Refine Search

New Search

Results in Journal Scientific Studios on Social and Political Psychology: 191

(searched for: journal_id:(4345972))
Page of 4
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
, Vasyl Neyko, Iryna Romash, Mykhaylo Vynnyk, Olesya Gerych, Mykhaylo Pustovoyt
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).267

Abstract:
Introduction.According to scientific data, unemployed, lonely and students are most prone to procrastination. And what about teachers, in particular, higher education institutions? There is not enough data in the available literature. As practice shows, in the case of teachers, procrastination or postponement can manifest itself in the form of stress caused by failure to fully realize goals and plans vital to the individual. Negative consequences are expressed both in reduced work capacity and in acute emotional experiences of one's own failure, dissatisfaction with the results of one's work. The aim of the study .was to investigate and evaluate the level of anxiety, depression and the nature of manifestations of procrastination among teachers of the Ivano-Frankivsk National Medical University during the period of altered psycho-emotional state during forced social distancing in connection with the COVID-19 pandemic and its impact on social functioning and quality of life. Materials and methods: The survey was voluntary and anonymous. The research was approved by the Bioethics Committee of Ivano-Frankivsk National Medical University and conducted according to the principles of the Helsinki Declaration. We used two clinical test methods to identify emotional disturbances: the Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS) and the Montgomery-Asberg Depression Rating Scale (MADRS) (Zigmond A.S. et.al.,1983; Svanborg P., 2001). In order to assess the degree of expressiveness of the propensity to postpone matters "for later" among the surveyed teachers, we created a special Google questionnaire created on the basis of data."Questionnaire to study the propensity of the individual to procrastination" (Shivari ,O.A., 2015), which is a modification of the "General Procrastination Scale" (Lay, C., 1986) and consists of two scales: "Personally conditioned procrastination scale" (Scale I) and "Situationally conditioned procrastination scale" (Scale II). Scale I indicates the general level of procrastination, and Scale II - motivational procrastination, its high indicators suggest that the questionnaire will perform some work only in the presence of motivation. In addition, in order to assess the quality of life, the data of "The Quality of Life Enjoyment and Satisfaction Questionnaire - Short Form (Q-LES-Q-SF)" were evaluated. (Endicott J; Rapaport MH; Clary C; Fayyad R). The statistical analysis of the results was performed using STATISTICA 7.0 software packages and the package of statistical functions of Microsoft Excel. Results and discussion: Were interviewed 214 teachers of various departments of the Ivano-Frankivsk National Medical University: 174 (81.6%) women, 40 (18.6%) - men. 58 interviewees (27.1%) worked at theoretical departments, 156 (72.9%) – at clinical departments. The analysis of the results of the survey according to the «Personally conditioned procrastination scale» showed that 32 (14.9%) of the teachers interviewed by us have had a low, 96 (44.8%) - medium, and 86 (40.3%) - a high level of personal tendency to procrastination. Data of "Situationally conditioned procrastination scale"showed that 54 (25.2%) have had a low level of situational procrastination,76 (35.5%) - medium and 84 (39.3%) - high, respectively.Based on the results of the survey on the HADS scale, a normal level of anxiety-depressive symptoms (0-7 points on a scale) was found in 9 (15.5%) workers from the theoretical departments and in 52 (33.3%) - clinical departments. According to the data of the conducted questionnaire according "The Quality of Life Enjoyment and Satisfaction Questionnaire - Short Form (Q-LES-Q-SF), the least satisfied respondents were by daily functioning, present depressed mood, inability to perform housework efficiently and to spend leisure time interestingly, engage in hobbies or even perform professional duties. Conclusions. The complex of research methods made it possible to comprehensively consider procrastination as a model of the behavior of the subjects and to determine the factors influencing its occurrence during the period of changes in the psycho-emotional state caused by forced distancing in connection with the Covid-19 pandemic and to study the relationship of procrastination with the level of quality of life (from the point of view of satisfaction and enjoyment of life). The main reasons for procrastination were dominated by: lack of motivation to work; stress, as a result of uncertainty and fear of the future; laziness; limited "live" communication and an excess of virtual, external distractions. It is noteworthy that among teachers this phenomenon is not limited to academic procrastination, in most cases everything is fine in this cluster, but more often it extends to homework, interpersonal communication, social and personal life. Attention is drawn to the fact that among teachers this phenomenon is not strictly limited to academic procrastination, but extends to household tasks, interpersonal communication, social and private life.
Giannis Chrysostomou
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).259

Abstract:
Introduction. Covid-19 outbreak has changed human life and activity [1], Especially In urban areas forcing citizens to stay for large periods of time in lockdowns. Protective measures (social distancing and isolation) that have been globally implemented has caused the isolation of millions. Preliminary findings (Moreno et al, 2021) suggest adverse mental health effects in previously healthy people and especially in people with pre-existing mental health disorders. Extended lockdowns come at the expense of mental health, psycho-physical conditions, wellbeing, and social relations within societies (Campion et al., 2020). Before COVID-19 outbreak, city centers offered a high-quality life with a wide range of services, utilities, public and green spaces, as well as city parks (Sharifi & Khavarian-Garmsird, 2020). Living in a small apartment with a minimal private space in the city center was balanced by the high level of socialization in public spaces, outdoor activities and events, intense interactions among inhabitants, allowing them to maintain relations (Portegijs et al., 2021). With COVID-19 outbreak, this modern urban standard of living was challenged. Social distancing took place at several levels: at home and at work, and, in the city, in the street and on public transport. Everything created for urban life changed and became uncertain. Societies got used to sharing common spaces, often crowded, and everyone was cut off from everyday socialisation. The isolation forced millions of individuals and families to remain at home, causing them to change their routines, rituals, and habits (McCay, 2020). In dense urban areas, this mostly meant locking people in cramped apartments, cut off from everyday physical activity outside the home (Portegijs et al, 2021; Bil et al, 2021). Smart cities are instrumented, interconnected, and intelligent urban areas (Harrison et al., 2010) that pursue shared growth through an integrated set of technologies that shape interactions between actors (Nam & Pardo, 2011). A smart city can be defined as complex set of technology (infrastructures of hardware and software), people (creativity, diversity, and education), and institutions (governance and policy) (Nam & Pardo, 2011). Smart cities aim is to create an environment that drives innovation from a technological, managerial, and organizational point of view by fostering environmental and social wellbeing (Karvonen et al., 2018; Polese et al., 2021]. The aim of this study is the literature review of the role of technology for citizens mental health during Covid-19 pandemic lockdowns in Smart Cities and to investigate if there is a relation between digital tools provided to the citizens of Pafos Municipality to use during quarantine, and their mental health status. Methodology\design\approach. A review of the literature and an additional critical review were conducted in the fields of smart cities and mental health with a focus on the latest research concerning COVID-19 influence on ICT, mental health and wellbeing. For the purposes of this article, a thorough database search has been made. The database used was mostly Google Scholar and Science Direct. Selection criteria included full-text publications and consisted of the following keywords: COVID-19, post-COVID-19, mental health, wellbeing, lockdown, isolation, anxiety, infection rates, density, smart city, digital technology, ICT and Virtual Reality. Author focused on qualitative research available until April 2022. Further than this, field research was conducted through a qualitative method in the particular case of Paphos Municipality in Cyprus, the introduction of various ICT technology solutions during the pandemic lockdowns and their impact on citizens mental health. ICT tools were briefly analyzed and their contributions towards citizens mental health was evaluated based on questionnaires distributed to the citizens before and after the use of these tools. Now the key question that needs an answer is “Did smart cities impact on citizens mental health during the pandemic?” During the pandemic, Pafos Municipality introduced to its citizens various ICT solutions that despite initially they were targeting foreign tourists visiting the district, they ended up as entertainment tools that ease the lockdown period during the quarantine phase. As part of the E.U. co-funded by European Union program “Smart Cities – Interreg: Greece – Cyprus” the municipality implemented the “Collection, Documentation and Digitization of Cultural and Tourist material, Development of Digital Tourism / Culture and Entrepreneurship Platform and Development of digital applications of e-democracy and participation in the Municipality of Pafos” project. The result of this project was the creation of 3 websites: 1. Explore Pafos https://www.explorepafos.org/ with multimedia information (text, photos, videos, 360-pictures, interactive map with points of interest etc.) about the province's major points of interest sorted by category: Culture, Environment, Tourism and Services. 2. Historical Timeline https://xronologio.explorepafos.org/ with information about the history of the city in a chronological order. 3. Electronic Participation https://diavouleusi.explorepafos.org/ offering User Registration, Consultation, Online Citizens Community (forum), Civil Council Decisions, Online Polls, News and Announcements. Further than these 2 mobile applications for iOS and Android devices were developed, Explore Pafos with various important information about the city of Pafos and Pafos AR which contain Augmented Reality representation of various significant cultural and historical sightseeing in the district. The websites and mobile applications were available in 5 languages (Greek, English, Russian, Hebrew and German). These platforms were presented to the citizens of Pafos Municipality on the...
Kateryna Merkotan
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).261

Abstract:
Статтю присвячено проблемам політичного лідерства та його морально-ціннісним аспектам. Аналізуються окремі технології створення іміджу політичного лідера та моральна оцінка його діяльності з точки зору впливу на суспільну свідомість. Підкреслюється необхідність врахування певних складнощів у дослідження явища політичного лідерства, а саме відсутність всеохоплюючої теорії політичного лідерства, необхідність урахування його інституційних, поведінкових, ціннісних, історичних, економічних, моральних чинників, а також суттєвих змін у використанні політичними лідерами новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. Автор вважає, що для створення та утвердження позитивного владного іміджу політичні лідери охоче використовують певні архетипи, зокрема архетип Героя. Водночас набувають популярності політичні міфи, головними персонажами яких стають герої на кшталт спасителя, творця, месії та ін. В подальшому аналізується політичний імідж путіна1 як антигероя, трікстера з точки зору моралі та загальнолюдських цінностей. У сучасних умовах війни путін і путінська росія розглядаються як Світове Зло, відтак актуалізується відповідальність не лише політичних лідерів, а й кожного окремого громадянина. Акцентується увага на появі нового терміну «рашизм» (спрощення від «російський фашизм»), що поступово перетворюється на політичну ідеологію путінської росії. Розглядаються приклади використання путіним засобів так званого газлайтингу, зокрема, розповсюдження неправдивої інформації, заперечення очевидних аргументів і фактів, звинувачення всіх у брехні тощо. Окреслюються проблеми, що мають бути вирішені в Україні по закінченню війни з росією.
Bohdana Huriy, Мар’Яна Школяр
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).266

Abstract:
Іntroduction, Аctivity and involvement in a public organization can significantly change a young person's outlook and accelerate his future career growth and life success. The development of his life strategies depends on the resources he accumulates as a member of a youth organization and the created relationships being a member of those organizations. The article's purpose is theoretical and empirical substantiation of the generation features, conversion, and use of social capital in implementing life strategies by young people based on their membership in youth public organizations. Мethodology. Using the method of in-depth interviews, an empirical study of the peculiarities of the acquisition and influence of the accumulated social capital by members of youth public organizations on the construction of their life strategies. The author defines life strategies as behavioural orientations based on life ideas, goals, and demands, formed under the influence of public activity in youth public organizations. Results. Based on in-depth interviews conducted within the study's framework, an author's typology of life strategies was proposed for former youth public organizations members in Lviv. Inparticular, social-, business-, management-, political-, and religious-oriented types of life strategies were highlighted and described. Сonclusions. The conducted theoretical and empirical analysis of the capital generation process of youth public organizations and the possibilities of using this resource by their current and former members in the construction of life strategies allowed us to characterize the social capital of youth as a significant and necessary factor in the development of civil society. It's important to outline the key directions of its development: establishing social relations, ties, and contacts; forming conditions for the development of relations based on trust; encouraging and stimulating cooperation, etc. The further perspective of the study consists of identifying factors that prevent the transition of the individual social capital level of public organizations members into the organization's social capital.
Andrii Gusiev, Zemfira Kondur
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).265

