CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD

Journal Information
ISSN / EISSN : 2410-1915 / 2616-423X
Current Publisher: Kyiv National University of Culture and Arts (10.31866)
Total articles ≅ 104
Current Coverage
DOAJ
Filter:

Latest articles in this journal

Ruslan Nуkonenko
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 231-240; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.208260

Abstract:
Мета статті – виявити специфіку використання візуальної пластичної виразностіукраїнськими режисерами в 1990-ті – на початку 2000-х рр. на основі мистецтвознавчогоаналізу театральних постановок авангардних, драматичних театрів та театрів-студій.Методологія дослідження. Застосовано типологічний метод, що посприяв виявленнюфакторів впливу на актуалізацію візуальної пластичної виразності; семіотичнийметод, завдяки якому засоби пластичної виразності розглянуто відповідно до теоріїзнаку та знакових систем як художньо-естетичні символи, що несуть узагальненусенсову інформацію; метод мистецтвознавчого аналізу – для виявлення специфікивикористання засобів пластичної виразності українськими режисерами та ін. Науковановизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві досліджено проблематикувізуальної пластичної виразності у творчості українських режисерів авангардних,драматичних театрів та театрів-студій у 1990-ті – на початку 2000-х рр.; на основімистецтвознавчого аналізу театральних постановок В. Більченка, В. Троїцького таА. Жолдака виявлено специфіку та індивідуальні особливості використання засобівпластичної виразності українськими режисерами з метою розкриття сенсово-змістового наповнення сценічних творів. Висновки. Доведено, що в українськомутеатральному мистецтві кінця ХХ – початку ХХІ ст. режисерські пошуки у сферівізуальної пластичної виразності проявилися передусім у контексті активногоінтегрування різноманітних пластичних елементів як доповнення вербальноїструктури постановки та/або її заміни у певні моменти сценічної дії, відповіднодо авторського бачення постановника, з метою посилення сенсово-змістовогонавантаження твору. Співвідношення вираження та зображення в сучасномуукраїнському театральному мистецтві породжує інноваційні підходи до осмисленнята освоєння пластичного мистецтва.
Alina Pidlypska
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 241-250; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.208262

Abstract:
Мета статті – проаналізувати і типологізувати балетну критику журналу«Нове мистецтво» (Харків, 1925–1928). Для досягнення мети було використаноряд принципів і методів: історичний підхід та аналітичний метод дозволилипроаналізувати наукові і критичні статті у хронології, порівняльний метод – зіставитистатті задля виокремлення спільних та відмінних ідей, концепцій; типологічний –класифікувати критичні публікації балетної тематики. Наукова новизна полягаєв тому, що вперше було проаналізовано контент журналу «Нове мистецтво» (Харків,1925–1928) крізь призму балетної критики. Висновки. В умовах поступового відходувід ідей Пролеткульту початку 20-х рр. ХХ ст. в СРСР, із повним запереченнямакадемічних традицій класичного балету, в середині 1920-х рр. відбувся поворот допевної самостійності української культури, з’явилися україномовні часописи, середяких театрознавчий щотижневик «Нове мистецтво», до контенту якого входилабалетна критика. У журналі віддзеркалено деякі аспекти постання театрознавства(в межах якого розвивалося балетознавство) в Україні, що йшло паралельно зістановленням балетної критики. Досить умовно контент публікацій «Новогомистецтва», пов’язаних із балетною критикою, можна розділити за групами:театрознавчий теоретико-методологічний (Я. Мамонтов та ін.); із теоретичнихаспектів театральної, зокрема балетної критики (І. Туркельтауб, К. Рафальський,М. Христовий); балетні рецензії, інтерв’ю, відгуки, повідомлення, хроніки (Ю. Жігела,П. Козицький, Ф. Малков, Г. Нейві). У «Новому мистецтві» концептуалізовано вимогидо театральної, зокрема й балетної, критики: соціальні (орієнтація на панівний класпролетаріату), ідеологічні та аксіологічні (перехід від пропагування революційно-абстрактних, агітаційних до ідеологічно-художніх цінностей), антропологічні(формування фізично, психічно, ментально нової людини). Серед балетних рецензійможна виокремити дві групи: перша – позаідеологічні публікації, що переважнозастосовують естетико-художній підхід до рецензування; друга – ті, що засуджуютьекспериментування (конструктивні, тілесно-пластичні та ін.), зорієнтовані наформування моноідеологічних підходів.
Rada Mykhailova
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 220-230; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.208259

