Refine Search

New Search

Results in Journal Scientific Studios on Social and Political Psychology: 106

(searched for: journal_id:(4345972))
Page of 3
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Romanna Ostafiichuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).174

Abstract:
Метою статті був аналіз конкурентоспроможності як організаційного і особистісного феномену для визначення базових соціально-психологічних елементів цього явища. Методологічною основою дослідження стало вчення про психологію організацій і дослідження конкурентоспроможності персоналу організації. Конкурентоспроможність постає в дискурсі соціальної психології як організаційний феномен, здебільшого властивість персоналу організації. Поряд із цим вона може бути досліджена і як організаційно-особистісний феномен – як у контексті командної конкурентної взаємодії з іншими організаціями, так і індивідуальної – з іншими працівниками. Професіогенез є важливим, але недостатнім чинником формування конкурентоспроможності, оскільки забезпечує лише її інструментальну складову. Конкурентоспроможність працівника формується в процесі конкуренції. Її розвиток є максимальним, якщо в індивідуальному досвіді особистості часто траплялося суперництво з подібними їй за рівнем кваліфікації професіоналами. Якщо такого досвіду не було, конкурентоспроможність може не сформуватися зовсім, навіть якщо рівень професіоналізму особи є високим. Конкурентоспроможність – це ціннісна, мотиваційна та інструментальна (професійна) готовність працівника організації до реалізації конкурентної поведінки, результатом якої є виграш у конкурентній боротьбі. Обмеження дослідження пов’язані з його теоретичним характером. Видаються доцільними подальші емпіричні дослідження структурних елементів конкурентоспроможності (інструментальної, мотиваційної, ціннісної) як психологічної готовності працівника організації до успішної конкурентної поведінки. Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування знань про структуру конкурентоспроможності в управлінській діяльності топменеджменту організацій щодо регулювання конкурентної поведінки працівників.
Halyna Bevz
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).170

Abstract:
Статтю присвячено визначенню континууму понять, які стосуються «реформи» як категорії «змін», задля розширення їх доступності для між- і трансдисциплінарних досліджень, а також укріплення професійних меж психологічних знань. Завдання дослідження: 1) окреслити континуум понять міждисциплінарних знань, що стосуються реформи, зокрема у сфері освіти; 2) визначити сферу компетенції психології в їх інтерпретації та застосуванні для пояснення явищ соціально-психологічного походження, зокрема реформи освіти. Методологія дослідження охоплювала сферу полі-, крос-, між- і трансдициплінарного контекстів теоретичного вивчення здобутків різних наукових дисциплін щодо континууму понять категорії «зміни». Найбільш повно представлено порівняльний аналіз таких понять, як модернізація, трансформація (оптимізація, раціоналізація), реформа та політика (у сфері освіти), інновація, новація та нововведення, а також зміни та управління змінами. Доведено, що наукова думка лише частково опанувала полі- і кросдисциплінарний аспекти досліджень. Наголошено, що перехід на міждисциплінарний і кросдисциплінарний підхід у вивченні соціальних змін забезпечить наукове інтеграційне підґрунтя для вирішення значущих соціальних питань, яким є реформа у сфері освіти. Обстоюється думка, що застосування теорії дифузії інновації щодо вирішення питань реформування освіти (як соціальної інновації) може слугувати механізмом подолання її історично зафіксованої неуспішності незалежно від країни застосування. Практичне значення здійсненого аналізу полягає: 1) у розподілі повноважень між мета- (галузеве міністерство) і мезо- й мікрорівнями (громада та школи) під час упровадження освітньої реформ; 2) у встановленні значення зміни механізмів щодо різних системних рівнів просування реформи; 3) у розвіюванні міфу про обов’язковий спротив процесам інноваційного розвитку. Ці ж самі аспекти становлять соціальну значущість представленого дослідження. Оригінальність дослідницької роботи полягає в поєднання полі-, крос-, між- і трансдисциплінарних підходів у вивченні складного соціального явища – упровадження реформ, зокрема в освітній галузі.
Nataliia Umerenkova, Nadiia Diatel
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).160

Abstract:
Представлено основні виклики в діагностиці (розробленні діагностичних матеріалів) медіапрактик дітей шкільного віку в умовах пандемії. За основний метод дослідження взято аналіз вітчизняних та англомовних публікацій. За результатами аналізу виокремлено дві групи сучасних викликів діагностики – організаційні та змістові. До організаційних належать: потреба в маркерах та попередженнях, формулювання питань відповідно до специфіки цільової аудиторії, важливість поваги до часу та зусиль респондентів, розвантаження опитувальника для полегшення його сприйняття, компенсація емоційної втоми шляхом створення відчуття ваги індивідуального внеску, контроль індуктивного впливу змісту питань, урахування особливостей використання стандартизованих методик (або окремих шкал) та формування вибірки. Змістові виклики у контексті розроблення діагностичного інструментарію передбачають урахування: особливостей медіапрактик дітей загалом (їх частота, тривалість, характер, канали комунікації та медіанебезпеки); змін, які відбулися в бюджеті часу щодо тривалості та змісту екранних практик в умовах вимушеного переходу до формату дистанційної освіти; зв’язку екранних практик із соматичними показниками, режимом сну, психоемоційним станом дитини та якістю соціальної комунікації, що набуває особливої ваги в умовах пандемії. Запропоновано отриманий підхід до діагностики медіапрактик, який ставить у центр уваги здоров’я дитини та збалансованість медіапрактик: він має враховувати розподіл часу протягом доби за зовнішніми (компенсація екранних практик позаекранними) і внутрішніми (розподіл та врахування у бюджеті екранного часу, разом із навчанням, потреб в онлайн-спілкуванні та інших практиках рекреаційного характеру) параметрами, згідно з віковими особливостями дитини. Зроблено висновок, що врахування всіх окреслених діагностичних вимог робить можливим своєчасне реагування на найскладніші виклики нашого часу. Результати такої діагностики дають змогу отримати більш диференційовані результати. Пропонований підхід створює підґрунтя для розроблення цільових рекомендацій та програм для освітян, батьків та системи освіти в цілому. Зініційовано дискусію про особливості дослідження впливу екранних практик на стан здоров’я підлітків; пропорційність навчальної і рекреаційної діяльності при зростанні тривалості екранного часу в умовах карантину і дистанційної освіти; необхідність диференціації дослідницьких категорій медіапрактик; урахування цифрової нерівності учнів.
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).163

Abstract:
Метою дослідження було з’ясувати соціально-психологічні особливості образу майбутнього у вагітних жінок з переважанням самозвинувачувальних реакцій. Методологічну основу дослідження склали гендерний підхід у психології, а також наукові напрацювання щодо психосоматичного впливу негативних емоційних станів на здоров’я вагітних. Показано, що соціально-психологічні особливості образу майбутнього (зокрема, антиципація подальших сімейних стосунків, майбутня материнська ідентичність, прагнення відповідати гендерним ролям дружини і матері) регулюють емоційні стани вагітної. Тенденції самозвинувачення розглянуто як елемент гендерної ролі жінки і матері, що перешкоджає формуванню нормальної материнської ідентичності та оптимістичного образу майбутнього. Визначено відмінності між жінками з високим і низьким рівнем самозвинувачення в таких соціально-психологічних характеристиках образу майбутнього: прийняття себе в часовій перспективі; материнська ідентичність; стереотипність образу майбутнього і прагнення відповідати гендерним приписам. Виявлено також взаємозв’язок між схильністю до самозвинувачень у ситуації фрустрації і прагненням відповідати гендерній ролі. Зауважено, що інтрапунітивність реакцій корелює також із ситуативною тривожністю, мінливістю фрустраційних реакцій та емоційним забарвленням образу майбутнього. Рамки дослідження задано можливістю обстеження вагітних лише на першому і другому триместрі вагітності. Результати дослідження можна використати в просвітницькій роботі фахівців з гендерної педагогіки, зокрема в підготовці молодих жінок до материнства. Як напрям подальших досліджень визначено вивчення конструктивної і деструктивної ролі перцепції різних елементів жіночих (фемінних) гендерних ролей в успішності регуляції репродуктивної поведінки за допомогою образу майбутнього.
Hennadiy Koval
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).175

Abstract:
Статтю присвячено розгляду проблематики демаркації складових соціально-психологічної таксономії. Як метод дослідження застосовано теоретичний аналіз вітчизняного та пострадянського соціально-психологічного дискурсу. Показано, що проблема демаркації складових соціально-психологічної таксономії стосується насамперед розмивання упорядкованості на рівні співвідношення та обсягу таксона. Зауважено, що під кутом зору первинної специфікації соціально-психологічного таксона постульовано його принципову складеність з елементів. У зв’язку з цим за критерій первинної специфікації взято можливість обчислення елементів таксона і його результат, унаслідок чого вторинна специфікація таксона набуває залежності від якісної специфіки тих елементів, що становлять сукупність. Підкреслено, що якісна специфіка елементів сукупності виникає з диференціації понять елемент/одиниця. Зазначена закономірність підводить проблематику демаркації складових соціально-психологічної таксономії під дискурс ідеї цілого. Зауважено, що соціально-психологічна інтерпретація ідеї цілого в контексті проблематики демаркації складових соціально-психологічної таксономії зумовлює відтворення усталеної проблеми цілісності, а також порушує суто предметно-специфічне питання щодо специфіки постання об’єктів соціально-психологічної таксономії, де цілісність є формотворчим принципом. Показано можливість екстраполяції методичних настанов, вироблених для концепту «одиниця аналізу психічного», на концепт «одиниця аналізу соціально-психологічного». При цьому обґрунтовано підведення під зміст концепту «одиниця аналізу соціально-психологічного» терміна «особистість». Обґрунтовано формулювання проблеми демаркації складових соціально-психологічної таксономії як питання про варіативність соціально-психологічних форм психічного. Як емпіричну інтерпретацію взаємозв’язку проблеми варіативності соціально-психологічних форм психічного з проблемними обширами її перспективної розробки зроблено припущення про специфіку соціально-психологічної зумовленості характеристик образу.
Olena Voznesenska, , Oleksandra Kryshovska
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).157

Abstract:
Мета дослідження – вивчення соціального оптимізму як чинника профілактики та подолання наслідків медіатравматизації. В основу дослідження покладено модель диспозиційного соціального оптимізму. Для його оцінки принциповою є громадянська активність людини. Висунуто гіпотезу щодо наявності зв’язку між медіатизованими соціальним оптимізмом і соціальним песимізмом (МСО і МСП) як патернами взаємодії з медіа та готовністю людини до громадянської активності опору і довірою до новинних медіа. Для вимірювання соціального оптимізму в медіаконтексті застосовувався авторський тест МСО, побудований на основі тесту LOT-R І. К. Чанга. Використовувалися також шкала «Довіра до новинних медіа», створена на основі методики вимірювання скептицизму щодо новинних медіа А. Максл, С. Ешлі і С. Крафт; шкала «Громадянська активність опору», що відповідає польському опитувальнику громадянської поведінки А. Залевської і Б. Кршівош-Ринкевич; шкала «Медіатворчість» (медіатворчість розглядається як вища форма медіаактивності), що містить субшкали «Створення власного контенту», «Поширення власного контенту» і «Мотивація медіатворчості». Опитування, проведене в межах всеукраїнського експерименту «Стандартизація наскрізної соціально-психологічної моделі масового впровадження медіаосвіти у вітчизняну педагогічну практику» (1439 старшокласників з усієї України), показало значущі відмінності в ставленні до медіа та громадянської активності «оптимістів» і «песимістів». Було доведено наявність зв’язку між шкалами «Довіра до новинних медіа» та «МСО» (r=0,363, p≤0,01). З’ясовано, що громадянська активність опору та довіра до новинних медіа статистично значуще відрізняються в осіб з різним рівнем МСО: люди з високим рівнем МСО схильні більш, ніж інші, довіряти новинним медіа і демонструють найбільшу громадянську активність опору; люди з високим рівнем МСП менше, ніж «оптимісти», довіряють ЗМІ, але готові стати рушійною силою суспільних змін – і в інформаційному просторі, і в реальному житті. Високий рівень медіатворчості розглядається як показник більшої довіри до новинних медіа і готовності до громадянської активності. Результати дослідження поглиблюють розуміння феномену соціального оптимізму в інформаційному суспільстві, підтверджують його зв’язок з громадянською активністю. У перспективі подальших досліджень – отримання відповіді на питання щодо наслідків формування довіри до новинних медіа, що може призвести до ще більшої поляризації суспільства та зменшення критичності сприймання медіаконтенту.
Iryna Hubeladze
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).173

Abstract:
У статті розглядаються соціальні практики, що виникають і функціонують на основі прояву почуття власності в різних сферах, серед яких фінансова сфера, територія, матеріальні речі, соціальні контакти, інформаційний простір, тіло, часовий режим, життєдіяльність організації, цінності, ідеї, думки, громадянська сфера. Метою дослідження є визначення та обґрунтування соціальних практик володіння, завдяки яким можлива реалізація почуття власності. Під соціальними практиками володіння розуміються унормовані, структуровані соціальні дії, в яких особа проявляє себе як власник і реалізує своє почуття власності. За результатами проведення фокус-груп було визначено найтиповіші соціальні практики як економічного, так і неекономічного характеру, які у своїй основі мають прояв почуття власності. За допомогою експертного опитування серед запропонованого переліку практик визначено ті, які найбільшою мірою відповідають критеріям соціальних практик володіння: розподіл і планування витрат; персоналізація і маркування своєї території; купівля/продаж речей; спілкування з близькими людьми, рідними і друзями; викладання фото, інформації про себе в інформаційному просторі; догляд за собою і своїм тілом; планування свого часу, розпорядку дня; виконання посадових обов’язків; створення інтелектуального або творчого продукту; участь у справах місцевої громади. Актуалізація реалізації почуття власності в соціальних практиках можлива завдяки посиленню контролю над об’єктом власності через глибше його пізнання та самоінвестування своїх сил, знань, зусиль в об’єкт власності. Реалізація почуття власності залежить від змісту як економічних, так і неекономічних соціальних практик, соціальної цінності власності, соціально-культурних традицій співпраці та конкуренції у взаємодії, особливостей міжособової взаємодії щодо привласнення. Перспективи подальших досліджень пов’язуються з моделюванням соціальних практик, що виникають на основі почуття власності, та емпіричним вивченням особливостей їх функціонування.
Nataliia Dyshlova
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).164

