Refine Search

New Search

Results: 953

(searched for: publisher_group_id:12967)
Save to Scifeed
Page of 20
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
, З. В. Софроній
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 232-241; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-232-241

Abstract:
У статті розглядається проблема вокально-хорової підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва, в процесі якої основна увага спрямовується не тільки на вузькопрофесійний аспект засвоєння вокальної і хорової техніки, а на формування сценічної культури майбутнього вчителя з націленістю на поєднання хорової виконавської діяльності з педагогічною спрямованістю. У контексті педагогічної культури розглядається сценічна культура як складова музичної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва. Формування сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва відбувається під час вивчення, ним обов’язкових компонентів освітньо-професійної програми, серед яких значне місце належить хоровому класу. Наголошується, що важливою складовою професійного становлення майбутнього вчителя музичного мистецтва є вокально-хорова підготовка, яка має свої особливості, складнощі та багатофункціональні риси. Виокремлення сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва зумовлене специфікою музичної діяльності і діалектично пов’язаної з усіма елементами особистісної культури (моральної, естетичної, розумової, мовленнєвої та ін.), оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, які пов’язані зі сценічним мистецтвом. Визначено основні педагогічні принципи формування сценічної культури у майбутнього вчителя музичного мистецтва, дотримання яких забезпечує продуктивність фахового навчання: загальні принципи (взаємозалежність системи й середовища; науковості та доступності навчання; мистецького навчання; діалогічності; індивідуалізації) та специфічні принципи (єдності вокально-хорових навичок і артистизму; рефлексивності; творчого самовираження).
О. О. Світлічна
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 163-174; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-163-174

Abstract:
У статті висвітлено питання культурно-релевантної педагогіки як невід’ємного компонента професійної педагогічної підготовки в Канаді. Актуальність полягає в тому, що освітнє середовище стає все більш різноманітним в культурному сенсі. Така різноманітність робить величезний внесок в організацію освітнього процесу. Автор зазначає, що викладачі несуть відповідальність за досяжність, рівноправність та успішність навчання для всіх учнів, незалежно від культури, етнічної приналежності, раси, соціально-економічного статусу, мови, або релігійного походження. Один із шляхів досягнення цієї мети – застосування культурно-релевантної педагогіки. Головним завданням культурно-релевантної педагогіки є навчання студентів, що належать до різних етнічних груп. Термін також використовується для визначення ефективного використання педагогіки в глобальному мультикультурному освітньому просторі. Викладачі мають бути підготовлені з глибоким розумінням ставитися до різноманітних культур учнів, яких вони навчають. Педагогам в процесі освітньої діяльності треба усвідомлювати, як саме ця культура впливає на навчальну поведінку учнів та як трансформувати навчальний процес в класі таким чином, щоб врахувати відмінності. Викладачі, що поважають культурні особливості, демонструють тверду прихильність підвищенню успішності абсолютно всіх учнів, як представників більшості, так і меншин. Вони усвідомлюють цінність рідної культури учнів, співпрацюють з родинами студентів та прагнуть до расової рівності та соціальної справедливості. Особливе місце орієнтована на культуру педагогіка має для викладачів англійської як другої мови. Культурно-релевантна педагогіка спонукає вчителів сприймати культуру студентів та їх рідну мову як актив і включати питання культури учнів в навчальні програми по вивченню мови.
І. В. Сергієнко
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 175-191; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-175-191

Abstract:
У статті обґрунтована суть проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, уміє досягти нових педагогічних цілей. Сучасному вчителеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя, які висувають нові вимоги до професійної компетентності вчителя. В той же час сучасним студентам – представникам нової генерації вчителів – прийдеться на практиці розв’язувати більш складні задачі, ніж їх попередникам, вони повинні бути готовими зіткнутися з проблемами постійного ускладнення змісту освіти, з потребами гарантування високого рівня освітніх стандартів, самостійної постановки і розв’язання творчих і дослідницьких завдань; безперервного оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх діяльність має відбуватися в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі. Вчені підкреслюють, що в умовах переростання постіндустріального суспільства в інформаційне перед системою освіти постають нові завдання, пов’язані з виробленням педагогічної стратегії в умовах масової комп’ютеризації та інформатизації всіх аспектів життя. Новий етап розвитку інформаційного суспільства вимагає від освітньої сфери підготовки інформаційно грамотного спеціаліста, готового до повноцінної взаємодії з сучасною медіасистемою. З XXI століття інформатизація суспільства набуває все більшого поширення. Медіа відіграє важливу роль у нашому житті і змінює спосіб спілкування, спосіб обміну інформацією та даними, залучає більшість професій, особливо викладачів та студентів. Але сьогодні, внаслідок пандемії у світі, функція медіа трансформувалась і зросла, оскільки вона виступає головним посередником в обміні інформацією в освітньому процесі. Саме тому існує нагальна потреба у цілеспрямованій підготовці майбутніх учителів до вмілого використання засобів масової інформації.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 129-140; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-129-140

Abstract:
Основна мета дослідження полягала у визначенні основних методів проведення експерименту для дослідження ефективності управління розвитком професійної компетентності вчителя загальноосвітнього закладу. Досягнення мети, поставленої на етапі експериментального дослідження, вимагало вирішення таких завдань: визначити критерії ефективності управління розвитком професійної компетентності вчителя; визначити методику діагностики означених показників, що забезпечує одержання надійних і достовірних даних в умовах експериментальної роботи; виявити та узагальнити дані за виділеними показниками та схарактеризувати умови ефективності управління розвитком професійної компетентності вчителя. Дослідження стану сформованості професійної компетентності вчителів проводилося методами анкетування і тестування, які були складені таким чином, що відповіді вимагали конкретизації знань, наведення прикладів, де вимоги професійної компетентності вчителя початкової школи мають бути врахованими в діяльності вчителя. У представленому дослідженні ступінь сформованості професійної компетентності у респондентів контрольної і експериментальної вибірки, що брали участь в експериментальній роботі, визначався за такими компонентами: когнітивним, що утворюється із системи знань щодо цілей, призначення, способів реалізації діяльності вчителя в освітньому процесі, учня як об’єкта і суб’єкта освітнього процесу; діяльнісно-поведінковим, що утворюється з системи культуровідповідних дій вчителя, його поведінки, навичок регулювання дій і вчинків усіх учасників освітнього процесу; ціннісно-орієнтаційним, що утворюється з системи моральних орієнтирів, настанов і мотивів, зумовлюючих гуманістичну спрямованість дій вчителя у забезпечення в освітньому середовищі природних прав і свобод, інтересів кожного учня як учасника освітнього процесу.
А. С. Квітка
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 36-48; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-36-48

Abstract:
Соціально-комунікативна компетентність офіцера кримінально-виконавчої служби є визначальним чинником його успішної професійної діяльності. З урахуванням наукових праць з питань формування професійно та соціально-комунікативної компетентності, а також особливостей професійної діяльності офіцера кримінально-виконавчої служби його соціально-комунікативну компетентність визначено як інтегративну особистісну властивість, що охоплює особистісні характеристики та мотиви професійної діяльності, спеціальні знання і вміння, необхідні для налагодження соціально-комунікативної взаємодії з різними категоріями осіб, насамперед колегами, ув’язненими, їхніми родичами та громадськістю. У структурі соціально-комунікативної компетентності виокремлено особистісно-комунікативний, інформаційно-пізнавальний та діяльнісно-результативний компоненти. Особистісно-комунікативний компонент стосується особистісних характеристик, властивостей та здібностей, необхідних офіцеру кримінально-виконавчої служби для професійної комунікації. Йдеться про визнання моральних норм, орієнтування на загальнолюдські цінності добра та справедливості, комунікативність, готовність до контактів з іншими людьми, толерантність, здатність до адекватного самооцінювання, готовність до саморозвитку та ін. Інформаційно-пізнавальний компонент соціально-комунікативної компетентності стосується знань про особливості професійної комунікації, розуміння функціонування груп засуджених, механізм регуляції спільної діяльності, правила екстремальної і конфліктної комунікації. Діяльнісно-результативний компонент соціально-комунікативної компетентності офіцера охоплює уміння чітко виражати свої думки під час комунікації із засудженими та іншими категоріями людей, вислухати співрозмовників, обґрунтувати свої рішення, уміти вести дискусію та володіти навичками переконання з метою зменшення кількості випадків застосування заходів примусу.
, О. М. Сипченко
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 24-35; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-24-35

Abstract:
У представленій статті розкрито сучасні методичні прийоми і технології викладання дисципліни «Академічна доброчесність» у вищій школі, виокремлено низку особливостей інтерактивного навчання, що є важливими і цінними у формуванні самомотивації здобувачів. Зміст публікації відображає основні новітні досягнення вітчизняної і зарубіжної педагогіки, що апробовані викладачами кафедри педагогіки вищої школи ДДПУ, доповнені інтерактивними методиками викладання. У публікації зазначено, що швидкі темпи розвитку освітніх технологій, істотне розширення освітньо-інформаційного простору стало не тільки суттєвим кроком вперед до прогресу й оновлення навчального процесу, але і породило практику недолугого використання застарілих методик на тлі освітніх інновацій, що пов’язано з деякою легковажністю та небажанням декого зі здобувачів вищої освіти наполегливо займатись і докладати зусиль в отриманні знань. Таким чином, потреба в утвердженні принципів академічної доброчесності в якості пріоритетних і нагальної необхідності в розробці й упровадженні сучасних методик викладання актуалізує дослідження означеної проблеми. У статті авторами доведено, що підвищення якості викладання згодом допоможе майбутнім фахівцям успішно реалізовувати соціально-освітню місію в українському суспільстві, тобто забезпечувати ефективний професійний і загальнокультурний розвиток здобувачів вищої освіти. Авторами підкреслено, що основним завданням сучасних педагогічних методик має стати формування академічної культури, яке досягається шляхом повернення здобувачів до усвідомленого, наполегливого навчання із дотриманням норм і правил академічної доброчесності та застосуванням інноваційних технологій. У підсумках статті зауважено, що новітні технології не замінюють, а доповнюють вже випробовані та добре зарекомендовані в освітньому процесі вищої школи, і повністю відмовлятись або ігнорувати їх не слід.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 46-56; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-46-56

