Refine Search

New Search

Advanced search

Results in Journal Історичні і політологічні дослідження: 73

(searched for: journal_id:(4191355))
Page of 8
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Irina Pyatnitskova, Донецький Національний Університет Імені Василя Стуса
Історичні і політологічні дослідження pp 49-58; doi:10.31558/2079-1828.2019.2.5

Abstract:
Стаття присвячена особливостям розвитку кооперативного руху на Півдні України в умовах Першої світової війни. Методологічну основу дослідження складає комплекс загальнонаукових та історичних методів пізнання: методи логічного аналізу, синтезу, порівняння, класифікації, проблемно-хронологічний, історико-типологічний, статистико-аналітичний. Було дотримано принципів історизму, наукової об’єктивності та системності. Комплексний аналіз наукової літератури та джерел із застосуванням означених методологічних підходів дає можливість зробити ряд висновків.Розгортання Першої світової війни створило нові соціально-економічні умови розвитку кооперативного руху. Вони полягали у скороченні державного фінансування; мобілізації частини членів та працівників кооперативів; дефіциті товарів та підвищенні цін; проблематичності пошуку товаропостачальників; призупиненні темпів розвитку сільського господарства та зменшенні потреби в кооперативному кредитуванні.У результаті адаптації кооперативного руху до воєнних умов спостерігалося збільшення кількості споживчих товариств, діяльність яких була спрямована на забезпечення населення якісними та прийнятними за цінами товарами. Інтенсивність розвитку кредитних та сільськогосподарських кооперативів у роки війни зменшилась. Товариства цих напрямів діяльності розширили обсяги посередницьких операцій з забезпечення армії сільськогосподарською продукцією. Особливу увагу кооперативні товариства приділяли благодійності, допомагали армії, родинам мобілізованих членів. Важливість дослідження полягає в актуалізації цієї проблеми на регіональному рівні;...
Igor Dovzhuk, Переяслав-Хмельницький Державний Університет Імені Григорія Сковороди
Історичні і політологічні дослідження pp 28-38; doi:10.31558/2079-1828.2019.2.3

Abstract:
Мета статті – розглянути професійну діяльність у Луганському гірничому окрузі гірничого інженера й вченого Іліодора Фелькнера та показати його внесок у розвиток вугільнометалургійної промисловості Донбасу. Методологічною основою цієї праці є принципи науковості, системності, об’єктивності та історизму.Іліодор Фелькнер, завдяки своїм здібностям, знанням, працьовитості, інтелігентності та громадянській позиції зробив вагомий внесок у розвиток металургії Донецького басейну. Він був у числі найпрогресивніших діячів науки і техніки того часу, таких як Іван Тіме, Аполлон Мевіус та інші, які виступали за створення умов, які б сприяли швидкому розвитку вітчизняної промисловості. Гірничий департамент у 1867 р. відрядив І. Ф. Фелькнера на Паризьку всесвітню виставку, доручивши йому вивчити і докладно описати металообробне і гірниче обладнання, що випускається в Європі й Америці. Іліодор Федорович блискуче виконав завдання. У 1868 р. побачила світ його книга «Станки и орудия для обработки металла». У ній уперше в Російській імперії зроблено ґрунтовний аналіз світового верстатобудування, надана чітка класифікація верстатів відповідно до їхнього призначення і докладно описані як технологічні можливості, так і конструктивні особливості верстатів кожної групи. І. Ф. Фелькнер у 1869 р. видає другу капітальну працю «Об усовершенствованиях по горной механике», де аналізує стан гірничого, металургійного, бурового та інших видів обладнання. Зазначено, що Іліодор Фелькнер залишив помітний слід в історії Донецького басейну як провідний учений, інженер-практик, громадський діяч, письменник. Він віддав свою життєву енергію,...
Volodymyr Muliar, Національна Академія Державного Управління При Президентові України
Історичні і політологічні дослідження pp 96-106; doi:10.31558/2079-1828.2019.2.9