Abstract:
Метою дослідження було визначити причини виникнення складних соціальних ситуацій у сім’ях усиновлювачів та особливості опрацювання таких ситуацій під час групової психологічної роботи. Для вирішення цих завдань використано напівструктуроване інтерв’ю, включене спостереження, методи і техніки транзактного аналізу та монодрами. Визначено, що складні соціальні ситуації в сім’ях усиновлювачів виникають найчастіше у батьків, які мають певні психологічні та соціально-психологічні особливості (неопрацьована власна дитяча травма, нерозв’язані проблеми в подружніх стосунках, неконструктивна мотивація до усиновлення; неспроможність оцінити свої слабкі та сильні сторони у вихованні дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, яку вони хочуть усиновити або удочерити). На основі результатів опрацювання складних соціальних ситуацій з усиновлювачами в групі психологічної взаємодопомоги доведено ефективність групової психологічної роботи. Усиновлювачі опанували навички саморефлексії, почали самостійно аналізувати причини негативної поведінки дітей, навчилися відкрито говорити про власні переживання і страхи. Психологічна робота з батьківською і дитячою его-структурою методами транзактного аналізу та монодрами допомогла усиновлювачам прожити власні дитячі травми, що справило позитивний вплив на формування близьких стосунків з дитиною та вирішення складних соціальних ситуацій у сім’ї. У процесі групової роботи визначено низку групових механізмів, спираючись на які група усиновлювачів може розв’язувати проблеми сімейної взаємодії та долати складні соціальні ситуації. До таких механізмів віднесено групову фасилітацію, групову наративізацію індивідуальних історій, групову рефлексію та генераційний досвід долання травм. Показано, що завдяки цим механізмам та пов’язаним із ними груповим феноменам долаються соціальні та групові міфи про усиновлення як про подвиг і негативну фатальність ситуації усиновлення, відчуження та напруження в сім’ях, негативні сімейні сценарії взаємодії, трансгенераційні травми та негативні послання батьків, натомість набуваються нові моделі поведінки в сім’ї, розвиваються гармонійні стосунки. Перспективою подальшого дослідження є корекція негативного життєвого сценарію усиновлених дітей шляхом групової психологічної роботи з ними починаючи з молодшого шкільного віку. Оскільки батьки не завжди можуть допомогти усиновленій дитині подолати психологічні проблеми самостійно, часто вони стикаються з негативною проєкцією і незаслуженим обезцінюванням та недовірою дітей. Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можна використовувати для впровадження психологічного оцінювання майбутніх усиновлювачів. Створення психологічних груп взаємопідтримки усиновлювачів зменшує ризики дисфункції сім’ї та розусиновлення.
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).162

Abstract:
Метою статті є теоретичне обґрунтування трирівневої структури громадянської ідентичності особистості. Теоретико-методологічною основою дослідження стали положення і принципи теорії соціальної ідентичності та соціальної самокатегоризації (Г. Теджфел, Дж. Тернер), концепції організаційної ідентичності (С. Альберт, Б. Ешворт, Дж. Даттон) та рольові теорії (Е. Берн, Е. Гоффман). Запропоновано розглядати громадянську ідентичність як різновид організаційної ідентичності, що функціонує на трьох рівнях: інституціональному («громадянин – держава»), спільнотному («громадянин – спільнота громадян») та індивідуальному («громадянин – Я»). Обґрунтовано, що інституціональний рівень громадянської ідентичності передбачає включеність особистості в організаційне середовище держави: когнітивну (розуміння нормативного поля держави і реальної практики організаційної взаємодії в ньому), ціннісну (соціальна перцепція аксіологічного поля держави, термінальних цінностей державності загалом і конкретної держави зокрема), емоційну (переживання, пов’язані з відносинами з державою як організацією) та поведінкову (реалізація громадянської поведінки). Громадянська ідентичність на спільнотному рівні передбачає афіліацію зі співгромадянами (фактичне прийняття їх як інгрупи, виробленого ними громадянського менталітету; схоже розуміння всіх подій та процесів організаційного середовища держави, що полегшує та інтенсифікує комунікацію між співгромадянами незалежно від їхньої етнічної належності). Спільний досвід переживання типових проблем (від побутових до державно-політичних) сам по собі ще не гарантує згуртованості, взаємопідтримки чи позитивної оцінки співгромадян, але закладає основи громадянської солідарності завдяки спільній цінності та значущості цього досвіду. Індивідуальний рівень громадянської ідентичності передбачає самоідентифікацію з роллю громадянина (у контексті ігрових та сценарних взаємодій з державними інституціями та співгромадянами). Особистість може різною мірою ідентифікуватися зі своєю роллю громадянина, добре або погано «знати свою роль», але в кожному разі роль громадянина стає частиною її рольового репертуару. Програвання ролі громадянина може зумовлювати як відкриті конструктивні стосунки з державою, так і (частіше) стосунки сурогатні, що виявляється в різноманітних психологічних іграх-маніпуляціях та деструктивних сценаріях. Кожен зі згаданих рівнів громадянської ідентичності може бути розвинутим різною мірою. Домінування одного з рівнів свідчить про певну типовість виявів громадянськості, отож перспективу подальших досліджень вбачаємо в розробленні типології громадянської ідентичності особистості та конструюванні відповідного дослідницького інструментарію.
Borys Lazorenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).165

Abstract:
Визначено основні чинники результативності навчально-методичного супроводу опанування стресових і посттравматичних стресових станів засобами само- і взаємодопомоги курсантами – військовими психологами першого курсу навчання і магістрантами. За авторською анкетою проведено порівняльний аналіз самооцінювання їхніх умінь та первинних навичок, а також здатності надавати психологічну допомогу в цьому особовому складі. Використано також методи включеного спостереження, індивідуального консультування, співбесіди з учасниками для отримання від них зворотного зв’язку. Як основні серед чинників результативності навчально-методичного супроводу визначено активність, мотивацію, спрямованість та командну згуртованість курсантів. З՚ясовано, що останній чинник у першокурсників проявився більшою мірою, ніж у магістрантів: першокурсники були більш зацікавленими в самопідготовці і дещо активнішими під час аудиторних занять. Хоч і магістранти, і першокурсники засвідчили, що отримали основні базові знання й уміння та зможуть самостійно їх застосовувати у своїй професійній діяльності, однак рівень засвоєння технологій у першокурсників загалом вищий, ніж у магістрантів. Встановлено, що курсанти оволоділи груповими техніками зняття стресових і посттравматичних стресових станів і зможуть скористатися ними під час проведення занять з особовим складом. Завдяки проведеному самооцінюванню з’ясовано, що вони засвоїли основні тілесно зорієнтовані та дихальні психотехнології зняття стресових і поттравматичних стресових станів у різних зонах тіла. При цьому показники першокурсників за всіма позиціями дещо вищі, ніж у магістрантів. Разом з тим кожен четвертий із числа курсантів-магістрантів засвідчив, що не отримав необхідних знань та умінь і не зможе самостійно застосовувати запропоновані технології у своїй професійній діяльності. Ще майже кожен третій магістрант зазначив, що запропоновані технології видалися йому малоефективними. Аналіз анкетних відповідей цих учасників показав, що вони набули певних знань та умінь, проте потребують більше пояснень, додаткових знань та вмінь і тренінгових вправ для посилення впевненості у собі та власних фахових компетенціях. На відміну від магістрантів, у всіх першокурсників оцінки засвоєння та ефективності цих технологій були позитивними. Встановлено, що понад половину учасників занять мають потребу в отриманні додаткових знань та умінь щодо застосування запропонованих технологій. Також з’ясовано, що участь у спецкурсі стала стимулом для вдосконалення фахової психологічної підготовки його учасників. З’ясовано, що у першокурсників ця потреба є більш вираженою, ніж у магістрів. Фактична здатність ефективно застосовувати набуті учасниками знання та вміння може бути визначена лише під час їхньої практичної діяльності, тому результативність навчально-методичного супроводу потребує дослідження під час стажування у військах та під час практичної роботи з особовим складом за місцем проходження служби.
, Halyna Oliinyk
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).159

Abstract:
Розглядаються результати емпіричного дослідження, метою якого було вивчення психосемантичних особливостей сприймання соціальної реклами про захист безпритульних тварин. Завдання дослідження: 1) виокремити основні тематичні напрями соціальної реклами, спрямованої на захист безпритульних тварин та формування гуманного ставлення до них; 2) визначити психосемантичні особливості сприймання соціальної реклами про захист та допомогу безпритульним тваринам. Для досягнення дослідницьких цілей використано якісні та психосемантичні методи. Виокремлено провідну тематику соціальної реклами: 1) ролики, які привертають увагу до проблеми захисту тварин; 2) ролики, які привертають увагу до притулків для тварин; 3) ролики, які припускають наявність у тварин уявлення про світ людей; 4) ролики, які демонструють користь домашніх тварин; 5) ролики, які розповідають про зраду господарями своїх домашніх тварин. Визначено критерії оцінки соціальної реклами про захист безпритульних тварин, які було покладено в основу розроблення семантичного диференціала: 1) привертає до себе увагу; 2) викликає цікавість; 3) викликає сильні емоційні враження; 4) розрахована на таку людину як я; 5) має зрозумілу ідею; 6) інформує про фізичний стан безпритульних тварин; 7) спонукає замислитися над проблемами безпритульних тварин; 8) викликає бажання надавати матеріальну допомогу чи безпосередню допомогу притулкам; 9) викликає бажання надавати допомогу і захист безпритульним тваринам; 10) викликає бажання забрати безпритульну тварину додому. Виявлено відмінності у сприйманні соціальної реклами різної тематичної спрямованості. Встановлено, що найвищі оцінки досліджуваних за переважною більшістю критеріїв отримала соціальна реклама, в якій ідеться про зраду господарями домашніх тварин. Така реклама насамперед привертає увагу та викликає зацікавленість, породжує сильні емоційні враження, є зрозумілою та досить релевантною, спонукає замислитися над проблемами безпритульних тварин. Соціальна реклама, у якій припускається наявність у тварин уявлень про світ людей та розповідається про бачення ними власної ситуації в ньому, є найбільш зрозумілою і досить релевантною для досліджуваних; вона привертає увагу та викликає зацікавленість, залишає після перегляду сильні емоційні враження, спонукає замислитися над проблемами безпритульних тварин. Соціальна реклама про притулки для тварин, як найбільш зрозуміла, спонукає замислитися над проблемами безпритульних тварин та викликає бажання надавати їм допомогу, захищати їх. Соціальна реклама, яка привертає увагу до проблем безпритульних тварин загалом та закликає до їх захисту, є однією з найбільш зрозумілих; вона інформує про фізичний стан безпритульних тварин та спонукає замислитися над їхніми проблемами. Соціальна реклама, в якій розповідається про користь домашніх тварин, теж досить релевантна і зрозуміла, однак вона найменше спонукає до роздумів над проблемами безпритульних тварин і не викликає особливого бажання надавати їм допомогу та захист.
Maryna Sydorkina
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).154

Abstract:
Статтю присвячено теоретичному аналізу місця соціального інтересу в структурі громадянських компетентностей у ситуації пандемії COVID-19. Методологічним підгрунтям роботи стали теоретичні положення концепції соціального інтересу А. Адлера, а також погляди щодо громадянської компетентності М. Мюнклера і Ф. Одіже. Розглянуто громадянські компетентності, які сприяють подоланню загроз та знаходженню відповідей на виклики, породжені пандемією. Серед цих загроз названо ті, які зумовлені стрімким поширенням вірусу, ризиком надмірного навантаження на систему охорони здоров’я, слабким матеріально-технічним забезпеченням системи охорони здоров’я, психологічним навантаженням на медичний персонал, що працює на передовій боротьби з коронавірусом, а також загрози, зумовлені низьким рівнем згуртованості у спільнотах. Визначено, що соціальний інтерес є психологічним чинником компетентної громадянської поведінки, спрямованої на подолання зазначених загроз. Зроблено висновок щодо компетентностей, які зумовлені соціальним інтересом та відіграють важливу роль у подоланні загроз та знаходженні відповідей на виклики, породжені пандемією. До них віднесено: свідому здатність громадян іти на поступки заради спільного блага; свідомі та конструктивні дії (чи цілеспрямоване уникнення певної діяльності), спрямовані на усунення ризиків та/або покращення ситуації на рівні локальної чи ширшої громади; здатність до конструктивної та ефективної взаємодії з іншими, спрямованої на консолідацію спільних зусиль. Соціальний інтерес розглянуто як визначальний щодо таких груп компетентностей демократичного громадянства, як ціннісні компетентності та соціальні компетенції (здатність до взаємодії). Результати можуть бути використані для створення навчальних програм, спрямованих на розвиток компетентностей демократичного громадянства, а також розроблення інформаційних кампаній, скерованих на уповільнення поширення COVID-19, та стратегій розвитку потенціалу громад задля подолання наслідків пандемії.
Vitalii Tatenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).152

