NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies

Journal Information
ISSN / EISSN : 2617-1678 / 2617-5703
Total articles ≅ 55

Latest articles in this journal

NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 7, pp 30-45;

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society’s part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them.
NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 7, pp 17-29;

At the beginning of the twentieth century, when psychoanalysis was just emerging and the tradition of writing psychoanalytic biographies (psychobiographies) did not yet exist, the genre of pathography was widespread among psychiatrists, who considered the life of a prominent figure through the prism of his or her disease. One of the heroes of the number of pathological investigations was Friedrich Nietzsche, whose figure and philosophical views instigated wide interest. This tendency was manifested among the psychiatrists working in the Russian Empire, including the territory of contemporary Ukraine. The analysis of Nietzsche’s illness and creativity, proposed by a psychiatrist from Odessa Ivan Khmelevskyi, helps to clarify the historical boundaries between the pathography and psychobiography. The current article for the first time attempts to reproduce the basic data on the life and research activities of this now almost forgotten psychiatrist. The specificity of I. Khmelevskyi’s views on F. Nietzsche becomes more obvious due to the consideration of the position of Vladimir Chyzh, another Russian psychiatrist who was also interested in the figure and ideas of the German philosopher. It is shown that the pathographies of F. Nietzsche, proposed by I. Khmelevskyi and V. Chyzh, reflected both some features of the development of the genre and general trends in understanding of Nietzsche’s figure and teachings within the Russian context. It is shown that V. Chyzh and I. Khmelevskyi, like many scientists of their time, shared some ideas about evolution and degeneration, which are now considered outdated. At the same time, it has been shown that both psychiatrists confronted with the philosophy and figure of F. Nietzsche were forced to limit the explanatory ambitions of psychiatry and avoid the usual for pathographers of that time tendency to consider genius as a pathology. It is also noted that the fact of Nietzsche’s illness, if not overemphasized, can be accepted to the philosophical discourse of the present time.
NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 7, pp 3-16;

The article dedicated to the 200th anniversary of Dmytro Vasyliovych Pospiekhov (1821–1899), a philosopher, psychologist, theologian and translator, for the first time in the scientific literature, highlights the milestones of his academic biography and more than 50 years (1845–1899) of professor’s tenure at the Department of Philosophy of Kyiv Theological Academy. Based on the analysis of a significant array of printed sources and archival documents, memories of colleagues and students of Dmytro Pospiekhov, the content and specifics of his educational, administrative, editorial and publishing, translation activities at the Academy were revealed for the first time; his important role in the training of professional philosophers, the development of philosophical education and the spread of philosophical knowledge in the East Slavic territories was proven. Paying special attention to Dmytro Pospiekhov’s methods of teaching of philosophical disciplines, the author emphasizes his lecturing methodology, innovative for the theological academies of the time, as well as the heuristic, religious, educational, and moral impact on the students. A special emphasis is placed on Dmytro Pospiekhov’s scientific and editorial activities, his biographical and bibliographic studies, his role in the preservation and studying of the heritage of prominent philosophers and theologians of Kyiv Theological Academy of the 1820s‒1840s: Archpriest Ivan Skvortsov (1795‒1863), Archimandrite Theophanes (Petro Avseniev, 1810‒1852), Sylvestr Hohotskyi (1813‒1889). Analyzing Dmytro Pospiekhov’s printed works for the first time, the author reveals the content and significance of his theological and philosophical study of the Book of Wisdom, which emphasizes the direct connection of this Judaic source to the philosophical teachings of Philo of Alexandria, Plato, and the Stoics. The author also draws attention to the significant research potential of Dmytro Pospiekhov’s manuscript heritage, linking it with the study of the prospects of determining his role in the development of psychological science in theological academies and the expansion of modern scientific ideas about the content and specifics of teaching of philosophical disciplines in Kyiv of the second half of the 19th Century.
NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 7, pp 46-70;