Abstract:
У статті розглянуто портретні зображення флорентійської придворної дами ХV ст.Симонетти Веспуччі. На основі дослідження способів зображення та специфічниххудожніх підходів до характеристики моделі проаналізовано змістовно-сенсовіаспекти робіт одного з видатних митців Відродження Сандро Боттічеллі.Для вивчення живописних творів митця – портретних та сюжетних – застосованокультурологічно-мистецтвознавчий аналіз, зокрема комплексний розглядматеріальних (зачіска та аксесуари) і нематеріальних (ідейно-образних) рівнівпрезентації Симонетти Веспуччі як історичної особи та міфологічного персонажа.Метою статті є виявлення у її зображеннях ознак іміджу та художнього образу, щонадає портретним відтворенням різного сенсового наповнення. Наукова новизнароботи полягає в інтерпретації зачіски, одягу, прикрас – як засобів створення в одномувипадку типізованого художнього образу, міфічного персонажа, в іншому – іміджузнатної придворної дами, жінки вищих прошарків суспільства. Дослідження дозволяєузагальнити історичний досвід щодо модерного образотворення та іміджетворення,зрозуміти механізми впровадження даного історичного досвіду в практику сучасногодизайну.Висновки. Завдяки системно продуманій візуалізації зображень СимонеттиВеспуччі її портрети доби Відродження втілюють різні сенсові характеристики.Підкреслені митцем деталі зачіски, одягу, аксесуарів на портретах 1475 р. та1475–1480 рр. створюють уявлення про неї як реальну особу, знатну флорентійку,придворну даму, імідж якої відповідає ідеї представництва вищих прошарківіталійського суспільства ХV cт. Символізм та умовність аксесуарів та зачіски, а такожприведення зображення Симонетти Веспуччі до формули людинобожжя в дусіантичних традицій у картинах «Весна», «Народження Венери», «Венера і Марс»відповідають ідеї типізації, художнього образу, образу-ідеалу в дусі міфотворчостідоби Відродження.
Olena Lyniuk
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 131-147; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.208242

Abstract:
Мета статті полягає у виявленні гендерних пріоритетів (паритетності чоловічихта жіночих ролей) в українських обрядах зимового календарного циклу на основіаналізу міфологічних витоків системи обрядовості та складу обрядів, головна рольу виконанні яких належала жінці. Для досягнення мети було застосовано методи:узагальнюючий − для систематизації наукових джерел; аналітичний метод − дляаналізу причинно-наслідкових особливостей, виникнення і становлення тенденційу комплексному дослідженні наукових проблем; метод ретроспективної реконструкціїабо історико-генетичний метод, в основі якого лежить ідея про те, що початкові етапирозвитку певних об’єктів і явищ можна відтворити на підставі пізніших етапів. Науковановизна дослідження полягає у аналізі специфіки розподілу жіночих та чоловічихролей, виявленні та обґрунтуванні особливої ролі жінки та акцентуванні гендернихпріоритетів в обрядах зимового календарного циклу. Висновки. Встановлено, що культМатері-землі і Матері-води визначає істотну роль жіночого начала як у макрокосмі −середовищі богів і духів, так і в мікрокосмі родини, зумовивши відповідні гендернідомінанти обрядовості. З’ясовано, що роль жінки в зимовій обрядовості має відмінневід ролі чоловіка символічне наповнення, однак позбавлена прикмет ієрархічноїпідлеглості, другорядності. В ряді моментів навпаки − є провідною, що пояснюєтьсяміфологічним змістом різдвяно-новорічних обрядодійств як таких, що зверненібезпосередньо до вищого жіночого і засвідчують органічний і глибинний зв’язокжінки з богинями Землі і Води. Це дозволяє припустити, що образ жінки у традиційнійукраїнській культурі сприймався як побутове втілення цих сакральних сутностейі є підтвердженням спорідненості ритуалу і міфу. Виявлено, що віра у верховенствожіночого божества трансформувалася під впливом християнства. Доведено, щогендерна ієрархія традиційної української родини переважно залежить не стільки відусталених патріархальних правил, а від особливостей характеру та соціального стану.Гендерна своєрідність обрядів зимового календарного циклу полягає у паритетностіжіночих і чоловічих ролей, що символізує гармонію у родинному мікрокосміі макрокосмі оточуючого середовища.
Oleksander Kurochkin
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 116-130; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.208241