Abstract:
Представлено результати теоретичного обґрунтування, практичної розробки та апробації мультидисциплінарного підходу до деконструювання стереотипів при розробці тренінгових програм, спрямованих на покращення взаєморозуміння та довіри між співробітниками Національної поліції та представниками ромських громад з метою налагодженні співпраці у питаннях безпеки та профілактики правопорушень. Мультидисциплінарний підхід був розроблений та пройшов апробацією в рамках двох проектів реалізованих Міжнародною благодійною організацією «Ромський жіночий фонд «Чіріклі» у 2019 році, та ГО «Правозахисний ромський центр» у 2021 році, у партнерстві з Управлінням забезпечення прав людини Національної поліції України. Загальною метою реалізацій проектів було забезпечення безпеки, справедливості та уваги до потреб ромів, із застосуванням практичних заходів, що відповідають стандартам у сфері прав людини; налагодження діалогу та взаємної довіри між співробітниками поліції та ромами. Реалізація мультидисциплінарного підходу, базувалась на принципах освіти дорослих, які передбачають залучення учасників до інтерактивної взаємодії, активізацію їхнього критичного мислення шляхом звертання до власного професійного та особистісного досвіду, надання необхідної інформації стосовно механізмів формування етнічних та професійних стереотипів, з огляду на здобутки соціальної та кримінальної психології, дослідження у сфері вивчення «культури бідності», ромської ментальності, особливостей етногенезу, культурних традиції та укладу життя як способу збереження ідентичності ромів як представників традиційної культури. Також учасникам надавалась інформація стосовно актуальних проблем дотримання прав людини, ознайомленні із європейськими стандартами роботи поліцейських у сфері боротьби зі злочинами на ґрунті ненависті, та історичних причин міжнародної уваги до дотримання прав саме цієї групи населення як такої, що неодноразово страждала від дискримінації та геноциду. Розроблений підхід підтвердив свою ефективність в ході практичного апробування. Також було продемонстровано, що відсутність у співробітників поліції упередженого ставлення та стереотипного сприймання щодо ромів, та розуміння ними традицій, культурних особливостей та специфіки світосприйняття ромів є необхідною умовою для успішного налагодження співробітництва у межах існуючого правового поля з питань безпеки та профілактики правопорушень.
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).264

Abstract:
Анотація. Метою статті є проблематизація конгруентності політичного лідера як способу побудови довірчих стосунків з послідовниками та формування більш реалістичних підходів до розв’язання нагальних завдань національного і глобального порядку денного. Підхід. Розглянуто феномен конгруентності в людиноцентрованому підході, де він визначається як узгодженість внутрішнього переживання, його символізації у свідомості та експресії назовні. В рамках сучасних теорій лідерства конгруентність розглядається як одна з трьох базових рис «хорошого лідера» і розуміється як здатність встановлювати глибокі, змістовні стосунки з послідовниками на основі близькості способу життя. Нарешті, в політологічних науках конгруентність розуміється як відповідність позиції лідера настановленням, очікуванням, діям послідовників. Особливе значення має відповідність патернів владно-підвладних стосунків. Вимога конгруентності, що актуалізується для політичного лідера на інтра- та інтерсуб’єктному рівнях, створює конфлікт конгруентностей. Результати. Описано два базових типи розв’язання політичним лідером конфлікту конгруентностей, які можуть призводити до деструктивних наслідків щодо політичної стабільності і суспільної довіри – інконгруентність експресії та інконгруентність переживань. Окреслено принципи та умови більш конструктивного розв’язання конфлікту конгруентностей. Висновки і перспективи подальших досліджень. Попри деякі обмеження у застосуванні поняття конгруентності до політичного лідерства, людиноцентрований підхід відкриває певні перспективи у розв’занні дилем між імперативами приватного і публічного, які нині залишаються джерелом політичних конфліктів з системними негативними наслідками для стабільності та ефективності політичних систем. Нагальним завданням сучасної політики є відмова від рігідних, застиглих, деструктивних способів розв’язання конфлікту конгруентностей на користь більш гнучких, усвідомлених і відповідальних підходів.
Lidia Chorna, Juliane Gleitze, Ryan Gorman
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).258

Abstract:
Introduction. The systemic vulnerability that teachers experience is influenced from pressures arising from ecological environments originally described by Bronfenbrenner (1979). The pressure on teachers has its peculiarities in countries with a totalitarian past and without it. Regardless of cultural context, pressure effects many teachers’ ability to be comfortable with the demands of their daily tasks, and their willingness to feel proud of their profession. Therefore, identifying factors of systemic vulnerability of teachers in different contexts and levels of social environment is relevant. The aim of the study is to evaluate publications that reveal systemic factors of schoolteachers’ vulnerability with the help of Scoping review. Methodology. Initially, 4,810 publications from four databases (Scopus, ERIC EBSCO, PsycINFO, and Web of Science) were involved. At the stage of full texts’ analysis 22 articles were considered. The research presents a wide range of geographical regions, which indicates the degree of generalization in conclusions about the sources of systemic pressure on teachers in different countries. Results. In this article, for the first time, the factors of systemic vulnerability of teachers at the micro-, meso- and macro-levels of social environment are highlighted. Societal and cultural expectations are the biggest sources of pressure on the macro-level. Pressures on the macro-level may affect the micro-level, that is, for the psychological well-being of teachers, since they themselves are a part of the cultural and societal systems. This can contribute to “self-imposed” pressure by teachers that has not been the focus of research until now. Parents and the school environment are the biggest sources of pressure on teachers at the meso-level. Much of the conflict between parents and teachers is stimulated by opposing views of what a ‘good education’ means. Government overregulation of work conditions, requirement to maintain responsibilities other than teaching, pressure from administrators, insufficient levels of wages and resources of the education system, heavy school workload, insufficiently developed curriculum are sources of systemic pressure on teachers. Lack of public control over school administration’ decision-making and lack of autonomy of educational institutions correlates with political and governmental pressures. Burdensome governmental pressure whether due to reform, policy change, or cultural expectations related to political past forms the social representation of the teacher as having a low professional status, as well as social ideas about mismatch between teacher actions and the expectations of society. The great consensus of research on the sources of systemic vulnerability extends to the countries of Eastern Europe and China that were associated with totalitarianism, as well as to the countries of Western Europe with a strong democratic tradition. Since pay is a determinant of social status, the substantially lower salaries of teachers in Eastern Europe than in Western Europe may be a driving factor behind the prevailing negative perception of their status among Eastern European teachers. The lack of clear differences between factors that cause vulnerability of teachers beyond pay may be explained by the international decline of the status of the teaching profession. The limitations of this study are the lack of publications on systemic pressure on teachers at the micro-level and on pressure relief factors. Social consequences and practical significance. The policies to mitigate systemic vulnerability will need to be highly contextualized. Research questions that reveal meso- and macro-level factors can be used for re-Scoping Review, as they point to teachers' systemic vulnerability. Future work. Future research should focus on ways that parent teacher relationships can be strengthened to a point of healthy co-addiction
Kadir Uludag
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).263

Abstract:
Background Political neuroimaging is an emerging field investigating neurological roots of political behavior, while many brain imaging techniques such as magnetic resonance imaging (MRI) and functional MRI provide quantifiable information. However, the literature is scarce on its practical applications in political sciences since it's unclear how it impacts political sciences. Put it simply, how the developments in neuroimaging can be used as a tool in politics, especially to monitor and assess their decision-making related to criminal acts such as corruption, is unclear. In addition, there are potential ethical limitations preventing investigators from using brain imaging to evaluate and monitor the behavior of politicians. AIMS: The aim of the study was to discuss the potential role of neuroimaging as a political tool. Neuroimaging tools can help us demonstrate specific abnormal behavior associated with politically unethical behavior, such as corruption or deceptive behavior. However, documenting brain imaging findings specific to such deviant behavior may be challenging. Here, we suggest that the practical use of political neuroimaging can improve transparency in the political field. It can be recommended to analyze and have insights into the decision-making process of politicians. Furthermore, neurofeedback tools such as electroencephalography can be used to improve politicians' decision-making. METHODS: We have searched relevant articles using Google Scholar search engine. However, this study is not a systematic review. Thus, in this manuscript, we have speculated on the potential of measuring politically inappropriate behavior such as corruption and deceptive conduct.
Svitlana Storozhuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).262

Abstract:
У статті розкривається методологічний потенціал космополітичного підходу до дослідження колективної пам’яті як однієї з головних передумов формування групової ідентичності та виявлення підвалин формування глобальної пам’яті. З цією метою у роботі використано цивілізаційний підхід С. Гантінгтона, парадигмальний підхід Дж. Гайдта та методологічний апарат memory studies з притаманною йому інтенцією на проблему формування групової ідентичності. Означений методологічний інструментарій сприяв поясненню цілого спектру сучасних цивілізаційних трансформацій та забезпечив незаангажований погляд на джерела агресивної щодо європейського вибору України та всієї західної цивілізації політики росії. Саме тому, результати дослідження можуть стати корисними для вироблення відповідної європейському вибору України гуманітарної політики, зокрема, для розробки стратегії розвитку української політики пам’яті. Вона має розроблятися з урахуванням доконечного значення глобальної (загальнолюдської) пам’яті для подолання міжнародних конфліктів заради миру та добробуту всього людства та розумінням проблематичності її появи в найближчому майбутньому через цивілізаційні відмінності та економічну нерівність. З огляду на це, важливого значення для сучасного світу набуває формування наднаціональних спільнот, члени яких усвідомлюючи децентралізований характер глобальних процесів та зумовлені ним ризики, будуть орієнтовані на створення системи міждержавних механізмів подолання будь-якої турбулентності заради збереження миру та примноження добробуту людства. Попри цілком шляхетні наміри прихильників заснованого на принципах ліберальної демократії космополітичного світу, їхні ідеї та програми сприймаються з великою засторогою, а подекуди навіть з відвертою ворожістю у культурних середовищах та спільнотах з відмінними від європейських колективним досвідом та історичною пам’яттю. Це ж, своєю чергою, ставить на порядок денний необхідність єднання усього західного світу та конструювання наднаціональної загальноєвропейської ідентичності як необхідної умови внутрішньої консолідації європейського суспільства навколо ціннісного ядра, визначеного спільними історичними споминами, що лежать в основі європейської міжнародної політики.
Iryna Martyniuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi49(52).260

