Refine Search

New Search

Results in Journal NaUKMA Research Papers. Law: 92

(searched for: journal_id:(4171422))
Page of 2
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 14-19; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.14-19

Abstract:
The article explores the problems of a temporary seizure and arrest of property in the course of pre-trial investigation in light of the case law of the Appellate Chamber of the High Anti-Corruption Court and the European Court of Human Rights. It is outlined that investigators face particular problems with differentiation of material objects that are subject to seizure upon the decision of an investigator or a prosecutor and may be used for the purposes of the criminal proceedings and those which fall into the category of temporarily seized property, and the legality of their seizure is subject to control by an investigating judge. Investigating judges face the same difficulties which result in decisions on arrest imposed on biological, biometric traces, cigarette butts and other material objects that are not subject to arrest for they do not belong to the category of property. The author analyses whether documents, personal notes, and other items of the kind may be regarded as property and the criteria to categorize them as such. It is concluded that if these items are used as evidence in the criminal proceedings but have no characteristics of property, are not objects of civil rights, have no historical, artistic, scientific, literary, economic, or any other significant value in general or for a certain individual, they are not subject to judicial control and arrest and should be attached to the criminal proceedings in accordance with the rules prescribed by the Criminal Procedural Code of Ukraine.The author pays particular attention to the unfortunate wording of Part 7 of Article 236 of the Criminal Procedural Code of Ukraine, which prescribes that seized objects and documents not included in the list of items to be found in the course of a search, contained in the decision of the investigating judge onpermission to conduct a search, are considered temporarily seized property. This legal norm makes the issue of whether certain items belong to the category of property dependent upon their inclusion in thelist or absence in the list, contained in the decision of the investigating judge. Such an approach contradicts the basic principles of the property law. Therefore, the norm should be excluded from Part 7 of Article 236 of the Code. The author also suggests to change the wording of Part 7 of Article 237 of the Code and to clearly outline that documents, as a general rule, are seized and items that fall into the category of property are temporarily seized.The suggested approach will lead to harmonization of the norms of criminal procedural law with those of civil law, setting clear and understandable criteria for defining the legal status of items seized or temporarily seized in the course of examination or search and fulfilling the tasks of effective and impartial pre-trial investigation.
Pavlo Pushkar
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 96-101; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.96-101

Abstract:
The present case commentary is focused on cases concerning the so-called Maidan events of 2013-2014. The commentary suggests that the cases at issue underline existence of the long-standing systemic and structural problems within the domestic legal system of Ukraine, which need to be resolved, notably in order to harmonise the legislative and institutional framework of protection of human rights with the requirements of the European human rights law, which incorporates both the European Convention of Human Rights and the EU Charter of Fundamental Rights. The cases touch upon a number of previously deficient legislative provisions and institutional practices. However, most importantly they underline the need to adopt legislation to regulate and ensure protection of freedom of association. Such demand is clearly ensuing from the case-law of the Court and its findings in specific cases as to the lack of coherent legislative framework for this right. The extensive Council of Europe expertise in the area covered by the judgments is surely of reference to the implementation measures – the CPT standards, Venice Commission recommendations, other elements, as well as the findings of the International Advisory Panel are all of relevance. Change is needed urgently as the problems identified in the judgments of the Court clearly fall within the rule of law and justice cooperation aspects of interaction not only with the Council of Europe, but also with the European Union, under the Association Agreement with Ukraine.
Zoya Pogorelova
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 52-60; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.52-60

Abstract:
The article, based on clarifying the content of related concepts of law-making, considers the principles of the rule-making activity as the power activity of public authorities. Such principles include the principles of humanism, democracy, the rule of law, human rights, and scientific validity of rule-making decisions, which necessitates the professionalism of rule-making activities, planning, systematics, complexity, timely revision and updating of legislation, and transparency. The content of these principles is revealed, their ranking is carried out, their importance for legal science and practice is emphasized, and the positions of scientists concerning their optimal list and characteristics are analyzed. In particular, attention is drawn to the fact that the principle of humanism is reflected in the fundamental values that underlie the constitutional order, the basis of the current law and human rights enshrined in the Constitution and laws of Ukraine: human dignity, the right to self-realization, justice and freedom, non-discrimination and equality before thelaw, tolerance, responsibility and respect for others. The principle of democracy, as a fundamental principle of rule-making, legitimizes the subjects of rule-making and creates a basis for their legal activities. The rule of law is also a fundamental principle of rule-making (including its components such as the principle of direct effect of the Constitution of Ukraine, the rule of the Constitution as the Basic Law, the principle of legality, legal certainty, the equality before the law and non-discrimination, and proportionality). It is emphasized that the principle of scientific validity of rule-making decisions necessitates professionalism of rule-making activities, and ensuring a high professional level of rule-makers makes it possible to carry out rule-making activities at a high scientific level, on a planned, systematic, comprehensive basis, the legal regulation of public relations, and the implementation of state functions. Aspects of the principle of publicity of normative activity of the Parliament, the Government, and the President of Ukraine are also analyzed.
Mykhailo Shumylo
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 79-86; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.79-86

Abstract:
Judgments of the Supreme Court, their legal nature, tasks and importance have repeatedly been the subject of discussions among the legal scholars and the legal practitioners, so this issue will not be the main point of the article.Quasi-regulation as one of the most significant functions of the legal opinions of the Supreme Court will be described in the article on the example of family dispute cases.The legal opinions of the Supreme Court are generally acknowledged as quasi-precedents and the article contains the conclusion that such terminological definition is the most balanced as the Supreme Court caselaw could not be called precedent in the meaning of this definition in Anglo-Saxon law.The research has proved that quasi-precedents can set the quasi-legal regulation.In that context, however, it is important to distinguish that precedents can create legal regulation, while the quasi-precedents can provide the rule of law with additional regulatory content by its wider interpretation.This can be clearly observed when the Court of Cassation interprets in common the general and special legal provisions.It is proved that quasi-regulation, which is provided by the Supreme Court in certain cases, is the result of the several objective processes, including:– convergence of Anglo-Saxon and Romano-Germanic Law;– transformation of the national legal system from authoritarian soviet to democratic;– gradual abandonment from positivistic interpretation of legal provision in favor of rule of law and faire justice (human-centered);– more frequent application of dynamic interpretation of legal provisions.At the same time, it should be emphasized that quasi-regulation is not the prior task of the Supreme Court for the reason that ensuring the uniformity and sustainability of case law remains its basic function. Quasi-regulation is an additional instrument aimed at strengthening the rule of law in Ukraine.In this regard such an instrument is more useful when: (1) rules of positive law do not fulfill this function; (2) there is a need to use the legal regulation for resolving the conflicts of law and filling the gaps in legislation.Quasi-regulation contributes to the development of the doctrine of law and becomes an indicator for the legislator that certain relations need urgent regulation, that public relations have changed, become more complicated and need immediate legislative regulation, and that legislators demonstrate slow response tothe mentioned changes.
Illia Yarosh
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 87-95; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.87-95

Abstract:
The author of the article describes the collisions regarding the participation of the prosecutor in the civil procedure. It is mentioned that the emergence of collisions regarding the participation of the prosecutor in the civil procedure is associated with the reform and adoption of the new civil procedure legislation, as well as the amendments to the Constitution of Ukraine. The collisions which have arisen between the Constitution of Ukraine and the Law of Ukraine “On the Prosecutor’s Office” of 2014 and the Family Code of Ukraine are described. According to the Constitution of Ukraine, the prosecutor is deprived of the function of representation of citizens, and now has the function of representing the state in the civil procedure. It is mentioned that the legislator erroneously substantiates the existence in the laws of Ukraine, which contradict the constitutional norms, of such functions of the prosecutor as the representation of citizens and protection of children’s rights by the social role of the state. The State ombudsman should perform these functions, and the state should develop the institution of the free legal aid. The author analyzes the scientific publications of the last four years and emphasizes the contradictory points in them. It is mentioned that not all scientists have consistently considered the participation of the prosecutor in the civil procedure. Today not only society but also scientists interpret the laws differently due to the shortcomings of the legislation. It is separately substantiated that the prosecutor is the official representative of the state, defending its interests in court. So the plaintiff in cases, where there is no state body that can file a lawsuit, should be the state but not the prosecutor. It is emphasized that the legislation of Ukraine regarding the participation of the prosecutor in civil proceedings has to be brought in line with the provisions of the Constitution of Ukraine. The prosecutor must perform only the functions specified in the Constitution of Ukraine. In this case, the principles of the rule of law and a democratic social state will be maintained.
Yurii Kliuchkovskyi
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 28-32; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.28-32