The present paper is a practical supplement to an earlier theoretical work by the author, published in a preceding issue, on methodological foundations of the European philosophizing in the aspect of sophical synthesis. Building upon understanding of general philosophical methodologies (methodological attitudes) and their ‘epochal’ implementations as presented there, the author makes use of a cross-cutting example, to show ‘zones of responsibility’ and onto-gnoseo-epistemological limits for every mentioned ‘way towards the thing.’ Six marker packages (by the number of methodologies and variants of sophical viz. life-knowledge synthesis) should be of special professional interest as proposed by the author to identify methodological attitudes and ‘edge’ cases ranging from Antiquity to nowadays. Validity of each and all of these packages has been illustrated with proper textual material, i. e. fragments from essays by renowned European philosophers.In § 1, the naturalistic methodological attitude is considered, as focused on the proper vital aspect of sophical synthesis; its characteristic reliance on experience, fact, belief, opinion, and authority, and thereby on the rhetorical aspect of philosophizing, is explained.In § 2, the phenomenological methodological attitude is considered, as focused on the proper knowledge aspect of sophical synthesis; its characteristic reliance on knowledge and sense beyond any non-essential per se factual ways things are given, is explained.In § 3, the transcendental methodological attitude is considered, as focused on the synthesis of knowledge and life by means of knowledge in the aspect of logos of the logos per se; its characteristic reliance on sense being a sense in the making, and on fact as the bearer of a sense, with their integration in a common logical-conceptual thing structure, is explained.In § 4, the dialectic methodological attitude is considered, as focused on the synthesis of knowledge and life by means of knowledge in the aspect of logos of the eidos; its characteristic reliance on intelligent thing as a unit of sense and a product of senseful self-development wherein not only the thing is posited, but the entire otherness as defined by it as well, is explained.In § 5, the mythological methodological attitude is considered, as focused on the synthesis of knowledge and life in the aspect of their integral arrangement as vivid mind; its characteristic reliance on intelligent thing as a real and self-evident in its unicity live being, is explained.In § 6, the hermeneutical (= onomatological and overall symbolic) methodological attitude, as focused on the synthesis of knowledge and life in the aspect of its naming as an intelligent expression of thing for the other; its characteristic reliance on the name and text as a full expression of sense and a full knowledge of fact being revealed in the truth of thing, is explained.
Kateryna Rassudina
NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 7, pp 71-77;

Bioethics is an interdisciplinary science that deals with the moral aspects of medicine, biotechnology and the value of life in general. Quality of life concept is the basis for one of the models of bioethics. Its supporters understand the value of human life by relying on the categories of its qualitative characteristics. They argue that the value of life is relative and depends on certain criteria, and prove the permissibility to terminate it in some cases. Quality of life conception is criticized, above all, by those scholars who rely on religious ideas of the equal value and inviolability of all people’s lives. This article reveals several examples of such criticism in the works of Polish and American authors: T. Biesaga, H. Ciach, G. Hołub, P. Kieniewicz, R. P. George and P. Lee. Citing the arguments of that Christian thinkers, the author forms her own attitude to the problem. The ethical and ontological sources of quality of life concept, namely utilitarianism and naturalism, become the main object of criticism. It is significant that in the utilitarian appeal to maximize happiness as pleasure and calculate the gain or loss they see an attempt to establish the primacy of the overall well-being over an individual’s life as well as a reason for killing those individuals whose lives do not meet quality criteria and impair overall well-being. They also criticize such a consequence of the naturalistic view as reduction of the personality to its manifestations. The absence of such manifestations becomes for the supporters of the quality of life concept the basis for conclusion about a low quality of life of some individuals. One more critical remark towards the quality of life concept concern erasing of differences between humans and animals and their interests. The technocratic attitude that permits any manipulations of a human life if only they can be performed is criticized too. The author demonstrates that the fundamental fault of the quality of life concept which is criticized by all its opponents is a limited understanding of human nature and human life.
NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 7, pp 78-89;