Abstract:
Мета статті – критично проаналізувати практику формування системирадянських свят і обрядів, розкрити їхню антигуманну, тоталітарну сутністьі невідповідність цілям і завданням побудови демократичного суспільства. У статтівикористано загальнонаукові методи аналізу і синтезу. Історичний метод допомігу накопиченні первинних даних, отриманих із першоджерел та літератури з обраноїтеми. Аксіологічний метод дав змогу розглянути ціннісний зміст і соціальну вартістьрадянської ритуалістики. Наукова новизна статті визначається тим, що впершеу вітчизняній культурології процеси впровадження і трансформації радянських святі обрядів в Україні висвітлюються у контексті формування ідеології тоталітарногорежиму. На конкретних фактах показано, що від самого початку більшовицька владаздійснювала політику примусової секуляризації населення, витіснення з побуту(насамперед громадського) всіх форм і проявів релігійної і традиційно-народноїритуалістики. Висновки. У своєму розвитку радянські свята і обряди пройшли кількаетапів, кожний з яких відповідав певному періоду становлення соціально-економічнихвідносин у Країні Рад, актуальним завданням у сфері перетворення ідеології такультури. Ядром системи святкових дат «червоного календаря» стали річниці ВеликоїЖовтневої соціалістичної революції, День міжнародної солідарності трудящих, ДеньПаризької комуни. Офіційні моделі та сценарії цих урочистостей набули канонічнихформ у роки цілковитого панування сталінської тоталітарної диктатури. Так званінові соціалістичні звичаї і обряди страждали від надмірної регламентації, фальшивоїпатетики, передозування комуністичною пропагандою, і тому, недаремно, їхпорівнювали зі штучними квітами. Однією з головних вад радянської загальносоюзноїобрядовості, яка зрештою призвела до її повного банкрутства, слід визнати цілковитеігнорування самобутності культури окремих народів, які населяли СРСР.
Nataliia Sarnovska
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 160-171; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.208251

Abstract:
Мета статті – розглянути та продемонструвати особливості вивчення іноземноїмови як засобу міжкультурної комунікації, довести, що для ефективного спілкуванняіноземною мовою необхідно не лише володіти цією мовою на достатньому рівні,але й бути знайомим із культурою її носіїв. Професійна компетентність фахівцівнової формації вимагає наявності знань, умінь, навичок для встановлення діалогута взаєморозуміння на високому професійному рівні, а отже, налагодженнядіалогу між культурами; толерантного ставлення до мовних та культурнихвідмінностей співрозмовника, непорозумінь, яких не уникнути під час спілкуванняз представниками іншої культури. Методи дослідження включають вивчення, аналізта узагальнення з метою продемонструвати докази нерозривного зв’язку культури тамови при вивченні іноземних мов. Наукова новизна полягає в тому, щоб показатинові особливості англійської мови як іноземної (оскільки нові технології, сучасніспособи спілкування, сленг, всесвітні проблеми, глобальна культура, інші іноземнімови призводять до лексико-семантичних змін словникового складу мови і йогопоновлення, про що свідчать приклади зі ЗМІ, які наведені у статті); продемонструватиключові поняття культурної грамотності і розглянути теоретичні і практичні питання,що мають відношення до підвищення культурної грамотності при вивченні іноземнихмов. Автор вважає, що при вивченні іноземної мови необхідно приділяти винятковуувагу характерним особливостям сучасної лексики, пов’язаним зі зростаючоюроллю інтернету та інших інформаційних технологій, і пропонує методи розвиткукомунікативної компетентності з урахуванням піднесення міжкультурної комунікації.Висновки. Робота демонструє, що вільне володіння іноземною мовою досягаєтьсяне завдяки знанням граматики, словниковому запасу, навичкам вимови чи вміннюперекладати, а завдяки пізнанню іноземної культури. В процесі навчання акцентробиться на необхідності практикувати використання іноземної мови як засобуміжкультурного спілкування. Процес навчання іноземній мові повинен бутипереглянутий і оптимізований з урахуванням тенденцій розвитку міжкультурноїкомунікації в умовах полікультурного світу.
Oleksii Krasnenko
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 90-104; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.208239