Abstract:
The article substantiates the resources of social interaction “teacher – student” in preventing the crisis of motivation in student learning and highlights areas for improvement. To study the motivation of the modern student youth, the author used methods for determining learning motives (modified by A.A. Rean, V.A. Yakunin), methods for diagnosing the internal motivation for learning (T.D. Dubovytska), method “Value Orientations” (M. Rokeach), method “SAMOAL”, author’s questionnaire “I master the profession”. In the process of analysis of the obtained results, the methods of descriptive statistics were used: determination of average values and frequency analysisConclusions based on the results of an empirical study of learning motivation are presented. Key aspects of the theory of motivation and factors of motivation of the person to educational activity are noted. It is noted that the interaction of a teacher and the students is a situational factor motivating educational activities, it is able to actualize a significant number of learning motives, to ensure the effectiveness of procedural and effective component. The author claims that in the interaction of a teacher with the students there is a wide range of opportunities to ensure positive flow experiences of both parties. Among them - the ability to meet the needs of students in security (by forming readiness for adult independent life: mastering the profession, a sense of support from others), respect and self-esteem (by forming competencies and awareness), self-actualization and self-realization (by ensuring individual choices, interests) in educational activities. The components of social interaction of teachers with students aimed at maintaining the motivation of learning and prevention of the crisis of motivation are offered. The program of seminars-trainings for scientific and pedagogical workers of the universities is described, which provides elaboration of various aspects of interaction with students, important for maintaining their motivation for educational activity. Limitations: the article contains the results of a study of student motivation conducted by the author before the pandemic, which could make adjustments to the prevailing motives for learning; signs of crisis of learning motivation and risks of its occurrence are described according to the teaching experience of the author and colleagues, no data were collected on the spectrum of their manifestation and frequency in a representative sample; the conclusion about the resources of social interaction “teacher – student” in preventing the crisis of learning motivation is based on a theoretical understanding of the problem of motivating individuals to work and requires further long-term and thorough research to obtain more specific data.
Nataliia Teslyk, Nina Kalinich, Anastasiia Pozniak
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 90-99; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).241

Abstract:
Метою дослідження є визначення специфічних проявів Я-концепції, рівня алекситимії для розуміння особливостей психоемоційного розвитку дітей у період адаптації до прийомних родин. Дослідження базується на порівнянні психодіагностичних даних дітей у період адаптації до прийомних родин та контрольної групи дітей, які мешкають із біологічними батьками. Особливості проявів Я-концепції дитини визначено на основі концептуальних положень Р. Бернса із застосуванням методики «Шкала дитячої Я-концепції Пірса–Харріса». Ризики алекситимії визначено на основі застосування Торонтської алекситимічної шкали TAS-26. Для обробки емпіричних даних використано засоби MC Excel (t-критерій Стьюдента, кореляційний аналіз r Пірсона). Встановлено, що в період адаптації до прийомних родин діти відрізняються особливими проявами Я-концепції, а саме мають сумніви щодо власної привабливості, демонструють переважно високі показники тривожності та меншою мірою схильні почуватися щасливими. Водночас прояви алекситимії у дітей з прийомних родин та в дітей контрольної групи не досягають значущих відмінностей. Не зафіксовано також взаємозв’язки рівня алекситимії з проявами Я-концепції у дітей з прийомних родин. Однак серед дітей з прийомних родин на відміну від тих, які мешкають із біологічними батьками, вища частка досліджуваних входить до групи ризику. Доведено потребу в особливій увазі до психоемоційної сфери розвитку дитини в період адаптації до прийомної родини. Результати дослідження практично значущі для фахівців, які реалізують супровід прийомних родин, прийомних батьків та можуть бути використані для формування програми взаємодії з прийомними родинами в період адаптації. Перспективами подальших досліджень є розширення досліджуваних підгруп, включення до вибірки дітей на різних етапах проживання в прийомній родині.
Kateryna Myronchak
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 68-75; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).239

Abstract:
Завданням дослідження було висвітлити специфіку переживання втрати особистості на фоні кризових подій у суспільстві, виокремити послідовність етапів цього переживання, окреслити зони для потенційної роботи агентів соціально-психологічного супроводу. Соціально-психологічний супровід визначено як трансформаційний інструмент у процесі переживання людиною втрати, який сприяє відновленню та реконструкції життєвого простору особистості. Виділено п’ять етапів переживання втрати: зіткнення з реальністю втрати, примирення з втратою, усвідомлення змін, пошук та визначення смислів втрати, інтеграція внутрішніх змін у реальне життя. Здійснено розгорнутий аналіз виокремлених етапів, визначено потенційні ризики на кожному з них та акцентовано увагу на конкретних психологічних завданнях, які дають змогу ефективно надавати психологічну підтримку. Визначено, що на етапі зіткнення з реальністю втрати основним завданням соціально-психологічного супроводу буде допомогти людині усвідомити свою втрату; на етапі примирення – допомогти її прийняти; на етапі усвідомлення змін – забезпечити адаптацію до життя з втратою, допомогти усвідомити точку неповернення до минулого і сформувати готовність рухатися далі; на етапі пошуку смислів – через усвідомлення власної скінченності актуалізувати персональні значення втрати; на етапі інтеграції – допомогти засвоїти всі напрацювання попередніх етапів і якісно втілити їх у нову реальність. Представлені етапи переживання втрати внаслідок воєнних і пандемічних подій можуть слугувати орієнтиром для здійснення соціально-психологічного супроводу і бути використані фахівцями для своєчасної діагностики особливостей переживання втрати, опрацювання її негативних наслідків, перетворення болючого досвіду переживання втрати в екзистенційний ресурс. Перспективою подальших досліджень є розроблення спеціалізованих програм супроводу із застосуванням запропонованої класифікації етапів переживання втрати.
Liubov Naydonova, , Lidiia Chorna, Nataliia Umerenkova, Kseniia Hutnyk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 124-144; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).244

Abstract:
У світі поширюється епідемія суїциду, який для юнаків 15-19 років, за даними UNICEF, став третьою за частотою причиною смертності. Зазвичай один шкільний суїцид зачіпає близько 135 осіб з оточення суїцидента, призводячи до виникнення суїцидальних кластерів, психічних розладів та інших небезпечних наслідків. На цей час в Україні розроблено науково обґрунтований комплекс засобів діагностики суїцидальних намірів, раннього втручання і кризової інтервенції в разі суїцидальних спроб, зокрема в закладах освіти. Водночас поственція як психологічний супровід постраждалих груп та осіб залишається найменш розробленою ланкою системи профілактики суїцидів у закладах освіти. Метою статті є аналіз зарубіжних моделей (протоколів) поственції суїциду та визначення на цій основі напрямів розроблення вітчизняної моделі поственційного супроводу колективу закладу освіти, в якому трапилися суїцид (буліцид) або його спроба. Проаналізовано протоколи поственційних заходів, що розроблені та застосовуються як модельні в п’яти країнах: Австралії, Великій Британії, Бельгії, Канаді, США. За результатами аналізу виокремлено інваріантні (які є в усіх протоколах) та варіативні (які є в одних, але немає в інших протоколах) складові поственції. Інваріантними складовими протоколів поственції є: створення кризової команди, відповідальної за кризове реагування, завчасне розроблення та створення маршрутів кризового реагування, завчасна підготовка відповідних фахівців, хронологічне регламентування процесу поственції, унормування поведінки, комунікації та організації соціального простору. Варіативні складові здебільшого відображають культурну, соціально-економічну, політико-психологічну специфіку спільноти, для якої розробляється протокол поственції. Створення адаптованого до вітчизняних реалій протоколу поственції суїциду (буліциду) або його спроби в закладі освіти дасть змогу зменшити деструктивний вплив суїцидального епізоду на осіб з групи ризику, зокрема ймовірність виникнення суїцидальних кластерів, ретравматизації близького оточення тощо; сприятиме більш швидкій нормалізації соціально-психологічного клімату в закладі освіти та поверненню його до звичних умов функціонування.
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 145-153; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).245

Abstract:
The performed study is relevant because a system of psychological support for citizens shall be organized; this system shall meet the Concept on Mental Health requirements in Ukraine for the period up to 2030 and apply global technologies of the first aid for victims of emergencies in Ukraine. The article's purpose was to add the practice of neutralizing acute stress disorders and preventing post-traumatic stress disorders in victims of emergencies to the internationally used set of first aid actions. According to the study results, a three-level psychological support system is proposed; this system supplements the internationally tested set of eight basic steps in emergencies. The debriefing method is recommended to use at the first level of psychological support to minimize the undesirable psychological consequences of an emergency. At the second level, problems of students' life safety (according to Ukrainian legislation) shall be solved, and students' psychological state shall be examined (regarding expediency to send them at consultation with mental health professionals). Crisis psychological assistance shall be provided to victims (analysis of psychological problems and threats of mental disorders to determine whether a victim should be sent to medical and psychological rehabilitation, specialized medical institutions, etc.). Prospects for further studies can include developing a program to train employees of social centers and psychological services working with the education system to coordinate the work at emergencies and rehabilitation assistance to members of local communities who have become victims or witnesses of emergencies.
Liudmyla Nykonenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 55-67; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).238

Abstract:
У статті представлено модель соціально-психологічного супроводу постраждалих на всіх етапах розгортання надзвичайної ситуації (НС). Методологічною основою дослідження стали положення про стрес і дистрес (Г. Сельє), положення про психологічну готовність до надзвичайних ситуацій (В. Духневич) та здобутки кризової, екстремальної психології (Ю. Александровський). Як дослідницькі методи застосовано теоретичний аналіз літератури з означеної проблематики; систематизацію та узагальнення концепцій, підходів і досліджень у галузі соціально-психологічного супроводу постраждалих від надзвичайних ситуацій. Розглянуто стадіальність розгортання надзвичайної ситуації: 1) стадія вітальних реакцій; 2) стадія гострого емоційного шоку; 3) стадія психофізіологічної демобілізації; 4) стадія фактичного завершення; 5) стадія відновлення; 6) стадія віддалених реакцій. Для кожної стадії описано об’єктивні ризики; життєві завдання; особливості психоемоційних станів; типові психологічні, поведінкові реакції; етичні дилеми; прояви конструктивної і деструктивної поведінки; необхідні навички саморегуляції; соціально-психологічну допомогу, якої потребують постраждалі. Підсумовано, що соціально-психологічний супровід постраждалих від НС є процесом поетапного вирішення специфічних життєвих завдань особистості або групи, що дає змогу мінімізувати негативні наслідки для фізичного і психічного здоров’я на кожному з етапів розгортання надзвичайної ситуації. Створення протоколів для кожної зі стадій НС у подальшому допоможе стандартизувати соціально-психологічний супровід постраждалих. Завдяки впровадженню запропонованої моделі в процес підготовки рятувальників можна буде створити образ конструктивних дій на кожному з етапів розгортання НС.
Mykola Slyusarevskyy
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 24-43; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).236

Abstract:
The problem of psychological help to a person in the context of modern challenges such as the COVID-19 pandemic, is considered from the point of view of compliance of this help's content to the public demand for it. The article aims to substantiate the need for a specific revision of traditional targets and traditional practices of psychological care due to the challenges that arise in the modern world. Reconstruction of the public request for psychological help is carried out according to the mass surveys conducted under the author's leadership: a nationwide representative study, which covered 1202 people aged from 18 y.o. and older, and an online survey conducted directly during the spring lockdown 2020, which involved 565 respondents. The analysis also includes data from other studies conducted during this period and following its "hot tracks." The article emphasizes that Ukrainian psychologists have shown significant professional activity since the corona crisis. Still, the effectiveness of their efforts was reduced by the fact that these efforts were exposed to barriers of both objective and subjective terms. In the psychological community, the default model of a person in a lockdown is focused on the psychological help implementation in the traditional content field of the individual (personality-oriented), marital, and family counseling. This model determined the main trend of psychologists' counseling activity in media and social networks, but, according to the obtained data, it did not fully meet the realities of life of Ukrainian citizens, the challenges of the information environment in which they were, and therefore their real needs. It is argued that global cataclysms such as the COVID-19 pandemic radically change the nature and principles of the psychologist's practical work, as they sharply shift the focus of their counseling activity from the usual axial to the retial communication systems. It is shown that the semantic field of psychological counseling in the conditions of modern challenges should be supplemented by at least two components – media-psychological and psychological-organizational. The need to launch a targeted state program to monitor mass sentiment and the psycho-emotional state of society is substantiated. The study's practical significance is to use its results and conclusions to improve psychological assistance to the population. Prospects for further development of the problem are seen in the definition of supervisory and technological prerequisites for expanding the content field of psychological counseling.
Зінаїда Сіверс
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 44-54; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).237