Abstract:
Представлена стаття завершує цикл публікацій, у яких знайшли відображення результати розробки теоретико-методологічних засад соціально-психологічного дослідження процесу націєтворення з позицій суб’єктно-вчинкового підходу. Здійснено теоретичний аналіз і синтез наукових уявлень щодо проблемних моментів у розумінні соціально-психологічної природи нації як великої соціальної групи, щодо визначення сутності ключових поняттєвих конструктів, а саме: «націєтворення як колективна діяльність», «народ як колективний суб’єкт націєтворення», «функціональна структура процесу націєтворення», «соціально-психологічні механізми націєтворення» та ін. Розглянуто як одну з базових суперечність між науковим уявленням про спонтанну природу, об’єктивний характер перебігу процесу націєтворення і уявленням про можливість цілеспрямованого, організованого творення нації певною спільнотою як колективним суб’єктом суспільного життя. Звернуто увагу на необхідність розрізнення та узгодження понять «становлення нації», з його невиразною суб’єктністю, і «націєтворення», яке більш виразно вказує на діяча, творця, суб’єкта. Методологічною основою проведеного дослідження обрано суб’єктно-вчинковий підхід, адаптований до наукового пізнання соціально-психологічних явищ. З огляду на означені теоретичні і методологічні підходи розроблено гіпотетичну соціально-психологічну концептуальну модель процесу націєтворення, що складається із шести структурно-функціональних блоків, а саме: блоку мотивації націєтворення і відповідного цілепокладання, інструментального блоку, блоку прийняття рішення про перехід від проєктування до практичної реалізації націєтворчої мети, блоку практичного виконання прийнятого рішення, блоку оцінки результатів націєтворення, блоку творчого узагальнення досвіду націєтворення як основи для переходу на більш високий рівень організованої колективної націєтворчої діяльності. Встановлено, що відпрацювання кожного структурно-функціонального блоку передбачає досягнення певного групового психологічного ефекту, зокрема щодо першого блоку – формування в учасників не просто думки чи віри, а саме переконаності в істинності і значущості ідеї націєтворення, здатності і готовності словом і ділом, власне вчинково, відстоювати свої переконання. Тому ключову роль в організації соціально-психологічного супроводу націєтворчої діяльності колективного суб’єкта відведено пропозитивному механізму переконування. На підставі формування цілісного концептуального уявлення про структуру, функції, механізми та логіку організації процесу націєтворення як цілеспрямованої суб’єктно-вчинкової активності його учасників (народу на чолі з духовною елітою) сформульовано ряд теоретико-методологічних засад його соціально-психологічного дослідження.
Svitlana Kravchuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).172

Abstract:
Метою дослідження було виявити психологічні особливості ставлення студентів педагогічних спеціальностей до реформування загальної середньої освіти. Вибірку склали 129 українських студентів (67 жінок і 62 чоловіки) віком від 19 до 23 років, які здобувають першу вищу освіту у трьох українських вишах: Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, Національному лінгвістичному університеті, Київському університеті імені Бориса Грінченка. Під час емпіричного дослідження використовувалась авторська анкета для виявлення суб’єктивних ставлень до реформи у сфері загальної середньої освіти та методика вимірювання комунікативної та соціальної компетентності В. Куніциної. З’ясовано, що у студентської молоді педагогічних спеціальностей позитивне ставлення до реформи у сфері загальної середньої освіти переважає над негативним. Загалом переважна більшість студентів педагогічних спеціальностей, які мають бажання взяти активну участь у впровадженні реформи загальної середньої освіти, досить добре поінформовані про реформу, переконані в необхідності реформування загальної середньої освіти, довіряють реформі загальної середньої освіти (порівняно із студентами педагогічних спеціальностей, які не мають бажання брати активну участь у впровадженні реформи). У студентів, які мають бажання активно долучитися до впровадження реформи загальної середньої освіти, більшою мірою розвинене вміння розв’язувати міжособистісні проблеми, а також краще сформовані сценарії поведінки в складних і конфліктних ситуаціях завдяки знанню механізмів міжособової взаємодії і володінню репертуаром рольової поведінки порівняно із студентами, які не мають такого бажання. Визначено, що студентська молодь педагогічних спеціальностей виокремлює такі характеристики нової української школи: 1) модернізованість; 2) інноваційність; 3) забезпечення цікавого навчання; 4) оновлення навчальної програми; 5) комп’ютеризованість; 6) залучення молодих висококваліфікованих вчителів; 7) спрямованість на особистість; 8) нове ставлення до учнів; 9) навчання українською мовою; 10) орієнтація на європейські стандарти. Ця молодь вважає, що загальна середня освіта перш за все потребує таких змін: 1) розроблення та впровадження нових технологій навчання, інтеграції ІТ-технологій в освітній процес; 2) підвищення кваліфікації вчителів; 3) формування мотивації дітей до навчання; 4) забезпечення особистого підходу до кожного учня; 5) підвищення престижу професії вчителя через підвищення рівня оплати і відбір вчителів за професійними й психологічними критеріями; 6) забезпечення практичного засвоєння знань, практичної цінності знань; 7) зміни освітньої програми в загальноосвітній школі, програми і системи навчання іноземних мов, навчальної програми з урахуванням розвитку у дітей креативності, творчого мислення, пізнавальних інтересів; виховання патріотизму і культури, розвитку духовності; упровадження електронних підручників. Серед важливих умов забезпечення підтримки реформи загальної середньої освіти студентською молоддю педагогічних спеціальностей називалися такі: 1) формування у молоді позитивного ставлення до змісту освітньої реформи та освітніх інновацій шляхом роз’яснення наслідків освітньої реформи та наведення переконливих доказів...
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).167

Abstract:
Як один з елементів комплексного соціокультурного дослідження викорстано критичний дискурс-аналіз (КДА), оскільки визначення специфічних факторів, що опосередковують взаємодію на рівні поколінних мереж, вимагає детального вивчення соціуму і культури часопростору. Описано побудову процедури реалізації КДА на основі розроблених E. G. Guba, Y. S. Lincoln, J. A. Maxwell концепцій якості досліджень і тривимірної моделі N. Fairclough. Для досягнення цілісності інтерпретації даних запропоновано покрокову процедуру КДА: (1) формування кейсів проблемних сфер, що виникають у процесі взаємодії поколінь; (2) визначення в кейсах дискурсивних особливостей модальностей і модусів поколінь; (3) здійснення порівняльного аналізу та узагальнення цих кейсів. Описано алгоритм конкретизації сфер-кейсів першого кроку КДА, необхідного для подальшого опрацювання дискурсивних матеріалів. Обґрунтовано як доречний засіб опрацювання кейсів за допомогою системи лінгвістичного та інтертекстуального аналізу N. Fairclough на другому кроці. Для виокремлення утворених поколіннями смислів лінгвістичну форму КДА доповнено соціолінгвістичним ресурсом – аналізом продуктів текст/контекстуальних зв’язків. За маркери дискурсивної мобільності (відмінностей у часі і просторі) у поколінних взаємодіях взято мовні індекси та порядки індексацій. Визначено, що артикуляція модальностей і модусів поколінь сприяє означенню соціально-психологічних особливостей перебігу взаємодій. Як третій крок КДА запропоновано конструювання особливостей взаємодії поколінь за допомогою порівняння дискурсивних шаблонів. Означено умови узагальнення отриманих даних: 1) використання перехресного підтвердження даних «альтернативними джерелами»; 2) визначення міри частотності виокремлених дискурсивних конструкцій; 3) конкретизація тематичної специфіки їх контекстуального використання. Зроблено висновок, що опис процедури КДА сприяв оптимізації методології аналізу соціокультурного стилю життєдіяльності, що не обмежується лише часовим відрізком життєдіяльності конкретного покоління.
Iryna Petrenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).166

Abstract:
Представлено узагальнені результати, отримані протягом періоду виконання наукової роботи, під час якої розроблено науково-методичні підходи до конструювання комунікативних технологій врегулювання соціальних конфліктів і визначено ресурси, що забезпечують ефективність їх розв’язання в конкретних практикоорієнтованих сферах: професійному, освітньому та сімейному середовищах, онлайн-просторі, конфліктному балансуванні поколінь та в контексті формування підходів до реалізації соціальної політики. Основними методами дослідження були: теоретичний аналіз, типологізація, моделювання, спостереження, бесіда, анкетування, опитування, тестування, експеримент, вербальні проєктивні техніки, SWOT-аналіз, контент-аналіз, праксиметричний метод, консультативні і тренінгові технології, статистичні методи математичної обробки експериментальних даних. У процесі дослідження виявлено причини і наслідки соціальних конфліктів, специфіку їхніх проявів у сучасних умовах конфліктного протистояння в Україні. Визначено критерії ефективності застосування комунікативних технологій і параметри їх конструювання для врегулювання соціальних конфліктів. Сформульовано низку комунікативних принципів з метою розв’язання соціальних конфліктів, зокрема принцип «човникового руху» і принцип поколінних впливів на конфліктну взаємодію. Для вирішення низки дослідницьких завдань розроблено технології соціально-психологічної діагностики і соціально-психологічної організації цільового комунікативного простору. Опрацьовано плани конструювання ефективних комунікацій як шереги послідовних комунікативних алгоритмів, що визначають особливості використання інформації під час врегулювання соціального конфлікту. Поглиблено уявлення про: ефекти комунікації, які виникають як у процесі, так і внаслідок застосовування запропонованих технологій; особливості комунікаційних мереж як системи соціальних і технічних комунікаційних каналів, побудованих відповідно до цілей та умов урегулювання конфлікту; особливості впливу комунікативних технологій на появу нових суб’єктів (віртуальних соціальних спільнот, віртуальних коаліцій) та зміну ролі й ваги традиційних суб’єктів соціальної взаємодії – учасників соціального конфлікту. Розширено уявлення про комунікативні інтенції як про суб’єктивні мотиви, що спонукають особистість чи спільноту вступати в процес конфліктної комунікації, та визначено технології нівелювання цих інтенцій. Унаслідок застосування комунікативних технологій врегулювання соціальних конфліктів зафіксовано наявність позитивних тенденцій розвитку комунікативного потенціалу особистості, що свідчить про ефективність подальшого впровадження таких технологічних інновацій у суспільну практику.
Victoria Mialenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).168

Abstract:
Зазвичай більшість людей оцінюють себе як толерантних. Розбіжність між декларуванням цього і реальними кейсами життя стала об’єктом нашого дослідження. Якісне дослідження з використанням глибинних інтерв’ю дало змогу проаналізувати та диференціювати образи гея, лесбійки і трансгендерної людини в сприйнятті батьків ЛГБТ-дітей та освітніх працівників. Батьки, на противагу вчителям, схильні ідеалізувати власних дітей, приписуючи їм надзвичайний розум, творчі здібності, досконалість та красу порівняно з їхніми гетеросексуальними однолітками. На нашу думку, це свідчить про незавершеність процесу прийняття власної дитини та її сексуальної орієнтації. Почасти батьки відтворювали звичні стереотипи щодо ЛГБТ-людей, наділяючи їх тими самими рисами, які зазвичай приписуються їм в масовій свідомості, проте почасти і відкидали ці стереотипи, визнаючи, що геї та лесбійки бувають дуже різними. Найменш стереотипізованим виявився образ трансгендерної людини. Можливо, це пов’язано з тим, що в масовій свідомості цей образ має доволі обмежені, фрагментарні та грубі зразки. Описи сімей, у яких є ЛГБТ-людина, доволі типові та узагальнені. Наявність будь-якої проблеми ніколи не прив’язується до сім’ї; можна припустити, що за такими інтерпретаціями приховується почуття провини батьків за те, що їхні діти виявилися «інакшими». Освітні працівники, характеризуючи образи ЛГБТ-людей, відтворюють поширені в масовій свідомості міфи і стереотипи щодо ЛГБТ-спільноти. Так, геї в їхніх описах переважно жіночні, лесбійки – маскулінні, трансгендери – театральні і буфонадні. Серед феноменів сприйняття ЛГБТ-людей учителями слід відмітити «невидимість» для них цих осіб і неусвідомлювану щодо них нетолерантність. «Невидимість» проявляється в тому, що, на думку частини освітян, у їхніх школах та містах ЛГБТ-осіб немає, а «неусвідомлювана» нетолерантність – в обов’язковому декларуванні особою своєї толерантності з необов’язковим дотриманням такої заяви. Основний напрям подальших досліджень передбачає розроблення соціально-психологічної тренінгової технології підвищення толерантності щодо ЛГБТ-осіб.
Yuliia Chaplinskaya, Sofia Kravchenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).158

