Refine Search

New Search

Results in Journal Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art: 54

(searched for: journal_id:(4158300))
Page of 2
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Chen Qianqiu
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 189-203; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219169

Abstract:
Представлене дослідження присвячене висвітленню стилістичних особливостей жанру обробки в фортепіанній творчості Чжан Чжао. Творчість Чжан Чжао спрямована на збереження традиційного музичного мистецтва Китаю та популяризацію його на світовій музичній арені. З цієї точки зору жанр обробки в творчості Чжан Чжао займає особливе місце. Як матеріал для обробки композитор обрав народні пісні різних етносів, що населяють територію КНР. Однак методи обробки цих пісень, незалежно від їх національної приналежності, дуже близькі. Аналіз фортепіанних п’єс в жанрі обробки продемонстрував прихильність композитора до певних засобів.Мета дослідження – визначити палітру засобів, яку використовує композитор Чжан Чжао у своїх фортепіанних п’єсах, написаних в жанрі обробки.Методологією дослідження є комплексний підхід, в руслі якого використані методи культурологічного, історичного, порівняльного та музично-теоретичного аналізу: цілісний, стильовий, жанровий. Окрім того, використано метод активної ілюстрації (термін О. Вязкової), націлений на підтвердження розглянутих положень через залучення значного наочного матеріалу у вигляді нотних прикладів, поетичних текстів, ілюстрацій. Теоретико-методологічну основу концепції склали праці загального характеру, в яких висвітлюються питання теорії стилю, в тому числі національного.Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виявлено характерні стилістичні риси фортепіанних п’єс в жанрі обробки композитора Чжан Чжао.Висновки. Аналіз фортепіанних п’єс Чжан Чжао продемонстрував, що більшість цих творів має структуру з опорою на дворазове проведення теми і невеликий заключний розділ. Головними засобами розвитку автор найчастіше обирає фактурні і регістрові зміни, тобто ті засобі, які сприяють збереженню оригінального тематичного матеріалу. Велику роль у багатьох фортепіанних обробках Чжан Чжао грає остинато партії супроводу. При цьому переважання певних методів розвитку в проаналізованих п’єсах не виключає наявність інших засобів перетворення. Їх вибір визначається прагненням, по-перше, зберегти в обробці максимально близьке до оригіналу звучання тематичного матеріалу, по-друге, розкрити всю палітру виразного потенціалу тематизму в кожній конкретній п’єсі.
Anna Tkach
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 181-188; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219168

Abstract:
Жанр колискової пісні має важливе значення в традиційній культурі. Попри те, що чимало пісень, які мали відношення до циклу родинно-обрядового фольклору, припинили своє функціонування, колискові пісні не втрачають актуальності. У сучасній практиці призначення колискових пісень має більш практичне застосування, проте, у традиційній культурі їх роль була значно більшою, ніж заколисування дитини. Дослідження взаємозв’язку між компонентами колискових пісень та виокремлення їх етнічної своєрідності є актуальним завданням, що сприяє розумінню специфіки традиційної культури.Мета дослідження полягає у дослідженні специфіки колискових пісень та їх ролі в контексті традиційної культури.Методологія дослідження ґрунтується на культурно-історичному та музично- аналітичному підходах. В даному дослідженні культурно-історичний підхід використовується з метою виявлення соціокультурних умов, в яких формуються побутові фольклорні жанри. Велика увага приділяється семантичному рівню аналізу вербального тексту колискових пісень, який виявляє специфіку вірувань предків, взаємозв’язок тексту з функціональним призначенням цих пісень. Музично-аналітичний підхід дає змогу дослідити і порівняти певні спільні інтонації, ритмічні характеристики у колискових піснях, які існують в різних культурах.Наукова новизна дослідження полягає у розкритті ролі колискових пісень в контексті традиційної культури та виокремленні їх специфіки.Висновки. Колискові пісні виступають формою трансляції досвіду багатьох поколінь. Встановлено подібність музичних характеристик цього фольклорного жанру, які стосуються різних етнічних культур – це невеликий амбітус, низхідний рух, повторення одного інтонаційного звороту та вибір ритмічних малюнків, що відтворюють специфіку гойдання. Зміст колискових пісень відображає особливості вірувань предків. На прикладі колискових пісень, поширених в європейській культурі можна зазначити поєднання елементів християнської релігії та міфологічних уявлень. У колискових піснях є певні стабільні компоненти, що пов’язані із заспокоєнням дитини, прагненням її заколисати. Водночас існують відмінності, зокрема у вербальному тексті, які відтворюють специфіку соціокультурних умов, в яких вони формувались. Колискові пісні мають такі функції, як комунікативна, соціальна, магічна. Кожний елемент вербального тексту колискової має глибоке символічне значення та спрямований на виховання дитини, привертання певних духовних сил; сприяє її здоров’ю та забезпеченню їй щасливої долі.
Ilham Nazarov
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 204-217; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219170

Abstract:
Муслім Магомаєв (1942–2008) – видатний артист, який зіграв велику роль в історії культури вокальної музики Азербайджану і всього світу. У творчості М. Магомаєва особливе місце займають арії з опер різних композиторів. З перших кроків своєї творчості він вдавався до таких арій і успішно створював неповторні зразки мистецтва. У представленій статті приділено велику увагу виконанню оперних арій співаком і внесено ясність в принципи виконання. Підкреслено, що дотепер особливості виконання оперних арій М. Магомаєва не досліджувалися на науково-теоретичному ґрунті і у зв’язку з цим не проводилися широкі дослідження.Мета дослідження полягає у визначенні принципів виконання оперних арій М. Магомаєвим, особливостей інтерпретації деяких творів у його виконанні.Методологія дослідження. Використано методи аналізу різного вокального виконання. Все це пов’язаним чином представлено у вигляді відомостей про виконавця, що публікуються в різних газетах і журналах, а також в актуалізації деяких моментів з його життя. Здійснений аналіз виконання пов’язаний з теоретичним аспектом музикознавства. Водночас особливості вокального виконання представлені аналізом нотних прикладів.Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше досліджено особливості інтерпретації оперних арій у виконанні М. Магомаєва, визначено метод підходу до образів, створених виконавцем. Також, в рамках дослідження проаналізовано виконання на прикладах творів азербайджанських і західноєвропейських композиторів.Висновки. У репертуарі М. Магомаєва особливе місце приділено оперним аріям різних композиторів. Однією з головних особливостей у виконанні М. Магомаєва є збереження стилю будь-якої арії у процесі виконання. Це проявляється як у розмаїтті техніки виконавської майстерності, так і у індивідуальному застосуванні засобів художньої інтерпретації. Артист визначав властиві кожному образу найдрібніші деталі й перетворював їх в характерну особливість героя. Виконуючи такі арії, він з успіхом виявляв всі можливості свого голосу. Особливості характеру голосу, зокрема його сила, обсяг діапазону, форма звукового апарата, широка вокальна техніка виконання, багата звукова палітра дають підставу говорити про те, що звуковий апарат співака був закладений природою. Широкий діапазон голосу виконавця дозволив йому з великою майстерністю справлятися з аріями, написаними для басових і баритонових тембрів.
Olha Komenda
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 118-131; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219157

Abstract:
Запропоноване дослідження присвячене феномену універсальної творчої особистості, розглянутому в аспекті діяльнісного універсалізму.Мета дослідження – визначити й схарактеризувати особливості діяльнісного універсалізму творчої особистості в музичній культурі Ренесансу, Бароко та Класицизму.Методологія дослідження – авторський діяльнісно-структурний метод, що поєднує низку психологічних та мистецтвознавчих підходів до вивчення універсальної творчої особистості.Наукова новизна дослідження полягає у розробці та апробації теорії діяльнісного універсалізму творчої особистості.Висновки. У дослідженні простежено основні тенденції діяльнісного універсалізму особистості в ряді культур європейської традиції, доведено, що кумулятивний тип творчого універсалізму пов’язаний з типом музиканта-майстра, а синтетично- інтегративний – з типом музиканта-творця; з’ясовано сутність феномена універсальної творчої особистості Нового Часу; виявлено переламну функцію опери у становленні універсалізму особистості Нового Часу та роль Ж. Ф. Рамо як прототипа класичного універсала. Уточнено: зміст поняття універсальної творчої особистості; роль провідної та допоміжної діяльності у визначенні типу універсальної творчої особистості, а також роль універсальної творчої особистості і типів діяльнісного універсалізму в музично- історичному процесі. Загальне теоретичне значення роботи зумовлено розробкою структурно-типологічного, функціонального та індивідуального аспектів феномена діяльнісного універсалізму; застосуванням інтердисциплінарного підходу до осмислення універсальної творчої особистості. Доведено, що формування універсальної особистості у ХV–XVI століттях відзначене тенденціями екстенсивної полідіяльнісності та структурної невпорядкованості, у XVII–XVIII століттях – інтенсифікації та тяжіння до монодіяльнісності, і увесь цей час – домінування виконавства.
Vugar Humbatov
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 132-145; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219158

Abstract:
Заслужений артист Азербайджанської Республіки Ільхам Назаров є яскравим представником Азербайджанської школи вокального виконавства XXI століття. Він увійшов в історію мистецтва вокального виконавства Азербайджану як перший виконавець, що володіє контртеноровим звуковим тембром, широкими можливостями вокального виконавства, звуковим діапазоном обсягом 5 октав. Сфера діяльності І. Назарова широка і різноманітна. Значний напрямок його багатостороннього професійного шляху становить наукова творчість. У представленій статті обґрунтовується важливість написаних виконавцем наукових творів для музичної науки Азербайджану. Зазначено, що наукова творчість І. Назарова вперше досліджується послідовно й системно.Мета дослідження полягає у вивченні особливостей наукової діяльності І. Назарова, визначенні його авторської методики та аналізі багатогранності наукового доробку.Методологію дослідження складають методи аналітичного та хронологічного аналізу, спрямовані на ґрунтовне вивчення наукової діяльності музиканта. Систематизовано особливості наукового доробку І. Назарова та встановлено зв’язок з його педагогічною практикою.Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше розглядається наукова творчість І. Назарова – визначено важливість його авторської методики, схарактеризовано різноманітність тематики творів, напрямки наукової діяльності, нововведення, внесені ним в музикознавство Азербайджану, а також теоретичну та практичну значущість зазначених дослідницьких робіт. Водночас в статті описано дослідження, проведені на основі особливостей контртенорового звукового тембру І. Назарова, а також його дослідницька робота щодо народного артиста СРСР, видатного діяча Мусліма Магомаєва.Висновки. Науково-дослідницькі роботи становлять велику значущість у творчості І. Назарова. Попри те, що музикант займається науковою діяльністю з 2015 року, він є автором численних наукових статей, методичних рекомендацій, навчальних програм, навчальних посібників тощо. Деякі теми, досліджувані І. Назаровим, вперше вивчені в музичній науці Азербайджану. Можемо виокремити вивчення особливостей контртенорового звукового тембру і дослідження творчості народного артиста СРСР Мусліма Магомаєва. Перша наукова стаття, автором якої є І. Назаров, пов’язана саме з контртеноровим звуковим тембром. У книзі «Методика контртенорового виконавства» дослідник описує особливості контртенорового звука і науково доводить природність такого звука.Основною характерною особливістю наукової діяльності І. Назарова є застосування сучасних методів дослідження. Так, в дисертаційній роботі, пов’язаній з вивченням творчості М. Магомаєва, І. Назаров описує виконавські особливості з допомогою фізичних параметрів і комп’ютерних програм на прикладі твору каватини Фігаро, виконаного відомим співаком. Даний метод вперше застосований в музичній науці Азербайджану і є важливим кроком у вивченні особливостей вокального виконавства.
Tetiana Voronova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 146-155; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219160

