Refine Search

New Search

Results: 220

(searched for: publisher_id:13436)
Save to Scifeed
Page of 5
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Nigora Khazratova, Oryslava-Kamila Gnatko, Alla Oliinyk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 67-77; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).213

Abstract:
Метою нашого дослідження був аналіз переживання приватності в умовах карантину,зумовленого пандемією COVID-19. У ситуації карантинних обмежень відбулися зміниособистісного простору: приватний простір «стиснувся» (тривале перебування багатьохлюдей у просторово обмежених оселях), а публічний простір, навпаки, «розсунувся» (вимогатримати дистанцію 1,5-2,5 м в усіх громадських місцях). Це могло спричинити деприваціюпотреби у приватності в перших ситуаціях і, навпаки, задоволення цієї потреби – у других.Методологічно дослідження ґрунтується на наукових підходах до психології приватності(викладених у працях І. Альтмана, М. Горовця, С. Нартової-Бочавер). Контроль над своїмжиттєвим простором (переживання власності на нього) сприяє вираженості інтернальноголокусу контролю. Найчутливішими до порушень міжособових дистанцій удома виявилисянейротичні особистості: люди лабільні та реактивні схильні вибудовувати більші дистанціїнавіть у спілкуванні з близькими людьми. Жінки значно частіше, ніж чоловіки, зазнавалипорушень приватності вдома, під час карантину, що узгоджується з даними про гендерніособливості фемінінних ролей. Суб’єктивний дискомфорт, порушення приватності інапруженість під час перебування вдома в період карантину більшою мірою відчувалиукраїнці, ніж американці, що пов’язано зі значно більшим показником площі помешканьамериканських респондентів. Виявлено, що американські респонденти встановлюють значноменші дистанції в спілкуванні з близькими людьми і значно більші – з чужими (порівняно зукраїнцями). Це можна пояснити наявною в американській культурі сакралізацією сім’ї, атакож регламентованістю спілкування в громадських місцях, пов’язаною з властивоюангломовним культурам повагою до приватності незнайомої людини. Обмеженнядослідження полягають у незначній за обсягом вибірці респондентів. Результати дослідженняможна використати: 1) для розроблення психологічних рекомендацій щодо впровадженняпросторових обмежень (наприклад, під час карантинних заходів); 2) для профілактики конфліктів, спровокованих порушенням приватності. Перспективи дослідження полягають вурізноманітненні етнічного складу вибірок для проведення кроскультурного аналізупереживання приватності.
Iryna Zhadan
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 201-208; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).223

Abstract:
Представлено результати емпіричного дослідження впливів соціального середовища нарозвиток громадянських компетентностей майбутніх педагогів. Реконструйовано структуру івизначено модальність прямих, непрямих та опосередкованих впливів середовища,спрямованих на обмеження, мотивування або схвалення практик громадянськості.Встановлено переважання в структурі впливів середовища опосередкованих форм (сприяння,заохочення, схвалення, підтримка, вшанування, визнання тощо), які не орієнтовані накорекцію чи розвиток практик. Достовірно рідше середовище вдається до прямих (обмеженнянормами, правилами, приписами, оцінками, звичаями) і непрямих (мотивування черезспонукання, роз’яснення, висвітлення, уточнення, аргументування, підкріплення) формвпливу, які мають значно більший розвивальний потенціал. Проаналізовано особливостівпливів середовища на утвердження громадянських практик, що належать до різних групкомпетентностей – ціннісних, мотиваційних, ставленнєвих, когнітивних, ідентифікаційних.З’ясовано, що прямі впливи за своїм спрямуванням і модальністю почасти не відповідаютькритеріям розвивального середовища, зокрема обмежуються практики відкритості,дотримання вимог закону і підзвітності, довіри, уникнення конфронтації і крайніх оцінок.Водночас низькою виявилася частка мотивувальних впливів до практикування критичногоставлення до інформації, довіри до державних інституцій і влади, уникнення конфронтацій,відмови від власної вигоди заради спільного блага та домінування. Серед найбільшвідповідних критеріям розвивального середовища – впливи, спрямовані на утвердженняпрактик громадянської самоідентифікації, цінностей солідарності та самоорганізації длявирішення спільних проблем. Перспективи подальших досліджень вбачаються у визначеннінапрямів та засобів коригування середовищних впливів з метою наближення їхньогохарактеру та структури до критеріїв розвивального середовища.
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 49-59; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).211

Abstract:
Статтю присвячено дослідженню чинників збереження психологічного благополуччя впандемічній ситуації. Аналізувалися зміни, які вносилися в життя, бачення майбутнього,ціннісно-смислові пріоритети, практики подолання невизначеності і небезпеки. У межахякісної методології використовувався метод тематичного наративного аналізу. Часпроведення дослідження – квітень-травень 2020 р. Визначено такі особистісні чинникизбереження психологічного благополуччя в умовах пандемії COVID-19: 1) здатність доадекватної, зваженої оцінки ситуації карантину, яку демонструють 45 % респондентів;2) часова компетентність особистості, її здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язкиміж минулим, теперішнім і майбутнім, що зафіксовано в половини респондентів (у рештиусвідомлення цих зв’язків утруднено); 3) здатність обирати спосіб збереження психологічногоблагополуччя відповідно до ціннісно-смислових характеристик життя, що проявляються увідповідних ландшафтах; до поширених під час пандемії ландшафтів віднесено прагматичний(22%), екзистенційний (21%), ландшафт саморозвитку (19%), комунікативний (17%) ісоцієтальний (14%); 4) здатність звертатися до практик подолання негативних станіввідповідно до попереднього досвіду поведінки в складних життєвих ситуаціях; а проте 37%продемонстрували неготовність помічати свої негативні стани і неволодіння практикамиподолання; найчастіше використовувалися креативно-дозвіллєві копінги (22 %), копінгиспільності (16%) і гіперзавантаженості (13 %). Показано, що пандемічні часи можуть статиперіодом не лише збереження, а й підвищення психологічного благополуччя. Асимілюючитравматичний досвід, людина формує готовність до необхідних змін у власномутеперішньому, більш панорамно бачить майбутнє і конструктивно обирає подальший векторжиттєтворення. Соціальна значущість дослідження обумовлена можливістю розробленнятаргетованих профілактичних заходів з урахуванням різних способів оцінки пандемічнихризиків, ставлення до майбутнього, провідних цінностей, практик самодопомоги.
Olena Sereda
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 242-251; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).228

Abstract:
Розроблено модель підвищення професійної компетентності старшокласників шляхомкомунікативної дії, яка охоплює три взаємопов’язані складники, а саме: усвідомленняпрофесійних планів, пошук себе в обраній професії та самоактуалізацію в професійномувиборі. Ідея експерименту полягала у відкритті розуміння старшокласниками можливостізастосування своїх внутрішніх потреб професійної самореалізації в реально обраній професії.Метою було дослідження ролі комунікативної дії як засобу становлення професійноїсамосвідомості старшокласників шляхом підвищення їхньої компетентності. Для оцінкидинаміки комунікативного настановлення школярів проаналізовано результати тестуваннястаршокласників за методикою В. В. Бойко «Комунікативне настановлення» математичнимметодом «t-критерій» до і після експериментального втручання. Виявлено покращеннярезультатів в експериментальній групі, де зменшилися показники негативногокомунікативного настановлення; зауважено статистично значущі відмінності за показникамикомунікативного настановлення з різними типами професійного самовизначеннястаршокласників. Доведено, що готовність реагувати певним чином на міжособову взаємодіюзумовлена чинником «досвід спілкування», а саме оцінками та переживаннями сутностінабутого досвіду, поглядами та поведінкою, і що ці показники суттєво відрізняються залежновід професійного самовизначення старшокласників. Зроблено висновок, що підвищенняпрофесійної компетентності шляхом комунікації веде до покращення психічно-емоційногостану підлітків і створює нову внутрішню ситуацію для оптимізації їхнього професійногосамовизначення. Умовою професійного самовизначення, якою може скористатися психолог упрофорієнтаційній роботі, є застосування інформаційної дії для запуску повторного осмис-лення старшокласником власної реальності, що зрештою і формує стратегію його поведінки.Перспективним визнано розроблення професійно-психологічного тренінгу та застосуванняметоду каузометрії для дослідження професійної самосвідомості старшокласників.
Hanna Usatenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 190-200; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).222

Abstract:
Розглядається процес створення символів альтернативної та додаткової комунікації(АДК) під час практичного дослідження їх використання у 90 пацієнтів після інсульту.Порушення мовлення представлено як одне з основних ускладнень неврологічнихзахворювань, таких як інсульт, у дорослому та літньому віці. АДК визначено як ефективнийзасіб реабілітації мови, мовлення і долання порушень комунікації, а також як компенсаторнуможливість для людей з афазіями. Метою дослідження було вивчення комунікативноївідповіді щодо використання АДК-символів для ранньої реабілітації мовлення, а основнимзавданням – огляд кейсів користування АДК та опис процесу розуміння пацієнтами малюнків(піктограм) для визначення істотних характеристик символів та фраз. Дослідження базуєтьсяна спостереженнях фахівців, які заповнили онлайн-форму за результатами реабілітаціїмовлення пацієнтів з афазіями протягом перших двох тижнів після перенесеного інсульту.Проведено попереднє опитування фахівців, метою якого було обговорення змісту карток,створених для АДК. Номінальна та рангова шкали використовувалися, щоб визначити, чирозуміють пацієнти малюнки на картках та чи ідентифікують їх з реальними об’єктами,станами, потребами та діями. Кількісні результати дослідження засвідчили, що 70% пацієнтіввиявляли позитивні емоційні реакції щодо використання карток у комунікації. У більшостівипадків пацієнти мали позитивну динаміку відновлення мовлення, а спеціалісти зауважили,що в пацієнтів зростає мотивація комунікувати з тим, хто здійснював догляд. Статтяпідсумовує практичний досвід створення символів АДК українською мовою та використанняїх на ранніх стадіях реабілітації пацієнтів після інсульту, а також є спробою привернутибільше уваги до можливих експериментальних досліджень візуальних стимулів АДК увипадку афазій у контексті соціальної інтеграції пацієнтів.
Iuliia Chaplinska, Polina Kabanova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 160-179; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).220

Abstract:
Визначаються поточні і можливі в перспективі психологічні ризики, пов’язані зпроцесом активного переходу сучасних цифрових технологій зі сфери наукових розробок уповсякденне життя людей. Основними завданнями дослідження були: якісний аналіз науковоїта науково-популярної літератури вітчизняних і зарубіжних авторів, представленняавторського бачення найбільш актуальних для сьогодення ризиків кіберсоціалізації тапрогнозування тих, з якими людство може зіткнутися в недалекому майбутньому. Зокрема,розглянуто вісімнадцять ризиків, які виявляються як на індивідуальному рівні або на рівнімалої групи, так і на загальносвітовому рівні, а саме: збіднення емоційної сфери людини,надмірна довіра до новітніх технологій, послаблення когнітивних функцій людини,психологічна залежність людей від техніки, загроза здоров’ю і блокування фізичногорозвитку, кіборгізація людського тіла, руйнування соціальних стосунків та віддалення людейодне від одного, переорієнтація емоційних прихильностей, спотворення уявлень просексуальне життя, викривлення уявлення про людську красу, нав’язування феномену«фальшивого життя», поширення кіберзлочинності, руйнування репутації, витіснення людей зробочих місць і заміна їх роботами, руйнування соціальної структури суспільства, посиленняінформаційної диктатури держави, парасоціальність та симулякризація політичних суб’єктів,загроза людському життю з боку роботів та штучного інтелекту. Разом з тим авторизауважують, що світовий технологічний ринок щороку випускає нову продукцію, яка може якполіпшити людське життя, так і зробити його складнішим, породити відтак новий витокпсихологічних ризиків. Тож опис представлених ризиків може втратити, на думку авторів,актуальність уже через кілька років. Представлений у роботі матеріал можна використовуватидля виховної роботи з неповнолітніми як у шкільному, так і в сімейному колі, длярозроблення практичних занять і тренінгів з медіаграмотності, а також для підготовки лекційз медіа- і кіберпсихології. Обмеження дослідження полягають у тому, що представлені ризикиє найбільш проблематичними на сучасному етапі розвитку суспільства або такими, щоможуть створити реальні проблеми в недалекому майбутньому. Подальші перспективипов’язуються з детальним вивченням психологічних аспектів взаємодії на рівні «людина-робот» (ставлення людей до кіборгізації власного тіла, ризиків роботизації суспільства нарівні медіаобразів, створених кіноіндустрією), з висвітленням актуального нині феноменусексроботів.
Ihor Husiev
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 180-189; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).221

