Refine Search

New Search

Results: 1,405

(searched for: publisher_id:11449)
Save to Scifeed
Page of 29
Articles per Page
Show export options
  Select all
Yelena Kovalenko
Socio-Cultural Management Journal, Volume 3, pp 30-56; doi:10.31866/2709-846x.2.2020.222646

Introduction. Every science, with its abstract-logical method, in the process of formation inevitably reaches the limits of knowledge of its research subject. The means of expanding these boundaries is the philosophy of science. As for management, it is the philosophy of management as its Meta science. According to the author’s article, the management philosophy, in addition to expanding the boundaries of knowledge, will cope with the eclectic danger that threatens management today as a science. However, the philosophy of management in fact has not yet developed. Purpose and methods. The purpose of the article is to develop scientific and philosophical approaches to understanding the socio-cultural essence of management. The methodological basis of the study is the dialectical principle of cognition, systemic, historical and philosophical approaches to the study of organizational phenomena and processes in society. Results. Basic scientific concepts and philosophical ideas of management have been analyzed. The content of the scientific approach (sub science of management) on understanding the management nature as a socio-cultural phenomenon has been revealed and the limitations of cognitive possibilities of this approach are shown. The essence of the philosophical approach (meta science of management) to understanding the management nature has been clarified, which, in comparison with the scientific approach, significantly expands the limits of cognition. Emphasis is placed on the need to build management models taking into account national traditions of culture and mentality, which can become not only a condition for effective management practice, but also a long-term factor in the unification of the country. Conclusions. The scientific novelty of the research results lies in the deepening of scientific and philosophical understanding of the socio-cultural essence of modern management. The practical significance of the obtained results is manifested in the expansion of cognitive capabilities of managers and their horizons of vision of managing objects.
Оlexander Tadlіa
Socio-Cultural Management Journal, Volume 3, pp 138-156; doi:10.31866/2709-846x.2.2020.222652

Introduction. The development of modern organizations is assessed through their ability to respond quickly and effectively to change, by adapting existing or developing and implementing new strategies to take into account market realities. The organization of the socio-cultural sphere is no exception. Practice shows that those organizations that implement management technologies on the basis of an innovative approach will be able to succeed in the new economic conditions. Purpose and methods. The purpose of the article is to identify current trends in the use of innovative approaches in the process of managing art projects. Empirical and systemic approaches, methods of analysis and synthesis for the study of innovative processes in the socio-cultural sphere were used in the exploration. Results. The main results of the study are to identify the need for an innovative approach in the activities of the manager of the socio-cultural sphere and the use of modern technologies in the management of art projects. Conclusions. In the modern socio-cultural sphere, further development of scientific provisions on the importance of innovative approach in the management of art projects, to complement the nature of the manager, his creative and professional competencies, taking into account cultural and artistic needs, comprehensive perception of modern realities and the general public. In the future, in our opinion, research on the technology of managing art projects in socio-cultural organizations on the basis of an innovative approach will be considered.
Daria Vasylenko, Larysa Butko, Volodymyr Maslak, Yuliya Domitrak
Socio-Cultural Management Journal, Volume 3, pp 107-121; doi:10.31866/2709-846x.2.2020.222649

Introduction. The source of mechanisms of museums adaptation according to modern economy conditions lies in complete modernization of museum space based on strategic planning, scientific organization of management and implementation of new technological decisions in museum institutions activity. Specifically, the innovative museum technologies in the mix with modern management will guarantee the timely museum reaction on public requirements. A discrepancy in the instrumentation in its turn causes great reducing the level of attractiveness for modern user of museum services. Purpose and methods. The purpose of the study is the analysis of using facilities in innovative management sphere of museum institutions activities and its influence on museum industry development in context of culturally-educational museums activities. In order to solve the problem of research was used traditional complex of general scientific principles (determinism, reflection, unity of opposites) and methods (analysis and synthesis, systematic and structural, interrogation, content-analysis, observation, statistical). Results. This article presents the characteristic of concept “innovative management”. A special innovative management toolbox was found and it can also provide the background for some modernization in Ukrainian museum industry. Research results are confirmed by sociological survey based on theme “What would you like to see as a modern local history museum?”. Conclusions and discussions. Preservation of historical materials, popularization of knowledge, attraction wide circle of visitors – all these are the goals of any museum activity with the support of innovative management technologies. The use of innovative management has its nuances. Before starting work with innovative toolbox implementation, one should think through its strategy, clearly define the goals; identify the target audience; prepare the media content etc.
Marja Nesterova, Diana Spulber
Socio-Cultural Management Journal, Volume 3, pp 122-137; doi:10.31866/2709-846x.2.2020.222650

Introduction. Nowadays is the very actual task for the thinkers, academicians and practitioners how to overcome challenges and threats of COVID-19 pandemic in the pedagogical, educational and social cultural spheres. It demands some researches and practical steps in the socio-cultural space development. The basic principles of effective development of modern socio-cultural space, based on the values of trust and social cohesion, are considered in the article. Modern geopolitical processes at the epicenter of which Ukraine is, its complex and uncertain reality in the socio-cultural sphere, and poses multifactorial problems that require thorough educational and scientific research. Purpose and methods. One of the main task is to research in which way the values of trust and, accordingly, social cohesion to be manifested in the social cultural space. The model of social cohesion and methods of its measurement are considered. The article applies the historical method and method of system analysis to outline the main features of European values, in particular, trust and social cohesion in the socio-cultural space of Ukrainian society. Results. The model of social cohesion and methods of its measurement are considered. Also various concepts and manifestations of trust as a factor of social cohesion in the contemporary socio-cultural space are considered. Conclusions. This research reflects and proves the confident role of education in the development of social cohesion of communities at the different dimensions of socio-cultural space. The article investigated the effective socio-cultural communications that shape the social cultural space is based on the values of trust and social cohesion. Certain challenges of today require not only research, but also practical methods of implementation, development of trust and social cohesion in communities at the different levels of socio-cultural space.
Iryna Parkhomenko, Kateryna Berezovska
Socio-Cultural Management Journal, Volume 3, pp 57-74; doi:10.31866/2709-846x.2.2020.222647

Introduction. Ukrainian sphere of culture needs clear and transparent support from Government during the pandemic. For this purpose all producers of cultural products must be identified in the structure of cultural and creative industries. Purpose and methods. The purpose of the article is to clarify the meaning of the concept of cultural product in the context of an interdisciplinary approach, given the interpretation of this concept in various fields of scientific knowledge and governmental-institutional practices at national and international levels, to develop recommendations for the use of the concept cultural product in legislative activity in Ukraine. The methodological basis of the study is the interdisciplinary, systematic and legal approaches. Results. The cultural product is the output of cultural industries. The sphere of culture defined as a set of cultural industries according to B. Miege, D. Throsby and EU Resolutions. Cultural industries are the main producers of cultural products (goods, services, events). Сultural product contains cultural value (M. Hutter, D. Throsby, B. Frey),which creates meaning and engages the consumer in cultural participation (P. Sacco). Сultural producers have different forms of ownership and act as cultural entrepreneurs, which produce for commercial purpose, not only for cultural purpose (music industry, tourism industry, festival industry etc). But the cultural production of meanings is the basis for cultural industries. Conclusions. Scientific novelty of the research results is to distinguish two approaches for the concept of cultural product: value based and legal based. The practical significance of the obtained results is in the possible use by the legislative and executive authorities of different levels for further improvement of legislation in the field of culture, the development of a strategy for providing financial assistance to entrepreneurs in the field of culture during the pandemic.
Valentina Rusavska, Liudmila Batchenko, Liliia Honchar, Alina Svechkina
Socio-Cultural Management Journal, Volume 3, pp 75-106; doi:10.31866/2709-846x.2.2020.222648

Introduction. The relevance of the research at the scientific-theoretical and practical levels is related to the need to introduce scientific and organizational support of an integrative-innovative approach to the process of professional training of students majoring in management of socio-cultural activities. Purpose and methods. The purpose of the article is the scientific substantiation and development of theoretical-methodological, conceptual and analytical-applied bases of formation of integrative-innovative educational model of training of managers of socio-cultural activity of Ukraine. Scientific analysis was performed using methods of analysis and synthesis; identification; structural and functional modeling; abstract-logical; calculation and analytical; system (system approach and system analysis); tabular; graphic; trend methods; method of statistical and comparative analysis. Results. The article analyzes the current problems of professional competence identification of managers of socio-cultural activities in the subject field of their future profession. Generalizing concepts, status and trends in the specialty “Management of socio-cultural activities” are considered at the general scientific and practical levels. Conclusions. Proper and clear understanding of the competence structure and content of training will help determine the role and place of future professionals in the socio-cultural sphere of the country. The scientific novelty lies in the substantiation of the conceptual author’s decision on the integrative-innovative model of socio-cultural education. The practical significance of the research in the scientific and applied results and conclusions of the study, which will serve as a practical tool for adequate management decisions in the socio-cultural sphere.
Yaroslav Martynyshyn, Olena Khlystun, Ruta Adamoniene, Valentyna Dibrova
Socio-Cultural Management Journal, Volume 3, pp 3-29; doi:10.31866/2709-846x.2.2020.222640

Introduction. The topicality of the article’ topic is due to the growingneed for methodological and technological development of systems analysis in thetransition of mankind to the information age, the complexity of social relations andthe predominance of unsystematic, fragmentary thinking of modern managers.Purpose and methods. The purpose of the article is to substantiate the theoretical andmethodological principles and practical recommendations for the implementation ofsystematic analysis in socio-cultural management. The methodological basis of thestudy is the dialectical principle of cognition, systemic, historical, cultural, philosophical,organizational, cybernetic and synergetic approaches to the study of organizationalphenomena and processes. Results. The basic theoretical concepts of system analysishave been analyzed. The essence, role, significance of systematics and system analysis inthe modern man’s life and society have been revealed. The methodology of systemanalysis as a unique form of cognition in socio-cultural management has been substantiated.The types of system analysis have been determined, which allows forming a holisticview of the possible directions of its implementation in the management of socio-culturalactivities. The technology of conducting a systematic analysis of objects and problemsituations in socio-cultural management has been developed. Conclusions. The scientificnovelty of the research results is the deepening of the theoretical and methodologicalfoundations of systems analysis in socio-cultural management on the basis of modernphilosophical, organizational, cybernetic and synergetic approaches.The practical significance of the obtained results is manifested in the possibility of their use in the management ofobjects and situations of the socio-cultural sphere, as well as in the supplementationof the general theory of systems and socio-cultural management with new scientific ideas.
Hanna Voroshylova, Yuliia Rokytko
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Tourism, Volume 3, pp 166-174; doi:10.31866/2616-7603.3.2.2020.221275