Abstract:
У статті розкрито роль перекладу поезії в процесі духовного розвитку майбутніх перекладачів. Підкреслено, що духовний розвиток студентської молоді має бути пріоритетним завданням навчально-виховного процесу закладу вищої освіти. Актуальність дослідження обумовлена тим фактом, що важливість духовного розвитку майбутніх перекладачів є не просто суб'єктивною думкою, оскільки однією із загальних компетентностей, визначених в програмі підготовки фахівців з перекладу, є здатність зберігати та примножувати моральні, культурні, наукові цінності і досягнення суспільства. Виконання цього завдання неможливе без духовного розвитку, адже саме духовність надає молодим людям поштовх для пошуку шляхів вдосконалення навколишнього світу та самовдосконалення. Авторка наголошує на виховному потенціалі поезії як рушійної сили духовного розвитку особистості майбутніх перекладачів. Визначено, що в процесі художнього перекладу відбувається актуалізація однієї з потреб духовно розвиненої людини, а саме художньої потреби. Описано процес актуалізації творчого самовираження перекладача, який складається з трьох етапів: професійно-орієнтованого, професійно-практичного і професійно-творчого. Саме на останньому етапі відбувається активізація творчих здібностей і можливостей здобувача. Описано особливості Всеукраїнського студентського конкурсу перекладу «Художнє слово в світовій культурі», який щорічно проводиться кафедрою германо-романської філології та перекладу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Метою конкурсу є активне залучення студентів до креативної діяльності, розкриття їхнього творчого потенціалу, виховання відчуття краси слова і образної мови поетичних творів, одухотворення перекладацької праці. Наведено приклади та описано твори, які пропонуються для перекладу і мають високий художній потенціал, а також наповнені високодуховними і емоційно піднесеними образами, що сприяє духовному розвитку здобувачів - учасників конкурсу.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 210-220; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-210-220

Abstract:
У статті розглядається потенціал гуманітарних дисциплін у формуванні одухотвореного образу людини культури в студентської молоді. Обґрунтовано доцільність широкої гуманітарної підготовки, яка є однією з умов формування образу людини культури. Образ людини культури є уособленням (осередком) цінностей культури, який є невід’ємною складовою гуманітарної свідомості. Культуротворчість розглядається як шлях наближення до цінностей культури, адже творчість є основою, фундаментом для розвитку культури, джерелом людської сили до перетворення та вияву неповторності. Перетворювальна діяльність людини сприяє формуванню її культуротворчих здібностей, оскільки створюючи нове, особистість збагачує не лише культурну спадщину, а й розвиває власне мислення, рефлексію, креативність, реалізує закладений внутрішній потенціал здібностей. Гуманітарні дисципліни закладають гуманістичний світогляд здобувача вищої освіти, що проявляється у відношенні до людини як найвищої цінності, прийняття утверджених загальнолюдських цінностей та суспільних норм. Формування образу людини культури передбачає увагу на процесі накопичення та інтеріоризації культурних і духовних цінностей, а також потяг до творення: знань, ідей, чуттєвих вражень, талантів, загалом, культурних сенсів. Автор доводить доцільність побудови виструнченої системи широкої гуманітарної підготовки студентів, що передбачає включення тем за проблематикою, яка розкриває зміст одухотвореного образу людини культури.
M. M. Кабанець, В. М. Алфімов
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 83-93; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-83-93

Abstract:
The article focuses on the importance of information culture as an integral part of professional culture of engineers, which affects the quality and safety of engineering solutions. The main two approaches to the definition of "information culture" are determined, which include an information approach when the information culture is reduced to the concept of computer or information literacy and a culturological approach when the concept "information culture" is seen as a way of human life in the information society. Development of the information culture acts as a process of harmonization of the inner world of man in the acquisition of socially significant information. The main components of information culture of engineers are highlighted, including literacy and competence in understanding the nature of information processes and relationships, humanistically oriented information value-semantic sphere, developed information reflection, creativity in information behaviour and socio-information activity. Based on a broad understanding of information culture as a qualitative characteristic of the life of a specialist in terms of receiving, transmitting, storing and using information, where universal moral values are the main priority, basic methodological approaches to forming information culture of future engineers are proposed, namely: system, personal, activity, integrative, culturological, axiological and reflexive approaches. The process of developing future engineers’ information culture in the process of professional training in higher educational institutions will be effective providing that it is based on the substantiated methodological approaches.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 15-32; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-15-32

Abstract:
У статті дається характеристика духовно-творчого потенціалу студентської молоді як ключової духовно-культурної цінності освіти. Авторами проаналізовані наукові публікації сучасних учених – філософів, психологів, культурологів, педагогів, – присвячені названій проблемі. У статті подано авторське визначення поняття «духовно-творчий потенціал студентської молоді». Акцент зроблений на важливості залучення студентів до здійснення активної творчої діяльності в процесі здобуття ними освіти, що дозволить їм здійснити сходження від отриманих знань, збагачених «відчутим» життєвим досвідом, до всебічного розкриття їх духовно-творчого потенціалу та уможливить усвідомлення ними смислу життя – жити повним життям, наповненим радістю, задоволенням і щастям. У статті дається характеристика уявлень сучасних учених-педагогів про цілі освіти на початку ХХІ століття, серед яких важливе місце займає орієнтація на творчий саморозвиток цілісної, творчої, ініціативної, високодуховної, високоморальної, висококультурної, високоосвіченої особистості. Особливу увагу в статті приділено характеристиці основних перешкод на шляху розвитку духовно-творчого потенціалу студентської молоді, серед яких особливу увагу слід звернути на різке скорочення ряду гуманітарних дисциплін і занять мистецтвом в навчальних планах університетів, що негативно позначається на розвитку духовно-творчого потенціалу як ключової духовно-культурної цінності освіти студентської молоді.
Н. С. Кравець, Т. В. Потапчук,
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 94-104; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-94-104

Abstract:
У статті зазначено, що у жодній професії особистість людини, її характер, переконання, моральність, ставлення до інших людей не мають такого вирішального значення, як у професії педагога, і передусім, вихователя, що, вочевидь, підтверджує актуальність проблеми формування духовних цінностей майбутнього вихователя. Ми виходимо з того, що саме йому належить місія транслювати духовні цінності суспільства, створювати умови для опанування ними молодим поколінням і відтворення їх у творчій діяльності, культурі вчинку дітей дошкільного віку. Аналіз наукових досліджень у галузі духовного виховання дозволив визначити важливіші, на нашу думку, напрямки підготовки майбутнього вихователя: сформованість духовних цінностей особистості; сформованість морально-естетичних ідеалів, ціннісно-смислових настанов; наукова та методична підготовка. Вважаємо значущою для майбутнього вихователя такої духовної цінності, як моральна підтримка особистості, тому саме на її прикладі будемо досліджувати формування духовних цінностей майбутніх вихователів. Майбутній вихователь може проявити моральну підтримку стосовно людей різних категорій: одногрупників, значущих дорослих, незначущих дорослих, дітей. На наш погляд, найбільш доречним буде розглянути готовність до моральної підтримки дітей, оскільки її сформованість повинна бути невід’ємною складовою професійної підготовки майбутнього вихователя. З’ясовано, що, будучи уособленням загальнолюдських і національних якостей справжньої людини, названі духовні цінності є сукупністю конкретних поглядів, переконань і виявляються в судженнях індивіда, рисах його характеру й поведінці, спонукають до творчості й самореалізації. Вважаємо, що основним змістом духовних цінностей є світоглядні, загальнолюдські та моральні переконання. Саме вони слугують критеріями оцінки як окремих вчинків і дій людини, так і всього її життя.
О. Андреєва
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 6-14; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-6-14

Abstract:
У статті обґрунтована ідея, що художня література наділена великою силою виховного потенціалу. Література є одним із найголовніших чинників впливу на формування та виховання загальнолюдських цінностей та якостей людини у будь-якому віці. Особливий інтерес представляє проблема виховання за допомогою сучасної зарубіжної літератури такої загальнолюдської цінності, як любов. У статті розглянуто цю цінність як зацікавленість та прагнення до культивації у своїй свідомості таких чеснот, як добро, духовність, творення, прийняття себе та іншої людини. Література – це віддзеркалення дійсності, особливостей суспільства країни, мислення та звичок народів. Письменник, митець споглядає та відтворює дійсність середовища через призму свого сприйняття у творі. Літературний твір – це засіб комунікації автора, представника суспільства, народу окремої країни з читачем. Значна роль в процесі формування студентської молоді належить засобам художньої літератури. Високий виховний потенціал художньої літератури та сучасної зарубіжної літератури обумовлений специфікою її змісту, засвоєння якого розвивається особистістю та збагачує її внутрішній світ знаннями духовних цінностей, переживаннями їх смислової значущості. Таким чином, ми, занурюючись у світ, що його зображує митець, сприймаємо, відчуваємо емоції, думки, настрої, тенденції та проблеми розвитку або деградації людини, представника суспільства, нації, носія менталітету. Мета статті – дослідити виховний потенціал сучасної зарубіжної літератури щодо виховання любові.
І. Д. Бех
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 33-45; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-33-45