Abstract:
Метою статті було виокремлення психологічних принципів у процесі розробкисоціально-психологічних технологій підтримки стигматизовуваних меншин у сферімедіакомунікації. Для уточнення особливостей сприймання стигматизації і відображенняцього явища в процесі медіакомунікації було проведено два окремих опитування, одне – середзагального населення, а друге – про особливості переживання стигматизовуванимименшинами власної стигматизації – під час опитування ЛГБТ- і ВІЛ-активістів. Так,респонденти із числа загального населення здебільшого вважають, що люди з ВІЛзаслуговують на рівність у правах та ставленні, але частка тих, хто ставиться до ВІЛ-інфікованих більш упереджено, вища серед респондентів, що займають низькі професійніпосади. Що ж до ЛГБТ-спільноти, то респонденти демонструють протилежні оцінки. Прицьому високо оцінюються твердження про те, що ЛГБТ-особи мають приховувати своюорієнтацію і нікому про це не розказувати; значну підтримку має твердження про ізоляціюЛГБТ-спільноти. Серед представників стигматизовуваних меншин 71% опитаних булижертвами кібербулінгу (від поодиноких випадків до постійного переживання цькування).Найчастіше жертвами кібербулінгу визнавали себе чоловіки, а серед активістів – ВІЛ-активісти. Здебільшого активісти стикаються з такими проявами кібербулінгу, як образи вкоментарях до новин і у Twitter, погрози у Facebook, залякування на форумах. Принципипобудови технологій соціально-психологічної підтримки стигматизовуваних меншинвиокремлювалися на якісному етапі дослідження. Було, зокрема, проведено по два фокус-групових заняття з кожною групою респондентів: ЛГБТ-військовими, ВІЛ-активістами,респондентами без ознак стигматизації. Відтак визначено соціально-психологічні принципипобудови комплексної технології формування толерантного і безпечного медіапростору (зурахуванням потреб і психологічних особливостей учасників медіакомунікації). Виокремленопсихологічні принципи для розробки технологій, що будуть спрямовані безпосередньо напідтримку представників стигматизовуваних меншин, формування у них ефективнихповедінкових моделей протистояння стигматизації.
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 106-114; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).216

Abstract:
Представлено окремі результати емпіричного дослідження взаємодії в сім’ї як чинникарозвитку громадянської компетентності молоді. Сім’я розглядається як соціальна системастійких взаємодій її членів, зокрема батьків і дітей, функціонування якої спроможне впливатина розвиток громадянської компетентності дитини. Тож з огляду на це й беручи до увагиспецифіку взаємодій між членами родини, середовище сімейної взаємодії запропонованорозглянути у двох вимірах: по-перше, як таке, що сприяє/перешкоджає розвиткугромадянської компетентності дитини; по-друге – як таке, що має свої особливі ресурсивпливу на особистість громадянина, що зростає. Представлено логіку конструюванняметодичного інструментарію для вивчення аспектів взаємодії в сім’ї, що зумовлюютьрозвиток громадянської компетентності дитини. Ця логіка передбачає кілька послідовнихетапів: 1) виокремлення психологічних показників дослідження; 2) їх операціоналізацію задопомогою шкал; 3) конструювання суджень (емпіричних індикаторів), що вичерпнорозкривають зміст кожної шкали. Уперше сконструйовано авторський опитувальник длядослідження особливостей сімейної взаємодії батьків і дітей, що визначають розвитокгромадянської компетентності дитини. На етапі обробки отриманих емпіричних данихзастосовувалися методи математичної статистики, зокрема факторний аналіз. Емпіричнимшляхом виокремлено чинники, які визначають розвиток громадянської компетентностіособистості, що зростає в сім’ї, а саме ставлення до суб’єктності дитини (відмова відсуб’єктності або її підтримка); визнання спільного і спільності; а також інструментивстановлення психологічних кордонів; межі відповідальності батьків і дітей. Визначеномоделі взаємодії в сімейному середовищі, що сприяють розвитку громадянськоїкомпетентності дитини: «авторитетна», «орієнтована на інтеграцію і залучення», «орієнтованана партнерство»; і ті, що є несприятливими: «авторитарно-директивна», «орієнтована напотреби батьків», або нейтральними (така модель, наприклад «піклувальна», може бути яксприятливою, так і несприятливою – залежно від міри її застосування) – та описанохарактеристики кожної з виокремлених моделей.
Larysa Korobka
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 209-218; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).224

Abstract:
За результатами теоретичного та емпіричного вивчення проблеми стигматизації ітолерантності вирішувалося завдання вироблення ефективних соціально-психологічнихтехнологій запобігання стигматизації шляхом виявлення й послаблення упереджень,активізації колективних зусиль із підвищення толерантності до інакшості в освітньомусередовищі. Освіту представлено як один із головних соціальних інститутів, що сприяютьформуванню толерантної особистості в сучасному суспільстві. Обґрунтовано необхідністьзосередження уваги педагогічної спільноти на проблемі виникнення і поширеннястигматизації в різних освітніх середовищах та підвищення рівня толерантності до інакшостіучасників освітнього процесу. Розкрито зміст розробленої технології соціально-психологічноїпідтримки стигматизовуваних меншин, спрямованої на роботу із соціальним оточенням, асаме з представниками педагогічної спільноти, щодо підвищення толерантності до інакшостів освітньому середовищі та вибудовування толерантного, безпечного освітнього середовища.Показано, що процес реалізації цих технологій забезпечується моделюванням та інтеграцієюінформаційно-змістового, діагностичного та корекційно-розвивального компонентівтехнології, зміст яких було специфіковано відповідно до соціально-психологічних проблемпідвищення толерантності до інакшості в освітньому середовищі та вибудовуваннябезпечного, толерантного освітнього середовища. Представлено способи та засоби наданнятакої підтримки на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях у контекстіспрямованості технологій на роботу із соціальним оточенням. Упровадження представленихтехнологій в освітній процес сприятиме підвищенню обізнаності про явище стигматизації тазасоби запобігання її поширенню в освітньому середовищі, про сутність толерантності допроявів інакшості та її виховання; розвитку толерантності і безпечності освітньогосередовища, яке може стати свого роду лабораторією для практикування толерантності якставлення і поведінки в різних обставинах та стосунках.
Lidiia Chorna
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 131-150; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).218

Abstract:
Складні соціальні ситуації, відбиваючись у переживаннях членів групи, запускаютьпроцеси групової динаміки. Ці процеси породжують специфічні групові феномени, які йвідображають такі переживання. У груповій взаємодії виникають процеси та стани(напруженості, протистояння та конфлікту, кризи, травматизації), що впливають на відчуттячленом групи дискомфорту, стресу, фрустрації, травмованості. Унаслідок цього в соціальномупросторі взаємодії змінюється динаміка процесів інтеграції та диференціації. Відповідно донаявних у групи ресурсів (цінностей, статусу в суспільстві, творчого потенціалу) вонавикористовує доступні їй на певний момент способи когнітивного та емоційногоопрацювання складної соціальної ситуації, продукуючи групову феноменологію. Груповісценарії та стратегії взаємодії можна класифікувати на конструктивні і неконструктивні, алеїх оцінка залежить від аут- або інгрупової належності того, хто оцінює взаємодію. Відповіднодо ресурсів групові феномени можуть виконувати функції адаптації (дезадаптації) групи доскладних соціальних ситуацій, а також їх дієво-творчого долання. Група в таких умовахвирішує два завдання, які залежно від обставин можуть конкурувати між собою: доланнясоціальних труднощів і збереження групи як цілого. Таким чином у складних ситуаціяхвідповідно до динаміки їхнього розвитку в процесі групової взаємодії розгортаєтьсяпослідовний процес виникнення ланцюжка психологічних феноменів – феноменогенез. Навідміну від наявних у психології моделей і концепцій групової динаміки концепціяфеноменогенезу враховує соціальний контекст групової взаємодії, зводить у єдинекатегоріальне поле весь спектр групових феноменів, виокремлює їхні функції та визначаєзавдання функціонування груп, і в цьому полягає наукова новизна представлених у статтіматеріалів дослідження.
Vitalii Dukhnevych
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 151-159; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).219

Abstract:
Обґрунтовується ідея про необхідність розроблення цілісної системи забезпеченняпсихологічної безпеки громади. Підкреслено, що діти і молодь шкільного віку – це та групанаселення, яка найбільше потерпає від катастрофічних подій, що зумовлено не тільки бракомдосвіду (знань, умінь, навичок реагування в надзвичайних ситуаціях), а й віковимиособливостями їхньої психіки (низькою стресостійкістю, що призводить до виникненнястресових і постстресових розладів унаслідок нездатності опанувати стресогенну ситуацію).Обстоюється думка про можливість залучення психологів системи освіти до процесівформування безпечного середовища в громаді. Категорію «готовність колективного суб’єктадії» визначено як: 1) сукупність якостей та знань колективних суб’єктів (груп, команд,об’єднань, державних інститутів), що дають їм змогу ефективно взаємодіяти в кризових,екстремальних чи надзвичайних умовах у процесі вирішення спільних завдань;2) забезпечення об’єктивних умов для налагодження та підтримки конструктивної взаємодії вситуації, що склалася. Висунуто ідею про п’ять векторів готовності: 1) спроможністьвідповідних державних органів та структур забезпечити необхідні умови функціонуваннясуспільства та їхню здатність організовувати життєдіяльність громадян таким чином, щобмінімізувати ймовірність настання надзвичайної ситуації; 2) спроможність державнихструктур ефективно організовувати процес підготовки до дій у разі виникнення надзвичайнихситуацій, процеси супроводження та подолання їхніх наслідків; 3) спроможність державнихорганів та структур забезпечити медичну, психологічну та гуманітарну допомогупостраждалим унаслідок дії надзвичайної ситуації як в умовах самої надзвичайної ситуації,так і після завершення дії деструктивних факторів; 4) спроможність суб’єктів дії виконуватисвої професійні обов’язки в умовах надзвичайної ситуації; 5) спроможність суб’єктів дії вумовах надзвичайної ситуації конструктивно/ефективно вирішувати різні проблемні питання.Презентовано два виміри готовності: організаційний і психологічний; запропоновано чотиригрупи завдань, що потребують вирішення для психологічного забезпечення формуванняготовності. Розроблено систему принципів залучення фахівців-психологів різних громадськихі професійних організацій громади, а також психологів системи освіти та соціальних педагогівдо надання допомоги постраждалим від надзвичайної ситуації: 1) принцип партнерства,2) принцип відкритості, 3) принцип добровільності, 4) принцип справедливої мотивації,5) принцип необхідності приросту компетентності, 6) принцип територіальності, 7) принципвідповідальності.
Kateryna Mulika
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 228-241; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).227

Abstract:
Обґрунтовано розуміння конфлікту як феномену, вбудованого в освітній процес танеобхідного для розвитку. Конфлікт пропонується трактувати як актуалізоване зіткненнясуперечностей, коли сторони з різними цінностями, настановленнями, мотивами не можутьіснувати в незмінному вигляді, становлять загрозу для психічної цілісності тавзаємовпливають одна на одну. Представлено «ставленнєвий» складник конфліктологічноїкомпетентності педагога, що зумовлює готовність і здатність педагога реалізовувати знання йнавички у сфері конфліктології (взаємодіяти в ситуації загрози задля розв’язаннясуперечностей на противагу уникненню, перенаправленню енергії на менш загрозливіоб’єкти): рефлексивність, здатність налагоджувати довірливу взаємодію, орієнтація в часі,незалежність цінностей та поведінки суб’єкта, адаптація, домінування, ескапізм, цінностісамоактуалізації та гнучкість поведінки, сензитивність до себе та спонтанність, самоповага,самоприйняття (ставлення до себе), ставлення до інших людей, міжособистісна чутливість.Презентовані ставлення необхідні для зведення до мінімуму руйнівного впливу, а заможливості – для конструктивного розв’язання конфліктів. Під «суб’єктивним ставленням» уструктурі конфліктологічної компетентності педагога запропоновано розуміти латентнийпсихічний потенціал реакцій, переживань та дій людини, що актуалізується в процесіконструювання нею поточної комунікативної ситуації, у зв’язку з оцінними уявленнямиіндивіда про навколишнє середовище та самого себе. Розвиток конфліктологічноїкомпетентності вчителя пропонується вивчати в контексті соціально-психологічних умов(процесів), що мають місце в педагогічному колективі (малій групі): сприйняття індивідомгрупи, психологічний мікроклімат, згуртованість та ставлення до власної ролі в малій групі(педагогічному колективі), суб’єктивне сприйняття стилю керівництва, типу особистостікерівника, вагомості роботи в закладі освіти як єдиного джерела задоволення матеріальнихпотреб. Наведено результати емпіричного дослідження психологічних процесів у малихгрупах та ставленнєвого складника конфліктологічної компетентності педагога, встановленозв’язки ставлень педагогів із їх суб’єктивним сприйняттям педагогічного колективу.Виявлено, що вчителі оцінюють соціально-психологічний клімат переважно як сприятливий,говорять про переважно високий рівень групової згуртованості в колективах за умовиколективістського типу сприйняття групи та демократичного стилю керівництва. Дляреспондентів характерні середній рівень рефлексивності, підвищене самосприйняття (блоксамоповага та самосприйняття), прагнення до домінування при незначному зниженніадаптованості та браку довіри до навколишнього світу й інших людей. Виявлено тенденціюдо сепарації респондентів від соціального оточення, сприйняття ними індивідуалізму якчинника успішності в професійній діяльності, що може призводити до примноженнясуперечностей, але водночас до блокування готовності їх визнавати. Тобто сприятливісоціально-психологічні умови праці вчителів та орієнтація на колективізм задають для нихрамки гуманістичного сприйняття людини як основи суб’єкта та об’єкта професійноїпедагогічної діяльності, однак самі педагоги демонструють суперечливі...
Nadiya Shuliuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 252-259; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).229