Однією з основних причин стрімкого розвитку туризму є орієнтація економік значної частини країн світу на індустрію туризму, що можна пояснити його важливою роллю в економічному зростанні держав. Однак зовнішні чинники, такі як пандемія вірусу COVID-19, природні катаклізми в певних регіонах, війни та техногенні катастрофи, безпосередньо впливають на динаміку сфери гостинності та туризму в негативному аспекті. Саме завдяки маркетинговій діяльності та використанню інструментів маркетингового комплексу підприємства можуть уникати негативних наслідків і продовжувати здійснювати свою діяльність, стримуючи наслідки форс-мажорних обставин. Цим і обумовлюється актуальність обраної теми дослідження.
Alla Havryliuk, Yuliia Kyselova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Tourism, Volume 3, pp 153-165; doi:10.31866/2616-7603.3.2.2020.221273

У статті проаналізовано теоретичні основи й особливості формування успішної репутації фахівця-туризмознавця; виокремлено методологічний підхід до формування успішної репутації в туристичному бізнесі в Україні; розглянуто та проаналізовано основні стратегії управління діловою репутацією фахівця-туризмознавця; обґрунтовано висновок про те, що успішну репутацію фахівців туристичного бізнесу України потрібно розглядати як стратегічний інструмент; запропоновано ефективні інструменти формування та розвитку успішної репутації фахівців-туризмознавців.
Olha Tsymbala
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Tourism, Volume 3, pp 185-195; doi:10.31866/2616-7603.3.2.2020.221277

У статті виділено один з видів бальнеологічних ресурсів України – термальні води Закарпаття як важливий ресурс велнес-туризму. Схарактеризовано основні термальні басейни та лікувально-оздоровчі комплекси, які діють на основі термальних вод у регіоні, зокрема осередки в м. Берегово («Жайворонок»), смт Солотвино, таких селах, як Велятино («Теплі води»), Косонь («Термальні води “Косино”», «Еко-Термал»), Барвінок («Золота гора»), Лумшори, Ужок («Ужанські купелі»). Окреслено ключові послуги, які отримують туристи в досліджуваних локаціях; коротко схарактеризовано спеціалізацію лікувально-оздоровчих комплексів та їхню інфраструктуру. Проаналізовано роль і місце термальних вод Закарпаття та лікувально-оздоровчих комплексів, що діють на їхній основі, під час формування програми турів на прикладі діяльності туристичної компанії «Відвідай». Виявлено, що оздоровчий комплекс «Жайворонок» у м. Берегово, туристичний комплекс «Теплі води» у с. Велятино, оздоровчо-рекреаційний комплекс «Термальні води “Косино”» у с. Косонь та термальний комплекс готелю-ранчо «Золота гора» у с. Барвінок були найбільше разів включені до різних програм турів Закарпаттям компанією «Відвідай». Наукова новизна отриманих результатів полягає в узагальненні та систематизації інформації про ключові центри термальних вод у межах Закарпатської області та стан їх залучення до програми кількаденних турів (на прикладі компанії «Відвідай»).
Viktor Zinchenko, Yevheniia Dubchak
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Tourism, Volume 3, pp 209-218; doi:10.31866/2616-7603.3.2.2020.221279

Туристичні оператори зазначають, що епідемія коронавірусу COVID-19 стала надзвичайною ситуацією для всього світу. Глобальний карантин, заборона туристичних поїздок – вимушені заходи країн, щоб запобігти подальшому поширенню вірусу.У роботі подано результати аналізу досліджень провідних учених і аналітиків з проблеми впливу форс-мажорних обставин, що викликані пандемією, на індустрію гостинності, статистичні дані міжнародних і українських організацій сфери туризму про стан галузі під час пандемії; систематизовано та узагальнено практичний досвід країн з подолання наслідків пандемії та глобальної економічної кризи у сфері гостинності.Сформовано висновки та практичні рекомендації суб’єктам підприємницької діяльності індустрії гостинності в Україні з мінімізації наслідків пандемії COVID-19.
Ihor Smyrnov, Olha Liubitseva
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Tourism, Volume 3, pp 196-208; doi:10.31866/2616-7603.3.2.2020.221278

Стає все більш очевидним, що туризм – один з найбільш постраждалих від пандемії COVID-19 секторів економіки. Незважаючи на те, що напрямки подорожей під час пандемії суттєво змінилися та скоротилися, туристичний бізнес в Україні й у багатьох країнах-лідерах туризму шукає вихід зі скрутного становища, будь-які можливості відновитися та запропонувати подорожувальникам інноваційні туристичні продукти. За 9 місяців поширення пандемії коронавірусу та введення локдауну в більшості туристичних дестинацій туристичний бізнес винайшов нові форми забезпечення потреб подорожувальників, розробив і впровадив інноваційні туристичні продукти та маркетингові інструменти. Водночас у період дії локдауну та пандемічних обмежень у сфері обслуговування готельно-ресторанний бізнес і сфера розваг в Україні шукає та знаходить шляхи уникнення зазначених обмежень.
Mariana Senkiv, Myroslava Haba, Anastasiia Shevchuk
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Tourism, Volume 3, pp 175-184; doi:10.31866/2616-7603.3.2.2020.221276

У статті подано порівняльний аналіз географії та сучасного стану апітуризму в Україні та Словенії. Схарактеризовано сутність апітуризму та його значення для досягнення цілей сталого розвитку. Aпiтуризм є формою туризму, пов’язаною з бджільництвом як традиційною професією і продуктами бджільництва в екологічному, харчовому і медичному аспектах. За своєю суттю апітуризм є сталим, таким, що не виснажує ресурси, а сприяє їх збагаченню. Проаналізовано основні передумови розвитку, ринки та географію апітуризму України та Словенії. Україна є одним з основних виробників меду у світі. Найперспективнішими з регіонів України для розвитку апітуризму є Прикарпаття та Закарпаття, оскільки там бджільництво – це поширена галузь, пріоритетна та достатньо прибуткова. Словенія не відзначається значною кількістю вуликів і бджолярів чи значним виробництвом меду, але бджоли відіграють величезну роль у словенській культурі. Словенія є єдиною державою-членом Європейського Союзу, яка захистила свою рідну бджолу – карніольську, та однією з перших в Європі, хто заборонив використовувати пестициди, шкідливі для бджіл. Словенський мед має статус захищеної географічної вказівки. Відомими апітуристичними центрами в Словенії є: Любляна, Блед, Радовлиця, Лашко, Брда, Жировниця, Марибор, Водоле, Бохінь і багато інших, тобто села, міста, цілі регіони. Виявлено основні проблеми розвитку апітуризму в Україні. Вивчено досвід Словенії в розвитку апітуризму та визначено пріоритетні напрями розвитку апітуризму в Україні, де слід розвивати наявний потенціал апітуризму, зокрема забезпечити сприятливу нормативно-правову базу, створити регіональні програми розвитку апітуризму та бджільництва, захистити бджіл від пестицидів, надати статус географічної вказівки українському меду, зокрема закарпатському. Громадські організації мають вивчати міжнародний, зокрема словенський, і внутрішній досвід у галузі апітуризму, підготувати навчально-методичні матеріали, організувати навчання пасічників щодо надання послуг апітуризму та їх просування. Розроблено апітуристичний маршрут «Медовий шлях двох країн – України та Словенії». Для зростання зацікавленості апітуризмом серед перспективних туристів слід розробляти нові апітуристичні програми та маршрути, зокрема не тільки внутрішні, а й міжнародні (наприклад, українсько-словенські).
Khrystyna Pletsan, Snizhana Sakharchuk
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Tourism, Volume 3, pp 144-152; doi:10.31866/2616-7603.3.2.2020.221272

У статті проаналізовано теоретичні основи й особливості туристично-рекреаційного районування; розкривається концепція туристичного кластеру; виокремлено методологічний підхід туристично-рекреаційного районування в Україні; представлено метод кластеризації як інструменту розвитку конкурентоспроможності ринку туристичних послуг України; обґрунтовано висновок про те, що туристично-рекреаційне районування України є ефективним мультиплікативним інструментом залучення інвестицій і просування туристичних ресурсів; запропоновано алгоритм створення та розвитку туристичного кластеру на сучасному етапі
Serhii Olhovskyi
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Museology and Monumental Studies, Volume 3, pp 119-134; doi:10.31866/2617-7943.3.2.2020.221102

Мета статті полягає у висвітленні динаміки змін географічної ситуації в пониззі Дніпра, зокрема на Кінбурнському півострові в античний час і освоєння регіону на фоні грецької колонізації Нижнього Побужжя. Під час написання статті застосовані загальнонаукові методи та системний підхід до вивчення писемних та археологічних джерел. Наукова новизна полягає в порівнянні археологічних і давньогрецьких літературних джерел із палеогеографічними даними, що дало змогу відновити природні умови в античний час у районі Буго-Дніпровського лиману і значно доповнити уявлення про формування греко-варварських зв’язків у регіоні. Висновки. Природні умови в районі Буго-Дніпровського лиману неодноразово змінювалися протягом останніх тисячоліть, що було пов’язано із коливанням рівня Чорного моря. З античного часу Кінбурнський півострів був відомий в античній літературній традиції, але мав зовсім іншу конфігурацію берегової лінії й був вкритий листяним лісом. Наприкінці VII ст. до н. є. на березі одного з рукавів дніпровської дельти з’явилося поселення, яке за своїми морфологічними ознаками було визначено як тимчасове сезонне торжище, на якому в теплу пору працювали ремісники – вихідці із Подніпров’я, Балкан, Північного Кавказу й навіть далеких східних областей. Затухання життя на торжищі було пов’язано із заснуванням Ольвії, де прибулі здалеку ремісники могли затримуватися на тривалий час, не залежачи від сезонних змін погоди й орендуючи приміщення для облаштування там тимчасових майстерень. З Ольвії ці майстри могли розповсюджувати свою діяльність і на поселення хори, про що свідчать поодинокі зношені ливарні форми на деяких із них, а також поховання варварського ливарника в Марицинському могильнику неподалік від Ольвії. Після від’їзду майстрів у приміщеннях прибирали і всі рештки майстерень скидали в покинуті льохи або ями, подібні до тієї, що була розкопана в 1982 р.
Inna Prokhatska
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Museology and Monumental Studies, Volume 3, pp 192-202; doi:10.31866/2617-7943.3.2.2020.221110