Abstract:
В статті розкривається складна і різновекторна за ідейною спрямованістю архітектоніка, яка створює реальне функціонування малої групи. Тут часто вступають у конкуренцію певні зразки поведінки і міжособистісні взаємини, які детерміновані більш широкою (ніж групова) соціальною ситуацією. Наголошується на основній потребі зростаючої особистості – потребі у близькій людині, яка може змінюватися у ціннісних показниках залежно від стадії розвитку індивіда. Педагогові пропонується для розуміння і практичної роботи центральна групова тенденція – дія високого і низького, за якої криється система егоїстичних потягів і в той же час наявні прояви добродійності. Остання передбачає повагу, справедливість, відповідальність особистості, що зростає. Синтез цих чеснот складає Я-духовне особистості, як предмет виховних зусиль протягом усіх освітніх ланок. З огляду на сказане, пропонується ряд групових поведінкових сюжетів у формі міжособистісних ситуацій, які допоможуть вихователеві більш фахово організовувати виховний процес. Так, констатується нерівномірність членів групи у особистісному розвитку, взаємини між ними, які часто створюють умови конфронтації. Пропонуються способи їхнього подолання. Розкриваються обставини самобутності вихованців як особистостей та їхній вплив на загальну групову атмосферу. У цьому зв’язку наголошується на необхідності формування умінь соціальної перцепції, тобто об’єктивного визначення дійсної вихованості того чи іншого ровесника. У цьому ряду розкривається ситуація лідерства думок, коли ініціатива такого лідера одразу не сприймається. Тож потрібен певний час, щоб погляди таких лідерів розділялися більшістю членів групи. Доцільним виявиться розуміння і діяння педагога стосовно осіб з низьким соціальним статусом. Робиться висновок, згідно з яким за відсутності цілеспрямованого педагогічного керування ціннісно-смисловий шлях групи може значно спотворюватися, обмежуючись лише повідтиненими благодійними надбаннями. У цьому зв’язку корекційну роботу слід організовувати, опираючись на вольовий розвиток вихованців.
, Р. С. Мартинов
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 192-199; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-192-199

Abstract:
У статті представлений змістовний аналіз стратегій навчання та особливостей освітнього середовища, що сприяє розвитку критичного мислення, свободи, самостійності студентів. У роботі обґрунтовано, що досягнення планованих результатів протягом навчання соціально-політичним дисциплінам має відбуватися завдяки вирішенню проблемних ситуацій. Показано, що навчальні завдання можуть ставитися на основі вивчення наукових текстів соціальних філософів, соціологів, політологів або публіцистичних матеріалів соціально-політичної проблематики, розумових експериментів, проведення ділових ігор, у яких моделюються реальні ситуації або проблеми. З’ясовано, що справжньою метою навчання поліпшенню критичного мислення є застосування у реальному житті отриманих компетентностей, тобто їх практичного використання. Отримані протягом навчання соціально-політичних студій компетентності критичного мислення потрібні, щоб розпізнати нездійснимі передвиборчі обіцянки, аргументи, які самі вимагають доказів, хибні імовірнісні думки, слабкі доводи або явну софістику. Доведено, що студенти, які оволоділи способом критичного мислення, краще розв'язують власні проблеми, професійні чи світоглядні. Якщо студент мислить критично, він постійно заперечує те, що уявляється очевидним, тим самим допомагаючи знайти нові підходи й рішення. У роботі розглянута проблема диспозиції критичного мислення. На прикладі проблематизації ідеї платонівської держави й фукольдіанського аналізу соціального інституту освіти у статті висвітлені можливості поліпшення критичного мислення студентів. Такі можливості продемонстровані й протягом проведення ними власного соціологічного дослідження.
, І. М. Рябініна, А. І. Лейб
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 111-119; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-111-119

Abstract:
У статті розглядається формування в майбутніх учителів початкових класів пошуково-дослідницької компетентності на заняттях сучасної української мови відповідно до вимог стандарту вищої освіти за спеціальністю 013 Початкова освіта для першого (бакалаврського) рівня вищої освіти (2021 р.) Аналізуючи останні дослідження і публікації, в яких започатковане вирішення даної проблеми, автори звертають увагу на практичні наробки, якими діляться вчителі-практики, на актуальність використання методу проєктів у вищих навчальних закладах. У статті подано аналіз різних аспектів педагогічного проєктування. Розкривається сутність методу проєктів, технології проєктування та важливість формування навички працювати в команді, здатність до пошуку, оброблення та аналізу інформації, здатність до проєктування осередків навчання, виховання й розвитку здобувачів початкової освіти. Особлива увага приділяється характеристиці етапів реалізації проєкту. З практичної точки зору подається тематичне планування роботи над творчим проєктом «Фонетика». Система завдань для організації самостійної пошуково-дослідницької діяльності майбутніх учителів початкової школи передбачає застосування методів і прийомів мнемотехніки, розробку тестів, складання алгоритму роботи стосовно характеристики голосних та приголосних звуків, оформлення портфоліо, захист проєкту шляхом презентування результату роботи. Подається посилання на фрагменти заняття з сучасної української мови, зокрема з фонетики (з досвіду роботи), які допоможуть зорієнтуватися в структурі заняття, плануванні роботи через метод проєктів, сприятимуть формуванню пошуково-дослідницької компетентності та впровадженню методу проєктів в освітній процес вищих навчальних закладів.
Н. А. Уманець
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 200-210; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-200-210

Abstract:
У статті здійснена ревізія новітніх ризиків і загроз, пов'язаних з технологізацією інформаційно-комунікативної сфери, а також представлені основні напрями наукового теоретизування у вказаній області. Автор розглядає Інтернет як особливий інтерактивний глобальний і національний засіб комунікації, як нове соціальне середовище, що розширює наше розуміння взаємодій людини в інформаційному суспільстві. Постійне перебування в Інтернеті стало одним з маркерів сучасного способу життя. У статті проаналізована проблема повної «зануреності» особистості у віртуальний простір. Усупереч безперечним перевагам Інтернету, таким, як швидкий доступ до інформації, дистанційне навчання і багато що інше, в цій роботі розкриваються деякі форми девіантної поведінки, а також соціально-психологічних деформацій, що відбуваються при активному використанні віртуальних засобів масової комунікації. Так, за відсутності можливості вийти в Інтернет, користувачі відчувають «комп'ютерний голод», що може свідчити про їх кіберзалежність. Використання технологічних новинок в домашніх умовах може несприятливо позначатися на міжособистісній комунікації членів сім'ї. Робиться висновок про те, що наявність позначених ризиків в процесі мережевих комунікацій особистості, обумовлює необхідність формування практик їх успішної нейтралізації і мінімізацію їх негативної дії.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 141-150; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-141-150

Abstract:
У статті наголошується на необхідності застосування письменницького епістолярію в шкільному вивченні української літератури, зокрема наводяться методичні рекомендації щодо ознайомлення з творчістю Лесі Українки в 5-6 класах за новою програмою в умовах нової української школи. Творчість Лесі Українки ґрунтовно досліджена представниками різних наукових галузей, мистецьких напрямків, літературознавчих шкіл. Однак, окрім оприлюдненого, епістолярій письменниці містить вагому інформацію як для розуміння сутності мистецької спадщини зазначеного періоду в цілому, так і висвітлення особистих стосунків поетеси з видатними сучасниками та перебігу історичних фактів і подій. Зазначене в сукупності дозволяє науковцям і поціновувачам творчого здобутку Лесі Українки не лише заглибитися в розуміння джерел формування поетеси, прозаїка, драматурга, а й визначити роль жінки в суспільстві на помежів’ї століть, осягнути непрості родинні й особистісні стосунки тощо. Письменницький епістолярій сприяє відстеженню еволюції творчості митця. У наукових розвідках ми неодноразово наголошували, що епістолярій достовірно відбиває лабораторію авторського стилю, експериментування в пошуках жанру, є проявом психології творчості, гендерних відносин, світоглядних пошуків, ціннісних аспектів тощо. Авторкою доведено, що систематична робота на уроках української літератури в школі із застосуванням листів, спогадів, щоденникових записів письменника сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу. У висновках акцентовано, що епістолярні діалоги є невіддільною частиною духовної спадщини митця, відображають громадські інтереси й ідеали, обставини особистого життя, умови праці й творчості, розкривають суспільно-політичну й культурно-мистецьку атмосферу доби.
В. С. Пер’Ян
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 120-128; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-120-128

Abstract:
Стаття присвячена вивченню творчості унікальної особистості – доктора Гамми Скупинського, композитора зі світовим ім’ям, доктора музичного мистецтва Бостонського університету, педагога і виконавця в контексті процесів глокалізації музичного мистецтва міста Чернівців і Буковинського регіону. Метою дослідження є висвітлити внесок Гамми Скупинського в українську та світову музику, виявити та усунути прогалини у вивченні біографії та творчої діяльності відомого голлівудського композитора. Широке коло інтересів Гамми Скупинського дозволяє судити про багатогранність його особистості, що обумовило особливості його світогляду і композиторського мислення. Він працював з легендарними колективами – вокально-інструментальним ансамблем «Смерічка», «Червона рута», писав композиції для Софії Ротару («Ти – сонце в небі», «Дорога», «Скрипка» та ін.), Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Павла Дворського («Катерина», «Тече вода», «Там, де крута гора») та ін. Творчість митця об’єднує в собі Схід і Захід, християнство і буддизм, академічні традиції і народну пісню. Його авторський почерк виразно індивідуальний і поєднує смислову глибину з високим класом композиторської майстерності, щирістю та емоційністю музичного висловлювання, опертого на українські і зокрема – Буковинські музично-пісенні традиції. Гамма Скупинський – автор більше одинадцяти опер, дванадцяти симфоній, трьох балетів, семи струнних квартетів, а також концертів для фортепіано, скрипки, баяна, дитячих мініатюр, музики для театру і кіно та інші. Сам композитор родом з Чернівців, але в останню чверть ХХ століття (у 1979 році) іммігрував до Сполучених Штатів Америки. Деякий час вчився й проживав у Бостоні, а згодом переїхав до Голівуду (район Лос-Анджелесу). Методологія дослідження заснована на методах історіографічного, біографічного, порівняльного та контекстного аналізу. Історіографічний метод був використаний для аналізу соціального та культурного значення творчості композитора на батьківщині (м. Чернівці) та в еміграції, а порівняльно-контекстуальний метод допоміг сформувати результати досліджень у панораму історичного, культурного та музикознавчого портрета митця.
В. А. Лісовий
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 69-78; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-69-78