Abstract:
Питання доцільності використання в опері мови оригіналу як єдино вірного варіанту виконання є спірним і набуло нині характеру міжгалузевого та творчого диспуту. Питання актуалізується у випадку, коли оперний спектакль ставиться у країні, в якій мова оригінального лібрето є незрозумілою для абсолютної більшості слухачів, і виникає проблема донесення ідеї, закладеної автором, до широкого кола слухачів.Існують різні підходи до розгляду цього питання – з точки зору зручності вокаліста, запитів публіки, інтенцій композитора і, нарешті, з точки зору завдань і цілей режисера. Якщо перші три аспекти раніше висвітлювалися в окремих наукових та науково-популярних публікаціях, то режисерський підхід потребує детального дослідження та обґрунтування.Мета дослідження – виявити та обґрунтувати основні режисерські підходи до слова як засобу донесення ідеї та необхідного психофізичного інструментарію актора в опері, як синкретичному жанрі.Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому застосуванні універсальних методів наукового пізнання, зокрема теоретичного узагальнення та аналогії, використання яких дає змогу оптимально розкрити сутність досліджуваної проблематики.Наукова новизна дослідження – вперше досліджено практичні аспекти феномену діалогу між автором та публікою з позиції режисерського втілення драматургії. Окреслено значення використання доступної глядачеві мови в оперному жанрі з точки зору втілення режисерського задуму.Висновки. Поява «режисерського театру» у ХХ столітті зумовила переосмислення інтерпретації подачі опери та зміщення акценту на вибір мови. Оскільки акторська виразність, з точки зору режисера, неможлива без миттєвого осмислення драматургії опери, цілісність образу героя досягається лише тісним зв’язком пластики тіла із сценічним словом, чого тяжко досягти при виконанні опери іноземною мовою. Таким чином, доступна глядачеві мова – це єдиний спосіб подолання оперних умовностей та засіб досягнення режисером гіпертекстуального виміру драматургії. Саме в такому вираженні виникає феномен «вічного діалогу».
Gunel Bakirova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 169-180; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219167

Abstract:
У статті досліджується історія розвитку орнаментики в клавірній музиці, принципи її формування та стилі виконання. Попри те, що орнаментика зазнавала різноманітних змін за змістом залежно від періоду, вона є одним з основних засобів вираження клавірної музики. Орнаментика проявляється в різних формах та є не тільки прикладом прикраси, а й виступає в ролі основного компонента в створенні твору. Також прикраси мають істотну вагу як естетичний чинник.Мета дослідження полягає в розгляді принципу історичного розвитку орнаментики, класифікуванні її видів та визначенні ролі в музиці. Водночас, в рамках проведеного дослідження, вноситься ясність в поняття про стиль орнаментики в клавірній музиці Західної Європи.Методологія дослідження базується на комплексному музично-аналітичному, теоретичному та історичному аналізі, узагальненні наукової літератури музикознавців Західної Європи й Росії на тему орнаментики.Наукова новизна дослідження. Вперше, в рамках музикознавства Азербайджану, досліджено особливості, принципи виконання орнаментики в західноєвропейській клавірній музиці.Висновки. Орнаментика має важливе значення для клавірної музики Західної Європи і виступає в ролі її основного засобу вираження. Її розвиток в клавірній музиці безпосередньо пов'язаний з мистецтвом імпровізації, в якому прикраси вважаються головним засобом вираження. Орнаментика є не тільки прикрасою мелодії – поряд зі структурою вона відіграє важливу роль для створення ритмічної будови твору, художнього змісту твору, форми та фактури. Музикознавці розглядали орнаментику у різних аспектах і класифікували її в різноманітних формах. У сучасний період орнаментика підрозділяється на дві групи: у вигляді прикрас і вільна орнаментика.Однією з основних особливостей клавірної музики Західної Європи є те, що вона відображає в собі музичні традиції того періоду. Відзначимо, що орнаментика в клавірній музиці пройшла етап свого високого розвитку в епоху Бароко. Основною характерною особливістю тут виступає відсутність регламентації орнаментики, її зміна залежить від школи, стилю виконання. Але пізніше поняття стилю в прикрасах було втрачено. Так, в епоху Класицизму прикраси вже регламентувалися і була прийнята загальна система прикрас в європейській клавірній музиці.
Nargiz Kengerli-Najafova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 156-168; doi:10.31866/2616-7581.3.2.2020.219166

Abstract:
На основі проведеного наукового дослідження, присвяченого проблемі артикуляції в фортепіанно-виконавському мистецтві, узагальнено її основні положення. Автор виявляє два взаємопов’язаних аспекти в досягненні виконавської артикуляції. Різна функціональність цих аспектів дозволяє представити музичну артикуляцію у двох видах: як авторську (або редакторську) і як виконавську. Авторська артикуляція – це першооснова, об’єктивна і незмінна даність, закодована в нотному тексті думка, а виконавська артикуляція – це похідне, суб’єктивне, нескінченно пізнаване і відтворюване виконавцем мистецтво.Мета дослідження – вивчення проблеми артикуляції у виконавській діяльності сучасних азербайджанських піаністів.Методологія дослідження. Процес дослідження артикуляції здійснювався за допомогою методів аналізу, синтезу та узагальнення на основі прослуховування виконавських записів фортепіанних творів, різних за стилем і формою.Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше на основі історичного та науково-теоретичного аналізу даної проблеми формулюється поняття артикуляції як об’єктивної даності нотного тексту і як суб’єктивного відтворення в процесі інтерпретації музики, тобто як авторської, редакторської і як виконавської. Вперше проводиться аналогія між знаками пунктуації в мові й знаками музичної пунктуації, здійснюваних піаністом в процесі виконання. Вводяться такі розділові знаки, як музичні: крапка, три крапки, кома, вигук, питання.Висновки. Визначено провідну роль авторської (редакторської) і виконавської артикуляції в процесі інтерпретації музики, а також засобів музичної пунктуації, які значною мірою впливають і обумовлюють майстерність в досягненні драматургічної цілісності твору. Підкреслено особливу творчу роль музиканта-виконавця в створенні виконавської артикуляції, що спирається на глибоке пізнання авторської або редакторської артикуляції, даної в нотному тексті (legato, legatissimo, non legato, staccato, marcato, tenuto, accent). Обґрунтовано висновок про те, що майстерність виконавської артикуляції знаходиться в прямій і послідовній залежності від вивчення та аналізу нотного тексту – чим глибше і ширше пізнання виконавця, тим більше варіантів творчих прочитань-інтерпретацій він створює.
Victor Mishalow
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 59-70; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204339

Abstract:
Методологія дослідження ґрунтується на історичному, системному, соціологічному та культурному підходах. Застосовано методи наукового вивчення, зокрема, історико- хронологічний аналіз методик гри на бандурі Василя Ємця; методи системної класифікації та комплексного аналізу ігрових прийомів, які він розробив. Метод аналізу спрямований на виконавську техніку гри та концертний репертуар Василя Ємця, його філософську інтерпретацію бачення ролі бандурного мистецтва у культурних процесах. Джерельну базу дослідження включають: книги та статті про бандуру (головно, про Василя Ємця), особисті записи на касетах та фотографії, зроблені автором. Окремі висновки та узагальнення проведено на основі особистої взаємодії з митцем.Наукова новизна дослідження полягає у введенні в науковий обіг органологічного та ергологічного аналізу мистецької діяльності бандуриста Василя Ємця. Вперше здійснено порівняльну характеристику традиційного та новаторського у творчості виконавця у контексті сучасного бандурного виконавства в Україні.Висновки. Василь Ємець був унікальною людиною і музикантом. Він здійснив значний вплив на розвиток техніки гри на бандурі, репертуару та конструкції інструмента. Митець поєднав у своїй творчості традиційну кобзарську гру та новації сучасного концертного виконавства. Аудіозаписи й фотоматеріали, здійснені під час особистих зустрічей, сприяли переосмисленню його мистецького, філософського, культурологічного доробку, особливо в аспектах технології виконавства і формування концертного матеріалу. Розроблені та впроваджені виконавцем музичні терміни для опису ігрових прийомів можна і сьогодні застосовувати у методиці бандурної гри. Аудіозаписи мелодій, здійснені під час інтерв’ю сприяли реконструкції його репертуару та активного залучення цих творів до концертного репертуару сучасних бандуристів. Виокремлено взаємозв’язок технічних виконавських прийомів та конструктивних особливостей інструмента, що пояснює мотиви філософського осмислення ролі бандурного мистецтва у світовому культурному процесі.
Petro Andriichuk
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 71-80; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204342

Abstract:
В статті проаналізовано специфіку розвитку аматорського хорового мистецтва з другої половини XX століття по теперішній час в контексті музичної культури України. Наголошено, що хорові колективи є формою розкриття творчого потенціалу учасників, виступають як засіб об’єднання людей різних професій та вікових категорій за спільними інтересами, відкривають можливості долучатися до народного пісенного надбання та брати участь у концертній діяльності.Метою дослідження є висвітлення специфіки та основних тенденцій розвитку аматорського хорового мистецтва у другій половині XX – початку ХХІ століття в контексті української музичної культури. Це передбачає звернення до типології колективів, представлених у вітчизняному просторі, виокремлення ключових аспектів їх концертно- виконавської діяльності та виявлення певних закономірностей функціонування у великих і малих містах, селах.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні двох суспільно-історичних хвиль впливу на розвиток українського народного хорового мистецтва у другій половині ХХ століття, а також особливостей функціонування народних хорових колективів у великих і малих містах та в сільській місцевості у радянську добу та в незалежній Україні. Також дається характеристика чинників, що стимулюють збереження, трансформацію організаційних засад та зростання творчого рівня аматорських народних хорових колективів.Методологія дослідження ґрунтується на використанні історичного, компаративного, джерелознавчого, аксіологічного та культурологічного підходів і методів, що з них випливають. Зокрема, історико-хронологічний метод використаний для встановлення етапів розвитку і тяглості у творчій діяльності народних хорових колективів, аксіологічний – для визначення його соціально-культурної значущості, компаративний – для порівняльних характеристик умов функціонування аматорських хорів, джерелознавчий та культурологічний підходи допомагають розглядати явище народного хорового аматорства різнобічно, у широкому контексті. Окрім того використовується інформація, отримана з офіційних та неофіційних опитувань, проведених у народних хорових колективах Чернігівської області. Висновки. На розвиток українського аматорського хорового мистецтва у другій половині ХХ століття великий вплив справили дві суспільно-історичні хвилі. Перша припадає на повоєнний період (1950–1960), коли при сільських клубах, міських і заводських будинках культури створювалася величезна кількість вокально-хорових колективів. Друга (1990-ті), пов’язана із здобуттям Україною незалежності та формуванням абсолютно нових засад культурно-мистецького життя – громадянських свобод, можливості участі у різноманітних фестивалях і конкурсах в Україні та за її межами, і, як результат, переусвідомлення сутності аматорської народнопісенної творчості, яка є основою репертуару аматорських хорових колективів.
Nataliia Danchenko
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 37-47; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204337