Abstract:
The article considers one of the aspects of the temporal measure of the election process: the preclusive nature of the terms of electoral procedures (electoral terms).Determining the legal nature of electoral terms is of great practical importance. It is generally accepted that terms are preclusive if they must be strictly adhered to, i.e. these terms cannot be extended or renewed. Any actions that were to be committed during such a period have no legal consequences if they are committed after its expiration. Some election terms are recognized as preclusive by the law. The lack of a normative provision on the possibility of extending or renewing other election terms, together with the awareness that the election process is fast-paced and irreversible as well as the analogy with the terms recognized as preclusive, provides grounds for law enforcement bodies to extend this feature to all election terms. The article considers one of the aspects of the temporal measure of the election process: the preclusivenature of the terms of electoral procedures (electoral terms).Determining the legal nature of electoral terms is of great practical importance. It is generally acceptedthat terms are preclusive if they must be strictly adhered to, i.e. these terms cannot be extended or renewed.Any actions that were to be committed during such a period have no legal consequences if they are committedafter its expiration. Some election terms are recognized as preclusive by the law. The lack of a normativeprovision on the possibility of extending or renewing other election terms, together with the awareness thatthe election process is fast-paced and irreversible as well as the analogy with the terms recognized aspreclusive, provides grounds for law enforcement bodies to extend this feature to all election terms.Judicial practice demonstrates various approaches to understanding the nature of different election terms. Although their preclusive nature is declared, it is not followed in all cases. Therefore, there exists a problem to search for a criterion that would allow to divide the terms of the implementation of certain election procedures by the relevant subjects of the election process into preclusive ones and those being mandatory but extendable. To find such a criterion, we used a comparison of two similar situations related to passive suffrage during the national elections – the nomination of a candidate and deciding regarding his registration.The difference between the conditions of the corresponding procedures is that the candidate being he holder of passive suffrage acts on his own initiative, i.e. at his own discretion submits documents for registration, while the opposite party (election commission), registering the candidate, acts on duty, having imperative power to consider these documents and make decisions on them in accordance with the requirements of the law. This is the reason for the difference in the nature of the terms for the corresponding procedures.Thus, the election terms are preclusive if they are related to the actions taken by the subjects of the election process at their own discretion, including for the exercise of their own rights. At the same time, the terms set for the obligatory actions aimed at ensuring the rights of other entities, although mandatory (violation of which is qualified as being illegal), but they cannot be considered preclusive.
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 71-78; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.71-78

Abstract:
The history of law should be viewed not only within the context of the study on the birth of law being one of the social regulators, its emergence and evolution of its certain institutions, but also as an instrument of thorough understanding of legal forms recepted from Roman Law. Certain forms of these include usucapio – limitation of action introduced to Russian Imperial legislation by Article 301 of the Legislation Code of 1832.Ukraine can view the doctrine developed by legal scholars of those times as well as court practice on these issues as part of its own history as it used to be a part of the Russian Empire, where (except for Chernihiv and Poltava regions) Russian Imperial legislation was fully in force. Russian Imperial legal scholarship has adopted the approach applied by Roman law, including usucapio and praescriptio. However, the issue of usucapio existence in legislation acts of the Moscow State as a separate institute before 1832 has provided grounds for discussions.Similarly, the legal essence of the usucapio institute has also provided grounds for scholarly discussions on philosophic grounds regarding the impact of limiting legislation on the application of the limitation institute whether limitation should be similarly the ground for losing or acquiring rights, or regarding the conditions when the appropriate limitations may be applied.The analysis of past scholarly concepts provides possibilities to develop a full picture. Nevertheless, this picture is not without homogeneity of thoughts. The author takes the approach that the usucapio institute in Russian Imperial legislation has appeared and developed for assuring the stability of civil relations. Regardless of the division of providing evidence, the existence of the actual possession by the actual possessor of the mortgage after the 10-year term, the new possessor has been recognized and registered the property rights within time limitation if the conditions prescribed in the law are actually fulfilled. The interest in theoretical development in the limitation issue and the amount of the court practice provides evidence that it was claimed by the society.The definition of the Zemska time limitation has been changing gradually, and it can generally be viewed as calm, non-discussional, and continuous possession within the term developed by the law, in terms of “property”. The law of those times did not demand a fair possession conditions for acquiring the rights on limitation grounds, however this approach has been criticized by scholars.Generally, the author has selected the panoramic approach of constructing her research by paying attention to discussional issues, as well as the issues being of interest nowadays. Specific focus is made on actual inaction of titular proprietors of mortgage as the condition for loss of the right on limitation grounds and non-act possession. The actuality of stability of civil relations remains the same nowadays as it was in the past.
Tetiana Khutor
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 61-70; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.61-70

Abstract:
The purpose of this article is to determine whether the forfeiture of assets as a result of declaring them unjustified should be considered as a penalty.Provisions governing the recognition of assets unjustified and its further forfeiture in the state revenue (RAS) were introduced into the Civil Procedural Code of Ukraine in 2015 and were criticized by the scientific community due to the similarities with the special confiscation provided by the Criminal Code of Ukraine, and were never implemented in practice. However, at the end of 2019, the essence of these provisions was dramatically changed via a combination of a foreign model of “non-conviction based forfeiture” and certain features of the crime of illicit enrichment. Right after the adoption of these new provisions, the members of the Ukrainian parliament initiated the constitutional petition. They claim that the RAS, being, in essence, a punishment, unreasonably deprives the party of protecting its rights and guarantees provided by the criminal legislation of Ukraine.Given the foreign origin of this legal mechanism and that this type of penalty was introduced into Ukrainian law not so long ago, the methodology of this research covers both analysis of current legislation, research of Ukrainian and foreign scholars, and the case-law of the European Court of Human Rights. The analysis allowed us to assess to which extent the procedure, severity, nature, and objectives of unjustified assets forfeiture coincide with the procedure, severity, nature, and objectives of punishment.The results suggest that such a penalty can be considered as a punishment neither under the European Convention on Human Rights nor national legislation, as it does not, inter alia, prove or disprove the facts of any offense or the connection of assets with any offense and is not intended to punish and prevent from committing other offenses. Given the fundamental nature of the issue under investigation in the context of its constitutional appeal and the lack of practice of applying such a penalty in Ukraine as of the preparation of the present research, the article has theoretical and practical importance.
Anatolii Zaiets
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 20-27; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.20-27

Abstract:
The article is devoted to the elucidation of the ideological foundations of the law of the states of the early civilizations of the East, which last from the VII millennium BC (Sumer and Akkad, Babylon, India, China and Egypt). The spontaneously formed mythical, religious, moral and rational components of the worldview, as well as elements of philosophical doctrines are analyzed, traced as the unity of the notions of the gravity of sin and sinful behavior and even the community as a whole, caste character based on the idea of the inevitability of social inequality, the subordinate position of women, and significant differences in different legal systems, based on the specifics of economic structure and political system, civilizational and cultural differences, historical features of state formation, as well as worldviews of peoples, their understanding of the world, world order, natural and terrestrial laws. It is concluded that the general primary basis of the legal worldview of the peoples of the early states of the East are mythical and religious beliefs of peoples (as, incidentally, in all other early states), which served to explain the world order and justify the general laws of nature, and also served as a criterion for evaluating human actions.These ideas were based on common to all civilizations moral ideas about good and evil, justice and injustice, truth and injustice, moral and immoral. In philosophical treatises, in some literary and legal sources of the ancient East, one can find key common moral postulates that take long from the most ancient beliefs and religions and moral rules, known to science, and then reflected in Hinduism, Christianity, Islam. From the point of view of social and state ideology, the ruling elite was interested in spreading and affirming the notions of the sanctity and inviolability of the supreme power of rulers, who often combined religious and secular power. The laws of the rulers were also proclaimed by the commands of the gods, the highe rpowers, which must be strictly observed by all. This view of laws was reinforced by a system of severe punishments for violating them. Although this together helped to centralize the early states, to establish more effective protection against external enemies, and from the point of view of internal organization to keep the people firmly in subjection, it did not contribute to the development of ideals of individual freedom.
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 44-51; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.44-51