Abstract:
У статті представлено результати емпіричного дослідження зі встановлення предикторів успішної (ефективної) професійної діяльності фахівців ДСНС. Дослідження проводилося в кілька етапів. На першому етапі його учасниками стали 25 звичайних громадян віком від 18 до 65 років і 15 фахівців, що мали досвід роботи в надзвичайних ситуаціях і представляли вікову групу 22–45 років. Було проведено дві фокус-групи: перша – зі звичайними громадянами (90 хв), друга – із фахівцями (120 хв). У результаті сформовано перелік професійних компетентностей фахівця екстремального профілю діяльності. Цей перелік містив також компетенції (оскільки частина респондентів через низький рівень обізнаності не розрізняла компетентності і компетенції) і складався із 27 пунктів. На другому етапі проводилося напівструктуроване інтерв’ю з кожним експертом (20 хв). Група експертів складалася з 12 осіб (поліцейські, військові, рятувальники, психологи). Добір експертів проводився з урахуванням таких критеріїв: стаж не менше ніж 5 років, участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (повеней, пожеж, воєнних дій, аварій). Зрештою з переліку компетентностей було вилучено помилково включені компетенції, а деякі – об’єднано в компетентності. У подальшому експертам пропонувалося визначити ті компетентності, які є найважливішими для прогнозування успішної професійної діяльності. Кожну професійну компетентність потрібно було оцінити за п’ятибальною шкалою. На основі отриманих даних підраховувалася частота представленості певної компетентності. Це дало змогу визначити предиктори успішної професійної діяльності фахівців ДСНС, зокрема такі компетентності, як толерантність до невизначеності і ризикова компетентність. У статті також наведено результати огляду теоретичних та емпіричних досліджень, присвячених вивченню феноменів «толерантність до невизначеності» і «готовність до ризику», а також представлено психологічний інструментарій для вивчення цих феноменів. Головний висновок нашого аналізу полягає в тому, що спроби, зроблені для кращого розуміння феноменів толерантності до невизначеності і готовності до ризику, не видаються наразі настільки ефективними, щоб досягнути єдиного концептуального визначення або задовільної емпіричної міри, яка б охоплювала весь спектр допустимості невизначеності та змісту ризиків. Це значно ускладнює практичне опанування компетентностей, необхідних для успішної (ефективної) професійної діяльності фахівців ДСНС. А опитувальні методики, які є основним психологічним інструментарієм, є надто суб’єктивними.
Liubov Naydonova, Nataliia Umerenkova, Nadiia Diatel
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 169-187; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).247

Abstract:
Представлено результати всеукраїнського масового опитування «Медіакультура в умовах пандемії», зокрема емпіричного дослідження екранних практик та показників здоров’я підлітків в умовах пандемії (вибірка: учні 7-10 класів з усіх макрорегіонів, усього 1732 особи). Висвітлено аналіз тривалості екранних практик підлітків та їхній зміст; представлено показники здоров’я підлітків та зв’язок цих показників з медіапрактиками; розглянуто можливі компенсатори медіаопосередкованого навчання під час пандемії. За параметрами тривалості та змісту екранних практик виявлено, що порівняно з 2018 р. 47,6% підлітків почали більше користуватися різними ґаджетами, а кількість дітей, які користуються інтернетом 7 годин і більше в будній день, зросла вдвічі. Також виявлено, що понад 60% підлітків використовують інтернет для навчання, понад половину – переглядають фільми та слухають музику, понад третину – грають в онлайн-ігри та публікують свою творчість. В умовах дистанційного навчання 69% дітей почали частіше шукати інформацію для навчання, 43% стали рідше грати в онлайн-ігри, 34,4% – рідше шукати нові знайомства в інтернеті. З огляду на показники здоров’я (соматичний дискомфорт і сон) кожен третій підліток постійно відчуває дискомфорт у спині, кожен четвертий – постійний головний біль і кожен четвертий часто не лягає спати всю ніч. Під час дистанційного навчання третина підлітків стала спати менше, а третина – більше. За допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена виявлено прямі зв’язки між тривалістю сну і тривалістю користування ґаджетами (с=0,56, р≤0,01), а також між частотою розладів сну і дискомфортом у спині (с=0,30; р≤0,01) та головним болем (с=0,24; р≤0,01). Окреслено можливі компенсатори медіаопосередкованого навчання: збільшення рухової активності, регулювання сну, практикування самомоніторингу часу онлайн, розподіл екранного часу між навчанням і рекреаційними практиками. Запропоновано, – як батькам, так і педагогам, – звернути увагу на необхідність пошуку додаткових форм роз’яснення причинно-наслідкових зв’язків між особливостями екранних практик і зазначеними компенсаторами, що сприятиме розвитку культури цифрового здоров’я.
Liudmyla Grytsenok, Olena Kapustiuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 154-168; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).246

Abstract:
У статті висвітлюється актуальність питання технологізації як умови ефективності зміни ставлення громадян до освітніх реформ в Україні. Представлено огляд наукових досліджень щодо розуміння поняття «соціальна технологія»; зазначено, що в науковій літературі сьогодні ще немає однозначного визначення та розуміння цього терміна. Запропоновано узагальнене визначення поняття соціально-психологічної технології та її критеріїв, на основі яких було розроблено авторську технологію – «КІТ-ПРО» (комплексна інтерактивна технологія підтримки реформи освіти), яка може бути використана в роботі з учителями, учнями та їхніми батьками для забезпечення ними підтримки освітніх інновацій. Наведено опис соціально-психологічної технології «КІТ-ПРО», сформульовано її визначення, мету і завдання. Розкрито основні принципи, на яких побудовано авторську технологію; визначено критерії ефективності та ефекти впровадження. Проаналізовано результати застосування цієї технології з використанням даних моніторингової онлайн-анкети та авторської «Моделі оцінки ставлення» до освітніх інновацій. Виділено питання, які потребують подальших наукових розвідок, та окреслено перспективи застосування технології «КІТ-ПРО» в процесі формування позитивної громадської думки щодо будь-яких соціально-психологічних процесів.
Valeria Zhovtianska
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 9-15; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).234

Abstract:
Метою статті було визначення психологічних засад моделювання соціальних явищ для прогнозування їхнього розвитку. Моделювання, а також екстраполяція та експертні методи належать до найбільш загальних методичних напрямів соціальної прогностики. У літературі ж наразі більше уваги приділяється екстраполяції та експертним методам, незважаючи на вади й обмеження, властиві цим методичним напрямам порівняно з моделюванням. Причина цього полягає в тому, що моделювання вимагає визначення сутнісних причин розвитку соціальних процесів, що є проблемною зоною в сучасній науці. У статті на основі теоретичного аналізу обґрунтовується теза про те, що моделювання процесів соціального розвитку має базуватися на розумінні його психологічних механізмів і чинників. Це пов’язано з тим, що в онтологічному сенсі суб’єктом цього розвитку є людина як член суспільства, а тому саме змісти психічного життя членів соціуму визначають вектор суспільних змін. Водночас у моделюванні соціальних процесів важливо враховувати культурні напрацювання певного соціуму, які можна порівняти з тією вихідною позицією, до якої буде прикладено вектор подальшого соціального розвитку. У практичному плані розроблення прогностичних моделей соціального розвитку передбачає виокремлення психологічних характеристик, важливих для визначення способу функціонування суспільства, а також розуміння психологічних механізмів, через які ці характеристики впливають на суспільний розвиток. За такої умови короткострокові і середньострокові прогнози визначення вектора розвитку суспільства можуть базуватися на поточних замірах цих характеристик. Прогнозування соціальних змін на більш масштабну часову перспективу вимагає узагальнених моделей соціального розвитку, які б враховували і часові зміни в самих психологічних характеристиках. Описані психологічні засади можуть бути безпосередньо використані для розроблення прогностичних моделей процесів соціального розвитку, що становить перспективу подальшої роботи і визначає практичне значення дослідження.
Pavlo Gornostai
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 100-111; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).242

Abstract:
Статтю присвячено системно-понятійному аналізу дуже складної і багатоаспектної проблеми колективних травм. Колективну травму можна трактувати як руйнування соціально-психологічних структур і цінностей групи, що потребує відновлювальних заходів; як досвід, що набуває і переживає група внаслідок травматичної події; і як кризу, що стає поворотним пунктом розвитку, коли використовуються ресурси посттравматичного зростання. Серед досліджуваних механізмів утворення і поширення колективних травм – інформаційна травматизація, яка є обов’язковим компонентом усіх колективних травм, і посттравматичний стресовий розлад, який поширюється в популяції переважно через вторинний травматичний стрес. У науковій літературі трапляється також поняття «посттравматичний рабський синдром» – як багатопоколінна травма, пережита поневоленими африканцями та їхніми нащадками. Є ціла низка понять, споріднених з категорією колективної травми, що описують різні аспекти її утворення та функціонування: соціальна травма, історична травма, культурна (культуральна) травма, національна травма, расова травма, трансгенерційна (міжпоколінна) травма. Розгалужений категоріально-понятійний апарат проблематики колективних травм охоплює широке коло феноменів, що описують виникнення, розвиток, поширення травм у соціальних групах, наслідки травматизації. Колективні (історичні) травми призводять до зміни, деформації чи руйнування групових цінностей, групових меж, групової ідентичності, історичної пам’яті. Під час травматизації, проходження групи через травму та в процесі зцілення важливу роль відіграють групові переживання. Колективна травма дуже тісно пов’язана з функціонуванням групової свідомості та групового несвідомого. Спостерігається тенденція витіснення досвіду неопрацьованої колективної травми у простір групового несвідомого, звідки він значною мірою впливає на подальше життя групи. Однією із форм групового несвідомого, у якій відображається колективна травма, є групова міфологія, котра також має суттєве значення в процесі трансформації травми в нетравматичний наратив.
Nataliia Cherepovska
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 188-200; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).248

Abstract:
В умовах гібридної війни та інформаційної зокрема зростає роль патріотизму як потенційного ресурсу збереження національної ідентичності українців. На підставі аналізу джерел виявлено наукову проблему, яку можна сформулювати як брак теоретичних знань про соціально-психологічний феномен інформаційного патріотизму, особливо коли йдеться про соціальні мережі, відеохостинги, інформаційні інтернет-видання тощо. Інформаційна ідеологічна війна, яка спрямована на спотворення свідомості українців і здійснюється переважно в інформаційному просторі, вимагає від сучасної молоді не тільки розвиненої медіаінформаційної грамотності, а й дієвого патріотизму в соціальних мережах – патріотизму «інформаційного». А тому авторкою запропоновано нове поняття – «інформаційний патріотизм». Мета роботи – обґрунтувати поняття інформаційного патріотизму молоді, визначити специфіку та окреслити інноваційні напрями його розвитку, передусім за допомогою медіапсихологічних практик. Поняття інформаційного патріотизму висвітлюється в межах теоретичних напрацювань національно-патріотичного виховання української молоді, теорії кіберсоціалізації та медіапсихології. У психологічному аспекті інформаційний патріотизм особистості є новою формою прояву патріотизму інформаційної доби, яка через активізацію емоційно-почуттєвого, ментально-когнітивного, мотиваційно-дієвого складників актуалізується виключно в площині кіберпростору – інтерактивного інформаційного середовища. Інформаційний патріотизм молоді відрізняється від традиційного специфікою прояву структурно-функціональних складників. У медіапсихологічній площині інформаційний патріотизм спрямований на збереження і поширення українського контенту, захист українських цінностей від ворожої пропаганди та просування їх в інформаційному середовищі. Розвиток інформаційного патріотизму молоді забезпечується інноваційними медіапсихологічними практиками. Як новітній соціально-психологічний феномен, інформаційний патріотизм потребує подальшого теоретичного та емпіричного дослідження. Проте отримані результати масового опитування та їх попередній аналіз уже дають змогу окреслити стратегії і тактики застосування інноваційного методичного інструментарію. Практичний інструментарій полягає в стимулюванні патріотичної активності учнівської молоді в соціальних мережах; ця активність спрямована на захист і поширення українського контенту в інтерактивному середовищі, а також на створення нового, оригінального контенту. Розвиток інформаційного патріотизму дітей і молоді планується здійснювати через медіапсихологічні практики в медіаосвітньому форматі.
Iuliia Chaplinska, Polina Kabanova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 201-219; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).249