Основними завданнями сучасного музею є наукове документування явищ, процесів, закономірностей розвитку історії; охорона культурно-історичних цінностей шляхом збирання, зберігання, реставрування, консервування та документування предметів матеріальної та духовної культури; проведення наукових досліджень на основі першоджерел; освіта, виховання та популяризація історії. Найбільш трудомісткими є фондова робота та експозиційна діяльність. Музейний предмет — культурна цінність, якість або особливі ознаки якої роблять необхідним для суспільства її збереження, вивчення та публічне представлення. Будь-яка робота з музейним предметом супроводжується документуванням різного ступеня обов’язковості. І чим краща система документування історії предмету в музеї, тим простіше працювати з предметом, тим більше інформації може цей предмет надати для наукового вивчення. Тому структурування і виведення документального обліку на актуальний рівень не просто вимога часу, а тотальна необхідність. Кожне переміщення предмету в межах та за межі музею з метою його використання для експозиційної, науково-дослідної чи іншої діяльності потребує відображення у цілому ряді документів. Важливими є документи, що містять оперативну інформацію про музейний предмет та безпосереднє місце його перебування. До таких документів, що забезпечують ефективний контроль за переміщеннями та станом музейних предметів, а також про їх адміністративну цілісність відноситься такий вид допоміжної внутрішньої музейної документації, як топографічний опис. Мета дослідження полягає у визначенні методологічних підходів до процесів обліку та збереження музейних предметів. Для досягнення мети використані первинні, спеціальні методи дослідження, їх сукупність та понятійно- категорійний апарат. Науковою новизною статті є піднятті питання уніфікації термінології, що використовується у музейній сфері, в тому числі і в галузі документального обліку. Також у роботі розглядаються способи та методологія складання та ведення топографічних описів у різних відділах музею, а також пропонуються розроблені співробітниками музею шаблони топографічних описів, які відповідають меті якнайдетальнішого документування історії музейного предмету, в тому числі історії його переміщень.
Olena Popelnytska
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Museology and Monumental Studies, Volume 3, pp 151-160; doi:10.31866/2617-7943.3.2.2020.221105

Метою дослідження є загальна характеристика документального комплексу відомого археолога Миколи Львовича Ернста, що зберігається в архіві Національного музею історії України: особисті документи та польова документація (креслення розкопів, малюнки знахідок, тексти звітів) студій археологічних пам’яток від кам’яної доби до середньовіччя включно, у 1920-х–1930-х рр. проведених у різних регіонах Кримського півострова. Методами дослідження є методи аналізу/синтезу, індукції/дедукції, систематизації та кореляції, а також порівняльно-історичний метод. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше до наукового обігу вводиться комплекс польової документації відомого археолога М. Л. Ернста. Висновки: дана публікація є оглядом документального комплексу М. Л. Ернста, який становить значний інтерес як джерело дослідження як маловивчених сторінок кримської археології міжвоєнного часу, так і біографії М. Л. Ернста.
Liubov Stromyliuk
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Museology and Monumental Studies, Volume 3, pp 135-150; doi:10.31866/2617-7943.3.2.2020.221103

Мета дослідження – наголосити на важливості включення до реєстру пам’яток культури та входження до складу Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» (нині – Національний заповідник «Софія Київська») пам’ятки архітектури ХІХ ст. – колишнього дияконського флігеля, задля збереження цілісності архітектурного ансамблю Києво-Софійського собору, а також для підкреслення зв’язку родини Стрілець-Морозових з суспільно-громадськими, релігійними та культурними процесами, що відбувалися у 20–30-ті роки ХХ ст. на території України. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в контексті історії пам’ятки кінця ХІХ ст., колишнього дияконського флігеля, розглянуто один з аспектів меморизації Григорія Косинки, а меморіальна дошка письменнику українського розстріляного відродження як своєрідний образ історичної пам’яті та елемент об’єкта культурної спадщини. Методи дослідження базуються на загальнонаукових та спеціальних методах, зокрема використано історичний метод. Застосовано методи бібліографічних, архівних, іконографічних досліджень, а також емпіричні методи: спостереження, натурне вивчення та порівняння. Висновки. Встановлення меморіальної дошки Григорію Косинці ознаменувало появу нового «місця пам’яті» та стало складником історії колишнього дияконського флігеля. Його включення до складу архітектурно-історичного заповідника сприяло збереженню пам’ятки архітектури ХІХ ст. та цілісності архітектурного ансамблю одного з найбільших музейних комплексів України.
Andrii Soshnikov
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Museology and Monumental Studies, Volume 3, pp 161-171; doi:10.31866/2617-7943.3.2.2020.221106

Мета роботи – визначення пріоритетів для створення комфортного середовища в музеях як базової основи музейної комунікації. Методологія дослідження – застосовано методи аналізу, синтезу та творчих узагальнень емпіричного матеріалу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ця стаття започатковує в українському музеєзнавстві аналіз комфорту в музеї як базової основи музейної комунікації. Висновки. Підсумовуючи, треба наголосити, що сучасний відвідувач давно перестав бути пасивним спостерігачем, а займає чітку позицію з приводу традиційних функцій музею і сфери музейних послуг. Взаємодія музею та відвідувача і далі розвивається в бік зростання ролі останнього. Відкритість музею відвідувачеві має реалізовуватися на всіх рівнях музейної діяльності: від розвитку інфраструктури до перегляду концепцій постійної експозиції музею. У зв’язку з цим виникне необхідність поглиблювати взаємодію з відвідувачем не тільки на формальному рівні, але розвивати взаємну комунікацію й участь відвідувачів у спеціальних програмах, дискусіях та інших музейних заходах, які сприятимуть збільшенню проведеного в музеї часу. Активні відвідувачі охоче йдуть на діалог із музеєм, готові представляти та аргументувати свою позицію щодо актуальності музейних сервісів, особливостей роботи персоналу, легітимності правил та заборон, введених в установах. Створення оновленого, привабливого, комфортного середовища в музеях вимагає серйозних змін, нововведень, експериментів. Будь-які нововведення, навіть найсміливіші ідеї, варті того, щоб апробувати їх у музейному просторі за умови, що вони не несуть загрози для збереження об’єктів історико-культурної спадщини й не ставлять під удар безпеку відвідувачів та співробітників.
Viktor Vecherskyi
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Museology and Monumental Studies, Volume 3, pp 100-118; doi:10.31866/2617-7943.3.2.2020.221099

Мета дослідження – пам’яткознавчий аналіз і класифікація численних пам’яток нерухомої культурної спадщини м. Львова за видом «архітектура» з опрацюванням заходів щодо їхнього збереження. Методи дослідження базуються на використанні загальнонаукових та спеціальних методів, зокрема історичного методу в системному підході, коли сукупність пам’яток історичного міста як об’єкт вивчення розглядається в розвитку, а також порівняльний метод, аналіз і синтез, дедукція та індукція. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно проаналізована наявна на теренах усього Львова архітектурна спадщина з визначенням основних параметрів цієї множини та оптимальних способів подолання загрозливих їй факторів. Висновки. У Львові зафіксована найвища серед усіх міст України кількість, різноманітність, концентрація й цінність архітектурних пам’яток, які формують комплекси, ансамблі й визначні місця, але не тільки в історичному центрі, а й навколо нього, а також у периферійних районах. Для забезпечення їх збереження необхідно не тільки внести до Державного реєстру нерухомих пам’яток України всі об’єкти культурної спадщини, а й добитися зосередження зусиль міського самоврядування, громадськості, фахівців і концентрації фінансових ресурсів довкола практичного впровадження принципів визнаного в цивілізованому світі територіально-середовищного підходу задля збереження для нинішнього і прийдешніх поколінь не тільки численних поодиноких пам’яток архітектури, а і традиційного характеру середовища Львова.
Liliia Plieshakova
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Museology and Monumental Studies, Volume 3, pp 172-191; doi:10.31866/2617-7943.3.2.2020.221107

Мета статті. Завдання, яке ставить автор статті у дослідженні поданої теми, полягає в окресленні проблематики збереження й повернення музейних колекцій із тимчасово окупованих територій до культурного надбання України. Актуальність теми зумовлена сучасними потребами оптимізації державної політики в музейній галузі, зокрема, створенням ефективних державних програм зі збереження національного Музейного фонду. Реформування в цій сфері суспільного життя зумовлюється насамперед необхідністю створення єдиної державної уніфікованої системи обліку музейних предметів з усіх зібрань музеїв України. Наукова новизна полягає в запропонованих концептуальних підходах щодо збереження й повернення музейних цінностей у випадку збройних конфліктів та протистоянь. Методологія дослідження. Реалізації завдання дослідження підпорядкована теоретико-методологічна база, до складу якої входить комплекс методів, серед яких первинні – у вигляді збору інформації про рівень дослідженості теми, вивчення джерел, авторські спостереження та досвід, а також вторинні методи, які використані для обробки та аналізу отриманої інформації. Несформованість єдиної державної зведеної інформаційної бази даних на сьогодні унеможливлює встановлення масштабів втрат музейних цінностей на окупованих територіях. На прикладі музеїв окупованого Луганська доведено, що питання збереження пам’яток культури України повинно стати нагальним для органів влади всіх рівнів, а музейна спільнота має долучитися до обговорення зазначених проблем, створення та впровадження принципово нових шляхів та заходів зі збереження музейних фондів України, зважаючи на величезні втрати національних культурних цінностей за останні роки. Складання та публікація каталогів колекцій певних музейних установ і Музейного фонду України загалом мають стати стратегічним напрямом державної політики в галузі культури й музейної сфери, запобіжником остаточній втраті пам’яток у випадках збройних конфліктів. Висновки. Результати дослідження можна застосувати для відновлення та практичного оновлення діяльності музеїв після їхнього повернення до складу України, а також для розроблення науково-методичних рекомендацій щодо удосконалення обліку пам’яток культури України й державних програм зі збереження національного культурного надбання.
Serhii Pustovalov
Bulletin of Kyiv National University of Culture and Arts. Series in Museology and Monumental Studies, Volume 3, pp 203-213; doi:10.31866/2617-7943.3.2.2020.221111