Abstract:
The concept of criminal influence, which was introduced into the Criminal Code of Ukraine in June 2020, has been highly criticized by the scientific community and practitioners, among other things, for violation of the principle of legal certainty and the rule of law. This article defines the main disadvantages of the provisions that establish criminal liability for acts related to criminal influence and analyzes the feasibility of preservation of these provisions in their original form in the Criminal Code of Ukraine and the possibility of their transfer to the draft of the new Criminal Code of Ukraine. It is concluded that the mentioned norms should be at least substantially revised, with taking into account comments of the Ukrainian scientists, and cannot be transferred into the new criminal law as they are currently defined. Moreover, introduction of specific amendments to other laws is also required in this regard.The Working Group on the development of criminal law, as the author of the draft of the new Criminal Code, reasonably refused from the existing concept of the criminal influence. At the same time, they defined criminally punishable acts, which can be considered as a certain equivalent of the criminal influence (socalled “criminal leadership”). Provisions developed by the Working Group differ from the current by the more precise definition of specific actions, which constitute corpus delicti of criminal leadership, avoidance of jargon formulations, decrease of the terms of imprisonment for committing the relevant crimes, and diversification of criminal legal measures that can be applied to offender besides the punishment. In general, it appears that the Working Group avoided the main mistakes which are present in the current legislation. However, it is too early to draw conclusions regarding the acceptability of the proposed article of the new criminal law. Only after the draft of the new Criminal Code of Ukraine has been finished and its provisions can be analyzed altogether, final conclusions regarding the mentioned norms can be drawn.
Serhii Bahirov
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 3-13; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.3-13

Abstract:
The article highlights the problem of inconsistency of legislative provisions on careless forms of guilt,which are contained in the General Part of the Criminal Code of Ukraine, to the constructive peculiarity ofcriminal offenses that are provided by the Special Part of this Code.The author draws attention to the problem which emerged due to the future transfer of a significantnumber of criminal offenses from the Code of Ukraine on Administrative Offenses to the book of criminaloffenses of the new Criminal Code of Ukraine. The vast majority of these offenses are constructed so as tohave a formal composition, to wit the consequences outside it. At the same time, the construction of acareless form of guilt and its varieties, recklessness and negligence, the normative models of which arecontained in the General Part of the draft Criminal Code of Ukraine, provides for a mental attitude to theconsequences.It is substantiated that the developers of the draft of the new Criminal Code of Ukraine will have todecide on one of the two directions of the system: either to completely abandon the criminalization ofinconsequent carelessness, leaving the legislative concept of carelessness covering only criminal offenseswith material composition, or to agree with the idea of presence of the inconsequent carelessness within theinstitute of criminal offense.Future problems with determining the form of guilt of criminal offenses are shown, if among theprovisions of the General Part of the projected Criminal Code of Ukraine there is a provision on the limitedpunishment of a careless behavior.The principle of constructing norms on criminal liability for careless acts is proposed, according towhich resultative careless delicts should be provided in the book of crimes, and careless offenses with aformal composition should be misdemeanors.In order to properly cover the provisions of the General Part of the future Criminal Code of Ukraine onthe carelessness of all constructive types of careless offenses, the author proposes to provide two types ofcareless form of guilt: resultative carelessness and inconsequent carelessness.Theoretical modeling of the relevant criminal law norms has been carried out, which will consolidate theinconsequent carelessness and its varieties.
Vasyl Marmazov, Pavlo Pushkar
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 7, pp 33-43; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2021.7.33-43

Abstract:
The Ukrainian legal thought has traditionally regarded the right of access to justice as a right of access to the State court, or to State managed or controlled procedures for dispute settlement. One of the main reasons for that was that the non-state, or uncontrolled by the State dispute settlement was not formally permitted, prohibition being imposed by the Soviet system and even to a certain extent during the period of domination on parts of the territory of the modern Ukraine, of the various externally imposed requirements of various legal systems in force at the material time. Non-state dispute settlement in its traditional forms, mainly based on the custom, was also left outside the attention in the pre-Soviet times and could not find its dignified place between accessible schemes and instruments for dispute settlement. Moreover, the understanding that justice delivery for the parties to the dispute should remain within State monopoly, became commonly accepted as from 1996. The adoption of the Constitution of Ukraine to a certain extent perverted approach to settlement of conflicts, focusing on the main role for the State courts, to these ends. In particular, the courts are having “direct jurisdiction” over any dispute, this led to perception of pre-trial settlements as unnecessary, even as regards those that remained in force, notably, the commissions on labour disputes that were recognized in the case-law of the European Court as equating in legal force to binding and enforceable legal instruments. Thus, the traditional historical approach to seeing judicial examination of disputes as an exceptional step in dispute settlement, in the absence of agreement or settlement by the parties, notably through mediation, arbitration or conciliation, variousforms of third party involvement, steadily disappeared. However, alternative examination of disputes is returning back to its original standing. It is gaining its place in the discussions on the judicial reform and reform of the system for settlement of disputes. This reform is far from being finalised and possibly has not even started in practice. The new approach to settlement of disputes, aimed at breaking the principle of State monopoly on examination of disputes and seeing State dispute settlement by court as an exception, is still not firmly entrenched into the mentality of lawyers, public servants, judges, law enforcement employees and politicians in Ukraine. Thus, the article suggests and points out to importance of taking into account with these changes of a wider European perspective. Such a perspective should relate not only to theoretical and practical advantages of the non-state dispute settlement, but also provides that the privatisation of the dispute settlement procedures and breaking the state monopoly on it, is a part of wider international obligations, also being a part of the supranational legal order of the European Union. This obligation of Ukraine is also seen as part of the requirements stemming from the Council of Europe law. Both the EU law and the Council of Europe provide for extensive soft law recommendations, legal principles, which are formed by the case-law of the European Court of Human Rights. Such an approach provides that alternative means of dispute settlement, including arbitration, do not run contrary to the principles of human rights with regard to fair judicial proceedings. On the contrary, they could be seen as a highly relevant actual means of dispute settlement for any modern European society, built on the principles of respect to rule of law and human rights.
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 6, pp 46-56; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.6.46-56

Abstract:
The article researches the term “criminal influence” which was introduced to the Criminal Code of Ukraine (hereinafter – the CC of Ukraine) by the Law of Ukraine “On amendments to the Criminal Code of Ukraine regarding liability for crimes committed by criminal community”, and its correlation with the institute of complicity in a crime, in particular with objective elements of accomplices in a crime, as well as with illegal influence. The author concludes that there may be one narrow and two broad types of understanding of this term. Moreover, criminal influence may be considered not only from the criminal legal but also from the criminological point of view. Criminal influence is a part of the broader term of illegal influence. However, in contrast to other types of illegal influence, criminal influence, due to its social danger, is limited by the state specifically by the means of criminal law.The term of criminal influence introduced to the Ukrainian criminal legislation has serious gaps, so that it is extremely poor and practically inapplicable. Moreover, not only this term defined in the note to Art. 255 of the CC of Ukraine, but also corpus delicti provided for in Art. 255-1 of the CC of Ukraine (intentional establishment or dissemination of the criminal influence in society) should be substantially revised. The usage of general formulations and abstract concepts in the disposition of Art. 255-1 of the CC of Ukraine, as well as non-exhaustive lists of objective and subjective elements in the definition of the term of criminal influence violates the principle of legal certainty as a part of a broader rule of law principle. Bringing individuals to the criminal liability for committing crimes related to the criminal influence (intentional establishment or dissemination of the criminal influence in society and request for its application) or conviction of individuals for these crimes with a high probability will cause substantial violations of fundamental principles of criminal law and human rights.
Ivan Yatskevych
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 6, pp 57-72; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.6.57-72