The article is an attempt at a philosophical interpretation of the literary text. Its task is to identify the principles of the human self, which are presented in classical literature, in Homer’s “Iliad” and “Odyssey” and Dante’s “Divine Comedy”. The study provides an analysis of the archetypal narrative structure to which the model of human development with three components (individual, person, personality) is applied. The correspondence of the heroes to this typology, which is not the final measure of the human, but resembles the “ideal types” according to Max Weber, has been traced in the research. The dynamics of the development of the inner world of a human being, which corresponds to the plot of the journey, is analyzed. That is not a journey only in physical space, but an inner path too that a person overcomes in a gradual process of self-awareness. It has been found that the works of Homer and Dante can be interpreted as not implying a developed and independent personality. On the other hand, the characters demonstrate the key factors of change that occur within the one who forms the traits of self-sufficiency. The study succeeds in constructing a psychological map that allows outlining not a stable type, but rather different personality horizons. There are certain human aspirations of the man to be the creator of the self. However, such motivations involve not only a number of arbitrary manifestations of human beings but also the establishment of a measure for themselves. Initially, these intentions are carried out without self-absorption, reflection, and self-assessment. After all, unrestrained and unbalanced human temperament for a long time remains subject to higher (divine) forces and is significantly limited by this supreme power. Nevertheless, a human eventually comes to the need for self-knowledge and establishes a balance between rational and unconscious manifestations. People succeed in getting out of the circle of self-forgetfulness by overcoming various forms of alienation, loneliness, narcissism, self-contradiction, negligence, arrogance. Self-control is achieved by truth about oneself, overcoming fear, recognizing the effects of temptation and passion. The human attitude to the Other becomes possible due to freedom and love as cardinal manifestations of the active component of the self
NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 6, pp 81-88;

Вітчизняні дослідники зазвичай розглядають співвідношення пояснення та розуміння у контексті протиставлення наук про природу і наук про дух, характерного для сталого образу континентальної філософії. Натомість у статті здійснено спробу розглянути, як це співвідношення розглядають у сучасній англомовній філософії. Головну увагу зосереджено на філософії історії та філософії науки. Саме в межах цих напрямів працюють сучасні англомовні дослідники, які активно користуються поняттями пояснення та розуміння. Розгляд низки праць цих дослідників допомагає окреслити ситуацію в англомовній філософії в цілому і продемонструвати, що протиставлення пояснення та розуміння на поточний момент виявляється доволі штучним. У першій частині роботи автор звертається до двобічності сучасної англомовної філософії історії, за якою історія намагається поєднати науку з мистецтвом. У другій частині статті розглянуто пояснення і розуміння в межах англомовної філософії науки. Зокрема показано, що вже такий класик аналітичної філософії, як Ґеорґ фон Вриґт, розглядав розуміння у гуманітарних науках як розвиток телеологічного типу пояснення, а пояснення у природознавстві вважав поясненням іншого типу – каузальним. Показано також, що сучасний дослідник Карим Халіфа вводить важливий термін «пояснювальне розуміння», під яким він розуміє коректне наукове пояснення. Спираючись на залучені матеріали, автор статті демонструє, що обидва напрями сучасної англомовної філософії вважають пояснення та розуміння не протилежними, а взаємозалежними поняттями.Матеріал надійшов 10.08.2020
Oksana Slobodian
NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 6, pp 47-57;

У статті розглянуто еволюцію поглядів видатного філософа і правознавця Євгена Васильовича Спекторського (1875–1951) на суспільствознавство у контексті тогочасної соціологічної думки. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у російській філософії виникла гостра потреба пошуку альтернативного до позитивізму і марксизму трактування соціології, яке дало б цій науці змогу розв’язувати актуальні суспільні й етичні проблеми. Однією з таких альтернатив стало неокантіанство, під впливом марбурзького напряму якого на початку наукової кар’єри Є. Спекторський обґрунтовував значущість суспільних наук на основі здатності людини до раціонального цілепокладання. Не задовольнившись вченням про належне, вчений звернувся до генетичного дослідження суспільствознавства, поворотним феноменом у становленні якого він визначив соціальну фізику XVII ст. За висновком Є. Спекторського, механістичне розуміння людини та суспільства, характерне для цієї епохи, не могло охопити багатогранність як окремої людини, так і суспільства, тому соціальна фізика, методологічно зорієнтована на природознавство, зазнала поразки. У власних філософських розробках Є. Спекторський намагався узгодити ідеали раціональної науки з розумінням людини як моральної істоти, обґрунтовуючи власну класифікацію наук та здійснюючи критичний перегляд засадничих положень суспільствознавства. За часів еміграції творчість Є. Спекторського була зорієнтована на проблеми культури та релігії, що відкрило нову перспективу осмислення суспільствознавчої проблематики. Спираючись на засади християнської філософії, він розробив власну версію християнської соціології, яка тлумачить суспільство на основі християнського ідеалу особистості та спільноти.Матеріал надійшов 04.09.2020
NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 6, pp 3-13;