Abstract:
У статті проаналізовано підходи до графічної візуалізації акусматичної музики. Розглянуто специфіку цього жанрового різновиду електронної музики, характерними ознаками якого є прихованість джерела звуку і відсутність традиційного письмового шифрування – нотації.Мета дослідження – виявлення сучасних можливостей графічної візуалізації акусматичних творів.Методологія дослідження. Використано структурно-функціональний метод, необхідний для вивчення атрибутивних характеристик звукових об’єктів, а також порівняльний метод, спрямований на аналіз різних композиторських підходів до електронних партитур. Виявлено трансформацію принципів нотного запису в акусматичних творах. Зазначено, що внаслідок відсутності виконавця, нотація втрачає свою найважливішу роль – слугувати інструкцією для багаторазового відтворення музики, оскільки композиція записується в студії та транслюється на концерті у вигляді фонограми.Наукова новизна дослідження полягає в удосконаленні підходів до вивчення авангардної електронної музики без авторської нотації. На основі дослідження композиторських партитур «Vivente non vivente» С. Губайдуліної, «Артикуляції» Д. Лігеті, «Електронний етюд № 2» К. Штокгаузена, які створені на основі аудіозапису, проаналізовано функції графічної фіксації, здійсненої після звучання. Проведено аналогії з нотацією народних пісень. Розглянуто комп’ютерні засоби візуалізації акустичних процесів. Виявлено, що майже всі вони мають вигляд графіку розподілення звукових коливань у координатах частоти й часу, що відповідають вертикалі та горизонталі традиційної нотації. Проаналізовано недоліки автоматичного зображення акустичних процесів, що не розкриває унікальності тембру і текстури різних звукових об’єктів. Порівняно музикознавчі підходи до розв’язання цієї проблеми.Висновки. Обґрунтовано необхідність створення візуалізації для дослідження композицій, які не мають авторської партитури. На основі вивчення зразків авангардної нотації здійснено припущення щодо вигляду і характеристик графічних символів. Досліджено принципи акусмографічної візуалізації, що додає до сонограми письмові знаки, спрямовані на розкриття авторського задуму.
Iryna Kaznokh
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 18-26; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204335

Abstract:
Церковна богослужбова практика впродовж століть сформулювала досконалі музичні форми, структура яких побудована на внутрішніх жанрах, об’єднаних спільною ідеєю усіх частин. Класифікація їх музичної драматургії визначається музично-філологічним компонентом, що вибудовує літургійно-художню цілісність циклічної форми твору. Такою формою представлений Пасхальниий канон, який займає особливе місце серед усіх творів візантійської гимнографії.Мета дослідження – розглянути композиційну структуру жанру Пасхального канону в контексті його богословського та музично-поетичного змісту.Методологія дослідження базується на комплексному музично-аналітичному, теоретичному та історичному аналізі.Наукова новизна дослідження полягає у цілісному вивченні жанру канону з позиції встановлення взаємозв’язків на рівні мелосу, поетики та літургійного змісту.Висновки. Драматургія Пасхального канону будується на основі узгодження богословських акцентів із засобами поетичного вислову та музичного інструментарію, зокрема, інтонаційного, метро-ритмічного, лейтмотивного засобів тощо. В такий спосіб досягається цілісність всіх 9 пісень канону в межах усієї циклічної форми. Загальна конструкція Пасхального канону інспірована законами риторичного мистецтва, а також визначальними засадами християнських гимнографів, чия творчість базувалася на поєднанні старозавітних і новозавітних образів. Відтак, музична й поетична логіка розгортання загальної драматургії жанру канону виявляє узгодження естетичної компоненти з домінантними акцентами богословської ідеї празника Пасхи.
Violetta Dutchak
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 95-109; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204344

Abstract:
В статті аналізується літературно-документальне дослідження відомого українського письменника діаспори Уласа Самчука (1905–1987) «Живі струни. Бандура і бандуристи» з позицій музичного джерелознавства. Розглянуто структуру і напрями тематичних пошуків роботи У. Самчука, що були зініційовані вивченням феномену найвідомішого колективу української діаспори – Капели бандуристів імені Тараса Шевченка (США). Відзначено актуальну досі філософсько-естетичну сферу книги, зумовлену розумінням кобзи-бандури як яскравого символу української культури, а кобзарства – як її традиційного феномену.Мета дослідження полягає в аналізі літературно-наукового доробку Уласа Самчука «Живі струни» з позиції сучасного музичного джерелознавства. При цьому актуальним видається вирішення таких завдань: визначити структуру і напрями тематичних пошуків і досліджень, здійснених письменником у роботі; здійснити хронологічну класифікацію матеріалу; окреслити філософсько-естетичну сферу книги; з’ясувати значення роботи У. Самчука у порівнянні з іншими джерелами досліджень бандурного мистецтва України й діаспори.Методологію дослідження визначає використання історичного, джерелознавчого, компаративного, аксіологічного і культурологічного підходів, а також відповідних їм методів. Зокрема, історико-хронологічний метод використаний для розгляду послідовності й етапів створення дослідження У. Самчука, аксіологічний – для визначення його мистецької цінності, компаративний – для порівняння з іншими роботами дослідження кобзарства і бандурного мистецтва, джерелознавчий та культурологічний підходи сприятимуть різностороннім аспектам аналізу досліджень творчої діяльності бандуристів у світовому культурному просторі.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні місця і значення роботи У. Самчука в контексті джерелознавства наукових досліджень бандурного мистецтва України і діаспори, а також у характеристиці літературно-публіцистичного стилю письменника у його культурологічній праці про кобзарство.Висновки. У роботі У. Самчука інструмент бандура виступає національним символом, що об’єднує українців теренної та еміграційної її частин крізь час і простір, а кобзарство – особливою верствою народу, яка володіє «силою відродження» в усі періоди історії і на різних континентах. Основними напрямами дослідження письменника слід вважати: історично- хронікальний, філософсько-естетичний, виконавський, репертуарний. Робота У. Самчука за інформативною насиченістю та хронологічною послідовністю може слугувати не лише історією створення і діяльності Капели бандуристів ім. Т. Шевченка, але і своєрідною енциклопедією всього кобзарства минулого і сучасності, України і діаспори. Відзначено, що у порівнянні з іншими джерелами досліджень бандурного мистецтва, робота Уласа Самчука відзначається синтезованим підходом до висвітлення кобзарства як невід’ємної частини культури і менталітету української нації, потужним засобом формування самоідентифікації українців світу. Автор об’єднує гносеологічний, історичний, фольклористичний, літературно-публіцистичний, музикознавчий аспекти в аналізі бандурного мистецтва протягом всіх етапів його функціонування.
Oleksandr Voitovych
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 48-58; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204338

Abstract:
Стаття присвячена способу естетичної оцінки акустики концертних залів на основі властивостей сприйняття музичного матеріалу слуховою системою людини. Для цього визначено набір вагомих критеріїв оцінки, таких як: просторовість, ширина, тембр, розбірливість, гучність та ін. Суб’єктивні критерії оцінки перебувають у тісному взаємозв’язку між собою та корелюються із об’єктивними акустичними параметрами концертних залів. Для виконання поставлених завдань здійснено вибір концертних залів та подано короткі відомості про них. Для естетичної оцінки підібрані музичні твори у виконанні камерного оркестру. Оцінювання звучання у вибраних залах проводилось серед звукорежисерів, композиторів, диригентів, музикантів, музичних критиків та відвідувачів концертів і вистав. Проведено систематизацію результатів опитування та дана порівняльна характеристика звучанню класичної музики у двох вибраних концертних залах.Мета дослідження – запропонувати спосіб естетичної оцінки акустичних властивостей концертних залів, який базується на суб’єктивному сприйнятті звучання музичного матеріалу.Методологію дослідження визначають методи: аналітичний – у вивченні наукової літератури; теоретичний – для визначення спеціальної термінології, опису явищ, що мають місце під час проведення досліджень, параметрів, за якими здійснюється суб’єктивна оцінка; емпіричний – при прослуховуванні оркестрів у концертних залах з подальшою експертною оцінкою результатів; компаративний – у процесі порівняння результатів досліджень; методи аналізу і синтезу – для опрацювання результатів дослідження, а також метод інтерв’ювання – для отримання інформації від музикантів та активних слухачів.Наукова новизна дослідження полягає у спробі порівняти звучання оркестрової музики в різних концертних залах за допомогою наукового дослідження суб’єктивного сприйняття музичного матеріалу.Висновки. Проаналізувавши результати оцінки, можна сказати, що звучання оркестрів в досліджуваних залах суттєво відрізняється між собою. Кожний концертний зал має свою індивідуальну та неповторну акустику. Тому це потрібно враховувати при виборі репертуару концертуючих колективів та плануванні концертів. Застосування механізму естетичної оцінки, який базується на суб’єктивному сприйнятті звучання музичного матеріалу дає позитивний результат, тому його застосування можна вважати виправданим.
Hryhorii Hanzburh
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 27-36; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204336

Abstract:
Говорячи про музику, заведено проводити більш-менш виправдані аналогії з реаліями повсякденного життя, явищами науки або суміжними видами мистецтва. Такі аналогії можуть в одних випадках приводити до помилок, в інших – до відкриттів. В статті обговорено метафоричні образи (зокрема просторові) у висловлюваннях про музику, проаналізовано випадки запозичення термінології природних і мистецтвознавчих наук в музично-теоретичних дослідженнях. Показано, що терміни, запозичені музикознавством із природничих і гуманітарних наук, мають різну смислову глибину.Мета дослідження – виявити художні та технічні прийоми, що викликають просторові відчуття, уявлення й ілюзії при сприйнятті музики.Методологія дослідження. Використано методи порівняльного вивчення музики та інших видів мистецтва, зокрема, живопису і театру, методи спостереження, зіставлення, теоретичного узагальнення.Наукова новизна дослідження полягає у виявленні стафажної функції елементів контрастно-компонентних фонів в оркестровому стилі Н. Римського-Корсакова. Також пояснено генезис і значення музикознавчого терміна «мізанфонія», утвореного за аналогією з терміном «мізансцена», що застосовується в театрознавстві та режисурі. Наведено приклади використання мізанфонічних і псевдомізанфонічних прийомів і ефектів в музичних творах композиторів різних епох (зокрема з музики Дж. Пуччіні, Л. Ноно, Г. Канчелі та ін.). На прикладах з музикознавчої літератури показано і пояснено принципову відмінність між термінами «мізанфонія» і «стереофонія».Висновки стосуються розуміння мізанфонії як локалізації та взаємопереміщення джерел звуку в певний момент виконання музичного твору, ствердження важливості просторових уявлень для слухацького сприйняття і професійного аналізу музики. Спростовано твердження Е. Курта про відсутність просторового моменту в музично-чуттєвих враженнях.
Yevheniia Bondar
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 81-94; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204343