Abstract:
The paper covers problematic issues of reforming the legislation on collective labour relations with the participating trade union representing the interests and defending the rights of employees, consisting in a workers’ collective, during collective bargaining, concluding a collective agreement, holding a social dialogue on the local level. The article contains an analysis of a draft legislation such as draft laws On Labour, On Amending Certain Legislative Acts of Ukraine (Regarding Certain Issues of Trade Unions’ Activity), On Amending the Law of Ukraine On Collective Agreements and Contracts in order to reveal the main trends of the proposed drafts, their scientific analysis, and producing own conclusions regarding impact of these draft laws upon the efficiency of the trade unions movement in Ukraine.The study of the proposed amendments to certain legislative acts as well as corresponding conclusions are made in observance of the current trends in the development of judicial application of legislative provisions on the preferential right of a unit trade union to represent a collective’s interests during collective bargaining regarding concluding or amending a collective agreement at an enterprise or institution. The paper contains a discussion on problematic (from a perspective of legal exercising and research) issues of the current legislative provisions on the safeguarding implementation of trade unions competence conformity to the Constitution of Ukraine, ILO Convention No. 87, and the recent case-law.The accordance of principles of rule of law and legality, representation, and efficient representing of workers’ collective interests during the in-court dispute resolution regarding representing the collective of workers and accession to an effective collective agreement is highlighted.In the conclusion it is stated that there is a negative trend on further deterioration of the trade unions’ position as representatives of labour collectives empowered with representative and defensive functions in relations with employers. Besides that, it is stressed that adoption and implementation of the argued legislative initiatives will eventually cause deepening the crisis of trade unionism and deteriorating of social standards. It will make a negative impact on a person’s social security in the state. There are grounds to assert forming case-law acknowledging works councils as equally authorized representatives of the workers’ collective in collective bargaining. In the meantime, the practice of rejection of new trade union’s units to join an effective collective agreement within the employer’s enterprise persists. It is concluded with the necessity to improve the system of normative safeguards for the trade unions activity and creating an efficient mechanism for countering abuse of rights, including safeguarding provisions, by parties of collective labour relations.
Pavlo Pushkar
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 6, pp 73-76; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.6.73-76

Abstract:
The decision of the Strasbourg Court in the Levchuk case is important from the point of view of Ukraine's European integration prospects: first, from the point of view of the judicial system's response to domestic violence; secondly, from the point of view of the basic legislation concerning the possibilities of the state's response to these manifestations and the available means of protection. Thirdly, this concerns the ratification of the Istanbul Convention (Council of Europe Convention on Preventing and Combating Violence against Women and Domestic Violence), which entered into force on 1 August 2014, since Ukraine signed the Convention but has not yet done so. party in the absence of ratification of the Convention. It is clear that the future actions proposed by the Ukrainian authorities should be based on the established case law of the European Court of Human Rights, as well as on other international legal instruments, including the Istanbul Convention, which was signed but not ratified by Ukraine. Last but not least is the recognition of the Istanbul Convention as one of the key elements of the EU's foreign, and therefore domestic, policy as a legal mechanism for systematically combating domestic violence.
Mykhaylo Buromenskiy, Vitalii Gutnyk
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 6, pp 18-27; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.6.18-27

Abstract:
The article gives a legal assessment of “provocation of bribe” as a kind of “provocation of crime”. The authors examine the relevant case-law of the European Court of Human Rights (ECHR) and find that the Court does not consider “provocation of bribe” as a provocation of a unique type of crime, but summarizes the situation of “provocation of crime”, including corruption crimes (including, giving a bribe, offering a bribe, receiving a bribe).The article pays special attention to the fact that the ECHR considers complaints of provocation of bribery in the context of the rights provided for in of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. The Court’s position is that the existence of a proven provocation of a crime deprives a person of a fair trial from the very beginning of the proceedings. The article analyzes the signs of incitement to crime, which are an integral part of provocation of crime.The article emphasizes that the ECHR, when considering relevant cases, refers exclusively to the procedural aspect of bribery provocation, assessing the extent to which the bribery provocation affected the quality of the evidence obtained as a result. In case of considering relevant cases in the national court, the ECHR places the positive obligation to prove the absence of incitement (as a key sign of provocation of a crime) primarily on the prosecution.Based on the analysis of the case-law of the European Court of Human Rights, the authors draw attention to the fact that covert investigative and operational actions must be carried out in a passive way so as not to create any pressure on a person to commit a crime.The case-law of the ECHR also provides an opportunity to determine the limits of national courts’ examination of situations in which a defendant claims to be a victim of a “provocation of crime”. The national court must find out the following: 1) motives of decision-making on a covert action; 2) the degree of participation of the law enforcement agency in the commission of the crime; 3) the nature of any incitement or pressure experienced by the applicant; 4) reliable information about the defendant’s participation in such criminal activity.
Vladyslav Buryi
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 6, pp 12-17; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.6.12-17

Abstract:
This article presents a comparative analysis of the provisions of the Constitution of Ukraine and the Law of Ukraine “On Court Fees”.The author emphasizes that the Constitution of Ukraine establishes an axiological basis for the legal regulation of the court fees and, at the same time, defines the relevant categories of cases, access to judicial protection in which should not be the subject to significant restrictions or should not be limited at all, namely in the cases of: challenging the decisions, actions or omissions of public authorities, local governments and officials; protection of the right to own property; protection of honour and dignity and business reputation; free access to the information about the state of the environment, the quality of food and household items, and others. The court fee in the constitutional justice is also singled out, which is substantiated by the special procedural and essential nature of the constitutional complaint. The author disputes the possibility of implementation of the court fee for filing a constitutional complaint, the doubtfulness of which is explained by the normative form of the constitutional complaint that does not provide a direct review of the court decision. Emphasis is placed on the provisions of the Constitution, which support the need to reform the existing concept of regulation of court fees, in particular the change in access to appeals and cassation appeals from progressive to the regressive court fee rate. It is emphasized that the Law of Ukraine “On Court Fees” does not fully comply with the Constitution of Ukraine. It is concluded that the Constitution of Ukraine provides the individualization of the amount of court fees that should depend on the stage of the proceedings, the category of the case, and the relevant range of entities that should be exempt from the court fees.
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 6, pp 3-11; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.6.3-11

Abstract:
Presently, different judicial divisions of the Criminal Cassation Court of the Supreme Court offer varying legal conclusions concerning the possibility to classify the actions of a person when sentencing based on the criterion of classification “repeated” varies. This conclusion follows from the analysis of the judicial Decree as of December 11, 2019 (Proceeding No. 51-4204 км 19, Сase No. 274/2956/17) of the Third judicial division of the Criminal Cassation Court, the Decree of the First judicial division of the Cassation Criminal Court as of July 10, 2018 (Proceeding No. 51-2475 км 18, Case No. 545/3663/16-к), and of the Decree as of February 27, 2019 (Proceeding No. 51-5205 км 18, Case No. 695/136/17) of the Second judicial division of the Criminal Cassation Court.Due to such a state of affairs, the already amalgamated division of the Criminal Cassation Court of the Supreme Court was making its own decision in Case No. 591/4366/18 (Proceeding No. 51-1122 кмо 20) on September 14, 2020. Yet, my opinion is that not all arguments and statements of facts provided in this decree can be agreed on without questions.In the process of the research, it was proved that the situation of the judge’s practicing their discretion powers concerning merging criminal proceedings into one proceeding (according to the requirements of Article 334 of the Criminal Procedural Code of Ukraine) is the only exceptional situation that provides for, in absence of the court’s guilty verdict in “the first criminal proceeding,” which for the legal classification of the repeated offence must take a legal effect, using the criterion of classifying the actions of the accused as “repeated” in the “next criminal proceeding.” Otherwise, we should be discussing violation of the constitutional foundation of presumption of innocence in the criminal proceeding and a securing proof of guilt.
Dmytro Koval
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 6, pp 38-45; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.6.38-45

Abstract:
The article analyzes the approaches of international courts (the UN International Court of Justice, International Criminal Court, International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia, International Criminal Tribunal for Rwanda and hybrid Extraordinary Chambers in the Courts of Cambodia) to the criteria for defining genocide groups. The article emphasizes that the definition of belonging to a group is a contextual circumstance (contextual element) of the crime of genocide. In particular, the paper studies how the international courts applied positive/negative and objective/subjective identification strategies to conclude that certain groups constitute those protected by the Genocide Convention or the statutes of the international criminal courts. In addition, the article deals with the problem of the stability and mobility of the groups and the ways these characteristics help the international courts to apply the Convention.The article focuses on a search for algorithms that allow international courts to identify genocide groups. It stresses that the international criminal courts have not demonstrated consistency in their assessment of the definition of the groups. Neither have they showed the synchronized understanding of the approaches (objective/subjective, positive/negative, stable/mobile) to be used for the identification of these groups. Therefore, it is further argued that, due to the variability of approaches and strategies used by international courts to identify genocide groups, belonging to the group is a window of opportunity for a contextual reading of international criminal law.
Volodymyr Galagan, Mykola Yakovenko
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 6, pp 28-37; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.6.28-37

