Серед архаїчних архетипів української музичної культури найменш дослідженими є ті, що мають індоєвропейське (вужче – індоіранське) походження. Один із них – троїста музика, що зберегла глибинні зв’язки з дохристиянськими (скіфськими, cармато-аланськими, давньослов’янськими) ритуалами та окремими жанрами української епіки і календарно-обрядового фольклору. Ґенеза слова троїстий пов’язана з давньослов’янським словом trizna, що корелюється з поняттям потрійної жертви – воді, землі й небу, яку слов’яни-язичники приносили своїм богам. Потрійна ритуальна жертва споріднена з ідеєю Світового дерева, що символізувало тернарн у вертикальну будову Всесвіту наших пращурів. За аналогією до неї, поняття троїстий корелюється з музично-просторовою координатою – фактурою, її тричленним виміром. У давніх ритуалах, що відбувалися в супроводі інструментальної гри, музика виконувала функцію трирівневого вертикального структурування простору. Давньослов’янський обряд принесення потрійної жертви супроводжувався грою на ритуальному музичному інструменті-медіаторі як невід’ємному атрибуті обряду. Інструмент реалізував трифункційну ідею, об’єднуючи й оберігаючи цілісність Світобудови (світ людей, богів і пращурів). Звідси зрозумілим стає застосування семантики ідеї троїстості (тричленності, трифункційності) до поняття троїста музика, від своїх витоків закоріненого в ритуалі, та взаємозв’язку троїстої музики з давніми язичницькими культами. Цю ж саму функцію виконує троїста музика народно-професійних інструментальних ансамблів українців, яка згодом проросла пишним цвітом в музиці професійної традиції. Кількість учасників ансамблю «троїстих музик» може коливатися від двох до п’яти й більше музикантів. Незмінними є функції інструментів та інструментальних партій. У троїстій музиці ідея тричленності реалізується через її фактуру, функціональний взаємозв'язок трьох рівнів композиції, утілених за допомогою системи музичних засобів.