Abstract:
Мета дослідження – презентація аналізу хорового твору К. Цепколенко, як прикладу твору-деструкції в галузі нової сакральної хорової музики. Завданнями роботи визначено: виявлення особливостей поетично-смислових, музично-виразних векторів кантати; виокремлення провідних художньо-стильових підходів; розгляд авторських прийомів та засобів інтонаційно-художнього мовлення; висвітлення концепції жанру твору-деструкції, як провокативного напрямку в галузі неосакральної хорової музики.Методологія дослідження. Методами дослідження є аналітично-музикознавчий, системний, текстологічний, а також загальнонаукові підходи.Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що в ній запропонована оригінальна типологія щодо класифікації творів нової сакральної хорової музики; вперше до наукового обігу введено нотний текст хорового твору К. Цепколенко; запропоновані нові підходи до аналізу художнього тексту сучасних хорових творів.Висновки. «Історія єресі» К. Цепколенко є оригінальним прикладом індивідуальної авторської концепції релігійно-сакральної ідеї християнства, яка реалізується шляхом заперечення/деструкції та утворює унікальний смисловий вектор розвитку музично- виразного комплексу хорової партитури. В кантаті відсутні сталі стильові показники неосакрального напрямку, але звернення до релігійної тематики «провокує» і композитора, і слухача на певні рефлексії філософського і музично-семантичного складу. Концептуальні жанрові пріоритети композитора стають своєрідним символом ідейної амбівалентності «нової сакральності».
Hanna Karas
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 3, pp 8-17; doi:10.31866/2616-7581.3.1.2020.204334

Abstract:
У статті розглянуто Український культурний центр в Гантері (США) як особливий культурний простір, семіосфера якого сповнена різних текстів і знаків: вербальна комунікація (українська, англійська та інші мови), музичні тексти (вокальні, інструментальні), мова архітектури, образотворчого мистецтва, мова природи. Основний акцент зроблено на проведенні від 1983 року за ініціативи композитора Ігоря Соневицького фестивалю класичної та камерної музики в Greene County (штат Нью- Йорк), який продовжується до наших днів. Метою фестивалю є пропагування сучасного українського музичного мистецтва.Мета дослідження – осмислити семіосферу націокультурного простору Гантера (США). У статті використано історичний, аксіологічний, культурологічний та інформаційно-семіотичний підходи й відповідні їм методи, які визначають методологію дослідження. Зокрема, історико-хронологічний метод використаний для розгляду діяльності Українського культурного центру в Гантері впродовж тривалого часу (понад 40 років), аксіологічний – для визначення цінності здобутків українських митців, культурологічні методи сприятимуть різновекторному представленню внеску діячів культури у світову та українську скарбниці, інформаційно-семіотичний метод допоможе осмислити семіосферу простору Гантера як світ знаків, за допомогою яких в людському суспільстві зберігається і накопичується соціально-культурна інформація, створена людьми знаковими засобами.Наукову новизну дослідження становить введення до наукового обігу систематизованої інформації та архівних матеріалів про діяльність Українського культурного центру в Гантері, проведення за ініціативою композитора Ігоря Соневицького фестивалю класичної та камерної музики в Greene County (штат Нью-Йорк).Висновки. Українська культура як синтез різних видів мистецтва та народної творчості, яку зберігає і продукує Український культурний центр в Гантері, допомагає нашим землякам або американцям українського походження зберігати свою національну і культурну ідентичність, а для представників інших народів – демонструвати її високі сенси й досягнення.
Violetta Dutchak
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 173-188; doi:10.31866/2616-7581.2.2.2019.187443

Abstract:
У статті аналізується аудіотворчість (звукозаписи) провідного колективу української діаспори Капели бандуристів імені Тараса Шевченка (Детройт, США) в контексті актуалізації досліджень розвитку бандурного мистецтва в Україні та зарубіжжі, зокрема відзначення 100-літнього ювілею колективу (2018). Поряд з активною виконавською діяльністю, тріумфальними виступами колективу в Месі Голл (Торонто, Канада) та Білому Домі (Вашингтон, США), Капела зафіксувала свою творчість в аудіозаписах, видала численні довгограючі платівки, касети, аудіодиски, відеодиски, опрацювавши понад 600 творів бандурного і хорового репертуару.Метою статті постає аналіз звукозаписних здобутків Капели бандуристів імені Тараса Шевченка з позицій репертуарно-тематичного, жанрового, інтерпретаційного, інструментознавчого, виконавсько-стильового аспектів.Здійснено історичну ретроспективу аудіотворчості колективу, введено до наукового обігу останній ювілейний диск «Браття! Будем жити!» (2018), що й становить наукову новизну дослідження.Відзначено тематичний спектр дискографії колективу. Зокрема, Капелою створений багатий каталог звукозаписів, до якого увійшли українська хорова класика М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя, О. Кошиця, М. Лисенка, С. Людкевича, К. Стеценка, А. Гнатишина, твори Г. Хоткевича, Г. Китастого, П. Потапенка, численні українські народні пісні, канти, псальми. Відзначено, що виконавські гастрольні тури Капели ставали поштовхом до фіксації репертуару – запису провідних тематичних напрямів, про що свідчать назви альбомів: «Ми знов з тобою, Україно», «Чорноморський тур», «Українські степи», «Бандурне Різдво» та ін. У статті використано історичний, аксіологічний, музикознавчий та культурологічний підходи та відповідні їм методи, які визначають методологію дослідження. Зокрема, історико- хронологічний метод використаний для розгляду послідовності й етапів звукозаписної творчості колективу бандуристів, аксіологічний – для визначення його мистецької цінності, музикознавчі та культурологічні методи сприятимуть різностороннім аспектам аналізу входження звукової творчості Капели бандуристів імені Тараса Шевченка у світовий культурний простір.Висновки. Аудіозаписи Капели бандуристів імені Тараса Шевченка зафіксували процеси удосконалення народного інструментарію в діаспорі, зокрема бандур харківського типу майстрів П. і О. Гончаренків, Ю. Приймака, М. Лісківського, А. Чорного, М. Дяковського, А. Бірка та ін. Аналіз звукозаписів колективу дозволив визначити динаміку як загальних тенденцій збереження і відтворення виконавських здобутків Капели, так і мистецьких досягнень у різні періоди її функціонування під керівництвом диригентів Г. Китастого, В. Божика, П. Потапенка, В. Колесника, О. Махлая та ін.
Andriy Bondarenko
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 151-162; doi:10.31866/2616-7581.2.2.2019.187450

Abstract:
Статтю присвячено традиції виконання вокальної музики в українських перекладах. Актуальність роботи пов’язана, з одного боку, із незгасним інтересом до вокальних перекладів в мистецькому середовищі, а з іншого – браком узагальненої інформації і теоретичних розробок, і, як наслідок – виникненням і побутуванням навіть в професійних середовищах різного роду міфів, що стримують творчу ініціативу митців та мистецьких колективів і загалом гальмують процес розвитку та оновлення української оперної та камерно-вокальної сцени.Мета роботи – дослідити традицію українських вокальних перекладів у контексті сучасних тенденцій у вокальному мистецтві України та світу, систематизувати інформацію щодо видань таких перекладів та використання у виконавській практиці.Методологія дослідження включає комплекс емпіричних та аналітичних методів – збір та опис інформації, статистичний аналіз зібраної інформації, а також порівняльний аналіз з подібними явищами світового мистецького сьогодення. Наукова новизна роботи полягає у комплексному висвітленні питань функціонування українських вокальних перекладів, систематизації даних, що представлені у джерелах розрізнено, вперше досліджується доробок сучасних українських майстрів вокального перекладу – В. Яковчука, Ю. Гершунської, Ю. Отрошенка, поглиблено теоретичні положення щодо основних вимог до вокального перекладу.Висновки. Відродження українських вокальних перекладів можливе за умови комплексного підходу, що включає концертну діяльність, публікацію нот, відеозаписів, збір інформації про такі артефакти в минулі десятиліття та проведення наукової роботи. Появу окремих проектів, спрямованих на відродження такої традиції можна розглядати як в контексті патріотичної хвилі відродження української культури, так і в контексті загальносвітової тенденції до опанування класичною спадщиною і пошуку нових її інтерпретацій.
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 189-195; doi:10.31866/2616-7581.2.2.2019.187452

Abstract:
Мета дослідження – дати уявлення про нелінійну концепцію музики, що виражає постмодерну концепцію світу.Наукова новизна роботи – вперше розкрито новизну (радикалізм) композиторського мислення, основу якого складає принцип об’єктивної багатоваріантності і «відкритий» формат; вперше дано авторське визначення нелінійної музичної реальності, де виділяються три форми репрезентації: локальна, тотальна і поліфуркаційна.Методологія дослідження базується на використанні синергетичного підходу (розроблений в філософії другої половини ХХ століття), що дозволяє розкрити нову сутність і якість музично-художніх композицій, релевантних постмодерному (постнекласичному) стану світу і, відповідно – композиторського мислення. Моделі нелінійних музичних систем охоплюють жанрові форми, що визначають акціонізм-хепенінг, інструментальний театр, перфоманс, а також техніки колажу та інтертекстуальності. Некласичною стороною нової музичної реальності є нова інтерпретація синтезу, пов’язана або з нетривіальним зближенням видів мистецтв і нівелюванням видових меж – музичного і вербального (фонетичного) у вигляді мезо, акро- і телевірша, музичного та quasi-театрального, музичного та образотворчого, а також музично-звукового і техногенного, або з заміною класичного синтезу «одночасним з’єднанням видимих і чутних подій в поліфеноменальному контрапункті». На цій основі сформувався свого роду політекст, особливістю якого виступила нелінійність. Його найбільш радикальну форму представляють арт-мікст композиції Д. Кейджа з «повністю розкутою формою» (І. Добріцина).Висновки. Відмінними рисами нелінійності в музиці виступають казуальність процесу, відкритість форми, поліваріантність та інтерпретативність як тексту, так і засобів вираження, де об’єднання матеріалу здійснюється на основі симультанності без функціональної інтерференції різних видів мистецтв, а процес самоорганізації протікає згідно з «покликом атрактора».
Victor Mishalow
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 163-172; doi:10.31866/2616-7581.2.2.2019.187440

Abstract:
У повоєнні роки Другої світової війни українська діаспора в Австралії зберегла харківську бандуру, спосіб гри, репертуар та техніку виконання до кінця 1980-х рр. У зазначений період на новому терені цей спосіб гри на бандурі зазнав низки трансформацій та нововведень. Традиція, яка збереглася, проливає світло на історію бандури та демонструє процес трансформації, що їх зазнає етнічна музична культура в ізольованих осередках, а також феномен інноваційного розвитку.Мета дослідження полягає у виявленні закономірностей, передумов трансформації та інновації в грі на бандурі харківського типу в українській діаспорі Австралії.Методологія дослідження побудована на історичному, системному, соціологічному та культурологічному підходах із залученням наукових досліджень у суміжних галузях музикознавства. Метод історично-хронологічного аналізу застосовується для виявлення особливостей традиційної гри на бандурі. Метод системної класифікації виконавської практики застосовується для порівняння збережених способів, що побутують в Україні, та виконавської практики в Австралії. Аналіз був сфокусований на харківську бандуру, техніку та репертуар Гната Хотеквича, його студентів та послідовників, його філософію відносно мистецтва гри на бандурі, з особливим акцентом на діяльність Г. Бажула та його студента П. Деряжного. Джерельну базу статті складають монографії, наукові статті та епістолярна спадщина традиційного та академічного виконання на бандурі, що розглядають бандурну діяльність Г. Бажула (харківський тип інструмента) в Австралії. Деякі висновки були зроблені на базі особистих спостережень автора та численних інтерв’ю з видатними представниками української діаспори Австралії.Наукова новизна праці полягає у залученні до наукового обігу органологічного та ерґологічного аналізу діяльності бандуристів, котрі застосовували харківський спосіб та техніку гри. Виявлено рівень збереження традиції, систематизовано еволюційні зміни способів гри, окреслено коло оригінальних прийомів гри, введених у виконавство у українській діаспорі Австралії.Висновки. Збереження традиційних артефактів української культури відбувається у численних ізольованих громадах діаспори по всьому світу. В українській діаспорі в Австралії харківська бандура, виконавство на харківській бандурі, харківський спосіб гри та репертуар функціонували до кінця 1980-х. Однак, на Австралійському континенті, цей стиль зазнав певної трансформації та новаторства, що відображало середовище, в якому цей культурний артефакт використовувався. Ці культурні залишки дозволяють нам краще зрозуміти та реконструювати невідомі сторінки історії бандурного виконавства в Україні, а також демонструють процеси трансформації, які традиційна етнічна музична культура зазнає в ізольованих центрах. Дане дослідження демонструє механізми впровадження інновацій у процеси розвитку культурних артефактів, їх систематизацію і дозволяє здійснювати аналогічні розвідки у ізольованих культурних осередках інших країн світу.
Ihor Tylyk
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 140-150; doi:10.31866/2616-7581.2.2.2019.187439