Abstract:
The article deals with the preconditions of differentiation of forms of pre-trial investigation in Ukraine in the 18th–19th centuries. The concept of investigation of misdemeanours as a form of pre-trial investigation at different stages of social development are considered. The base source of the Russian Empire is examined, with the aspects of using of the term “investigation of misdemeanours” in law enforcement practice thoroughly covered. It is established that this term at the legislative level and in the literary sources held for a long time is subject to transformation in terms of its functional direction. The paper offers a description of the study of the early stage of development and a comparison with the modern form of pre-trial investigation. It is established that at all stages of its development there is a common feature: the provision of a simplified order.The article presents the key differences between the knowledge at the early stage of its creation and the modern form of pre-trial investigation. However, the investigation of misdemeanours starts from the moment of the illegal act until the end of the pre-trial investigation. At first, this investigation of misdemeanours had few signs of research verification. The collected materials were examined by the proceedings and could not be determined by full evidence without appropriate “legalization” procedures. The investigation of misdemeanours had not clearly defined a procedural form and was not limited to specific deadlines, and depended almost entirely on the inner convictions of the individual who conducted this knowledge. In the legislation of the pre-revolutionary period, the investigation of misdemeanours should be carried out by a wide range of authorized persons (police ranks, military and civilian authorities, clergy, government officials, village elders, and others). The investigation of misdemeanours was carried out in everything without exception of crime, regardless of its severity at those times.It is proved that the modern model of pre-trial investigation represents the positive historical experience and the right opinion. Today we can observe a consistent procedure of the implementation of the exercise, a special circle of authorized persons, and the introduction of a balance of appropriate differentiation of forms of pre-trial investigation.
Iryna Basysta
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 5, pp 10-18; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.5.10-18

Abstract:
У процесі дослідження доведено, що слідчий суддя з огляду на положення пунктів 18 та 19 частини 1 статті 3, частини 3 статті 26, частин 1, 2, 6 статті 28, частини 2 статті 36, частин 1, 2 статті 114 КПК України має повноваження за результатами розгляду клопотання підозрюваного, потерпілого, інших осіб, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, поданого в порядку частини 6 статті 28, частини 1 статті 114 КПК України, визначати строк, протягом якого слідчий, прокурор зобов’язані закінчити досудове розслідування. Констатовано, що під час реалізації слідчим суддею функції встановлення процесуальних строків (у нашому випадку при поданні підозрюваним, потерпілим, іншими особами, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, клопотання в порядку частини 6 статті 28, частини 1 статті 114 КПК України та його розгляду слідчим суддею) його ухвала, якою визначено строк, протягом якого слідчий, прокурор зобов’язані закінчити досудове розслідування, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.Матеріал надійшов 02.02.2020
Serhii Babich
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 5, pp 3-9; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.5.3-9

Abstract:
У статті звернено увагу на особливості функціонування інституту конституційної скарги та його вплив на формування української правосвідомості. Досліджено особливості української конституційної скарги та ймовірність її модернізації до повної конституційної скарги. Автор визначив основні цілі, досягнення яких стане можливим лише за належного функціонування досліджуваного інституту: 1) сприяння укоріненню принципу верховенства права в Україні; 2) надання особам можливості взяти участь у законотворчості, оскільки особи оскаржують конституційність закону України; 3) громадський контроль за діяльністю органів державної влади; 4) формування більшої довіри до Конституційного Суду України. Виділено принципові відмінності між зарубіжними варіантами конституційної скарги та вітчизняним. Окрім цього, звернено особливу увагу на декілька основних видів конституційних скарг, які також мають вагоме значення для вітчизняного варіанта письмового конституційного звернення. Проаналізовано основні питання, які виникають у суб’єктів звернення зі скаргою до Конституційного Суду України.Матеріал надійшов 02.02.2020
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 5, pp 78-93; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.5.78-93

Abstract:
У статті запропоновано міждисциплінарний юридичний аналіз еволюції поняття агресії в міжнародному праві. Автор стверджує про радянську ініціативу з визначення цього поняття, проте зауважує, що деякі запропоновані концепції радянської теорії не були офіційно прийняті. Також у дослідженні проаналізовано статтю російського правознавця С. В. Черніченка «Ідеологічна агресія як застосування сили в міжнародному праві» (2019) та його твердження про те, що радянське поняття ідеологічної агресії потрібно воскресити з огляду на унікальні і пропагандистські тенденції міждержавного конфлікту ХХІ століття. Поняття ідеологічної агресії було радянською пропозицією, яку було вперше внесено до Спеціального комітету Організації Об’єднаних Націй з питання визначення агресії в 1953 році. С. В. Черніченко наголошує, що будь-яка спроба реалізувати таку концепцію є небезпечною та особливо завдає шкоди верховенству права як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Така концепція запропонує практикам спосіб уникнення відповідальності за міжнародний злочин, посилаючись, зокрема, на критерій першості щодо ідеологічної агресії. Це також дасть змогу виправдати демонтаж бажаних принципів, як-от свобода преси та свобода слова. На думку автора, ті, хто використовує таку тактику, діють за подвійними стандартами: одночасно плекають і підривають міжнародні норми та принципи. Зрештою, ця концепція дасть тим, хто застосовує підривні юридичні операції (Malign Legal Operations), відомі також як «правовійна», ще один інструмент, за допомогою якого вони зможуть стримувати і використовувати конкурентів під егідою міжнародного права. Це є підривним впливом на право (Malign Influence within Legal Domains (MILDs)), який є кінцевою формою асиметрії. Автор статті вважає, що, перш ніж розпочинати стосовно ідеологічної агресії будь-який серйозний дискурс, потрібно усвідомити подвійність мотивів, прихованих за пропозицією щодо відродження цього поняття.Матеріал надійшов 3.06.2020
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 5, pp 45-50; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.5.45-50

Abstract:
Законодавство у сфері регулювання діяльності політичних партій в Україні пройшло значний шлях свого формування. Право на свободу об’єднання в політичні партії знайшло своє місце в Конституції України, порядок участі партій у виборах було визначено низкою виборчих законів, однак більш детальну регламентацію інститут політичних партій отримав у Законі України «Про політичні партії в Україні» від 2001 року. Враховуючи, що з моменту прийняття спеціального закону про політичні партії минуло вже майже 20 років, ця стаття є спробою розпочати дискусію щодо стану чинного законодавства України у сфері регулювання внутрішньоорганізаційної структури політичних партій. У статті проаналізовано положення чинного Закону України «Про політичні партії в Україні» в аспекті регламентації внутрішньої будови політичних партій. З огляду на недоліки юридичної техніки автор обґрунтовує потребу внесення змін до чинного законодавства у сфері регулювання політичних партій, зокрема в частині визначення переліку керівних органів партії та механізмів контролю за виконанням положень статутів політичних партій.Матеріал надійшов 22.03.2020
Pavlo Pushkar
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 5, pp 65-77; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.5.65-77

Abstract:
Діяльність Ради Європи та Європейського Союзу щодо захисту прав людини взаємно доповнює та збагачує ці дві міжнародно-правові системи. Співпраця між двома загальноєвропейськими міжнародними організаціями в галузі прав людини додатково підтверджується підтримкою, яку ЄС надає програмам технічної співпраці Ради Європи, з метою реформування правових систем держав-членів як ЄС, так і Ради Європи. Політична сталість визнання та стратегічна важливість для Європейського Союзу захисту прав людини, Європейської конвенції з прав людини, прецедентної практики Європейського суду з прав людини знайшли вираження і в положеннях Хартії фундаментальних прав ЄС. Зобов’язання дотримуватися прав людини проявляється і в діалозі, що триває й нині, щодо приєднання ЄС до Європейської конвенції з прав людини, ця можливість залишається відкритою для ЄС на підставі Протоколу No 14 до Конвенції. В ідеалі в результаті взаємодії між Радою Європи та Європейським Союзом має утворитися єдиний конституційний правовий простір у галузі прав людини, побудований на принципах дотримання верховенства права та прав людини. Виконання рішень Європейського суду з прав людини є складним правовим, технічним та аполітичним процесом, що може мати незворотні потенційні політичні наслідки, зокрема трансформацію правових систем країн-членів Ради Європи. До того ж країни Східної Європи мають пройти цей етап трансформації в надзвичайно стислі строки. Отже, процес виконання рішень дає додатковий поштовх до зближення правових систем країн-членів Ради Європи, забезпечує інкорпорацію чинних принципів захисту прав людини в правові системи Європи, конвергенцію недієвих правових інститутів та їх заміну на дієві інституційні засоби захисту прав людини. Цілком логічним є твердження про те, що стратегічна мета європейської інтеграції та вступу до ЄС має бути синхронізована та узгоджена з процесом виконання рішень Страсбурзького Суду. Прогрес у виконанні рішень Європейського суду з прав людини, що стосуються системно-структурних проблем, у частині заходів загального характеру, буде значним успіхом у досягненні відповідності стану правової системи України Копенгагенським критеріям приєднання до ЄС.Матеріал надійшов 03.03.2020
Zoya Pogorelova
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 5, pp 51-56; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.5.51-56

