. Наукова новизна.Досліджено режисерську діяльність Д. Богомазова та виявлено вплив його творчості на розвиток українськоїтеатральної режисури початку ХХІ ст. Визначено та проаналізовано різноманітні шляхи та конструктивні пошукимитця нових театральних форм, удосконалення режисерської технології, використання інноваційних засобів виразності,що визначили створення унікальної сценічної мови та збагатили постановочну культуру вистав на сцені Київськоготеатру на Лівому березі Дніпра (з 1993 р.), театру «Вільна сцена» (2001–2012 рр.) та Національного академічноготеатру імені Івана Франка (з 2017 р.). Висновки. Дослідження творчості Д. Богомазова як феномена режисерськогомислення сучасного українського режисерського театру дало змогу з’ясувати специфічні риси принципів і методівпрофесійної діяльності, розглянути методологію експериментальної роботи сучасного режисера-постановника надвиставою, що своїм підходом презентує провідні режисерські концепції і погляди на театр майбутнього в українськихреаліях. Мистецтвознавчий аналіз експериментальної та художньо-постановочної діяльності Д. Богомазовавиявив прагнення української режисури до симбіозу різних підходів організації часопросторового континууму,елементів сценічного та мультимедійного мистецтва в процесі створення унікального чуттєвого досвіду новоготеатру ХХІ ст.
Андрій Ігорович Бондаренко
Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство» pp 80-88; doi:10.31866/2410-1176.42.2020.207636

Abstract:
Мета роботи – виявити різнотипні підходи до організації акустичних подій у творах електронної музики авторів,які представляють різні стилістичні течії; довести, що залежно від стилістичних орієнтирів композитор (автортвору електронної музики) може використовувати акустичні події різного характеру й по-різному їх організовуватив художню цілісність. Методи дослідження. Застосовано мистецтвознавчий аналіз для з’ясування можливостей спектразвуку за допомогою спеціальних інструментів програмного забезпечення, таких як осцилограма і спектрограма(використано програмне забезпечення «Adobe audition 3.0»). Теоретичний метод дав змогу охарактеризуватиакустичні події в термінах звукового спектра. Типологічний і порівняльний методи застосовано для з’ясуваннятипології та особливостей організації акустичних подій у творах різних стилістичних напрямів. Наукова новизнастатті визначається тим, що в ній уперше подано аналіз акустичних подій та особливостей їхньої організації в творах«Algorithm754» Г. Потопальського та «The Miracle» Ю. Денисенка. Результати аналізу зіставлені з результатамианалізу твору А. Загайкевич «Мотус», дослідженого автором раніше. Висновки. З’ясовано типологію та особливостіорганізації акустичних подій у творах різних стилістичних напрямів. Виявлено, що типологія акустичних подійу творі А. Загайкевич є ширшою завдяки мультифонічним тонам, а також різним поєднанням шумових і гармонічнихспектрів, що перебувають у більш складній взаємодії, ніж у творах Г. Потопальського та Ю. Денисенка. Ритмічнаорганізація акустичних подій у творі Ю. Денисенка найбільшою мірою виявляє класичні періодичні структури,із характерним двійковим поділом тривалостей; у творах Г. Потопальського ритмічні структури, хоча й маютьперіодичність, проте не вкладаються в класичні ритмоструктури; у творі А. Загайкевич ритмічна організація невиявляє періодичних структур, а організацію часу слід розглядати насамперед як нелінійну й багатовекторну.
Світлана Андріївна Легка
Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство» pp 36-41; doi:10.31866/2410-1176.42.2020.207630

Abstract:
Мета статті полягає у вивченні творчої спадщини танцівника, педагога й балетмейстера Сергія Бондура, якийстояв біля джерел формування сценічного репертуару кількох українських театрів. Методологія роботи включаєвикористання таких методів дослідження: мистецтвознавчого, культурно-історичного, системного, типологічного,порівняльного, художньо-стилістичного аналізу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому впершедетально розкрито творчу біографію С. Бондура, визначено основні етапи його сценічного шляху, проаналізованонайвідоміші ролі, розглянуто балетмейстерський та педагогічний доробок. Висновки. Творчий внесок українськоготанцівника Сергія Бондура в розвиток вітчизняного балетного театру кінця ХХ–ХХІ ст. полягає у: створені нимвисокотехнічних й глибоко художніх образів на сценах провідних театрів України (Львівського державногоакадемічного театру опери та балету імені Івана Франка, Київського державного музичного театру для дітей таюнацтва), які ввійшли в історію українського балету як зразки справжнього сценічного мистецтва; співпраці ізбагатьма відомими балетмейстерами – В. Литвиновим, Г. Ковтуном, В. Ковтуном, О. Виноградовим, О. Ратманськимта іншими хореографами; формуванні балетмейстерського доробку, який складається з концертних номерів,хореографічних мініатюр, моноспектаклів та повноцінних вистав, де випробували власні сили і студенти та молодіукраїнські артисти, і відомі вітчизняні балетні солісти; накопиченні значного педагогічного досвіду, який допомагаєартистові виховувати нове покоління українських танцівників.
Руслан Миколайович Никоненко
Вісник КНУКіМ Серія «Мистецтвознавство» pp 177-182; doi:10.31866/2410-1176.42.2020.207649

Abstract:
Мета статті – виявити й охарактеризувати засоби пластичної виразності вистав та моновистав експериментальноїтворчої майстерні «Театру у кошику». Методологія дослідження. Застосовано метод системного мистецтвознавчогоаналізу й описовий метод (для інтерпретації та аналізу індивідуальних прийомів пластичної режисури І. Волицької),компаративний метод (для виявлення особливостей пластичного вираження вистав «Театру у кошику» та простеженнявнутрішніх зв’язків між використаними режисером засобами зовнішньої виразності й сенсово-смисловим звучаннямсценічного твору) та ін. Наукова новизна. Розглянуто засоби пластичної виразності експериментальної творчоїмайстерні «Театру у кошику», використані в процесі постановки вистав і моновистав театру; виявлено особливостірежисури І. Волицької та проаналізовано їхні пластичний та інтерактивний складники. Висновки. Дослідженняпринципів і методів пластичної виразності експериментальних українських театрів на матеріалі постановок«Театру у кошику» виявило, що естетика української пластичної режисури трансформується під впливом сучасноговізуального образу – сценічне мистецтво поєднує досвід минулого й теперішнього як частину постійного розвитку.Українська театральна сцена на сучасному етапі – своєрідне поєднання трансформацій і мутацій, оскільки режисери-постановники не обмежуються національним культурним спадком у процесі пошуків універсальної мови, спільнихкодів, що стають джерелом натхнення та чуттєвості в творчості, відшукуючи новаторські естетичні формипостановок. Візуально-пластична образність стала основним об’єктом дослідження та експериментів режисера-постановника І. Волицької, яка перетворює наративний та образний простір на простір абстрактний. Тенденціїобміну та взаємодії між різними елементами театрального мистецтва чітко відображені в сучасному українськомуекспериментальному театрі, вони є умовою безперервного розвитку і за формою, і за змістом.
Back to Top Top