Abstract:
Мета цієї публікації – аналіз досвіду зарубіжної та вітчизняної профільної орієнтації таподальшої профорієнтаційної роботи за допомогою онлайн-сервісів, що допоможе системіосвіти в подальшому забезпечити застосування моделей профільного навчання та сприятирозв’язанню проблем учнів, батьків і суспільства. На основі порівняльного аналізу інформаціїз різних джерел показано специфіку профільної та профорієнтаційної роботи зістаршокласниками у Франції, США, Україні, Росії. Зроблено спробу узагальнити принципиорганізації психолого-педагогічної допомоги у профільному навчанні та впровадженніпрофесійних моделей самовизначення старшокласників на основі онлайн-засобів. Зокрема,виявлено кілька сучасних тенденцій. Так, у США та Франції ознайомлення дітей зі світомпрофесій починається вже у молодшій школі, а далі, щодо старшої ланки школи, діє системапрофільного орієнтування, яка передбачає можливість зміни напряму освіти за обраним про-філем з різних підстав. Для всіх зарубіжних схем профорієнтаційної роботи типовою єорганізація безперервного профільного орієнтування, що триває протягом усього періодушкільного навчання: спостереження за досягненнями, схильностями і захопленнями дітей,складання їхнього портфоліо та облік усіх цих відомостей у процесі подальшогопрофконсультування і відбору абітурієнтів. У профільному та професійному орієнтуванніакцент робиться на відборі здатних освоювати складні наукомісткі технології учнів, що маютьявний потенціал професійного зростання та особистісного розвитку. Сучасні ІТ-технології таспеціалізовані онлайн-платформи розглянуто як ефективні інструменти надання такихпсихологічних послуг учням та їхнім батькам, а також методичної підтримки педагогам.Завданням подальших досліджень може стати пошук шляхів розв’язання проблемивикористання онлайн-ресурсів у школах на основі розробок Міністерства освіти і наукиУкраїни, створення нових онлайн-платформ для українських шкіл.
Maria Kanibolotska
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 219-227; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).226

Abstract:
Метою статті є представлення змісту та процедури проведення технології фасилітаціїпочуття причетності педагогів до освітньої реформи в Україні. Дистанційний режим навчанняв умовах пандемії СOVID-19 став викликом для всіх учасників освітнього процесу, аджевиникла додаткова перепона у взаємодії вчитель-учень, що призвело до зменшення почуттяпричетності в учасників освітнього процесу і наклало негативний відбиток на психоемоційнусферу вчителів зокрема. Відповідно до теоретико-методологічного підходу К. Гуденоу таГ. Песонена, почуття причетності педагогічної спільноти до освітньої реформи виникаєвнаслідок переважання позитивних емоцій над негативними у ставленні до реформи;проявляється в бажанні вчителів бути активними учасниками реформи, прагненні братиучасть у спільних професійних і позапрофесійних заходах, пов’язаних з освітнімиінноваціями; та завдяки поділянню спільних професійних цінностей, сприйняттю себе якчлена своєї професійної групи. За процедурою проведення технологія фасилітації почуттяпричетності складається з комплексу рефлексивних вправ: перший блок запитаньопрацьовується згідно з моделлю 4F Роджера Гринавея, другий – відповідно до техніки«Компас цінностей» в авторській модифікації. Використання комплексу цих вправ сприятимезменшенню негативних емоцій, підвищенню рефлексивної, прогностичної здатності вчителівщодо викликів під час упровадження освітніх інновацій. Науково-практична цінність роботиполягає в тому, що вперше описано покрокову процедуру проведення технології фасилітаціїпочуття причетності вчителів до інновацій в освіті, змістовно розглянуто концепт«причетності» в емоційному, когнітивному та поведінковому аспектах. Завдання подальшихрозвідок полягають у перевірці ефективності зазначеного комплексу вправ, створеннірекомендацій для адміністрації освітніх закладів щодо оптимізації організаційної культури,розробленні психологічних методів налагодження партнерської взаємодії та взаєморозумінняз опертям на ресурсний потенціал почуття причетності вчителя.
Vitaliy Tatenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 9-18; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).208

Abstract:
Звернення до проблеми колективної інтуїції викликане тим, що, з одного боку, цей феномен реально існує і має поширення в різних сферах суспільного життя, а з другого – що соціальна психологія досі не приділяла належної уваги дослідженню природи і механізмів функціонування колективної інтуїції, виявленню її реальних можливостей, подоланню помилкових уявлень і спростуванню різного роду містифікацій. З огляду на наявні суперечності в розумінні психологічної природи і сутності інтуїції загалом, а також її колективної похідної у пропонованій роботі сформульовано та обґрунтовано низкутеоретичних положень, а саме: про відносно самостійний онтологічний і гносеологічний статус інтуїції, що заперечує можливість її розуміння як побутового аналогу наукового поняття антиципації або як різновиду мисленнєвої, мнемічної чи перцептивної діяльностей; про інтуїцію як елемент системи психіки, що функціонує на перетині усвідомлюваного і неусвідомлюваного, раціонального й ірраціонального, логічного і почуттєвого, поняттєвого і образного модусів психічної активності, чим пояснюється її спроможність до цілісного відображення і конструювання дійсності як індивідуально неповторного, унікального сущого; про інтуїцію як різновид психічної діяльності, що має свою функціональну структуру; про колективну інтуїцію як спосіб і засіб розв’язання тих проблем, які не в змозі розв’язати індивідуальна інтуїція; про колективну інтуїцію як результат інтеграції індивідуальнихінтуїцій, що за своїми функціональними можливостями перевершує арифметичну суму останніх; про соціально-психологічні особливості функціональної структури колективно-інтуїтивної діяльності та ін.
Svitlana Kravchuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 32-48; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).210

Abstract:
Метою дослідження є концептуалізація прощення як соціально-психологічногофеномену, виокремлення критеріїв прощення шляхом аналізу, систематизації та узагальненнянаукових поглядів вітчизняних та зарубіжних учених на цей феномен. В емпіричномудослідженні використовувались опитувальник «Шкала прощення як риси характеру» (автори– Дж. В. Беррі, E. Л. Уортінгтон, Л. Е. О’Коннор, Л. Парротт, Н. Г. Уейд (Berry et al., 2005));методика «Діагностика депресії та тривоги» (автор – Л. Р. Дерогатіс (Derogatis, 2001));методика «Діагностика рівня емпатійних здібностей» (автор – Бойко В. В.); методикадослідження соціального інтелекту Дж. Гілфорда (в адаптації О. Михайлової). Зробленовисновок, що феномен прощення є багатовимірним та різнорівневим явищем, яке маєбагатокомпонентну структуру та містить у собі когнітивний, афективний, конативний,мотиваційний компоненти. Визначено критерії прощення: 1) подолання негативних афектів ісуджень щодо кривдника, тобто відмова скривдженої людини від гніву та образи, ненависті,обурення, суму; 2) заміна негативних почуттів до кривдника на більш нейтральні і, нарешті,позитивні, зокрема терпимість, прояви емпатії у вигляді співчуття, співпереживання,милосердя. Доброзичливість до кривдника є позитивним виміром прощення; 3) відмова відмстивої поведінки щодо кривдника; 4) подолання мотивації уникнення щодо кривдника.Прощення може виконувати різні функції, може мати різні умови свого розвитку, різні види,різну модальність, рівні усвідомленості, різні предметні змісти, різний вплив на особу.Натомість непрощення є більш складним конструктом, ніж просто протилежністю прощення.Так, злочини проти людяності не піддаються прощенню. Здатність до прощення визначаєтьсярозвиненістю ряду механізмів соціального пізнання (соціального та емоційного інтелекту,емпатії щодо кривдника). Прощення пов’язане з рефлексивною менталізацією, свідомоюпереробкою і перебудовою свого ставлення до кривдника і ситуації образи. Перспективиподальшого дослідження вбачаються у визначенні низки соціально-психологічних чинниківпрощення залежно від його предметного змісту, рівня усвідомленості, видів та модальності.
Hanna Hromova
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 115-130; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).217

Abstract:
Ставлення до невизначеності та неоднозначності вимірюється за допомогою багатьохопитувальників, адже розуміння конструкта і структури (ін)толерантності до невизначеностіваріюється. На сьогодні жоден із тестів, за допомогою яких вивчається трансдіагностичнамодель розвитку афективних розладів, не був перекладений на українську мову. Щобзаповнити цю прогалину, було зроблено переклад та адаптацію тесту «Шкала інтолерантностідо невизначеності» Н. Карлетона (IUS-12). Методологія: 226 студентів заповнилиопитувальники IUS-12, MSTAT-1, тести депресії і тривоги А. Бека, інтегративний тесттривожності А. Бізюка. Для перевірки дво- та біфакторної структури опитувальникапроведено конфірматорний факторний аналіз. За допомогою кореляційного аналізуперевірено конвергентну і дивергентну валідність тесту. Результати адаптації тесту свідчатьпро те, що біфакторна модель структури опитувальника краще описує емпіричні дані; тестмає досить високий коефіцієнт α-Кронбаха (0.81). Конвергентну валідність підтвердженокореляційними зв’язками із ситуативною та особистісною тривожністю, депресією як длязагального бала тесту IUS-12, так і для субшкал. Тест «Шкала інтолерантності доневизначеності» Н. Карлетона має обернений зв’язок з результатами опитувальника «Шкалазагальної толерантності до невизначеності» Д. Маклейна, що підтверджує дивергентнувалідність. Застосування тесту на вибірці військових (n=137) підтвердило його надійність тавідтворюваність результатів аналогічних досліджень. Є певні обмеження: адаптація теступроводилася на студентах, тому необхідно перевірити дані на клінічній вибірці; не завершеноперевірку надійності тесту методом «тест-ретест». Висновки: українська версія тесту «Шкалаінтолерантності до невизначеності» Н. Карлетона має достатній рівень надійності, перевіренувалідність і відповідає біфакторній структурі. Це перший із найбільш поширених сучаснихтестів для вимірювання рівня інтолерантності до невизначеності, що пройшов процедуруперекладу українською мовою та подальшої адаптації і відповідає всім психометричнимвимогам. Тест можна використовувати для подальшого дослідження толерант-ності/інтолерантності до невизначеності, вивчення суміжних конструктів та кроскультурноїспецифіки ставлення до невизначеності, що є особливо актуальним завданням в умовахтривалої пандемії.
Olena Sushyi
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 19-31; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).209

Abstract:
У статті порушено проблему розроблення методичного базису психологічного забезпечення соціального прогнозування як науково-теоретичної та предметно-практичної діяльності. Її актуальність зумовлена запитом на підготовку психологічно обґрунтованих стратегій і технологій антикризового управління, що передбачає застосування психологічно обґрунтованих підходів у прогнозуванні соціальних процесів і явищ. Мета статті полягає у визначенні прогностичного потенціалу соціально-психологічних досліджень, а також окресленні перспективи переходу від теоретичного до практичного соціально-психологічного забезпечення соціального прогнозування. Для цього запропоновано низку теоретичних положень, що обґрунтовують науково-методичні засади психологічного забезпечення соціального прогнозування. В їх основу покладено визначення предмета соціально-психологічної науки, яким задаються основні параметри соціально-психологічного ракурсу в прогнозуванні соціальних процесів і явищ. Відповідно до кожного з визначених теоретичних положень запропоновано принципи психологічного забезпечення соціального прогнозування. Змісту першого теоретичного положення, що визначається змістовими координатами методологічного простору соціально-психологічного теоретизування (за М. Слюсаревським), відповідає принцип онтологічної рівноцінності індивідуальних та надіндивідуальних форм психіки. Змісту другого теоретичного положення, що стосується онтології психічного в усій різноманітності його соціальних виявів (згідно з концепцією соціально-психологічного мислення М. Слюсаревського), відповідає принцип історико-культурної контекстуальності. З огляду на згадані теоретичні положення та відповідні принципи розглянуто три теоретичні моделі як приклади застосування соціально-психологічних підходів для цілей соціального прогнозування, а саме: теоретичну модель типології та актуалізації соціально-психологічних проблем у межах культурно-історичного циклу (М. Слюсаревський), синтетичну модель «універсального епохального циклу» (Е. Афонін), багатофакторну модель соцієтальної кризи (О. Суший). Визначено, що чим вищим є рівень теоретичного узагальнення проблем суспільного розвитку на конкретному відрізку соціально-історичного часу, тим менш значущим може видаватися завдання як розроблення психологічно обґрунтованих підходів до здійснення соціального прогнозування, так і розроблення психологічно обґрунтованих стратегій і технологій антикризового управління. Проведене дослідження дало підставизробити низку висновків, що визначають перспективу подальшого теоретичного обґрунтовування науково-методичних засад та практичного соціально-психологічного забезпечення соціального прогнозування. По-перше, стверджується, що прогноз може виконувати як попереджувальну, так і мотиваційну функцію. Відповідно, обґрунтовується необхідність застосування альтернативного (відмінного від екстраполяції) алгоритму прогнозування, що враховуватиме мотиваційну та попереджувальну функції в прогнозуванні соціальних процесів, дозволятиме визначати бажаний (або небажаний) майбутній стан системи/об’єкта та обирати способи його досягнення (чи уникнення). По-друге, визнається, що, розробляючи психологічно обґрунтований соціальний прогноз,...
Olha Kochubeynyk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 60-66; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).212