Abstract:
У статті розглянуто можливості використання особистісно-діяльнісного підходу в процесі професійного розвитку майбутнього фахівця у галузі музичної педагогіки. Висвітлюються ключові ідеї відомих науковців – представників особистісно-діяльнісного підходу в психології та педагогіці. Аналізуються теоретичні концепції, пов’язані з професійним розвитком майбутніх фахівців, зокрема, у сфері мистецької освіти. Професійний розвиток розглядається у статті як особливий вид діяльності, спрямованої на самовдосконалення особистості майбутнього педагога. Тому значна увага приділена аналізу цього феномену, його специфіці. Зазначено, що професійний розвиток має певну структуру, відбувається за визначеними стадіями, тобто являє собою «формоутворення» особистості, адекватної вимогам професійної діяльності, оскільки саме діяльність задає вимоги до особистості, виступає стимулом її розвитку. Професійний розвиток майбутніх фахівців-музикантів передбачає тісне поєднання особистісного і діяльнісного аспектів; у процесі конструювання освітнього процесу для майбутніх фахівців у галузі музичної педагогіки необхідною є орієнтація на особистість як мету, суб'єкт, результат і головний критерій його ефективності.
O. І. Чaйка
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 220-231; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-220-231

Abstract:
У статті висвітлено теоретичні основи виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов. Обґрунтовано значення педагогічних умов, які у створеному полікультурному та полілінгвальному середовищі закладу вищої освіти забезпечують формування полікультурної особистості викладача іноземних мов на основі соціокультурної ідентифікації особистості, освоєння студентами системи знань, понять і уявлень про полікультурність, полікультурне середовище, розвиток навичок соціального спілкування і позитивного ставлення до різноманіття культур. Обґрунтовано комплекс педагогічних умов, що сприяють вихованню полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов: побудова процесу навчання іноземним мовам на принципі інтеграції навчальних дисциплін з наявністю полікультурного компонента у відповідності із завданнями і основними компонентами полікультурності; застосування інтерактивних технологій для формування соціокультурної і полікультурної компетенції, яка передбачає білінгвізм, полілінгвізм (дидактичні умови); створення полікультурного освітнього середовища ЗВО; діалогічна взаємодія в процесі соціокультурної діяльності (виховні); мотивування та установка на полікультурний і полілінгвальний саморозвиток, готовність до опанування кількома мовами; застосування і коуч-технологій до розвитку саморефлексії набутих знань та саморегуляції вчинків з позицій норм і правил міжкультурної взаємодії (акмеологічні умови). Зроблено висновок, що для формування конкурентоспроможного фахівця, комунікабельної позитивної особистості, здатної до активної і ефективної життєдіяльності в полікультурному середовищі, що володіє розвиненим розумінням і почуттям поваги інших культур, умінням жити в мирі та злагоді, необхідно розвивати перш за все якості полікультурної особистості.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 49-58; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-49-58

Abstract:
Стаття продовжує цикл публікацій авторів із проблеми формування ключових компетентностей у студентів у процесі їхнього навчання в закладах вищої освіти, зокрема під час викладання курсів гуманітарного циклу. Ураховуючи, що реформування української освіти ставить за мету формування ключових компетентностей у процесі навчальної діяльності, авторами досліджено теоретичні засади поняття компетентність, проблеми формування громадянської компетентності в здобувачів вищої освіти, запропоновано ілюстративний матеріал, який може бути використано під час проведення практичних занять із вивчення орфографії української мови, виконання індивідуальних завдань, самостійної роботи студентів. Висвітлено питання всебічного розвитку здобувачів вищої освіти, зокрема формування в них громадянської компетентності (як однієї з ключових компетентностей) під час вивчення курсу «Практикум з української мови» на основі творів письменників-земляків. У праці науковцями подано приклади текстів української прозаїки. Презентований матеріал для практичного застосування запропоновано в результаті опрацювання відповідного тексту твору українського письменника-земляка Івана Костирі «Думи про Донбас», може бути використано під час викладання курсу «Практикум з української мови» у студентів філологічного факультету педагогічного університету. У розвідці розкрито теоретичні та практичні аспекти, які вможливлюють процес формування в студентів громадянської компетентності, що сприяє вихованню патріотичної молоді, ерудованих членів українського суспільства, майбутнього нації. Ілюстративний матеріал є цінним не лише як із боку лінгвістичного, так само й літературознавчого, бо сприяє ознайомленню здобувачів вищої освіти з постаттю письменника – уродженця Донеччини, його творчістю й формує в студентів приклад національно свідомого громадянина країни, прозовий доробок якого свідчить про любов до рідної землі. Відповідно, поданий у розвідці матеріал може стати елементом інтегрованих занять із української мови та літератури (літератури рідного краю).
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 197-209; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-197-209

Abstract:
У статті розкрито поняття «духовне пробудження» особистості, використовуючи християнський, духовно-філософський, ноосферний і науковий підходи. Представлено авторське визначення цього поняття, де духовно пробуджена людина трактується як особистість з космопланетарним рівнем свідомості, носій духовності і духовних знань, активно діюча інформаційно-енергетична одиниця Всесвіту, через яку транслюються духовні космічні енергії. Головне призначення духовно пробудженої людини – одухотворяти світ, привносити у життя людства красу і гармонію, любов і добро, мир і істину, сприяючи його еволюції. Духовний саморозвиток, духовне зростання є вищим смислом її життя. Розглянуто образи духовно пробудженої людини та їх характерні особливості у творчості видатних вчених: філософів, психологів ХХ–ХХІ століття (А. Маслоу, М. Савчина, послідовників вчення В. Вернадського). Охарактеризовано умови, які сприяють духовному пробудженню особистості: духовний спосіб життя; пріоритет духовних цінностей; вміння керувати своїми емоціями, почуттями, думками, поведінкою; стійка самодисципліна; позитивна налаштованість особистості, установка на творчість, гармонізацію взаємостосунків зі світом; усвідомлене прагнення до духовного саморозвитку, самовдосконалення; духовно-моральний, особистісний, соціальний рівні зрілості; високий духовно-моральний і духовно-естетичний рівні розвитку; просвітлена свідомість, досягнення стану внутрішньої гармонії через молитву, медитацію та інші духовні практики. Визначено чинники духовного пробудження особистості: класична музика, література, поезія, мистецтво, спілкування з людьми високого духовного рівня, інформаційно-енергетична взаємодія з літературою духовного спрямування тощо.
Е. О Помиткін,
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 137-148; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-137-148

Abstract:
Актуалізується проблема духовного пробудження особистості на сучасному етапі розвитку людства. Наводяться ідеї духовного пробудження у поглядах релігійних діячів, філософів, психологів і педагогів. Розглядаються психологічні механізми розгортання цього процесу в онтогенезі, серед яких ідентифікація з особистістю, яка має високий духовний потенціал; децентрація як здатність звільнятися від егоцентризму та врахування потреб інших; рефлексія, що зумовлює здатність звертати увагу на свій внутрішній світ і досвід; трансценденція, що пов’язана з вершинними переживаннями особистості, прагненням до абсолютного, досконалого, ідеального; усвідомлення буттєвої єдності, що дає можливість особистості осягнути себе часткою єдиного цілого – людської спільноти, природи, Всесвіту. На основі результатів біографічного аналізу життєвих шляхів духовних подвижників у історії людства виокремлюються психологічні закономірності духовного сходження особистості, зокрема, детермінованість духовного пробудження духовними ідеалами, смислами та цінностями, засвоєними у ранньому дитинстві; замислення в роки раннього дитинства над глобальними світовими проблемами, серед яких життя і смерть, багатство й бідність, знедолені та ображені діти; зустріч з особистістю – носієм високого духовного потенціалу, що стає доленосною; зумовленість духовного пробудження інформаційним поштовхом внаслідок читання певної книги або важливих життєвих подій, втрат, що змушують замислитися над сенсом життя. Робиться висновок про необхідність створення психолого-педагогічних умов, сприятливих для духовного пробудження молоді в системі сучасної освіти. Окреслюються психолого-педагогічні умови, сприятливі для актуалізації психологічних механізмів духовного пробудження молоді.
О. П. Лучанінова
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 117-126; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-117-126

Abstract:
Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів. Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія
О. М. Олексюк
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 127-136; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-127-136