Комплекс козацького озброєння XVI ст. значно менше відомий, ніж XVII–XVIII ст. Ця прогалина може бути заповнена завдяки матеріалам розкопок на о. Мала Хортиця (Байда). На острові знайдені дерев’яні оборонні споруди з обмазкою тину глиною. Вони є типовими для фортифікації XV–XVI ст. Їх будували такою самою системою, як за князівських часів. Побутує думка, що основою козацької зброї стали перероблені селянські знаряддя праці: бойовий серп, бойова коса, сокира, моргенштерн тощо. Знахідки на о. Байда спростовують тезу про селянський характер озброєння перших козаків. Зброя, яка виявлена на о. Байда, дає змогу стверджувати, що типовий комплекс козацького озброєння, який добре відомий у XVII ст., у цей час ще не сформувався. Проте основні ознаки озброєння європейських армій присутні і в комплексі козацького озброєння на о. Байда. За роки вивчення пам’ятки виявлено два зразки гармат, чотири зразки ручної вогнепальної зброї, численний реманент до неї (кулелійки, рушничні кремені, ґнітові замки, шомполи). Холодна зброя представлена списами, сулицями, ножами, сокирами. Знайдено також фрагменти захисного обладунку, численні вістря стріл. Про наявність на о. Байда шабель свідчать портупейні застібки та уламок клинка шаблі. Отже, основною зброєю війська Д. Вишневецького були мушкети, а також пістолі, на другому місці – сокири. Решту видів зброї можна зарахувати до поодиноких. Гармати використовували принаймні двох видів.
Орест Михайлович Голубець
Питання культурології pp 283-285; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221083

Монографія «Художні промисли України: ґенеза, історична еволюція, сучас-ний стан та тенденції» присвячена важливим, актуальним, самостійним дослі-дженням, містить принципово нові матеріали та є результатом тривалої праціі набутого досвіду автора в царині мистецтва й української художньої культури.Маємо відзначити, що А. Варивончик уперше зробила крок до науковогоосмислення спадку художньої промисловості в Україні досліджуваного періо-ду. Це відбито в п’яти розділах, зміст яких відповідає тим завданням і меті, яківизначені у «Вступі». Загалом матеріали усіх розділів монографії та додаткиспрямовані автором на реалізацію важливого загальнонаціонального питання –збереження та відродження традицій українських художніх промислів, необхід-ного для успішного розвитку і процвітання України.
Марина Віталіївна Лисинюк
Питання культурології pp 38-48; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221042

Мета статті – розкрити сутнісні особливості та функції медіакультури. Розвитоксучасного суспільства нерозривно пов’язаний з інформаційно-комунікаційнимитехнологіями, тому актуальним є визначення сутнісних особливостей і специфічнихознак медіакультури. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методуадаптивно-діяльнісної культурології в комплексі з міждисциплінарним підходом, що далозмогу розкрити сутність, функції та структуру медіакультури. Наукова новизна полягаєв культурологічному дослідженні діалектики взаємодії та взаємовпливу медіакультури якфеномена інформаційного суспільства і процесів інформатизації початку ХХІ ст. Висновки.Визначено, що стрижнем всієї медійної культури є екранна та аудіовізуальна культура,які часто конкурують між собою. Відзначено, що медійна культура як соціокультурнийфеномен може трактуватися в широкому (соціальне середовище, що активно комунікує задопомогою символічного обміну) і вузькому (механізм культурної діяльності, що актуальнопроявляється в кожному когнітивному акті) розумінні. Виокремлено функції медіакультури:інформативна, комунікативна, нормативна, релаксаційна, креативна, інтеграційна,посередницька. Доведено взаємозв’язок медіакультури з культурою в традиційномурозумінні останньої, а також зв’язок і взаємозалежність з іншими системами реальності.Вказано на особливості функціонування медіакультури в сучасному інформаційномупросторі, її поліфункціональність, вплив на всі сфери життєдіяльності, зокремасхарактеризовано негативні впливи досліджуваного феномена і їх наслідки. Зазначено,що основним механізмом формування та відтворення медіакультури є медіаосвіта, якаповинна сприяти виявленню і реалізації творчого потенціалу особистості, виробленнюаналітичного ставлення до явищ і фактів дійсності. Йдеться про формування «людинимедіакультури», про актуалізацію антропологічної концепції медіакультури, щозабезпечить спадкоємність традицій існування в культурі на рівні особистості.
Олександр Євгенович Зараховський
Питання культурології pp 120-136; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221055

Мета статті – виявити сучасний стан залучення археологічних об’єктів Черкащинидо туристичної діяльності. Методологія дослідження полягає в огляді й аналізілітературних та архівних джерел; за допомогою проблемно-типологічного методудосліджено специфіку пристосування різних категорій археологічних пам’яток краю довикористання в туристичній сфері; історичний метод використовувався для дослідженнянерухомих об’єктів археології області у хронології їхнього виникнення та вивчення;метод польових досліджень був використаний для збору інформації про сучасний станпідготовленості цих об’єктів до експонування та залучення до екскурсійної діяльності.Наукова новизна полягає у висвітленні нерухомих археологічних об’єктів Черкаськоїобласті як сучасного туристично-екскурсійного ресурсу. Висновки. Встановлено, щов туристично-екскурсійну діяльність залучена лише «рухома» складова археологічноїспадщини Черкащини, використання якої зводиться до музейних експозицій,присвячених артефактам з місць розкопок. Нерухомі археологічні об’єкти краюпродовжують залишатися латентним туристичним ресурсом. Найвизначніші археологічніпам’ятки області, пов’язані з палеолітичною, трипільською та скіфською культурами,практично не підготовлені до експонування на місці розкопок. Це сприяє їх повільномуруйнуванню, нищенню та забуттю. Оскільки всебічне пізнання археологічних культурнеможливе лише в рамках музейних експозицій, необхідним є створення експозиційбезпосередньо на місці розкопок нерухомих об’єктів археологічної спадщини краю,їх відновлення та популяризація шляхом залучення до подієвого туризму, розвитоктуристичної інфраструктури.
Тетяна Ігорівна Совгира
Питання культурології pp 187-194; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221064

Мета статті – дослідження поняття віртуального образу, створеного в уяві художникаі його відповідності матеріальному інваріанту. Методологія дослідження базується насистемному підході аналізу віртуального виміру мистецтва. У статті аналітичний методзастосовується для аналізу філософської, художньої, історико-культурної літературиза темою дослідження. Теоретично-концептуальний метод використовується дляхарактеристики концептуально-термінологічної дослідницької системи, порівняльно-типологічний метод – для з’ясування відповідності віртуального образу, який формуєтьсяв уяві людини, зі знайденими матеріальними артефактами. У роботі висвітлено концепціюПлатона «про специфіку створення образів та симулякрів», положення «про категоріювіртуальності» Фоми Аквінського та концепцію «психологічної ультраструктури мистецтва»С. Безклубенка (2015). Наукова новизна полягає в тому, що вперше досліджено відмінностіміж віртуальним зображенням і його матеріальним інваріантом, використовуючи прикладиробіт Людвіга ван Бетховена, Леонардо да Вінчі і Рембрандта ван Рейна. Висновки.Доведено, що процес створення твору мистецтва починається з формування віртуальногообразу (проєкту) в уяві творця і завершується уречевленою формою первісного плану.Виробництво художнього твору, з моменту, коли його зображення народжується в уявіхудожника, до його втілення (матеріалізації) в певний продукт, а потім пошук йогозавершення у свідомості споживачів є складною психологічною ультраструктуроюмистецтва. На прикладах відомих творів мистецтва з’ясовано, що кінцевий результаттворчості часто не відповідає запланованому віртуальному проєкту.
Сергій Сергійович Русаков
Питання культурології pp 24-37; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221040

Мета статті – обґрунтувати вагомість і можливості застосування теоретичної моделіколообігу культури для вивчення ціннісно-смислових аспектів феноменів сучасноїкультури, проаналізувавши досвід впровадження зазначеної моделі. У дослідженнівикористані методи аналізу та узагальнення, за допомогою яких з’ясовано особливостівикористання теоретичної моделі колообігу культури. Також використано герменевтичнийпідхід – для дослідження смислових аспектів культурних феноменів. Наукова новизнаполягає в обґрунтуванні перспектив використання моделі колообігу культури для аналізуфеноменів сучасної культури в рамках вітчизняних культурологічних студій. Висновки.Встановлено, що використання моделі колообігу культури, яка пропонує вивчення значеньв контексті здобуття людиною соціокультурного досвіду, значно розширює дослідницькірамки інтерпретації ціннісно-смислової сфери людини. Доведено, що теоретична модельє значимою, адже відповідає особливостям української культурології та може бутивикористана як складова методології досліджень смислотворчого аспекту феноменівсучасної культури. Для підтвердження перспективності використання культурологічногокола наведено авторську розробку ціннісно-смислового аспекту колообігу значенькаштана в контексті міської культури Києва та продемонстровано потенціал цієї моделідля аналізу сучасного мистецтва та артринку. Дослідження, які спираються на п’ятьвзаємозалежних процесів – репрезентацію, ідентичність, виробництво, споживаннята регулювання – потребують детального розгляду світоглядних орієнтирів людини,повсякденних соціальних практик, стилю життя та способів розуміння дійсності,а також вивчення творів мистецтва та офіційної документації, що засвідчує можливостірізностороннього вивчення цінностей та смислів, які циркулюють у динамічномупросторі культури. Стаття є частиною культурологічного дослідження артринку як сферифункціонування сучасного мистецтва і спрямована на пошук сучасної методології.Обґрунтовано доцільність використання моделі колообігу культури як теоретичноїоснови, що уможливлює вивчення специфіки формування значень під час здобуттялюдиною досвіду в різних соціокультурних умовах.
Ольга Юріївна Шмаюн
Питання культурології pp 260-268; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221074