Abstract:
Розкривається роль медійного образу політика як провідного чинника консолідації електорату. Основними завданнями дослідження були: введення та представлення поняття консолідації через окреслення ступеня розробленості проблеми в сучасних західних дослідженнях, визначення її структури і чинників формування, а також розкриття ролі медіаобразу політика на основі аналітичного дослідження його складових, а саме: візуальної, психологічної та комунікативної. У дослідженні використовувалися підходи сучасних наукових галузей: еволюційної, психологічної, соціологічної, антропологічної, політичної. Презентовано авторську концептуальну модель структури консолідації, яка складається із трьох компонентів: 1) когнітивного: політична ціннісно-орієнтаційна єдність (де політичні цінності є особисто значущими для членів групи), спільна мета. спільні уявлення про способи досягнення консолідації; 2) категоріального: політична ідентичність, відчуття єдності з групою, прихильності до неї; відчуття «ми»; 3) акціонально-комунікативного: готовність до діалогу та пошуку консенсусних рішень щодо оптимальних способів вирішення завдань, що постають перед групою; до спільних дій з метою досягнення конкретних цілей. Виокремлено рівні і види консолідації, що дає змогу вивчати її і як локальне (групове), і як суспільне (у тому числі і національне) явище. З’ясовано, що консолідація як характеристика групи дає їй більше шансів на успішне відстоювання власних інтересів і трансформацію навколишньої дійсності. Консолідацію представлено як складне і багатогранне явище, формування та посилення якого вимагає відповідних соціальних умов та специфічних чинників; описано сім базових із них: економічний чинник, соціальна довіра, почуття громадянського обов’язку, самоефективність, минулий досвід участі в колективних діях політичного спрямування, інформаційний простір та образ типового представника опозиційної групи. Проаналізовано низку досліджень під кутом зору компонентів медіаобразу політика: візуального, психологічного та комунікативного. Порушено питання політичного іміджу та визначено елементи ефективного медіаобразу політика, який може консолідувати навколо себе електорат, а саме: зовнішня привабливість та комунікабельність; «звичайність» (такий, як і всі інші громадяни); символічність, або архетипність, основи образу; відповідність позиції «служителя суспільства»; активне використання медіа (як традиційних, так і новітніх) для формування парасоціальної взаємодії з електоратом; чутливість щодо актуальних запитів суспільства та її громадян, опора у своїй риториці саме на них; апелювання до ціннісних основ, декларування спільних з народом уявлень про політичну реальність; формування відкритої, довірливої, діалогічної комунікації як з електоратом, так і з опозиційними силами; актуалізація відчуття «ми» та мотивування до усвідомлення важливості колективних дій, спрямованих на розв’язання певної проблеми чи досягнення поставленої мети. «Вузьким» місцем дослідження визнано обмеженість опису групової консолідації, оскільки в політичній сфері є також рівні суспільної і національної консолідації, зміст яких може містити нові компоненти і не містити при цьому наявні в презентованій структурі. Тож той вид консолідації, який...
Nigora Khazratova
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).161

Abstract:
Метою дослідження був аналіз гендерних і вікових особливостей переживання приватності та встановлення специфіки фрустраційних реакцій на порушення приватності. Методологічно дослідження ґрунтується на наукових підходах до психології приватності (викладеного в працях І. Альтмана, А. Джила, С. К. Нартової-Бочавер), а також на гендерному підході. Вираженість та інтенсивність фрустраційної реакції особистості на порушення приватності пов’язані з гендерними і віковими характеристиками. Фемінні гендерні ролі передбачають толерантнішу реакцію на порушення приватності і переживання відповідної фрустрації в менш конфліктній формі над відміну від маскулінних. Результати емпіричного дослідження показали, що вимушене порушення приватності в оселях під час карантину (весна 2020 р.) спричинило високий рівень суб’єктивного дискомфорту в діагностованих з високим рівнем маскулінності і значно нижчий – у діагностованих з високим рівнем фемінності. Специфіка фрустраційних реакцій на порушення приватності змінюється з віком. У дитинстві просторові межі формуються в міру сепарації від батьків. Підлітковий та юнацький вік передбачають більшу толерантність до порушення приватності, ніж зрілий. Особам літнього віку притаманні, з одного боку, висока прихильність до приватності, а з другого – компенсаторна поведінка внаслідок переживання самотності. Обмеження дослідження пов’язані з можливостями збирання емпіричних даних наприкінці карантину навесні 2020 року. Результати дослідження можна використати для розроблення: 1) психологічних рекомендацій щодо впровадження просторових обмежень (наприклад, під час карантинних заходів); 2) профілактики конфліктів, спровокованих порушенням приватності. Перспективою подальших досліджень проблеми фрустраційних реакцій на порушення приватності є визначення «нормативних» для різних гендерних культур і субкультур моделей просторової поведінки.
Vitalii Dukhnevych
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).153

Abstract:
Презентовано основні положення соціально-психологічної концепції запобігання та протидії негативним психологічним явищам у політико-правовій сфері, пов’язаним зі збройним протистоянням на сході країни. Представлено головні внутрішні і зовнішні фактори, які призводять до виникнення і поширення негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері країни або породжують відповідні причини та умови. Визначено основні тенденції прояву таких явищ: 1) зростання маргіналізації суспільства внаслідок розмивання загальноукраїнської ідентичності; 2) наростання труднощів у побудові програм перспективного майбутнього; 3) посилення взаємозв’язку негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері та криміналізації побутових конфліктів; 4) підвищення сенситивності громадян до маніпулятивних впливів (у тому числі через ЗМК) з боку агресора; 5) посилення маніпулятивних впливів з боку агентів внутрішньої політики задля досягнення парціальних політичних цілей; 6) поширення настроїв, які перешкоджають інтеграційним процесам у суспільстві; 7) посилення комбінованого впливу різних внутрішніх і зовнішніх – соціальних, політичних, економічних та інших – факторів на виникнення й поширення негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері. Запобігання негативним психологічним явищам слід розуміти як розроблення комплексу рекомендацій, прийомів та дій суб’єктів громадянського суспільства, спрямованих на запобігання прояву (профілактику) та зменшення можливих наслідків впливу цих явищ на суспільні та політико-правові процеси. Протидію негативним психологічним явищам запропоновано тлумачити як комплекс рекомендацій, прийомів та дій, спрямованих на припинення, мінімізацію та (або) ліквідацію наслідків проявів негативних наслідків у політико-правовій сфері. Представлено ключові напрями запобігання та протидії таким негативним психологічним явищам. Окреслено групи завдань: 1) щодо запобігання наслідкам прояву негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері, 2) щодо боротьби з ними та 3) щодо їх мінімізації та (або) ліквідації. Запропоновано бачення основних заходів щодо запобігання таким явищам (їх профілактики). Визначено ресурсність громадянської злагоди як механізму пошуку та відновлення миру і паритетності між суб’єктами. Означено підходи до використання ідей громадянської злагоди для побудови образу спільного перспективного майбутнього та пошуку узгодженої позиції громадян та груп, що мають різні погляди і переконання.
Tetiana Larina
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).155

Abstract:
Метою статті є визначення специфіки конструювання соціальної підтримки в системі міжособистісного спілкування в умовах пандемії коронавірусу COVID-19. Для вирішення дослідницьких завдань було застосовано метод моделювання комунікативних світів (ММКС), запропонований В. Кабріним. На його основі розроблено емпіричні показники конструювання саногенного комунікативного простору особистості в умовах пандемії та створено опитувальник визначення динамічних та психосемантичних характеристик комунікативно-ментального світу особистості в умовах пандемії коронавірусу COVID-19. Алгоритм обробки результатів дослідження полягав у виявленні провідних тенденцій щодо вектора переживань опитуваних (невербальні показники комунікативного стресу) та подальшому контент-аналізі вербальних показників комунікативного простору. Отримані результати дослідження показали, що позитивні і негативні переживання респондентів під час карантину є досить врівноваженими. Це може свідчити про загалом задовільну стійкість до комунікативного стресу та керованість комунікативними ризиками. Стійкість до комунікативному стресу може бути зумовлена необхідністю опановувати нові форми праці, навчання, організації дозвілля та саморозвитку . Зануреність у саморозвиток та опанування дистанційних форм праці й навчання може також давати особистості час, необхідний для рефлексії та вироблення критичного ставлення до таких ризкогенних тем, як втрата здоров’я, страхи щодо пандемії, карантинні обмеження та фінансові проблеми. Визначено мережу соціальної підтримки, найближче коло підтримки досліджуваних: діти, партнери і подружжя, друзі та приятелі. Висловлено думку, що друзі та приятелі виконують об’єднувальну роль, поєднуючи мікро- і макроструктури міжособистісних відносин у складних життєвих ситуаціях. Встановлено, що онлайн-простір сприймається респондентами як певна «реальна локація» для організації міжособистісного спілкування. До обмежень дослідження можна віднести те, що переважна частина вибірки складалася з працівників освіти (29,8%) та психологів (28%), які є представниками допомагальних професій. (Отже, отримані результати відображають тенденції конструювання мережі соціальної підтримки в умовах пандемії коронавірусу COVID-19 саме серед представників зазначених професій). Як напрям подальших досліджень виокремлено вивчення значущості впливу професійної діяльності на особливості конструювання комунікативного простору в умовах пандемії коронавірусу COVID-19.
Olga Tsukur
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).169

Abstract:
Конструктивну поведінку особистості в надзвичайній ситуації представлено як діалектичну єдність об’єктивності її уявлень про навколишній світ і суб’єктивного самовизначення під час оцінки надзвичайних подій. Виокремлено підходи до вивчення конструктивної поведінки учасників освітнього процесу в надзвичайній ситуації: як вибудовування основи для подальшої ефективної роботи; як налаштування на творче співробітництво; як досягнення домовленостей, результативності. Основним завданням дослідження було визначення психологічних критеріїв готовності учасників освітнього процесу до конструктивної поведінки в надзвичайних умовах. Своєрідність поведінки учасників освітнього процесу в надзвичайних умовах описано за параметрами: відмінності в суб’єктивному сприйнятті ситуації; індивідуального ставлення до процесу діяльності; самостійності в процесі професійної інтеракції; емоційної, смислової, особистісної контактності; умотивованості як обумовленості вчинку; цілеспрямованості як наявності поведінкової стратегії і тактики; діалогічної партиципації як способу досягнення спільної мети; ситуативності, проблемності, функціональності як засобів організації, ведення та інтерпретації процесу взаємодії. На основі аналізу теоретичних і практичних напрацювань визначено та описано критерії конструктивності поведінки учасників освітнього процесу в надзвичайних обставинах: ефективність, адаптивність, гнучкість, активність, ініціативність, стійкість, критичність, рефлексивність. Пропоновані критерії можуть слугувати основою для подальшого дослідження психологічної готовності учасників освітнього процесу до конструктивних дій у надзвичайних ситуаціях. Зроблено висновок, що в надзвичайній ситуації дії особистості можуть мати різну спрямованість і різний ступінь ефективності щодо цілей спільної діяльності і самого учасника освітнього процесу, його особистісного зростання. Конструктивні дії спрямовані на подолання труднощів та пошук шляхів оптимізації зовнішніх і внутрішніх ресурсів задля збереження фізичного, психологічного здоров’я та соціального благополуччя всіх суб’єктів освітнього процесу. До кола питань, що є перспективними та актуальними для подальших досліджень, віднесено напрацювання оптимальних алгоритмів реагування учасників освітнього процесу в надзвичайній ситуації та розроблення відповідних методичних рекомендацій і соціально-психологічних технологій.
Kateryna Myronchak
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).156

Abstract:
Завданням дослідження було окреслити процеси ускладнення особистісних втрат людини під час поширення пандемії COVID-19 та виокремити актуальні для цього періоду різновиди втрат. Основні методи дослідження – частотний аналіз, синтез, узагальнення. Наслідки переживання втрат визначено як психологічні дефіцитарні стани, які руйнують цілісність життєвого світу особистості. З’ясовано, що за умови несвоєчасного опрацювання втрати, використання практики її уникнення і заперечення виникає ціла низка можливих негативних наслідків: зменшення індивідуальних ресурсів особистості, зниження загальної якості життя, послаблення функціонування психологічних механізмів захисту та контролю, уповільнення життєвої активності, активація різноманітних «мутацій» та викривлення в процесах самоідентифікації, формуванні життєвих планів і перспектив, фіксація на об’єкті втрати і неможливість її прийняття, загострення кризових станів. Визначено основні різновиди втрат, які переживає людина під час пандемії. Виділено три найпоширеніші види втрат: втрата можливостей, на які очікували і сподівалися, втрата впевненості в майбутньому та втрата спокою. Визначено помірно поширені втрати: втрата відпочинку, грошей, хорошого сну, втрата впевненості у собі та втрата значущого спілкування. З’ясовано, що під час пандемії імовірність втрати довіри до інших є значно вищою, ніж втрата довіри до себе. Представлені результати щодо актуальних різновидів втрат під час пандемії та особливості їх проживання можуть бути використані фахівцями для своєчасної діагностики типу втрати, а прицільне опрацювання її негативних наслідків дасть змогу інтегрувати біль від втрати в цінний, екзистенційний досвід особистості. Перспективою подальших досліджень є розроблення системи заходів і методів соціально-психологічного супроводу особистості, що переживає той чи інший різновид втрати.
Tetiana Traverse, Svіtlana Chunikhina
Scientific Studios on Social and Political Psychology; doi:10.33120/ssj.vi46(49).171