Abstract:
Мета роботи – висвітлити один із недостатньо досліджених аспектів веделезнавчої проблематики – специфіку співвідношення музичного і вербально-текстового концептів духовно-хорових творів А. Веделя у процесі їх образно-драматургічного розвитку.Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому застосуванні універсальних методів наукового пізнання, зокрема індукції, дедукції, історичного методу, культурологічної реконструкції, використання яких дає змогу оптимально розкрити сутність досліджуваної проблематики.Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в сучасному музикознавстві розглянуто специфіку взаємодії музичного і вербально-текстового рядів у духовно- хорових творах А. Веделя на перетині декількох евристичних проекцій, зокрема, музикознавчо-структуралістської, психологічної, релігійно-філософської.Висновки. Творчість А. Веделя є складним і поліаспектним феноменом, сутність якого розкривається крізь призму відповідності вербально-текстового і музичного образу.
, Victoriia Shevchenko
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 196-203; doi:10.31866/2616-7581.2.2.2019.187455

Abstract:
Метою дослідження є виділення характерних рис композиторського мислення Олега Киви на прикладі його камерних кантат. Дана мета передбачає вирішення ряду завдань, зокрема, аналіз місця його творчості в контексті музичної культури другої половини ХХ століття та виокремлення його зв’язків з попередньою музичною традицією.Методологія дослідження пов’язана з використанням методу аналізу наявного музичного матеріалу – кантат О. Киви, здійснення огляду науково-теоретичного матеріалу, присвяченого творчості композитора та узагальненню і систематизуванню отриманих результатів з метою виділення спільних та відмінних рис кантат Киви.Наукова новизна полягає у висвітленні ключових рис хорового мислення Олега Киви, які унаочнюються у його камерних кантатах. Синтезування різних жанрових витоків та яскраве мелодичне начало є тими особливостями, що становлять основу композиторського стилю автора. Утверджується життєвість жанру кантати у музичній культурі XX століття та його спроможність відтворити композиторські інтенції.Висновки. Камерна кантата є одним з провідних жанрів у творчості О. Киви. Можна відмітити еволюцію композиторського мислення на прикладі його камерних кантат. В даному жанрі простежується зміна композиторського мислення – від превалювання ліричних образів у перших камерних кантатах до філософсько- заглибленої споглядальності в останніх. Для композитора притаманна схильність до стильового синтезу, що проявляється шляхом поєднання елементів академічної та естрадної музики, вітчизняного фольклору та східної етнічної музики. Кожна камерна кантата являє собою новий варіант реалізації даного жанру та свідчить про надзвичайну мелодичну обдарованість композитора. Перспективним напрямком для подальших розвідок виступає висвітлення специфіки втілення даного жанру у творчості й інших провідних українських композиторів.
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 126-139; doi:10.31866/2616-7581.2.2.2019.187437

Abstract:
Психологічне джерело людської діяльності заховане в людській природі. Вартості життя, на які спираються життєствердження і життєтворчість особистості, проявляються в естетичній та етичній сферах. У сфері естетичній – це переживання краси й величі, у сфері етичній – це любов, вірність, самовідданість і життєрадісність, передумовою яких є активна настанова людини. Отож, етос перебуває у тісному взаємозв’язку з еросом. Останній використовується у статті у значенні сильного, пристрасного естетичного (а не фізіологічного або психофізіологічного) почуття. Мета роботи – дослідити взаємопов’язаність етосу і еросу у життєдіяльності видатного діяча української музичної культури Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912). Методологія дослідження полягає у поєднанні культурно-історичного методу (висвітлення життя і творчості композитора крізь призму естетичної та етичної сфер), методу аналізу наукової літератури з проблеми (для виявлення ступеня її розробленості та перспективи подальших розвідок), епістологічного аналізу та методів персонології (біографічного та культурно-психологічної реконструкції).Наукова новизна статті зумовлена тим, що вперше духовний світ М. Лисенка, в якому органічно взаємодіяли етос і ерос, осмислюється як чинник, що мав глибокий вплив на його музичну творчість. Це, зокрема, знайшло втілення у вокальних творах (солоспівах), які складають золотий фонд українського музичного мистецтва.Висновки. У запропонованій дослідницькій роботі привернена увага до особистого життя композитора, його ціннісних орієнтацій та емоційних станів, зокрема до почуття любові до жінки. Результати дослідження дають змогу переосмислити надбання національної музичної культури у контексті проблеми особистості.
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 71-79; doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171790

Abstract:
Мета роботи. Дослідження пов’язане із висвітленням питання специфіки побутування словацько-українського пісенного фольклору на території Східної Словаччини, розкриттям питання функціонування пісенного фестивалю «Маковицька струна». Методологія дослідження полягає у поєднанні методів пізнання, зумовлених вимогами об’єктивного аналізу історичних джерел, що відображають основні тенденції розвитку та функціонування культурно-мистецького життя українців Пряшівщини другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Наукова новизна роботи полягає у комплексному висвітленні словацько-українських пісенних зв’язків. Взаємозв’язки між українською пісенною творчістю і словацькими народними піснями є одним із першочергових завдань фольклористів та музикознавців в наш час. Висновки. Доведено, що вивчення етнічної історії, особливостей пісенного фольклору українського населення на різних теренах є одним із головних питань сьогодення. Спільний етнографічний кордон між українським та словацьким населенням в районі Закарпаття і Пряшівщини (Східна Словаччина) сприяв культурним, економічним та фольклорним зв’язкам між ними. У процесах трансформації форм побутування народнопісенної культури та обрядовості, а також взаємодії пісенної традиції та новотворчості, зокрема пов’язаної з впливом ословачення сучасної культури русинів-українців, виявлено, що в місцеве русинське піснетворення вплітаються цілі образно-поетичні кліше, взяті зі словацького фольклору; все що є особливим у змісті і формі як лемківського, так і русинського фольклорів не відділяє їх від загального масиву традиційної музично-пісенної та усної словесності українського народу, не виокремлює їх, а навпаки, доповнює, збагачує цей масив неповторними елементами й рисами. Фольклорні фестивалі русинів-українців, попри процеси асиміляції, надзвичайно популярні в сучасний період серед українського населення Словаччини.
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 8-21; doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171783

Abstract:
Матеріали музичної фольклорної спадщини в історичному плані постійно і широко видозмінюються. Це наочно видно і у традиційній інструментальній музиці, і у народно- пісенному фольклорі, і у зразках традиційної хореографії. Нелегко зробити чіткий аналіз цього процесу, і нам в цьому допомагають безліч спеціальних досліджень присвячених даним темам. У статті викладено основні акценти та проведено головні вектори для подібного роду досліджень на декількох різних рівнях. Кожна мелодія певної традиційної пісні має безліч варіацій. Фольклорний виконавець не прагне до чіткої копії пісні, не прагне виконувати так, як він чув її від іншого виконавця. Таким чином, у фольклорних архівах Литви ми можемо знайти сотні варіантів тієї ж народної пісні, виконаних окремими співаками в різний час і в різних місцях. У нас є прекрасна можливість зробити порівняльний аналіз визначеної частини варіантів тієї або іншої мелодії (усі її варіації в живому виконанні записати неможливо), що існує в реальному фольклорному житті. І усі такі варіанти, зазвичай, виникають як у мелодії, так і у поетичних текстах. З іншого боку, ми також можемо бачити дуже чітку стабільність деяких найбільш важливих інтонацій, мотивів або фраз майже в усіх різних записах мелодії (і текстів, звичайно). Це демонструє нам свого роду дуже чіткі неписані правила, інтуїтивно відомі усім традиційним виконавцям фольклору як основні форми усієї усної традиції. Усі види музичного виконання на сцені так само мають свої особливі стандарти. Під час підготовки фольклорної програми на сцені ми повинні підігнати увесь репертуар в рамки чіткого часу і певної послідовності....
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 102-116; doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171794

Abstract:
У статті аналізується соціокультурне походження багатьох відомих представників бандурного мистецтва української діаспори. Виокремлені персоналії митців — бандуристів діаспори, уродженців Галичини та їх здобутки у контексті актуалізації потреби вивчення трансляції виконавської традиції, збереження ознак виконавської школи тощо. Метою статті є вивчення внеску бандуристів Галичини у розвиток бандурного мистецтва зарубіжжя. Наукову новизну дослідження становить введення до наукового обігу систематизованої інформації про представництво бандуристів Галичини в середовищі української діаспори, їх пріоритети в інструментарії, репертуарі, виконавських манерах тощо. Визначено внесок К. Місевича, Д. Гонти, Д. Щербини у популяризацію бандури в Польщі у міжвоєнний період. Виокремлена діяльність львівської галицької школи Юрія Сінгалевича, учні якої (С. Ганушевський, С. Ластович-Чулівський, В. Юркевич, З. Штокалко та ін.), не лише сприяли поширенню бандури в Галичині, але й стали успішними у різних видах бандурної діяльності в середовищі української діаспори, синтезували свої вміння з традиційними регіональними бандурними школами. Окремо відзначено уродженців Галичини В. Луціва та Б. Шарка, які в середовищі української діаспори синтезували регіональні бандурні школи виконавства. У статті використано історичний, аксіологічний, музикознавчий та культурологічний підходи та відповідні їм методи, які визначають методологію дослідження. Зокрема, історико-хронологічний метод використаний для розгляду етапів життєтворчості бандуристів, аксіологічний — для визначення цінності їх здобутків, музикознавчі та...
Olena Ivanenko
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 60-70; doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171789

Abstract:
На сучасному етапі модернізації системи освіти в Україні проблема формування творчої особистості та її здатності до художньо-творчої діяльності посідає одне з чільних місць у мистецькій педагогіці сьогодення. Актуальним завданням є забезпечення умов для художньо-творчого розвитку особистості кожної дитини молодшого шкільного віку, що сприяє її гармонійному та всебічному розвитку в умовах мистецьких навчальних закладів. Ці завдання потребують оновлення мистецьких концепцій та парадигм у галузі художньо-творчого навчання учнів початкових класів, а загострення суперечності між потребою спеціалізованих мистецьких навчальних закладів в оптимізації творчого розвитку дітей даного віку та недостатнім рівнем методичного забезпечення навчального процесу зумовлює актуальність даного дослідження. Оскільки саме в процесі художньо-творчої діяльності у дітей молодшого шкільного віку розвивається інтерес до різних видів мистецтва, а надалі й любов та невичерпне бажання займатися певним з них, тому успіх й ефективність такого розвитку в мистецьких навчальних закладах повністю залежить від професіоналізму та компетентності викладача. Тільки педагог в процесі занять здатний створити такі умови, що сприятимуть набуттю учнями 1-4 класів основних навичок художньо-творчої діяльності й завдяки яким діти матимуть змогу запам’ятовувати та впізнавати твори різних видів мистецтва, радіти їм, перейматися змістом творів, красою їх форми та образів. Мета дослідження – обґрунтування основних умов для педагогів мистецьких навчальних закладів щодо ефективності художньо-творчого розвитку в процесі занять засобами...
Ivanna Shnur
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 80-92; doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171792