Мета статті – виявлення особливостей діяльності культурно-дозвіллєвихцентрів як інноваційних закладів у системі глобалізованого суспільства.Структурами, які визначають динаміку розвитку суспільства та культурногопростору в організації дозвілля є культурно-дозвіллєві центри. Від дозвіллєвоїдіяльності залежить фізичний, соціальний, духовний розвиток особистості,тому актуальним вважаємо визначення та прогнозування культурних запитівнаселення, що, своєю чергою, підвищує темпи розвитку індустрії дозвілля.Методологія дослідження полягає в застосуванні емпіричних методівдослідження, з допомогою яких розкрито та проаналізовано дозвіллєвудіяльність в українському соціумі. Наукова новизна. Вперше дослідженоорганізацію культурно-дозвіллєвих закладів для особистісного розвитку людини.Висновки. Дозвіллєва діяльність стимулює розвиток творчої індивідуальності,створює умови для виявлення та задоволення свободи вибору дозвіллєвихпотреб та інтересів. Доведено, що для збереження культурної ідентичностіварто розширити перелік послуг в культурно-дозвіллєвій сфері, адже самев ній найбільше проявляються народні звичаї, свята, фольклор, традиції,обряди. І якщо враховувати побажання відвідувачів, то можна досягти високогоінтелектуального рівня, покращити психологічний, моральний, фізичний станлюдини. Наголошено, що ефективне використання вільного часу сприяєформуванню всебічно розвинених, соціально активних та ініціативнихособистостей, а також є способом зближення інтересів різних соціальних групі народів. Вказано на методи та засоби, що допомагають залучити аудиторіюу процес діяльності в умовах дозвілля (гра, театралізація, змагання, методрівноправного духовного контакту, критика, імітація); на необхідність мотиваціїта різноманітності. Остання залежить від морального та культурного рівня особиі може бути соціально корисною, нейтральною чи асоціальною.
Альона Олегівна Кириченко
Питання культурології pp 206-218; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221068

Мета статті – схарактеризувати сучасні концертні шоу в контексті використанняв них технологій віртуальної реальності. Методологія дослідження ґрунтується назастосуванні міждисциплінарного підходу до аналізу концертних шоу, теоретичногопідходу – для вивчення наукової літератури; аналітичного та компаративного – длявизначення впливу технологічної складової на режисуру сучасних шоу. Науковановизна полягає в тому, що вперше розглянуто віртуальні технології, інтегрованів концертне шоу. Висновки. Технології віртуальної / доповненої реальності, поступововходячи у всі сфери нашого життя: від медицини, освіти, науки до мистецтва,архітектури та дозвіллєвої діяльності людини, вже перестають асоціюватися з чимосьнадновим. Концерне шоу з допомогою надсучасних технологій може поєднуватиу собі різні види мистецтв, а тому має потужний потенціал впливу на глядача. Наприкладі конкретних концертних шоу та виступів артистів презентовано механізм«вплетення» технологій віртуальної / доповненої реальності в сценічний простір.Розглянуто поняття віртуальної, доповненої та змішаної реальності. Зазначено,що з потужним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій можливепоєднання усіх комп’ютерних технологій в єдину розширену реальність. Кінець ХХ ст.ознаменувався появою віртуального гурту, а вже початок ХХІ ст. – появою віртуальнихартистів-вокалоїдів та відтворенням віртуальних копій померлих артистів, що даєпідстави констатувати можливості впровадження новітніх комп’ютерних технологійу концертні шоу. Акцентується увага на тому, що використання технологій стає нелише «ефектом заради ефекту», а й підкреслює чи доповнює ідейно-тематичнуспрямованість шоу. Визначною подією в індустрії розваг сьогодення стало створенняукраїнськими та закордонними артистами віртуальних онлайн-концертів. Концертнішоу трансформуються під впливом віртуальних технологій, тобто віртуалізуються,щоб бути актуальними і відповідати викликам часу та запитам вибагливої глядацькоїаудиторії.
Катерина Михайлівна Кириленко
Питання культурології pp 239-249; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221071

Мета статті – з’ясувати дидактичні можливості флешмобу в процесі викладаннязагальногуманітарних дисциплін у закладах вищої освіти культурно-мистецького спрямуваннята ознайомлення з освітнім досвідом Київського національного університету культуриі мистецтв з впровадження флешмобів в навчальний процес. У статті висвітлено багаторічнийдосвід апробації флешмобів на лекціях з дисципліни «Філософія» в КНУКіМ та представленірезультати його проведення. Використовуються такі методи дослідження, як: педагогічнеспостереження, педагогічний експеримент, аналіз, синтез, узагальнення, а також синектика,елементи аксіоматичного та гіпотетико-дедуктивного методів. Наукова новизна дослідженняполягає у висвітленні авторського досвіду роботи та в аналізі його результатів. Висновки.Аналіз практичного досвіду засвідчує доцільність впровадження в освітній процес підготовкиспеціалістів за спеціальностями даної галузі не лише сучасних технологій навчання, алей форм та методів культурно-мистецького середовища. Продемонстровано використанняпотенціалу флешмобу формувати нові звички, включати значну кількість студентів в змістовнудіяльність. З’ясовано, що впровадження флешмобів як творчих методів роботи в процесівикладання загальногуманітарних дисциплін у вищій школі дозволяє зацікавити та вмотивуватистудентів; стимулювати розвиток творчих здібностей; активізувати пізнавальну діяльність;спрямувати викладання непрофільних дисциплін у сферу професійних інтересів та у площинуособистісних пошуків студента; мотивувати молодь до формування активної світоглядної тагромадянської позиції; залучити студента до творення інноваційного освітнього середовища.
Марина Анатоліївна Отрішко
Питання культурології pp 60-68; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221046

Мета статті – обґрунтування значущості культурної пам’яті як чинника культурногорозвитку міст. Методологія дослідження базується на використанні таких методів: пошуковий,порівняльний, аналіз і синтез, що дозволило виявити трансформацію тлумачення культурноїпам’яті у різних часових проміжках. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в нійвперше проаналізовано еволюцію розуміння громадськістю поняття «культурна пам’ять».В статті доведено, що «пам’ять», «мистецтво пам’яті», «культурна пам’ять» є об’єктомзацікавлення у кожній з культурних епох. Античні мислителі є першовідкривачами культурипам’яті. Проте, поняття «культурна пам’ять» з’являється у науковому обігу лише наприкінціХХ ст. у дослідженнях Я. Ассмана. Під культурною пам’яттю розуміють сферу буття; простіру поєднанні з культурною інфраструктурою; середовище збереження системи культурнихцінностей, що наявні у публічному просторі. Висновки. Виявлено, що культурна пам’ятьмає вагомий вплив на побудову ідентичності і громадян, і міста. Завдяки збереженнюі «прочитанню» культурної пам’яті у просторі міста відбувається зв’язок суспільстваз минулим, усвідомлення цінностей, моделей поведінки громадськості у різних історичнихперіодах. Обґрунтовано, що культурна пам’ять є невід’ємною складовою міського простору.Відіграючи роль «діалогу» між минулим і сьогоденням, культурна пам’ять відображаєцінності суспільства за допомогою «культурного коду міста». Найбільш змістовно культурнапам’ять виявляється у культурі меморіалізації: пам’ятниках, меморіальних комплексах,пам’ятних спорудах, надписах, демонструючи світоглядні особливості певного історичногоперіоду. Однак, процес глобалізації має негативний вплив на культурну пам’ять у місті,спричиняючи асиміляцію культурних цінностей. Акцентування на збереженні, примноженніі просуванні об’єктів культурної пам’яті у містах є значущим та сприятиме осмисленнювласної ідентичності і вдосконаленню соціокультурного розвитку територій.
Ольга Романівна Фабрика-Процька
Питання культурології pp 90-98; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221050

Мета статті – узагальнити питання функціонування українського народного музичногоінструментарію на території Словацької Республіки та виявити сфери побутуванняв наш час для подальших досліджень. Головним принципом є комплексний підхід довирішення поставлених завдань. Методологія дослідження полягає у використаннітеоретичного, історичного, культурологічного, мистецтвознавчого підходів, що далозмогу розкрити взаємодію тенденцій, репрезентованих явищами полікультурності,а також виявити взаємозв’язок між етносами, регіонами та країнами нині. Статтяґрунтується на методологічних принципах історичного підходу до аналізу мистецькихявищ. Самовдосконалюючись та пристосовуючись до нових форм побутування, народнаінструментальна, вокальна та танцювальна культура русинів-українців Східної Словаччинизначною мірою у сучасному суспільному житті є складовою мистецького процесу. Науковановизна дослідження полягає у спробі комплексного узагальнення побутування тафункціонування українського народного музичного інструментарію на території Словаччиниу історичному аспекті. Висновки. На характер розповсюдження та використання українськогонародного музичного інструментарію на території Словацької Республіки впливаєпобутування обрядодій у середовищі русинів-українців; розвиток фольклорного руху;залучення народного інструментарію до академічної, популярної, рокової та інших стилівмузики; сценічна культура (аматорська і професійна) та ін. Серед чинників, що впливають напобутування народного музичного інструментарію, слід назвати: академічний; соціальний(на рівнях поширення і побутування); культурологічний, що розкриває рівень поширеннямасової культури, вплив естрадної популярної та рокової музики; етнічно-національний,який випливає з етнічних чи національних традицій музикування.
Олена Миколаївна Сом-Сердюкова
Питання культурології pp 147-155; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221058

Мета статті – визначити тенденції, особливості та функції доріг Норвегії, що є частиноюформування культурного ландшафту. Дослідження побудоване на міждисциплінарному підходіта використанні таких методів, як: аналітичний, систематичний, інтерпретаційний, описовий тадіахронний – для підкреслення соціально-історичного контексту та розкриття явища дорогияк цивілізаційного феномена, де зустрічаються культура і природа у формі діалогу. Науковановизна роботи полягає у тому, що в ній вперше у вітчизняній науці досліджено феноменНаціональних туристичних доріг Норвегії, як організаційного чинника культурного ландшафту.Висновки. В сучасній Норвегії до доріг висуваються вимоги: зручності, безпеки, комфорту, етикивзаємодії учасників руху, пізнання культурного ландшафту, естетики, видовища. Їх значущість длясуспільства активізується, акумулюється та актуалізується. Схарактеризовано найбільш виразніпроєкти, приділено увагу їх специфіці та оригінальності. Унікальності природи запропонованіунікальні об’єкти дизайну та мистецтва, саме для підвищення її виразності. Проаналізованорізноманітні способи делікатного вторгнення у природу, які демонструють транзитивність культурина тлі вічності. Локальний та міжнародний туризм як форма дозвілля стрімко набирає обертів,а розвиток туристичних доріг стимулює інфраструктуру. Їх функція розуміється через екологію,інформацію, дизайн, мистецтво. Таке ставлення до доріг передбачає не прагматичний підхід, щодомінував раніше. Зазначено, що зміни у суспільстві вплинули на розуміння функції дороги. Насучасному етапі її життєдіяльність забезпечується спеціалістами різного профілю та доводитьнеобхідність її розуміння у синтезі логіки, естетики та емоції. Під час дослідження доведенозначущість загальнодержавного проєкту Норвегії по удосконаленню та розширенню функціїдороги. Визначено, що цей досвід за своїм значенням переростає межі національного проєкту.
Олег Богданович Рішняк
Питання культурології pp 156-165; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221059