Abstract:
У статті обґрунтовано авторський підхід до проблеми метафоризації постнекласичного освітнього процесу у вищій школі. Опора на метафору стає альтернативною традиційній педагогіці з метою її переорієнтації на людиноцентрованість. Метафоризація освітнього процесу має безпосереднє відношення до механізму мислення: вона є його невід’ємною частиною. Метафора розглядається як частина когнітивних процесів, що уможливлює шлях від сприйняття художнього образу до формування концепту. Підкреслено, що метафора дає змогу позитивно оцінювати організацію освітнього процесу. Метафоричне мислення розглядається як мислення на основі руху від конкретних об’єктів до розуміння ціннісних ідей та їх асоціативних зв’язків. У статті наведені приклади завдань, пов’язаних з діагностикою та розвитком ціннісних орієнтацій студентів закладів вищої мистецької освіти. На основі аналізу сценарію сторітелінгу «Ми вдвох однією журились журбою, і щастям раділи одним…» показані можливості апробації метафори у змісті мистецької освіти. Аналіз виконаних завдань засвідчують факт доцільності переорієнтації освітнього процесу, організованого в дусі постнекласичної педагогіки. У здійсненні проєкту, що охоплює різні види мистецької діяльності, залучені інтелектуальні та творчі сили викладачів і студентів. Зазначено, що, керуючись нелінійною логікою, ми отримуємо головний продукт творчості студента – його особистість, з якою здійснюється перехід від образу до концепту (образ-метафора-символ-концепт).
Д. Пол Шафер
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 270-283; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-270-283

Abstract:
We are going through a very challenging period in human history. Not only has the COVID-19 pandemic had a disastrous effect on people and countries in all parts of the world, but also many other dangerous and life threatening problems have to be addressed and overcome, especially the environmental crisis, huge disparities in income and wealth, systemic racism, and conflicts between different genders, groups, regions, countries, and cultures. In order to come to grips with these problems, and others, it is imperative to make transcendental and not just transformational changes in our lifestyles, values, worldviews, actions, behaviour, and ways of life. The key to this lies in creating an effective balance between materialism and spiritualism, as well as placing a much higher priority on the cultivation of spirituality in our lives in the traditional and contemporary sense. Not only will this make it possible to reduce the colossal demands we are making on the natural environment – largely because most spiritual activities are "human intensive" rather than "material intensive" and therefore don’t consume as many natural resources as most other activities – but also it will enable present and future generations to experience a great deal more exuberance, exhilaration, and ecstasy in life without having to resort to drugs and other substances and devices to create "highs" and "peak experiences" because spiritual activities achieve this naturally. Many of these activities involve participating in causes that are greater than ourselves, joining protest movements aimed at creating more equality and justice in the world, going within ourselves to discover who we really are and what we were intended to realize in life, broaden and deepen our experiences in the arts, cultures, and the cultural heritage of humankind, and engage in explorations in nature and the natural realm that are capable of bringing us into contact with the sublime and possibly even the divine.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 69-82; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-69-82

Abstract:
Статтю присвячено дослідженню сучасної системи академічних цінностей, визначенню підходів до зміцнення академічної відповідальності у контексті вдосконалення внутрішніх механізмів забезпечення якості вищої освіти. Аналіз порушеної проблеми засвідчив наявність концептуальних суперечностей у сучасній теорії і практиці забезпечення якості вищої освіти, що виявляються у визнанні пріоритетності академічних цінностей з одночасним нівелюванням аксіологічної основи результатів навчання, у проголошенні спільної відповідальності стейкхолдерів за якість та зміщенні акцентів на інституційних механізмах її забезпечення. Для подолання виявлених недоліків визначено та схарактеризовано систему академічних цінностей, наголошено на необхідності закріплення за кожним суб’єктом певного рівня відповідальності залежно від функціонально-цільового призначення у системі внутрішнього забезпечення якості: викладач – відповідальність за якість викладання й організацію навчання, наставницьку та консультативну роботу, вимогливість, об’єктивність в оцінюванні; студент – відповідальність за якість учіння, виконавська дисциплінованість, самокритичність. На підставі проведеного дослідження доведено, що формування відповідального ставлення студентів до власної освітньо-професійної підготовки має здійснюватися шляхом узгодженого та взаємопов’язаного опанування системи академічних цінностей, а вибір методичних підходів повинен ґрунтуватися на врахуванні актуальних потреб і прагнень студентської молоді.
А. С. Хохлов
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 211-219; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-211-219

Abstract:
Стаття присвячена дослідженню пріоритетних напрямків руху й розвитку сучасного суспільства в умовах глобалізаційних змін, визначення та осмислення яких передусім має на увазі та ставить на чолі своєї значущості економічні, соціальні, політичні, екологічні, технологічні та техногенні відносини. Високий рівень політичних, технологічних, наукових досягнень має інтенсивний вплив на формування й розвиток особистості окремої людини та її як фундаментальної складової суспільства і світу в цілому, вказуючи на необхідність й на негативні дії глобалізаційних процесів. Не зважаючи на первинну актуальність праць Даріо Салас Соммера у середині та кінці ХХ-го століття, його розуміння сучасного суспільства розглядаються науковцями сучасності та у статті; вони можуть бути перенесені на реалії сьогодення, висвітлюючи принципи моралі суспільства, підкреслюючи його матеріальний, культурний та духовно-моральний егоїзм. Проаналізовано і трактовано поняття «ентелехії» відносно філософії Арістотеля. Встановлено зв’язок між філософським значенням ентелехії та її педагогічним використанням. Ентелехія — це не лише те, що рухає формою, не лише сутність предмета або явища, а має розумітися із вагомою складовою активності свого конотату, яка в рамках художньо-естетичного навчання є не тільки базою та засадами знань, понять і уявлень, але й активним рушієм та реалізатором цілей навчання засобами мистецтва – формування художньо-естетичного потенціалу, сили та енергії високоморальної особистості, здатної на подальший саморозвиток та кращі зміни у суспільстві; розвиток внутрішнього світу людини, її естетичної свідомості; культурне, моральне та духовне пробудження.
, , І. М. Сілютіна
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 258-269; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-258-269

Abstract:
Розглядаються шляхи інтенсифікації процесів пізнання в умовах зростання обсягів інформації, що надходять в навчальний процес вищої школи. Звертається увага в зв'язку з цим на можливості «серйозних ігор» і аутріч-технологій, для яких навчання і пізнання виступають метою, а також контекстом, використовуючи термінологію Г.Бейтсона. У контексті навчання як «серйозні ігри», так і аутріч-технології розглядаються засобом залучення уваги суб'єкта навчання, що надзвичайно важливо, оскільки в умовах надлишку інформації найважливішим ресурсом для того, хто передає інформацію, є саме увага реципієнта. Залучення уваги споживачів інформації стає актуальною метою освітньої діяльності. У зв'язку з цим, на мікрорівні сприйняття, «людина-інформація», підкреслюються можливості комп'ютерних «серйозних ігор». Ігри такого виду, як правило, орієнтовані на професійні знання та навички – від осягнення логіки деякої діяльності до придбання автоматизму виконання окремих операцій. Вони можуть застосовуватися як для розвитку загальної здатності людини до уваги, так і для зосередження уваги на тому чи іншому об'єкті в педагогічному контексті. Вони можуть працювати і на макрорівні пізнання: рівні взаємодії того, хто пізнає, з певним колом джерел. На макрорівні пізнання працюють і так звані аутріч-технології. У широкому сенсі аутріч – це вибудовування відносин з аудиторією поза формальних каналів спілкування, пропаганда, розширення охоплення лояльної аудиторії. Фактично аутріч-технології служать для залучення уваги потенційних споживачів інформації до існуючих інформаційних ресурсів, здійснюючи «м'який» вплив на процес пізнання. І «серйозні ігри», і аутріч-технології знаходять своє місце в «ієрархіях контекстів» процесу пізнання, формуючи в останніх відносини, аналогічні відносинам між швидкістю і пройденою відстанню, сприяючи інтенсифікації пізнавальної діяльності. І ті, і інші стають, таким чином, об'єктами педагогічних досліджень.
Mіра Сартіка
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 165-178; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-165-178

Abstract:
Behavioural epigenetics is defined as the study of how epigenetic alterations induced by experience and environmental stress may affect animal (human) behaviour, which describes the epigenetic alterations caused by environmental enrichments. Environmental enrichment generally relates to the provision of environmental stimuli that promotes the expression of species-appropriate behaviour and mental activities. Until today, there is no conclusive determination on what kind of experience and environmental stress that affect human behaviour, and what kind of environmental enrichments facticity that induces epigenetic alterations. Vast definition of environmental and experience stress forces us to observe more complex yet substantial in nature in addition to biological processes, that is culture. We specifically determine a well-known cultural behaviour having been consistently conducted generation after generation by almost all cultural communities the world over: the rites of passage. By using qualitative comparative analysis (QCA) approach, we shall determine the purpose and enactment of the rites generally, and compare them to the case-study research in genetic phenomena. The aim of this paper is to find the interwoven connection of the rites of passage to genetic events as to how such rites may induce epigenetic alterations influencing behavioural epigenetics hence affording to strengthen individual healthiness, spiritual and cultural values. We may propose that the rites of passage are necessarily beyond spiritual practises, yet more to healthiness especially that related to the harmonization of individual’s genetic and epigenetic processes toward environment. Succinctly, using intersection study between social and life sciences, we expect to result in more comprehensive understanding about the subject matter observed.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 105-116; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-105-116

