SIMONETTA VESPUCCI IN THE MIRROR OF RENAISSANCE ART: IMAGE OR ART IMAGE?

Abstract

У статті розглянуто портретні зображення флорентійської придворної дами ХV ст. Симонетти Веспуччі. На основі дослідження способів зображення та специфічних художніх підходів до характеристики моделі проаналізовано змістовно-сенсові аспекти робіт одного з видатних митців Відродження Сандро Боттічеллі. Для вивчення живописних творів митця – портретних та сюжетних – застосовано культурологічно-мистецтвознавчий аналіз, зокрема комплексний розгляд матеріальних (зачіска та аксесуари) і нематеріальних (ідейно-образних) рівнів презентації Симонетти Веспуччі як історичної особи та міфологічного персонажа. Метою статті є виявлення у її зображеннях ознак іміджу та художнього образу, що надає портретним відтворенням різного сенсового наповнення. Наукова новизна роботи полягає в інтерпретації зачіски, одягу, прикрас – як засобів створення в одному випадку типізованого художнього образу, міфічного персонажа, в іншому – іміджу знатної придворної дами, жінки вищих прошарків суспільства. Дослідження дозволяє узагальнити історичний досвід щодо модерного образотворення та іміджетворення, зрозуміти механізми впровадження даного історичного досвіду в практику сучасного дизайну. Висновки. Завдяки системно продуманій візуалізації зображень Симонетти Веспуччі її портрети доби Відродження втілюють різні сенсові характеристики. Підкреслені митцем деталі зачіски, одягу, аксесуарів на портретах 1475 р. та 1475–1480 рр. створюють уявлення про неї як реальну особу, знатну флорентійку, придворну даму, імідж якої відповідає ідеї представництва вищих прошарків італійського суспільства ХV cт. Символізм та умовність аксесуарів та зачіски, а також приведення зображення Симонетти Веспуччі до формули людинобожжя в дусі античних традицій у картинах «Весна», «Народження Венери», «Венера і Марс» відповідають ідеї типізації, художнього образу, образу-ідеалу в дусі міфотворчості доби Відродження.