Метою статті є виявлення залежності збереження об’єктів культурної спадщини відїхньої суспільної цінності та висвітлення світових тенденцій розвитку реставраційноїгалузі. В методології використано загальнонаукові методи теоретичного дослідження,а також загальнологічні наукові методи аналізу, порівняння та пояснення. Комплекснийпідхід упредметнений у використанні методів вивчення історичних фактів, підтвердженихрізними джерелами. Наукова новизна роботи полягає у дослідженні трансформаційреставраційних теоретичних концепцій, зумовлених глобальними економічними таполітичними процесами. Розкрито залежність збереження творів мистецтва від їхньоїсоціальної цінності та підкреслено, що наукова значущість пам’ятки не завжди є достатнімаргументом для її збереження. Висновки. У статті розглянуто реставраційну діяльністьяк складову культурного життя соціуму та визначено поняття суспільної цінності об’єктівмистецтва як її ідеологічну надбудову. Окреслено глобальні загрози для збереженнясвітової культурної спадщини, досліджено впливи політичних та економічних чинниківна схоронність об’єктів мистецтва. Звернено увагу на неоднозначність трактуваньосновних понять реставраційної науки представниками різних культур та необхідністьстворення універсальної пам’яткоохоронної доктрини. Репрезентовано альтернативніконцепції теорії реставрації. Зазначено, що з огляду на небезпеки та виклики сьогодення,необхідно переосмислювати усталені постулати реставраційної діяльності, шукатиефективні моделі інтеграції пам’яток в сучасний культурний контекст.
Наталія Романівна Данилиха
Питання культурології pp 166-176; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221061

Мета статті – дослідження впливу культурно-психологічної мотивації на формуванняетичних цінностей в Римської імперії. У статті визначено основні чинники впливувнутрішнього та зовнішнього середовища Римської імперії на формування етичнихцінностей римського імператора. Актуальним є формування комплексу ідей, уявленьта цінностей суспільства давнього Риму на основі синтезу різних культур, пропаганди,створення іміджу та реформи моралі. Методологія дослідження полягає у вивченніпроцесів розвитку античної традиції з позиції аналізу морально-психологічних мотивів.У дослідженні також були застосовані методи історизму, аналізу, синтезу, структурний тапроблемно-хронологічний для вивчення механізмів формування римського менталітетудоби правління Августа. Наукова новизна. З’ясовано еволюцію формування етичнихцінностей та реконструйовано систему цінностей, якими керувалася римська еліта.Висновки. Вважаємо, що уявлення про римлян як військових стратегів в сучасномусенсі, які керувалися при прийнятті рішень оцінкою військової, політичної і економічноїінформації, є ілюзією, створеною римською пропагандою. Тому основним чинником, щодозволяє з’ясувати еволюцію механізмів функціонування зовнішньої політики імперії,є вивчення проблем формування римського менталітету доби правління Августа.Доведено, що впродовж І–ІІ ст. н. е. відбувся синтез елліністичної та римської літературноїтрадиції, основними етичними рисами якої стала грецька «універсальність» та римська«стабільність». Відкритість для культурних контактів римських інтелектуалів сприялаформуванню таких етичних цінностей, як: гідність, скромність, постійність, схильність досамозречення. Наголошено, що на засадах змішаного устрою основними світогляднимипозиціями стають «велика рівність» та реформа моралі, яка може бути проведена тількикерівником (імператором), здатним відновити державу в умовах кризи, внаслідок власнихгромадянських та моральних чеснот. В її основі лежала турбота про статус та «гідність»імперії. Тому, дії римлян потрібно трактувати з позиції «великої стратегії», яка являєсобою комплекс політичних ідей, уявлень та цінностей.
Алла Степанівна Гаврилюк
Питання культурології pp 195-205; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221066

Мета статті – конкретизувати світоглядні, естетичні й етичні чинники радикальноїпереоцінки значення класики для сучасності на початку ХХ століття, в період,який заведено називати «срібним віком» культури. Актуальність теми випливаєз висвітлення одного з аспектів зміни гуманітарного дискурсу на етапі революційногопереходу від однієї соціально-політичної формації до іншої. Методологія дослідження.Зазначена в меті статті проблема розглядається на основі аналізу науково-публіцистичної діяльності одного з талановитих молодих представників академічногохарківського середовища, котрий писав дисертацію під опікою академіка М. Сумцова,досліджуючи проблеми сприйняття та викладання художньої творчості. Джереламидослідження слугували в основному неопубліковані рукописи О. Селівачова, щозберігаються в родинному архіві. Наукова новизна полягає у введенні заначенихджерел до наукового обігу. Висновки. Процеси такого переосмислення, де вищоюточкою стало вульгарно-соціологічне приниження мистецької класики внаслідок подій1917 року, розпочалися не в пролетарських гуртках, а в академічних колах, які згодомчи не найбільше постраждали від революції. Продемонстровано помітне прагненняО. Селівачова зрозуміти та пояснити протиріччя в творах і вчинках досліджуванихним персонажів, оскільки суперечності, як чинники поступу, постійно приверталиувагу науковця. Виявлено, що розглянуті тексти О. Селівачова яскраво відбиваютьідейні суперечності революційної доби щодо ставлення до класики та новітніх формхудожньої творчості в аспекті пріоритету естетичних або морально-дидактичнихкритеріїв. З’ясовано, що глорифікація наприкінці ХІХ ст. фольклорної та поетичноїкласики швидко змінювалася на початку наступного століття критичним ставленням.І сприяли цьому найрізноманітніші чинники у широкому спектрі від консервативнихантипрогресистських ідей – до модерністських і авангардних інтенцій радикальногооновлення.
Оксана Борисівна Кошелєва
Питання культурології pp 228-238; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221070

Мета статті – схарактеризувати сутність візуальної культури та визначити її впливна аудіовізуалізацію, проаналізувати доцільність її застосування у закладах вищоїосвіти. А також проаналізувати досвід Київського національного університету культуриі мистецтв в запровадженні інноваційних технологій в навчальному процесі. Методологіядослідження базується на використанні історико-теоретичного аналізу педагогічних,філософських, мистецтвознавчих джерел з досліджуваної проблеми. Компаративнийта системний підходи допомогли визначити візуальну культуру як чинник формуваннязмін та інновацій в системі освіти. Наукова новизна полягає в дослідженні особливостейреалізації новітніх форм в навчальному процесі, що зумовлені змінами культурнихпріоритетів. Висновки. Доведено, що візуальна культура, ставши невід’ємною частиноюсучасного суспільства, універсальним комунікатором, стимулом діяльності, видомсучасного мистецтва, засобом освіти, відіграє помітну роль у формуванні суспільноїдумки та активної суб’єктивізації різних форм суспільної активності. Тому, нагальноюпотребою вищих навчальних закладів є використання провідних педагогічних технологій.Одною з таких технологій є аудіовізуалізація, яка вважається одним з найефективнішихта мотивуючих засобів, що дозволяють взаємодіяти зі світом науки. Тож, її залучення таграмотне використання в навчальному процесі є не лише вимогою часу, а й складним,проте необхідним процесом. Вважаємо, що КНУКіМ отримав значний практичнийдосвід використання цифрових інструментів завдяки використанню сучасних цифровихтехнологій, інтерактивних інструментів освітньої гейміфікації, можливості GoogleClassroom, проведенню тренінгів та відеоконференцій в умовах карантину; зумів вдалопоєднати традиційні та інноваційні технології, сучасні програмні засоби, інформаційніресурси та взаємодію учасників освітнього процесу.
Євгенія Олегівна Короленко, Ірина Григорівна Швець
Питання культурології pp 219-227; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221069

Мета статті – дослідження ролі та значення комунікативних здібностей у професійнійдіяльності івент-менеджерів. Вирішення поставленої мети реалізується у завданнях,які полягають у окресленні специфіки постмодерної культури споживання, щоактуалізує інтерес до івент-сфери та тенденцій розвитку соціокультурної практикисьогодення. Методологія дослідження передбачає використання аналітичного методу,який застосовується з метою виділення основних характеристик, що притаманніпостмодерній культурі споживання. Задіяний метод синтезу для виокремлення ролікомунікації у функціонуванні івент-менеджменту. Прогностичний метод залученозадля окреслення перспектив розвитку сфери івент-менеджменту. Івент-менеджмент –прикладна галузь, яка має мінливий характер. Аналіз цієї сфери є актуальним,зважаючи на відсутність її ґрунтовного теоретичного опрацювання. Наукова новизнадослідження полягає у висвітленні комунікативного характеру івент-сфери. Висновки.Значною мірою організація проєктів пов’язана з постійною комунікацією між різнимисуб’єктами – організаторами, менеджерами та замовниками культурних послуг. Їхінтеракція є перманентною та такою, що проявляється на різних етапах організації івенту.Комунікація є не лише формою взаємодії учасників проєктної діяльності, а й способомтрансляції культурних цінностей. Відповідно, необхідною умовою для роботи івент-менеджера виступає наявність розвинених комунікативних якостей. Розвиток івент-менеджменту пов’язаний з швидкою адаптацією до змінюваних соціокультурних реалій.В умовах викликів, які постають перед людством, виникають нові форми взаємодії, щопов’язані з технічними засобами та поширенням онлайн-комунікації. Підкреслюєтьсяроль комунікативного начала, яке є не лише формою інтеракції, а й базисним модусомкультури. Діяльність івент-менеджерів безпосередньо пов’язана з комунікацією, томудоцільним вбачається оволодіння основами ораторського мистецтва, що сприятимеуспішній професійній діяльності.
Леся Миколаївна Устименко, Наталія Валеріївна Булгакова
Питання культурології pp 250-259; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221073