Abstract:
The professional culture of an English teacher as a systemic characteristic and activity of a foreign language teacher's personality, which is an integral unity of such interrelated and interdependent components as need-motivational, activity-personal, organizational and creative, are considered in this article. The aim of the research is to substantiate theoretically the spiritual foundations and pedagogical conditions for the formation of the professional culture of future English teachers in the higher education system. The professional culture is considered as the way in which teachers develop their activities in educational institutions. Among the indicators that can be used to characterize the spiritual foundations of professional culture of an English teacher, the following are distinguished: the level of assimilation common spiritual values and culture; the nature of choice and the level of participation personality in the production of spiritual values, in the development and consumption of spiritual wealth; orientation of motives for participation in the creation and consumption of spiritual values; the level of education, qualifications, cultures of thinking, feelings and behavior. The components of professional pedagogical culture: axiological, technological and personal and creative are analyzed. The strategic provisions of the concept of academician G. Shevchenko on the importance of education and upbringing, which should fulfill the most important mission of the current civilization – to form the “Spiritualized Image of Man of Culture of the XXIst century” in the younger generations are used. The professional culture of an English teacher is determined as a systematic characteristic and activity of the personality of a foreign language teacher, which represents the integral unity of such interrelated and interdependent components: need-motivational, activity-personality, organizational and creative. The structural components of the professional culture of a future English teacher are characterized.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 57-68; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-57-68

Abstract:
The first part of this paper asks how European art education traditionally positions itself despite an ever-changing world, mainly in respect to the question how to teach cultural heritage. Focussing the history of art we can see that teaching the canon connected with development narratives is still dominant. But some trends can be observed that open the chance to further develop those traditions, e.g. focussing intercultural entanglements, transcultural understandings of ‘objects’ and including the issue of power. These trends try to provide answers to today's challenges. The inquiry finally leads to an analytical grid as a model to understand contemporary complexities in a better way. In the middle section, this is discussed in more detail using a concrete example, the political demands for the return of cultural heritage, the Benin bronzes that were stolen by British colonialists in Nigeria in the 19th century and are now mainly in European museums. It gets clear that the application of the model – developed in the first part – to this example reveals its limits, as unsolvable problems occur. The case study of the Benin bronzes triggers a set of new questions that are becoming increasingly important for art education – at least in Germany – but which have hardly been asked so far. Examples are: Who speaks? In which language? With whom? Who owns? Is negation a model for intercultural dialogue? Etcetera. In the last part, this set of questions is posed to a concrete international project with partners in Cameroon, Ghana, Kenya and South Africa that the author is co-ordinating at the Art of Fine Academy in Munich. The set of questions is used to critically explore this project in a way that could also be transferred to any other project in the field of art and cultural education in formal and non-formal settings.
Г. П. Шевченко
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 284-297; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-284-297

Abstract:
У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми духовного пробудження особистості. Звертаючись до творчості С. Соммера, автор акцентує увагу на вихованні вищих духовних цінностей, яких так не вистачає нинішньому суспільству. У статті охарактеризовані моральні принципи, дотримуючись яких, згідно С. Соммера, особистість може піднятися на вищий ступінь свого розвитку. Автор статті наголошує, що духовність як найважливіша ознака життя людського роду є фундаментом життєтворчості і Вселенської свідомості. Автор акцентує увагу на тому, що рівень духовного розвитку особистості є джерелом її духовного пробудження, яке є фундаментом духовної безпеки, виховання культури, морально-естетичних цінностей, культури почуттів, ідеалів, ціннісно-смислової сфери, «чистої аури душі». У статті надається характеристика етапів та стадій духовного пробудження особистості, а також визначено його основні компоненти. Автором визначені чинники духовного пробудження особистості: емоційно-естетичні установки, естетичне сприйняття людини і природи, естетичний відгук, творче естетичне самовираження, здатність до діалогу, рівень розвитку художньо-естетичної культури, наявність духовно-моральних і естетичних ідеалів. Автором уточнено сутність понять «духовне пробудження», «духовне самоствердження особистості», «духовне самостояння», «духовно-моральна свобода», «духовно-моральна незалежність», «духовно-практична висота», «духовне зцілення», «духовна почуттєвість», «духовне зростання особистості», «духовна еволюція свідомості», «особиста духовна гігієна», «сувора духовна дисципліна», «загальний моральний горизонт».
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 6-13; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-6-13

Abstract:
У статті досліджується проблема творчого розвитку особистості учня в аспекті його залучення до художньо-творчої діяльності на уроках музичного мистецтва. З’ясовано, що творчість являє собою індивідуальну або колективну діяльність людини, спрямовану на створення якісно нових, невідомих раніше духовних чи матеріальних цінностей. Відмічається, що художньо-творча діяльність відноситься до специфічного виду естетичної діяльності, продуктом якої є твори мистецтва. Новизна, яка виникає в результаті художньо-творчої діяльності, може мати об’єктивний або суб’єктивний характер. Наголошується, що дитяча творчість на уроках музичного мистецтва являє собою пізнавально-пошукову мистецьку практику. Така творчість цінна тим, що школярі самі відкривають для себе щось нове, раніше невідоме їм у світі музики. Важливість цієї творчості полягає в тому, що вона виступає одним із показників зростання творчих можливостей дитини. Визначено педагогічні умови організації художньо-творчої діяльності учнів на уроках музичного мистецтва: врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, їх систематичне залучення до різних видів художньо-творчої діяльності, забезпечення поетапної підготовки учнів до художньо-творчої діяльності, активізацію та стимулювання їх творчих проявів. Реалізація цих умов дозволить учителю музичного мистецтва значно посилити ефективність такої діяльності, емоційно налаштувати дітей на творчість і надати їм впевненості у своїх силах.
, Ю. М. Лимарєва, В. Г. Білих
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 79-89; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-79-89

Abstract:
У статті запропоновано приклади фізичних задач-«пасток», що дають можливість учителю формувати здатність самовиразу особистості засобами фізики як природничої дисципліни. Власна позиція та вміння її аргументації, створює власне «Я» особистості у ставленні до суспільства, розкриває її індивідуальність. Наведені приклади орієнтовані на роботу зі здобувачами закладів загальної середньої освіти, що мають високий рівень навчальних досягнень. Показано можливість організації комплексної перевірки знань з фізики на основі обмеженої кількості завдань та можливості визначення рівня свідомого засвоєння знань, а також готовності їх використовувати у стандартних та нестандартних ситуаціях. Задачі-«пастки» орієнтовані на активізацію логічного мислення особистості та передбачення варіативності можливих шляхів вирішення, а, відповідно, на отримання різних відповідей залежно від урахування тих чи інших факторів перебігу фізичного явища. Задачі-«пастки», на відміну від звичайних задач, найбільше підходять до організації комплексної перевірки та контролю знань здібних учнів: передбачають отримання помилкового результату за умови спроб шаблонного виконання завдання, що підкорене у переважній більшості алгоритму. Комплексне використання знань з фізики при вирішенні задач зазначеного типу забезпечує свідоме та глибинне їх засвоєння, забезпечує формування стійких навичок традиційного та нестандартного застосування, розвиває критичність думки, вміння аналізу, синтезу та послідовного формулювання й аргументації власної думки особистості щодо розглядуваного питання. Варіативність наявних підходів до вирішення цих та інших завдань аналогічного характеру формує здатність різнобічного розгляду проблеми та узагальнення отриманих результатів з метою висловлення остаточної відповіді або відповідей.
О. М. Куценко,
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 59-68; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-59-68

Abstract:
У статті розглянуто сутність та особливості медичного закладу вищої освіти як інституту формування професійних якостей майбутніх магістрів медицини. У зв’язку із модернізацією системи освіти України, входженням її в європейський освітній простір, особливої актуальності набуває проблема створення в навчально-виховному процесі закладу вищої освіти таких умов, які б сприяли ефективному формуванню професійних якостей майбутніх фахівців. Для досягнення мети в роботі використовується комплекс методів дослідження, а саме: теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення та систематизація наукових даних). Виявлено, що педагогічні умови становлення і розвитку професійних якостей студентської молоді у медичній сфері передбачають наявність таких факторів, як: забезпеченість гуманітарно-виховної роботи; гуманізація й гуманітаризація освіти; наявність гуманістичної концепції навчання і виховання; забезпеченість інформацією; забезпеченість засобами організації дозвілля; комфортність освітнього середовища; відповідальність вишу за підготовку фахівця високої кваліфікації; власні зусилля студента з саморозвитку та самовдосконалення особистості; організація всебічної взаємодії культури та освіти; визнання людської та національної культури фактором розвитку освіти; наявність системи соціального партнерства. Зазначено, що під час професійної підготовки майбутніх лікарів у медичному виші важливого значення набуває особистісна підготовка студентської молоді, метою якої є формування як професійно значущих якостей особистості, так і її гуманістичної спрямованості, психологічної культури, здатності до толерантної взаємодії майбутніх лікарів із пацієнтами. Встановлено, що медичний заклад вищої освіти являє собою виховний і освітній інститут, один з мікрофакторів соціалізації особистості, що відрізняється тим, що першорядне значення приділяється професійній медичній освіті у взаємозв'язку з формуванням у майбутніх магістрів медицини моральності.
, Є. С. Ємельянова
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 100-110; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-100-110

Abstract:
В статье рассматриваются особенности изучения словарного запаса иностранного языка. Слово – это стержень, вокруг которого организован грамматический синтаксис. Невозможно научить функционированию языка, который был бы лишен смысла, лишен слов. Приоритет лексики был подтвержден лингвистами и методистами в период, когда коммуникативный метод обучения стал приоритетным. В статье приводятся различные этапы развития обучения лексике в отечественной и зарубежной методиках и формулируются наиболее значимые факторы, влияющие на обучение лексике. При рассмотрении понятия овладения языком можно выделить три различные, близкие, но не совпадающие понятия. Это овладение родным языком, далее вторичное осознание родного языка, что связано обычно с обучением в школе. И, наконец, это овладение тем или иным неродным языком. Система родного языка, неотъемлемая часть мысли учащегося, влияет на предмет изучения иностранного языка. Наличие достаточно хорошего знания словаря позволяет лучше понимать общество, и увеличение словарного запаса на протяжении всей жизни – один из способов развиваться и идти в ногу со временем. Роль контекстуальных неязыковых знаний меняется в процессе овладения языком учащимся. Совокупность явных и неявных лингвистических реалий дополняется социальными факторами, которые изменяют процесс обучения, потому что овладение языком является социально обусловленным процессом. Любая психическая деятельность, связанная с обучением, обусловлена биологическими факторами. Изучение иностранного языка, основанное на одних и тех же языковых реалиях и подверженное влиянию одних и тех же социальных факторов, тем не менее, отличается от человека к человеку, потому что каждый учащийся привносит в уравнение свои собственные психологические черты. Кроме того, следует помнить, что, будучи мотивированным, учащийся очень быстро усваивает словарный запас.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 90-99; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-90-99