Abstract:
Метою роботи стало висвітлення результатів емпіричного дослідження ставлення української молоді до теми кіборгізації людського тіла, як чужого, так і власного. У статті проаналізовано актуальні наукові напрацювання з теми ставлення молоді до новітніх технологій загалом і кіборгізації людського тіла зокрема. Емпіричне дослідження представлене всеукраїнським опитуванням учнів 7–10-х класів у листопаді-грудні 2020 р.; загальна кількість учасників – 1681особа, з яких 918 дівчат (54,6%) і 763 хлопці (45,4%). Дослідження складалося з різних блоків і значної кількості запитань, наразі висвітлюються результати лише з теми кіборгізації людського тіла. Респондентів запитували, чи готові вони поставитися добре до людини з роботизованою частиною тіла, без якої вона не може (варіанти відповідей) ходити, рухати руками, чути або бачити, розмовляти, мислити, запам’ятовувати. Також респонденти мали відповісти на запитання, чи готові вони змінювати своє тіло за допомогою роботизованих додатків, обравши відповідні опції серед наданих варіантів умонтованих у тіло або автономних від тіла новітніх технологій. Виявлено високу готовність молоді добре ставитися до людей з роботизованими протезами або імплантами (від 48 до 80%) і досить помірну негативну реакцію до можливостей покращувати власне тіло за допомогою новітніх технологій (від 44 до 59%). Найбільше неприйняття (20% і 26%, відповідно) респондентами було виказано щодо імплантів, які змінюють процес мислення та запам’ятовування, тобто впливають на когнітивну сферу особистості. Аналіз статевого розподілу показав, що дівчата схильні до більш толерантного ставлення до людей з імплантами, пов’язаними з фізичною складовою здоров’я людини, тоді як хлопці виявили більш терпиме ставлення до когнітивних імплантів, а також дещо вищу готовність до технологічних змін у власному тілі, ніж дівчата. Обмеження дослідження пов’язані з формулюванням кількох тверджень щодо технологічної модифікації тіла, які можуть провокувати більш терпиме ставлення до деяких видів кіборгізації. Практична цінність цього дослідження та майбутніх розробок з теми кіборгізації полягає в розширенні уявлень про те, як можливий носій того чи іншого кіберімпланта відчуватиме себе в соціумі або як соціум на нього реагуватиме. Перспективи дослідження полягають у доопрацюванні поточної шкали ставлення до кіборгізації людського тіла та горизонтальній розробці цієї теми, включаючи нові напрямки, такі як дослідження усвідомлення можливих ризиків, які може спричинити встановлення технологічних імплантів.
Nataliia Dyshlova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 112-123; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).243

Abstract:
Мета дослідження – на прикладі міжособової взаємодії дітей та спогадів дорослої особистості визначити соціально-психологічні передумови становлення групової ідентичності у дітей дошкільного віку в умовах дитячого садка і на цій основі побудувати модель дослідження. Ознаками групової ідентичності дітей дошкільного періоду є переживання інтересу до взаємодії з певною групою однолітків, бажання бути прийнятим нею і водночас вияви ворожості або байдужості щодо інших однолітків. Групова ідентичність дитини формується з першого дня її життя завдяки тому, що виховання малюка спрямоване на включення в сім’ю – першу соціальну групу, на формування світосприйняття, притаманного цій соціальній групі. Дитячий садок є другим важливим соціальним середовищем, де дитина розвиває свою групову та его-ідентичність, а не просто місцем, де перебувають діти, поки батьки на роботі. Складниками групової ідентичності є: бажання бути в групі, відчувати себе членом саме цієї групи; ставлення до представників інших мікро- і макрогруп; ретрансляція соціальної ідентичності батьків (наприклад, атитюдів та ін.). За допомогою авторської анкети, яка охоплювала перші два компоненти групової ідентичності, виявлено, що ступінь переживання самотності в колі однолітків у сучасних дітей (35,5% опитаних) і в дорослих, які відвідували дитячий садок понад 30 років тому (27,1%, відповідно), залишається досить високим, що свідчить про те, що ця проблема нікуди не зникала десятиріччями, а отже, потребує наразі більшої уваги науковців. Коли дитині бракує партнерів для ігор або коли вона часто конфліктує з однолітками, у неї формується негативна самооцінка, виникає страх перед спілкуванням з дітьми та інші токсичні переживання, що збільшує ризики віктимізації в майбутньому. За результатами анкетування визначено соціально-психологічні передумови становлення позитивної групової ідентичності дошкільнят, а саме особливості побудови взаємодії дітей; розвиток у них навичок комунікативної компетентності, відкритості до взаємодії, безпосереднього інтересу до інших дітей; відсутність упередженості внаслідок впливу підсвідомих інтроєктів дорослих та ставлення до підтримки дітей значущого дорослого: включеність вихователя в процес взаємодії дітей; допомога у вирішенні конфліктних ситуацій з однолітками, визначення дітей, які не можуть побудувати дружні стосунки, та допомога їм у подоланні бар’єрів; якісний зворотний зв’язок вихователя з батьками і навпаки; командна робота всього персоналу групи, супервізії вихователів. Водночас до передумов можна віднести усвідомлення і проживання вихователем власних особистих дитячих травм, зумовлених прийняттям або неприйняттям його колись дитячим колективом. На основі теоретичного та емпіричного пілотного дослідження побудовано модель вивчення групової ідентичності дошкільнят, у якій відображено складники, передумови формування, критерії сформованості та успішності соціально-психологічної компетентності дітей у колі однолітків.
Nataliya Pylat, , Iryna Kryvenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 76-89; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).240

Abstract:
Метою роботи є культурна адаптація та апробація короткої версії опитувальника особистісного нарцисизму (NPI-16) українською мовою на основі семантичного аналізу мовленнєвих конструкцій як маркерів нарцисизму в різних культурах. Для вимірювання нарцисизму обрано «Опитувальник особистісного нарцисизму» (NPI-16) (Ames, Rose, & Anderson, 2006), що складається із 16 пар тверджень. Відповідно до теорій нарцисизму Еммонса (1987), Раскіна і Террі (1988) NPI-16 відображає чотири теоретичні конструкти: експлуатативність/винятковість, самозаглиблення/самозахоплення, владу і самовдосконалення. Використано також «Опитувальник нарцистичного захоплення і суперництва» (NARQ-S) (Backetal., 2013), «Опитувальник вразливого нарцисизму» (HSNS) (Hendin, & Cheek, 1997) та Шкалу самооцінки Розенберга (RSE) (Rosenberg, 1965). У дослідженні взяли участь 992 особи віком від 17 до 60 років (M=24,97), з них 26,3 % чоловіків і 71,5 % жінок (2,2 % досліджуваних не зазначили своєї статі). З огляду на результати статистичного аналізу українську версію опитувальника скорочено до чотирнадцяти пар тверджень (NPI-14), оскільки твердження №5 і №16, що стосуються показника «винятковість» (entitlement), не роблять значущого внеску в загальний показник нарцисизму в українськомовній вибірці. Показник α-Кронбаха для NPI-14 становить 0,69. Перевірка ретеcтової надійності NPI-14 свідчить про високий рівень надійності української версії. Отримані кореляції NPI-14 зі шкалами опитувальника нарцистичного захоплення і суперництва (NARQ-S) та шкалою вразливого нарцисизму (HSNS) свідчать на користь конструктної валідності української версії NPI. Однофакторна структура, ретестова надійність та внутрішня узгодженість шкали «Опитувальника особистісного нарцисизму» (NPI-14) дають підстави констатувати стійкість отримуваних результатів у часі та можливість отримати фаховий інструмент для наукового дослідження зростаючих нарцистичних тенденцій в українському суспільстві.
Olha Kukharuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 16-23; https://doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).235

Abstract:
Актуальність статті зумовлена важливістю проблем соціального прогнозування, зокрема прогнозування соціальної поведінки. Аналізуються класичні і сучасні дослідження соціальної ідентичності. На Заході ця теорія є однією з базових для вивчення і прогнозування групової поведінки, в українській науковій думці поведінковий аспект реалізації соціальної ідентичності майже не представлений. Мета наукового дослідження – аналіз теоретичних і методологічних підходів до вивчення поведінки крізь призму теорії соціальної ідентичності в різних сферах соціально-психологічного знання. Методологія дослідження – аналіз статей і наукових робіт, здійснений на основі теорії соціальної ідентичності з метою вивчення поведінкового компонента соціальної ідентичності. Результати аналізу джерельної бази показали, що прогнозування соціальної поведінки є одним із ключових дослідницьких напрямів у межах теорії соціальної ідентичності. В основі прогнозування соціальної поведінки з позицій теорії соціальної ідентичності лежать три важливі складники. Ідеться про апелювання до особистості як носія ідентичності і вплив на поведінку представників групи через такого носія. Апелювання до актуальних компонентів ідентичності – вплив на поведінку – можливий через апелювання як до окремих компонентів ідентичності, так і до соціальної ідентичності загалом як унікального поєднання видів ідентичності. Посилення ціннісного складника і прагнення до позитивної ідентифікації є рушійною силою, коли говорити про підтримку і збереження ідентичності групи. Усі ці постулати, підтверджені численними прикладними дослідженнями, є підставою для того, щоб вважати їх теоретичною основою для розроблення методологічних засад прогнозування соціальної поведінки. Перспективи подальших досліджень убачаємо в більш глибокому аналізі результатів досліджень, здійснених у межах теорії соціальної ідентичності, визначенні основних закономірностей, спільних для цих досліджень, та інтеграції отриманих знань в український соціально-психологічний науковий дискурс з метою напрацювання методологічних підходів до прогнозування соціальної поведінки.
N. O. Dovgan
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 115-130; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).46

Abstract:
Для створення передумов оптимізації взаєморозуміння і розширення можливостей діалогічного поколінного спілкування представлено методичну базу та опис дослідження особливостей ментальності поколінь. Визначено й обґрунтовано напрямки дослідження особливостей ментальності поколінь: характеристик вибірки щодо соціокультурного історичного ареалу, особливостей соціально-психологічних відмінностей габітусу та соціального позиціонування (ентелехій) поколінь. Відповідно до сформованих критеріїв диференціації і функціональних меж поколінь у результаті кластеризації масиву експери­мен­тальних даних виокремлено три покоління – Дітей, Батьків, Прабатьків. Проаналізовано особливості соціально-психологічних відмінностей габітусу і соціального позиціонування (ентелехій) поколінь. Визначено узагальнені характеристики ментальності поколінь, завдяки чому підтверджено припущення щодо унікальності і впливовості ментальних особливостей поколінь, сформованих під впливом історичних подій, на результативність відносин.
Z. F. Sivers
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 69-77; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).42