Abstract:
Мета статті – визначити вплив американської новинної журналістики насучасний стан медіапростору в Україні в культурологічному аспекті. Методологіядослідження полягає у використанні культурологічного підходу, який включаєаналіз змін українського суспільства і трансформацію новинної журналістики.Репортерські методи застосовувалися для сприйняття і інтерпретації новині новинної роботи журналіста. Аналітичний підхід допоміг виявити впливамериканської моделі новинної журналістики на духовну культуру України. Методмоделювання був застосований для прогнозування майбутньої моделі українськоїновинної журналістики в медіапросторі. Порівняльний аналіз використовувавсяпри зіставленні американської та української моделей новинної журналістики.Наукова новизна полягає у тому, що вперше досліджено культурологічний аспектвпливу американської моделі новинної журналістики на сучасний українськиймедіапростір та спрогнозовано майбутню модель української новинної журналістикив медіапросторі.Висновки. Доведено, що з поширенням свого впливу медіакультура виходитьна новий рівень у співпраці із засобами масової інформації. Масова культураі постмодерністський дискурс ЗМІ стали атрибутами й сьогоденної українськоїкультури. Входження жанру новин у нову фазу розвитку дозволяє кваліфікувати їхі як підсистему, що виступає об’єктом впливу культури суспільства, і як її суб’єкт. Прицьому ЗМІ є каналом, що впливає на культурні пріоритети та зміни в менталітеті.А генезис української новинної журналістики як підсистеми культури додав їй новіякості, які мають ознаки автономізації, закритості і генералізації.
Nadiia Babii
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 23-33; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.207866

Abstract:
Метою статті є аналіз інтерпретації та трансформаційні процеси визначення«естетики сучасності» у культурологічній думці наприкінці ХХ – початку ХХІ століття.Для досягнення мети були використані методи критичного аналізу, контекстуалізму,а також методологія, відповідна системному культурологічному підходові, в тому числіметод синтезу та системний метод. Наукова новизна полягає в тому, що прослідкованотрансформацію естетичних образів сучасності в прикладній культурологічній науці.Висновки. З’ясовано, що нові постулати естетичних цінностей формуються у культурно-мистецькому середовищі і лише згодом осмислюються, інституалізуються рештоюсоціуму. Основна характеристика «сучасності» зламу тисячоліть – її прискореназмінність. Визначено трансформацію естетичних цінностей, яка відбувається поміжтворенням оригінальних модифікацій, соціальним призначенням мистецтва (модерн),цитуванням, загальним плюралізмом, асоціальністю, хаотичністю чи перехідністю(постмодерн), втратою тілесності, тотальним прискоренням, споживацькою культурою(гіпермодерн), зрештою поверненням до звичаєвих практик, однак в умовахгіперприскореного часу. Метамодерн уявляємо найсміливішою спробою осмислитисучасність, використовуючи концепцію «структури відчуттів» як стану перебування туті зараз до його осмислення. Відзначимо зростання кількості нетрадиційних підходів досистеми пізнання, що практикують використання теорії хаосу.Доведено, що розуміння мистецького напряму передує визначенню часовогоперіоду, вживається як колоритне означення сучасності, що ще не стала історичноюдобою. У кожен із періодів розуміння новизни не має тотальної характеристики,а відзначається дифузністю, інвазійністю, поєднуючи одночасно риси старого тановітнього, однак щоразу у новішій якості. Перш ніж узаконитись у наукових теоріях,кожен із варіантів модерну структуризувався найперше у мистецьких практикахі, дійшовши до порозуміння із загальною суспільною думкою, втрачав актуальністьу сенсі естетичного нового. Щоразу використовуючи новий префікс, ми тим самимпогоджуємось на твердження, що суспільство, а разом із ним і уявлення про сучасністьзмінились.
Kateryna Yatsko
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 191-200; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.208255