Abstract:
У статті на основі правових пам’яток та історіографічних джерел досліджено історичний процес становлення нормотворчої діяльності та нормотворчих повноважень держави, розкрито причини монополізації нормотворчості владною верхівкою та правителями, вплив на процес формування зовнішніх форм права історичних, культурних та соціально-економічних умов існування держав, сили і традиції народів. Розглянуто особливості процедур підготовки і прийняття нормативно-правових актів у період Середньовіччя (після падіння Римської імперії до відкриття Америки, а саме 476–1492 роки) в країнах Західної Європи і Київській Русі. Вивчено історію кодифікації звичаєвого права, особливості вироблення правил юридичної техніки, а також процес поступової рецепції переробленого, кодифікованого та оновленого європейською університетською наукою римського права, що прийшло на зміну стародавньому звичаю та стало наслідком розвитку соціально-економічних відносин в Італії, Німеччині, Франції, Португалії, Іспанії, швейцарських кантонах, Скандинавських країнах.Матеріал надійшов 29.02.2020
Mykola Yakovenko
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 4, pp 106-113; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.4.106-113

Abstract:
У статті систематизовано юридичну літературу ХІХ – початку ХХ ст., у якій висвітлено питання щодо попереднього слідства на українських землях у складі Російської імперії. Джерельну базу викладено в хронологічному порядку та поділено на три категорії. До першої групи публікацій увійшли видання, в яких охарактеризовано діяльність державних органів, уповноважених здійснювати розслідування злочинів, наприкінці ХVIII ст. – до 1864 р. Під час дослідження зазначеної літератури встановлено, що відмежування попереднього слідства від діяльності органів адміністративно-виконавчої влади позитивно вплинуло на якість роботи органів правосуддя, особливо це поліпшило розслідування злочинів. Другу групу літературних джерел становлять наукові видання, присвячені правовим основам та практиці реалізації функції попереднього слідства від початку судової реформи Олександра ІІ до початку революції 1917 р. Доведено, що розвиток і вдосконалення функціональної моделі органів, уповноважених здійснювати розслідування злочинів, відбувалися під впливом низки політичних, економічних і соціальних процесів. У третій категорії літературних джерел висвітлено правову думку щодо специфіки реалізації функції попереднього слідства з початку ХХ ст. до повалення монархічного ладу.
Tetyana Popovych
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 4, pp 66-72; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.4.66-72

Abstract:
Подано аналіз впливу наукового досвіду і високого рівня розвитку теорії стандартизації в СРСР на теорію та методологію національної стандартизації в умовах переходу до переважного застосування міжнародних стандартів для ефективного регулювання господарської діяльності в Україні. Запропоновано авторське бачення зміни наукової думки про стандартизацію та її зміст у технічних, економічних та правових галузях. Простежено трансформацію сутності, змісту та значення окремих нормативно-технічних документів стандартизації, а також передумов створення нової сфери – технічного регулювання. Виявлено, що комплексного дослідження сутності, значення та правового забезпечення стандартизації для потреб ринку як національного, регіонального, так і глобального рівня не проводилося до цього часу, атому запропоновано та обґрунтовано необхідність зміни кута зору щодо розуміння стандартизації із суто державного засобу регулювання до розширення його здатності регулювати суспільні відносини на рівні саморегулювання. Така позиція дає змогу якнайширше використовувати стандартизацію та її документи заінтересованими суб’єктами, зокрема під час здійснення господарської діяльності.
Ivan Vernydubov, Svitlana Belikova
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 4, pp 14-20; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.4.14-20

Abstract:
У статті визначено особливості пред’явлення та розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Проведено аналіз правових норм, регулюючих процедуру пред’явлення і судового розгляду позову в цивільній справі та цивільного позову в кримінальному провадженні. Автори вказують на прогалини чинного законодавства, оскільки із запровадженням із 15 грудня 2017 р. змін у Цивільному процесуальному кодексі України (ЦПК України) фактично оновлено процедуру розгляду цивільного позову в суді, що не може не відображатися на правових нормах Кримінального процесуального кодексу України (КПК України). З’ясовано причини складнощів під час розгляду цивільного позову. Автори дійшли висновку, що прийняті законодавчі зміни сприяють узгодженню деяких положень КПК України з правовими нормами ЦПК України. Це дасть змогу уникнути проблемних питань під час судового розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Iurii Ishchenko
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 4, pp 29-41; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.4.29-41

Abstract:
У статті досліджено особливості адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення. Проаналізовано практику розгляду судами справ про відповідні адміністративні правопорушення, деякі особливості провадження в зазначених справах. Під час дослідження було вивчено 187 постанов у справах у Єдиному державному реєстрі судових рішень,з яких 78 (41,7 %) справ завершилися притягненням правопорушників до відповідальності у вигляді штрафу, 77 (41,2 %) справ було судами закрито, 32 (17,1 %) справи було повернуто органам Національної поліції на доопрацювання. Зроблено висновок про те, що застосування адміністративно-деліктного законодавства у сфері захисту права народу на волевиявлення є неефективним, його реалізація не досягає своєї мети. На підставі вивчених справ з’ясовано причини низької ефективності реагування уповноваженими особами на цей вид правопорушень. Надано пропозиції, які сприятимуть підвищенню якості здійснення провадження та складання процесуальних документів.
Nadia Volkova
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 4, pp 73-82; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.4.73-82

Abstract:
Ця стаття є багатодисциплінарним аналізом використання Російською Федерацією (далі – РФ) правових систем, як міжнародної, так і національної, для саботування зусиль, спрямованих на пошук правових рішень щодо конфлікту в Україні. Метою цього короткого дослідження є пошук відповідей стосовно майбутніх зусиль щодо медіації та їхнього прогресу. Зокрема, авторка стверджує, що РФ використовує Мінські угоди (далі – Мінськ ІІ) для стримування та підкорення України. Водночас Росія відкрито дисоціюється (відмежовується) від штучно створеного та підтримуваного нею конфлікту на Донбасі, приховуючи свою участь у підігріванні конфліктного клімату в регіоні. Росія оманливо підтримує зусилля міжнародних партнерів, спрямовані на врегулювання конфлікту, перетворивши процес на зброю, щоб запобігти покаранню та досягти більш вигідних геополітичних переваг ціною українського суверенітету. У статті запропоновано огляд зароджуваної концепції злочинних правових операцій, поняття, відомого як «правова війна». Наголошено на тому, що РФ вдається до цієї стратегії з метою запобігання покаранню, використовуючи ревізіоністський підхід до верховенства права. Також підсумовано зусилля, спрямовані на досягнення миру в російсько-українській війні, з погляду злочинних правових операцій та запропоновано розглядати Мінськ ІІ як пастку: з одного боку, відбувається зменшення жорстоких дій у регіоні на умовах Кремля, а з іншого – створюється «заморожений конфлікт» на кшталт Південної Осетії, Абхазії та Придністров’я. Авторка вважає, що Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих регіонах Донецької та Луганської областей» є де-факто імплементацією Мінська ІІ без прямого посилання на угоду. Москва робить це для того, щоб стримувати Україну в правовому полі та нав’язувати ситуацію, в якій Кремль досягає своєї мети, використовуючи щире прагнення України досягти миру у штучно створеному РФ конфлікті.
Mariia Deviatkina
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 4, pp 21-28; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.4.21-28

