Статтю присвячено досі не розробленій в історіографії темі – поверненню депортованих кримських татар на батьківщину до Криму в період від 1967 до 1989 рр. Запропоновано аналіз наявної історіографії, що заторкує питання повернення та репатріації кримських татар із місць виселення, а також періодизацію повернення. Зроблено висновок про те, що у студіях про примусові міграції, зокрема і в СРСР, зазвичай об’єктом дослідження є рух в одну сторону, тож залишається поза увагою рух у зворотному напрямку, тобто повернення. У статті здійснено огляд наявних дослідницьких підходів до концепту повернення у студіях про міграції та біженство та запропоновано їх застосування до теми повернення кримських татар на батьківщину, задля чого використано наративи безпосередніх учасників подій, отримані методами усної історії. У статті запропоновано розглядати повернення не як подію, а як довготривалий процес шляху до відновлення нормальності, втраченої унаслідок депортації. Довге повернення, у випадку другого покоління депортованих кримських татар, що народилися в Узбекистані, є співзвучним із винайденням власної батьківщини.Матеріал надійшов 17.03.2020