Abstract:
У статті розкриваються проблеми духовно-морального виховання школярів, особливості взаємодії школи та сім'ї в духовно-моральній освіті школярів. Робиться акцент на необхідності такої взаємодії з урахуванням психологічних і вікових особливостей дітей, знань батьками цих особливостей. Визначено основні напрямки взаємодії школи та сім'ї з метою духовно-моральної освіти учнів. Проблемою дослідження є створення педагогічних умов для духовно-морального виховання школярів спільно з батьками, з сім’єю. Просліджується послідовність особливостей зміни цих відносин з віком дитини. Відзначається, що для вирішення цієї проблеми вчителю потрібно не тільки знання предметів початкових класів і методика їх викладання, а й уміння направити свою діяльність на духовно-моральне виховання в напрямі взаємодії з батьками. Вирішуючи тільки на уроці моральні проблеми, вчитель не зможе в повній мірі розкрити можливості для духовно-морального розвитку молодших школярів. Виховна робота охоплює і позаурочну діяльність. За допомогою бесід, уроків, екскурсій, ігор, трудової діяльності вчитель допомагає дитині розвинути і перші моральні якості: не ображати однокласників, поважати вчителя і батьків, допомагати ближньому. У початковій школі формуються основні риси характеру особистості. Молодший шкільний вік є особливим періодом в духовно-моральному становленні людини, тому на вчителів початкових класів та батьків покладається особлива відповідальність. В результаті дослідження дійшли висновку, що моральне виховання не можна відокремити у якийсь спеціальний виховний процес. Формування моральних якостей протікає в процесі багатогранної діяльності дітей. Перед учителем стоїть завдання, не залежно від ситуації, створювати умови для розвитку цих якостей.
, Т. М. Пристинська, , Ю. Л. Майдіков
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 149-164; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-149-164

Abstract:
У статті обґрунтовано доцільність впровадження в навчально-виховний процес студентів педагогічних технологій, які сприяють розвитку компетентностей щодо відповідального ставлення до здоров’я і здорового способу життя. Визначено критерії (мотиваційно-цільовий, когнітивно-дієвий, рефлексивно-особистісний), показники та рівні сформованості таких компетентностей як чинників духовної культури особистості. Експериментальна перевірка ефективності впливу педагогічних технологій на формування відповідального ставлення студентів до здоров’я і здорового способу життя здійснювались на базі кафедр теоретичних, методичних основ фізичного виховання і реабілітації; фізичної терапії, фізичного виховання і біології; науково-дослідної лабораторії духовного й фізичного виховання дітей та учнівської молоді ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» (Слов’янськ), а також фізичної реабілітації Національного університету «Чернігівська політехніка» (Чернігів). До експериментально-дослідної роботи було залучено 25 студентів другого курсу факультету фізичного виховання; 42 студенти першого і другого курсів факультету психології, економіки й управління та 47 студентів першого і другого курсів філологічного факультету. Встановлено позитивну динаміку формування відповідального ставлення до здоров’я і здорового способу життя у студентів експериментальних груп, яка характеризується зростанням високого рівня на 19,2 % (в контрольних групах – на 2,3 %) та зниженням низького рівня на 31,7 % (в контрольних групах – на 3,1 %). Доведено, що впроваджені педагогічні технології, а також критерії та показники розвитку відповідального ставлення студентів до здоров’я і здорового способу життя є ефективними чинниками формування духовної культури особистості.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 221-233; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-221-233

Abstract:
Instead of directly addressing the theme of this conference, which begins with ‘Problems of spiritual awakening of a personality’, what is included herein is a potential solution to the problem. This paper is written from the author’s personal perspective, as an evangelical Christian. It provides material for each person to ponder and for reflection on well-being. The Bible, and particularly the Gospel of John, is interpreted using the Four Domains Model of Spiritual Health/Well-Being to support the claim that Jesus Christ is the paramount exemplar of spiritual well-being. This model proposes that spiritual well-being is reflected in the quality of relationships that each person has with self, others, nature and God. As Christ showed how to live in harmony in these four domains, which is the ultimate of spiritual well-being, his life provides a foundation for us to emulate. Christ not only showed us how to live in harmony with God, nature, others and self; he provided the way. Each person has the choice, whether or not to follow in his footsteps to achieve the ultimate of spiritual well-being – eternal life with God. If parents, pastoral carers, pedagogues, physicians, politicians and the populace, including pupils, cared for themselves and others in the same manner as would Jesus Christ, what a wonderful world it would be. We would not only be spiritually aware but fully awake.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 234-257; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-234-257

Abstract:
The experience under consideration in this study is rooted in the Covid-19 pandemic as crystalised in the events in England and Wales between late March 2020 and July 2020, when the Government imposed a national lockdown and when the Church of England imposed a national lock-up on its churches. The religious tradition under consideration is the Christian theological response to human disease and suffering. For considerable periods during the Covid-19 pandemic, England and Wales were in lockdown and churches were closed. Church services were live-streamed or pre-recorded for internet-savvy members to access online at home. For some clergy the pandemic may have been a challenge to faith, while for others the experience of the pandemic may have been an opportunity to re-kindle faith. A sample of 1,050 Anglican clergy serving in England completed an online survey including the newly developed Lewis Index of Spiritual Awakening (LISA) alongside a range of other measures. The Lewis Index of Spiritual Awakening (LISA) was found to have good psychometric properties. The data demonstrated that considerably more Anglican clergy experienced a sense of spiritual awakening during the pandemic than experienced a spiritual decline. The data also demonstrated that higher levels of spiritual awakening among Anglican clergy were associated with two factors, one psychological and one ecclesial. Clergy who report higher scores of spiritual awakening are more emotionally stable, associated with one of the two wings of the Anglican Church (Evangelical or Anglo-Catholic) rather than with the middle way of Broad Church, and influenced by the Charismatic Movement.
Л. М. Сбітнєва
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 179-187; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-179-187

Abstract:
У статті розкрито сутність професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва до роботи у сучасній школі. Наголошено, що у ХХI столітті важливим завданням ЗВО виступає професійна підготовка майбутніх вчителів музичного мистецтва, які будуть здатні впливати на розвиток музичної культури підростаючого покоління, збереження й збагачення національно-культурних традицій українського народу. Зазначено, що інноваційні процеси, що відбуваються в галузі української освіти, виявляють істотні протиріччя між потребами сучасного світу та реальним станом підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до роботи в загальноосвітній школі. Професійна компетентність є необхідною у музично-педагогічній діяльності майбутнього вчителя музичного мистецтва, який буде соціально та психологічно адаптований та здатний до постійного професійного росту. Доведено, що проблемам компетентнісного підходу у фаховому навчанні, питанням змісту і структури компетенцій присвячено праці багатьох відомих вчених. Обґрунтовано, що концепція цілісної системи підготовки вчителя музики включає в себе єдність загальнопедагогічної (знання педагогіки, психології, культурології) і спеціальної підготовки (музично-теоретичні знання, володіння музичним інструментом, співацьким голосом, навичками ансамблевого виконання, диригентською технікою, методикою музичного навчання і виховання). Доведено, що професійна діяльність вчителя музичного мистецтва є багатоаспектною і включає в себе виконавський, педагогічний і управлінський аспекти, вона є неможливою без вокальної, інструментальної і диригентсько-хорової підготовки. Автор вважає, що професійну компетентність майбутнього вчителя музичного мистецтва слід розуміти як інтегративну якість, яка виявляється в: умінні використовувати свої знання в розвитку музичного сприймання, розвитку музичних здібностей учнів; здійснювати художньо-педагогічний аналіз творів, володіти методиками розвитку дитячого голосу та знаннями про особливості організаційної роботи у дитячих музичних колективах; розуміти сутність позакласної музично-естетичної роботи.
О. Ф. Сбітнєва
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 188-196; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-188-196

Abstract:
У статті досліджується проблема розвитку вокальної культури майбутніх вокалістів у процесі фахової підготовки. Зазначено, що вимоги щодо змісту мистецької освіти зумовлюють необхідність удосконалення підготовки майбутніх вокалістів, розгляду пріоритетних напрямків підвищення його вокальної культури, пошуку оптимальних форм і методів розвитку вокальної культури майбутніх фахівців. Підкреслено, що вокальне мистецтво є найбільш популярним видом музичного мистецтва, де поєднуються музика, спів, слово, поезія і сценічна культура. Художній зміст вокальних творів передається засобами співочого голосу, утворює навколо себе могутнє виховне середовище, безпосередньо впливаючи на всіх учасників художньо-педагогічного процесу. Автор статті зазначає, що огляд історії розвитку вокального мистецтва переконує в тому, що видатних представників різних вокальних шкіл (італійської, французької, російської, німецької та української) поєднують загальні методичні положення та художня спрямованість: глибока щирість і правдивість художнього трактування, уміння розкривати зміст твору, яскрава переконливість. Підкреслено, що вивчення науково-методичної літератури впевнює в важливості проблем, пов’язаних із розвитком вокальної культури майбутніх вокалістів: розвиток технічних навичок вокалістів, питання фізіології співочого процесу, підготовка майбутніх вокалістів до виконавської діяльності тощо. Автор статті зазначає, що ефективність розвитку вокальної та виконавської культури майбутніх вокалістів залежить від спрямованості навчальної роботи на поглиблення процесів сприйняття, уявлення, відтворення, що безпосередньо пов’язано з усіма розумовими операціями студентів, розвитком їхнього мислення в цілому Обґрунтовано, що найбільш важливими вокально-педагогічними принципами формування професійної культури вокаліста можна вважати: музично-художнє виховання співака; розвиток музичного і вокального слуху; індивідуальний підхід в навчанні; наслідування вокальної традиції педагога; процес формування вокальної культури студентів на позиціях доцільності, необхідності, ефективності та успішності; принцип поступовості, послідовності та неперервності; принцип єдності художнього й технічного розвитку; принцип усвідомлення специфіки вокально-методичної діяльності; принцип творчої активності.
Н. О. Сайко, О. С. Бацман,
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 151-162; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-151-162

