Очевидним сьогодні є те, що теоретичні моделі святкової культури, які булипритаманні філософській та культурологічній думці в традиційній культурі без-перечно вимагають певних уточнень з урахуванням домінування економіко-політичного, урбаністичного векторів, що невідворотно нанесли відбиток надослідницькій практиці, маркетизації культури (аспектів влади і споживання,соціальної ідентичності, ідеології, гендерної політики тощо). Так, у сьогочасно-му культуротворчому просторі актуалізується проблема фестивації як принци-пово нової відкритої динамічної моделі святкової культури з трансгресивнимипроцесами (невід’ємними елементами існування та функціонування), оскількисаме останні виступають межовою активацією креативних внутрішніх можли-востей, що визначають процеси самопізнання культури та переоцінки компо-нентів її смислових лакун. Зрештою, сам феномен фестивації, віддзеркалюючиперехідні етапи у суспільстві, утримує водночас перетворювальний потенціал,пов’язаний з принципово відмінним розумінням соціальної, політичної, історич-ної, економічної, урбаністичної, повсякденної та святкової компонент у сучаснійкультурі. Відтак, проблема теоретичної культурологічної рефлексії феноменафестивації набуває адресності та входить до авангарду проблем полікультур-ного контексту сучасного буття.