Abstract:
Чільне місце в масовій музичній культурі належить пісенному шлягеру – явищу, деякі особливості якого досі не мають ґрунтовного осмислення. Серед них – відеокліп як специфічна форма втілення шлягеру та виконавський імідж як комунікативний засіб побутування даного феномена. З’ясування цих аспектів становить мету дослідження. Логіка досягнення зазначеної мети зумовила вибір методів дослідження: метод аналізу наукової літератури з проблеми (для виявлення ступеня її розробленості та перспективи подальших розвідок), метод інтонаційного аналізу (при дослідженні особливостей музичної мови, принципів організації цілого), функційний метод (спрямований на вивчення міри залежності предмету дослідження від соціокультурних слухацьких запитів), комунікативний метод (дозволяє враховувати чинник побутування композицій у суспільній свідомості, реакцію аудиторії на них та особистість виконавця), компаративний (для вивчення жанрово-інтонаційної та індивідуально-виконавської складових пісенного шлягеру). Націленість пісенного шлягеру на охоплення щонайширшої аудиторії зумовлює наявність у його структурі таких складових як медіавірус та мем. Вони спрямовані на апеляцію до психологічних «чутливих точок», укорінення в розумі й своє подальше поширення, вони можуть міститися на всіх рівнях пісенного шлягеру та мають за мету всебічне охоплення слухача/глядача. Висновки. Комунікативна сутність пісенного шлягеру зумовлює значущість його візуальної компоненти, представленої відеокліпом. Таке втілення пісенного шлягеру, окрім виконання репрезентативної функції, є найдієвішим медіавірусним інструментом. Окрім...
Olena Pikhtar
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 50-59; doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171786

Abstract:
У статті проаналізовано особистісно орієнтовану концепцію розвитку музичного мислення студентів у мистецьких вищих навчальних закладах. Проектування навчального процесу з урахуванням закономірностей розвитку та саморозвитку особистості створює сприятливі умови для самореалізації творчого потенціалу майбутніх музикантів-виконавців та активізації їхнього музичного мислення. Виявлено специфіку розвитку музичного мислення студентів у контексті особистісно орієнтованого підходу як важливого чинника вдосконалення процесу фахової підготовки. Мета статті – обґрунтування особистісно орієнтованої концепції гармонійного розвитку музичного мислення студентів у мистецьких вищих навчальних закладах, визначення доцільності впровадження у процес фахової підготовки майбутніх музикантів-виконавців особистісно орієнтованої методичної системи навчання. Визначено основні шляхи розвитку музичного мислення студентів: застосування у навчальному процесі гуманістичної моделі фахової підготовки майбутніх музикантів-виконавців, яка передбачає особистісно орієнтовані методи навчання; дослідження музичного мислення студентів з позицій взаємозв’язку інтелектуального, емоційного й особистісного розвитку; використання особистісно орієнтованих ситуацій, у процесі яких активізується творча музично-пізнавальна діяльність студентів, впровадження діалогу як засобу формування суб’єкт-суб’єктних стосунків на музичних заняттях. Доведено, що ефективність розвитку музичного мислення перебуває в прямій кореляційній залежності від розвиненості особистісних якостей і характеристик музичного мислення...
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 35-49; doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171785

Abstract:
Метою статті є аналіз одного з семи фортепіанних концертів видатного польського композитора сучасності Анджея Нікодемовича (1925–2017), в контексті пізнього стилю, з погляду засобів виразності та форми. У цьому жанрі композитор використовує сильно дисонуючий 12-тональний звуковий матеріал і складні ритмічні поділи, комплементарні ритми, створюючи тим самим щільну звукову структуру. В кінцевому підсумку, вони містять впізнавану стилістичну ідіому, суть якої – ліризм і експресія. Це результат постійної мінливості і різноманітності застосування розробки на рівні мікроформ. Фортепіанний концерт № 6 дещо відмінний від більш ранніх робіт композитора. Порівнюючи всі сім фортепіанних концертів, саме шостий має одну відмітну особливість: це елементи техніки поліфонії. Згадану техніку Анджей Нікодемович часто використовував у релігійних кантатах. Це звернення до традиційної барокової музики. Методологічною основою даної статті є застосування системного аналітичного підходу з виділенням музикознавчого, історичного та текстологічного підходів, що дозволяє виокремити провідні риси пізнього стилю у творах композитора. Науковою новизною даної статті є усвідомлення симптоматичної зміни стилю пізнього періоду у творах композитора як важливої складової його творчості, концерт вперше науково розглядається з епонімічної позиції. Висновки. Техніку поліфонії композитор вміло поєднує з лірично-експресивним музичним матеріалом, який домінує у творі. Відповідно, це є показовою зміною в рамках пізнього стилю композитора.
Hanna Karas
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 93-101; doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171793

Abstract:
Мета роботи – привернути увагу до маловідомої публікації піаністки та музикознавиці Софії Дністрянської (1882–1956) про видатного українського композитора Станіслава Людкевича (1879–1979), в якій чи не вперше за межами України була представлена його творча особистість. Методологія дослідження полягає у поєднанні культурно- історичного методу (висвітлення творчості композитора та її оцінки в історичному контексті) та джерелознавчого (при опрацюванні архівних документів). Наукова новизна статті зумовлена тим, що до наукового обігу вводяться архівні матеріали: листування С. Людкевича і С. Дністрянської з приводу статті в німецькомовній газеті «Prager Presse» (м. Прага, Чеська Республіка), яка була опублікована 19 травня 1925 року з нагоди 25-літнього ювілею композиторської діяльності С. Людкевича. Переклад статті з німецької мови здійснила автор цього дослідження. Полеміка, яка розгорнулася навколо публікації С. Дністрянської, стосувалася трактування національного чинника в музичній творчості, на що тонко реагував С. Людкевич, роблячи правки в енциклопедичних виданнях щодо себе, а також стала підґрунтям для аналітичних досліджень сучасних українських вчених Івана Ляшенка та Олександра Козаренка. Висновки. В запропонованій дослідницькій роботі привернена увага до осмислення проблем національної музичної культури. Результати дослідження дають змогу розвивати дослідження історії національної музики.
Bohdan Siuta
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art, Volume 2, pp 22-34; doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171784

Abstract:
Мета дослідження – висвітлення проблеми взаємодії мовленнєвих, музичних і вербальних жанрів у музичних творах. Запропоновано стратегію визначення оптимальних методологічних підходів та методик аналізу такої взаємодії. В контексті розглядуваної проблеми вперше запропоновано цілісну методологію вивчення і висвітлення питання специфіки мовленнєвих актів у музичному мовленні (прямих і непрямих), таксономії музичних мовленнєвих жанрів, застосування елементів семіотичного і дискурсивного аналізу музики та музичних наративів. Положення праці проілюстровано зразками аналізу музичних творів М. Мусоргського та П. МакКартні. Висновки. Доведено однакову природу мовленнєвих жанрів у вербальному і музичному мовленні, запропоновано і подано їх таксономію, розкрито способи взаємодії та висвітлено методики дослідження.
Oleksandr Opanasiuk
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 12-26; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153371

Abstract:
Стаття присвячена стилю tintinnabuli й творчості естонського композитора Арво Пярта. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю визначення особливостей цих явищ, їхньої культурологічної підоснови, що дає змогу охарактеризувати їх у контексті процесуального буття Європейської культури та закономірностей її розвитку в інтенціональний період становлення (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.). Мета статті – аналіз стилю tintinnabuli й творчості Арво Пярта в контексті авторської концепції інтенціоналізму культури й мистецтва. Застосовано такі методи дослідження: культурно-історичний – для розгляду стилю tintinnabuli й творчості Арво Пярта в контексті процесуального буття Європейської культури в інтенціональний період її становлення; процесуально-структуральний – для визначення структурної динаміки і смислів, які зумовлюють розвиток музичної культури ХХ – початку ХХІ ст.; порівняльний метод – для аналізу музики композиторів авангардного напряму, виявлення відмінностей та визначення характерних рис стилю tintinnabuli і творчості Арво Пярта; інтенціонально-культурологічний – для визначення базових принципів інтенціоналізму, що детермінують їхній розвиток. Наукова новизна роботи полягає в розробленні нового напряму дослідження цих явищ, який базується на культурологічній основі та авторській концепції інтенціоналізму культури й мистецтва. Стиль tintinnabuli й творчість Арво Пярта вирізняються надзвичайною оригінальністю. У сучасній музичній культурі аналогів цьому стилю, як і подібної техніки композиції, немає. Водночас стиль tintinnabuli й творчість Пярта не виходять за межі та виражають характерний зміст буття Європейської...
Violetta Dutchak
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 106-124; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153383

Abstract:
У статті пропонується узагальнений аналіз мистецької і наукової творчості відомого виконавця й дослідника з Канади Андрія Горняткевича (Едмонтон) в контексті актуалізації досліджень розвитку бандурного мистецтва в Україні та зарубіжжі. Метою статті є комплексний аналіз різновекторної діяльності Андрія Горняткевича (Канада) на ниві дослідження та популяризації кобзарського мистецтва минулого й сучасності. Методологію дослідження визначають історичний, системний, аксіологічний, культурологічний підходи та відповідні їм конкретні методи наукового пізнання: історико-хронологічний, системної класифікації тощо.Висвітлені етапи його життєвого і професійного шляху, діяльність у сферах дослідження української мови, українського усного літературного й музичного фольклору, традицій автентичного кобзарства, популяризації епічних жанрів кобзарського репертуару тощо, що вперше вводиться до наукового обігу і становить новизну дослідження.Проаналізована пріоритетна тематика наукових пошуків А. Горняткевича стосовно кобзарства минулого й сучасного, зокрема про кобзу-бандуру, традиційне кобзарське мистецтво, статті-портрети творчих особистостей української діаспори – Зіновія Штокалка, Григорія Китастого, Михайла Теліги; цикл публікацій про лебійську мову, її значення, словники-тлумачники та ін. Відзначено внесок А. Горняткевича в розшифрування й редагування методичних і репертуарних рукописів Зіновія Штокалка, підготовці до друку і видання його «Кобзарського підручника» (1992) та нотного збірника «Кобза» (2002), а також дослідження і узагальнення звукозаписної діяльності й спадщини бандуриста. Здійснена...
Larysa Dolynska
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 80-93; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153380