Abstract:
Статтю присвячено аналізу особливостей процесу виробництва нових формдискримінації в період пандемії та його наслідків для порядку соціальності. Показано, щопандемія знаходить вияв у докорінній трансформації повсякденності та в неможливостізастосувати усталені й напрацьовані раніше надійні практики для розв’язання соціальнихпроблем. Це спричинює перерозподіл наявних ресурсів будь-якого порядку, що провокуєвиникнення нових форм дискримінації та соціальної нерівності. У просторі соціальноївзаємодії внаслідок цього спостерігається конкуренція спільнот за ресурси, що означаєприйняття рішення про «порядок надання допомоги» спільнотам (особам), тобто фактичнойдеться про процес виробництва нерівності та нових форм дискримінації. Зазначається, щопандемія призвела до істотних «мутацій» у системі соціальних ієрархій, механізмом якихстало «накладання» тих чи тих форм дискримінації одна на одну (оскільки вони не діютьізольовано), що й спричинило формування динамічної сили як «нового гравця» в системіполяризацій українського соціуму. Робиться висновок, що пандемія істотною мірою«зміксувала» суспільство, змінивши для багатьох осіб не лише рівень доходів, а й споживчуповедінку, мотивацію, соціальні цінності тощо. Зауважується, що попередньо усталені групипочинають розпадатися, віддаляються одна від одної, втрачають функціональні взаємозв’язки,проте виникнення нових спільнот не є процесом настільки ж швидким. Міксуваннявиявляється в реконструюванні відмінностей (збільшенні неоднорідності, поляризації) заполітичними, ідеологічними, світоглядними, ціннісними, регіональними, мовними,культурними, етнічними ознаками, і це гальмує використання людського та соціальногокапіталу, знижує рівень соціальної згуртованості та суспільної довіри, посилює соціальнунапруженість і нестабільність.
Liudmyla Grytsenok, Olena Kapustiuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 78-95; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).214

Abstract:
Висвітлено актуальність та специфіку організації психологічної допомоги населенню вумовах строгих карантинних обмежень, які унеможливлюють традиційні формати «віч-на-віч». Представлено огляд переважно зарубіжних досліджень щодо причин виникнення, історіїстановлення дистанційних форм психологічної і психотерапевтичної допомоги таефективності їх застосування. Показано, що поширення онлайн-формату лише прискорилосячерез пандемічну ситуацію, оскільки розвиток новітніх комунікативних технологій сам пособі став причиною все більш частого їх застосування у сфері надання послуг, зокремапсихологічних. Водночас розгортання дистанційної, або так званої телепсихології, посилюєвимоги до технологічного, методичного, організаційного забезпечення та їх унормування,потребує особистісної готовності фахівця ефективно комунікувати з отримувачем послугонлайн. Представлено авторські напрацювання щодо організації процесу наданняіндивідуальної онлайн-підтримки в умовах обмежень неадаптивного карантину в рамкахволонтерської ініціативи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України«Онлайн-коло». Описано напрями діяльності онлайн-проєкту, завдання з організаціїіндивідуального консультування, способи їх реалізації засобами ґуґл-технологій зурахуванням зайнятості психологів-волонтерів, особливості вибірки осіб, які зверталися поіндивідуальну психологічну допомогу до проєкту, перелік найбільш типових проблем тавідгуки про їх вирішення в онлайн-режимі. Виділено як питання, які потребують подальшихнаукових розвідок, так і ті, що потребують врегулювання та вирішення на рівні держави іпрофесійної спільноти.
Nigora Khazratova, Liudmyla Malimon, Oksana Voitsekhovska, Natalia Borysenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology pp 96-105; https://doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).215

Abstract:
Метою дослідження був теоретичний аналіз впливу сприймання державної влади та їїрішень на характеристики громадянської ідентичності. Методологічно дослідженняґрунтується на вченні про суб’єктність як іманентно притаманну особистості/групі/організаціїпрагнення-здатність бути автором свого життя, джерелом активності, спрямованої нареалізацію свого потенціалу. Звертається увага на те, що сприймання влади часто пов’язане зфрустрацією, спричиненою зовнішнім контролем і примусом. Специфіка образу державноївлади актуалізує ту чи ту парадигму відносин особистості з державою, а залежно від неїформуються певні характеристики громадянської ідентичності. Як один із каналівсприймання державної влади розглядаються ухвалені нею рішення. Зауважено, що політичнірішення сприймаються більш негативно, ніж управлінські, бо передбачають прихованиймотив, пов’язаний з боротьбою за владу, її зміцнення і поширення. Це актуалізує парадигмуоб’єкт-суб’єктних відносин, за яких у сприйманні особистості суб’єктом виступає державнавлада, а об’єктом – громадянин. Таке сприймання зумовлює протестність або, навпаки,громадянську конформність як характеристики громадянської ідентичності. Обидві несприяють діалогу і розробці адекватних способів вплив на владу. Готовність до діалогу звладою має ґрунтуватися на притаманній громадянській зрілості суб’єкт-суб’єктній парадигмівідносин. Результати дослідження можуть бути використані для розробки програмгромадянської освіти; психодіагностичного інструментарію для визначення громадянськоїконформності, протестності, зрілості як характеристик громадянської ідентичності. Основнийнапрям подальших досліджень – встановлення психологічних закономірностей перцепціїгромадянином ухвалених рішень як управлінських чи політичних, а також вивчення впливуперцепції правового поля держави на характеристики громадянської ідентичності. Соціальнінаслідки таких досліджень лежать у полі ціннісного об’єднання громадян і державної влади,що уможливлює спільне бачення проблем і моделей розвитку держави.
Borys Lazorenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).165

Abstract:
Визначено основні чинники результативності навчально-методичного супроводу опанування стресових і посттравматичних стресових станів засобами само- і взаємодопомоги курсантами – військовими психологами першого курсу навчання і магістрантами. За авторською анкетою проведено порівняльний аналіз самооцінювання їхніх умінь та первинних навичок, а також здатності надавати психологічну допомогу в цьому особовому складі. Використано також методи включеного спостереження, індивідуального консультування, співбесіди з учасниками для отримання від них зворотного зв’язку. Як основні серед чинників результативності навчально-методичного супроводу визначено активність, мотивацію, спрямованість та командну згуртованість курсантів. З՚ясовано, що останній чинник у першокурсників проявився більшою мірою, ніж у магістрантів: першокурсники були більш зацікавленими в самопідготовці і дещо активнішими під час аудиторних занять. Хоч і магістранти, і першокурсники засвідчили, що отримали основні базові знання й уміння та зможуть самостійно їх застосовувати у своїй професійній діяльності, однак рівень засвоєння технологій у першокурсників загалом вищий, ніж у магістрантів. Встановлено, що курсанти оволоділи груповими техніками зняття стресових і посттравматичних стресових станів і зможуть скористатися ними під час проведення занять з особовим складом. Завдяки проведеному самооцінюванню з’ясовано, що вони засвоїли основні тілесно зорієнтовані та дихальні психотехнології зняття стресових і поттравматичних стресових станів у різних зонах тіла. При цьому показники першокурсників за всіма позиціями дещо вищі, ніж у магістрантів. Разом з тим кожен четвертий із числа курсантів-магістрантів засвідчив, що не отримав необхідних знань та умінь і не зможе самостійно застосовувати запропоновані технології у своїй професійній діяльності. Ще майже кожен третій магістрант зазначив, що запропоновані технології видалися йому малоефективними. Аналіз анкетних відповідей цих учасників показав, що вони набули певних знань та умінь, проте потребують більше пояснень, додаткових знань та вмінь і тренінгових вправ для посилення впевненості у собі та власних фахових компетенціях. На відміну від магістрантів, у всіх першокурсників оцінки засвоєння та ефективності цих технологій були позитивними. Встановлено, що понад половину учасників занять мають потребу в отриманні додаткових знань та умінь щодо застосування запропонованих технологій. Також з’ясовано, що участь у спецкурсі стала стимулом для вдосконалення фахової психологічної підготовки його учасників. З’ясовано, що у першокурсників ця потреба є більш вираженою, ніж у магістрів. Фактична здатність ефективно застосовувати набуті учасниками знання та вміння може бути визначена лише під час їхньої практичної діяльності, тому результативність навчально-методичного супроводу потребує дослідження під час стажування у військах та під час практичної роботи з особовим складом за місцем проходження служби.
, Halyna Oliinyk
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).159

Abstract:
Розглядаються результати емпіричного дослідження, метою якого було вивчення психосемантичних особливостей сприймання соціальної реклами про захист безпритульних тварин. Завдання дослідження: 1) виокремити основні тематичні напрями соціальної реклами, спрямованої на захист безпритульних тварин та формування гуманного ставлення до них; 2) визначити психосемантичні особливості сприймання соціальної реклами про захист та допомогу безпритульним тваринам. Для досягнення дослідницьких цілей використано якісні та психосемантичні методи. Виокремлено провідну тематику соціальної реклами: 1) ролики, які привертають увагу до проблеми захисту тварин; 2) ролики, які привертають увагу до притулків для тварин; 3) ролики, які припускають наявність у тварин уявлення про світ людей; 4) ролики, які демонструють користь домашніх тварин; 5) ролики, які розповідають про зраду господарями своїх домашніх тварин. Визначено критерії оцінки соціальної реклами про захист безпритульних тварин, які було покладено в основу розроблення семантичного диференціала: 1) привертає до себе увагу; 2) викликає цікавість; 3) викликає сильні емоційні враження; 4) розрахована на таку людину як я; 5) має зрозумілу ідею; 6) інформує про фізичний стан безпритульних тварин; 7) спонукає замислитися над проблемами безпритульних тварин; 8) викликає бажання надавати матеріальну допомогу чи безпосередню допомогу притулкам; 9) викликає бажання надавати допомогу і захист безпритульним тваринам; 10) викликає бажання забрати безпритульну тварину додому. Виявлено відмінності у сприйманні соціальної реклами різної тематичної спрямованості. Встановлено, що найвищі оцінки досліджуваних за переважною більшістю критеріїв отримала соціальна реклама, в якій ідеться про зраду господарями домашніх тварин. Така реклама насамперед привертає увагу та викликає зацікавленість, породжує сильні емоційні враження, є зрозумілою та досить релевантною, спонукає замислитися над проблемами безпритульних тварин. Соціальна реклама, у якій припускається наявність у тварин уявлень про світ людей та розповідається про бачення ними власної ситуації в ньому, є найбільш зрозумілою і досить релевантною для досліджуваних; вона привертає увагу та викликає зацікавленість, залишає після перегляду сильні емоційні враження, спонукає замислитися над проблемами безпритульних тварин. Соціальна реклама про притулки для тварин, як найбільш зрозуміла, спонукає замислитися над проблемами безпритульних тварин та викликає бажання надавати їм допомогу, захищати їх. Соціальна реклама, яка привертає увагу до проблем безпритульних тварин загалом та закликає до їх захисту, є однією з найбільш зрозумілих; вона інформує про фізичний стан безпритульних тварин та спонукає замислитися над їхніми проблемами. Соціальна реклама, в якій розповідається про користь домашніх тварин, теж досить релевантна і зрозуміла, однак вона найменше спонукає до роздумів над проблемами безпритульних тварин і не викликає особливого бажання надавати їм допомогу та захист.
Maryna Sydorkina
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).154