Мета статті – аналіз впливу суспільної wellness-культури на формуванняwellness-освіти в контексті інтеграції туристичної та wellness-індустрії.Методологічну основу дослідження складають критичний аналіз основних дефініційкультурологічних і туризмознавчих джерел щодо дослідження wellness-культури таwellness-діяльності, міждисциплінарний синтез основних принципів формуванняwellness-освіти в контексті інтеграції туристичної wellness-індустрії, методи індукціїта дедукції, а також контент-аналіз. Наукова новизна. Введено до наукового обігупоняття «wellness-освіта», схарактеризовано її суспільні функції та визначеноосновні напрямки розвитку культурно-рекреаційної сфери в контексті інтеграціїтуристичної wellness-індустрії в сучасному світі. Висновки. Проаналізовано основнісоціальні виклики щодо необхідності запровадження wellness-освіти та найбільшвагомі світоглядні засади її формування. Обґрунтовано доцільність використаннязакордонного досвіду інтеграції туристичної та «wellness-індустрії», пошукуінноваційних форм організації туристсько-рекреаційної діяльності, орієнтованихна всебічний розвиток особистості. З’ясовано, що для стабільного функціонуванняwellness-індустрії та розвитку wellness-туризму необхідна суттєва трансформаціявітчизняних рекреаційних закладів, ефективна інтеграція туристичної та wellness-індустрії, ґрунтовні наукові дослідження та підготовка сучасних фахівців для wellness-індустрії. Запропоновано ввести напрямки підготовки: туристсько-рекреаційнадіяльність (фах «Менеджер wellness-діяльності»), культурно-рекреаційна діяльність(фах «Організатор wellness-діяльності») з метою оптимізації розвитку вітчизняноїкультурно-рекреаційної сфери.
Тетяна Костянтинівна Гуменюк
Питання культурології pp 280-282; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221077

Очевидним сьогодні є те, що теоретичні моделі святкової культури, які булипритаманні філософській та культурологічній думці в традиційній культурі без-перечно вимагають певних уточнень з урахуванням домінування економіко-політичного, урбаністичного векторів, що невідворотно нанесли відбиток надослідницькій практиці, маркетизації культури (аспектів влади і споживання,соціальної ідентичності, ідеології, гендерної політики тощо). Так, у сьогочасно-му культуротворчому просторі актуалізується проблема фестивації як принци-пово нової відкритої динамічної моделі святкової культури з трансгресивнимипроцесами (невід’ємними елементами існування та функціонування), оскількисаме останні виступають межовою активацією креативних внутрішніх можли-востей, що визначають процеси самопізнання культури та переоцінки компо-нентів її смислових лакун. Зрештою, сам феномен фестивації, віддзеркалюючиперехідні етапи у суспільстві, утримує водночас перетворювальний потенціал,пов’язаний з принципово відмінним розумінням соціальної, політичної, історич-ної, економічної, урбаністичної, повсякденної та святкової компонент у сучаснійкультурі. Відтак, проблема теоретичної культурологічної рефлексії феноменафестивації набуває адресності та входить до авангарду проблем полікультур-ного контексту сучасного буття.
Леся Іванівна Червінська
Питання культурології pp 269-279; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221075

Мета статті – з’ясувати особливості формування бренду івент-заходів, що надастьможливості отримати вагомі конкурентні переваги та залучити необхідний інструментарійдля подальшого розвитку, що актуально для України, зважаючи на її привабливість у сферіінвестицій. Методологія дослідження базується на використанні принципів історизму,аналізу, об’єктивності та системності. Наукова новизна полягає у комплексному висвітленніособливостей утворення професійних брендів івент-заходів регіонів для формуваннядержавного іміджу у контексті співпраці стейкхолдерів. Висновки. Наголошено, що створенняефективного національного бренду надає можливість державі результативно конкуруватина міжнародному ринку та створити власний імідж на ринках експорту. Формування брендуівент-заходів – саме та технологія, за сприяння якої країна при мінімальних витратаходержує максимальний ефект в просуванні вітчизняного бренду на глобальному рівні.Доведено, що найважливішим інструментом реалізації стратегії розвитку певного регіонує бренд території на основі ідентичності, культури та репутації, а однією з найбільшефективних технологій формування вітчизняного бренду є івент-заходи для певнихтериторій. Вважаємо, що для формування бренду івент-заходів необхідно орієнтуватися натуризм, торгові марки експорту, зовнішню та внутрішню політику, інвестування та міграційнізакони, культуру і традиції. З’ясовано, що бренди не можуть створюватися зусиллями тількивлади. Важливим є залучення громадян, адже вони сприятимуть піднесенню іміджу країни,збільшенню попиту на експортну продукцію та залученню додаткових інвесторів. Виявлено,що сучасні культурні інституції в Україні та країнах Європейського Союзу функціонують якіндустрії, що, зокрема, продукують культурні продукти у вигляді івент-проєктів. Основниминапрямами формування бренду івент-заходів для України можуть стати мистецтво, культурніпам’ятки, архітектурні споруди, музичні та спортивні заходи, бізнес-івенти, фестивалі та ін.
Євгеній Олександрович Іщенко
Питання культурології pp 49-59; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221044

Мета статті – осмислити основні аспекти концепції «місць пам’яті» П. Нора в контекстінаукових теорій про колективну пам’ять; з’ясувати передумови появи названої концепції;проаналізувати зв’язок концепції П. Нора про «місця пам’яті» з дослідженнями проколективну пам’ять. Методологія дослідження базується на застосуванні таких методів:джерелознавчого – для виявлення історичних передумов появи концепції «місць пам’яті»;аналізу – для встановлення зв’язків концепції П. Нора з дослідженнями про колективну пам’ять;систематизації – для осмислення розвитку основних теорій концепту пам’яті; порівняльно-зіставного – для розгляду основних понять пам’яті (інформативної, історичної, колективної,соціальної). Наукова новизна. Уперше досліджено феномен співвідношення пам’яті та історіїв руслі суттєвих трансформацій сучасного світу і пов’язаних із ними екзистенціальнимипотребами людства. Виявлено ключові аспекти поняття «колективна пам’ять», яка, затеорією М. Хальбвакса, є запорукою ідентичності суспільства, вирізняючись безперервнимрозвитком і множинністю. Висновки. З’ясовано, що одним із вимірів колективної / соціальноїпам’яті є пам’ять про історичне минуле, або його символічна репрезентація. Доведено,що історична пам’ять – не лише один з головних каналів передачі досвіду і відомостейпро минуле, а й найважливіший складник самоідентифікації індивіда, соціальної групи тасуспільства загалом. Проаналізовано передумови, що привели до зміни співвідношення міжісторією і пам’яттю та спонукали П. Нора запропонувати свою концепцію «місць пам’яті»(lieux de mémoire). Вивчено концепт пам’яті в контексті гуманітарного дискурсу, адже, заспостереженнями П. Нора, останні роки ми живемо в «меморіальну епоху». Причину початку«меморіальної епохи» історик вбачає в демократизації історії, коли поняття ідентичностізазнало сенсової інверсії: з індивідуального стаючи колективним.
Надія Петрівна Бабій
Питання культурології pp 69-78; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221047

Мета статті – конкретизація визначення актуальних термінів і понять у парадигміприкладних культурологічних досліджень. В статті досліджуються поняття «культурні практикита процеси», «мистецькі практики», «артпроцеси» та проблеми у визначені певних термініві їх комбінаційного поєднання. Зокрема: «Культурологія», «Cultural Studies», «Culturology»і визначення місця мистецьких практик у культурологічному дискурсі та «актуального»в системі дослідження сучасного мистецтва. Отже, на сьогоднішньому етапі, актуальнимпостає опрацьовування проблематики культурно-мистецьких досліджень з огляду на їхнюгостру соціальну значущість. Методологія дослідження: застосовано методи, відповіднісистемному культурологічному підходові, зокрема метод синтезу, що допоміг зіставити таузагальнити наукові джерела і літературу; системний метод для аналізу культурологічнихаспектів мистецьких процесів. Таким чином, з допомогою заявлених методів зібрані танауково обґрунтовані існуючі теорії щодо розуміння окремих якостей визначеної проблеми.Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній на основі аналізу міжнародної тавітчизняної наукової дискусії теоретичних і практичних досліджень культурних та мистецькихпрактик сформульовано комплексне визначення «актуальні культурно-мистецькі практикита процеси»; з’ясована роль об’єкту у міждисциплінарних дослідженнях. Висновки. Отже,вивчаючи Cultural Studies як міждисциплінарну галузь, що досліджує взаємозв’язокполітичних, суспільних відносин та впливу на них культурних у загальному змісті процесівпропонуємо авторське визначення «актуальні культурно-мистецькі практики та процеси». Підними ми розуміємо громадянсько значущу, гостро експериментальну естетичну діяльністьлюдини / людей, пов’язану зі створенням творів мистецтва, їх освоєнням у громадськихпросторах, збереженням, перманентним застосуванням чи демонстрацією, а також якіснузміну станів або явищ мистецьких форм, систем, об’єктів, взаємодій, що відбуваються у ходірозвитку загальної чи конкретної культури суспільства, вважаються сучасними на моментїх виникнення та породжують гострий соціальний резонанс. Актуальні культурно-мистецькіпроцеси характеризуються унікальністю, а їх варіантність визначається поєднанням умовта обставин протікання. У цьому сенсі вони є динамічними формами, а культурно-мистецькіпрактики можуть розглядатись як артефакти цих форм.
Леся Іванівна Турчак
Питання культурології pp 79-89; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221048