Abstract:
У ХХ ст. внаслідок накопичення безцінного досвіду видатних хормейстерів-практиків і композиторської спадщини, формування професійної гілки дитячої хорової творчості та колективів любительського рівня, теоретичних і методико-виховних процесів «відкриття дитинства» дитяче хорове виконавство виокремлюється в самостійний вид із власною специфікою навчання, тембро-звуковими комплексами, репертуаром, функціональними й символічними знаками, набуваючи сьогодні статусу повноправної частини мистецького тезаурусу. Дослідження присвячене вивченню специфічних аспектів функціонування дитячого хору як виконавського феномену. Використовуються комплекс загальнонаукових та спеціальних методів, серед яких – естетичний, історико-культурологічний, узагальнюючий, музикознавчий. Позицією наукової новизни виступає виявлення феноменологічних ознак дитячого хорового співу в музично-виконавському аспекті. Висновки: з погляду виконавства, зокрема первісної гетерофонності, хорового строю, утворення «злитних» унісонів з багатьох індивідуальних тембрів-голосів і співвідношення їх у хоровому багатоголоссі – хор уособлює риси синергизму; а погляду організованого (ритуалом, регентом, диригентом) хорового звучання – емерджентності. У дитячому хорі синтезуються в «непростій сумі»: емерджентні властивості колективної творчої дії, загальнохорового культурно-мистецького континууму з додатковою лінією специфічно-музичного емерджентного розвитку-становлення та іманентні емерджентні особливості дитячого образу світу з його «алогічними» стрибками, асоціаціями, перетвореннями. ігровими інтенціями, перманентним...
Adelina Yefimenko
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 136-145; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153388

Abstract:
Стаття присвячена психолого-когнітивній проблемі «нездійснених задумів» на прикладі творчості Моцарта-сина. Актуальність дослідження Франца Ксавера Моцарта зумовлена подальшим вивченням сторінок його діяльності у Львові, а також відгуком на події навколо імені Моцарта-сина, пов’язані з фестивалем LvivMozArt. Мета даної статті – розглянути комплекс «імені» Моцарта-сина у контексті оперної справи Львова, вплив «імені» Моцарта-батька, а також контекст «нездійсненого» задуму» Вольфганга Амадея Моцарта у Мюнхені. Наукова новизна роботи полягає у вивченні нової перспективи «культу Моцарта-сина» у Львові і ставить завдання розширити орбіту європейських міст, які активно плекають «культ Моцарта» (Зальцбург, Відень, Мюнхен). В роботі застосовані методи дослідження: культурно-історичний – при аналізі творчості Моцарта-сина і Моцарта-батька у контексті мистецького розвитку Мюнхена і Львова, компаративного – при аналізі умов творчого буття спадщини Моцарта-сина і Моцарта-батька, біографічного і психолого-когнітивного у розвідках проблем «Моцарт-син і опера», «Моцарт-син і Моцарт-батько», «Моцарт і жінки». Життя Моцарта-сина було обтяжене серйозними психологічними конфліктами. З одного боку, – дилеми син-батько, син-матір, з іншого – жорстока геометрія «любовного трикутника». Драма забороненого кохання до дружини губернського радника сягає порівнянь з вагнерівським Liebestod, адже «Трістан і Ізольда» появою на світ завдячує саме нездійсненному коханню Вагнера до Матільди Везендонк. Причиною неусвідомлених, а можливо й свідомих, спроб втечі від самого себе Моцарта-сина могла бути як слава батька-генія, так і...
Ainur Humbatova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 44-52; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153374

Abstract:
Актуальність дослідження полягає у зверненні до хорової творчості відомого Азербайджанського композитора Р. Мустафаева. Хорові обробки народних пісень посідають особливе місце у творчості композитора, охоплюють широкі і різноманітні жанри. Головною метою статті є виявлення характерних особливостей хорових обробок композитора на сонові народних пісень, зокрема теоретичний аналіз хорових обробок на основі пісень «Платок» та «Эй, красавица». У статті використані теоретичні методи анализу, розглянуті ладо-інтонаційні, ритмічні, гармонічні, фактурні особливості хорових партій. Різні стилістичні особливості хорових обробок можуть бути розглянуті як наукова новизна статті. У хорових обробках Р. Мустафаєва можливості вокального голосу, в першу чергу, узгоджуються з основними стилістичними особливостями виконання народних пісень. Обізнаний у секретах народної музики композитор, поряд з виявленням вокальних можливостей колективу, звертає особливу увагу на розкриття образно-емоційного змісту у цих піснях. Необхідно відмітити роль фортепіанного акомпанементу в хорових обробках. Цей інструмент не виступає акомпануючим так як темброві особливості фортепіано використовується з великою майстерністю.
Victor Mishalow
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 94-104; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153382

Abstract:
Метою дослідження є висвітлення діяльності Георгія Ткаченка, а саме проінформованої практики гри на традиційній бандурі, підкреслення зростання інтересу до проінформованої практики виконання на бандурі, диференціація цього явища.Методологія дослідження заснована на історичному, системному, соціологічному та культурологічному підходах та відповідних методах наукового дослідження, зокрема, історико-хронологічному аналізі ігрової техніки Г. Ткаченка, методу систематичної класифікації та комплексному аналізі вивчення техніки й репертуару Г. Ткаченко та його послідовників, а також традиційного кобзарського репертуару.Матеріали, використані при підготовці даного дослідження, включають книги та статті про народну бандуру, про твори з репертуару Г. Ткаченко та його послідовників, аудіо- та відеозаписи зроблені автором.Науковою новизною роботи є уведення до наукового обігу всеосяжного органо-ергологічного аналізу діяльності Г. Ткаченка та його послідовників, систематизація методики, використаної Ткаченком, зростаюча тенденція до проінформованої практики виконання на традиційних українських народних інструментах.Результати дослідження сприяють осмисленню особливостей виконання традиційного бандурного репертуару на 21 струнній аутентичній бандурі та осягненню кобзарської спадщини в цілому. У результаті дослідження отримано загальну характеристику репертуару Г. Ткаченка, виявлено виконавські особливості дум, псалмів і кантів, історичних пісень та інструментальних танців.
Leila Mamedova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 53-68; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153378

Abstract:
Мета дослідження – виявити характерні особливості хорового письма Фаіка Нагієва на прикладі яскравого та самобутнього твору «Концерт для хору пам’яті К.Караєва». Цей масштабний, в трьох частинах твір для хору a cappella вперше став об’єктом серйозного наукового дослідження. Були використані різні методи дослідження (емпіричний – для розкриття новаторських сонорних прийомів і теоретичний – для глибокого аналізу національних особливостей азербайджанської композиторської школи в її традиційних та інноваційних аспектах), як з виконавського боку, так і з точки зору теоретичного аналізу, адже обидва методи дослідження тісно взаємопов’язані. Крім цього, був широко застосований метод когнітивно-подієвого тлумачення складного та багатошарового музичного матеріалу твору. Наукова новизна дослідження визначається, по-перше, глибоким вивченням хорової музики сучасних азербайджанських композиторів, в цілому та зокрема Ф. Нагієва. «Концерт для хору пам’яті К.Караєва» є свoго роду реквіємом пам’яті великого Учителя, скорбота та біль про втрату якого, композитор Ф. Нагієв висловив у жанрі хорового концерту a cappella. Ретельно вивчивши твір, ми прийшли до висновку, що сучасний стан композиторської школи Азербайджану перебуває на високому рівні свого розвитку. Oкрім цього виконавські можливості колективів країни також значні та вагомі. Новаторство хорового співу виявляється у використанні багатообразних засобів звукової виразності різних можливостей голосового апарату виконавця (шепіт, мовленнєва декламація, глисандування, лиментації-голосіння та ін.).
Stanislav Zhovnir
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 125-134; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153386

Abstract:
У статті представлено персоніфікований і жанрово-стильовий підхід до аналізу творчості композиторів країн Латинської Америки для гітари, що здобули широке визнання й популярність в академічній музичній культурі. Актуальним контекстом аналізу стала необхідність вивчення творчості латиноамериканських композиторів для гітари як складника латиноамериканської музики. Автором статті розглядаються основні форми і жанри гітарних творів аргентинського композитора Астора П’яццолли, визначено їхній зв’язок з основними стильовими тенденціями латиноамериканської музики ХХ ст. Мета статті – розгляд сучасної виконавської практики та репрезентації прикладів гітарного виконання композицій Астора П’яццолли. Наукова новизна полягає у виявленні та актуалізації його феноменальної творчості на перетині жанрів легкої і академічної музики для формування сучасного гітарного репертуару. Основні наукові методи, що використані в роботі, – історичний та культурологічний (для аналізу контексту створення композицій для гітари), джерелознавчий (для визначення нотних і звукових джерел дослідження), персонологічний (для аналізу внеску окремих виконавців у сучасну репрезентацію творчості композитора). Дослідження творчості Астора П՚яццолли ґрунтується на аналізі нотних партитур композитора та аудіозаписів виконання його творів для гітари сучасними виконавцями, визначенні жанрового кола й аналізі стильових характеристик. Висновки Творчість Астора П՚яццолли, його унікальний виконавський стиль, поєднання аутентичних музичний традицій народної музики та нових музичних образів мали великий вплив на розвиток...
Alla Chernoivanenko
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 27-42; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153373

Abstract:
Антична концепція музики як явища, що виходить за рамки мистецтва, із функцією організатора гармонії космічних сфер, здатної з'єднувати й урівноважувати протилежні начала в «єдності множинного», дала підстави давньогрецьким мислителям співвідносити музичні засоби й можливості з характером цільної людської особистості. Поняття «етос» (ethos) у давньогрецькій мові означає характер, вдачу, звичай. Означені параметри наукового дослідження представляються актуальними в світлі виявлення «чистоти» художніх функцій сучасного академічного інструменталізму. Стаття присвячена розглядові сутнісних ідейно-естетичних модусів і речових можливостей музичного інструменталізму в аспекті музичного етосу. Методологія дослідження передбачає застосування історико-культурологічного, логіко-семантичного, естетичного, історико-логічного, узагальнюючого методів. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про розвиток академічного інструменталізму, що відрізняється винятковістю чисто художніх законів і прийомів з позицій музичного етосу. Стверджується, що академічна музично-інструментальна культура фактично розвивалася в рамках музичного й християнського етосу, віднаходячи мелос, простір гармонії, набуваючи формотворної логіки, поліфонічної всеосяжності змісту. Як спеціально «створені», штучно (й майстерно) «зроблені», матеріалізовані знаряддя, музичні інструменти акумулюють у своїй речовості, а також «направляють» на адресу своїх творців і слухачів нові нематеріальні цінності. Аналізуються витоки музичного інструменталізму в церковному і фольклорному пластах вокальної та інструментальної музики.
Yuliia Lebid
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 69-77; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153379

Abstract:
Пріоритетним завданням сучасної системи професійної підготовки фахівців у галузі музичного мистецтва є підготовка спеціалістів, здатних до безперервного саморозвитку та самовдосконалення в обраній професії. Затребувані сьогоденням професійні якості значною мірою ґрунтуються на активізації механізмів саморегуляції особистості. Набуття студентами досвіду саморегулювання в процесі навчання у вищому мистецькому навчальному закладі постає умовою їхнього успішного професійного становлення та ефективного входження в професійну діяльність.Всебічне вивчення феномена саморегуляції є тим науковим підґрунтям, що уможливлює вирішення стратегічних завдань сучасної системи освіти. Відтак підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх музикантів шляхом створення педагогічних умов для розвитку умінь і навичок саморегуляції в ході навчання у вищому мистецькому навчальному закладі, що є метою цього дослідження, потребує систематизації наявних даних стосовно музично-виконавської та навчальної діяльності в координатах набуття студентами індивідуального досвіду саморегулювання. Логіка досягнення зазначеної мети зумовила вибір методів дослідження: критичний аналіз наукової та методичної літератури з проблеми (для виявлення ступеня розробленості та перспективи подальших розвідок), методи систематизації та аналогії (для виявлення специфічних особливостей саморегуляції музично-виконавської діяльності в порівнянні з іншими видами діяльності), методи абстрагування та моделювання (для вивчення структури досліджуваного феномена як інтегративного утворення, що поєднує компоненти досвіду...
Olha Komenda
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 146-154; doi:10.31866/2616-7581.2.2018.153389