Abstract:
Проаналізовано науково-теоретичні погляди на проблему формування ціннісно-нормативної готовності майбутніх соціальних педагогів до організації соціальної реабілітації особистості в умовах закладів освіти, обґрунтовано актуальність її вирішення. Представлено результати констатувального експерименту, які свідчать про переважно низький рівень сформованості такої готовності, що говорить про песимістичне, в основному, сприйняття студентами світу; невпевненість, низьку або занижену самооцінку; занижений або низький показник щастя. Розкрито основні компоненти ціннісно-нормативної готовності, а саме орієнтація на позитив у житті, оскільки оптимісти більш схильні використовувати активні, дієві способи вирішення професійних і життєвих проблем; формування філософії лідерства, так як фахівець, який займається соціальною реабілітацію, має уміти впливати на іншу особистість, вести за собою, переконувати; формування почуття свободи на основі моралі, релігії, традицій; задоволеності життям як життєвої норми; бережливо-ціннісного ставлення до власного здоров’я, що передбачає ознайомлення з різноманітними методиками щодо удосконалення, покращення власного здоров’я та з профілактичними методами різного рівня. Зазначено необхідність формування керованого оптимізму, тобто контрольована зміна стилю мислення з негатива на позитив. Здійснено опис процедури організації формувального експерименту, яка включала поетапне формування основних компонентів ціннісно-нормативної готовності під час вивчення базових дисциплін. Представлено результати формувального експерименту та здійснено їх аналіз.
Духовність особистості: методологія, теорія і практика, Volume 101, pp 14-23; https://doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-14-23

Abstract:
Стаття присвячена проблемі соціальної цінності професії вчителя та залежності цієї категорії від дотримання духовно-моральних принципів у роботі. Вчитель – основний носій і провідник духовно-моральних цінностей суспільства, а отже, його призначення – творення і зміцнення ціннісних основ держави. Проте економічні проблеми в освітянській сфері ставлять вчителя перед тим, що обирати – духовно-моральну чи зручну позиції. Простежується невідповідність суспільного призначення професії вчителя і тих соціальних умов сьогодення, в яких відбувається втілення ціннісної функції. Важливим є те, що ці процеси відбуваються на тлі активних соціальних змін, які вимагають більш чітких і цілеспрямованих аксіологічних наголосів у державній освітній політиці та акцентуванні уваги на духовно-маральних питаннях на рівні практики роботи освітніх закладів. Послаблення з боку держави уваги до духовно-моральної складової в освіті призвело до активізації неформальної складової в морально-етичній сфері. Склалася ситуація, в якій формальне законодавство вказує на необхідність і обов’язковість дотримання вчителями у роботі етичних принципів, але на практиці, мають вплив неформальні закони, які виявляються в певних ситуаціях більш дієвими, ніж формальні, що послаблює ефективність роботи вчителя. Проведена робота дає підстави стверджувати про доцільність вивчення причин залежності демократичного розвитку, перебудови суспільних відносин і ставлення в суспільстві до вчителя як соціальної цінності. Акцентовано увагу на взаємозалежності таких якісних показників, як міцність держави, якість освіти та рівень соціальної цінності професії вчителя. Зокрема показано, що престижність педагогічної діяльності, а отже, і її соціальна цінність серед українського суспільства, на сучасному етапі розвитку має тенденцію до погіршення. Звертається увага на необхідності активізації державної підтримки духовно-морального аспекту в освітній сфері через створення таких умов, за яких головним показником якості роботи вчителя має стати духовно-моральна складова його діяльності, а економічна складова має носити допоміжний характер.
М.о. Морнева, С.м. Голубєва, А.с. Торопов
ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля pp 20-23; https://doi.org/10.33216/1998-7927-2021-269-5-20-23

Abstract:
У статті розглянуто питання щодо цифрових систем автоматичного керування, які відносяться до класу лінійних імпульсних систем, але мають свої особливості. Також знайдені різницеві рівняння і Z-перетворення передавальної функції двома способами: класичним і за допомогою білінійних перетворень. Побудовані перехідні і частотні характеристики системи автоматичного керування (САК). За допомогою математичного моделювання підтверджено, що при порівнянні характеристик безперервного і дискретного фільтрів з ростом частоти відмінність в характеристиках зростає.
Н.б. Чернецька-Білецька, А.с. Роговий, М.в. Мірошникова
ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля pp 69-75; https://doi.org/10.33216/1998-7927-2021-269-5-69-75

Abstract:
На основі чисельного моделювання течії електропровідної рідини в трубопроводі з місцевими опорами визначено залежності коефіцієнтів втрат тиску під час течії в раптовому розширенні та раптовому звуженні. Розрахунок здійснено на основі вирішення рівнянь Нав’є-Стоксу осереднених за Рейнольдсом із SST (ShearStressTransport) моделлю турбулентності. Верифікацію програмного продукту проведено шляхом порівняння результатів експериментів з результатами чисельного моделювання.Дія магнітного поля приводить до зниження середньої та максимальної швидкостей, до збільшення швидкості в прикордонному шарі для течії електропровідної рідини в раптовому розширенні. На відміну від раптового звуження, в раптовому розширенні можна спостерігати відмінність картин течії за дії поперечного магнітного поля. Як для раптового звуження, та і для раптового розширення залежності відносних втрат повного тиску від числа Гартмана мають квадратичну залежність.
Є.с. Руднєв, І.с. Шевченко, Ю.а. Романченко
ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля pp 24-28; https://doi.org/10.33216/1998-7927-2021-269-5-24-28

Abstract:
A mathematical description of an asynchronous machine with unreduced parameters in the space of real phase coordinates is given. When studying an asynchronous motor in a dual power supply system with controlled converters in rotor and stator circuits, there is a need for an AM model without parameters, in which the processes in the stator and rotor circuits will correspond to reality in magnitude. In addition, such a model is necessary when analyzing the energy parameters of the whole electric drive controlled by the rotor. To observe real processes in the stator and rotor, the model should be designed in separate spatial coordinate systems. In reference books for AM with a wound rotor (WR), as a rule, the real parameters (resistances, currents and voltages) of the stator and rotor and the voltage reduction coefficient ( ke ) are given. Bringing currents and resistances (inductances) is carried out by coefficients ki=ke and kr=ke2 respectively. Let's consider the description of the machine without reduction of parameters. For the convenience of further consideration, let's introduce the general value of the mutual inductance. We obtain an equation for the electromagnetic moment in real coordinates. Let's design a model in the MATLAB dynamic modeling environment using vector-matrix representation. Matrix algebraic operations with vector variables are implemented by Matlab Fn blocks, which are the calls to userdefined functions described in the form of M-files. The content of Matlab Fn functions is considered. On the model, the processes of starting of an AM with a phase rotor of AK-52-6 type were. Shows the graphs of start-up transients. The processes in the obtained model coincided with the results of modeling of this engine in the model with the coordinates reduced to the rotor. Thus, the energy processes described by this model correspond to the processes to the model with the given parameters, and the processes of currents and flux linkages changing of the stator and rotor are real. The model designed in the MATLAB/Simulink dynamic modeling environment can be used to study double-powered asynchronous electric drives.
Л.м. Дегтярьова, Ю.в. Вакуленко, О.б. Одарущенко
ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля pp 49-52; https://doi.org/10.33216/1998-7927-2021-268-4-49-52

Abstract:
В статті виконано аналіз підходів до вибору і побудови систем контролю технічного стану систем захисту інформації. Система контролю повинна обробляти інформацію про ступінь працездатності контрольованої системи на підставі вимірювання змінних процесів. Ця система може мати два види контролю: динамічний та статистичний, кожен з яких має власні дії, що визначаються двома факторами: часом контролю і достовірністю контролю.
О.о. Кошель, С.ю. Сапронова
ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля pp 72-75; https://doi.org/10.33216/1998-7927-2021-268-4-72-75

Abstract:
В статті представлено дослідження несправностей спеціального рухомого складу в експлуатації. Виявлено основні групи несправностей вагонів спеціалізованого рухомого складу. Здійснено аналіз несправностей спеціального рухомого складу за кодами груп та за даними технічного обслуговування. Найбільша кількість несправностей припадає на несучі конструкції (рама та кузов вагона), колісні пари. Така ситуація свідчить про необхідність розробки проєктів модернізації для несучих конструкцій, які вже вичерпали призначений термін служби, адже діюча ремонтна документація не передбачає усунення таких дефектів. Проведені дослідження сприятимуть попередженню передвчасного виходу з ладу елементів спеціального рухомого складу в експлуатації.
Page of 20
Articles per Page
by
Show export options
  Select all
Back to Top Top