Abstract:
Визначаються історичні витоки концептуалізації феномену “справедливість” як об’єктивної властивості соціальної системи з погляду її ставлення до особистості. Справедливість розглядається як одна з найважливіших соціальних цінностей, що є критерієм оцінювання взаємодії та відіграє суттєву роль у найрізноманітніших відносинах – від особистісних до суспільно-політичних. Зазначається, що зміст ідеї справедливості, тобто певних уявлень, які існують у суспільній свідомості, є історично і культурно обумовленим. Обѓрунтовується динамічний, а тому відносний характер уявлень про справедливість. Виокремлюються функції уявлень про справедливість: оцінювання, контролю, регуляції поведінки, збереження цілісності соціальної групи, впливу на емоційний стан і процеси соціального пізнання, а також принципи: балансу, дотримання норм і домовленостей, рівності, третейського судді, суб’єктивності. Наводяться дані емпіричного дослідження, у ході якого з’ясовувалося буденне розуміння сучасною молоддю справедливості-несправедливості, визначилися контексти застосування поняття “справедливість”, аналізувалось оцінювання подій з погляду справедливості та уявлень про можливі стратегії досягнення або відновлення справедливості в різних сферах життєдіяльності молоді.
O. V. Sushyi, V. D. Grydguk, V. Zhovtianska, O. Y. Kukharuk, Yu S. Sokolovska, M. M. Sliusarevskyi, V. O. Tatenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 3-26; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).37

Abstract:
Висвітлено результати першого в історії і теорії психологічної науки дослідження генезису і специфіки основних форм соціально-психологічного мислення, що склалися в зарубіжному та вітчизняному соціокультурному просторі, передумов і перспектив їх поступу, взаємодії і взаємозбагачення та підсумки розроблення на цій основі кон­цептуальних засад дальшого розвитку української соціальної психології як наукової та навчальної дисципліни. У ході дослідження здійснено концептуалізацію понять соціально-психологічного мислення (СПМ) та його форм. Запропоновано класифікаційно-генетичну модель форм СПМ, на основі якої розроблено низку концепцій (запровадження суб’єктно-вчинкового підходу в соціальній психології, історіографічного канону в соціальній психології, ідеологічної форми СПМ), методик (формування громадянської позиції учнівської молоді), технологій (моніторингу стану історіографії соціальної психології) та моделей, що описують структуру і функції, пояснюють механізми функціонування, закономірності та тенденції розвитку і взаємодії основних форм СПМ (наукових, позанаукових, ідеологічно та психотехнологічно зорієнтованих), а також розкривають їхній евристичний потенціал та можливості щодо вирішення різних практично значущих завдань.
B. P. Lazorenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 168-177; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).50

Abstract:
Фрагментацію, дисоціацію, сепарацію і відчуження визначено як провідні соціально-психологічні механізми психотравматизації особистості. З’ясовано, що механізм парадоксальної реакції актуалізує спонтанно-конструктивні процеси реструктуризації конфліктних зв’язків, реінтеграції особистості шляхом залучення соціально-психологічних ресурсів у нову цілісність і її стабілізації завдяки відповідним типам практик. Повагу, довіру та спонтанність розкрито як основні технологічні принципи реінтеграції та реадаптації. Присвоєння визначено як протилежний щодо відчуження механізм, який реалізується завдяки зворотному перетворенню наміру та дії механізму парадоксальної реакції. Виокремлено основні етапи алгоритму реалізації реінтеграції та реадаптації проблемної особистості. У пілотному емпіричному дослідженні визначено типові негативні, позитивні і нейтральні психоемоційні та психосоматичні стани. До негативних психоемоційних станів віднесено застережні стани страху, тривоги, втоми та стани розгубленості, розпачу, туги, ненависті, образи, вини тощо, до позитивних – перехідні стани легкості, спокою, радості, а також фінальні інтегральні стани умиротворення, любові, упевненості, свободи, вдячності, які визначено як критеріальні щодо завершення спонтанно-конструктивного процесу переживання наслідків травматичних подій.
V. I. Polyakova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 172-185; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).71

Abstract:
Представлено результати теоретичного обґрунтування та апробації програми розвитку гендерної толерантності вчителів. Висвітлено соціально-психологічні механізми (соціальне порівняння та оцінка, ідентифікація з референтними учителями, що виявляють зразки гендерної толерантності у професійній діяльності, та ін.), умови (організація спеціального соціально-психологічного навчання, розвиток ціннісного ставлення вчителів до гендерної толерантності, відпрацювання вмінь і навичок толерантної гендерної взаємодії тощо) та етапи реалізації (підготовчий, діагностичний, праксеологічний та акмеологічний) програми розвитку гендерної толерантності вчителів. Показано можливості розвитку когнітивного, емоційно-вольового, ціннісно-смислового, комунікативного та конативного компонентів гендерної толерантності вчителів в умовах спеціально створеного толерантного соціального середовища, що функціонує на засадах гендерної рівності. Розкрито соціально-психологічні засоби розвитку гендерної толерантності вчителів відповідно до трирівневої моделі редукції упереджень Дж. Дукіта на рівні соціальних структур і міжгрупових стосунків (створення змішаних груп з представників різних статей та видів гендерної ідентичності, використання інформації, яка не підтримує традиційні гендерні стереотипи); соціального впливу, якого зазнає індивід (організація спеціальних соціальних впливів, у процесі інтеріоризації яких активізуються соціально-психологічні механізми розвитку гендерної толерантності); на індивідуальному рівні (редукція гендерних упереджень на основі засвоєння цінностей егалітаризму та гендерної рівності) тощо. Представлено процедуру та результати експериментальної перевірки ефективності програми розвитку гендерної толерантності вчителів в умовах спеціально організованого соціально-психологічного навчання.
L. M. Korobka
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 104-114; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).45

Abstract:
Обґрунтовано теоретичні засади дослідження психологічних стратегій адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту, основу яких становлять концепція соціальної травми П. Штомпки та загальні положення про спільноту як структурну одиницю суспільства і значущого середовища життєдіяльності особи, адаптацію особи та спільноти в умовах суспільних трансформацій, адаптацію як вибір альтернативних стратегій поведінки. Адаптацію спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту розглянуто як складний багатомірний процес взаємодії суб’єкта адаптації і середовища, яке змінюється під впливом воєнного конфлікту, що передбачає трансформацію системних властивостей спільноти, набуття нових засобів побудови продуктивних систем взаємодії, вироблення і застосування відповідних психологічних стратегій оволодіння ситуацією. Визначено суб’єктивні критерії адаптації (задоволеність соціальним оточенням, роллю, статусом, рівнем самореалізації, основними видами діяльності, реалізацією основних потреб; відчуття соціальної інтегрованості, самооцінка стану здоров’я та адаптивності) та їх значення в дослідженні стратегій адаптації спільноти до таких умов. Психологічні стратегії адаптації спільноти запропоновано розглянути на основі моделей: зміцнення громадського здоров’я, ціннісного порозуміння, розв’язання проблем внутрішньої міграції, опрацювання травматичного досвіду, застосування медіапрактик, родинної взаємодії, трансформації соціального капіталу. Відповідно до цих моделей визначено емпіричні індикатори дослідження психологічних стратегій адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту.
I. V. Zhadan
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 60-68; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).41

Abstract:
У річищі конструктивно-дискурсивного підходу самоідентифікацію розглянуто як гнучкий дискурсивний конструкт, що постійно трансформується в процесі соціальної взаємодії і зміни психосоціального досвіду особи. З огляду на роль комунікації в розвитку ідентифікаційних процесів запропоновано класифікацію самоідентифікацій на основі способу знаково-символьної взаємодії особи з іншими та світом. Виокремлено чотири рівні самоідентифікації, кожному з яких відповідає певний спосіб використання знаку як засобу: а) позначення ідентичності, б) символічного її осмислення, в) конструювання категорій та ідеалів, з якими особа себе ідентифікує, г) конструювання умов і правил перетворення реальності. Операціоналізовано базові поняття: національну самоідентифікацію визначено як усвідомлення належності до політичної нації – соціокультурної спільноти, що має свій досвід державності, традиції, міфи і символіку, спільні цінності й очікування щодо майбутнього; громадянську – як самовизначення особистості в континуумі виявів суб’єктності та ототожнення із спільнотою, члени якої готові і здатні до обстоювання своїх інтересів у відповідальній, конструктивній соціальній взаємодії. Таким чином розмежовано ці поняття, визначено показники громадянської і національної самоідентифікації та висунуто припущення про особливості їх виявів на різних рівнях.
C. M. Ivanchenko, M. S. Kanibolotska
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 178-187; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).51

Abstract:
Як актуальна на сьогоднішній день розглядається організація соціально-психологічного супроводу, спрямованого на підтримку освітніх реформ не лише на рівні суспільства, а й окремих навчальних закладів. Звертається увага на необхідність налагодження взаємодії між учасниками процесу впровадження реформи освіти. Cоціально-психологічні підходи до соціальної взаємодії розділено на дві групи: пряма комунікація “обличчям-до-обличчя” і опосередкована комунікація за допомогою, зокрема, соціальних мереж. Представлено результати двох емпіричних досліджень у межах всеукраїнського експерименту: онлайнового опитування учасників експерименту та групової дискусії методом знаходження консенсусу серед педагогів експериментальних шкіл. Результати опитування щодо користування соціальними медіа показали, що педагоги далеко не повною мірою використовують інтернет-ресурси для професійної комунікації, недостатньо проявляють свою особисту позицію через поширення освітнього контенту, обмін думками або коментування. Другий етап експерименту – групова дискусія – передбачав взаємодію учасників (освітян, учнів та їхніх батьків) на основі застосування соціально-психологічних технологій. Апробовано метод знаходження консенсусу, за допомогою якого педагоги вчилися досягати згоди щодо проблемних питань реформування освіти. У різних групах педагогів консенсус досягався неоднаково легко, але загалом цей метод дає змогу підвищити рівень обізнаності громадян щодо освітніх реформ, сформувати проактивну позицію щодо їх упровадження, покращити діалог між учасниками навчально-виховного процесу щодо проблем школи в контексті освітніх нововведень, сформувати готовність до впровадження освітніх інновацій.
O. Y. Osadko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 13-23; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).56

Abstract:
Статтю присвячено створенню теоретичних засад вивчення та оптимізації тих суб’єктивних стратегій, до яких вдається особистість, вирішуючи завдання політико-правової ідентифікації. Обстоюється думка, що в період соціальних потрясінь, що тривають в Україні, результат соціалізації (зокрема набуття політико-правової ідентичності) залежить не стільки від конкуруючих впливів різних агентів соціалізації, скільки від того, як особистість здійснює вибір між різними варіантами осмислення дійсності. Наголошується, що слід досліджувати суб’єктивні способи здійснення особистістю ідентифікаційних виборів, а не обмежуватися лише вивченням змісту та структури набутих нею ідентичностей. Звертається увага на те, що концепція статусів ідентичності Дж. Марсіа спрямована насамперед на розкриття тих способів, за допомогою яких суб’єкт соціалізації створює смислову основу своїх ідентифікаційних виборів. Показано, що залежно від типу самообмежень особистості, які порушують стабілізацію або змінюваність набутої моделі ідентичності, можна виділити чотири основні стратегії взаємодії суб’єкта вибору із суперечливими варіантами конструювання дійсності: 1) збалансована реалізація інтенцій до самоздійснення і саморозвитку (“досягання ідентичності”); 2) обопільне обмеження цих інтенцій (“запозичена ідентичність”); 3) обмеження переважно інтенції до самоздійснення (“дифузна ідентичність”) або 4) інтенції до саморозвитку (“мораторій ідентичності”). Зроблено висновок, що з погляду опанування криз ідентичності найбільш доцільно залучати суб’єкта соціалізації до таких комунікативних практик, у яких знімаються його смислотворчі самообмеження.
I. G. Hubeladze
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 101-114; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).65