Abstract:
Революція гідності спричинила піднесення громадянського суспільства в Україні. Перші роки постреволюційного періоду громадські організації виконували функції держави, яка була дуже послаблена через економічну кризу та військову інтервенцію Росії. Після того, як державні інститути змогли налагодити своє функціонування, простежується спад громадської активності. Чиновники та політики вдаються до тиску та дискримінації громадських активістів. Попри переслідування антикорупційних громадських активістів, зростаючу роль маргінальних організацій, підтримуваних державою, громадянське суспільство розвивається та стає все більш впливовішим гравцем.Громадянська активність після Революції гідності спрямована насамперед на підтримку імпульсу політичних реформ і боротьбу з корупцією, що викликає жвавий інтерес з боку міжнародних партнерів України, які вважають успіх у цій сфері життєво важливим для стабільності, демократизації та економічного розвитку країни. Саме громадянській активності відводиться на сьогодні вирішальна роль у подоланні корупції в Україні.Незважаючи на формальну підтримку Національної стратегії розвитку громадянського суспільства, уряд запровадив нові законодавчі заходи, які вимагають від антикорупційних організацій забезпечити додаткову інформацію у своїй податковій звітності. Це може розглядатися як механізм подальшого тиску на громадянське суспільство. Представники громадських організацій зазнають тиску не лише на національному, а й регіональному рівні, що створює додаткові ризики. Попри те, що процес децентралізації триває, а повноваження щодо прийняття рішень...
Olena Otzemko, Донецький Національний Університет Імені Василя Стуса
Історичні і політологічні дослідження pp 16-28; doi:10.31558/2079-1828.2019.2.2

Abstract:
Метою статті є аналіз інформативного потенціалу записок мандрівників із вивчення історії Північного Приазов’я (в межах України) ХІІІ – першої половини XIV ст. Джерельну базу роботи становлять твори арабського та європейських мандрівників, які за різних обставин перебували на цій або суміжних територіях. Для дослідження записок застосовано методи джерелознавчого аналізу та синтезу, історико-хронологічний, історико-порівняльний.З’ясовано інформативні можливості листа угорського чернця Юліана, записок-звітів П. Карпіні та Г. Рубрука, опису подорожі Ібн Баттути, нотатків Дж. Маріньолі. Показано їхній зв’язок з повідомленнями подорожників ХІІ і XV ст. Зазначається, що записки мандрівників, попри фрагментарність, наявність почасти нечіткої географічної і часової локалізації, притаманної географічним уявленням середньовіччя, створюють картину природного та кочового світу Північного Приазов’я ХІІІ – першої половини XIV ст., дозволяють зробити висновки про адміністративно-територіальну належність цієї території у складі монгольської імперії, віддзеркалюють її місце в системі шляхів, що зв’язували Європу та Схід. Акцентується увага на тому, що мандрівники зафіксували зміни, що відбулися в приазовських степах під час монгольського завоювання, а наявність збігів у повідомленнях авторів різного походження упродовж декількох століть засвідчує сталість традицій кочового способу життя, а також достовірність інформації щодо побуту, звичаїв, господарства населення Приазов’я. Не менш важливим є те, що записки відбивають не тільки особисті враження авторів від кочового світу, до якого вони потрапили, але й...
Natalya Malyarchuk, Донецький Державний Університет Управління (М. Маріуполь)
Історичні і політологічні дослідження pp 58-71; doi:10.31558/2079-1828.2019.2.6

The publisher has not yet granted permission to display this abstract.
I. Martinchuk, Донецький Національний Університет Імені Василя Стуса, A. Pavlova
Історичні і політологічні дослідження pp 179-193; doi:10.31558/2079-1828.2018.1.12

The publisher has not yet granted permission to display this abstract.
Olena Korotkova, Луганський Обласний Інститут Післядипломної Педагогічної Освіти
Історичні і політологічні дослідження pp 43-53; doi:10.31558/2079-1828.2020.1.4

The publisher has not yet granted permission to display this abstract.
Roman Lytvynenko, Донецький Національний Університет Імені Василя Стуса
Історичні і політологічні дослідження pp 119-130; doi:10.31558/2079-1828.2020.1.9

Abstract:
Нарис присвячено деяким аспектам біографії видатного українського актора театру і кіно Миколи Олімпійовича Гриценка, який народився, провів своє дитинство і молодість в Донбасі. До написання його спонукнули розтиражовані в друкованих виданнях та інтернет-ресурсах помилки у біографічних відомостях як про самого Миколу Гриценка, так і членів його родини. Тому автор поставив за мету своєї наукової розвідки виправлення, уточнення й доповнення біографічних фактів щодо Миколи Гриценка і, побіжно, членів його родини, які припадають на донбаський період їхнього життя. Завдяки залученим архівним документам, мемуарним і деяким іншим джерелам, встановлено достеменну дату народження Миколи Гриценка – 17 (4) липня 1912 р., село Ясинувате Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Також виправлено помилкову дату народження його сестри Лілії Гриценко, яка насправді народилася 16 (3) листопада 1917 р. в селищі Горлівка Бахмутського повіту, а її справжнє ім’я – Лідія. Виявлено маловідомі факти щодо батьків майбутніх акторів. Батько Олімпій Іванович Гриценко, 1882 р. народження, походить з козацького роду, який протягом ХVІІІ–ХХ ст. проживав у селі Перегонівка Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Мати Фаїна Василівна, за наявними даними, народилася 1883 р. в Горлівці. Встановлено, що її справжнє ім’я – Феодосія.Микола Гриценко навчався у початковій школі № 1 в Ясинуватій (1919–1926), потім у Дніпропетровському технікумі залізничного транспорту (1927–1931). Після навчання він спочатку працював на залізничних станціях Мушкетове і Ясинувата (1931–1932). Коли родина переїхала до Макіївки, Микола Гриценко працював конструктором на металургійному заводі «Сталь» і одночасно вчився на музично-драматичному робочому факультеті (1932–1934). Згодом він полишає Донбас і вступає до Київського драматичного технікуму при музичнодраматичному інституті імені Миколи Лисенка. Авторові вдалося встановити, що внаслідок політичних переслідувань Олімпій Іванович Гриценко мусив покинути родину і потрапив на Урал, де працював на Станкобудівельному заводі № 78 до 1938 р., коли його звинуватили в антирадянській діяльності, заарештували і розстріляли. Фаїна Василівна і Лілія Олімпіївна близько 1935–1936 р. переїхали до Москви, куди дещо раніше прибув з Києва Микола Гриценко.
Inna Petrova, Донецький Національний Університет Імені Василя Стуса
Історичні і політологічні дослідження pp 16-31; doi:10.31558/2079-1828.2020.1.2