Зважаючи на те, що філософія не повчає, а лише осмислює те, що добігає свого історичного завершення, Ґеорґ Геґель порівнював її з античним символом мудрості – совою Мінерви. Ця аналогія є широко відомою і особливих дискусій не викликає. Значно менш відомим є запропоноване Генрі Торо порівняння філософії з іншим птахом – півнем. Головна мета статті – показати, що ця аналогія теж має глибокий сенс і може бути гарним доповненням до Геґелевої. Порівняння філософії з совою є влучним символом того самого типу філософування, яскравим представником якого був Геґель: знеособленого, науково-академічного, строго теоретичного і доволі консервативного. Порівняння з півнем більш відповідає тому типу філософування, який практикував Торо: глибоко персоналізованого, позаакадемічного, життєво-практичного і зорієнтованого у майбутнє. Як показано у статті, абсолютної прірви між цими двома типами філософування немає. Окрім того, зазначено, що саме «ранково-півнева» філософія Торо стала ґрунтом для багатьох новаторських ідей та практик, актуальність яких із часом тільки зростає: боротьба з расизмом, громадянська непокора, збереження дикої природи, захист тварин, вегетаріанство і навіть дауншифтінг. Прояснити специфіку цього типу філософування допомагає прагматична реконтекстуалізація епізоду із Платонового «Федона», в якому Сократ, випивши напій з отрутою, не тільки жертвує власним життям, а ще й просить принести в жертву півня. Показано, що у Торо було дещо спільне з Сократом, однак його філософія таких жертвопринесень не потребувала. Торове філософування схоже на кукурікання життєрадісного півня, що пробуджує і дає змогу побачити перші промені нового світанку навіть у сутінках кінця історії.Матеріал надійшов 10.08.2020
NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies, Volume 6, pp 14-27;

У статті з філософських позицій узагальнено історичні, психологічні, антропологічні та соціокультурні аспекти феномену двійника. Серед інших істот людина вирізняється тим, що постійно намічає стратегії реалізації своєї свободи. Тому вона не прилаштовується до світу, а по-іншому позиціонує, створює різні проєкції себе. В результаті виникають специфічні моделі входження в буття, основані на символічній структурі. Центральним пунктом дослідження є символізм як основна складова дублювання. Символ дає змогу опосередкувати різні визначальні конструкції людського існування, поєднувати несхожі компоненти. Вислід провадиться через осмислення проявів, які розкривають роль подвоєння у людському бутті. Невичерпність багатьох проявів людини спричиняється до витворення численних символічних двійників. Особливої уваги заслуговують такі символічні образи, як близнюки, маска, лялька, права та ліва руки, дзеркало, тінь. Людина вдається до дублювання з давніх часів. Відтоді вона проєктує себе в інші виміри буття, виходить за звиклі просторово-часові координати, розсуває їх межі, намагається продовжити своє існування поза ними. Подвоєння допомагає людині самоутвердитися, знайти вдалі форми захисту свого життя, підтримку при потраплянні у граничні ситуації, набувати нових характеристик, випробовувати ідеальні типи власних прообразів. Поява двійників не обов’язково супроводжується точним копіюванням себе, а є пошуком врівноваженості, способом поєднувати протилежності шляхом постійної медіації, порівнянням себе зі своїм Іншим, а також осмисленням своєї чужості. Редуплікація дає змогу змінюватися, вдосконалюватися, долати одномірність, конструювати ідентичність, досягати повноти власної особистості. Ця настанова спричиняє самоактуалізацію, самопізнання, самоусвідомлення, постійне спостереження за собою. Подвійність виявляє фізіологічну і психічну асиметричність людської істоти, допомагає проводити розрізнення між дійсним і віртуальним, полегшувати соціальну адаптацію, сприяє самооцінці, окресленню та локалізації своїх негативних проявів.Матеріал надійшов 11.08.2020
Back to Top Top