Мета статті – критично проаналізувати практику формування системи радянських свят і обрядів, розкрити їхню антигуманну, тоталітарну сутність і невідповідність цілям і завданням побудови демократичного суспільства. У статті використано загальнонаукові методи аналізу і синтезу. Історичний метод допоміг у накопиченні первинних даних, отриманих із першоджерел та літератури з обраної теми. Аксіологічний метод дав змогу розглянути ціннісний зміст і соціальну вартість радянської ритуалістики. Наукова новизна статті визначається тим, що вперше у вітчизняній культурології процеси впровадження і трансформації радянських свят і обрядів в Україні висвітлюються у контексті формування ідеології тоталітарного режиму. На конкретних фактах показано, що від самого початку більшовицька влада здійснювала політику примусової секуляризації населення, витіснення з побуту (насамперед громадського) всіх форм і проявів релігійної і традиційно-народної ритуалістики. Висновки. У своєму розвитку радянські свята і обряди пройшли кілька етапів, кожний з яких відповідав певному періоду становлення соціально-економічних відносин у Країні Рад, актуальним завданням у сфері перетворення ідеології та культури. Ядром системи святкових дат «червоного календаря» стали річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, День міжнародної солідарності трудящих, День Паризької комуни. Офіційні моделі та сценарії цих урочистостей набули канонічних форм у роки цілковитого панування сталінської тоталітарної диктатури. Так звані нові соціалістичні звичаї і обряди страждали від надмірної регламентації, фальшивої патетики, передозування комуністичною пропагандою, і тому, недаремно, їх порівнювали зі штучними квітами. Однією з головних вад радянської загальносоюзної обрядовості, яка зрештою призвела до її повного банкрутства, слід визнати цілковите ігнорування самобутності культури окремих народів, які населяли СРСР.