Abstract:
Статтю присвячено теоретичному аналізу місця соціального інтересу в структурі громадянських компетентностей у ситуації пандемії COVID-19. Методологічним підгрунтям роботи стали теоретичні положення концепції соціального інтересу А. Адлера, а також погляди щодо громадянської компетентності М. Мюнклера і Ф. Одіже. Розглянуто громадянські компетентності, які сприяють подоланню загроз та знаходженню відповідей на виклики, породжені пандемією. Серед цих загроз названо ті, які зумовлені стрімким поширенням вірусу, ризиком надмірного навантаження на систему охорони здоров’я, слабким матеріально-технічним забезпеченням системи охорони здоров’я, психологічним навантаженням на медичний персонал, що працює на передовій боротьби з коронавірусом, а також загрози, зумовлені низьким рівнем згуртованості у спільнотах. Визначено, що соціальний інтерес є психологічним чинником компетентної громадянської поведінки, спрямованої на подолання зазначених загроз. Зроблено висновок щодо компетентностей, які зумовлені соціальним інтересом та відіграють важливу роль у подоланні загроз та знаходженні відповідей на виклики, породжені пандемією. До них віднесено: свідому здатність громадян іти на поступки заради спільного блага; свідомі та конструктивні дії (чи цілеспрямоване уникнення певної діяльності), спрямовані на усунення ризиків та/або покращення ситуації на рівні локальної чи ширшої громади; здатність до конструктивної та ефективної взаємодії з іншими, спрямованої на консолідацію спільних зусиль. Соціальний інтерес розглянуто як визначальний щодо таких груп компетентностей демократичного громадянства, як ціннісні компетентності та соціальні компетенції (здатність до взаємодії). Результати можуть бути використані для створення навчальних програм, спрямованих на розвиток компетентностей демократичного громадянства, а також розроблення інформаційних кампаній, скерованих на уповільнення поширення COVID-19, та стратегій розвитку потенціалу громад задля подолання наслідків пандемії.
Vitalii Tatenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).152

Abstract:
Представлена стаття завершує цикл публікацій, у яких знайшли відображення результати розробки теоретико-методологічних засад соціально-психологічного дослідження процесу націєтворення з позицій суб’єктно-вчинкового підходу. Здійснено теоретичний аналіз і синтез наукових уявлень щодо проблемних моментів у розумінні соціально-психологічної природи нації як великої соціальної групи, щодо визначення сутності ключових поняттєвих конструктів, а саме: «націєтворення як колективна діяльність», «народ як колективний суб’єкт націєтворення», «функціональна структура процесу націєтворення», «соціально-психологічні механізми націєтворення» та ін. Розглянуто як одну з базових суперечність між науковим уявленням про спонтанну природу, об’єктивний характер перебігу процесу націєтворення і уявленням про можливість цілеспрямованого, організованого творення нації певною спільнотою як колективним суб’єктом суспільного життя. Звернуто увагу на необхідність розрізнення та узгодження понять «становлення нації», з його невиразною суб’єктністю, і «націєтворення», яке більш виразно вказує на діяча, творця, суб’єкта. Методологічною основою проведеного дослідження обрано суб’єктно-вчинковий підхід, адаптований до наукового пізнання соціально-психологічних явищ. З огляду на означені теоретичні і методологічні підходи розроблено гіпотетичну соціально-психологічну концептуальну модель процесу націєтворення, що складається із шести структурно-функціональних блоків, а саме: блоку мотивації націєтворення і відповідного цілепокладання, інструментального блоку, блоку прийняття рішення про перехід від проєктування до практичної реалізації націєтворчої мети, блоку практичного виконання прийнятого рішення, блоку оцінки результатів націєтворення, блоку творчого узагальнення досвіду націєтворення як основи для переходу на більш високий рівень організованої колективної націєтворчої діяльності. Встановлено, що відпрацювання кожного структурно-функціонального блоку передбачає досягнення певного групового психологічного ефекту, зокрема щодо першого блоку – формування в учасників не просто думки чи віри, а саме переконаності в істинності і значущості ідеї націєтворення, здатності і готовності словом і ділом, власне вчинково, відстоювати свої переконання. Тому ключову роль в організації соціально-психологічного супроводу націєтворчої діяльності колективного суб’єкта відведено пропозитивному механізму переконування. На підставі формування цілісного концептуального уявлення про структуру, функції, механізми та логіку організації процесу націєтворення як цілеспрямованої суб’єктно-вчинкової активності його учасників (народу на чолі з духовною елітою) сформульовано ряд теоретико-методологічних засад його соціально-психологічного дослідження.
Svitlana Kravchuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).172

Abstract:
Метою дослідження було виявити психологічні особливості ставлення студентів педагогічних спеціальностей до реформування загальної середньої освіти. Вибірку склали 129 українських студентів (67 жінок і 62 чоловіки) віком від 19 до 23 років, які здобувають першу вищу освіту у трьох українських вишах: Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, Національному лінгвістичному університеті, Київському університеті імені Бориса Грінченка. Під час емпіричного дослідження використовувалась авторська анкета для виявлення суб’єктивних ставлень до реформи у сфері загальної середньої освіти та методика вимірювання комунікативної та соціальної компетентності В. Куніциної. З’ясовано, що у студентської молоді педагогічних спеціальностей позитивне ставлення до реформи у сфері загальної середньої освіти переважає над негативним. Загалом переважна більшість студентів педагогічних спеціальностей, які мають бажання взяти активну участь у впровадженні реформи загальної середньої освіти, досить добре поінформовані про реформу, переконані в необхідності реформування загальної середньої освіти, довіряють реформі загальної середньої освіти (порівняно із студентами педагогічних спеціальностей, які не мають бажання брати активну участь у впровадженні реформи). У студентів, які мають бажання активно долучитися до впровадження реформи загальної середньої освіти, більшою мірою розвинене вміння розв’язувати міжособистісні проблеми, а також краще сформовані сценарії поведінки в складних і конфліктних ситуаціях завдяки знанню механізмів міжособової взаємодії і володінню репертуаром рольової поведінки порівняно із студентами, які не мають такого бажання. Визначено, що студентська молодь педагогічних спеціальностей виокремлює такі характеристики нової української школи: 1) модернізованість; 2) інноваційність; 3) забезпечення цікавого навчання; 4) оновлення навчальної програми; 5) комп’ютеризованість; 6) залучення молодих висококваліфікованих вчителів; 7) спрямованість на особистість; 8) нове ставлення до учнів; 9) навчання українською мовою; 10) орієнтація на європейські стандарти. Ця молодь вважає, що загальна середня освіта перш за все потребує таких змін: 1) розроблення та впровадження нових технологій навчання, інтеграції ІТ-технологій в освітній процес; 2) підвищення кваліфікації вчителів; 3) формування мотивації дітей до навчання; 4) забезпечення особистого підходу до кожного учня; 5) підвищення престижу професії вчителя через підвищення рівня оплати і відбір вчителів за професійними й психологічними критеріями; 6) забезпечення практичного засвоєння знань, практичної цінності знань; 7) зміни освітньої програми в загальноосвітній школі, програми і системи навчання іноземних мов, навчальної програми з урахуванням розвитку у дітей креативності, творчого мислення, пізнавальних інтересів; виховання патріотизму і культури, розвитку духовності; упровадження електронних підручників. Серед важливих умов забезпечення підтримки реформи загальної середньої освіти студентською молоддю педагогічних спеціальностей називалися такі: 1) формування у молоді позитивного ставлення до змісту освітньої реформи та освітніх інновацій шляхом роз’яснення наслідків освітньої реформи та наведення переконливих доказів...
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).167

Abstract:
Як один з елементів комплексного соціокультурного дослідження викорстано критичний дискурс-аналіз (КДА), оскільки визначення специфічних факторів, що опосередковують взаємодію на рівні поколінних мереж, вимагає детального вивчення соціуму і культури часопростору. Описано побудову процедури реалізації КДА на основі розроблених E. G. Guba, Y. S. Lincoln, J. A. Maxwell концепцій якості досліджень і тривимірної моделі N. Fairclough. Для досягнення цілісності інтерпретації даних запропоновано покрокову процедуру КДА: (1) формування кейсів проблемних сфер, що виникають у процесі взаємодії поколінь; (2) визначення в кейсах дискурсивних особливостей модальностей і модусів поколінь; (3) здійснення порівняльного аналізу та узагальнення цих кейсів. Описано алгоритм конкретизації сфер-кейсів першого кроку КДА, необхідного для подальшого опрацювання дискурсивних матеріалів. Обґрунтовано як доречний засіб опрацювання кейсів за допомогою системи лінгвістичного та інтертекстуального аналізу N. Fairclough на другому кроці. Для виокремлення утворених поколіннями смислів лінгвістичну форму КДА доповнено соціолінгвістичним ресурсом – аналізом продуктів текст/контекстуальних зв’язків. За маркери дискурсивної мобільності (відмінностей у часі і просторі) у поколінних взаємодіях взято мовні індекси та порядки індексацій. Визначено, що артикуляція модальностей і модусів поколінь сприяє означенню соціально-психологічних особливостей перебігу взаємодій. Як третій крок КДА запропоновано конструювання особливостей взаємодії поколінь за допомогою порівняння дискурсивних шаблонів. Означено умови узагальнення отриманих даних: 1) використання перехресного підтвердження даних «альтернативними джерелами»; 2) визначення міри частотності виокремлених дискурсивних конструкцій; 3) конкретизація тематичної специфіки їх контекстуального використання. Зроблено висновок, що опис процедури КДА сприяв оптимізації методології аналізу соціокультурного стилю життєдіяльності, що не обмежується лише часовим відрізком життєдіяльності конкретного покоління.
Iryna Petrenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).166

Abstract:
Представлено узагальнені результати, отримані протягом періоду виконання наукової роботи, під час якої розроблено науково-методичні підходи до конструювання комунікативних технологій врегулювання соціальних конфліктів і визначено ресурси, що забезпечують ефективність їх розв’язання в конкретних практикоорієнтованих сферах: професійному, освітньому та сімейному середовищах, онлайн-просторі, конфліктному балансуванні поколінь та в контексті формування підходів до реалізації соціальної політики. Основними методами дослідження були: теоретичний аналіз, типологізація, моделювання, спостереження, бесіда, анкетування, опитування, тестування, експеримент, вербальні проєктивні техніки, SWOT-аналіз, контент-аналіз, праксиметричний метод, консультативні і тренінгові технології, статистичні методи математичної обробки експериментальних даних. У процесі дослідження виявлено причини і наслідки соціальних конфліктів, специфіку їхніх проявів у сучасних умовах конфліктного протистояння в Україні. Визначено критерії ефективності застосування комунікативних технологій і параметри їх конструювання для врегулювання соціальних конфліктів. Сформульовано низку комунікативних принципів з метою розв’язання соціальних конфліктів, зокрема принцип «човникового руху» і принцип поколінних впливів на конфліктну взаємодію. Для вирішення низки дослідницьких завдань розроблено технології соціально-психологічної діагностики і соціально-психологічної організації цільового комунікативного простору. Опрацьовано плани конструювання ефективних комунікацій як шереги послідовних комунікативних алгоритмів, що визначають особливості використання інформації під час врегулювання соціального конфлікту. Поглиблено уявлення про: ефекти комунікації, які виникають як у процесі, так і внаслідок застосовування запропонованих технологій; особливості комунікаційних мереж як системи соціальних і технічних комунікаційних каналів, побудованих відповідно до цілей та умов урегулювання конфлікту; особливості впливу комунікативних технологій на появу нових суб’єктів (віртуальних соціальних спільнот, віртуальних коаліцій) та зміну ролі й ваги традиційних суб’єктів соціальної взаємодії – учасників соціального конфлікту. Розширено уявлення про комунікативні інтенції як про суб’єктивні мотиви, що спонукають особистість чи спільноту вступати в процес конфліктної комунікації, та визначено технології нівелювання цих інтенцій. Унаслідок застосування комунікативних технологій врегулювання соціальних конфліктів зафіксовано наявність позитивних тенденцій розвитку комунікативного потенціалу особистості, що свідчить про ефективність подальшого впровадження таких технологічних інновацій у суспільну практику.
Victoria Mialenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).168

Abstract:
Зазвичай більшість людей оцінюють себе як толерантних. Розбіжність між декларуванням цього і реальними кейсами життя стала об’єктом нашого дослідження. Якісне дослідження з використанням глибинних інтерв’ю дало змогу проаналізувати та диференціювати образи гея, лесбійки і трансгендерної людини в сприйнятті батьків ЛГБТ-дітей та освітніх працівників. Батьки, на противагу вчителям, схильні ідеалізувати власних дітей, приписуючи їм надзвичайний розум, творчі здібності, досконалість та красу порівняно з їхніми гетеросексуальними однолітками. На нашу думку, це свідчить про незавершеність процесу прийняття власної дитини та її сексуальної орієнтації. Почасти батьки відтворювали звичні стереотипи щодо ЛГБТ-людей, наділяючи їх тими самими рисами, які зазвичай приписуються їм в масовій свідомості, проте почасти і відкидали ці стереотипи, визнаючи, що геї та лесбійки бувають дуже різними. Найменш стереотипізованим виявився образ трансгендерної людини. Можливо, це пов’язано з тим, що в масовій свідомості цей образ має доволі обмежені, фрагментарні та грубі зразки. Описи сімей, у яких є ЛГБТ-людина, доволі типові та узагальнені. Наявність будь-якої проблеми ніколи не прив’язується до сім’ї; можна припустити, що за такими інтерпретаціями приховується почуття провини батьків за те, що їхні діти виявилися «інакшими». Освітні працівники, характеризуючи образи ЛГБТ-людей, відтворюють поширені в масовій свідомості міфи і стереотипи щодо ЛГБТ-спільноти. Так, геї в їхніх описах переважно жіночні, лесбійки – маскулінні, трансгендери – театральні і буфонадні. Серед феноменів сприйняття ЛГБТ-людей учителями слід відмітити «невидимість» для них цих осіб і неусвідомлювану щодо них нетолерантність. «Невидимість» проявляється в тому, що, на думку частини освітян, у їхніх школах та містах ЛГБТ-осіб немає, а «неусвідомлювана» нетолерантність – в обов’язковому декларуванні особою своєї толерантності з необов’язковим дотриманням такої заяви. Основний напрям подальших досліджень передбачає розроблення соціально-психологічної тренінгової технології підвищення толерантності щодо ЛГБТ-осіб.
Yuliia Chaplinskaya, Sofia Kravchenko
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).158