Abstract:
Мета роботи – встановити взаємовпливи між різними видами діяльності відомого сучасного українського композитора Олександра Козаренка та виявити, у який спосіб протікають ці процеси протягом творчого шляху митця. Методологія дослідження полягає в поєднанні культурно-історичного методу (вписування творчих здобутків митця в історичний контекст), компаративного методу (порівняння здобутків у різних видах діяльності) та системного аналізу (побудова жанрової системи й періодизація творчості). Наукова новизна статті зумовлена тим, що всі запропоновані в ній висновки і положення є повністю оригінальними, як такі, що визначені практичною роботою автора з нотними текстами, аудіо та відеоматеріалами й почерпнуті в особистому спілкуванні з О. Козаренком. Висновкизапропонованої дослідницької роботи полягають у представленні творчості О. Козаренка у вигляді класичної моделі творчого універсалізму, розкритої в діахронічному та синхронічному аспектах, поданої в різноманітних музичних іпозамузичних взаємозв’язках та впливах. Результати дослідження дають змогу застосування запропонованого підходу до творчості інших українських і зарубіжних композиторів з метою подальшого вивчення феномена творчого універсалізму.
Engi Pan Hon
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 101-111; doi:10.31866/2616-7581.1.2018.146265

Abstract:
Жанр фортепіанного концерту посідає одне з чільних місць у творчості сучасних китайських композиторів. Інтерес до нього зумовлений: інтеграцією китайської культури у західний музичний світ, засвоєнням жанрової системи європейської музики, усвідомленням універсальності фортепіано як провідного музичного інструмента, поступовим опануванням його музично-технологічних і виражальних засобів у композиторській і виконавській площинах, а також можливістю адаптації національного музичного матеріалу і створенням самобутньої національної фортепіанної музичної культури.Питання розвитку жанру фортепіанного концерту у музичній культурі сучасного Китаю висвітлюються переважно китайськими дослідниками. І хоча вже зроблено чимало, але багато творів, написаних протягом останніх років, лишаються недослідженими. Одним з них є фортепіанний концерт «Чотири духи» відомої сучасної китайсько-американської композиторки Чень Ї (нар. 1953). Концерт був написаний у 2016 році, світова прем’єра відбулася 18 листопада 2016 р. в Пекіні. Виконавці – Китайський філармонічний оркестр, диригент Юн Лонг, солістка Клара Янг, прем’єра у США відбулася 8 грудня 2016 р.Метою статті є визначення впливу давніх національних вірувань на музичну поетику сучасного китайського фортепіанного концерту.Фортепіанний концерт «Чотири духи» є прикладом тенденції поєднання загальноєвропейського та національного, з переважанням національного. У концерті це виявляється на змістовному рівні, через образну систему китайської міфології, а також через музичну мову, шляхом стилізації та цитування народних мелодій, поширених у різних регіонах...
Lyudmyla Karavatska
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 32-44; doi:10.31866/2616-7581.1.2018.140572

Abstract:
У статті досліджуються художня індивідуальність Л. Венедиктова, його творчі принципи. Визначено масштаб діяльності митця як феноменальне багатовимірне стильове явище: музикант-просвітитель, вчитель-організатор, оперний хормейстер, митець-інтерпретатор. Розкрито генезис духовного та професійного становлення особистості Л. Венедиктова. Охарактеризовано творчу діяльність М. Я. Венедиктова – талановитого диригента, який визначив професійну орієнтацію Л. Венедиктова. Продовженням процесу розвитку професійних основ Л. Венедиктова стало сприйняття художніх принципів Г. Г. Верьовки, які висвітлені у дослідженні. Визначено спорідненість художньої світоглядної платформи вчителів Л. М. Венедиктова, сформованої у контексті традицій української співацької культури та церковної хорової музики, які визначили творчі та морально-етичні принципи Л. М. Венедиктова, його художньо-змістовний та естетично досконалий виконавський стиль.У дослідженні розкрито зміст поняття «творча лабораторія», у його широкому універсальному значенні, яка синтезує виконавство і просвітництво як прояв багатовимірного стилю Л. Венедиктова – основа дидактично-комунікативної діяльності Майстра. Визначено екстраполяцію оперно-хорової специфіки на дидактично-комунікативну сферу діяльності Л. Венедиктова як головну складову творчого методу хормейстера. Розглянуто принцип методичної роботи Л. Венедиктова, в якому домінує синтез інтелектуально-аналітичного та інтуїтивного підходу до музичного матеріалу. Охарактеризовано універсальний стиль школи Л. Венедиктова, яка застосовує суміжні дидактично-технологічні прийоми в хоровому...
Іryna Zinkiv
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 6-17; doi:10.31866/2616-7581.1.2018.140567

Abstract:
Серед архаїчних архетипів української музичної культури найменш дослідженими є ті, що мають індоєвропейське (вужче – індоіранське) походження. Один із них – троїста музика, що зберегла глибинні зв’язки з дохристиянськими (скіфськими, cармато-аланськими, давньослов’янськими) ритуалами та окремими жанрами української епіки і календарно-обрядового фольклору.Ґенеза слова троїстий пов’язана з давньослов’янським словом trizna, що корелюється з поняттям потрійної жертви – воді, землі й небу, яку слов’яни-язичники приносили своїм богам. Потрійна ритуальна жертва споріднена з ідеєю Світового дерева, що символізувало тернарн у вертикальну будову Всесвіту наших пращурів. За аналогією до неї, поняття троїстий корелюється з музично-просторовою координатою – фактурою, її тричленним виміром. У давніх ритуалах, що відбувалися в супроводі інструментальної гри, музика виконувала функцію трирівневого вертикального структурування простору.Давньослов’янський обряд принесення потрійної жертви супроводжувався грою на ритуальному музичному інструменті-медіаторі як невід’ємному атрибуті обряду. Інструмент реалізував трифункційну ідею, об’єднуючи й оберігаючи цілісність Світобудови (світ людей, богів і пращурів). Звідси зрозумілим стає застосування семантики ідеї троїстості (тричленності, трифункційності) до поняття троїста музика, від своїх витоків закоріненого в ритуалі, та взаємозв’язку троїстої музики з давніми язичницькими культами.Цю ж саму функцію виконує троїста музика народно-професійних інструментальних ансамблів українців, яка згодом проросла пишним цвітом в музиці професійної традиції. Кількість...
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 90-100; doi:10.31866/2616-7581.1.2018.146253

Abstract:
Мета роботи. Дослідження пов’язане з вивченням виконавської творчості бандуристів та виявленням засобів впливу на громадськість регіону на основі вивчення й аналізу концертних програм і публікацій у пресі. Методологія дослідження полягає в поєднанні соціологічного методу, який ми використовували в процесі інтерв’ювання представників бандурного мистецтва, та описового – для аналізу концертної діяльності окремих виконавців й ансамблів бандуристів. Результати й висновки. Відзначено вплив соціокультурних реалій на поетапність розвитку бандурного мистецтва Волині. Доведено, що виконавській творчості бандуристів притаманна просвітницько-патріотична місія, а саме пропагування кращих зразків високодуховної музичної й поетичної спадщини, популяризація творчості Т. Шевченка та Лесі Українки, творів героїко-патріотичного спрямування (думи, історичні пісні, стрілецькі й повстанські пісні). З’ясовано, що в різні історичні періоди виконавська діяльність бандуристів спонукала волинян зберігати та розвивати духовні традиції й культурні надбання, стала засобом духовного збагачення волинської громади, інтенцією ідеї національного самоствердження. Установлено, що бандурне виконавство виступає вагомим чинником патріотичного виховання молоді, що особливо важливо в процесі формування національних орієнтирів сучасного молодого покоління й певним чином позначиться на змісті та структурі цінностей українського суспільства в майбутньому.
Hanna Karas
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 45-56; doi:10.31866/2616-7581.1.2018.140570

Abstract:
Стаття присвячена жанру хорової обробки народної пісні у творчості українського композитора Михайла Гайворонського (1892–1949). Актуальність дослідження зумовлена зростанням уваги мистецтвознавців, фольклористів та хорових диригентів до малознаного в Україні доробку композиторів діаспори. Мета статті: привернути увагу та актуалізувати творчу спадщину Михайла Гайворонського як одного з яскравих представників українського зарубіжжя у США. Дослідженню творчості композитора присвячували свої розвідки музикознавці діаспори (Василь Витвицький, Роман Придаткевич, Антін Рудницький, Федір Стешко) та України (Борис Кудрик, Ксеня Колесса).Підкреслено, що підґрунтям для творчості Михайла Гайворонського в означеному напрямку слугували фольклористичні праці відомих етномузикологів, фольклорні збірники та листування із відомими знавцями народної музики. Композитор опрацьовував фольклорні зразки представників різних етнографічних регіонів України, а також слов’янських народів (білоруського, хорватського), народів Америки та Канади. Новаторство Михайла Гайворонського у жанрі обробки народної пісні для хору проявлялося в утвердженні хорового циклу; першості в опрацюванні гуцульського фольклору; застосуванні засобів звукозображальності (наслідування церковних дзвонів у коляді); розвитку українського національного музичного стилю; формуванні індивідуального оригінального композиторського стилю; гармонізації новотворів ХХ століття – стрілецьких пісень.Високий мистецький рівень обробок Михайла Гайворонського засвідчує їх актуалізація у виконавській практиці українських та білоруських хорових...
Irуna Dovhalіuk
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Musical Art pp 67-82; doi:10.31866/2616-7581.1.2018.146228

Abstract:
Впровадження в практику дослідників народної музики фонографа стало важливим кроком у становленні та розвитку фахової музичної етнографії. Завдяки громадсько-політичному і культурному діячові, меценату, дипломату Федору фон Штейнгелю (1870–1946), українці були у трійці перших в Європі, хто скористався цією технічною новинкою. У липні 1898 року, в рамках праці у створеному ним же Городоцькому краєзнавчому музеї (біля м. Рівне), дослідник зафонографував на валик обжинкову пісню.Однак, незважаючи на цю доленосну подію в історії етномузикології, лише на початку ХХІ століття науковий подвиг Ф. фон Штейнгеля був належно оцінений завдяки статті Богдана Луканюка. Сьогодні стали доступними нові відомості про подвижницьку працю барона на ниві музичної етнографії, що спонукало знову звернутися до цієї теми. Звідси і мета дослідження – проаналізувати фонографічну діяльність Ф. фон Штейнгеля, а також його соратника по музею В. Мошкова, доповнивши й уточнивши раніше опубліковану інформацію.Ф. фон Штейнгель, після перших пробних фонографічних записів, не зупинився на досягнутому. Вже восени він продовжив збирацьку працю, рекордувавши окрім інших творів і репертуар лірника. До фонографування народної музики барон залучив фольклориста, кадрового військового В. Мошкова, який цього ж, 1898, року записав колядковий супровід вертепної драми, традиційне віншування, а також зразки єврейського фольклору, давши тим самим, відлік звуковому документуванню єврейської традиційної музичної культури в Україні. Завдяки Ф. фон Штейнгелю всього за чотири роки фонографування народної музики в музеї було виокремлено в спеціальний напрям...
Page of 2
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Back to Top Top