Abstract:
Метою статті є окреслення напрямів формування та зміцнення стосунків довіри в системі освіти як чинника успішної реалізації освітніх реформ. На основі оглядового аналізу останніх досліджень та публікацій, присвячених проблемі довіри в системі довіри, показано, що успішність освітніх реформ значною мірою залежить від позитивного ставлення до них педагогічної спільноти і громадськості в цілому. Найбільш надійною основою і водночас неодмінною передумовою позитивного ставлення можуть бути стосунки довіри, що формуються на всіх рівнях міжособової, міжгрупової та організаційної взаємодії в процесі втілення освітніх реформ. Передусім ідеться про стосунки довіри між учителем та учнем, учителями і батьками, учителями та адміністрацією школи і між учителями всередині професійної спільноти. Показано, що українській педагогічній спільноті бракує довіри на кожному із зазначених рівнів стосунків, що є суттєвою перешкодою для формування позитивного ставлення до освітніх реформ і їх успішної практичної реалізації. За результатами аналізу виокремлено три підходи до зміцнення стосунків довіри як 1) когнітивного настановлення, 2) соціальної компетенції та 3) управлінського механізму. Як когнітивне настановлення, стосунки довіри передбачають готовність сприймати конкретні стосунки як передбачувані, безпечні, надійні. У формуванні настановлення на довіру до освітніх реформ значну роль відіграє достатній рівень поінформованості щодо запланованих реформ, а також позитивний досвід взаємодії з іншими суб’єктами освітнього процесу. Як окремий випадок соціальної компетентності, стосунки довіри складаються з кластерів комунікативних навичок та особистісних якостей – доброзичливості, доброчесності, компетентності. Формування стосунків довіри також залежить від рівня довіри до себе. Як управлінський механізм, стосунки довіри постають як замінник і, певною мірою, антагоніст контролю. Перспективи практичного застосування результатів пов’язані з окресленими напрямами зміцнення стосунків довіри. У контексті освітніх реформ це означає необхідність вибудовування управлінського стилю, заснованого на прозорості та колегіальності ухвалення рішень, делегуванні та децентралізації повноважень, взаємному навчанні та обміні професійним досвідом.
Iryna Zhadan
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 50-58; doi:10.33120/ssj.vi45(48).141

Abstract:
Представлено й обгрунтовано емпіричну модель дослідження соціально-психологічних чинників розвитку громадянської компетентності молоді, складниками якої є ключові компетенції громадянина, чинники та інструменти впливу. До переліку ключових компетенцій внесено ті, які забезпечують успішність виконання ролі громадянина в демократичному суспільстві (ідеальна модель). Соціально-психологічними чинниками їх розвитку визначено: чинники макрорівня (дискурси і практики, які продукуються соціальним середовищем) та чинники мікрорівня (особистісні якості, які виникають і розвиваються в процесі соціальної взаємодії, – цінності, мотивації, когнітивні настановлення, ставлення, ідентичності). Згідно із запропонованою моделлю чинники макро- і мікрорівнів взаємозалежні. Виявлено також взаємозумовленість розвитку громадянської компетентності та пропозицій дискурсу і практик соціального середовища. Встановлено інструменти впливу соціального середовища на розвиток громадянської компетентності: обмеження – нормативні (норми, правила, приписи) і ненормативні (оцінки, стереотипи, звичаї); сприяння (схвалення, прийняття, залучення, підтримка, повага, пошана, визнання, заохочення); мотивування (до активності/пасивності, автономності/залежності, раціональності/ірраціональності, довіри/підозріливості, дружелюб­ності/антагонізму). Зроблено припущення, що те, які інструменти впливу частіше обирає середовище, вказує на його реальні очікування щодо компетенцій громадян. Порівняння ж реальних очікувань середовища з ідеальною моделлю дасть змогу визначити ступінь його відповідності вимогам до розвивального середовища. З’ясовано, що найбільш проблемними і значущими для сучасного етапу розвитку громадянського суспільства в Україні є готовність до партиципації та готовність до здобуття суспільних благ ціною обмеження власної вигоди або й відмови від неї. Виокремлено мікрочинники становлення цих компетентностей та індикатори їхнього розвитку.
Valerii Sivers
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 130-138; doi:10.33120/ssj.vi45(48).149

Abstract:
The purpose of the article is to determine the idea of artificial intelligence researches’ independent development, which will give it the opportunity to develop without any restrictions and investigate itself. In order to this, the man has to create comfortable conditions for such development. This process manifests the stages of the sacrificial movement of a man to the inevitable result of the «loading values» into the imitation system. The methodology of the research consists of the comparative-historical method, the philosophical and dialectical one, and the phenomenological approach. In addition, there are methods of analogy and complex analysis, based on the principle of the unity and synthesis of the certain areas of the natural sciences and philosophical and cultural knowledge, in particular in the ethical and axiological sphere. The scientific novelty of the article is in the analysis of axiological aspects in the relationship between the man and the artificial intelligence in the context of the futurist conceptions of the beginning of the XXI century. For the first time, it is outlined the issue of the victim as the existential concept of human technological development. The article concludes that the cognition is a destructive process and a poison itself. In our opinion, it concerns only the human. This issue is open for the processes that accompany the emergence and formation of the artificial intelligence. Its origins are in the word evolution. At this stage, the world is open to man only externally, because we as its part cannot be both a part of the system and its substructure (K. Gцdel). This means that the person remains unknown to him- or herself. In the attempts to destroy this state of affairs, we transfer our attention to the external world and destroy it so that it collapses with us. So, we become the creators and objects of the second type of victim. Thus, a person is faced with the choice to change nothing or complete the destruction of the existing one. In our formulation, the prospect of studying this topic is the ethical-axiological and ontological analysis of the «love» category in the context of artificial intelligence development and in its approaches, highlighted in the article, to understand the concept of the victim.
Hanna Khvorova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 121-129; doi:10.33120/ssj.vi45(48).148

Abstract:
Наведено теоретичне обґрунтування й опис практик та алгоритмів функціонування окремих елементів та всієї системи соціально-психологічних технологій формування батьківської компетентності щодо дітей з аутизмом у цілому. За результатами попереднього теоретичного аналізу здійснено моделювання системи соціально-психологічних технологій формування батьківської компетентності щодо дітей з аутизмом. Кожна з технологій, що входить до системи, має певні особливості щодо тривалості використання, його цілей та організаційно-психологічних умов застосування. Усі разом вони мають позитивно вплинути на психологічну якість життя батьків. Система містить такі технології, як наративне консультування батьків; експрес-тренінг компетентного батьківства щодо виховання дітей з аутизмом; соціально-психологічний тренінг компетентної взаємодії фахівців освітньої системи з батьками; пролонгована тренінгова програма компетентного батьківства щодо виховання дітей з аутизмом, психоедукацією за методикою незавершених ситуацій (МНС); психологічне консультування батьків дітей з аутизмом; історичний метод і метод сторітелінгу. Система соціально-психологічних технологій формування батьківської компетентності щодо виховання дітей з аутизмом дає змогу забезпечити формування компетентності батьків, які мають різні рівні батьківської компетентності, протягом тривалого періоду. Важливими умовами ефективного функціонування системи є компетентна взаємодія фахівців, які надають психолого-педагогічну допомогу дітям-аутистам, з батьками і доступність для батьків фахівців, які виконують щодо них функцію експерта/модератора з компетентного батьківства. Фундаментальні дослідження батьківських практик взаємодії з дітьми-аутистами, виявлення зв’язків між дитячими і батьківськими характеристиками та батьківськими характеристиками і рівнем батьківської компетентності допоможуть побудувати науково обґрунтовану систему сприяння компетентному батьківству щодо дітей з аутизмом, підвищити рівень та якість взаємодії між батьками та спеціалістами освітніх та реабілітаційних закладів, які працюють з такими дітьми, сприятимуть наданню програмам підтримки компетентності батьків дітей з аутизмом статусу муніципальних програм підтримки батьків дітей з інвалідністю, впровадженню програм підтримки батьків у загальні протоколи втручання, догляду та допомоги при аутизмі.
Andrii Gusiev
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 139-147; doi:10.33120/ssj.vi45(48).150

Abstract:
Представлено результати аналізу проблемних питань та дискусій навколо традиційних моделей миробудівництва, які мають місце у світовому англомовному миротворчому просторі. На основі огляду сучасних українських досліджень у сфері миробудівництва охарактеризовано її складники та констатовано «зародковий» стан розвитку цієї галузі. Висвітлено широкий спектр сучасних критичних поглядів на онтологічні основи та прикладні моделі побудови ліберального і постліберального миру, а також проблему гібридної методології. Зазначено, що на сьогодні головною «проблемною зоною», на думку багатьох авторів, є зона встановлення балансу між зовнішніми впливами та пов’язаними з ними універсальними моделями побудови миру, які ґрунтуються на ідеях лібералізму, і місцевими традиціями, цінностями та уявленнями, які відображені в локальних формах управління і традиційних основах співіснування (проблема «ліберального-місцевого»). Підкреслено, що головним проблемним питанням у сфері миротворчої діяльності є: «Чого місцеві жителі хочуть насправді?». Також розглянуто інші аспекти дискусії з проблемних питань застосування моделі миробудівництва за принципом «згори донизу», які торкаються безпосереднього втручання міжнародних донорів у роботу місцевих «агентів миру» та побічних конфліктогенних ефектів надання міжнародної допомоги. Означено проблему недостатнього розуміння та аналізу конфлікту в миробудівництві та державотворенні, описано моделі «критичної гібридності» та політичного значення «подій» і «не-подій». Зроблено загальний висновок про те, що на цей час у пред­став­ників світової миротворчої спільноти немає універсальних рецептів та підходів щодо розбудо­ви постконфліктного миру. Акцентовано увагу на необхідності критичного осмислення наявно­го світового досвіду миробудівництва з метою створення української моделі розбудови миру.
Васьківська Світлана
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 69-78; doi:10.33120/ssj.vi45(48).143

Abstract:
Метою дослідження є розробка алгоритму подолання проблемних опозиційних переживань клієнта в психотерапевтичному процесі, його методологічне та процедурне забезпечення. Створена технологія ґрунтується на теоретико-психологічному вивченні концепцій, спрямованих на аналіз глибинного змісту емоційного реагування (К. Ізард, Р. Плутчик, Г. Келерман, В. Леонтьєв, В. Льовкін, О. Матвєєв та ін.), та узагальненні типологічного і характерологічного статусів людини (К. Юнґ, Н. Мак-Вільямс, С. Джонсон, А. Бек, Р. Курц, Д. Боаделла та ін.). У результаті аналізу виділено дев’ять типових модусів переживань людини (Драматизація, Уникання, Осторога, Залежність, Відособлення, Суперництво, Дослідження, Співпричетність-Експансія, Рівновага), заснованих на згорнутій, архаїчній дії людини щодо світу. Трансформація в напрямку більш складних форм діяльності переживання визначає доцільну зміну архетипної стратегії пристосування на більш ефективну взаємодію людини з реальністю. Метод «Стимул, Емоція, Тип» передбачає використання: 1) колоди асоціативних карт із назвами емоцій, що описують типові модуси переживання; 2) циклічної карти-схеми; 3) методичних рекомендацій щодо процедурних та інтерпретаційних моментів роботи. Абсцисою карти-схеми є континуум роз’єднання/об’єднання; ординатою – континуум пасивність (стагнація)/активація (розвиток). Вони задають площину сегментів, що поділяють усі реакції людини на конструктивні (система акомодації та автономії) і деструктивні (система асиміляції та залежності). Функціональна діагностика та опрацювання стану клієнта за допомогою створеного інструментарію допомагають усвідомити глибинну емоційну інтенцію домінуючої системи взаємоконфігурування клієнта з реальністю, рефлексувати її причинність (суб’єктність або об’єктність) та спрямованість (на себе, на світ, на рівноправну взаємодію). Визначення індивідуального алгоритму опозиційних переживань дає психологу змогу швидко дистанціювати клієнта від проблемних переживань та запропонувати більш ефективну стратегію розв’язання проблеми.
Mykola Slyusarevskyy
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 7-26; doi:10.33120/ssj.vi45(48).138

Abstract:
Аналізується стан проблеми психологічної безпеки людини, яка в останні десятиріччя активно розробляється на пострадянських теренах. На основі проведеного аналізу констатується, що розроблення цієї проблеми, аналітичну рамку якого задають публікації психологів Російської Федерації, здійснюється в спірних теоретико-методологічних координатах. У тлумаченнях психологічної безпеки виразно простежуються тенденції абсолютизації її індивідуально-психологічних аспектів та десоціалізації, що спотворює зміст даного поняття (фактично відбувається його підміна: індивідуально-психологічні ресурси і чинники безпеки розглядаються як сама безпека). На думку автора, конструктивну альтернативу згаданим тенденціям становить концепт психологічної безпеки, покладений в основу роботи «Життєвий світ і психологічна безпека людини в умовах суспільних змін», за яку групі вчених Інституту соціальної та політичної психології НАПН України присвоєно Державну премію України в галузі науки і техніки за 2019 рік. Згідно із цим концептом, психологічна безпека людини є інтегративною характеристикою системи взаємодії «суб’єкт – середовище», у процесі якої складається певна ситуація, котру людина суб’єктивно означує маркерами «безпечна – небезпечна». Обґрунтовується ситуаційна, а також динамічна, континуальна природа психологічної безпеки. Наголошується, що, так само як і ситуація, психологічна безпека водночас залежить і не залежить від людини, тому вирішення проблеми психологічної безпеки передбачає як актуалізацію особистісних ресурсів захищеності психіки, так і підвищення рівня безпечності переважно незалежних від людини чинників. Підкреслюється відносний характер будь-якої психологічної убезпеченості, разом з тим висунуто тезу про можливість і потребу досягнення в кожному конкретному випадку такого її рівня, який є необхідним і достатнім для збереження особистісної автентичності і життєтворчого потенціалу людини. Особливу увагу приділено розкриттю соціальної сутності та діалектики активності людини як суб’єкта безпеки. Обстоюється думка про те, що проблематика психологічної безпеки людини належить до сфери компетенції передусім соціальної психології. Інші психологічні дисципліни можуть розробляти її окремі аспекти.
Viktor Yurchenko, Liudmyla Grytsenok
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 110-120; doi:10.33120/ssj.vi45(48).147