Мета статті – проаналізувати дослідження, присвячені авторству пісні«Гуцулка Ксеня». Методи дослідження: теоретичний – для розкриття проблемнихсторін досліджуваного питання; гіпотетичний – дозволяє, спираючись на науковідослідження, робити припущення стосовно авторства пісні; історичний – длясистематизації інформації у хронологічній послідовності, а також порівняльнийаналіз і аналіз вторинних даних, зібраних зі звітів, журналів та інших періодичнихвидань. Наукова новизна. З позиції культурології здійснено комплексний аналіздосліджень, що стосуються авторства пісні «Гуцулка Ксеня», уточнено біографічнідані Я. Барнича та Р. Савицького. Висновки. Визначено, що пісня «Гуцулка Ксеня»,з’явившись у 1945 році, згодом набула популярності та стала настільки близькоюдля українців, що тривалий час її вважали народною. Тоді ж постало питанняпро її авторство, і у 60-х роках ХХ століття була створена комісія (до складу якоїтакож входив Р. Савицький), яка визнала автором Р. Савицького. Доведено, щоу радянські часи біографія музикантів та композиторів безпосередньо впливала нелише на подальшу творчу діяльність, а й на встановлення авторства. Так, біографіяР. Савицького цілковито відповідала ідеологічним настановам тогочасної влади, навідміну від біографії Я. Барнича, який проживав за кордоном, його оперети булипід забороною, і авторство композитора могло негативно вплинути на можливістьвиконання пісні. Відзначимо, що й сьогодні тривають суперечки навколо авторствапісні «Гуцулка Ксеня», що пов’язані зокрема з існуванням декількох подібних мелодійі дещо змінених текстів. З нашої точки зору, авторство належить Я. Барничу, щодоводять не лише спогади його дружини – Я. Рубчаківни-Барнич, а й дослідженняС. Пушик, Л. Філоненко та В. Кобаль. Однак, пошук істини ускладнює відсутність інтерв’ю, листа або будь-якого іншого документа, а питання авторства почалоцікавити дослідників вже після смерті Я. Барнича.
Михайло Михайлович Шевелюк
Питання культурології pp 99-109; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221051

Мета статті – проаналізувати наявні визначення поняття «культурний туризм» та йогокласифікації. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні теоретичних методівгуманітарних досліджень. Наукова новизна полягає у культурологічному аналізі наявнихвизначень поняття «культурний туризм» та характеристиці особливостей класифікації.Висновки. Звернено увагу на труднощі у визначенні поняття «культурний туризм»,пов’язані з необхідністю початкового аналізу похідних понять: «культура» і «туризм». Поприпоширене розуміння культури як сукупності матеріальних і духовних цінностей, накопиченихсуспільством на певному етапі його розвитку, а також діяльності з їх створення, освоєння,збереження і поширення, у контексті цього дослідження з усіх наявних визначень терміна«культура» запропоновано використовувати підхід, згідно з яким її можна розглядатияк процес виробництва цінностей і як продукт, тобто самі цінності. Це дає обґрунтованіпідстави розглядати туризм як форму освоєння культурних продуктів. Наголошено навідсутності єдиного загальноприйнятого визначення термінів «туризм» і «культурнийтуризм», а також класифікації останнього на офіційному рівні та в науковому середовищі.Підкреслено, що різноманітність тлумачень цих понять пов’язана з неможливістюуніфікувати формулювання багатогранного явища, при вивченні яких слід враховуватине лише різні контексти, що залежать від виконуваних туризмом / культурним туризмомфункцій, а й специфіку дотичних до туризму галузей і сфер діяльності. Зроблено висновок,що у понятті культурного туризму необхідна вказівка на мотивацію туристів як невід’ємнучастину культурного туризму. За критерієм цілей поїздки запропоновано виокремлювативиди культурного туризму (історичний, релігійний, подієвий, екологічний, етнокультурний,розважальний). Підкреслено, що виокремлення інших критеріїв класифікації вимагаєподальшого дослідження і детального обґрунтування, що дасть можливість відобразитишироту і багатогранний характер поняття «культурний туризм», його суть і масштабність.
Степан Іванович Дичковський
Питання культурології pp 110-119; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221054

Мета статті – дослідити інтеграцію туризму в процеси трансформації сучасного суспільстваі культури. Методологія дослідження передбачає застосування історичного, бібліографічногота аналітичного методів. Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні доцільності танеобхідності аналізу феномена туризму на соціально-філософському та філософсько-культурологічному рівні. Висновки. Туризм постає як інноваційний феномен глобальногосуспільства та має вирішальне значення в творенні сучасної цивілізації, оскільки впливаєна формування культурної, економічної, соціальної, інформаційної, наукової, просторовихмоделей організації людської діяльності. Можна стверджувати, що туризм інтегрує найважливішіпроцеси трансформації сучасного суспільства й культури. Таким чином, туристичну діяльністьможна розглядати як культурологічну. А отже, управління цією сферою вимагає не тільки знаньекономічних законів, а і їхнього культурологічного осмислення. Водночас сучасні дослідженняще не визначили сутнісні ознаки туризму як інституту, що знаходиться на перетині культурита економіки. Туризм як глобальний культурний феномен відображає процеси створення,трансляції і відтворення поведінкових стратегій, що реалізуються туристами в кожнійісторичній епосі. Множинність культурних смислів в практиках сучасного туризму пов’язана зізбільшенням інтенсивності просторової мобільності в умовах наростання темпів глобальнихцивілізаційних процесів, «стиснення» географічного простору завдяки зростанню швидкостіподорожей, прискорення віртуалізації всіх сфер суспільного життя під впливом цифровихтехнологій; з інноваційними змінами у способі та стилі життя, що прискорюють трансформаціїсоціокультурних стереотипів, типів споживання і моделей комунікації. Для сучасного туристаактуальним стає задоволення індивідуальних потреб в освоєнні культурних цінностей під часподорожі, пошук нового досвіду бачення світу, розвиток творчих здібностей, що обумовлюєпояву чисельних туристичних практик, орієнтованих на інтерактивну поведінку.
Богдана Едуардівна Носенок
Питання культурології pp 137-146; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221056

Мета статті – виявити та схарактеризувати відмінності понять «культурний»,«культурологічний» та «культуральний», а також окреслити основні методи культуральнихдосліджень у сучасній французькій соціальній науці. Методологія статті виходить іззастосування міждисциплінарного та мультидисциплінарного підходів до досліджень у сферікультурології. Наукова новизна статті полягає в обґрунтуванні доречності застосуванняпоняття «культуральні дослідження» на означення процесів, що розгортаються у межахфранцузької гуманітаристики та пов’язуються виключно з теоретичними утвореннямиу контексті соціальних наук та відмінності даного поняття від терміну «культурологічнідослідження». Поняття «культуральних досліджень» до поля української культурологіївводиться вперше. Також вперше було здійснено уточнення місця та форм культурологіїу французькій гуманітаристиці. Висновки. Робота з джерельною базою та методологієює одним із пунктів, що є обов’язковим до виконання на шляху до розв’язання поставленихзадач, головною з яких є формування корпусу основоположних для французької історії(у тому числі й історії культури) та історіографії праць (періоду з 1975 р. до сьогодення).На основі даного корпусу існує перспектива побудови альтернативного вітчизняногопроєкту культуральних студій, зверненого до вектора французької історіографічної,історико-антропологічної та культурологічної проблематики у полі соціального знання.У статті наводяться аргументи, чому доречно вживати поняття «культуральні дослідження»у контексті проведення наукових розвідок стосовно французької гуманітаристики, зокремасучасного періоду її розвитку.
Марина Юріївна Миколаєнко
Питання культурології pp 177-186; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221063

Мета статті – дослідити вплив перекладу рекламних текстів на міжкультурнукомунікацію. Методологія дослідження полягає у використанні теоретичних методів: аналізута синтезу, узагальнення, індукції і дедукції – для виявлення особливостей при перекладіслоганів з англійської мови на українську; системного методу – для встановлення зв’язківміж перекладами рекламних слоганів різними мовами у межах міжкультурної комунікації.У дослідженні застосовано також емпіричні методи: порівняння – для виявлення спільних тавідмінних рис між слоганом-оригіналом та слоганом-перекладом; описовий – для уточненняфактичної інформації. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше англомовнийрекламний дискурс розглядається у контексті міжкультурної комунікації на матеріалахвідомих торгових брендів; розглянуто основні проблеми та міжкультурні аспекти перекладурекламних текстів українською мовою, які досі не досліджували українські науковці. У статтіпроаналізовано головні проблеми формування міжкультурної компетентності в теорії тапрактиці перекладу. Виділено основні стратегії перекладу слоганів, які можуть існувати яку межах багатьох культур, так і в межах конкретної культури. Висновки. За результатамидослідження встановлено, що головна ідея рекламного тексту-перекладу має збігатисяз ідеєю оригінального тексту. Невідповідність може призвести до втрати базового зміступовідомлення або спричинити міжкультурне непорозуміння ідеї товару, в результаті –знизити попит на товар. Створення перекладу тексту рекламного повідомлення має своюспецифіку. Під час перекладу варто зосередитися не лише на лексичних, стилістичних,морфологічних особливостях, але і на міжкультурних. Перекладач має донести доспоживача як вербальне повідомлення, так і культурну повноту традицій, звичаїв країни,з мови якої здійснюється переклад.
Ірина Владиславівна Петрова
Питання культурології pp 14-23; doi:10.31866/2410-1311.36.2020.221039

У статті аналізується сутність метамодернізму як культурологічної концепції.Відзначається доцільність концептуалізації особливостей культури доби(пост)постмодернізму з одного боку, та необхідність опрацювання адекватнихпідходів, відмінних від традиційних, для здійснення культурологічного аналізунового дослідницького напряму й сучасних світових трендів – з іншого. Метадослідження полягає у критичному усвідомленні метамодернізму як сучасноїкультурологічної концепції. Для досягнення завдань дослідження використанокомпаративний, аналітичний, системний методи. Їхнє застосування дозволяєобґрунтувати інтертекстуальність традиційних культурних стратегій, щоспонукають до творення нового дискурсивного поля; «прочитати» мінливій непередбачувані культурні процеси ХХІ ст.; проаналізувати значущі положенняметамодернізму в контексті релевантності потреб сьогодення. Висновки.Доведено, що метамодерністична концепція характеризується діалектичноюнеоднозначністю та сумішшю різних напрямів наукових пошуків. У науковомудискурсі сучасності метамодернізм вивчається як культурна парадигма,філософська течія або ж період історичного розвитку культури. Сутністьметамодернізму як культурологічної концепції зводиться до так званої мовичуттєвості, що сприяє розумінню естетичних і культурних переваг сьогоденняй набуває розвитку не шляхом вивчення окремих, ізольованих одне від одногоявищ, а завдяки неперервному прочитанню домінуючих в культурі тенденцій,поєднанню стилів і умовностей минулого із стратегіями та пристрастямисучасності. Наголошується на тому, що метамодернізм виходить за межіпопередніх парадигм, уникаючи деконструкції, іронії, релятивізму, нігілізму,намагаючись відродити щирість, надію, романтизм, потенціал для великогонаративу та універсальних істин.
Page of 29
Articles per Page
Show export options
  Select all
Back to Top Top