Abstract:
Статтю присвячено розв’язанню проблеми паралельних проваджень у сфері міжнародного комерційного арбітражу, оскільки паралельні провадження є небажаним явищем як для сторін арбітражного процесу, так і для арбітражного суду. Основну увагу в цій праці зосереджено на дослідженні антипозовних заходів, тому що вони дають можливість уникнути відкриття паралельних проваджень у міжнародному комерційному арбітражі та національних судах. Надано визначення таких заходів, встановлено їхні види, досліджено правову природу та наведено приклади їх практичного використання в континентальній та загальній правових системах. Крім того, в цій статті надано відповідь на питання, чи має міжнародний комерційний арбітраж достатню юрисдикцію виносити ухвали про антипозовні заходи і чи є такі заходи ефективним методом уникнення паралельних проваджень. У результаті аналізу практичного застосування механізму антипозовних заходів наведено доводи, чому антипозовні заходи не найкращий метод уникнення паралельних проваджень, запропоновано альтернативний погляд на розв’язання цієї проблеми.
Oleksandra Chubinidze
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 4, pp 96-105; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.4.96-105

Abstract:
Щодня ми бачимо порушення прав людини, які є найважливішою цінністю, закріпленою в міжнародному праві, і ці порушення є злочинами проти міжнародного права. Україна також переживає подібну ситуацію. Під час загострення українсько-російських відносин питання відповідальності сторін конфлікту за злочини є дуже актуальним. Засудження часто відбувається на рівні національних судів, адже вони є найефективнішим інструментом засудження громадян іншої сторони за воєнні злочини. У статті розкрито особливості застосування універсальної юрисдикції в національному праві. Ця концепція є актуальною для України сьогодні у світлі подій на Сході. У статті розглянуто механізми закріплення універсальної юрисдикції в законодавстві держав романо-германської та англосаксонської правових систем, зокрема щодо її предметного, персонального та територіального застосування. Здійснено аналіз повноважень та практики судових органів у цьому питанні.
Kateryna Pesotska
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 4, pp 59-65; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.4.59-65

Abstract:
Законодавче закріплення регулювання діяльності політичних партій та визначення їхнього місця в системі державної влади є фундаментом для функціонування партійної системи та держави загалом. Зважаючи на те, що політичні партії є важливими учасниками політичного процесу та одними з ключових суб’єктів ухвалення державних рішень, законодавче впорядкування правового статусу та діяльності цього інституту є неодмінною передумовою для демократичного розвитку держави. У статті розглянуто досвід Німеччини та України в процесі конституціоналізації політичних партій. За допомогою аналізу відповідних положень конституцій обох країн визначено місце політичних партій у системі державного устрою. Окрім цього, у статті розглянуто методологію визначення рівня конституціоналізації політичних партій. На основі даних щодо рівня конституціоналізації політичних партій у Німеччині та Україні автор робить спробу визначити роль конституціоналізації політичних партій у процесі їхньої інституціоналізації.
Mykola Khavroniuk
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 4, pp 83-95; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.4.83-95

Abstract:
У статті досліджено проблему притягнення українських суддів до кримінальної відповідальності за постановлення ними так званих неправосудних судових рішень, підстави такої відповідальності порівняно з підставами кримінальної відповідальності суддів за будь-які діяння, пов’язані з виконанням ними своїх службових повноважень. Здійснено аналіз міжнародних стандартів щодо кримінальної відповідальності суддів і суддівського імунітету, а також щодо судового рішення, узагальнено підходи законодавців інших держав щодо криміналізації постановлення неправосудного, незаконного та/або необґрунтованого чи упередженого судового рішення, а для порівняння – й інших діянь, пов’язаних із виконанням суддею службових обов’язків. Проаналізовано вимоги процесуального законодавства України щодо судових рішень, судову статистику та судову практику і запропоновано власне визначення поняття «неправосудне судове рішення».
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 5, pp 94-101; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.5.94-101

Abstract:
Статтю присвячено мало розробленій як у західній, так і у вітчизняній юридичній науці загальнотеоретичній проблемі розрізнення сутності таких соціальних явищ, як держава та право. Необхідність теоретичного і філософсько-правового осмислення цієї проблеми зумовлена, зокрема, тим, що у вітчизняній правничій літературі досі зберігаються уявлення про право та державу як явища одного порядку й однієї сутності. Потреба в їх розрізненні спричинена не тільки теоретичним інтересом, а й практичною метою удосконалення підходів до нормотворчої та нормозастосовної діяльності держави. Проаналізовано основні позиції теоретиків і філософів права щодо дуальної сутності права, зокрема про раціональні та позараціональні його властивості, поєднання в ньому реального та ідеального вимірів тощо. Наведено аргументи на користь розрізнення сутності права та держави, тотожності їхніх сутнісних характеристик, зокрема й про перевагу раціональних і мінімізацію впливу позараціональних і моральних чинників на сутність держави та діяльність її органів. Проведено порівняльний аналіз основних протиріч, які виникають між правом і державою в процесі реалізації їхніх функцій на сутнісному й змістовому рівнях. Зроблено висновки щодо причин існування таких протиріч і перспективних напрямів продовження дослідження цієї тематики.Матеріал надійшов 21.11.2019
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 5, pp 19-24; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.5.19-24

Abstract:
У статті розкрито загальні засади здійснення співвласниками права на частку у спільній частковій власності, а також підстави застосування цивільно-правових способів захисту прав співвласників. Визначено основні способи захисту прав співвласників у разі виділу та поділу спільного майна, встановлено різницю між цими способами розпорядження часткою у спільній частковій власності. Окрему увагу зосереджено на способах захисту прав співвласників у разі продажу частки з порушенням переважного права купівлі частки. Встановлено прогалини та суперечності в цивільному законодавстві України, що регулює окремі способи захисту, що застосовуються співвласниками при здійсненні та розпорядженні правом спільної часткової власності та його припиненні. Виявлено такі проблеми у врегулюванні захисту права спільної часткової власності: 1) відсутність чіткого механізму врегулювання порядку та строків виплати компенсації співвласнику у разі виділу частки; 2) відсутність чіткої процедури переведення прав та обов’язків покупця за договором, укладеним із порушенням права переважної купівлі частки; 3) неврегульованість законом порядку повернення коштів, сплачених покупцем, який був замінений у договорі, укладеному з порушенням права переважної купівлі частки.Матеріал надійшов 24.09.2019
Liliya Timofeeva
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 113-119; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.113-119

Abstract:
У статті досліджено питання конституційних основ кримінально-правової політики. Консти-туційні основи – це основні принципи, цінності, гарантії, права та свободи людини, передбачені Конституцією. Обґрунтовано, що конституційні основи впливають на кримінально-правову політику. Порушення встановленого Конституцією конституційного ладу та устрою, гарантованих прав та свобод громадян, а також невиконання обов’язків може створювати загрозу конституційним основам. У випадках, передбачених КК України, за порушення прав та свобод громадян встановлюється кримінальна відповідальність. Зроблено висновок, що для мінімізації невідповідностей кримінального законодавства та Конституції України видається доцільним закріплення гуманістичних конституційних основ у Преамбулі КК України, оскільки вона визначає зміст норм КК України загалом та подальше реформування його тексту, що спирається на закладений у Преамбулі концепт. Це означає, що в разі прийняття або ж внесення змін до кримінального законодавства необхідним є формування цих змін відповідно до положень Конституції України. Запропоновано авторську редакцію Преамбули, а також зміни до КК України в частині встановлення кримінальної відповідальності за умисне внесення змін до КК України, які не відповідають основним положенням Конституції.
Denys Ishchenko
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 63-69; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.63-69

Abstract:
У статті проведено аналіз законодавчих новел, що стосуються виконання судових рішень про стягнення аліментів. Розглянуто доречність запровадження нових повноважень для виконавців з погляду дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами боржника. Досліджено судову практику щодо оскарження дій виконавців під час здійснення ними нових повноважень. Вказано на неправильність надання нових прав виключно державним виконавцям. З метою дотримання справедливого балансу запропоновано розширити перелік випадків, за яких заборонено застосовувати обмеження щодо боржників у виконавчих провадженнях зі стягнення аліментів. Зазначено про небезпеку зловживань виконавцями під час виконання рішень про стягнення аліментів унаслідок зміни порядку судового контролю в цій категорії справ із попереднього на наступний. Рекомендовано внесення змін до законодавства для надання приватним виконавцям таких самих повноважень у провадженнях зі стягнення аліментів, як і державним виконавцям.
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 35-41; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.35-41