Abstract:
Представлено результати дослідження ефективності соціально-психологічної технології, спрямованої на забезпечення підтримки реформи загальної середньої освіти, у вигляді конкурсу-квесту «Реформа – шлях до школи моєї мрії». Презентовано мету, головні завдання, зміст та організацію Всеукраїнського конкурсу-квесту. Виділено основні ефекти застосування запропонованої соціально-психологічної технології, які можна екстраполювати на вирішення широкого кола завдань, пов’язаних з питаннями прийняття змін через налагодження конструктивної взаємодії суб’єктів освітнього процесу. На основі діяльності та звітів команд-учасниць конкурсу-квесту представлено їхні погляди на різні аспекти концепції «Нова українська школа», зокрема на реформування загальної середньої освіти та запровадження 12-річного терміну навчання, профільної старшої школи, на «вмотивованого вчителя» та «педагогіку партнерства» тощо. Наведено приклади рефлексії участі членів команд у конкурсі-квесті та оцінки його ефективності. Презентовано результати дослідження впливу розробленої соціально-психологічної технології «конкурс-квест: Реформа – шлях до школи моєї мрії» на ставлення суб’єктів освітнього процесу (вчителів, учнів та їхніх батьків) до освітніх інновацій, формування позитивної громадської думки щодо реформи загальної середньої освіти. Виявлено суттєве збільшення кількості респондентів з «позитивно-активним» і зменшення кількості осіб з «негативно-пасивним» та «нейтральним» ставленням до реформи «Нова українська школа». Позитивну динаміку спостережено серед респондентів – учасників проведеного конкурсу-квесту.
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 59-68; doi:10.33120/ssj.vi45(48).142

Abstract:
Розроблено оригінальну концептуальну модель соціально-психологічного супроводу постраждалих від воєнних дій. Супровід визначено як спеціально організовану діяльність, що забезпечує відновлення психологічного здоров’я та конструктивні особистісні трансформації. Розглянуто взаємозв’язок компонентів горизонтальної моделі соціально-психологічного супроводу: 1) реципієнта, споживача; 2) агента, тобто спеціаліста, групи, спільноти; 3) життєвої ситуації, що сприяє чи заважає взаємодії реципієнта і агента. Динамічну, вертикальну модель супроводу побудовано з урахуванням таких компонентів: діагностико-цільового, операційно-інструментального, спільнотно-комунікативного та оцінково-корекційного. Визначено функції компонентів: діагностико-цільового (оцінювання характеру травми, стану психологічного здоров’я реципієнта, ресурсів відновлення); операційно-інструментального (апробація інструментів, способів, стратегій супроводу); спільнотно-комунікативного (залучення реальних і віртуальних мереж, груп самодопомоги); оцінково-корекційного (моніторинг ефективності супроводу, коригування процедури, внесення змін до організації). З’ясовано інструменти супроводу: 1) комунікативні практики покращення взаємодії агента і реципієнта; 2) мультидисциплінарні заходи, що забезпечують готовність спільнот до надання підтримки, залучення реципієнта до спільнотного життя; 3) фасилітація само- і взаємодопомоги. Проаналізовано дієвість стратегій супроводу: переінтерпретації життєвих випробувань, апробації нових практик взаємодії, подолання відчуження, розвитку толерантності до невизначеності. Засвідчено показники ефективності супроводу: 1) формування психологічної готовності до конструктивної взаємодії, 2) ступінь задоволеності якістю підтримки, 3) зростання рівня психологічного благополуччя реципієнтів, 4) професійна підготовка агентів супроводу та профілактика вигорання, 5) зростання популярності супроводження, 6) координація роботи міждисциплінарних команд, 7) здатність спільноти самостійно забезпечувати супроводжувальну взаємодію після завершення розробленої спеціалістами програми.
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 79-87; doi:10.33120/ssj.vi45(48).144

Abstract:
Завданням дослідження було уточнити поняття психологічного благополуччя в умовах переходу від війни до миру та виокремити його відповідні складники. Основні методи дослідження – систематичний теоретичний аналіз джерел та узагальнення. Акцентовано увагу на транзитивності соціальних процесів сучасного українського соціуму, перехід від війни до миру представлено як тло для особистих криз, нестабільності, безпорадності, підвищеної тривожності. Разом із тим транзитивний період розглянуто як час можливостей для розробки нових адаптаційних стратегій та переінтерпретації психологічного благополуччя. Поняття психологічного благополуччя під час переходу від війни до миру співвіднесено із класичними теоріями К. Рифф, М. Селігмана, М. Чіксентміхайї та ін., запропоновано його структуру відповідно до новітніх досліджень. Першим складником психологічного благополуччя визначено позитивні стосунки особистості як рефлексію персонального миру через мир у громаді – здатність акумулювати свій соціальний капітал, організовувати собі соціальну підтримку, долати бар’єри у взаємодії. Другий елемент – внесок у благополуччя інших як культивація власної відповідальності за спільне благо через ідентифікацію зі значущою групою. Третій складник – відчуття компетентності та спроможності здійснювати осмислену активність, що виявляється в здатності знаходити адекватні ресурси, творчо адаптуватися, надавати сенсу умовам, які склалися, і віднаходити сили діяти. Як четвертий складник запропоновано наявність персональних цілей, адже усвідомлення траєкторії персонального руху, розробка плану, послідовності дій дають відчуття стабільності і безпеки. П’ятий елемент – це самоповага та оптимізм, які допомагають комплексно оцінити персональний досвід і поводитися з урахуванням вимог оптимального та позитивного функціонування. Представлена структура психологічного благополуччя під час переходу від війни до миру може бути використана фахівцями для розробки програм соціально-психологічної допомоги населенню як перелік орієнтирів особистісного зростання. Перспективою дослідження є пошук емпіричного підтвердження точності запропонованої структури для сьогоднішнього українського соціуму.
Larysa Korobka
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 100-109; doi:10.33120/ssj.vi45(48).146

Abstract:
За результатами узагальнення і систематизації даних теоретичного та емпіричного вивчення проблеми обґрунтовано концептуальні засади дослідження проблеми стигматизації осіб, груп, меншин у сучасному суспільстві із застосуванням технологічного підходу до проблеми соціально-психологічної підтримки представників меншин, які зазнають стигматизації в різних суспільних та освітніх середовищах. Зміст технологій соціально-психологічної підтримки стигматизовуваних меншин специфіковано в контексті розуміння стигматизації як складного і неоднорідного феномену, що розгортається в часі, проявляється в ситуаціях соціальної взаємодії та визначається і як процес, і як стан, що виражає водночас причину, результат і його наслідок. Уточнено перелік найбільш стигматизовуваних в українському суспільстві меншин і перелік психологічних чинників стигматизації та умов її виникнення і поширення. Представлено розуміння змісту технології соціально-психологічної підтримки стигматизовуваних меншин та способів її реалізації на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях на основі добору (залежно від специфіки цільових груп) форм, технік, методів, прийомів, засобів, та впливів, спрямованих на підвищення толерантності, активізацію механізмів емпатії та рефлексивності, підвищення соціальної активності представників стигматизовуваних меншин та поліпшення їхнього соціального самопочуття. Визначено напрямки застосування технології підтримки залежно від цільових груп: профілактика та подолання упереджень, поширених у суспільстві, підвищення толерантності (реалізація програм дестигматизації через систему освіти та ЗМІ); підвищення професійної компетентності фахівців системи соціально-психологічної служби (програми підвищення кваліфікації, семінари, тренінги); соціальна та психологічна робота фахівців з людьми, що стали об’єктом упереджень, та їхнім найближчим оточенням (підвищення самооцінки стигматизовуваних осіб, корекція атрибутивного стилю, що забезпечує їхню успішну адаптацію в умовах стигматизації).
Hanna Hromova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 88-99; doi:10.33120/ssj.vi45(48).145

Abstract:
Представлено результати пілотного дослідження, спрямованого на апробацію методичного інструментарію для пошуку зв’язків між інтолерантністю до невизначеності (ІТН) та наявністю й наслідками травматичного досвіду. Для зіставлення даних використано комплекс методик: опитувальник толерантності до невизначеності Д. Маклейна (MSTAT-1), шкалу інтолерантності до невизначеності Н. Карлетона (IUS-12), анкету щодо наявності негативного досвіду в дитячому (ACE score) та дорослому (LEC-5) віці, тести тривоги та депресії А. Бека (BAI, BDI), тест емоційних бар’єрів В. Бойко, тест часової перспективи Ф. Зімбардо (ZPTI), опитувальник виявлення симптомів посттравматичного стресового розладу згідно з класифікацією DSM-5 (PCL-5), тест копінг-стратегій Е. Хейма. Наявність зв’язку між зібраними даними перевірялась за допомогою програми SPSS методом кореляційного аналізу із застосуванням коефіцієнта рангової кореляції Спірмена (с). Проведений на вибірці з 25 осіб аналіз підтвердив наявність зв’язку між рівнем інтолерантності до невизначеності і важкістю прояву негативних емоційних станів, бар’єрами в комунікації та ознаками ПТСР. Показав свою ефективність тест «Шкала інтолерантності до невизначеності», коротка версія Н. Карлетона (IUS-12), який краще, ніж опитувальник MSTAT-1 Д. Маклейна, корелює з проявами негативних афектів і схожої до ПТСР симптоматики та після завершення процесу адаптації і валідизації може бути більш корисним для попередньої діагностики ризику появи та фіксації негативних емоційних станів, зумовлених травматичними подіями. Анкети негативних подій життя (ACE, LEC-5) виявилися неінформативними з погляду пошуку зв’язку між рівнем ІТН і травматичним досвідом. Обмеження дослідження пов’язані з малим обсягом вибірки та дорослим віком досліджуваних. Перспективним напрямком роботи є подальше вивчення зв’язку між інтолерантністю до невизначеності і ставленням до часу, детальніша диференціація досліджуваних за віком і типом наявного негативного життєвого досвіду.
Lidiіa Chorna
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 36-49; doi:10.33120/ssj.vi45(48).140

Abstract:
Проросійські владні структури окупованих територій України вдаються до викривленого висвітлення актуальних суспільних подій та маніпулювання історичними фактами, використовують штучно створені політичні, соціальні, культурні міфи для формування в мешканців цих регіонів, насамперед у молодого покоління, соціальної ідентичності, зміст якої узгоджувався б із політичними цілями Росії – руйнуванням ідентичності громадян України та знищенням її як держави. Як інструмент швидкого поширення інформації серед масової аудиторії, згуртування людей та зняття емоційної напруженості, міф є ефективним соціально-психологічним засобом управління соціальними процесами, у тому числі й цілеспрямованого формування соціальної ідентичності в певної групи людей. Контент-аналіз текстів новин на сайті Міністерства освіти та науки псевдодержави ЛНР (2016–2019 рр., понад 3750 інформаційних повідомлень) показав, що формування свідомості молодих громадян «республіки» здебільшого базується на міфах колишнього СРСР; воно штучно спрямовується до ідеологем минулого, тому, по суті, їхня соціальна ідентичність є квазіновою. Така ідентичність виконує функції соціалізації дітей і молоді як вірнопідданих громадян «молодих держав», адаптації старшого покоління до зміни соціальної ситуації (по суті, до умов війни), пояснення мешканцями самим собі сенсу сучасних подій, створення позитивного образу майбутнього. Реалізація цих завдань неможлива без міфологічної інтерпретації історичного минулого та сьогодення. Частка новин на сайті МОН так званої «ЛНР», які містять різні ідеологічні настанови міфологічного спрямування, у середньому становить третину інформаційних повідомлень. Умовно міфологеми було класифіковано на три види залежно від того, на формування якої ідентичності в дітей і молоді вони спрямовані: 1) проросійської ідентичності (25,97%); 2) ідентичності громадянина «ЛНР» (17,12%); 3) мілітаризованої свідомості, що маскується під патріотичне виховання молоді та насамперед використовує тематику Великої Вітчизняної війни (56,91%).
Olena Sushyi
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 27-35; doi:10.33120/ssj.vi45(48).139

Abstract:
У статті висвітлено зміст та основні результати наукового дослідження за темою «Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення» (ДР №0117U000193)», яке виконувалось у лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень ІСПП НАПН України у 2017–2019 рр. Здійснено огляд індивідуальних напрямів досліджень членів наукового колективу та рукописів наукових праць, підготовлених по завершенні роботи: показано, що мозаїчна композиція наукового дослідження не тільки презентує нові аспекти осмислення історичних, психічних, соціальних та інших явищ, породжених людською життєдіяльністю, а й задає нові перспективи бачення їх націєтворчого та конфліктологічного потенціалу як форм соціально-психологічного мислення. Із цих теоретичних і методологічних позицій пропонується оцінювати значущість отриманих результатів для практики націєтворення. Серед найбільш вагомих здобутків слід відзначити, що колективом виконавців уперше обґрунтовано концептуальні засади соціальної психології націєтворення як наукового напряму соціально-психологічної науки, що розкривають націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення. Запропоновано концепцію формування і функціонування соціальних норм як форм соціально- психологічного мислення. Розроблено низку концептуальних моделей: структурно- функціональну модель процесу націєтворення, що включає уявлення про систему соціально- психологічних механізмів її функціонування; модель соціально-психологічного аналізу феномену націєтворення у взаємозв’язку чотирьох поняттєвих конструктів (громадянин, етнос, держава, громадянське суспільство); структурно-функціональну модель націєтворчого та конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності; соціально-психологічну модель конфліктної взаємодії воєнного, поствоєнного і цивільного мислення в умовах гібридної війни; багатофакторну модель соцієтальної кризи, що пояснює діалектику консолідаційності та конфронтаційності в українському націєтворенні. Сформульовано низку теоретичних положень щодо: суб’єктно-вчинкового підходу до процесу націєтворення; зв’язку феноменів агресивності людини і національної ідентичності; концептуальних рамок соціально-психологічного аналізу феномену національної ідентичності, закономірностей її існування та розвитку в умовах невизначеності. Обґрунтовано концептуальні засади вивчення націєтворчого потенціалу вітчизняної соціально-психологічної думки (2-га половина ХІХ – початок ХХ ст.).
Yaroslava Shven
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 125-134; doi:10.33120/ssj.vi44(47).124