Abstract:
Розглядаються основні соціально-психологічні засоби підтримки сільської молоді в процесі її міграції до міста. Обстоюється думка, що переїзд із сільської місцевості до принципово іншого, міського, середовища є складною життєвою ситуацією і може супроводжуватися різного роду дезадаптаційними проявами. Основними деструктивними переживаннями під час міграції можуть бути тривожність, напруженість, розгубленість, безпорадність та песимізм. Обґрунтовується доцільність використання різноманітних напрямів і форм роботи з різними категоріями молодих мігрантів: сільськими старшокласниками на етапі прийняття ними рішення про переїзд, студентами сільського походження та працюючою в місті сільською молоддю. Ефективні засоби мають бути спрямовані на актуалізацію соціальної мобільності сільської молоді, активізацію її самосприйняття в новому середовищі, підвищення рівня рефлексії і вироблення вміння ставити життєві цілі з урахуванням реальної соціальної ситуації та досягати їх. Важливим складником адекватної адаптації названо розширення самосвідомості мігранта – уміння усвідомлено робити вибір і брати відповідальність за його наслідки, тобто постійно самовдосконалюватись у процесі особистісного розвитку. Основні напрями цієї роботи мають бути пов’язані зі стимуляцією розвитку таких особистісних якостей, як самостійність, відповідальність, інтегрованість, а також керованість пізнавальної та емоційної діяльності. Описано авторську програму соціально-психологічного тренінгу соціально-психологічної адаптації студентів сільського походження до міського середовища, яка має п’ять модулів. Метою запропонованого тренінгу є сприяння психологічній адаптації студентів сільського походження до нового соціального середовища, знаходження оптимальних моделей поведінки в міському середовищі, формування навичок конструктивного спілкування та ефективної взаємодії із жителями міста. Програму апробовано практичними психологами низки закладів вищої освіти, які підтвердили її ефективність і доцільність використання в роботі із студентами сільського походження.
L. V. Nykonenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 93-103; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).44

Abstract:
Презентовано результати емпіричного дослідження становлення політико-правової свідомості студентів у період 2013–2015 років. Виявлено статистично значущу, достовірну ймовірність зв’язку між уявленнями студентів про динаміку розвитку політико-правової ситуації в Україні та їхньою особистою політичною участю в подіях Революції Гідності (2013–2014 роки). Застосування однофакторного дисперсійного аналізу дало змогу зафіксувати статистично значущі відмінності в уявленнях студентів про політико-правову ситуцію в Україні у минулому, теперішньому та майбутньому. Визначено, що основними характеристиками актуальної політико-правової ситуації в країні з точки зору студентської молоді є кризова невизначеність та складнопрогнозованість теперішнього за збереження високого рівня динамічності, зумовленої триванням воєнного конфлікту. Це може суттєво утруднювати складання студентами перспективного життєвого плану та перешкоджати соціалізаційним процесам, які мають перетворити їх на повноправних громадян України. Окреслено нагальне завдання психологічного супроводу студентської молоді в сучасних соціально-психологічних умовах: фахове сприяння (ще в процесі навчання) побудові плану соціалізації майбутнього професіонала після здобуття ним освіти та формуванню позитивного образу майбутнього України, у якому для нього знайшлося б достойне місце.
O. L. Korobanova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 145-159; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).48

Abstract:
Виявлено тенденцію залежності рольової комунікації членів новостворених груп від їхнього статусу, зокрема відображення образу групи та особистісно-рольової взаємопредставленості. Встановлено залежність уявлень про групу в членів групи, що була нещодавно створена, від їхнього статусу та якісну відмінність образу групи в різностатусних молодих людей. Проаналізовано уявлення членів групи залежно від їхнього статусу про свою групу, їхні уявлення про власний рольовий репертуар та рольовий репертуар інших членів групи. Наведено результати дослідження рольових ідентифікацій студентів та їхньої взаємної особистісно-рольової взаємопредставленості. З’ясовано, що особистісно-рольова представленість вища, більш диференційована та індивідуалізована в осіб з високим статусом. В осіб із середнім статусом вона здебільшого спрямована на підтримку внутрішньогрупового міжсуб’єктного поля взаємодії. У членів групи з низьким статусом особистісно-рольова взаємопредставленість більш формалізована й уніфікована та зводиться до загальних соціальних ролей; утім, ці особи, у тому числі відторгнені, визнаються групою та займають певне місце в рольовій структурі групи, тобто є повноправними її членами. Досліджено також комунікативні дистанції членів новостворених груп у груповій взаємодії, які можна вважати відповідниками особистих і групових меж. Описано тенденцію до ідентифікації з лідером і до дистанціювання від аутсайдера на тлі авансованої ним близькості.
L. M. Kryvoborodko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 157-171; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).70

Abstract:
Програмою емпіричного дослідження передбачено визначити структуру рольової взаємодії в учнівському колективі старшокласників, статус кожного з них та характеристики їхньої особистісної ідентичності, обумовленість її формування особливостями рольової взаємодії. Сформульовано основну гіпотезу дослідження, яка полягає в тому, що особливості побудови рольової взаємодії в малій групі, до якої належить особа, визначають рівні сформованості та характеристики її особистісної ідентичності: суб’єктності особистості, усвідомленості Я-образу, інтеграції Я-концепції в часі, цілісності та структурованості Я-концепції за когнітивними, емоційними та поведінковими складовими. Розроблено загальну модель впливу рольової взаємодії старшокласника на формування його особистісної ідентичності, а також часткові моделі, які деталізують особливості взаємодії групових очікувань та індивідуальної рольової Я-концепції в процесі формування ідентичності: від дифузної – до “мораторію” на самовизначення або формування запозиченої ідентичності, а від цих станів – до сформованої ідентичності. Ці типові стани ідентичності юнацького віку за Дж. Марсіа розглянуто як етапи її формування в онтогенезі. Висунуто декілька додаткових гіпотез дослідження: про існування зв’язку між соціометричним статусом учня в шкільному класі, який формується на основі рольової взаємодії, та рівнем сформованості особистісної ідентичності; про вплив змісту ролей, які виконує учень (позитивних, негативних, домінуючих, залежних, соціальних або міжособових, формальних або життєвих), на особливості сформованості особистісної ідентичності; про спроможність учня чинити спротив тиску учнівської групи в процесі рольової взаємодії, узгоджувати власні рольові домагання з груповими очікуваннями як провідними чинниками становлення його зрілої особистісної ідентичності.
O. M. Pliushch, O. I. Khorina, V. E. Tsysman
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 188-201; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).52

Abstract:
Обстоюється думка, що в сучасному суспільстві на перший план виходять комунікативні методи управління, які передбачають перехід до самоорганізації суспільства на основі конструювання громадської думки. Стверджується, що попереднє формування громадської думки дає можливість впливати на просування соціальних інновацій, підтримка яких зумовлена причетністю суб’єктів суспільства до конструювання проекту цих інновацій. Наводяться та аналізуються результати всеукраїнського експерименту, спрямованого на формування позитивної громадської думки щодо освітніх інновацій. Громадська думка розглядається як засіб самоорганізації суспільства, який виконує функцію зворотного зв’язку в процесі конструювання спільного плану побудови майбутнього. Відповідно до запропонованого підходу конструювання громадської думки проходить у два етапи: спочатку визначається колективний автор майбутніх перетворень, коли задаються способи комунікації суб’єктів суспільства; на наступному етапі відбувається конструювання спільного соціокультурного проекту, який проявляється в громадській думці. Виявлено, що негативне ставлення представників різних соціальних груп до освітніх інновацій зумовлено здебільшого недовірою до держави як до автора реформ, який не враховує інтереси інших суб’єктів суспільства. Разом з тим декларована особиста зацікавленість учасників експерименту в реформуванні середньої освіти дає надію на можливість здійснення позитивних змін у системі освіти.
V. O. Vasiutynskyi
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 3-12; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).55

Abstract:
Висвітлено один з етапів соціально-психологічного дослідження ціннісного порозуміння між громадянами України в умовах воєнного конфлікту. Його метою було визначення параметрів, за якими респонденти здійснюють рефлексивні умовиводи з приводу такого порозуміння. За методом напівстандартизованого інтерв’ю опитано 45 мешканців Києва, яким було запропоновано для оцінювання раніше розроблений перелік засад ціннісного порозуміння. За результатами контент-аналізу отриманих відповідей виділено дев’ять параметрів. Сім із них мають формально-логічний характер: згода/незгода з пропонованою засадою (ступінь прийняття її слушності, визнання доцільності впровадження в громадське життя); оцінка ефективності втілення засади (ступінь віри в те, що її реалізація сприятиме досягненню ціннісного порозуміння в суспільстві); оцінка поточного стану справ у суспільстві (констатація, здебільшого негативна, загальної соціально-економічної ситуації або характеристика її окремих аспектів); намагання пояснити причини суспільних процесів (міркування з приводу підстав виникнення певних явищ, умов їхнього перебігу); пошук імовірних винуватців (визначання провини тих чи тих агентів суспільного розвитку, спроба пояснити відповідні процеси як результат їхньої діяльності); висунення інших пропозицій (намагання змінити дискурс проблеми, запропонувати власне бачення подій і явищ); спонукання до змін або дій (обґрунтування потреби діяти в певному напрямі, обстоювання правильних, на думку респондента, змін). Два параметри мають порівняно більш змістовий характер: політико-ідеологічні оцінки та оцінки державної влади. За допомогою кластерного аналізу розкрито провідне спрямовання рефлексії засад ціннісного порозуміння громадянами України: загальна оцінка громадсько-політичної ситуації, орієнтація на майбутнє, конспірологічні пояснення, зміна дискурсу, оцінка впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, оцінка патріотизму, оцінка перспектив суспільного розвитку. Надалі описані параметри мають стати структурно-логічною основою практичної організації рефлексії громадянами засад ціннісного порозуміння в сучасній Україні.
V. V. Shust
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 209-219; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).74

Abstract:
Розглядається процес інтеріоризації особистістю соціально-політичних цінностей та цінностей малих соціальних груп, який окреслює перспективи, форми політичної поведінки, виступає основним каналом перетворення в процесі політичної соціалізації політичних цінностей у стимули й мотиви практичної політичної поведінки. Визначено причини цього процесу: ідентифікацію з групою, орієнтованою на дану цінність, і практичну участь у спільній діяльності, мотивованій цією цінністю. Звернено увагу на те, що нові, порівняно із сім’єю та школою, інструменти політичної соціалізації – неформальні молодіжні групи – відіграють альтернативну роль щодо колишніх інститутів політичної соціалізації. З’ясовано, що ціннісна система особистості займає проміжне положення між мотиваційно-потребовою сферою і внутрішніми настановленнями на моделі політичної поведінки. Показано, що система політичних орієнтацій молоді мінлива, оскільки значною мірою обумовлена мінливим соціальним середовищем та актуальним рівнем розвитку особистості, а формування політичних цінностей молоді відбувається під впливом складних етнічних, побутових та інших чинників, на тлі яких складається психологія групової політичної поведінки. Зауважено, що участь у молодіжних політичних організаціях, виховна робота у вищих навчальних закладах часом створюють хибні уявлення про навколишню політичну дійсність, у яких відбивається невміння молодої людини відрізнити справжні цінності демократії від негативних явищ, з якими вона часом стикається в житті. Зроблено висновок, що все це впливає на сприйняття політики: в одних випадках – сприяє засвоєнню демократичних цінностей, в інших – створює для нього психологічні перешкоди в процесі формування засадничих принципів політичної поведінки.
A. B. Kovalenko, K. S. Bezverkha
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 80-87; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).63