Abstract:
Розкривається роль медійного образу політика як провідного чинника консолідації електорату. Основними завданнями дослідження були: введення та представлення поняття консолідації через окреслення ступеня розробленості проблеми в сучасних західних дослідженнях, визначення її структури і чинників формування, а також розкриття ролі медіаобразу політика на основі аналітичного дослідження його складових, а саме: візуальної, психологічної та комунікативної. У дослідженні використовувалися підходи сучасних наукових галузей: еволюційної, психологічної, соціологічної, антропологічної, політичної. Презентовано авторську концептуальну модель структури консолідації, яка складається із трьох компонентів: 1) когнітивного: політична ціннісно-орієнтаційна єдність (де політичні цінності є особисто значущими для членів групи), спільна мета. спільні уявлення про способи досягнення консолідації; 2) категоріального: політична ідентичність, відчуття єдності з групою, прихильності до неї; відчуття «ми»; 3) акціонально-комунікативного: готовність до діалогу та пошуку консенсусних рішень щодо оптимальних способів вирішення завдань, що постають перед групою; до спільних дій з метою досягнення конкретних цілей. Виокремлено рівні і види консолідації, що дає змогу вивчати її і як локальне (групове), і як суспільне (у тому числі і національне) явище. З’ясовано, що консолідація як характеристика групи дає їй більше шансів на успішне відстоювання власних інтересів і трансформацію навколишньої дійсності. Консолідацію представлено як складне і багатогранне явище, формування та посилення якого вимагає відповідних соціальних умов та специфічних чинників; описано сім базових із них: економічний чинник, соціальна довіра, почуття громадянського обов’язку, самоефективність, минулий досвід участі в колективних діях політичного спрямування, інформаційний простір та образ типового представника опозиційної групи. Проаналізовано низку досліджень під кутом зору компонентів медіаобразу політика: візуального, психологічного та комунікативного. Порушено питання політичного іміджу та визначено елементи ефективного медіаобразу політика, який може консолідувати навколо себе електорат, а саме: зовнішня привабливість та комунікабельність; «звичайність» (такий, як і всі інші громадяни); символічність, або архетипність, основи образу; відповідність позиції «служителя суспільства»; активне використання медіа (як традиційних, так і новітніх) для формування парасоціальної взаємодії з електоратом; чутливість щодо актуальних запитів суспільства та її громадян, опора у своїй риториці саме на них; апелювання до ціннісних основ, декларування спільних з народом уявлень про політичну реальність; формування відкритої, довірливої, діалогічної комунікації як з електоратом, так і з опозиційними силами; актуалізація відчуття «ми» та мотивування до усвідомлення важливості колективних дій, спрямованих на розв’язання певної проблеми чи досягнення поставленої мети. «Вузьким» місцем дослідження визнано обмеженість опису групової консолідації, оскільки в політичній сфері є також рівні суспільної і національної консолідації, зміст яких може містити нові компоненти і не містити при цьому наявні в презентованій структурі. Тож той вид консолідації, який...
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-46

Abstract:
Дослідження ставило за мету з’ясувати, як українські військовослужбовці використовують електронну підтримку для підвищення свого психологічного благополуччя та одержання такої підтримки. Методологічні засади дослідження. Основними методологічними конструктами, використаними в роботі, стали психологічне благополуччя, онлайн-поведінка, соціально-психологічна підтримка, соціальна ідентифікація. Дослідження було організовано на платформі Google-Forms, збирання даних тривало з травня по вересень 2020 р. Вибірку склали 86 військовослужбовців, переважно чоловіки, середній вік яких 35 років, у більшості своїй – містяни, що проживають у повних сім’ях, мають середній місячний дохід у межах 16 000–18 000 грн. Для аналізу даних використано описові статистики. Результати дослідження. За конструктом психологічного благополуччя респонденти продемонстрували доволі високі показники (в середньому понад 83% з-поміж них тією чи іншою мірою згодні з позитивними твердженнями щодо психологічного благополуччя). Найбільш виражені компоненти – компетентність і здатність виконувати важливу діяльність та оптимістичний погляд на майбутнє (по 88% тією чи іншою мірою позитивних відповідей); найменш виражений компонент – відчуття підтримки та винагороди від наявних соціальних стосунків (77%). Активність онлайн-поведінки щодо одержання електронної психологічної підтримки виявилася доволі низькою: більшість респондентів, щоб дістати підтримку, дуже рідко користуються електронними засобами (майже 70%) і це зазвичай може тривати не більше 10 хв (майже 55% відповідей), рідше – до 30 хв (майже 20%) протягом місяців. Найчастіше серед перелічених електронних засобів військовослужбовці обирали функцію «просто ввести запит у Google-пошук, а потім обрати варіант підтримки з-поміж результатів» (понад 60%), рідше – користувалися спільнотами в соцмережах (17%), вибраними сайтами/форумами (14%), групами в месенджерах типу Viber, Telegram (13%). Серед названих вебресурсів, до яких опитані військовослужбовці зверталися за соціально-психологічною підтримкою, – bezbroni.net; veteranhub.com.ua; dovidnykmpz.info. Намагаючись одержати соціально-психологічну підтримку онлайн, більшість респондентів орієнтується саме на інформаційний її компонент – переважно тільки читає інформацію (77%) чи ставить запитання (8%). В електронному форматі військовослужбовці частіше можуть натрапити на ідеї, яких справді потребували (36% тією чи іншою мірою позитивних відповідей), хороші поради щодо того, як подолати кризову ситуацію (34%), знайти рішення своїх проблем (33%), але набагато рідше вони були готові ділитися інтимною інформацією про себе, розкриватися, довірятися (13%). Відповідно, низькими виявилися показники соціальної ідентифікації військовослужбовців з електронними спільнотами, де вони, власне, одержують підтримку (в середньому лише 13% позитивних відповідей). Перспективи подальших досліджень. Результати потребують подальшого багатомірного аналізу для з’ясування характеру залежності між змінними та вироблення рекомендацій щодо користування електронними засобами підтримки психологічного благополуччя українських військовослужбовців.
Ольга Коробанова
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-47

Abstract:
Метою статті є дослідження змін у взаємодії, переживаннях та соціальних уявленнях студентської молоді під тиском пандемії COVID-19. Метод і методологія. Дослідження проводилося в рамках наукового підходу до соціальної взаємодії як динаміки групового свідомого і несвідомого. Методом збирання даних стало анонімне онлайн-опитування, у якому взяла участь студентська молодь з різних областей України. У процесі обробки отриманих результатів встановлювалися зв’язки, які утворюють соціальні уявлення молодих людей про складні соціальні ситуації, практики та моделі поведінки і взаємодії молоді, а також їхні переживання з цього приводу. Результати. Проведене дослідження поряд з ознаками стресу виявило також позитивні переживання, пов’язані здебільшого із взаємодією. Встановлено зростання під час карантину виявів онлайнової соціальної взаємодії (на 62,6 %), користування соцмережами (на 59,6 %), офлайнової соціальної взаємодії (на 15,3 %). Виявлено, зокрема, зв’язки між занепокоєнням через можливість захворіти на COVID-19 і користуванням соцмережами; між користуванням соцмережами і онлайновою соціальною взаємодією; між офлайн-взаємодією і волонтерськими активностями. Зауважено негативний семантичний зв’язок між моделлю поведінки «носити медичну маску» і задоволеністю стилем життя. Отримані дані свідчать про низьку диференціацію уявлень респондентів про соціальну ситуацію, а також аглютинацію різних суспільних питань у їхній свідомості. Виявлено потребу молодих людей у піклуванні про них і позитивні очікування щодо зацікавленості всього суспільства у вирішенні проблем молоді. Висловлено припущення, що це зумовлює вразливість молодих людей до маніпулятивних політичних впливів. Практична значущість та перспективи подальших досліджень. Отримані дані щодо використання молодими людьми онлайн-платформ соціальної взаємодії можна застосовувати в соціальній рекламі, спрямованій на закріплення бажаних форм поведінки (соціального дистанціювання, маскового режиму тощо). Також дослідження відкриває простір для подальшого вивчення змін соціальної взаємодії молоді в умовах диджиталізації.
Pavlo Gornostai
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-45

Abstract:
Актуальність. Статтю присвячено темі інформаційних травм як особливого виду індивідуальних чи колективних психічних травм, зумовлених переважно інформаційними чинниками. Показано, що проблема інформаційних травм загострилася в сучасному світі у зв’язку з терористичними та гібридними війнами, зокрема в Україні – у зв’язку з інформаційною війною, яка ведеться російською пропагандою протягом останніх років. Мета статті – розробити основні положення концепції інформаційних травм, розкрити їхні основні прояви та чинники. У результаті аналітичного огляду тематичних досліджень та публікацій визначено, що інформаційна травма супроводжує всі інші види та форми колективних травм і є їхнім обов’язковим компонентом. Інформаційну складову розглянуто як один із найважливіших чинників поширення травми в популяції і механізм перетворення її на колективну травму. Звернуто увагу на те, що в поширенні інформаційної травми особливу роль відіграє вторинний травматичний стрес, що виникає у випадку ураження людини травмою, яка трапляється з іншими людьми. Наголошується, що психіка людини є суб’єктивною за своєю природою і дуже сприйнятливою до впливу інформаційної агресії. Розглядаються основні чинники інформаційної травматизації, а саме використання, тотальної дезінформації, поширення спеціально спотвореної інформації, створення «паралельних реальностей», перебування суспільства в ситуації «подвійних стандартів», замовчування та заборона суспільно важливої інформації. Як окремий вид інформаційної травми представлено травму пандемії COVID-19. Зауважено, що в разі інформаційної травматизації найбільш чутливою є емоційна сфера; у випадку колективних інформаційних травм у групі актуалізуються різноманітні емоційні стани, зокрема страх, агресія та соціальна фрустрація; ці емоційні стани є досить небезпечними і спричиняють з часом багато проблем. Практична значущість дослідження пов’язана із збагаченням арсеналу способів підтримки постраждалих від наслідків інформаційних травм, наданням їм необхідної допомоги як індивідуально, так і в групах шляхом більш широкого застосування різних когнітивно-поведінкових та раціонально-емотивних технік з використанням елементів соціодрами та інших методів дії.
Vadym Vasiutynskyi
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-56

Abstract:
Актуальність проведеного дослідження зумовлено потребою аналізу соціально-психологічних чинників розвитку суспільства в емоційно напруженому контексті орієнтацій на минуле, теперішнє і майбутнє. Зроблено спробу пов’язати оцінки майбутнього носіями різних поглядів на міжетнічні відносини і притаманний їм рівень соціального оптимізму. Мета статті полягає у висвітленні результатів експериментального вивчення впливу оцінки міжетнічних проблем на рівень соціального оптимізму. Метод і методологія. Було опитано 1356 студентів із різних регіонів України. Одна з частин анкети відображала оцінку відносин українців із сусідніми народами – євреями, поляками та росіянами. Відповідні індикатори сформульовано за зразком методики на ідентифікацію з усім людством. Було три варіанти цієї частини з різним спрямуванням оцінки міжетнічних проблем, що мало справити експериментальний вплив на респондентів: екстрапунітивні з погляду українців, що містять елементи етнічного фаворитизму та колективного нарцисизму; інтропунітивні (самозвинувачувальні) щодо українців; імпунітивні – нейтральні щодо всіх. Наступна частина анкети була однакова для всіх трьох варіантів і стосувалася різних аспектів соціального оптимізму – оцінки майбутнього України через п’ять років. Отримані результати показали, що збудження інтропунітивних або імпунітивних тенденцій не впливало визначальним чином на соціальний оптимізм. Відносно вищий рівень соціального оптимізму виявили респонденти, які дали високу екстрапунітивну оцінку міжетнічних відносин. Натомість загальний рівень соціального оптимізму респондентів з «екстрапунітивної» групи був нижчим, ніж в инших групах. Тобто актуалізація у свідомості поміркованих осіб умовно «патріотичної» постави знижує рівень їхнього соціального оптимізму. Практична значущість. Результати дослідження увиразнюють доцільність чи недоцільність зосередження громадської уваги на проблемах міжетнічних відносин у контексті орієнтації на майбутнє, розкривають психологічно складні аспекти патріотизму, надмірне акцентування якого може проблематизувати прогресивний розвиток суспільства. Перспективи можна вбачати в розробці психологічних засобів корекції індивідуальної і колективної поведінки, переживань і ставлень у міжетнічній сфері.
Mykola Semylit
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-58