Abstract:
На сьогодні існують різні правові позиції щодо застосування норм закону в частині стягнення з обвинуваченого (засудженого) судового збору при вирішенні цивільного позову в ухваленому обвинувальному вироку. Нагальними для практиків та теоретиків залишаються питання на кшталт вичерпності переліку видів процесуальних та судових витрат, визначених у ст. 118 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України); урегульованості кримінальним процесуальним законом України питання розподілу процесуальних та судових витрат у кримінальному провадженні; імперативності положень Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) при вирішенні цивільного позову в межах кримінального провадження тощо. З огляду на такий стан речей автор цієї публікації поставила за мету спробувати на основі наявної емпірики, публікацій, дискусій та власного підходу висловити обґрунтовані судження у вигляді відповідей на задекларовані вище питання. У процесі дослідження висловлено авторське бачення щодо означеної наукової дискусії, зокрема, доведено, що в обвинувальному вироку, у тому числі при вирішенні цивільного позову в ухваленому обвинувальному вироку, потрібно чітко розмежовувати процесуальні витрати та судові витрати, а також усі процедурні питання щодо їхніх розмірів, порядку їх сплати, зменшення розміру або звільнення від сплати тощо, на підставі положень КПК України (щодо процесуальних витрат) та на підставі ЦПК України (щодо судових витрат). Під час стягнення процесуальних витрат суд повинен керуватися виключно кримінальним процесуальним законодавством. Є вичерпний перелік видів...
Denys Azarov
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 3-18; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.3-18

Abstract:
У статті подано результати експерименту, проведеного у вересні – грудні 2018 р., у якому взяли участь близько 200 правників різних категорій. Основний зміст експерименту зводився до такого: проведення першого анонімного опитування учасників у реальному часі, завдяки якому було з’ясовано загальні уявлення правників про сутність та функціональність категорії «суспільна небезпека злочину»; подання концентрованої інформації про проблеми практичного застосування цієї категорії та наслідки, до яких призводить її використання; повторне опитування та оцінка динаміки зміни ставлення аудиторії до поняття «суспільна небезпека». Результати засвідчили, що в процесі експерименту більшість учасників різко змінила свої погляди і визнала, що ознака суспільної небезпеки не може ефективно використовуватись як інструмент диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності, ця ознака не дозволяє чітко розмежувати різні види правопорушень – злочини та адміністративні делікти, не існує тесту (алгоритму), що дозволяє однозначно встановити характер і ступінь суспільної небезпеки певного діяння.
Ulyana Mytnyk
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 83-87; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.83-87

Abstract:
У статті досліджено досвід кримінально-правової протидії домашньому насильству в таких країнах Європейського Союзу, як Велика Британія, Франція, Німеччина та Польща. Розглянуто кримінально-правові норми цих країн, які визначають поняття, види домашнього насильства та перелік осіб, які є потерпілими і кривдниками в контексті кримінального законодавства. Проаналізовано кримінально-правові норми, які регламентують протидію домашньому насильству. Визначено заходи, які застосовуються до кривдників з метою запобігання та протидії домашньому насильству. Досліджено роль та функції поліції в контексті кримінально-правової протидії домашньому насильству. Проаналізовано досвід кримінально-правової протидії домашньому насильству щодо дітей у Польщі. Визначено основні напрями протидії домашньому насильству в Україні, враховуючи відповідний позитивний досвід у Великій Британії, Франції, Німеччині та Польщі.
Nadiya Morhun, Viktoriya Sedakova
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 88-93; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.88-93

Abstract:
Статтю присвячено питанням визначення типових слідчих ситуацій, що складаються на початковому етапі розслідування незаконного заволодіння транспортним засобом. Зазначено та послідовно проаналізовано ці ситуації залежно від способу та характеру вчинення злочину, встановлення місцезнаходження транспортного засобу та осіб, причетних до незаконного заволодіння ним. Визначено процесуальні дії, які потрібно провести під час вирішення кожної типової слідчої ситуації, обґрунтовано їхню мету й послідовність проведення та висвітлено засоби, застосування яких спрямоване на досягнення позитивного результату. Звернено увагу на потребу проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення всіх фактичних даних та обставин вчиненого злочину. Надано практичні рекомендації щодо запобігання незаконним заволодінням транспортними засобами та їх поєднання з організаційними заходами, застосовуваними з урахуванням конкретної обстановки, які найбільш ефективно сприяють профілактиці цього виду злочинів.
Taras Pashuk
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 100-108; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.100-108

Abstract:
У статті досліджено проблему забезпечення передбачуваності правових норм у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у контексті взаємодії цих норм з інститутом судової незалежності. З огляду на загальні чинники, які зумовлюють межу конкретності в правовому регулюванні, розкрито практичні труднощі, які можуть виникати в нормативній регламентації правових підстав дисциплінарної відповідальності суддів. З’ясовано, яка нормативна техніка є оптимальною для правового регулювання цієї сфери. Обґрунтовано важливість встановлення на нормативному рівні вичерпного переліку конкретних дисциплінарних проступків, максимально обмежуючи використання загальних та нечітких термінів. Наголошено необхідність уникнення практики надання надто загальних дефініцій правопорушень з невизначеними та неоднозначними термінами, яка ще існує в багатьох країнах. З’ясовано, що питання забезпечення правової передбачуваності на рівні нормотворчості не можна вивчати ізольовано від правозастосувального рівня. Встановлено, що на рівні правозастосування передбачуваність правових норм може бути забезпечена за допомогою юрисдикційного тлумачення, яке має бути обмежувальним, послідовним та достатнім.
Volodymyr Galagan, Olga Balatska
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 42-48; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.42-48

Abstract:
У статті розглянуто особливості підготовки та порядок проведення огляду та обшуку під час розслідування шахрайства на об’єктах залізничного транспорту. Встановлено негативні фактори, що впливають на ефективність проведення огляду під час розслідування шахрайства на об’єктах залізничного транспорту. До них належить швидкоплинність обстановки в умовах, коли особа, яка вчинила шахрайство, може швидко зникнути в потягу чи на вокзалі, та відсутність у правоохоронних органів об’єктивної можливості швидко відреагувати на факти вчинення шахрайства. Тож у разі проведення огляду місця події рекомендовано застосувати безперервний відеозапис процесу проведення огляду з метою суттєвого зменшення часу проведення огляду.Висвітлено низку особливостей тактичних прийомів проведення обшуку та особистого обшуку. Рекомендовано в усіх випадках проведення обшуку вилучати щоденники, листи, листування підозрюваного, записні книжки, блокноти, записки, фотокартки, а також предмети, вилучені чи обмежені законом у цивільному обігу. Під час подальшого розслідування такі предмети можуть бути пред’явлені для впізнання, направлені для дослідження під час проведення експертиз тощо.
Serhii Bahirov
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 26-34; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.26-34

Abstract:
У статті на підставі висвітлення проблем кримінально-правової оцінки необережних злочинів, вчинених кількома особами, доведено важливість феноменологічних досліджень для розвитку ессенціальних наукових теорій. У пропонованій публікації шляхом опису та аналізу новітнього емпіричного матеріалу доповнено феноменологію необережних злочинів, у вчиненні яких брали участь кілька суб’єктів. Авторський внесок у феноменологію цих злочинів дасть змогу розширити наукові уявлення про явище багатосуб’єктних необережних злочинів, а наведені практичні приклади можуть бути використані в навчальній та науковій кримінально-правовій літературі. Автор також уточнив і доповнив типологічну характеристику відповідних злочинів. Запропоновано перелік істотних ознак для кожної типологічної групи. З’ясовано, що під час поділу необережного співзаподіяння на «паралельне» та «послідовне» треба мати на увазі, що остання типологічна група є неоднорідною і має щонайменше два підтипи, які відрізняються низкою ознак.
Kostiantyn Melnyk
NaUKMA Research Papers. Law, Volume 3, pp 77-82; https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.77-82

Abstract:
У статті здійснено аналіз історії правового регулювання індивідуальних трудових спорів. Вивчено законодавчі та наукові підходи до визначення категорії «індивідуальний трудовий спір». Наведено авторське визначення категорії «індивідуальний трудовий спір» як неврегульованих розбіжностей між роботодавцем і працівником (претендентом на посаду, звільненим працівником) з питань застосування трудового законодавства, колективних угод, локальних нормативно-правових актів, трудового договору або встановлення чи зміни індивідуальних умов праці, про які заявлено в орган (посадовій особі), наділений відповідними повноваженнями з їх вирішення.Запропоновано класифікацію індивідуальних трудових спорів. Окреслено причини їх виникнення. Визначено особливості порядку вирішення індивідуальних трудових спорів та надано пропозиції з його удосконалення, зокрема щодо підвищення ефективності діяльності комісій по трудових спорах.
Page of 2
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Back to Top Top