Abstract:
Розглянуто структуру соціальної ідентичності особистості та визначено її складові, уточнено й узагальнено саме поняття соціальної ідентичності, розширено та доповнено її структуру. Наголошується, що всі соціальні групи, до яких належить людина, характеризуються критеріями членства й межами, отож належність до раси, національність, етнічність, належність до релігійної конфесії, а також соціальні класи, політична ідеологія, навіть статеве самовизначення виконують важливі функції як на груповому, так і на міжособовому рівні. Аналізується формування соціальної ідентичності, завдяки якій суспільство отримує можливість долучати індивідів до системи соціальних зв’язків і відносин, а особистість реалізовує свою базову потребу в груповій належності, що забезпечує захист, можливості самореалізації, оцінки з боку інших та впливу на групу. Ідентичність представлено як один з механізмів пізнання та розуміння іншої людини. Зроблено висновок, що орієнтація на іншу людину як на зразок істотно підвищує показники соціального самовизначення.
V. V. Baliuta
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 160-167; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).49

Abstract:
Висловлено думку, що для виявлення причин радикальної політичної поведінки молоді потрібно з’ясувати, як ця поведінка співвідноситься з груповою належністю молодої людини. Запропоновано досліджувати політичну поведінку у зв’язку з тими цінностями, ідейними переконаннями, настановленнями, які домінують у групі, до якої належить молода людина. На основі теоретичного аналізу визначено, що спілкування вгрупі, а точніше – групове дискутування (М. Стінберген), є одним із ключових соціально-психологічних чинників, які впливають на політичну поведінку молоді. З’ясовано, що ефективність такого впливу полягає в тому, що групове дискутування передбачає як міжособові процеси обміну думками й аргументами, так і внутрішньоособистісні процеси рефлексії цієї інформації. Встановлено, що в групах, де молоді люди об’єднуються навколо схожого бачення політичних реалій, виникає феномен групового мислення, який веде до поляризації та ампліфікації когнітивних помилок. Зроблено висновок, що в результаті групової дискусії молоді люди зі схожими політичними поглядами стають впевненішими щодо своїх ідей, а сама дискусія підживлює радикальність їхніх думок та поведінки.
P. P. Gornostai
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 131-144; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).47

Abstract:
Описується модель паралельних процесів у малих групах, що виявляються за певних умов як неусвідомлювані чинники групової взаємодії. Наводиться короткий огляд наукових публікацій з проблеми подвійних процесів, які відбуваються паралельно з процесами пізнання, сприймання соціальної інформації, моральних суджень, а також проблеми паралельних процесів між психотерапевтом і супервізором. Відповідно до авторської концепції групова взаємодія трактується як джерело виникнення в групі психологічної реальності, відмінної від видимої реальності існування групи. Ця “друга” реальність відображає саме такі відношення між груповими суб’єктами, супутні емоційні процеси та інший психологічний матеріал, який через неможливість свідомого його опрацювання витісняється у сферу групового несвідомого. Проте, як припускає автор, ця інформація частково переходить у зону свідомості, але не прямо, а набуваючи форми зовсім інших реальностей, інших людей, інших стосунків. Відтак робиться спроба провести аналогію між паралельними процесами в групах різних рівнів і чисельності.
P. I. Blozva
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 78-92; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).43

Abstract:
Описано структурно-функціональні особливості використання молоддю соціального капіталу в ході становлення її політичної культури. Визначено, що соціальний капітал як психологічний ресурс – це соціально-психологічні можливості соціального мікросередовища, використовуючи які особистість може досягати власних цілей, а також сприяти реалізації цілей групи, до якої вона належить. Зазначено, що політична культура – це система психологічних настановлень, які формують взаємодію особистості з політичним середовищем; певний рівень усвідомлення політичних процесів, довіри до соціально-політичних інститутів, поділяння цінностей свободи, толерантності, спроможності особистості активно долучатися до суспільно-політичних процесів. Виділено компоненти політичної культури (уявлення особистості про політику, політичні цінності особистості, політичні символи особистості, мотиви участі особистості в політичному житті, політична поведінка особистості) та компоненти соціального капіталу (ефективність соціальної взаємодії, соціальна згуртованість, соціальна ідентифікація, міжособова довіра, готовність до взаємодопомоги). Описано процес становлення політичної культури на основі соціального капіталу як психологічного ресурсу, в якому: ефективність соціальної взаємодії, що базується на навичках спілкування особи, її відчуженості від соціуму, впливає на становлення всіх компонентів політичної культури молодої особи і виконує функцію політичної комунікації; соціальна ідентифікація відображає роль відчуття належності до групи під час формування толерантності, яка є політичною цінністю, уявлень про політику і мотивів до участі в політиці, виконує функцію соціалізації та рекрутингу; соціальна згуртованість, базуючись на процесі гуртування та горизонтальних взаємодіях у соціумі, діє на всі компоненти політичної культури, виконує функцію формування інтересів; міжособова довіра формує мотиви політичної участі, виконує функцію накопичення інтересів.
V. O. Tatenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 27-38; https://doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).38

Abstract:
Представлено спробу визначити суб’єктно-вчинковий підхід як форму соціально-психологічного мислення, що є умовою його коректного застосування в дослідженні соціально-психологічних явищ. Так, від загальнопсихологічного уявлення про людину як суб’єкта і про її суб’єктність здійснено перехід до соціально-психологічного положення про суб’єктно-суб’єктну взаємодію, а від загальнопсихологічного уявлення про вчинок – до соціально-психологічних положень про вчинково-вчинкову взаємодію і спільний вчинок. Творчий синтез цих положень і визначає специфіку суб’єктно-вчинкового підходу як наукової форми соціально-психологічного мислення згідно з класифікаційно-генетичною моделлю таких форм, розробленою М. М. Слюса­ревським. При цьому наголошується на важливості формування та розвитку в людини як соціальної істоти мотивації і здатності до ефективного застосування суб’єктно-вчинкового підходу в практиці її спільного з іншими (масового, групового, колективного) позапро­фесійного (позанаукового, позавиробничого), буденного життя.
T. I. Syla
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 24-33; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).57

Abstract:
Розкривається роль довіри в конструюванні форм і змісту сучасної соціальної роботи в громаді, яка б відповідала актуальному соціальному замовленню. Показано, що соціальна робота в громаді завдяки своїм повсякденним практикам наділена ресурсом трансформації міжособистісної довіри в інституційні форми соціальної довіри і, таким чином, спрямована на розв’язання комплексних соціальних проблем, зумовлених невизначеністю майбутнього в постмодерному суспільстві, що трансформується і переживає багаторівневу кризу. У міждисциплінарному науковому дискурсі феномен довіри “вплітається“ в тематику соціального капіталу та соціального благополуччя як їхня складова, умова і наслідок. Обстоюється думка, що об’єднавчий (від англ. bridging – “той, що будує мости”) соціальний капітал дає змогу мобілізувати додаткові ресурси людських відносин на основі довіри і зв’язків, тобто нарощування соціального капіталу спільноти зміцнює її, забезпечуючи згуртованість людей у громаді. Наголошується на тому, що чим більший радіус довіри (коло осіб чи соціальних груп, що становлять єдину систему довірчих стосунків), тим потужніший соціальний капітал громади. Представлено результати аналізу змісту групових дискусій і поділених рефлексій навколо феноменологічних смислів довіри та чинників, що впливають на становлення довіри і взаєморозуміння в місцевих громадах (дослідження здійснювалося на партисипативній основі під час фасилітації програми “Активні громадяни” Британської ради). На основі використання методології феноменологічного і конструктивістського підходів, методик партисипативного дослідження зроблено висновок про те, що взаємовідносини довіри є сутністю соціальної роботи в громаді і водночас її метою, засобом, принципом і ресурсом, а в контексті професійної діяльності – ще й важливою компетенцією.
O. V. Dyshkant
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 43-52; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).59

Abstract:
Висвітлено основні проблеми, з якими стикаються родини військовослужбовців після їхнього повернення із зони бойових дій. Проаналізовано зміни в поведінці комбатантів, етапи психологічної корекції цих змін та наведено основні правила спілкування з військовослужбовцями в їхніх родинах. Викладено міркування автора з приводу негативного впливу воєнної травми на психологічне здоров’я військовослужбовців та цивільних осіб, які зазнали такого травмування. Проаналізовано зарубіжну статистику негативних впливів бойових дій на психіку солдата та досвід їх мінімізації. Встановлено, що вчасно надана екстрена психологічна допомога та постійний психологічний супровід дають змогу істотно зменшити число негативних психічних проявів серед ветеранів війни. Наголошено, що існують певні правила спілкування з учасниками бойових дій, які повернулися додому. Незнання цих правил або нехтування ними можуть призвести до трагічних наслідків, пов’язаних з особливостями сприймання навколишньої дійсності учасниками бойових дій. Звертається увага на те, що система психологічної реабілітації в державі досі перебуває на стадії становлення і координується переважно громадськими та волонтерськими організаціями; наразі немає єдиної структури, яка б опікувалася підвищенням психологічної грамотності цивільного населення щодо питань наслідків перебування в осередку бойових дій та особливостей спілкування з військовими в мирному житті. Ситуація, яка склалася у зв’язку з воєнною травматизацією великої кількості військовослужбовців та цивільного населення, може не лише посилювати і так численні негативні психічні прояви, а й призводити до економічних негараздів у країні. Робиться висновок про необхідність комплексного, багатомірного підходу до розв’язання проблеми мінімізації наслідків воєнної травми на основі використання сучасних технологій та досвіду країн, які успішно розв’язують цю проблему.
T. M. Tytarenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 53-61; https://doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).60

Abstract:
According to our results, increase in productivity of personal prediction has a positive influence on life satisfaction. The present research explores what role the various types of future prediction play in personal life satisfaction. The study focuses on some psychological time phenomena: desires, life choices, aspirations, motivations. To influence personal well-being the desires might be mature, productive, strong and adequately assessed the current life situation. For high level of well-being intrapersonal desires are more important than interpersonal ones. The life choice determining the horizon prediction leads to the transformation of meanings due to the development of new causal sequences of life-satisfaction. The satisfaction with own self and own life world grows when a person makes life-changing decisions from some alternatives. There are the criteria of readiness for significant choices to increase life-satisfaction: self-organizing; psychosemantic; subjective; functional; operational. The stages of life aspirations include communicative semiotization for defining unconscious ambitions and the registration of the forecast as an underway to the desired plot of worthy life, the narration activation leads to the verbal form of the forecast as a desirable plot of a worthy life, and purposeful creation of the story about decent future life, known as setting the concrete tasks. Motivation-semantic future structuring determines the personal life-satisfaction while taking the narrative form in different contexts of communication. The future structuring which is directly related to the effort to optimize the quality of life is self-creating and re-assessment one; in the 1-st model a person re-assesses adopted values and the source of life changes as changes of own self through the integration of new experience; in the 2-and model the values are already adopted, interpreted, and the movement is due to the changes in life situation.
Page of 4
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Back to Top Top