Abstract:
Актуальність дослідження пов’язана з етнопсихологічними особливостямиукраїнського суспільства, які сформувалися в умовах тривалого періоду бездержавності таспричиненого цим домінування «родової свідомості». Обмеження особистіснихможливостей проєктування життєвого шляху інтроєктованими програмами актуалізуєпотребу пошуку стратегій особистісного самовизначення.Метою статті є представлення емпірично виявлених етнопсихологічних умов тастадій проєктування життєвого шляху особистості в групі. На основі аналізу науковихджерел показано, що етнопсихологічні аспекти проєктування життєвого шляху можутьпроявлятися в трьох основних напрямах. По-перше, ідеться про структурні та наративніособливості народної творчості, по-друге – про функціонування культурних механізмівміжпоколінної передачі травматичного досвіду, по-третє – про роль «ідеального Я» впроєктуванні образів бажаного майбутнього.У результаті емпіричного дослідження закономірностей проєктуванняжиттєвого шляху особистості в групах різного типу з’ясовано закономірностіформування поля внутрішньогрупової напруженості і поляризації, у якомурозгортаються проєктувальні процеси. Описано стадії проєктування життєвого шляху вгрупі: 1) ідентифікація з лідером і групою; 2) поляризація між «сильним» і «слабким»полюсами групи; 3) дезінтеграція як збільшення відстані між Я-реальним іЯ-ідеальним; 4) інтеграція як зростання цілісності групи та особистості в ній.Визначено, що важливою складовою проєктування життєвого шляху є стратегії виходу зтравматичного досвіду: повторення життєвих труднощів, повернення до минулого;компенсація пережитих «потенційних ям» більш високим соціальним статусом,матеріальними цінностями; «відігрування» на інших» (виміщення); «життя з травмою»,її трансгенерація, замовчування.Перспективи практичного застосування результатів дослідження полягають уможливості їх використання в різних галузях психологічної практики, зокрема дляпобудови психологічних прогнозів розвитку особистості та різного типу груп,міжгрупових взаємин та динаміки особистісних змін.
Romanna Ostafiichuk
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).174

Abstract:
Метою статті був аналіз конкурентоспроможності як організаційного і особистісного феномену для визначення базових соціально-психологічних елементів цього явища. Методологічною основою дослідження стало вчення про психологію організацій і дослідження конкурентоспроможності персоналу організації. Конкурентоспроможність постає в дискурсі соціальної психології як організаційний феномен, здебільшого властивість персоналу організації. Поряд із цим вона може бути досліджена і як організаційно-особистісний феномен – як у контексті командної конкурентної взаємодії з іншими організаціями, так і індивідуальної – з іншими працівниками. Професіогенез є важливим, але недостатнім чинником формування конкурентоспроможності, оскільки забезпечує лише її інструментальну складову. Конкурентоспроможність працівника формується в процесі конкуренції. Її розвиток є максимальним, якщо в індивідуальному досвіді особистості часто траплялося суперництво з подібними їй за рівнем кваліфікації професіоналами. Якщо такого досвіду не було, конкурентоспроможність може не сформуватися зовсім, навіть якщо рівень професіоналізму особи є високим. Конкурентоспроможність – це ціннісна, мотиваційна та інструментальна (професійна) готовність працівника організації до реалізації конкурентної поведінки, результатом якої є виграш у конкурентній боротьбі. Обмеження дослідження пов’язані з його теоретичним характером. Видаються доцільними подальші емпіричні дослідження структурних елементів конкурентоспроможності (інструментальної, мотиваційної, ціннісної) як психологічної готовності працівника організації до успішної конкурентної поведінки. Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування знань про структуру конкурентоспроможності в управлінській діяльності топменеджменту організацій щодо регулювання конкурентної поведінки працівників.
Halyna Bevz
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).170

Abstract:
Статтю присвячено визначенню континууму понять, які стосуються «реформи» як категорії «змін», задля розширення їх доступності для між- і трансдисциплінарних досліджень, а також укріплення професійних меж психологічних знань. Завдання дослідження: 1) окреслити континуум понять міждисциплінарних знань, що стосуються реформи, зокрема у сфері освіти; 2) визначити сферу компетенції психології в їх інтерпретації та застосуванні для пояснення явищ соціально-психологічного походження, зокрема реформи освіти. Методологія дослідження охоплювала сферу полі-, крос-, між- і трансдициплінарного контекстів теоретичного вивчення здобутків різних наукових дисциплін щодо континууму понять категорії «зміни». Найбільш повно представлено порівняльний аналіз таких понять, як модернізація, трансформація (оптимізація, раціоналізація), реформа та політика (у сфері освіти), інновація, новація та нововведення, а також зміни та управління змінами. Доведено, що наукова думка лише частково опанувала полі- і кросдисциплінарний аспекти досліджень. Наголошено, що перехід на міждисциплінарний і кросдисциплінарний підхід у вивченні соціальних змін забезпечить наукове інтеграційне підґрунтя для вирішення значущих соціальних питань, яким є реформа у сфері освіти. Обстоюється думка, що застосування теорії дифузії інновації щодо вирішення питань реформування освіти (як соціальної інновації) може слугувати механізмом подолання її історично зафіксованої неуспішності незалежно від країни застосування. Практичне значення здійсненого аналізу полягає: 1) у розподілі повноважень між мета- (галузеве міністерство) і мезо- й мікрорівнями (громада та школи) під час упровадження освітньої реформ; 2) у встановленні значення зміни механізмів щодо різних системних рівнів просування реформи; 3) у розвіюванні міфу про обов’язковий спротив процесам інноваційного розвитку. Ці ж самі аспекти становлять соціальну значущість представленого дослідження. Оригінальність дослідницької роботи полягає в поєднання полі-, крос-, між- і трансдисциплінарних підходів у вивченні складного соціального явища – упровадження реформ, зокрема в освітній галузі.
Nataliia Umerenkova, Nadiia Diatel
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).160

Abstract:
Представлено основні виклики в діагностиці (розробленні діагностичних матеріалів) медіапрактик дітей шкільного віку в умовах пандемії. За основний метод дослідження взято аналіз вітчизняних та англомовних публікацій. За результатами аналізу виокремлено дві групи сучасних викликів діагностики – організаційні та змістові. До організаційних належать: потреба в маркерах та попередженнях, формулювання питань відповідно до специфіки цільової аудиторії, важливість поваги до часу та зусиль респондентів, розвантаження опитувальника для полегшення його сприйняття, компенсація емоційної втоми шляхом створення відчуття ваги індивідуального внеску, контроль індуктивного впливу змісту питань, урахування особливостей використання стандартизованих методик (або окремих шкал) та формування вибірки. Змістові виклики у контексті розроблення діагностичного інструментарію передбачають урахування: особливостей медіапрактик дітей загалом (їх частота, тривалість, характер, канали комунікації та медіанебезпеки); змін, які відбулися в бюджеті часу щодо тривалості та змісту екранних практик в умовах вимушеного переходу до формату дистанційної освіти; зв’язку екранних практик із соматичними показниками, режимом сну, психоемоційним станом дитини та якістю соціальної комунікації, що набуває особливої ваги в умовах пандемії. Запропоновано отриманий підхід до діагностики медіапрактик, який ставить у центр уваги здоров’я дитини та збалансованість медіапрактик: він має враховувати розподіл часу протягом доби за зовнішніми (компенсація екранних практик позаекранними) і внутрішніми (розподіл та врахування у бюджеті екранного часу, разом із навчанням, потреб в онлайн-спілкуванні та інших практиках рекреаційного характеру) параметрами, згідно з віковими особливостями дитини. Зроблено висновок, що врахування всіх окреслених діагностичних вимог робить можливим своєчасне реагування на найскладніші виклики нашого часу. Результати такої діагностики дають змогу отримати більш диференційовані результати. Пропонований підхід створює підґрунтя для розроблення цільових рекомендацій та програм для освітян, батьків та системи освіти в цілому. Зініційовано дискусію про особливості дослідження впливу екранних практик на стан здоров’я підлітків; пропорційність навчальної і рекреаційної діяльності при зростанні тривалості екранного часу в умовах карантину і дистанційної освіти; необхідність диференціації дослідницьких категорій медіапрактик; урахування цифрової нерівності учнів.
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).163

Abstract:
Метою дослідження було з’ясувати соціально-психологічні особливості образу майбутнього у вагітних жінок з переважанням самозвинувачувальних реакцій. Методологічну основу дослідження склали гендерний підхід у психології, а також наукові напрацювання щодо психосоматичного впливу негативних емоційних станів на здоров’я вагітних. Показано, що соціально-психологічні особливості образу майбутнього (зокрема, антиципація подальших сімейних стосунків, майбутня материнська ідентичність, прагнення відповідати гендерним ролям дружини і матері) регулюють емоційні стани вагітної. Тенденції самозвинувачення розглянуто як елемент гендерної ролі жінки і матері, що перешкоджає формуванню нормальної материнської ідентичності та оптимістичного образу майбутнього. Визначено відмінності між жінками з високим і низьким рівнем самозвинувачення в таких соціально-психологічних характеристиках образу майбутнього: прийняття себе в часовій перспективі; материнська ідентичність; стереотипність образу майбутнього і прагнення відповідати гендерним приписам. Виявлено також взаємозв’язок між схильністю до самозвинувачень у ситуації фрустрації і прагненням відповідати гендерній ролі. Зауважено, що інтрапунітивність реакцій корелює також із ситуативною тривожністю, мінливістю фрустраційних реакцій та емоційним забарвленням образу майбутнього. Рамки дослідження задано можливістю обстеження вагітних лише на першому і другому триместрі вагітності. Результати дослідження можна використати в просвітницькій роботі фахівців з гендерної педагогіки, зокрема в підготовці молодих жінок до материнства. Як напрям подальших досліджень визначено вивчення конструктивної і деструктивної ролі перцепції різних елементів жіночих (фемінних) гендерних ролей в успішності регуляції репродуктивної поведінки за допомогою образу майбутнього.
Hennadiy Koval
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).175

Abstract:
Статтю присвячено розгляду проблематики демаркації складових соціально-психологічної таксономії. Як метод дослідження застосовано теоретичний аналіз вітчизняного та пострадянського соціально-психологічного дискурсу. Показано, що проблема демаркації складових соціально-психологічної таксономії стосується насамперед розмивання упорядкованості на рівні співвідношення та обсягу таксона. Зауважено, що під кутом зору первинної специфікації соціально-психологічного таксона постульовано його принципову складеність з елементів. У зв’язку з цим за критерій первинної специфікації взято можливість обчислення елементів таксона і його результат, унаслідок чого вторинна специфікація таксона набуває залежності від якісної специфіки тих елементів, що становлять сукупність. Підкреслено, що якісна специфіка елементів сукупності виникає з диференціації понять елемент/одиниця. Зазначена закономірність підводить проблематику демаркації складових соціально-психологічної таксономії під дискурс ідеї цілого. Зауважено, що соціально-психологічна інтерпретація ідеї цілого в контексті проблематики демаркації складових соціально-психологічної таксономії зумовлює відтворення усталеної проблеми цілісності, а також порушує суто предметно-специфічне питання щодо специфіки постання об’єктів соціально-психологічної таксономії, де цілісність є формотворчим принципом. Показано можливість екстраполяції методичних настанов, вироблених для концепту «одиниця аналізу психічного», на концепт «одиниця аналізу соціально-психологічного». При цьому обґрунтовано підведення під зміст концепту «одиниця аналізу соціально-психологічного» терміна «особистість». Обґрунтовано формулювання проблеми демаркації складових соціально-психологічної таксономії як питання про варіативність соціально-психологічних форм психічного. Як емпіричну інтерпретацію взаємозв’язку проблеми варіативності соціально-психологічних форм психічного з проблемними обширами її перспективної розробки зроблено припущення про специфіку соціально-психологічної зумовленості характеристик образу.
Olena Voznesenska, , Oleksandra Kryshovska
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).157