Abstract:
Статтю присвячено дослідженню генеалогії селянських родин с. Тернівка Черкаського повіту Київської губернії. Як основні джерела для упорядкування родоводів селянських родин було обрано ревізькі «сказки», що зберігаються у Державному архіві Київської області. У статті конкретизовано час створення ревізьких «сказок» селянських родин с. Тернівка Черкаського повіту Київської губернії, з’ясовано сучасний стан їхнього збереження, виявлено інформаційний потенціал документів. Ревізькі «сказки» допомогли встановити динаміку чисельності, природного руху, статево-вікової структури селян Тернівки за 1795–1834 рр. У статті розглянуто в часовому вимірі співвідношення між чоловіками та жінками, демографічне навантаження на працездатне населення, тривалість життя селян цієї локальної території. Також було досліджено історію родин (Лихочасів, Третяків, Бугер), родинні зв’язки між ними та відносини. Визначено головні атрибути особи – ім’я, прізвище, вік, місце проживання, що фігурують у матеріалах ревізійних переписів. Авторка дослідження обґрунтувала необхідність використання інших джерел (метричних книг, сповідальних відомостей, матеріалів військового обліку та наборів тощо) для реконструкції родоводу селян. Комплексно подана в статті інформація зацікавить музейних працівників, архівістів, істориків-аматорів.
Viktor Dokashenko, Горлівський Інститут Іноземних Мов
Історичні і політологічні дослідження pp 97-118; doi:10.31558/2079-1828.2020.1.8

Abstract:
Розглядаються політичні аспекти діяльності професійних спілок у царині безпеки праці. Стверджується, що базою для політизації цього аспекту була державна форма власності на засоби виробництва. Доводиться, що влада «відлиги», користуючись відвертим нехтуванням проблеми безпечних умов праці з боку своїх попередників, намагалася всіляко привернути до неї увагу суспільства. При цьому свою власну турботу за безпеку праці вона підкреслено протиставляла бездіяльності сталінської команди, намагаючись отримати від цього політичну підтримку з боку трудящих. Необхідність останньої виводиться зі специфіки приходу владної команди до політичного керма та її перманентною боротьбою з прихильниками сталінщини. Вихідною точкою політичного аспекту проблеми автор вважає той факт, що в умовах безроздільного панування державної форми власності на засоби виробництва Конституція Української РСР гарантувала громадянам право на працю, оголошувала її обов’язком, а гарантій безпечних умов праці при цьому не надавала.За твердженням дослідника, механізм реалізації владних амбіцій та завоювання нових симпатиків був прихований у розвитку ідеї розширення повноважень професійних спілок. Їхня «боротьба» за безпечні умови праці була лише одним із фрагментів політичної стратегії владної команди. Офіційне наділення спілок державними повноваженнями та правова легалізація їхніх численних компетенцій підпорядковувалися загальній стратегічній лінії, сформульованій у Новій програмі КПРС. Зроблено висновок, що профспілкам вдалося значно вдосконалити систему безпеки праці, позбавивши її старих, архаїчних форм. Крім того, нова влада змогла навіть створити в суспільстві атмосферу безперервної боротьби за покращення умов праці в усіх ланках виробництва, що створювало ілюзію її турботи про трудівників і позитивно впливало на її політичний імідж. Незважаючи на наявність певного позитиву в цьому процесі, політична значущість останнього розцінюється дослідником вище за практичну.
Page of 8
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Back to Top Top