Мета роботи – на основі детально вивченої камерно-інструментальної спадщини композитора розкрити ретрансляцію принципів Ренасім’єнто в синтезі індивідуального стилю з традиціями іспанської композиторської школи. У процесі дослідження використані такі методи: історичний (вивчення генези жанру); джерелознавчий (опрацювання музикознавчих праць із дотичних питань); аналітичний та структурно-логічний (осмислення та висвітлення хронології історичного аспекту проблеми, освоєння специфіки стилю митця); метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків). Наукова новизна – уперше в українському мистецтвознавстві комплексно досліджена стильова специфіка камерно-ансамблевої творчості Хоакіна Туріни в аспекті взаємозв’язків з ідеями епохи «нового відродження» Іспанії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Висновки. У результаті ретельного вивчення камерно- інструментального доробку іспанських композиторів зазначеного періоду встановили, що музика країни, увібравши в себе традиції візантійського церковного співу, арабські наспіви, елементи циганського фольклору, еволюціонувала у самобутній культурний феномен. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. став для неї революційним та якісно новим етапом у формуванні багатьох жанрів на специфічно іспанському підґрунті. Серед групи митців епохи Ренасім’єнто окреме місце належить Х. Туріні – фундатору камерно-інструментальної спадщини на ниві андалуського фольклору. Музика цього регіону – одна з найбільш колоритних, екзотичних, привабливих для композитора, сприяла яскраво індивідуальному висловлюванню, стала художньо-образним втіленням життя та побуту народу, спрямувала його стиль на розкриття конкретної образності, картинності, пейзажності, портретності. У своїй креативній діяльності автор збагатив та значно розширив традиції ансамблевої музики завдяки майстерному поєднанню класичних європейських жанрів, романтичної манери висловлювання, імпресіоністичної барвистості гармонійної мови, орнаментальній мелодиці, багатій ритміці.