Abstract:
Модель розвитку суспільства знань потребує від сучасного педагога широкого спектра навичок і компетенцій для успішного виконання своїх професійних функцій. Завданням системи формальної і неформальної освіти є якісний науково-методичний супровід фахівця, а також реалізація змісту і технологій професійного розвитку у варіативних освітніх моделях. У статті висвітлено теоретичні засади та наведено результати аналізу сучасних освітніх варіативних моделей професійного розвитку педагогічних працівників у системі формальної і неформальної освіти у форматі рефлексивного аналізу наукових пошуків у межах науково-дослідної роботи “Професійний розвиток фахівців у системі освіти дорослих: історія, теорія, технології” (2017–2019 рр.). Зокрема, упорядковано категорійний апарат дослідження; підготовлено й проведено стартовий моніторинг з метою виявлення проблем і труднощів у процесі професійного розвитку фахівців, якості науково-методичного забезпечення, з’ясування причин їх виникнення; здійснено комплексне вивчення психолого-педагогічних чинників, за яких професійний розвиток фахівців в освітніх моделях формальної і неформальної освіти здійснюється ефективніше; теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено зміст і технології професійного розвитку педагогічних працівників у системі освіти дорослих. Автором розроблено, експериментально перевірено та апробовано в курсовій і міжкурсовій підготовці науково-методичний супровід неперервного професійного розвитку педагогічних працівників; здійснено кількісний і якісний аналіз результатів експерименту, запропоновано педагогічну інтерпретацію отриманих експериментальних даних; окреслено перспективні завдання подальшого професійного розвитку фахівців у системі формальної і неформальної освіти. Висловлено думку, що якщо систему освіти дорослих озброїти актуальними варіативними освітніми моделями формальної і неформальної освіти, то можна істотно підвищити рівень професійного розвитку науково-педагогічних і педагогічних працівників, забезпечивши таким чином суспільство фахівцями, які вільно орієнтуються в постійно змінних соціально-економічних умовах, оптимально самореалізуються як професіонали в суспільстві економіки знань, здійснюють професійну самоактуалізацію і прагнуть до розвитку професійної самосвідомості.
Tetiana Larina
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 59-66; doi:10.33120/ssj.vi44(47).117

Abstract:
Зроблено спробу окреслити проблемне поле негативних наслідків комунікативних ризиків для особистості в сучасному світі. Актуальність порушеної проблеми пояснюється тим, що останнім часом українське суспільство опинилося, з одного боку, під прицілом інформаційного впливу, що є наслідком гібридних війн у геополітичному просторі, а з другого, населення часто стає жертвою необмежного, довільного доступу до інформаційно-комунікаційних технологій. Наголошується, що сучасний стан інформаційного середовища суттєво впливає на адаптацію людини, загалом українського суспільства до реалій сьогодення. Це підтверджується даними статистики: українці стрімкими темпами опановують інформаційні технології, демонструють високі показники зайнятості на цифрових платформах та динаміки користування інтернетом. Робиться висновок, що все це підвищує ризик непередбачуваності суттєвої перебудови комунікативної сфери людини. З огляду на динамічність і міждисциплінарність досліджуваної проблеми автор статті спирається на той доробок і ті висновки, що представлені в журналах, включених до наукометричних баз, зокрема Web of Science. Отже, пропонований теоретичний аналіз – це пошук адекватних характеристик та ознак сучасних комунікативних ризиків для особистості. На основі аналізу проблеми комунікативних ризиків у сучасному світі окреслено визначальні характеристики цих небезпек та загроз, які вони породжують. По-перше, ідеться про небезпеку критичного навантаження на адаптаційно-регуляторні механізми людини, тобто про необхідність визначення інтегральної прийнятності комунікативного ризику для психічного здоров’я людини. По-друге, про довільне (ніким не необмежене, за власним бажанням) упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у соціальну та міжособистісну взаємодію, що породжує тенденцію погіршення соціального самопочуття та психічного здоров’я. По-третє, про багаторівневу трансформацію системи міжособистісної комунікації, що створює умови для формування конгломерату особистісних запобіжників проти надмірного тиску інформаційних ризиків. Окреслене коло небезпек дає змогу наблизитися до створення адекватної стратегії соціально-психологічного супроводу особистості в умовах багаторівневої трансформації системи міжособистісної комунікації.
Veniamin Vinkov
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 88-95; doi:10.33120/ssj.vi44(47).120

Abstract:
Уточнено зміст понять “стигматизація”, “самостигматизація”, “дестигматизація”. Розглянуто стигматизацію як особливий тип соціальної взаємодії між представниками більшості, що є носіями загальноприйнятих норм, і представниками меншин як носіями стигми. Визначено, що стигматизована меншина – це група осіб, що характеризується ознаками (стигмою), які є неприйнятними для більшості та викликають з її боку осуд. Етнічні, культурні, вікові, гендерні, фізичні ознаки, за якими меншини відрізняються від більшої частини суспільства, можуть ставати причиною їх стигматизації. Самостигматизацію представлено як наслідок стигматизації представників меншин з боку їхнього оточення, що проявляється у сформованому негативному ставленні до них і вчиненні дій, які призводять до поглиблення їхньої ізоляції від суспільства. З’ясовано, що зворотним щодо стигматизації процесом, що має на меті відновлення прав і соціального статусу меншин, є дестигматизація. Звернено увагу на те, що важливу роль у підтримці стигматизованих меншин і дестигматизації відіграють громадські організації. Означено кілька напрямів роботи громадських організацій, завданням яких є подолання наслідків стигматизації: 1) надання різного роду допомоги представникам стигматизованих меншин, що має на меті подолання самостигматизації; 2) створення соціально-психологічних умов для забезпечення процесу дестигматизації, а саме організація груп взаємодопомоги, що мають надавати всебічну підтримку представникам стигматизованих меншин; 3) проведення інформаційних кампаній з участю ЗМК та різноманітних заходів, які мають змінити ставлення суспільства до вразливих верств населення, покращити їхній образ у масовій свідомості. Наголошується, що в роботі громадських організацій важливу роль відіграють волонтери, участь яких сприяє підвищенню ефективності процесу дестигматизації.
Tetiana Lyhomyna
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 96-102; doi:10.33120/ssj.vi44(47).121

Abstract:
Висвітлюється проблематика розуміння та розроблення понять “імідж”, “імідж психолога”, “образ психолога”. Звертається увага на те, що в сучасній соціально-психологічній літературі немає єдиного підходу до розуміння та визначення поняття “імідж”. Акцентовано проблему браку ґрунтовних досліджень іміджу практичного психолога в умовах професійної діяльності. Розглянуто особливості формування професійного іміджу загалом та іміджу практичного психолога зокрема. З’ясовано, що професійний імідж психолога будується на підставі знань про образ ідеального (в очах реципієнтів) психолога. Проаналізовано роботи, в яких розглядається формування іміджу практичного психолога у свідомості різних соціальних груп. Як основний інструмент дослідження значеннєвої характеристики образу психолога використано метод психосемантики – метод семантичного диференціала. Образ психолога досліджувався на прикладі представників певних соціальних груп, а саме педагогічних працівників та батьків учнів закладів загальної середньої освіти і вихованців закладів дошкільної освіти м. Києва та Київської обл. Наведено результати експериментального дослідження, у якому взяли участь 125 осіб. Дослідження змістового аспекту образу психолога дало змогу виділити й описати характерні особливості семантичної диференціації педагогічними працівниками та батьками учнів/вихованців закладів освіти ключового поняття – “сучасний психолог”. Виявлено загальну тенденцію позитивного оцінювання образу психолога. На підставі факторного аналізу визначено особливості оцінювання сучасного психолога його потенційними клієнтами.
Yuliia Hundertailo
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 52-58; doi:10.33120/ssj.vi44(47).116

Abstract:
Проблема соціально-психологічного супроводу ВПО, що набула актуальності в українському суспільстві з початком воєнних дій на сході країни, висвітлюється під кутом зору відновлення психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (MHPSS). Соціально-психологічний супровід ВПО розглядається як комплекс специфічних довготривалих і системних заходів щодо психологічної підтримки таких осіб та соціального сприяння їхній інтеграції в місцеві громади в умовах переходу суспільства від війни до миру. Як головну умову результативної психосоціальної підтримки визначено створення сприятливого соціально-психологічного середовища на рівні держави та регіональних громад для відновлення життєтворення і самореалізації ВПО. Розкрито в довгостроковій перспективі потенціал соціально-політичної ситуації для покращення системи охорони психічного здоров’я громадян – системи, яка може стати інституційним підґрунтям продуктивного соціально-психологічного супроводу ВПО. Визначено рівні організації соціально-психологічного супроводу, а саме: макрорівень (стратегії і тактики державної соціальної політики щодо ВПО та інформаційна політика); мезорівень (підтримка громад, що прийняли ВПО, через навчальні та відновлювальні програми для спеціалістів, які взаємодіють з ВПО); мікрорівень (програми соціально-психологічного супроводу ВПО на базі організацій місцевого рівня). Розроблено також завдання соціально-психологічного супроводу ВПО та відповідні їм критерії оцінювання ефективності програм підтримки. До таких завдань належать: формування навичок соціально-економічної самостійності, реалізація принципів травмочутливості і гендерної чутливості, врахування специфічних потреб цільової групи, сприяння особистісному розвитку, розвінчання стереотипів самосприймання і сприймання. Як перспективу дослідження визначено проведення моніторингу регіональних програм для ВПО за певними критеріями та впровадження їх у практику роботи державних установ та громадських організацій, які надають психосоціальну підтримку ВПО.
Nataliia Obukhova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 135-142; doi:10.33120/ssj.vi44(47).125

Abstract:
Проаналізовано зв’язок між стилями міжособистісної взаємодії учнів, студентів та інших суб’єктів у реальному житті, їхньою емоційною обізнаністю та аудіальною медіакультурою. Виявлено особливості зв’язку аудіальної медіакультури з емоційною обізнаністю та міжособистісною взаємодією суб’єктів в аудіальному просторі. Представлено результати емпіричного дослідження емоційної обізнаності суб’єктів, що мають різні стилі міжособистісної взаємодії в медіапросторі. Вибірка, що складалася із 140 осіб віком від 14 до 23 років, досліджувалася за допомогою комплексу методик: опитувальника емоційної обізнаності (К. Штейнер), тесту на визначення стилів міжособистісної взаємодії (С. Максимов, Ю. Лобейко), авторської анкети “Музичні уподобання”. Результати дослідження підтвердили наявність взаємозв’язку між рівнями емоційної обізнаності субА’єктів і їхніми стилями міжособистісної взаємодії. При цьому статистично значущих зв’язків між стилями міжособистісної взаємодії і музичними уподобаннями не виявлено. Водночас простежено статистично значущі зв’язки між рівнями емоційної обізнаності і критеріями аудіальної культури. Висунуто припущення, що суб’єкти з високим рівнем емоційної обізнаності вдаються до директивного стилю спілкування навмисно, з певною метою, а суб’єкти, що мають низький рівень емоційної обізнаності, – здебільшого несвідомо, щоб полегшити спілкування. Люди, що віддають перевагу стилю невтручання, здатні вибудовувати продуктивні стосунки в житті й на роботі, але часто не враховують потреби людей, які їх оточують. Для розвитку колегіального стилю взаємодії людина має не лише аналізувати свої емоції, а й співчувати іншим, розрізняти їхні емоції. У випадку ділового стилю спілкування увага до власних емоцій сприймається в нашому соціумі як слабкість, неможливість підтримувати власне ділові стосунки, які передбачають передусім стриманість; це призводить до того, що емоції “заганяються” на тілесний рівень. Тож для підтримання цього стилю взаємодії дуже важливо розуміти, що відчуває партнер по спілкуванню. Зроблено припущення, що, підвищуючи рівень аудіальної медіакультури особистості, можна таким чином опосередковано формувати стиль міжособистісної взаємодії.
Zinaida Sivers
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 16-25; doi:10.33120/ssj.vi44(47).112

