Говорячи про музику, заведено проводити більш-менш виправдані аналогії з реаліями повсякденного життя, явищами науки або суміжними видами мистецтва. Такі аналогії можуть в одних випадках приводити до помилок, в інших – до відкриттів. В статті обговорено метафоричні образи (зокрема просторові) у висловлюваннях про музику, проаналізовано випадки запозичення термінології природних і мистецтвознавчих наук в музично-теоретичних дослідженнях. Показано, що терміни, запозичені музикознавством із природничих і гуманітарних наук, мають різну смислову глибину. Мета дослідження – виявити художні та технічні прийоми, що викликають просторові відчуття, уявлення й ілюзії при сприйнятті музики. Методологія дослідження. Використано методи порівняльного вивчення музики та інших видів мистецтва, зокрема, живопису і театру, методи спостереження, зіставлення, теоретичного узагальнення. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні стафажної функції елементів контрастно-компонентних фонів в оркестровому стилі Н. Римського-Корсакова. Також пояснено генезис і значення музикознавчого терміна «мізанфонія», утвореного за аналогією з терміном «мізансцена», що застосовується в театрознавстві та режисурі. Наведено приклади використання мізанфонічних і псевдомізанфонічних прийомів і ефектів в музичних творах композиторів різних епох (зокрема з музики Дж. Пуччіні, Л. Ноно, Г. Канчелі та ін.). На прикладах з музикознавчої літератури показано і пояснено принципову відмінність між термінами «мізанфонія» і «стереофонія». Висновки стосуються розуміння мізанфонії як локалізації та взаємопереміщення джерел звуку в певний момент виконання музичного твору, ствердження важливості просторових уявлень для слухацького сприйняття і професійного аналізу музики. Спростовано твердження Е. Курта про відсутність просторового моменту в музично-чуттєвих враженнях.