Abstract:
Мета дослідження – вивчення соціального оптимізму як чинника профілактики та подолання наслідків медіатравматизації. В основу дослідження покладено модель диспозиційного соціального оптимізму. Для його оцінки принциповою є громадянська активність людини. Висунуто гіпотезу щодо наявності зв’язку між медіатизованими соціальним оптимізмом і соціальним песимізмом (МСО і МСП) як патернами взаємодії з медіа та готовністю людини до громадянської активності опору і довірою до новинних медіа. Для вимірювання соціального оптимізму в медіаконтексті застосовувався авторський тест МСО, побудований на основі тесту LOT-R І. К. Чанга. Використовувалися також шкала «Довіра до новинних медіа», створена на основі методики вимірювання скептицизму щодо новинних медіа А. Максл, С. Ешлі і С. Крафт; шкала «Громадянська активність опору», що відповідає польському опитувальнику громадянської поведінки А. Залевської і Б. Кршівош-Ринкевич; шкала «Медіатворчість» (медіатворчість розглядається як вища форма медіаактивності), що містить субшкали «Створення власного контенту», «Поширення власного контенту» і «Мотивація медіатворчості». Опитування, проведене в межах всеукраїнського експерименту «Стандартизація наскрізної соціально-психологічної моделі масового впровадження медіаосвіти у вітчизняну педагогічну практику» (1439 старшокласників з усієї України), показало значущі відмінності в ставленні до медіа та громадянської активності «оптимістів» і «песимістів». Було доведено наявність зв’язку між шкалами «Довіра до новинних медіа» та «МСО» (r=0,363, p≤0,01). З’ясовано, що громадянська активність опору та довіра до новинних медіа статистично значуще відрізняються в осіб з різним рівнем МСО: люди з високим рівнем МСО схильні більш, ніж інші, довіряти новинним медіа і демонструють найбільшу громадянську активність опору; люди з високим рівнем МСП менше, ніж «оптимісти», довіряють ЗМІ, але готові стати рушійною силою суспільних змін – і в інформаційному просторі, і в реальному житті. Високий рівень медіатворчості розглядається як показник більшої довіри до новинних медіа і готовності до громадянської активності. Результати дослідження поглиблюють розуміння феномену соціального оптимізму в інформаційному суспільстві, підтверджують його зв’язок з громадянською активністю. У перспективі подальших досліджень – отримання відповіді на питання щодо наслідків формування довіри до новинних медіа, що може призвести до ще більшої поляризації суспільства та зменшення критичності сприймання медіаконтенту.
Iryna Hubeladze
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).173

Abstract:
У статті розглядаються соціальні практики, що виникають і функціонують на основі прояву почуття власності в різних сферах, серед яких фінансова сфера, територія, матеріальні речі, соціальні контакти, інформаційний простір, тіло, часовий режим, життєдіяльність організації, цінності, ідеї, думки, громадянська сфера. Метою дослідження є визначення та обґрунтування соціальних практик володіння, завдяки яким можлива реалізація почуття власності. Під соціальними практиками володіння розуміються унормовані, структуровані соціальні дії, в яких особа проявляє себе як власник і реалізує своє почуття власності. За результатами проведення фокус-груп було визначено найтиповіші соціальні практики як економічного, так і неекономічного характеру, які у своїй основі мають прояв почуття власності. За допомогою експертного опитування серед запропонованого переліку практик визначено ті, які найбільшою мірою відповідають критеріям соціальних практик володіння: розподіл і планування витрат; персоналізація і маркування своєї території; купівля/продаж речей; спілкування з близькими людьми, рідними і друзями; викладання фото, інформації про себе в інформаційному просторі; догляд за собою і своїм тілом; планування свого часу, розпорядку дня; виконання посадових обов’язків; створення інтелектуального або творчого продукту; участь у справах місцевої громади. Актуалізація реалізації почуття власності в соціальних практиках можлива завдяки посиленню контролю над об’єктом власності через глибше його пізнання та самоінвестування своїх сил, знань, зусиль в об’єкт власності. Реалізація почуття власності залежить від змісту як економічних, так і неекономічних соціальних практик, соціальної цінності власності, соціально-культурних традицій співпраці та конкуренції у взаємодії, особливостей міжособової взаємодії щодо привласнення. Перспективи подальших досліджень пов’язуються з моделюванням соціальних практик, що виникають на основі почуття власності, та емпіричним вивченням особливостей їх функціонування.
Nataliia Dyshlova
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).164

Abstract:
Метою дослідження було визначити причини виникнення складних соціальних ситуацій у сім’ях усиновлювачів та особливості опрацювання таких ситуацій під час групової психологічної роботи. Для вирішення цих завдань використано напівструктуроване інтерв’ю, включене спостереження, методи і техніки транзактного аналізу та монодрами. Визначено, що складні соціальні ситуації в сім’ях усиновлювачів виникають найчастіше у батьків, які мають певні психологічні та соціально-психологічні особливості (неопрацьована власна дитяча травма, нерозв’язані проблеми в подружніх стосунках, неконструктивна мотивація до усиновлення; неспроможність оцінити свої слабкі та сильні сторони у вихованні дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, яку вони хочуть усиновити або удочерити). На основі результатів опрацювання складних соціальних ситуацій з усиновлювачами в групі психологічної взаємодопомоги доведено ефективність групової психологічної роботи. Усиновлювачі опанували навички саморефлексії, почали самостійно аналізувати причини негативної поведінки дітей, навчилися відкрито говорити про власні переживання і страхи. Психологічна робота з батьківською і дитячою его-структурою методами транзактного аналізу та монодрами допомогла усиновлювачам прожити власні дитячі травми, що справило позитивний вплив на формування близьких стосунків з дитиною та вирішення складних соціальних ситуацій у сім’ї. У процесі групової роботи визначено низку групових механізмів, спираючись на які група усиновлювачів може розв’язувати проблеми сімейної взаємодії та долати складні соціальні ситуації. До таких механізмів віднесено групову фасилітацію, групову наративізацію індивідуальних історій, групову рефлексію та генераційний досвід долання травм. Показано, що завдяки цим механізмам та пов’язаним із ними груповим феноменам долаються соціальні та групові міфи про усиновлення як про подвиг і негативну фатальність ситуації усиновлення, відчуження та напруження в сім’ях, негативні сімейні сценарії взаємодії, трансгенераційні травми та негативні послання батьків, натомість набуваються нові моделі поведінки в сім’ї, розвиваються гармонійні стосунки. Перспективою подальшого дослідження є корекція негативного життєвого сценарію усиновлених дітей шляхом групової психологічної роботи з ними починаючи з молодшого шкільного віку. Оскільки батьки не завжди можуть допомогти усиновленій дитині подолати психологічні проблеми самостійно, часто вони стикаються з негативною проєкцією і незаслуженим обезцінюванням та недовірою дітей. Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можна використовувати для впровадження психологічного оцінювання майбутніх усиновлювачів. Створення психологічних груп взаємопідтримки усиновлювачів зменшує ризики дисфункції сім’ї та розусиновлення.
Scientific Studios on Social and Political Psychology; https://doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).162

Abstract:
Метою статті є теоретичне обґрунтування трирівневої структури громадянської ідентичності особистості. Теоретико-методологічною основою дослідження стали положення і принципи теорії соціальної ідентичності та соціальної самокатегоризації (Г. Теджфел, Дж. Тернер), концепції організаційної ідентичності (С. Альберт, Б. Ешворт, Дж. Даттон) та рольові теорії (Е. Берн, Е. Гоффман). Запропоновано розглядати громадянську ідентичність як різновид організаційної ідентичності, що функціонує на трьох рівнях: інституціональному («громадянин – держава»), спільнотному («громадянин – спільнота громадян») та індивідуальному («громадянин – Я»). Обґрунтовано, що інституціональний рівень громадянської ідентичності передбачає включеність особистості в організаційне середовище держави: когнітивну (розуміння нормативного поля держави і реальної практики організаційної взаємодії в ньому), ціннісну (соціальна перцепція аксіологічного поля держави, термінальних цінностей державності загалом і конкретної держави зокрема), емоційну (переживання, пов’язані з відносинами з державою як організацією) та поведінкову (реалізація громадянської поведінки). Громадянська ідентичність на спільнотному рівні передбачає афіліацію зі співгромадянами (фактичне прийняття їх як інгрупи, виробленого ними громадянського менталітету; схоже розуміння всіх подій та процесів організаційного середовища держави, що полегшує та інтенсифікує комунікацію між співгромадянами незалежно від їхньої етнічної належності). Спільний досвід переживання типових проблем (від побутових до державно-політичних) сам по собі ще не гарантує згуртованості, взаємопідтримки чи позитивної оцінки співгромадян, але закладає основи громадянської солідарності завдяки спільній цінності та значущості цього досвіду. Індивідуальний рівень громадянської ідентичності передбачає самоідентифікацію з роллю громадянина (у контексті ігрових та сценарних взаємодій з державними інституціями та співгромадянами). Особистість може різною мірою ідентифікуватися зі своєю роллю громадянина, добре або погано «знати свою роль», але в кожному разі роль громадянина стає частиною її рольового репертуару. Програвання ролі громадянина може зумовлювати як відкриті конструктивні стосунки з державою, так і (частіше) стосунки сурогатні, що виявляється в різноманітних психологічних іграх-маніпуляціях та деструктивних сценаріях. Кожен зі згаданих рівнів громадянської ідентичності може бути розвинутим різною мірою. Домінування одного з рівнів свідчить про певну типовість виявів громадянськості, отож перспективу подальших досліджень вбачаємо в розробленні типології громадянської ідентичності особистості та конструюванні відповідного дослідницького інструментарію.
Iryna Zhadan
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-51

Abstract:
Актуальність представленого у статті дослідження зумовлена запитом суспільства на визначення та активізацію детермінант розвитку громадянської компетентності молоді. Метою дослідження було визначення ієрархії компетентностей, які зумовлюють готовність студентської молоді до партиципації і здобуття суспільних благ ціною обмеження власної вигоди або й відмови від неї, та встановлення їх відповідності критеріям компетентного громадянства. Методи дослідження. Дослідницький інструментарій (методика семантичного диференціала) розроблено на основі авторської моделі соціально-психологічних чинників розвитку громадянської компетентності, виокремлених показників та індикаторів ціннісних, ставленнєвих, когнітивних, мотиваційних детермінант. За результатами дослідження визначено структуру та ієрархію здатностей які зумовлюють готовність молоді до партиципації (здатності до рефлексії, до відповідальної участі, до соціальної взаємодії; тактичні і стратегічні здатності; здатності до аналізу та оцінювання ситуації, до визначення і дотримання меж). З’ясовано, що готовність молоді до партиципації виявляється в ситуаціях, які передбачають отримання певної вигоди з мінімальним ризиком програшу. Переважна більшість респондентів не готова долучатися до громадських ініціатив, спрямованих на промоцію чи обстоювання ідеї. Виявлено, що понад третину майбутніх педагогів ще не визначилися щодо цінності солідарності і меж дозволеного для громадян; мотивації і практик громадянської участі; досвіду досягнення і раціонального оцінювання інформації. Зроблено висновки: а) про зумовленість розвитку громадянської компетентності молоді дискурсом громадянства і громадянськими практиками, які продукуються соціальним середовищем (родинним, освітнім, медійним, економічним, політичним тощо); б) про невідповідність практик і пропозицій молодіжного дискурсу громадянськості критеріям компетентного громадянства. Практична значущість отриманих результатів вбачається у можливості застосування їх для коригування впливів соціального середовища на розвиток громадянських компетентностей майбутніх педагогів.
Svitlana Poznyak
Проблеми політичної психології, Volume 23; https://doi.org/10.33120/popp-vol23-year2020-53

Abstract:
Актуальність дослідження взаємодії в освітньому середовищі в контексті розвитку громадянської компетентності молоді визначається необхідністю поглиблення уявлень про соціально-психологічні чинники розвитку громадянської компетентності та формування соціального середовища, сприятливого для розвитку громадянських компетентностей молоді. Метою статті є презентація висновків теоретичного аналізу підходів до коцептуалізації громадянської компетентності та її розвитку в освітньому просторі, а також окреслення вихідних концептуальних положень для емпіричного дослідження проблеми взаємодії в освітньому середовищі як чинника розвитку громадянської компетентності молоді. Звертається увага на необхідність урахування особливостей сучасної соціальної ситуації, зумовленої пандемією COVID-19, та наслідків, які вона має для соціальної взаємодії в цілому та взаємодії в освітній громаді зокрема. Результатом дослідження є визначення громадянської компетентності як «умотивованої здатності» (за Дж. Равеном) особистості ефективно діяти задля реалізації своїх громадянських прав та свобод, яка визначається такими основними компетентностями: здатністю та готовністю діяти в демократичний спосіб, відповідально поводитися в конфліктних ситуаціях та долати суперечності, спричинені соціальними, культурними, релігійними та іншими відмінностями. Як ключові ознаки практик взаємодії в освітньому середовищі, що сприяють розвитку громадянської компетентності, визначено демократичність, соціальну відповідальність, повагу та інтерес до «іншого», налаштованість на пошук взаємовигідних рішень у конфліктних ситуаціях. Перспективи практичного застосування результатів дослідження пов’язані з описаними механізмами розвитку громадянських компетентностей: навчання через спостереження, прийняття та поділяння думки, розвиток громадянської ідентичності, рефлексія щодо громадянських питань, зобов’язання перед громадою, прихильність та залучення, фасилітація громадянської діяльності.
Page of 5
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Back to Top Top