Abstract:
Метою дослідження є виявлення особливостей формування та потенціалупоняття культурних індустрій. Методологія дослідження базується на комплексномупідході. Застосовано загальнонаукові та культурологічні методи, що посприялиуточненню понять «культурні індустрії», «креативні індустрії», «творчі індустрії»,зокрема, метод структурно-функціонального аналізу, для розгляду їх організаційнихскладових; системний метод, що завдяки включенню елементів міждисциплінарногоаналізу посприяв визначенню специфіки розвитку креативних індустрій якцілісного феномену. Наукова новизна полягає у тому, що розглянуто сучасні підходидо вивчення культурних індустрій; узагальнено результати зарубіжної практикив культурологічному дослідженні культурних (креативних) індустрій. Висновки. Отже,каталізатором трансформації назви з «культурних індустрій» на «креативні індустрії»стало видання у 1998 р. К. Смітом книги «Креативна Британія», коли відбулося заміщенняпоняття «культура» на «креативність». Поняття «культурна індустрія», що асоціювалосяз класичним мистецтвом, а не з економікою і прибутком, було розширено та включиловиробництво програмного забезпечення й інформаційного контенту. Тоді ж (1998 р.)концепція креативних індустрій набула офіційного визначення, відповідно до якогоце діяльність, що несе в собі потенціал створення додаткової вартості та робочихмісць, в основі якої лежать індивідуальний творчий початок, навички або талант.Таким чином, культурна індустрія – це міждисциплінарна, складна, неоднозначната суперечлива система, що пояснює наявність у дослідницькій традиції, поряд ізпоняттям «культурні індустрії», альтернативних термінів: «інформаційні індустрії»,«індустрії дозвілля», «творчі сектори», «креативні галузі», «медійні індустрії», «творчісфери економіки» та ін., а найчастіше – «креативні індустрії» та «творчі індустрії».Тоді як «креативна індустрія» базується на творчих здібностях людини, яка разом ізменеджерами та технологами створює культурні товари та послуги.
Liliia Syrota
CULTURE AND ARTS IN THE MODERN WORLD pp 264-280; doi:10.31866/2410-1915.21.2020.208265

Abstract:
Метою статті є розкриття особливостей презентаційної діяльності українськихосередків Львова початку 1920-х рр., поглиблення знань про українське культурнежиття цього міста. Для аналізу залучено матеріали періодичних видань того часу.Методологія дослідження. Визначальним методологічним принципом у дослідженністав принцип історизму, який дозволив визначити значення, місце і наслідкипрезентаційної діяльності як нової форми спілкування творчих об’єднань. Системнийпідхід дав можливість визначити взаємодію творчих груп Галичини 1920-х рр.,а методи аналізу та синтезу використовувалися для дослідження створення умов дляефективної комунікації з аудиторією з метою відновлення культурного життя. Науковановизна полягає в тому, що комплексно досліджено конкретні літературно-мистецькіподії та їх значення для успішної творчої діяльності. Презентаційна активність сталаможливою завдяки постійному попиту на творчі інновації, який регулярно зроставу Галичині з часів національно-визвольних змагань.Висновки. Встановлено, що презентаційна діяльність у 1920-х рр. стала новою тасенсаційною на той час формою спілкування з прихильниками творчих об’єднань табула спрямована на піднесення культурного життя Галичини. При цьому презентаціїнайбільш відповідали суспільно-культурним вимогам та приносили величезнийуспіх їх організаторам тому, що про них були написані розширені відгуки у пресі,а також завдяки умінню митусівців сконцентрувати навколо себе не тільки українськілітературні сили Галичини, а й еміграції, що формувалася в Польщі, Чехо-Словаччині,Німеччині, Австрії у 1920-ті рр. Доведено, що ініціатори мистецьких заходів – групи«Митуса» і «Богема», автори журналу «Будяк» зуміли встановити зв’язки шляхомзалучення інших на свою сторону, прищеплення їм своїх думок і форм поведінки тазапропонувати в загальне користування авангардистську ідеологію і світогляд черезнав’язування прихильникам бажаних ідей і форм поведінки під час творчих вечорівта через власну послідовність цим ідеям. Таким чином, творча презентація посідаєчільне місце у модерному мистецтві. Завдяки їй масовий рух за «нові шляхи», щорозгорнувся у міжвоєнний період, був спрямований до традицій і реалій українськогожиття.
Back to Top Top