Метою статті є спроба обґрунтування фахової синергії двох музикантів як базової компоненти мистецтва спільного музикування, визначення шляхів набуття досвіду творчої комунікації в умовах їхнього професійного спілкування під час роботи над твором, окреслення алгоритму та створення єдиного психоемоційного простору, що постають базовим концептом реалізації спільного виконавського процесу. Методологія системного аналізу дослідження поєднала такі методи: аналітичний (аналіз комунікативної взаємодії музикантів у психологічному та музикознавчому аспектах); герменевтичний (дослідження синергії як зростання ефективності діяльності в результаті поєднання окремих компонентів у єдину систему за рахунок т. зв. «сумарного ефекту») та обсерваційний (власний педагогічний досвід та експеримент: аналіз навчального процесу в класі концертмейстерства та під час проходження студентами концертмейстерської практики у вокальних, інструментальних класах, класах оперно-симфонічного та хорового диригування Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка; у класах камералістики (zespόł kameralny) та читання курсу «Warsztaty Artystyczne» на кафедрі музики Університету ім. Я. Длугоша (Ченстохова, Польща). Наукова рефлексія орієнтована на усвідомлення важливості паритетної взаємодії піаніста-концертмейстера й соліста. Висновки. Виявили умови, зорієнтовані на актуалізацію мотиваційної спрямованості інтеграції знань, умінь кожного з виконавців у роботі над твором. Констатували важливість паритетної взаємодії концертмейстера і соліста, що спомагатиме зростанню ефективності спільного творення образу. Акцентували увагу на важливості створення єдиного психоемоційного простору, де формується психологічна установка на «співпрацю у взаємодії» з відповідним узгодженням спільних виконавських завдань, що постають фундаментальним підґрунтям переконливого кінцевого результату як професійного сумарного ефекту.