Abstract:
Представлено результати пошуку теоретико-методологічної стратегії вивчення нігілізму як соціально-психологічного феномену. Основним завданням було виявити засоби соціально-психологічного осмислення цього феномену. Ретроспективний аналіз філософських концепцій нігілізму та поглядів сучасних дослідників на це явище дав змогу зробити висновок, що наразі є щонайменше два підходи до його вивчення: (перший – презентація нігілізму як “онто-історичного” явища, другий – коли нігілізм розглядається як властивість мислення або специфічна його спрямованість). Обстоюється думка, що єдиним і природним критерієм, який поєднує всю різноманітність нігілістичної тематики, є онтологічний вимір. Презентовано авторське розуміння нігілізму як феномену, що має комунікативну природу і виявляється в процесі смислотворення – коли заперечення є певним твердженням, що реалізується в подальшій протестній активності особистості; беручи до уваги загальнопсихологічні та соціально-психологічні теорії і концепції, зроблено спробу обґрунтувати таке розуміння сутності нігілістичного ставлення до дійсності. Наголошено, що нігілістичне ставлення залежить від сформованості особистісних ставлень і визначає реакції, переживання і дії людини у зв’язку з обставинами її життя. Якість системи ставлень (позитивних/негативних) узалежнено від того, як людина взаємодіє зі світом і як трансформує власний досвід в уявлення та переконання, у концептуальну модель “себе у світі”, на основі якої відтак окреслює свої цілі і способи їх досягнення, оцінює те, що відбувається. Зауважено, що все це є продуктом комунікації особистості з “олюдненим світом”, “виростає” з процесу і феноменів взаємодії, визначаючи особистісну регуляцію цієї взаємодії. Зроблено висновок, що особистісна регуляція процесу взаємодії людини із собою і світом є смислотворчою, оскільки саме осмислення того, що відбувається, визначає вибір суб’єктом свого способу “буття у світі”, а “збій” у процесі комунікативного смислотворення стає зазвичай основною причиною нігілістичного ставлення до світу.
Borys Lazorenko, Kateryna Kalnytska
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 26-36; doi:10.33120/ssj.vi44(47).114

Abstract:
Розроблено теоретичну модель соціально-психологічного супроводу реадаптації (СПСР) ветеранів в умовах гібридних війни і миру. За допомогою методик визначення посттравматичних станів та адаптивності у форматі “case study” представлено їхню динаміку у двох ветеранів після завершення ними реабілітаційного етапу відновлення. Виокремлено чинники ретравматичного впливу на їхню особистість в умовах гібридних війни і миру. До зовнішніх соціальних чинників віднесено тривання обстрілів і загибель українських військовослужбовців та мирного населення на сході країни, проросійські настрої певної частини українських громадян, до психологічних чинників – внутрішній конфлікт субособистостей “ворога” і “захисника”, зумовлені ним проєкції і неадекватні поведінкові прояви. Обстоюється необхідність соціально-психологічного супроводу реадаптації ветеранів та членів їхніх сімей, аби нейтралізувати й усунути деструктивну дію цих чинників. З’ясовано мотиви участі ветеранів у супроводі: допомога побратимам, зміцнення психіки, покращення стосунків у сім’ї, забезпечення належної якості життя сім’ї, родини і країни. Розроблено теоретичну модель супроводу реадаптації ветеранів в умовах гібридних війти і миру, показано доцільність використання принципів командотворення і технології взаємодії “рівний – рівному” в реадаптаційному процесі. Центральне місце в моделі відведено команді фахівців і ветеранів – учасників програми реадаптації, до її периферійних елементів віднесено мережу громадських та державних організацій, які працюють у сфері психологічної, медичної та соціальної підтримки ветеранів. Окреслено коло таких організацій: громадські – це організації ветеранів і волонтерів, які працюють у регіонах; державні – це обласні відділи департаментів Міністерства ветеранів України, військові госпіталі, соціальні центри для сім’ї, дітей та молоді, центри зайнятості, територіальні центри соціального обслуговування тощо. У структурі моделі виокремлено такі підрозділи: реабілітаційно-профілактичний, соціальної та професійної адаптації, науково-дослідний та інформаційний. Реабілітаційно-профілактичний підрозділ має убезпечувати ветеранів від ретравматизації, залежностей та суїцидальної поведінки в умовах гібридних війни і миру; підрозділ соціальної та професійної адаптації покликаний допомагати ветеранам у пошуку роботи та набутті необхідної професійної кваліфікації; науково-дослідний підрозділ має забезпечувати ефективність реалізації супроводу, проводити моніторинг отриманих результатів, оптимізувати зворотний зв’язок між основними структурними елементами СПСР і системою в цілому; інформаційна структура має надавати необхідну інформацію користувачам та фахівцям центру щодо обміну досвідом між учасниками супроводу, інформувати потенційних користувачів, партнерські організації, інших представників громади про труднощі і здобутки супроводу ветеранів. У ході подальших досліджень належить з’ясувати ефективність розробленої моделі, умови і засоби її поширення за необхідності в інших регіонах України.
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 7-15; doi:10.33120/ssj.vi44(47).111

Abstract:
У тезаурус психологічних понять уведено нове поняття ландшафту особистісного життєтворення як території життя, що має певні функціонально-динамічні характеристики та специфічну смислову конфігурацію. Акцентовано увагу на відмінностях поняття ландшафту особистісного життєтворення від традиційного поняття життєвого шляху, що полягають у більш локальному масштабі ландшафту, який задається постановкою актуальних життєвих завдань та пошуком оновлених ціннісно-смислових орієнтирів. Визначено такі типи ландшафтів, що мають функціональну єдність: прагматичний, гедоністичний, споживацький, ландшафт служіння та екзистенційний. Показано, що екзистенційний ландшафт акумулює в собі переживання посттравматичного етапу життя як особливого, усвідомлення інакшого змістового наповнення нового життєвого маршруту. З’ясовано основний функціонал екзистенційного ландшафту, що полягає у створенні умов для осмислення, переінтерпретації та інтеграції травматичного досвіду, який особистість набуває в межовій ситуації, у драматичних чи трагічних обставинах. Екзистенційний ландшафт розглянуто як найкоротший шлях особистості до самовідновлення та покращення психологічного здоров’я. Розкрито залежність тривалості перебування особистості в межах екзистенційного ландшафту від сили травмування (особливостей втрат, інтенсивності болісних спогадів) та ресурсу життєстійкості. Запропоновано варіанти спрямованості екзистенційного ландшафту: (а) на пошук професійної самореалізації, що потребує посилення режиму самоідентифікування; (б) на пошук спільності, що потребує посилення режиму діалогування; (в) на дистанціювання від певних людей, що потребує посилення режиму автономізації; (г) на пошук стабільних форм повсякденного життя, що потребує посилення режиму практикування.
Iryna Kryvenko, Sofiya Kataran
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 67-80; doi:10.33120/ssj.vi44(47).118

Abstract:
Нарцисизм як феномен, раніше широко аналізований головно в дискурсі клінічної психології та психотерапії, наразі привертає увагу як позбавлене патологічного змісту явище, що є утворенням-реакцією на вимоги сучасності. У роботі розглянуто “здоровий” аспект нарцисизму як особистісного утворення, головна функція якого – підтримування цілісного позитивного образу себе, збереження та усвідомлення власної цінності. Мета статті полягає у виявленні відмінностей між типами (маніфестаціями) особистісного нарцисизму в молодих осіб з різною гендерною ідентичністю. Для діагностики різних аспектів нарцисизму в ході емпіричного дослідження використано блок українських версій мовно-культурних адаптацій методик: Особистісний опитувальник нарцисизму (NPI-16) та Шкала сенситивного нарцисизму (HSNS), Статево-рольовий опитувальник С. Бем (BSRI) та проєктивна вербальна методика “Хто я?” М. Куна і Т. Мак-Партланда, що дало змогу констатувати низку важливих закономірностей. У цілому молодь має середні показники особистісного нарцисизму, дещо більш виражена його сенситивна форма. Незалежно від статі вираженість маскулінних рис прямо корелює з рівнем грандіозного особистісного нарцисизму та обернено – з мірою прояву сенситивної форми нарцисизму. Попри спорідненість маскулінності і грандіозного нарцисизму в аспекті позитивного Я-образу деякі його аспекти, а саме соціально- та сімейно-рольові, відрізняються. У фемінних осіб, порівняно з іншими типами гендерної ідентичності, вищий рівень вразливого (сенситивного) нарцисизму, що не збігається з результатами, отриманими західними дослідниками та може зумовлюватися культурною специфікою. Дані про більш виразний прояв грандіозного нарцисизму в досліджуваних з недиференційованою гендерною ідентичністю (низькі показники фемінності і маскулінності) привертають увагу фахівців та відкривають перспективи вивчення особливостей нарцисизму в контексті явищ гендерної невідповідності.
Viktoriia Overchuk, Julia Kushnir
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 143-150; doi:10.33120/ssj.vi44(47).126

Abstract:
Висвітлюються соціально-психологічні проблеми інвалідів, важливі не так самі по собі, як, перш за все, у контексті вивчення механізмів інтеграції осіб з інвалідністю в соціум, створення рівних можливостей для інвалідів, забезпечення оптимальних умов для розкриття їхніх компенсаторних можливостей, ефективної адаптації та соціалізації. Розглянуто причини ускладнення соціальної інтеграції осіб з інвалідністю, пов’язані з низкою труднощів соціально-психологічного характеру. Висловлюється припущення, що такий стан речей головним чином зумовила медично орієнтована модель інвалідності, яка до недавнього часу панувала в нашому суспільстві. У зв’язку з цим у соціумі сформувався відповідний стереотип – соціальна стигма, що представляє інвалідів як “хворих”, які потребують постійного стороннього догляду і доля яких – перебувати в установах інтернатного типу. Звертається також увага і на негативні наслідки іншої моделі інвалідності – соціально орієнтованої, відповідно до якої особи з інвалідністю сприймалися як “соціально слабкі” люди, не здатні до самостійного життя, що тягло за собою посилення контролю за їхньою життєдіяльністю, який нерідко переходив у гіперопіку. Обґрунтовується думка про те, що сьогодні на часі зміна парадигми щодо надання допомоги людям з інвалідністю, перехід до більш сучасної біопсихосоціальної моделі інвалідності. Наголошується, що дискримінація з боку суспільства призводить до виникнення фізичних та соціальних бар’єрів, які гальмують, обмежують особистий вибір людини з інвалідністю; а проте ефективність процесу соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями залежить не тільки від умов середовища, його лояльності щодо адаптанта, а й від зусиль самої особи з інвалідністю, її здібностей і бажання опановувати ситуацію, долучатися до системи соціальних відносин. Стверджується, що психологічний аспект інвалідності відображає як особистісно-психологічну спрямованість самого інваліда, так і емоційно-психологічне сприйняття проблеми інвалідності суспільством. Соціальна незахищеність осіб з інвалідністю пов’язується ще й з впливом психологічного чинника, що формує їхнє ставлення до суспільства й утруднює адекватний контакт із ним. Підкреслюється, що розглянуті психологічні проблеми осіб з інвалідністю перешкоджають нормальним відносинам з оточенням, негативно позначаються на їхній працездатності, загалом світосприйнятті, чим посилюють їхню соціальну ізоляцію. Висловлюється сподівання, що, вирішуючи основні соціальні проблеми інвалідів, а саме: підвищення їхнього соціального статусу, поліпшення матеріального становища, професійної затребуваності тощо, – фахівці обов’язково будуть брати до уваги вищезазначені особистісні психологічні проблеми.
Nataliia Didyk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 37-51; doi:10.33120/ssj.vi44(47).115

Abstract:
Викладено результати порівняльного аналізу системи роботи із сім’ями військовослужбовців у США, Канаді та Великій Британії як першого етапу узагальнення міжнародного досвіду. За основний метод дослідження взято аналіз публікацій в англомовній літературі, а також результати бесід у форматі глибинних інтерв’ю з офіцерами, дружинами офіцерів, ветеранами та дружинами ветеранів США і Канади (усього 6 інтерв’ю, з них 5 – особисті зустрічі, 1 – відеозв’язок за допомогою скайпу). Завдяки проведеному дослідженню з’ясовано, що найбільш комплексно організовано взаємодію із сім’ями військових у США: проводиться робота на рівні підрозділу; надається комплекс послуг у центрах підтримки, розташованих на території військових баз; функціонує мережа тематичних інформаційних онлайн-ресурсів; надається цілодобова інформаційна підтримка у форматі індивідуальних консультацій; розроблено серію методичних матеріалів та інструкцій для всіх учасників процесу. Виявлено, що в Канаді система роботи із сім’ями у військовому підрозділі має два ключових елементи: робота військового капелана і підтримка з боку військового багатосервісного ресурсного центру. Аналіз системи роботи із сім’ями військових у Великій Британії показав, що тут, на відміну від США та Канади, використовується унікальний досвід стимулювання територіальних громад до підтримки військових спільнот на основі інструментів Угоди про збройні сили. Зроблено висновок, що з огляду на особливості поточної ситуації в Україні жодна з описаних систем у повному обсязі не може наразі бути використана. Разом з тим, поєднавши елементи розглянутих систем, взявши до уваги значущі національні особливості, можна отримати бажаний результат. Запропоновано дискусію про особливості використання міжнародного досвіду для подальшого формування в Україні системи роботи із сім’ями військовослужбовців.
Bogusław Stelcer, , Iryna Kryvenko, , Marta Kachmarska, Nataliya Ryshkovska, Halyna Katolyk,
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 103-117; doi:10.33120/ssj.vi44(47).122

Abstract:
Ця наукова розвідка мала на меті дослідити поведінку щодо здоров’я, загальну самооцінку та почуття когерентності, а також зв’язок між ними у студентів Західної України, які здобувають освіту у сфері наук про здоров’я. Опитування проводилося серед студентів трьох львівських та чернівецьких університетів (N=193). Кожен учасник дослідження відповідав на запитання методик, а саме: Шкали самооцінки, Опитувальника поведінки щодо здоров’я, Шкали почуття когерентності. Для статистичного аналізу отриманих даних було використано пакет IBM SPSS 25, статистична значущість визначалася при p
Page of 3
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Back to Top Top